Academic literature on the topic 'Захист прав суддів'

Кодексом адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 р. (далі – КАС України) Верховний Суд визначено як єдину касаційну інстанцію в Україні і запроваджено новий порядок розгляду справ у ньому. Відповідно до ст. 266 КАС України спори щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя віднесено до підсудності нового Верховного Суду. Однак при оцінці окремих положень законів України “Про судоустрій і статус суддів” і “Про Вищу раду правосуддя” виникає низка правових запитань, зокрема: чи повинен Верховний Суд застосувати обмеження, передбачені цими нормативно-правовими актами, чи відмовлятися від застосування згаданих обмежень і відкривати провадження в адміністративних справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя? Метою статті є встановлення відповідності підстав для судового оскарження рішень Вищої ради правосуддя щодо звільнення судді з посади через вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, нормам Конституції України й основоположним принципам права. Граматичне тлумачення ч. 2 ст. 57 Закону України “Про Вищу раду правосуддя” дає змогу стверджувати, що перелік підстав оскарження є вичерпним. Фактично це правове регулювання забороняє використання такого засобу захисту прав, як позов до адміністративного суду через допущення Вищою радою правосуддя, на думку зацікавленої особи, інших порушень закону, що протиправно обмежують її права. З огляду на ст. 23 Конституції України право на судовий захист (зокрема доступ до суду) може бути обмежене у випадках, коли це необхідно для недопущення порушення прав і свобод інших людей, та задля виконання обов’язків особи перед суспільством. Обмеження конституційного права на судовий захист слід застосовувати з урахуванням принципу верховенства права, зокрема таких його складових, як співмірність між інтересами особи та суспільства, а також справедливість, розумність, логічність закону тощо. Враховуючи, що положення Конституції України та процесуального законодавства розраховані на регулювання судового захисту в умовах, коли у суспільства є довіра до діючих суддів, то можемо дійти висновку, що обмеження права суддів на судовий захист відповідають вимозі справедливості, оскільки рівень довіри до суддів, які були призначені на посади до суспільно-політичних змін листопада 2013 р. – лютого 2014 р., низький. Отже, обмеження прав суддів на судовий захист, запроваджені законами України “Про судоустрій і статус суддів” і “Про Вищу раду правосуддя”, відповідали вимогам співмірності між інтересами особи та суспільства, справедливості, розумності за певних політико-правових обставин. Обмеження відповідно до Закону України “Про Вищу Раду правосуддя”, на нашу думку, мають бути тимчасовими. Їхнє збереження після початку процесуальної діяльності нового Верховного Суду порушуватиме принцип верховенства права, зокрема вимоги справедливості та розумності. Тому при надходженні відповідних позовних заяв Верховний Суд повинен відмовлятися від застосування згаданих обмежень та відкривати провадження в адміністративних справах.

Стаття присвячена дослідженню актуальних питань утворення, правового статусу та діяльності Вищого спеці­алізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні. Адже створення Вищого суду з питань інтелекту­альної власності слід розглядати не тільки як невід’ємну і важливу складову частину сучасної судової реформи, а й як визначальний крок на шляху до вдосконалення функціонування судової системи загалом і системи захи­сту прав інтелектуальної власності. Здійснено аналіз Закону України «Про судоустрій та статус суддів», наукові думки щодо перспективи утворення та діяльності суду. Проаналізовано зарубіжний досвід щодо функціонуван­ня подібних судів, які здійснюють розгляд спорів у сфері інтелектуальної власності у Федеративній республіці Німеччина, Франції, Швейцарії, розглянуто процедуру судового захисту спорів у сфері інтелектуальної власності та вимоги до суддів у цих державах. Висвітлено процес добору суддів до складу Вищого суду з питань інтелекту­альної власності в Україні та сформовано пропозиції щодо удосконалення вимог на посаду судді цього суду. Від­значено, що аналіз судової статистики й вивчення судової практики з вирішення спорів про захист прав на об’єк­ти інтелектуальної власності, розглянутих господарськими судами України, свідчить, що їх кількість порівняно з іншими категоріями підвідомчих господарським судам спорів є незначною, однак самі справи - складними й об'ємними. Аналізуючи норми кодексів щодо визначеної юрисдикції, зроблено висновок про їх неврегульова- ність, що буде перешкоджати належному забезпеченню принципу доступності до суду.

У статті розглядається безсторонність (неупередженість) суду як невід'ємний елемент та міра реалізації завдань справедливого суду. Зауважується, що одним із чинників, що позитивно впливає на формування громадської думки щодо судової влади та суддів безумовно, є безсторонність (неупередженість) суддів. Адже безсторонній розгляд і вирішення судових справ - один із головних обов'язків кожного судді, а також складова частина присяги судді, порушенням якої визнається, зокрема, вчинення суддею дій, що можуть викликати сумнів у його неупередженості та підірвати довіру до судової влади в цілому з боку громадськості. Статтю присвячено дослідженню сутності безсторонності суддів та визначенню її основних критеріїв з огляду на міжнародні норми, норми національного законодавства, а також практику Європейського Суду з прав людини. Зазначається, що в Європейському Суді з прав людини напрацьована багаторічна практика щодо з'ясування того, чи був національний суд, розглядаючи конкретну справу, безсторонннім у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, п. 1 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб «суд», що підпадає під його дію, був неупередженим. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами. Отже, сенс і прояви безсторонності прийнято виводити з оцінок правового поняття «упередженість», яке має окремі усталені практикою Європейського Суду критерії, пов'язані з наданням переваг одній зі сторін спору. Саме на констатації фактів упередженості і на цій основі визнання порушень правил Конвенції про справедливий суд побудована прецедентна практика Європейського Суду. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод повинна визначатися за об'єктивним та суб'єктивним критеріями. Європейський Суд у своїх рішеннях проводить відмінність між об'єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь обґрунтовані сумніви в цьому відношенні, та суб'єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб'єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі. У статті також проаналізовані приклади випадків, у яких може постати питання щодо недостатньої безсторонності суду: перший, функціонального характеру, стосується, наприклад, виконання однією особою різних функцій в межах судового провадження, або ієрархічні чи інші зв'язки між цією та іншою особою в межах того ж провадження; другий має особистий характер і є наслідком поведінки судді у даній справі. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що безсторонність є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Безсторонність суду має означати його діяльність виключно на основі чинного законодавства, враховуючи принцип верховенства права, на підставі професійних знань і власної правосвідомості, виключаючи будь-який сторонній вплив і підконтрольність. Власне безсторонність як ознака справедливого судового розгляду означає рівне ставлення суду до учасників, вирішення спору як нейтральним і безстороннім фахівцем без надання комусь переваг. Саме такий стан речей зможе реально забезпечити право кожної особи на справедливий судовий процес та слугувати стандартом організації судочинства у правовій демократичній державі.

Актуальність статті полягає в тому, що правова держава створюється та існує за допомогою функціонування судової влади, через яку реалізовується принцип законності, верховенства права в державі, здійснюється захист прав та свобод громадян. Належна реалізація суддями своїх прав та обов’язків в рамках здійснення правосуддя є особливим показником, який дозволяє відносити державу до правової, цивілізованої, розвиненої. Разом із тим, в умовах, коли суддя піддається як прямому тиску, так і опосередкованому, неможливо говорити про соціальну безпеку суддів, а так само неможливо розраховувати на задоволення євроінтеграційних прагнень українського народу. В статті сформульовано актуальну наукову думку щодо впливу забезпечення соціальних прав суддів на рівень їх соціальної безпеки. Підкреслено, що соціальні права суддів окреслюють рівень цивілізованості суспільства; забезпечуються за рахунок Державного бюджету; рівень їх забезпечення відображає рівень гарантування самостійності суддів та їх незалежність; вони не можуть бути скасовані чи звужені без відповідної компенсації; регламентуються наддержавними організаціями на універсальному та регіональному міжнародному рівні та державою на національному рівні. У разі, якщо соціальні права недостатньо захищені та забезпечені в державі, робиться висновок, що така держава неспроможна: забезпечити та захистити гідний рівень соціальної безпеки суддів та інших громадян; задовольнити власні євроінтеграційні прагнення та паралельно збільшити рівень національної безпеки, який також є важливою обставиною забезпечення належної міри соціальної безпеки суддів та усіх інших громадян. Зроблено висновок, що забезпечення належного рівня незалежності суду та самостійності діяльності суддів у будь-якій державі є результатом низки соціально-правових, економічних, політичних і культурних чинників, особливе місце серед яких займає забезпечення державою високого рівня соціальної безпеки суддів. У свою чергу соціальна безпека також є результатом низки чинників, однак, вирішальне значення у формуванні належного рівня соціальної безпеки працівника має ефективне функціонування правового механізму забезпечення соціальних і трудових прав суддів. Ця позиція підтверджується концептуальною сутністю та юридичною природою цих прав, що вказують на те, що суддя не може характеризуватись в якості працівника, що існує в межах належного рівня соціальної безпеки, коли його трудові і соціальні права не будуть: 1) якісно регламентовані у чинному законодавстві; 2) забезпечені та захищені на міжнародному та національному рівні.

У статті розглянуто питання, які стосуються теоретико-правового визначення принципу безсторонності суддів розрізі правової науки, та охарактеризовано співвідношення цього принципу з іншими концептуальними заса-дами здійснення судочинства з урахуванням темпоральних змін сучасної практики правозастосування в демокра-тичній та правовій державі.Нормативне закріплення на національному та міжнародному рівні принципу безсторонності судді є результа-том демократизації правового регулювання суспільних відносин, що сприяє підвищенню рівня довіри суспільствадо суду як інституції та є одним із засобів подолання негативних тенденцій, які виникають у суспільній свідомо-сті, зважаючи на наявність таких чинників, як корумпованість, політизованість органів державної влади тощо.Крім того, проаналізовано умови нормативної регламентації права на незалежний і неупереджений суд у кон-тексті забезпечення реалізації права на справедливий судовий розгляд. Доведено, що принцип безсторонностісуду не тільки має вагоме значення для забезпечення функціонування судової системи України, а і є суттєвоюправовою фундацією для суспільства і держави загалом, оскільки є невід’ємним елементом гарантованості реалі-зації прав і свобод людини і громадянина та «лакмусовим папірцем», що характеризує рівень розвитку державизагалом. У правовій державі цей принцип є основоположним у системі юрисдикційного захисту прав особи, адженайбільш ефективною його формою є саме судовий захист порушених, невизнаних чи оспорених прав.Визначено, що дослідження принципу безсторонності судді є теоретично і практично значущим, оскількина цьому етапі суспільно-правового розвитку його основні параметри і критерії не тільки сформовані на законо-давчому рівні, а й невід’ємно пов’язані з результатами процесуальної діяльності такої інституції, як Європей-ський суд із прав людини.

Відповідно до ст. 16 Конститу-ції України забезпечення екологіч-ної безпеки і підтримання екологіч-ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи пла-нетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Забезпечення екологічної функції пов’язане з тим, що екологічна функція, будучи однією із головних, неможлива без загальнообов’язкових правил поведінки, які закріплені в нормах права. Реалізуючи конституційне положення та забезпечуючи прак-тичну реалізацію екологічної функції, держава, маючи систему законодавчих і судових органів та уповноважених суб’єктів виконав-чої влади, спроможна не тільки захищати свободи, права і інте-реси громадян, права та інтереси юридичних осіб, а у разі необхідно-сті застосовувати до порушників екологічного законодавства заходи державного примусу. У статті звертається увага, що нині порушення екологічних прав, свобод та інтересів грома-дян відбуваються майже щодо всіх об’єктів екологічних відносин, це покладає на державу обов’язок забезпечити судовий захист еко-логічних прав громадян. Проаналі-зовано нормативно-правові акти, зокрема, закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про судоустрій і статус суддів», «Про оцінку впливу на довкілля», «Про Основні засади (стратегію) державної екологіч-ної політики України на період до 2030 року» щодо деталізації та змісту функцій держави із забез-печення судового захисту екологіч-них прав громадян. Внаслідок здійсненого аналізу юридичної літератури з’ясовано, що серед науковців наявні різні доктринальні погляди щодо функ-цій держави. Здійснення досліджень сучасних функцій держави дало підстави виокремити найбільш глобальні її функції із забезпечення судового захисту екологічних прав грома-дян, до яких ми відносимо: соці-альну функцію; правоохоронну функцію; регулятивну функцію; інформаційну функцію; міжнародну функцію. Проаналізувавши функції дер-жави із забезпечення судового захисту екологічних прав грома-дян, надано авторське визначення поняття «функції держави із забезпечення судового захисту еко-логічних прав громадян».

У статті досліджено питання забезпечення прав та гарантій адвокатської діяльності в судових провадженнях Вищого антико-рупційного суду України: питання щодо захисту адвокатів від кримінального переслідування, невиконання ухвал слідчих суддів, грубого порушення права на захист шляхом недопущення захисників до участі у кримінальному провадженні й інших пов'язаних із цим питань; щодо вручення підозр адвокатам; щодо порушення колегією суддів Вищого анти-корупційного суду України принципу змагальності та рівності сторін, обмеження повноважень адвокатів і позбавлення можливості реалізувати встановлені Кримінальним процесуальним кодексом України права, інших пов'язаних із цим питань; щодо звернення Вищого антикоруп-ційного суду до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону зі скаргою на адвокатів через неналежну процесуальну поведінку адвокатів у судовому засіданні та звернення Вищого антикорупцій-ного суду до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва зі скаргою на через неповажні причини прибуття адвоката у судове засідання; щодо системних порушень професійних прав захисників, що допускаються колегією суддів Вищого антикорупційного суду під час розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні, інших пов'язаних із цим питань. Досліджено дії Ради адвокатів України щодо цього, де остання звертається до Офісу Генерального прокурора, Ради суддів України, Ради адвокатських та правничих товариств Європи, Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй із проханням вжити заходів реагування щодо недопущення ототожнення адвокатів із клієнтами та втручання у професійні права адвокатів в Україні, а також створює робочі групи для роз'яснення положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо заборони ототожнення адвоката із клієнтом. У статті вказується на негативну тенденцію в діяльності Вищого антико-рупційного суду, а саме недотримання ним загальнообов'язкових принципів та засад здійснення кримінального судочинства, Конституції України та міжнародних правових актів.

У статті проаналізовано рішення ЄСПЛ у розрізі діяльності осіб, що перебувають на службі в держави, зокрема судової влади. Досліджено справи ЄСПЛ Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, Thoma v. Luxemburg, CENTRE FOR DEMOCRACY AND THE RULE OF LAW v. Ukraine. Установлено роль організацій, що здійснюють важливу функцію «сторожового пса демократії» (publicwatchdog). Наголошено, що «суди - гаранти справедливості, роль яких є основоположною в державі, де визнається й діє принцип верховенства права, - повинні користуватися довірою громадськості». Для цього необхідний контроль з боку недержавних громадських організацій і ЗМІ як діяльності судової влади, так і персоналу, який надає послуги з правосуддя. Досліджується діяльність судів через призму «довіра суспільства - відкритий суд - особа судді». У дослідженні приділяється увага статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкривається її зміст за допомогою рішень ЄСПЛ. Також автор звертає увагу на позицію Ради Європи щодо судових органів і підкреслює тезу «правосуддя є важливим компонентом демократичних суспільств». Це узгоджується відповідно до універсальних стандартів щодо правосуддя та прав людини. Зроблено висновок, що опція «publicwatchdog» є чинною в демократичному суспільстві для вдосконалення державних інститутів, ЄСПЛ підтверджує це в практиці. Суддя є фігурою сучасного суспільства, а отже, суспільний інтерес до такої фігури є виправданий для утвердження довіри до всієї судової влади й формування демократичної України. При цьому автор зазначає, що саме завдяки громадським організаціям, ЗМІ, громадянам та адвокатам, які вивчають роботу судів (суддів), аналізують сучасний стан правосуддя, повідомляють про рівень «доступу до правосуддя» та загальну практику в судах за окремими категоріями справ, формується думка про судову владу.

У статті проаналізовано консультативну юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Науково-професійне тлумачення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. ст. 47-49), Протоколу № 16 до неї, правил Регламенту Суду дало змогу класифікувати різновиди консультативної юрисдикції за суб'єктом права звернення до Суду: 1) консультативні висновки, які надаються за запитом Комітету Міністрів Ради Європи; 2) консультативні висновки, які надаються за запитом призначеного державою - учасницею Конвенції вищим судом або судовою установою, визначеного для цілей пункту 1 статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції. Установлено, що консультативна юрисдикція ЄСПЛ не перетинається з компетенцією щодо розгляду спорів, тому перший запит від Комітету Міністрів Ради Європи був відхилений. Суд вирішив, що, оскільки запит стосувався критерію прийнятності звернень, тобто якщо в рамках механізму, встановленого Конвенцією СНД, справа вже прийнята до розгляду, то таке звернення підпадає під обмеження консультативної юрисдикції, передбаченої ст. 47 (2) Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Наступні два консультативні висновки, надані ЄСПЛ відповідно до ст. 47 Конвенції, стосувалися процедури обрання суддів Суду та мають прецедентне значення. Обґрунтовано, що ЄСПЛ виконує конституційну функцію, у межах якої він установлює стандарти у сфері захисту прав і свобод людини шляхом надання консультативних висновків. Саме ці документи створюються для того, щоб держави -учасниці Конвенції на національному рівні здійснили якісні зміни судових систем та судочинства, які, своєї чергою, допомагали б захистити права і свободи людини завдяки переходу з ex post (перед подією) на ex ante (після події) у вирішенні низки питань щодо тлумачення та застосування положень Конвенції на рівні певної держави. Просування конструктивного діалогу між Європейським судом з прав людини та національними судами або судовими установами слугуватиме подальшому впровадженню Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на національному рівні відповідно до принципу субсидіарності.

Робота присвячена аналізу проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини національ­ними судами на стадії ухвалення судового рішення. Важливим є те, що сучасне застосування такої практики та імплементація європейських стандартів у національну правову систему стають все більш проблемними, оскіль­ки існує певна відмінність між правовими системами. Під час аналізу наукових досліджень та судової практи­ки виокремлюються негативні фактори, що значно перешкоджають правильному та доречному використанню такого судового прецеденту. Слід наголосити, що можливі негативні наслідки бездіяльності національних суддів, адже питання механізму забезпечення прав і свобод людини сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти й потребує постійного вдосконалення. Для вирішення вищенаведених питань автори пропонують з’ясувати та дослідити правову природу практики Європейського суду з прав людини, загальні засади її розуміння та застосування в національному судочинстві. Також здійснити аналіз критеріїв релевантного чи нерелевантного застосування практики Європейського суду з прав людини в практичному аспекті, проаналізувавши статистику звернень. Водночас виокремити практичні поради для більш професійного підходу до використання посилань на рішення Європейського суду з прав людини задля вдосконалення механізму захисту прав і свобод людини. Сьогодні, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прийняття Закону України «Про виконання рішень та засто­сування практики Європейського суду з прав людини», національні суди стали застосовувати положення Конвен­ції та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права для національного правосуддя. Через це з’явилися різні підходи до розуміння значення судової практики Європейського суду з прав люди­ни. Але, безсумнівно, вона є важливою для роз’яснення основних прав, що гарантовані Конвенцією, адже стала частиною національного законодавства. Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини та основоположних сво­бод, національне законодавство, практика Європейського суду з прав людини.

Дисертацію присвячено дослідженню правового механізму захисту трудових та соціальних прав суддів в Україні. У роботі розкривається поняття та зміст трудових і соціальних прав суддів, а також сутність, соціально-правове значення та структура правового механізму захисту цих прав суддів. У рамках розкриття змісту досліджуваного правового механізму особлива увага приділяється нормативній основі цього механізму, системі суб’єктів захисту прав суддів, а також формам (враховуючи способи і засоби) і методам захисту правового механізму захисту трудових та соціальних прав суддів. Узагальнено основні актуальні проблеми захисту трудових і соціальних прав суддів в Україні, а також сформульовано конкретні пропозиції й рекомендації щодо удосконалення правового регулювання захисту трудових і соціальних прав суддів, зокрема: ратифікація Конвенції Міжнародної організації праці № 151 1978 року та прийняття Закону України «Про захист права на організацію державних службовців», що передбачатиме внесення змін до законодавства про поширення на суддів права на створення профспілки, вступу до неї та виходу з неї; внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині окреслення переліку трудових і соціальних прав суддів, особливостей, форм і суб’єктів захисту цих прав. В диссертации впервые комплексно раскрыта сущность правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей в Украине, а также проблематика его функционирования, в результате чего сформулированы конкретные предложения по его оптимизации, которые предложено учесть в рамках предстоящей судебно-правовой реформы. Обосновывается, что правовой механизм защиты трудовых и социальных прав судей в Украине представляет собой нормативно определённый, основанный на идее социального государства целостный юридический конструкт, охватывающий правовые средства и способы, посредством которых прямо или косвенно реализовывается защитная функция государства относительно защиты трудовых и социальных прав судей. В соответствующем контексте указывается, что данный механизм имеет особое социально-правовое значение, формируя условия надлежащего обеспечения социальной безопасности судей и в обществе в целом, а также способствуя развитию государства в качестве правового и демократического, делая возможной реализацию евроинтеграционных стремлений Украины. Доказывается, что исследуемый правовой механизм своей структурой охватывает: нормы национального законодательства и международно-правовых актов по защите трудовых и социальных прав человека в целом и судей в частности; общеправовые и специальные правовые принципы защиты прав судей; субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, условно разделённых на соответствующих субъектов международного и национального уровня; формы и методы защиты трудовых и социальных прав судей. При этом обращается внимание на то, что структуру системы субъектов защиты трудовых и социальных прав судей можно условно разделить на такие две группы: субъекты международно-правового уровня защиты (международный судебный орган, международные неправительственные организации, осуществляющие защиту трудовых и социальных прав судей); субъекты национального правового уровня защиты (административные суды, органы судейского самоуправления, органы судейского управления, ассоциации судей). На основе критического анализа правозащитного потенциала соответствующих субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, особенностей форм (способов и средств) защиты утверждается, что наиболее эффективным образом судья может защитить права в судебном порядке, который непосредственно зависит от уровня обеспечения государством достойного труда и социальной безопасности судей. Обосновывается позиция, в соответствии с которой на сегодняшний день основными проблемами защиты трудовых и социальных прав судей являются следующие: общее снижение уровня социальной безопасности в государстве; десоциализация сферы труда профессиональных публичных служащих в целом и судей в частности; недостаточное качество правового регулирования функционирования правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей; недостаточная эффективность защитного влияния субъектов защиты трудовых и социальных прав судей; частое осуществление в Украине судебно-правовых реформ, не учитывающих потребностей комплексной оптимизации защиты трудовых и социальных прав судей. Для решения вышеизложенных проблем предложено: создать и утвердить концепцию по совершенствованию правового механизма защиты трудовых и социальных прав судей, которая должна быть учтена при проведении очередной судебно-правовой реформы в Украине; привести национальное законодательство в соответствие с международно-правовыми актами, касающимися защиты трудовых и социальных прав работников, в частности госслужащих; принять Закон Украины «О внесении изменений в Закон Украины «О судоустройстве и статусе судей» относительно защиты трудовых и социальных прав судей»; устранить институциональные барьеры, препятствующие эффективной защите трудовых и социальных прав судей в Украине; усилить правозащитные возможности отдельных субъектов защиты трудовых и социальных прав судей, а именно Совета судей Украины и ассоциаций судей. The dissertation is devoted to the research of the legal mechanism of protection of labor and social rights of judges in Ukraine. The paper reveals the concept and content of labor and social rights of judges, as well as the essence, socio-legal significance and structure of the legal mechanism for the protection of these rights of judges. As part of the disclosure of the content of the studied legal mechanism, special attention is paid to the normative basis of this mechanism, the system of subjects of protection of judges' rights, as well as forms (including methods) and methods of protection of legal mechanism of labor and social rights of judges. The main current issues of protection of labor and social rights of judges in Ukraine are summarized, as well as specific proposals and recommendations for improving the legal regulation of protection of labor and social rights of judges, in particular: ratification of the ILO Convention 1978 151 and development and adoption of the draft Law " On protection of the right to organize civil servants ”, which will provide for amendments to the legislation on extending to judges the right to form, join and leave a trade union; amendments to the Law of Ukraine "On the Judiciary and the Status of Judges" in terms of outlining the list of labor and social rights of judges, features, forms and subjects of protection of these rights.

Однією з найактуальніших проблем побудови демократичної держави на основі верховенства права в Україні сьогодні є створення та гарантування ефективного функціонування незалежної системи судових органів, головним завданням яких є захист прав і свобод фізичних осіб. Виконання судом завдань, пов’язаних із захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, потребує відповідного юридичного та організаційного забезпечення їх діяльності.
One of the most pressing problems of building a democratic state based on the rule of law in Ukraine today is the creation and guarantee of the effective functioning of an independent judiciary, whose main task is to protect the rights and freedoms of individuals. The court's performance of tasks related to the protection of the rights, freedoms and interests of individuals, the rights and interests of legal entities, the interests of society and the state, requires appropriate legal and organizational support for their activities.

Судовий захист прав громадян є одним із важливих та, зазвичай, дієвих заходів реагування держави на порушення, невизнання або оспорювання прав і (або) законних інтересів громадян України. Існування можливості такого виду захисту є однією з принципових передумов щодо фактичної демонстрації сприяння безперешкодної реалізації законодавчо передбачених прав і дотримання законних інтересів. Також реальна змога отримання належного судового захисту вже давно, у свідомості переважної більшості нинішнього суспільства, асоціюється з державою, орієнтованою на сприяння дотримання принципів законності та верховенства права.

Визначення правового механізму реалізації та захисту прав суб’єктів правовідносин належить до найбільш актуальних проблем в соціально-економічному й політичному житті суспільства. Зумовлено це тим, що в Україні на конституційному рівні закріплено як головний обов’язок держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Ефективна діяльність держави залежить від ефективності функціонування механізму, в якому має бути досягнутий баланс інтересів суб’єктів фінансових правовідносин, а саме, з одного боку, держави, яку в фінансових правовідносинах представляють уповноважені органи державної влади та управління (для прикладу Державна податкова інспекція), а з другого – платників, наприклад, податків.

Робота обумовленна тим, одним з найбільш негативнинх чинників, що обумовлююнть низький стан оперативнності та якості розгляду спорів в адміністрнативних судах, а також недостатнньо ефективнинй судовий захист прав і свобод суб‘єктів фінансовинх правовіднносин є постійні зміни у структурі адміністрнативних судів та подекуди розмитістнь термінолонгічного апарату Кодексу адміністрнативного судочинстнва, що у свою чергу, ускладнює правозастносовну діяльністнь адміністрнативного суду. Крім того, недостатння розробленність теоретичнного підґрунтя організацнії адміністрнативного судочинстнва, здійсненння провадженння в адміністрнативному суді, недосконанлість правового регулюванння цієї сфери обумовлююнть актуальнінсть та важливістнь глибокого та всебічногно наукового дослідженння широкого кола питань, що стосуютьсня адміністрнативно-правового регулюванння діяльностні адміністрнативних судів як суб‘єктів захисту прав та законних інтересів учасників фінансовинх правовіднносин.

Визначено, що вибір способу захисту суб’єктивного права власності залежить від багатьох факторів, які визначаються компетентним органом, враховуючи специфіку охоронюваного права власності та собливості предмету спору.

Однією із найгостріших проблем в Україні є реальне та повне виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, оскільки захист порушених прав, свобод і законних інтересів може бути реалізований тільки тоді, коли громадянин або організація, які звернулися в компетентну інстанцію, можуть отримати реальне та повне виконання рішення юрисдикційного органу.

Бурма С. К. Міжнародно-правова характеристика інституту дружнього врегулювання в Європейському суді з прав людини : дис. ... канд. юрид. наук : спец. : 12.00.11 / Бурма Сергій Костянтинович. - Одеса, 2015. - 231 арк.
Дисертацію присвячено дослідженню генезису, доктринальних основ, юридичної природи та особливих характеристик інституту дружнього врегулювання в європейському суді з прав людини. У роботі висвітлено 18 еволюцію міжнародних примирливих процедур в діяльності органів міжнародного правосуддя у сфері захисту прав людини. Розглянуто питання етичної легітимації дружнього врегулювання спорів у сфері захисту прав людини. Обґрунтовано наукові підходи до визначення поняття «дружнє врегулювання» та розмежовано розуміння дружнього врегулювання» як правового інституту та як процедури врегулювання спору в Європейському суді з прав людини. Вироблено критерії класифікації процедур дружнього врегулювання на основі останніх тенденцій прецедентного права і практики Європейського суду з прав людини. Сформульовано визначення процедури схвалення умов односторонньої декларації в Європейському суді з прав людини. Систематизовано нормативно-правові акти України, що регулюють порядок застосування дружнього врегулювання в Європейському суді з прав людини у справах проти України. Проаналізовано новітні тенденції щодо вдосконалення процесу виконання рішень Європейського суду з прав людини (зокрема рішень щодо дружнього врегулювання).
Диссертация посвящена исследованию генезиса, доктринальных основ, юридической природы и особых характеристик института дружественного урегулирования в Европейском суде по правам человека. В работе рассматривается эволюция международных примирительных процедур в деятельности органов международного правосудия в сфере защиты прав человека: от отдельных правовых норм, которые определяют порядок мирного урегулирования спора в международном судебном процессе до формирования целостного правового института дружественного урегулирования споров. Рассматриваются вопросы этической легитимации института дружественного урегулирования споров в сфере защиты прав человека. Обосновываются научные подходы к определению понятия «дружественное урегулирование» и разграничению понимания 19 «дружественного урегулирования» как правового института и как процедуры урегулирования спора в Европейском суде по правам человека. Институт дружественного урегулирования рассматривается как общность нормативно-правовых (материальных и процессуальных), морально-этических, структурных и функциональных характеристик урегулирования международно-правового спора между сторонами на основе общепризнанных принципов международного судебного процесса, принципов конфиденциальности переговоров и баланса интересов сторон, взаимовыгодного согласия и соблюдения прав человека, с вынесением обязательного судебного решения для сторон спора или без такового. Процедура дружественного урегулирования понимается как форма международной примирительной процедуры, которая основана на общепризнанных принципах международного судебного процесса, принципах конфиденциальности переговоров, баланса интересов сторон и уважении прав человека, которая может быть применена на любой стадии судебного процесса в Европейском суде по правам человека, с момента вынесения решения о приемлемости жалобы и направлена на достижение сторонами спора взаимовыгодного согласия относительно справедливой сатисфакции для удовлетворения потерпевшей стороны. Выработаны критерии классификации процедур дружественного урегулирования на основе последних тенденций прецедентного права и практики Европейского суда по правам человека. Разработано определение процедуры одобрения условий односторонней декларации в Европейском суде по правам человека. Процедура одобрения условий односторонней декларации в Европейском суде по правам человека рассматривается как форма международной примирительной процедуры, основанная на принципе всеобщего уважения прав человека, которая может быть применена на любой стадии судебного процесса с момента признания жалобы приемлемой и выражается в открытом предложении государства о справедливой компенсации для удовлетворения потерпевшей стороны, при условии её согласия или без такого согласия по решению Европейского суда по правам человека. Систематизированы нормативно-правовые акты Украины, регулирующие порядок применения дружественного урегулирования в Европейском суде по правам человека в делах против Украины. Проанализированы новейшие тенденции совершенствования процесса исполнения решений Европейского суда по правам человека (в том числе решений о дружественном урегулировании).
The thesis presents research of genesis, doctrinal foundations, legal nature and specific characteristics of the institute of friendly settlement in the European Court of Human Rights. The author highlights the evolution of international conciliation procedures in the system of international justice in the field of human rights. The question of the ethical legitimation of the friendly settlement of the disputes in the field of human rights has been reviewed. Based on the academic approaches to the definition of «friendly settlement» it was distinguished the understanding of «friendly settlement» as a legal institution and as the procedure in the European Court of Human Rights. The criteria for classification the friendly settlement on the basis of the European Court of Human Rights’ recent practice have been proposed; as far as the conditions determining approval procedure of the unilateral declarations in the European Court of Human Rights have been provided. It was systematized the legislation of Ukraine as to applying the friendly settlement in the European Court of Human Rights in cases against Ukraine. It was analyzed the latest trends for improving the process of execution of judgments of the European Court of Human Rights (including the friendly settlement judgments and decisions).

Представлені у хрестоматії статті досить повно відображають спектр сучасної пресової публіцистики. Це оглядові статті, публіцистичні коментарі, проблемно-аналітичні, подорожні, судові нариси, памфлети, есе, журналістські розслідування, твори як представників старшого, так і молодшого покоління журналістів, присвячені темам відновлення правдивої історії українського народу, розвитку демократії і свободи слова в сучасній Україні, моральності влади, корупції, тіньової економіки, соціального, правового захисту людей, охорони довкілля, дотримання прав громадянина.