Academic literature on the topic 'Захист трудових прав'

Щоб належним чином захистити трудові права мігрантів, недостатнім є тільки діяльність держави, особливої уваги також заслуговують і позадержавні інституції. Позадержавний захист трудових прав мігрантів означає такий захист, що визнається державою, але відбувається поза межами владних інституцій держави. Одним із найбільш дієвих способів захисту трудових прав мігрантів є позадержавний захист, адже механізми, які в своїй діяльності використовує держава, не завжди достатні для того, належним чином захистити та відновити порушені права цієї категорії працівників. Метою статті є надання характеристики поза-державному захисту трудових прав мігрантів. У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України запропоновано авторське визначення сутності та змісту позадержавного захисту трудових прав мігрантів. Узагальнено, що поза-державний захист не виключає, а доповнює державний захист трудових прав мігрантів, зокрема, позадержав-ний захист може бути реалізовано в разі незадоволення формами державного захисту вимог зацікавленою у захисті особою, або позадержавний захист може передувати державному захисту, наприклад, самозахист трудових прав мігрантом. Зроблено висновок, що поза-державний захист трудових прав мігрантів характеризується тим, що: по-перше, він здійснюється в межах, визначених чинним законодавством, формах та відповідних їм методах реалізації; по-друге, суб'єкти, які здійснюють позадержавний захист, не мають владних повноважень, їх рішення підлягають визнанню: 1) в разі добровільної згоди сторін правовідносин з реалізації трудових прав мігрантів, 2) в разі наявності правової норми, що зобов'язує сторони трудового пра-вовідношення виконати таке рішення; по-третє, поза-державний захист не виключає, а доповнює державний захист трудових прав мігрантів, зокрема, позадержавний захист може бути реалізовано в разі незадоволення формами державного захисту вимог зацікавленою у захисті особою, або позадержавний захист може передувати державному захисту, наприклад, самозахист трудових прав мігрантом.

Захист трудових прав працівників являє собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних форм, а також процесуальних, процедурних та організаційних, матеріально-правових заходів щодо поновлення порушених прав, припинення порушень законодавства про працю. Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність спеціально уповноважених органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Найбільш поширеною формою серед національних юрисдикційних форм є судових захист. Право на судовий захист – це одна із найважливіших гарантій охорони трудових прав працівників. Спори, що виникають із трудових правовідносин, розглядаються судами за загальними правилами позовного провадження, але мають деякі процесуальні особливості, що стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, підсудності трудових спорів, судових витрат, доказування в суді у трудових справах тощо. Метою даної статті є дослідження особливостей розгляду судами трудових спорів на сучасному етапі реформування цивільного процесуального та трудового законодавства. Ключові слова: процесуальні особливості, трудові спори, суд, цивільне процесуальне законодавство, захист трудових прав, інтереси працівника, позовне провадження.

У статті проаналізовані наукові погляди щодо суб’єктів, які мають право на судовий захист трудових прав. Особлива увага приділяється трудовому колективу як суб’єкту права на судовий захист трудових прав: його особливостям участі у правовідносинах та проблемах, пов’язаних із реалізацією ним цих повноважень. Також сформульовані конкретні аргументовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання з цих питань

У статті досліджується захист права на працю та проблема незадекларованих трудових відносин із по-зиції органів державної влади та суду, також позиція роботодавців і працівників у їх взаємовідносинах і чин-ники цього правопорушення. Оскільки сучасний стан дотримання трудового законодавства роботодавцями в Україні є низьким, вивчення проблеми незадекларованої праці потребує всебічного вивчення для винайдення шляхів для захи-сту трудових відносин працівника від експлуатації та зловживання на усіх етапах правовідносин із робото-давцем. Також особливо варто виділити необхідність рефор-мування державних органів із питань захисту трудових прав працівників задля підвищення їх ефективності та реального притягнення роботодавців правопорушни-ків до юридичної відповідальності в найбільш корот-кі строки з дня виявлення порушення трудових прав на підприємстві. Необхідною мірою задля усунення порушень трудо-вих прав громадян України є прийняття законодавчим органом влади нового зводу законів про працю, який зміг би оновити та врегулювати новітні трудові від-носини між працівником і роботодавцем із можливіс-тю включення в нього більшою мірою диспозитивних норм, тобто регулювання трудових відносин на влас-ний розсуд з імперативними нормами з приводу тру-дових гарантій працівника та встановлення суттєвої матеріальної відповідальності за порушення основних положень трудового законодавства. Загалом для встановлення ефективного правового режиму у сучасному трудовому секторі України держа-ва потребує великої державної реформи з залученням усіх гілок влади та сприянням зацікавлених працюю-чих громадян, профспілок, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

Актуальність статті полягає в тому, що юридичні можливості людини на території будь-якої держави залежать від декількох факторів, серед яких слід назвати ступінь нормативного регулювання прав людини, місце права в системі регулювання суспільних відносин, а також ставлення держави до питання непорушності правового статусу людини й громадянина. На нашу думку, останній момент постає найбільш важливим, адже фактично йдеться про захист із боку держави законних інтересів кожного індивіда. Крім того, особливо гостро питання захисту юридичних можливостей постає щодо суб'єктів, які перебувають у «групі ризику», тобто їх правовий статус має складний, іноді невизначе-ний або навіть спірний характер. Саме такими суб'єктами сьогодні є мігранти. Внаслідок особливостей свого правового статусу представники цієї соціально-правової групи потребують захисту прав, зокрема, у трудовій галузі. У статті з огляду на аналіз наукових поглядів учених наведено концептуальні підходи до визначення змісту поняття «правовий захист». Сформульовано власне розуміння сутності правового захисту трудових прав мігрантів як окремої категорії працівників. Аргументовано, що захист трудових прав мігрантів виражається у спеціальному наборі процедурних заходів, засобів та способів реалізації правових норм, які спрямовані на забезпечення всіх законних можливостей мігрантів у сфері трудового права. Визначено, що держава в особі уповноважених органів державної влади здійснює контроль у сфері праці, метою якого є забезпечення законності, а також непорушності ключових прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, праця будь-якої особи без належного оформлення, тобто без укладання з нею трудового договору, у тому числі мігранта, є серйозним порушенням трудового законодавства. Фактично така праця є «тіньовою», у зв'язку з чим працівник, наприклад, іноземець, який працює на підприємстві чи в організації, не має статусу працівника, що, зрештою, може обмежити його можливості у користуванні передбаченими законодавством гарантіями у сфері праці.

У статті проаналізовано наукові погляди щодо сутності та змісту права на судовий захист трудових прав, його структурних елементів та порядку реалізації в сучасних умовах. Автори аргументовано пропонують наукові визначення цих понять, а також понять «захист» та «охорона» трудових прав. Надано конкретні аргументовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання цих питань.

На підставі аналізу норм національного законодавства, національної судової практики та практики ЄСПЛ у статті надано правову характеристику поняття «захист персональних даних» щодо допустимості меж обмеження конституційних прав і свобод працівників на їхнє приватне життя при здійсненні роботодавцем контролю із застосуванням технічних засобів та способів за виконанням ними трудових функцій. Вивчено питання можливості нормативного визначення можливих меж обмеження прав працівників на приватне життя під час виконанням ними своїх трудових функцій. Визначено, що ефективний захист права працівників на приватне життя (приватності особистої зони під час виконання ними трудових функцій), захист їхніх персональних даних не можливий без його нормативного регулювання з використанням практики ЄСПЛ.

У статті проаналізовано специфіку забезпечення права жінок на соціальний захист. Виведено перелік гарантій соціального захисту жінок. Досліджено зміст і значення кожної із гарантій. Охарактеризовано взаємозв’язок зазначених гарантій між собою у спільній системі.Автор зазначає, що система гарантій соціального захисту жінок не стала предметом наукового інтересу широкого кола науковців, проте наводить позиції деяких з них. Одні вчені визначають гарантії як сукупність (систему) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків. Інші, – розглядаючи систему гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина у демократичній державі, вважає, що соціальний правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони і захисту) прав і свобод людини – це система засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. П.Є. Недбайло відзначає, що юридичні гарантії є передбачені законом засоби, що безпосередньо забезпечують правомірність поведінки суб'єктів суспільних відносин.Зазначається, що система юридичних гарантій трудових прав працівника має бути ефективною як з кількісного, так і з якісного боку. Число правових гарантій має бути достатнім, оптимальним, а самим засобам, способам і умовам необхідно додати реального характеру. Досить глибоке дослідження видів гарантій автор віднаходить в праці П.М. Рабиновича, який поділив їх за чотирма основними критеріями.В.Ф. Погорілко виділяє дві категорії гарантій: загальні та спеціальні. Аналогічної класифікації притримується і професор О.Ф. Фрицький, який також розглядає загальні та спеціальні (юридичні) гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. С.М. Приходько, досліджуючи види гарантій насамперед зауважує, що значення юридичних гарантій за трудовим правом полягає в тому, що вони спрямовані на забезпечення неухильного виконання учасниками трудових правовідносин правових норм, дотримання ними правопорядку та принципу законності. Так, наприклад, вчений В.В. Лаврухін відзначає, що в структурі соціального захисту виділяють чотири рівні: перший: гарантії базові; другий: гарантії додаткові (або факультативні за бажанням) або обов’язкові; третій: прості доповнення (передбачені оподаткуванням); четвертий: захист, що забезпечується персонально за рахунок доходу. Ключові слова: гарантія, соціальний захист, права жінок, соціальне законодавство, гендерна рівність.

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

В умовах становлення демократичної, соціальної, правової держави, соціально-орієнтованої ринкової економіки проблема забезпечення поваги і додержання прав людини набула глобальних масштабів і на національному рівні, в тому числі в основній сфері життєдіяльності людини – сфері праці. Захист суб`єктивних прав і законних інтересів в межах відповідної форми захисту та за допомогою того чи іншого способу є об`єктивною необхідністю. Саме за рівнем захисту прав людини і громадянина оцінюються ефективність діяльності органів державної влади, ступінь демократичності держави в цілому. Створення і функціонування всеохоплюючої системи захисту трудових прав є важливою юридичною гарантією їх забезпечення. У зв’язку з цим, вивчення питань гарантій та захисту трудових прав є важливим завданням як у теоретичному, так і в практичному плані.

У дисертації досліджується специфіка правового регулювання захисту трудових прав працівників у судах, у відповідності з діючим трудовим законодавством. На підставі проведеного дослідження вносяться пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. У дисертаційному дослідженні дисертант аналізує історію становлення інституту судового захисту трудових прав працівників, починаючи з моменту його зародження (період Російської імперії) і закінчуючи новітнім періодом існування України. Досліджуючи сучасне правове регулювання судового захисту трудових прав працівників, дисертант робить висновки про специфіку такого захисту, яка проявляється, головним чином, в перетині цивільного процесуального права і трудового права (відображається у спеціальних «строках позовної давності», скорочених строках розгляду справи та т.п.). Для того, що б максимально якісно сформулювати рекомендації щодо удосконалення правового регулювання захисту трудових прав працівників, дисертант звертається до прецедентного права Європейського суду з прав людини, до європейського трудового права, а також до позитивної практики держав з різними показниками економічного розвитку, культури та традиції права (зокрема, Великобританії, Росії та Ізраїлю). Проаналізувавши чинне трудове законодавство, а також Проект Трудового кодексу України в рамках теми дослідження, дисертант сформулював комплекс рекомендацій з удосконалення правового регулювання захисту трудових прав працівників у судах України. Зокрема, зазначивши прогалини та дефекти в законодавстві, в першу чергу, в частині протидії дискримінації у сфері праці, пропонується розробити та прийняти Закон України «Про рівні можливості у сфері праці», який би прямо забороняв дискримінацію в таких правовідносинах, а, разом з тим, розглядав би таку дискримінацію в якості підстави для звернення працівника до суду за судовим захистом.

Під формою захисту трудових прав працівників слід розуміти передбачену дію (акт) припинення порушення норм трудового права, відновлення порушеного трудового права, створення умов для належної реалізації цього права, що відбувається у визначеному порядку і відповідає встановленим процесуальним вимогам та реалізується через відповідну діяльність уповноважених на те суб’єктів по застосуванню правових засобів захисту. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36741

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2019. The dissertation for the scientific degree of the Doctor of Law in specialty 12.00.05 – labor law; social security law – Taras Shevchenko National University of Kyiv of the Ministry of Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2019.
Дисертація присвячена формулюванню основних доктринальних засад захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин. У роботі запропоновано розрізняти між собою індивідуальне та колективне припинення трудових правовідносин, враховуючи при цьому, що рівень і система гарантій для захисту визначаються концепцією «чистої» та «обтяженої» волі на припинення трудових правовідносин, наявною у їхніх сторін. Визначено підстави, умови, особливості індивідуального та колективного припинення вказаних відносин. Окрему увагу приділено захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин на підставі процедур банкрутства. Проаналізовано та порівняно досвід України й окремих країн ЄС щодо правового регулювання та судової практики означеного захисту на підставі вказаних процедур. Сформульовано основні доктринальні положення щодо поняття, ознак захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин, встановлено принципи, відповідно до яких має відбуватись такий захист, виокремлено захисні процедури, систематизовано та узагальнено проблеми, що існують в означеному сегменті, й запропоновано шляхи їх вирішення. The thesis focuses on formulating the basic doctrinal principals for protecting employees’ labour rights in termination labour legal relationship. The study proposes to distinguish between individual and collective termination of labor legal relationship, while the level and system of guarantees for protection are determined by the concept of “pure” and “burdened” will for terminating labor legal relationship by their parties. The grounds, conditions, features of individual and collective termination of the mentioned relations are determined. Particular attention is paid to protecting the employees’ labor rights in case of labor legal relationship termination on the basis of bankruptcy proceedings. The experience of Ukraine and individual EU countries regarding the legal regulation and judicial practice of this protection based on the pointed procedures is analyzed and compared. The basic doctrinal provisions regarding the notion, signs of protecting the labor rights of employees upon labor legal relationship termination have been formulated, the principles are established according to which such protection should take place, the protective procedures are highlighted, the problems, existing in the segment under review, are systematized and generalized, and the ways to resolve them are proposed.

У тезах доповіді розкриваються окремі питання щодо самозахисту порушених трудових прав працівника та вносяться пропозиції щодо включення терміну «самозахист» до Трудового кодексу України. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/13610
У тезисах доклада раскрываются отдельные вопросы самозащиты нарушенных трудовых прав работников и вносятся предложения в части включения термина «самозащита» в Трудовой кодекс Украины. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/13610

Кваліфікаційна робота є науково-теоретичним дослідженням міжнародно-правових гарантій захисту прав трудових мігрантів з України, зокрема гарантій, розроблених в системі Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної організації міграції, а також європейськими регіональними організаціями. Окрему увагу автор приділяє недолікам державної міграційної політики України, яка потребує модернізації щодо правового забезпечення і соціального захисту громадян, які здійснюють трудову діяльність за кордоном. Обґрунтовується необхідність ратифікації Конвенції про працівників-мігрантів (переглянуту 1949 р.), Конвенції Міжнародної організації праці про працю в морському судноплавстві 2006 р. а також укладення двосторонніх міждержавних та міжурядових угод між Україною та державами, які є найбільш бажаними країнами для роботи за кордоном для українців.
Квалификационная работа является научно-теоретическим исследованием международно-правовых гарантий защиты прав трудовых мигрантов из Украины, в частности гарантий, разработанных в системе Организации Объединенных Наций, Международной организации миграции, а также европейскими региональными организациями. Отдельное внимание автор посвящает недостатками государственной миграционной политики Украины, требующей модернизации в части правового обеспечения и социальной защиты граждан, осуществляющих трудовую деятельность за границей. Обосновывается необходимость ратификации Украиной Конвенции о работниках-мигрантах (пересмотренную 1949 г.), Конвенции Международной организации труда о труде в морском судоходстве 2006 г., а также заключения двухсторонних межгосударственных и межправительственных соглашений между Украиной и государствами, являющимися наиболее желаемыми для работы за границей для украинцев.
This paper is a theoretical study on international legal guarantees of the migrant workers’ rights, in particular guarantees developed within the United Nations system, International Migration Organization and European regional organizations. Special attention author pays to the problems of Ukrainian state migration policy and claim that its legal enforcement mechanisms and social protection of Ukrainian citizens who work abroad should be significantly upgraded. The authors argue that Ukraine should ratify Migration for Employment Convention (Revised), 1949, Maritime Labor Convention, 2006 and conclude international state-to-state and government-to-government bilateral treaties with the states which are the most popular destination of Ukrainian labor migration.

Дисертацію присвячено дослідженню правового механізму захисту трудових та соціальних прав суддів в Україні. У роботі розкривається поняття та зміст трудових і соціальних прав суддів, а також сутність, соціально-правове значення та структура правового механізму захисту цих прав суддів. У рамках розкриття змісту досліджуваного правового механізму особлива увага приділяється нормативній основі цього механізму, системі суб’єктів захисту прав суддів, а також формам (враховуючи способи і засоби) і методам захисту правового механізму захисту трудових та соціальних прав суддів. Узагальнено основні актуальні проблеми захисту трудових і соціальних прав суддів в Україні, а також сформульовано конкретні пропозиції й рекомендації щодо удосконалення правового регулювання захисту трудових і соціальних прав суддів, зокрема: ратифікація Конвенції Міжнародної організації праці № 151 1978 року та прийняття Закону України «Про захист права на організацію державних службовців», що передбачатиме внесення змін до законодавства про поширення на суддів права на створення профспілки, вступу до неї та виходу з неї; внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині окреслення переліку трудових і соціальних прав суддів, особливостей, форм і суб’єктів захисту цих прав. В диссертации впервые комплексно раскрыта сущность правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей в Украине, а также проблематика его функционирования, в результате чего сформулированы конкретные предложения по его оптимизации, которые предложено учесть в рамках предстоящей судебно-правовой реформы. Обосновывается, что правовой механизм защиты трудовых и социальных прав судей в Украине представляет собой нормативно определённый, основанный на идее социального государства целостный юридический конструкт, охватывающий правовые средства и способы, посредством которых прямо или косвенно реализовывается защитная функция государства относительно защиты трудовых и социальных прав судей. В соответствующем контексте указывается, что данный механизм имеет особое социально-правовое значение, формируя условия надлежащего обеспечения социальной безопасности судей и в обществе в целом, а также способствуя развитию государства в качестве правового и демократического, делая возможной реализацию евроинтеграционных стремлений Украины. Доказывается, что исследуемый правовой механизм своей структурой охватывает: нормы национального законодательства и международно-правовых актов по защите трудовых и социальных прав человека в целом и судей в частности; общеправовые и специальные правовые принципы защиты прав судей; субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, условно разделённых на соответствующих субъектов международного и национального уровня; формы и методы защиты трудовых и социальных прав судей. При этом обращается внимание на то, что структуру системы субъектов защиты трудовых и социальных прав судей можно условно разделить на такие две группы: субъекты международно-правового уровня защиты (международный судебный орган, международные неправительственные организации, осуществляющие защиту трудовых и социальных прав судей); субъекты национального правового уровня защиты (административные суды, органы судейского самоуправления, органы судейского управления, ассоциации судей). На основе критического анализа правозащитного потенциала соответствующих субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, особенностей форм (способов и средств) защиты утверждается, что наиболее эффективным образом судья может защитить права в судебном порядке, который непосредственно зависит от уровня обеспечения государством достойного труда и социальной безопасности судей. Обосновывается позиция, в соответствии с которой на сегодняшний день основными проблемами защиты трудовых и социальных прав судей являются следующие: общее снижение уровня социальной безопасности в государстве; десоциализация сферы труда профессиональных публичных служащих в целом и судей в частности; недостаточное качество правового регулирования функционирования правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей; недостаточная эффективность защитного влияния субъектов защиты трудовых и социальных прав судей; частое осуществление в Украине судебно-правовых реформ, не учитывающих потребностей комплексной оптимизации защиты трудовых и социальных прав судей. Для решения вышеизложенных проблем предложено: создать и утвердить концепцию по совершенствованию правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей, которая должна быть учтена при проведении очередной судебно-правовой реформы в Украине; привести национальное законодательство в соответствие с международно-правовыми актами, касающимися защиты трудовых и социальных прав работников, в частности госслужащих; принять Закон Украины «О внесении изменений в Закон Украины «О судоустройстве и статусе судей» относительно защиты трудовых и социальных прав судей»; устранить институциональные барьеры, препятствующие эффективной защите трудовых и социальных прав судей в Украине; усилить правозащитные возможности отдельных субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, а именно Совета судей Украины и ассоциаций судей. The dissertation is devoted to the research of the legal mechanism of protection of labor and social rights of judges in Ukraine. The paper reveals the concept and content of labor and social rights of judges, as well as the essence, socio-legal significance and structure of the legal mechanism for the protection of these rights of judges. As part of the disclosure of the content of the studied legal mechanism, special attention is paid to the normative basis of this mechanism, the system of subjects of protection of judges' rights, as well as forms (including methods) and methods of protection of legal mechanism of labor and social rights of judges. The main current issues of protection of labor and social rights of judges in Ukraine are summarized, as well as specific proposals and recommendations for improving the legal regulation of protection of labor and social rights of judges, in particular: ratification of the ILO Convention 1978 151 and development and adoption of the draft Law " On protection of the right to organize civil servants ”, which will provide for amendments to the legislation on extending to judges the right to form, join and leave a trade union; amendments to the Law of Ukraine "On the Judiciary and the Status of Judges" in terms of outlining the list of labor and social rights of judges, features, forms and subjects of protection of these rights.

Лиськов М.О. Кримінально-правова характеристика складів злочинів проти трудових прав людини: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Лиськов Максим Олександрович. – Львів: ЛьвДУВС, 2012. - 209 с.
У дисертації досліджуються склади злочинів, які містяться в диспозиціях ст.ст. 172–175 КК України, що посягають на трудові правовідносини. Також розглядаються питання, пов’язані із розмежуванням указаних складів злочинів та злочинів, склади яких передбачені в диспозиціях ст.ст. 161, 170, 171, 173 КК України та із відмежуванням аналізованих складів злочинів від окремих складів злочинів проти безпеки виробництва (ст.ст. 271–273 КК України) та експлуатації дітей (ст. 150 КК України). Проаналізоване як вітчизняне кримінальне законодавство, так і законодавство держав-учасниць Європейського Союзу з урахуванням міжнародних норм та стандартів у галузі захисту трудових прав людини, а також унесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного КК України та правозастосовної практики з урахуванням міжнародного досвіду. Compositions of crimes, that are contained in dispositions of articles 172–175 CC of Ukraine, that violate the labour legal relationships, are researched in dissertation. The questions, related to differentiation of these crimes and crimes compositions which are contained in dispositions of articles 161, 170, 171, 173 CC of Ukraine are also examined, and dissociation of crimes against safety of production (articles 271–273 CC of Ukraine) and exploitation of children (article 150 CC of Ukraine). Both a home criminal legislation and legislation of the states-participants of EU are analysed taking into account international norms and standards in sphear of protection of labour human rights, and also the proposals as to improvement of CC of Ukraine and law-enforcement practices with due account of international experience have been introduced.

В сучасних умовах економічної кризи дедалі більше роботодавців змушені відмовлятися від праці найманих працівників. У зв’язку з чим на підприємствах, установах, організаціях збільшується кількість випадків скорочення чисельності (штату) працівників, здійснюється переведення на нижче оплачувані посади тощо. За таких умов часто порушуються трудові права та законні інтереси працівників, недотримуються гарантії забезпечення таких прав та інтересів. Тому питання захисту трудових прав працівників набуває своєї актуальності. Одним із найпоширеніших різновидів заходів захисту в трудовому праві є поновлення на роботі незаконно звільнених або переведених працівників. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36747