Academic literature on the topic 'Класифікація методів адміністративно-правового регулювання'

У науковій публікації досліджується система наукових підходів, прийомів та способів дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії. Визначається специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві з метою удосконалення їх правової регламентації. Актуальність розробки цієї теми обґрунтовується тим, що дослідження будь-якого правового процесу чи явища потребує відповідного методологічного інструментарію, що зумовлено достатньою складністю об’єктів дослідження, впливом на них значної кількості об’єктивних та суб’єктивних факторів. Поняття «публічний інтерес» є міжгалузевою категорією, що використовується в таких гуманітарних науках, як філософія, політологія, соціологія та юриспруденція зокрема. Отже, важливим є визначення специфіки методології дослідження поняття «публічний інтерес» як правової категорії та класифікація конкретних наукових методів – інструментарію наукової роботи, який буде використовуватися для доктринального дослідження зазначеного поняття. Відзначається, що методологія дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії має ґрунтуватися на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально юридичних методів дослідження, а також принципів об’єктивності та історизму. Специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві полягає у пріоритетному застосуванні спеціально юридичних методів юридичної догматики та юридичного моделювання, адже, попри існування визначених правових аксіом (верховенство права, примат міжнародного права, пріоритетність прав і свобод людини в механізмі правового регулювання), завданням як науковців, так і практиків є пошук та моделювання оптимального співвідношення приватних та публічних інтересів у сфері адміністративно-правових відносин. Яскравим прикладом такого моделювання є Правові висновки Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини, в яких визначаються межі втручання держави у сферу приватних інтересів, а також підстави, умови та ступінь обмеження приватних інтересів задля забезпечення реалізації та захисту публічних інтересів суспільства та держави. У контексті євроінтеграційних процесів велике значення має використання методів порівняльного правознавства з акцентом на європейські правові цінності.

У статті досліджено нормативно-правову базу щодо адміністративно-правового режиму використання природних ресурсів. Надано визначення адміністра-тивно-правового режиму права власності на природні ресурси, вивчено його специфіку. Розглянуто характерні ознаки й особливості дозвільних процедур щодо використання природних ресурсів. Запропоновано авторську дефініцію поняття «адміністративно-право-вий режим земельних ресурсів» (встановлений держа-вою особливий порядок публічного управління, контр-олю використання земельних ресурсів, застосування санкцій, спрямований на забезпечення та реалізацію управління, контролю й охорони земельних ресур-сів). Обґрунтовано необхідність її введення у правовий обіг. З’ясовано, що ключовим аспектом вивчення пра-вових режимів є їх класифікація, що дає можливість виокремлення різновидів правових режимів і надання їм певної характеристики. Наголошено на недостат-ності комплексного правового аналізу категорій засобу й методу юридичного регулювання правовідно-син, що виникають щодо володіння, користування й розпоряджання відповідними благами. Визначено, що власність в об’єктивному та суб’єктивному значеннях становить матеріальну основу громадянською суспіль-ства, визначає ступінь свободи особи в державі. Саме економічна свобода людини є фундаментом для свободи особи в межах інших сфер, тобто вона постає гарантом свободи економічного характеру. Зроблено висновок, що в умовах демократизації державного управління і розвитку ринкових відносин адміністративно-правові режими можуть охоплювати окремі управлінські про-цедури, пов’язані з отриманням дозволів на заняття певними видами діяльності. При цьому зазначені про-цедури можуть передбачати необхідність дотримання об’єктами державного управління, що їм підлягають, інших адміністративно-правових режимів. Отже, тра-пляються ситуації, коли вимоги одного адміністратив-но-правового режиму включають в себе вимоги іншого. Це призводить до складних взаємозв’язків між різни-ми адміністративно-правовими режимами, причому незалежно від конкретних суб’єктів і об’єктів публіч-ного управління.

У статті розглянуто окремі аспекти права на медичну допомогу як одного з основоположних особистих немайнових прав фізичної особи. Звертається увага на недостатність нормативно-правового регулювання правовідносин в означеній сфері, а також на потребу в осучасненні нормативно-правової бази. Вказується на актуальність теми дослідження, що пов’язано зі стрімким розвитком відносин у галузі медичного права. Розглядається структура права на медичну допомогу. У цій структурі, виходячи з аналізу норм національного законодавства, виділяють право на ефективне та доступне медичне обслуговування, в тому числі на безоплатну медичну допомогу; право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; право на медичну інформацію; право на таємницю про стан здоров’я; право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; право на відмову від медичного втручання; право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Пропонується до означеної структури включити також право на медичну реабілітацію та право на вакцинацію. У статті окрема увага приділяється етичним та правовим питанням трансплантації анатомічних матеріалів людини в Україні. Зауважується, що трансплантацію слід розглядати саме під кутом права на медичну допомогу. Звертається увага на особливості цивільно-правового договору про надання медичних послуг, а також на особливості класифікації означених договорів. Підтримується з позиції практичності застосування класифікація, згідно з якою означені договори поділяють на а) договори про медичне обслуговування населення, б) договори про надання медичних послуг, в) змішані договори на надання медичних та інших послуг, г) договори в медичній сфері, які забезпечують надання медичних послуг або медичної допомоги.

Актуальною та важливою проблемою залишається класифікація прогалин у цивільному законодавстві. Як зазначає А.Н. Калашник, виділяючи певні типи прогалин з метою глибшого їх розуміння, з’ясування причин їх появи, а потім їх подолання або усунення, покращить законодавчий процес, вдосконалить техніку прийняття законодавчих актів і забезпечить законність у виконанні норм. З точки зору вдосконалення правового регулювання важливо вирішити проблему класифікації прогалин у законодавстві та їх критеріїв, оскільки залежно від того, чи належать прогалини до певного класу (типу), питання щодо способів і методів їх подолання по-різному вирішуються. Одна з існуючих класифікацій поділу прогалин у цивільному законодавстві на види залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством передбачає поділ на повні та неповні прогалини. Дослідження правової природи класифікації типів прогалин у цивільному законодавстві залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством так чи інакше досліджено в роботах С.С. Алексєєва, С.І. Вільнянського, А.Н. Калашника, А.А. Кашинцева, В.В. Лазарева, В.І. Леушина, П.П. Недбайло, О. Печеного, А.Н. Тарнопольської, Л.С. Явич та багатьох інших. Однак переважна більшість цих авторів, досліджуючи питання прогалин, майже завжди ототожнюють поняття прогалин у законі та прогалин у законодавстві. Також більшість із цих авторів взагалі не враховували цивільно-правових аспектів питання, що робить цю статтю ще більш актуальною. У статті визначено типи прогалин у цивільному законодавстві України за класифікацією залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством: повні та неповні прогалини. Обґрунтовано розподіл видів прогалин у цивільному законодавстві залежно від ступеня врегулювання правових відносин цивільним законодавством. Також автор дослідив правову природу, причини виникнення повних і неповних прогалин у цивільному законодавстві, їх вплив на динаміку перебігу цивільних відносин.

Формування сучасних ринкових відносин неможливе без створення конкурентного середовища, подолання бар’єрів у торгівлі, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, створення ефективного захисту національного споживчого ринку від небезпечної продукції. Вирішення означених завдань досягається за допомогою системи технічного регулювання, що відповідно до досвіду інших країн та прийнятих в Україні нормативно-правових актів фактично складається із системи стандартизації, з системи оцінки і підтвердження відповідності й метрології. Створена в Україні система технічного регулювання має певну суперечливість у формуванні вимог до товарів і його обігу та неоднозначність застосування правниками термінології, а дослідження змісту технічного регулювання здійснюється переважно фахівцями з технічних і природознавчих наук, які не розглядають технічне регулювання у системі ринкових господарських правовідносин. Причиною такого стану є недооцінка цього правового явища в системі господарських правовідносин та формуванні умов обороту товару на ринку. Метою статті є визначення місця технічного регулювання у системі господарського права. У статті встановлено, що технічне регулювання є підгалуззю господарського права, яке регулює всі відносини стосовно виконання обов’язкових вимог (правових приписів) до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, які виникають на кожному ланцюзі обороту товарів на ринку, права та обов’язки суб’єктів господарювання, умови обороту товарів, починаючи з введення товару в обіг та створення в подальшому додаткової вартості з його використанням, аж до його споживання або виведення з ринку, та ринкового нагляду. Приписи щодо виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, передбачені актами технічного регулювання, у разі настання певних юридичних фактів породжують складні правовідносини, що можуть випливати з договорів, фактів нанесення шкоди, порушення публічного господарського правопорядку й економічної конкуренції, захисту прав споживачів тощо. Автором доводиться, що акти технічного регулювання встановлюють певні технічні та інформаційні вимоги щодо суб’єктів господарювання, товару та умов його обороту на ринку. Недотримання вимог актів технічного регулювання спростовує презумпцію відповідності товару вимогам чинного законодавства та є підставою для недопущення відповідної продукції для обороту на ринку, виникнення правовідносин щодо захисту прав споживачів та захисту економічної конкуренції. Встановлено, що розуміння та застосування термінології у сфері технічного регу лювання, зокрема і з боку компетентних органів України, є неоднозначним, що створює враження суперечливості з системою технічного регулювання у Європейському Союзі. В Україні відсутня класифікація та облік нормативних актів, які мають фактичний статус технічних регламентів.

Виявлено проблему недостатнього рівня розвитку аутсорсингу в Україні, проте відзначено наявність значного потенціалу для забезпечення цього процесу. З'ясовано сутність та мету бухгалтерського аутсорсингу. Розглянуто основні засади організації бухгалтерського обліку на умовах аутсорсингу. Встановлено наявність істотних переваг користування послугами аутсорсингової компанії порівняно з веденням бухгалтерського обліку внутрішньою бухгалтерською службою підприємства. Наведено перелік послуг, що надаються аутсорсинговими компаніями. Узагальнено класифікацію бухгалтерського аутсорсингу за такими ознаками, як: тривалість надання, обсяг переданих ділянок обліку, спосіб співпраці між аутсорсинговою компанією та підприємством-замовником послуг, територіальне розміщення, обсяг виконаної аутсорсинговою компанією роботи. Охарактеризовано класифікацію процесів, явищ та характеристик, що пов'язані з бухгалтерським аутсорсингом. Виявлено необхідність ретельного обґрунтування доцільності аутсорсингу на етапі прийняття рішення про його застосування. Обґрунтовано доцільність використання бухгалтерського аутсорсингу для малих та середніх підприємств. Проаналізовано можливість розподілу облікових функцій між аутсорсинговою компанією та штатними бухгалтерами через спільний доступ до бухгалтерських програм для великих підприємств. Обґрунтовано доцільність застосування моделі розрахунку економічного ефекту від упровадження бухгалтерського аутсорсингу, наведено порядок його кількісного розрахунку та визначення альтернативного варіанта організації і ведення бухгалтерського обліку. Визначено вплив якісних методів оцінювання ефективності бухгалтерського аутсорсингу. Наведено чинники, які є визначальними у прийнятті рішення щодо доцільності бухгалтерського аутсорсингу. Проаналізовано вибір підприємством повного або часткового аутсорсингу. Рекомендовано пошук і вибір аутсорсингової компанії здійснювати з урахуванням проведеного аналізу ринку. Визначено доцільність складання технічного завдання, де відображаються основні критерії відбору, та врахування стандартного чи розширеного варіанта ведення бухгалтерського аутсорсингу. Відзначено перспективи розвитку вітчизняного бухгалтерського аутсорсингу, які пов'язані з удосконаленням нормативно-правового регулювання цього процесу.

У статті розкрито адміністративно-правове регулювання збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів. Методологія проведеної роботи базується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою особливостей збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів в Україні та європейських країнах. Формально-юридичний метод дозволив всебічно дослідити сучасний стан законодавчого та нормативно-правового регулювання збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів, виявити недоліки щодо зазначеного виду діяльності, прогалини, суперечності та прорахунки, а також розробити рекомендації, спрямовані на їх усунення. Результати проведеного дослідження показали, що збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів необхідно удосконалювати за допомогою шляхів удосконалення запропонованих авторами. Результати дослідження будуть впроваджені в практичну та наукову діяльність сфери обігу лікарських засобів.

Лавренюк Ю. Ф. Адміністративно-правове забез­печення економічних інтересів України та форми ре­алізації адміністративно-правових норм: ґенеза та су­часність. - Стаття. Статтю присвячено наданню характеристики зна­чення форм реалізації адміністративно-правових норм у здійсненні адміністративно-правового забезпечен­ня економічних інтересів України, формулюванню на цій основі напрямів удосконалення актуального ад­міністративного законодавства з урахуванням розвит­ку наведеного адміністративно-правового забезпечення в діалектичному розрізі, оскільки досвід його здійснен­ня дозволяє уточнити отримувані наукові результати. Опрацьовано дотичні дослідження останніх років, присвячені: формуванню дефініції реалізації норм ад­міністративного права, форм реалізації окремих видів норм адміністративного права; актам реалізації адмі­ністративно-правових норм у конкретних сферах ад­міністративно-правового регулювання. Звернено увагу на комплексні дослідження в окремих сферах адміні­стративно-правового забезпечення державних інтере­сів, яких окреслена проблематика торкається побіч­но: протидія тіньовій економіці, забезпечення митної безпеки. Втім, окреслені дослідження варто охаракте­ризовано як такі, що можуть бути використані як під­ґрунтя для подальшого дослідження окресленої про­блематики, але не вирішують її. На основі історичного дослідження адміністра­тивно-правового регулювання економіки в контексті забезпечення економічних інтересів держави виділе­но такі його періоди: 1) період Російської Імперії (до 1917 року); 2) період Радянського Союзу (до 1991 року); 3) період незалежної України (до 2017 року); 4) сучас­ний період. У перший період спостерігаються тенден­ції до трансформації монархічного режиму у відповід­ності до викликів ринкової економіки, що набирала обертів. Другий період характеризувався жорстким централізованим характером державного регулювання економіки. У третьому періоді відбувається активний розвиток децентралізованих засад державного регулю­вання в економіці на основі збалансованого поєднання правових та економічних методів управління. Визна­чено, що сучасний період характеризується розвитком людиноцентричних засад в адміністративно-правовому регулюванні, в тому числі й у сфері економіки. На ос­нові цього обґрунтовано, що керівним державним ін­тересом у сфері економіки постає забезпечення прав і свобод людини в цій сфері. Визначено, що в сучасній реалізації норм адміні­стративного права в контексті забезпечення економіч­них інтересів України зростає значення форм реаліза­ції, не пов’язаних із правозастосуванням: виконання, використання, дотримання. Вказане пояснюється розвитком значення економічних методів управлін­ня в публічному адмініструванні економіки, а також обов’язком суб’єктів економічних відносин діяти в ме­жах правового поля. Вихідним сучасним пріоритетом у забезпеченні економічних інтересів України визначе­но забезпечення прав та свобод людини як визначальної соціальної цінності. На основі дослідження історично­го досвіду розвитку адміністративно-правового управ­ління економікою вказаний пріоритет охарактеризова­но як єдино можливий, а інші цілі та завдання мають вважатись проміжними та підпорядковуватись йому. Обґрунтовано, що така організація цілей має тільки розвиватись надалі в контексті адміністративно-право­вого забезпечення економічних інтересів України.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Проаналізовано правовий метод в системі регулювання суспільних відносин. Охарактеризовано метод як правову категорію, розкрито поняття та надано класифікацію методів адміністративно-правового регулювання, охарактеризовано методи адміністративно-правового регулювання в структурі механізму правового регулювання. Розкрито сутнісні риси методу адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, а також обґрунтовано авторський підхід до введення у науковий обіг нового критерію класифікації методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. На основі аналізу ефективності застосування методів адміністративно-правового регулювання сформульовано конкретні пропозиції щодо оптимізації системи методів адміністративно-правового регулювання.

Вступ: Однією з проблем сучасних законодавців у різних країнах є те, що вони намагаються регулювати об’єкт, не розібравшись у природі його походження, що, логічно, тягне й безліч помилок щодо його визначення в правовому полі. Відсутність уніфікованих визначень і чіткої класифікації віртуальних активів як інструментів для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна за їх фундаментальними, характерними ознаками робить практично неможливим визначення важливих для правового регулювання характеристик віртуальних активів, а отже, і їх закріплення в нормах права та встановлення належного правового режиму. Статтю присвячено вирішенню актуального та міждисциплінарного науково-прикладного завдання розроблення комплексної багаторівневої класифікації віртуальних активів. На відміну від нечисленних наявних класифікацій, які сконцентровані на фрагментах феномену віртуального активу та вибіркових способах його застосування, у статті запропоновано всеосяжне бачення співвіднесення усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє говорити про комплексність класифікації, поданої у цій статті. Мета дослідження: Розробити та обґрунтувати комплексну багаторівневу класифікацію усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє вирішити міждисциплінарне науково-прикладне завдання систематизації віртуальних активів для подальшого вироблення єдиного підходу до регулювання відносин, об’єктами яких виступають віртуальні активи різних видів. Матеріали та методи: Для дослідження природи віртуальних активів і розроблення комплексної класифікації було використано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, зокрема аналіз причинно-наслідкових зв’язків, синтез, порівняльний метод, метод узагальнення, систематизації й інтерпретації результатів та індукція. Результати: Окреслено триєдину природу віртуальних активів: технологічну, економіко-правову й інформаційно-прикладну. Ця класифікація віртуальних активів дозволить визначити перспективні інструменти для цілей обліку майна та прав. На відміну від інших відомих підходів до розрізнення віртуальних активів, у яких раніше необґрунтовану «першість» посідали криптоактиви (або криптовалюти), автор уперше виокремлює групу токенізованих активів. Саме ця група, завдяки наявності прямого зв’язку з майном, дозволяє вести облік, а також здійснювати переоблік майна та прав у сучасних цифрових системах обліку – децентралізованих інформаційних платформах на базі технології розподіленого реєстру (блокчейн), тоді як за допомогою криптоактивів, через відсутність прямого зв’язку з майном, неможливо вести цей облік. Автор серед віртуальних активів виокремлює цифровий актив й аналізує сутнісно-смислові особливості поняття «цифровий актив». В основу цифрового активу покладено унікальний інформаційний ресурс як первинний актив і властивість похідності від реального активу, що радикально відрізняє цифровий актив від інших видів віртуальних активів. Усе це дозволяє його розглядати як ефективний інструмент для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна. Отже, власники цифрового активу можуть здійснювати у новий спосіб облік своїх майнових і особистих немайнових прав. Ґрунтуючись на властивостях цифрового активу, автор виокремлює інші види віртуальних активів: поліактив і моноактив, із відповідними прикладами. Наводить характеристику їх властивостей і структурованих елементів, співвідносячи їх із характеристиками цифрового активу, а також пропонуючи чіткі та добре відомі фінансово-правові аналогії із реалізації взаємних зобов’язань між сторонами у традиційному правочині. У статті вперше запропоновано систематизацію семи властивостей і параметрів токенізованого активу та, як наслідок, опис властивостей трьох різновидів токенізованого активу: моноактиву, поліактиву та цифрового активу. Це дозволило подати різновиди віртуальних активів у вигляді трирівневої класифікації, в основі якої знаходиться комплексність природи віртуальних активів. У авторській класифікації виокремлено сім різновидів віртуальних активів і наведено їхню характеристику. Висновки: Загалом запропонований підхід до класифікації дозволяє дати наукову відповідь на питання про те, на якій підставі співвіднести між собою безліч відомих видів віртуальних активів і як віднести до них правовий режим держави. Ці розробки будуть корисні для законодавця практично будь-якої держави, державних органів фінансового, податкового та банківського контролю, а також для приватних компаній під час постановки на баланс та обліку віртуальних активів у своїй господарській діяльності.