Academic literature on the topic 'Емоційний досвід'

Мета дослідження. На основі фреймового аналізу комплексно дослідити особливості категоризації травматичного досвіду жінки у китайськомовному щоденниковому наративі. Методи дослідження. Основним у нашому дослідженні є метод фреймового моделювання, розроблений Я.В. Бистровим; використано також інші лінгвістичні методи (когнітивний і структурно-семантичний аналіз) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез, дескрипція та класифікація мовних фактів, структурування текстового матеріалу). Матеріалом дослідження слугують літературні діариї відомих китайських письменниць Дін Лін (“Щоденник Софії”, “Щоденник самогубці”) та Лу Їнь (“Щоденник Ліши”, “Щоденник закоханої”). Результати. З’ясовано сутнісні характеристики фрейму-сценарію як психокогнітивної структури, що уможливлює виявлення змісту, принципів і засобів вербалізації суб’єктивного досвіду у відповідному наративі. Виявлено, що універсальною структурою категоризації жіночого травматичного досвіду (як психологічного феномену) в китайськомовному щоденниковому наративі є фрейм-сценарій ЖІНОЧЕ ЖИТТЄПИСАННЯ. Він охоплює 7 вузлів верхнього рівня: МОТИВАЦІЯ, ДІЙОВІ ОСОБИ, МЕТОДИ, ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД (ФІЗИЧНИЙ, ЕМОЦІЙНИЙ, ҐЕНДЕРНИЙ) та ПАМ’ЯТЬ, конкретизовані у 22-х терміналах нижнього рівня. Заповнення термінальних пропозицій текстовим матеріалом унаочнило емоційно-рефлексивну природу усвідомлення авторками власного досвіду як травматичного, що підтверджується семантичними ролями нараторок (найчастіше – пацієнс та експерієнцер), наративним методами (роздуми, описи, рефлексивні питання) та актуалізованими видами пам’яті (культурно-символічна, образно-іконічна, емоційна). Висновки. Фреймово-сценарний підхід до вивчення особливостей категоризації суб’єктивного досвіду в жіночому щоденниковому наративі уможливлює: (1) виявлення механізмів усвідомлення авторками власного досвіду, (2) ідентифікацію значущих для письменниць/ нараторок життєвих подій (об’єктивних дій і внутрішніх станів), (3) з’ясування мотивів, принципів і засобів категоризації цих подій.

Визначення статусу мистецтва, зокрема, музичнoго, та рoзуміння діяльнісної перспективи впливу музики на мoральність та духoвність учня, допоможе розв’язати основне питання музично-педагогічної освіти, постулатом якої стає становлення особистості (інтелектуальне та художнє) як pезультат її самopoзвитку і poзвитку її твopчих пoтенцій, що забезпечить всебічну підгoтoвку молодшого шкoляpа. Відомо, що музичне мистецтво має властивість не лише формувати емоційний досвід, але й просвітлювати, очищати людські переживання. Цей очищувальний вплив - катарсис - є доказом зв’язку музичної творчості з вищими людськими цінностями. Музичне мистецтво перш за все мистецтво емоцій, проте це мистецтво здатне впливати на інтелектуальну сферу особистості, збагачуючи її знання про морально-духовні цінності. В цьому випадку музичний твір є джерелом інформації про художній світогляд певного періоду, напряму, національної школи митця. Впливаючи на людину насамперед через переживання, музичне мистецтво володіє унікальною здатністю активізувати емоційну сприйнятливість, збагачувати досвід почувань, а, отже, всебічно розвивати особистість, її ціннісні установки, загальну культуру. Завдяки морально-духовним цінностям, музичне мистецтво, особливо духовна музика, дає людині можливість пережити чуже життя як своє, збагатитися досвідом багатьох поколінь, зробити його фактом свого буття. Мистецтво спонукає до співпереживання (емпатії), співчуття, здатності зрозуміти емоційний стан іншої людини (синтонії), сприяє формуванню людських відносин, зокрема й морально-духовних цінностей. Із усіх мистецтв, музика найбільш яскраво виражає сутність внутрішнього, особистісного життя людини, а значить і життя взагалі, оскільки самоспостереження є взагалі єдиним джерелом пізнання глибин буття.

Емоційну стійкість визначено як інтегративну властивість особистості, що забезпечується збалансованою динамічною взаємодією окремих підсистем циклічної багаторівневої функціональної системи регуляції поведінки і зумовлює ефективність управління та досягнення мети в значущих емоціогенних ситуаціях. Проаналізовано роль емоційного переживання в конструюванні образу потребового майбутнього, а також його вплив на мотивацію та поведінку особистості. Проведено дослідження впливу різних груп емоцій на емоційну стійкість, для чого було використано п’ятикомпонентну типологію базальних емоцій. Встановлено, що емоційна стійкість залежить від загального співвідношення параметрів досвіду і видів діяльності, у яких цей досвід формувався, а віднесення того чи іншого індивіда до певного якісного типу емоційності не екстраполюється на рівень його емоційної стійкості. З’ясовано, що емоційна стійкість зумовлює вибір відповідного плану дії (образ потребового майбутнього) та особливості безпосередньої його реалізації (образ виконання) і детермінована як досвідом з включеними в нього ядерними уявленнями, так і первинними (поверховими) уявленнями – образами діяльності (причому в конкретній ситуації один із чинників зазвичай переважає). Зроблено висновок, що емоційна стійкість однозначно не корелює з інтенсивністю негативних переживань, хоча частка останніх дещо вища в групі емоційно нестійких досліджуваних.

У статті розглядається проблема емоційної компетентності, яка допомагає вчителю встановлювати партнерські стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами, володіти технологіями впливу на інших, організовувати освітнє середовище, освітній процес на емоційній основі, що важливо в умовах реалізації концепції Нової української школи. Емоційна компетентність майбутніх учителів початкової школи розуміється як сукупність поглядів, цінностей, набутих знань, сформованих вмінь та навичок в емоційній сфері, їх розуміння, вираження, регулювання та дозволяє успішно організовувати освітній процес на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, реалізовувати себе в особистісній і професійній діяльності. Метою статті є вивчення та теоретичне обґрунтування критеріїв, рівнів і показників сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Для вирішення проблеми застосовувалися методи аналізу психолого-педагогічної літератури, систематизації та узагальнення теоретичного матеріалу, вивчення досвіду. На основі змістових і структурних компонентів зазначеного феномену розроблено когнітивний (сукупність знань про емоції, почуття, емоційні стани, способи їх вираження, причини виникнення, вікові особливості емоційної сфери молодших школярів), ціннісний (сукупність мотивів та цінностей гуманного спілкування, взаємодії, досягнення успіху) і діяльнісний (сукупність умінь та навичок адекватно сприймати емоції учнів, розуміти їх почуття і власний емоційний стан, виражати власні емоції, керувати ними) критерії, наведено відповідні показники сформованості емоційної компетентності майбутніх педагогів. Враховуючи ступневий характер оволодіння компетентністю, визначено низький, середній і високий рівні сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкових класів, описано їх характеристики. Сукупність професійних цінностей, мотивів, знань, вмінь, що належать до визначених критеріїв і показників емоційної компетентності майбутніх фахівців є важливою для здійснення професійної діяльності. Ключові слова: емоційна компетентність, майбутні вчителі початкової школи, критерії, показники, рівні, сформованість.

У статті на основі ретроспективного аналізу досліджень з проблеми захисної функції гри та презентації власного досвіду щодо організації і керівництва ігровою діяльністю дітей п’ятого року життя розкриваються ознаки, за якими гру можна віднести до захисного засобу забезпечення комфортного перебування дитини в соціумі. Розглядаються особливості гри як вільної, самостійної і провідної діяльності дитини, яка, перш за все, спирається на емоційний стан й накопичений досвід її взаємин з дорослими та однолітками. Гра – діяльність вільна і самостійна, але вона потребує грамотного педагогічного керівництва

Мета статті – представити теоретичний аналіз і результати емпіричного дослідження емоційного досвіду в осіб юнацького віку та визначення його ролі у розвитку мотиваційно-цільової системи. Методи. В емпіричному дослідженні використовувались такі психодіагностичні методики «Тест-опитувальник спрямованості навчальної мотивації», «Диференційованість емоційного досвіду», «Готовність до використання емоційного досвіду», метод кореляційного аналізу.Результатидослідження за психодіагностичною методикою «Тест-опитувальник спрямованості навчальної мотивації» свідчать, що більшість учнів мають низький рівень внутрішньої мотивації до навчання, переважно орієнтуються під час виконання завдань на отримання оцінки. За результатами методик на вивченні емоційного досвіду переважаючими є показники середнього рівня. Порівняльний аналіз за методиками свідчить, що в учнів, в яких спостерігається зовнішня мотивація на уроках, переважають емоції байдужості, хвилювання, образи, тривоги. Деталізація емоцій краще представлена у дівчат. За даними статистичного аналіз у, коефіцієнт кореляції Пірсона показує, що тісними виявилися зв’язки між показниками диференційованості емоційного досвіду та готовності до використання, також є зв’язок з показниками внутрішньої мотивації до навчання. Висновки за результатами дослідження визначено, що емоційний досвід особистості – це система емоцій і почуттів, що переживала людина в історії свого життя, що має вплив на розвиток мотиваційно-цільових систем особистості. Це положення підтверджується даними кореляційного аналізу показників, які вказують на взаємозв’язок мотивації та здатності до диференціації емоцій і використання емоційного досвіду. Запропоновано напрями розвивальної роботи для покращення міри усвідомленості емоційного досвіду та мотивації. Перспективи подальшої роботи вбачаємо у розробці та впровадженні в практику методів розвитку емоційної регуляції поведінки та пізнавальної мотивації. Ключові слова: мотиви навчання, емоційний досвід, емоційна регуляція, навчальна діяльність, освітній процес. The purposeof the paper is to present a theoretical analysis and results of empirical research related to emotional experience of young people and specify its role in development of motivational target system.The research methods for studying this topic: “Academic motivation inventory”; “Differentiation of emotional experience” focused on diagnostics of the ability to distinguish and describe in detail own rueful feelings or another person’s emotions, “Readiness to use emotional experience”, methods statistical analysis The research results prove that majority of students have low level of self-motivation to study; when performing tasks, they are mostly focused on obtaining a grade. Based on the results of methods for studying emotional experience, the indices of intermediate level are predominant. Detailed elaboration of emotions is better shown among girls. According to figures from the statistical analysis, the indices of differentiation of emotional experience are closely correlated with readiness to use; there is a correlation with indices of self-motivation to study. Thus, the mutual influence of motivational and emotional components of study has been observed.The conclusionsunder the research results have been specified: the emotional experience of a personality, being a system of emotions and feelings experienced by a person in his/her life, has an impact on development of the motivational target system of personality. This thesis has been confirmed by correlation analysis of relationship between motivation and ability to differentiation of emotions and use of emotional experience. The aspects of progressive work are proposed to improve the degree of awareness of emotional experience, the ability to distinguish emotions and to make emotional behavioral regulation during the learning process. The prospects of further work can be seen in development and practical implementation of methods of developing emotional behavioral regulation and cognitive motivation.Key words: motivation to study, emotional experience, emotional regulation, educational process.

На широкому джерельному матеріалі проаналізовано різноманіття ролей, образів, функцій українських жінок у збройних конфліктах, представлено ключові суспільні стереотипи, пов’язані з військовим досвідом жінок. Наголошено на потребі досліджувати воєнний досвід українського жіноцтва, який включає в себе сукупність господарських, соціальних, політичних, культурних і світоглядних обставин, що визначали умови життя жінок, їхнє ставлення до влади/держави, розуміння ними перебігу й сенсу війни, впливали на емоційний стан, змушували шукати відповіді на питання про місце і роль жінок під час війни. В основу дослідження покладено думку про те, що жінки були активними учасницями суспільних перетворень, а їхня діяльність у роки збройних конфліктів визначала можливості для розвитку жіночого питання в майбутньому.

У матеріалах статті розкрито сутність понять “емоційний інтелект” та “креативність”, відображено взаємозв’язок між досліджуваними категоріями у працях Дж. Гілфорда, П. Торренса, У Векслера, А. Маслоу та Е. де Боно. Проведено аналіз дефініцій понять “емоційний інтелект” та “креативність”. До-сліджено і структуровано досвід Дж. Гілфорда щодо впливу способів та обставин мислення на формування у працівника креативних навичок. Запропоновано модель у вигляді куба, в якій координатними осями виступа-ють матеріали, операції та результати. Актуалізовано дослідження П. Торенса, в якому основним фактором формування та виявлення креативності виступають фактори несприятливого зовнішнього середовища. Від-значено актуальність твердження Е. де Боно про формування креативності як інтегральної характеристики наявних фізичних та інтелектуальних здібностей, а також поведінкових характеристик особистостей. Опи-сано рушійні сили та перешкоди розвитку креативних здібностей за Р. Стернбергом. Виявлено, які компетен-ції емоційного інтелекту призведуть до розвитку креативного мислення за Д. Гоулманом. Виявлено високий рівень кореляції схильностей та здібностей індивідів із високим рівнем емоційного інтелекту та креатив-ності. Відзначено шляхи розвитку емпатичної складової емоційного інтелекту. Запропоновано концепцію ор-ганізації інноваційного спрямування з урахуванням цілей та важелів розвитку. Зроблено висновок, що поняття креативності фіксує сукупність тих особливостей психіки та інтелекту, які забезпечують продуктивні пере-творення в діяльності особистості, розвиваючись, з’єднуючись із її провідними мотивами і виявляючись як здатність до продуктивних змін. Виявлення тісного взаємозв’язку між емоційним інтелектом та креатив-ністю дасть змогу кадровому менеджеру за інтегральними ознаками здійснити відбір найоптимальнішого за складом персоналу.

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми прояву та розвитку сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку, експериментально проаналізовано психологічні детермінанти особистісної сором’язливості у 3-4 річному віці. Теоретичне дослідження продемонструвало, що сором’язливість є різносторонньою якістю особистості, яка зазвичай асоціюється із замкнутістю, невпевненістю, боязливістю, соромом. Дуже часто ранній прояв дитячої сором’язливості залишається непомітним та ототожнюється з інтровертованістю, несміливістю, тривожністю. Серед чинників появи особистісної сором’язливості у дитячому дошкільному віці називають недостатній розвиток комунікативних знань і вмінь, копіювання поведінки одного з членів сім’ї, поведінкову скутість, постійне відчуття тривоги, негативний образ власного «Я». Аналіз психологічних джерел дозволив виділити такі компоненти особистісної сором’язливості молодшого дошкільника: емоційно-оцінний, поведінковий і комунікативний. Ці складові активно розвиваються під час психофізіологічного дозрівання дитини та здійснюють взаємовплив на формування її самооцінки. Важливого значення у цей віковий період набуває також процес автономії, коли дитина починає робити перші самостійні кроки у дорослому світі, намагаючись продемонструвати особистісне «Я». Беззаперечного значення набуває й гармонійний емоційний розвиток молодшого дошкільника, під час якого формується емоційне самоставлення до себе, однолітків і дорослих, а негативний досвід взаємодії може слугувати основою майбутньої недовірливої поведінки дитини. Також варто зазначити, що психологічною особливістю особистісної сором’язливості у молодшому дошкільному віці є майбутня проєкція негативної оцінки оточення і переживання почуття дискомфорту в присутності сторонніх людей.

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

Дисертація присвячена дослідженню психологічних особливостей структури травматичного емоційного досвіду демобілізованих учасників бойових дій в Україні з постстресовою психологічною дезадаптацією. Розкриття структурних компонентів травматичного досвіду з позиції концепції «емоційної схеми» робить виявлення зазначених структурних особливостей у демобілізованих з ППД актуальною дослідницькою задачею.

Мета дослідження: висвітлення особливостей використання технології доповненої реальності у мобільно орієнтованому середовищі навчання ВНЗ. Завдання дослідження: визначити роль та місце технології доповненої реальності у мобільно орієнтованому середовищі навчання, а також можливості використання технології доповненої реальності у навчанні фізики. Об’єкт дослідження: мобільно орієнтоване середовище навчання ВНЗ. Предмет дослідження: технологія доповненої реальності у мобільно орієнтованому середовищі навчання ВНЗ. Використані методи дослідження: теоретичні – аналіз науково-методичної літератури; емпіричні – навчання, спостереження за навчальним процесом. Результати дослідження. На основі аналізу наукових публікацій визначено поняття доповненої реальності. Відмічено, що онлайн-експерименти засобами доповненої реальності надають студентам можливість спостерігати й описувати роботу реальних систем при зміні їхніх параметрів, а також частково замінити експериментальні установки об’єктами доповненої реальності. Розглянуто схему реалізації доповненої реальності. Окремо виділено можливості роботи з об’єктами доповненої реальності у навчанні фізики. Показано, що застосування засобів доповненої реальності надає можливість підвищити реалістичність дослідження; забезпечує емоційний та пізнавальний досвід, що сприяє залученню студентів до систематичного навчання; надає коректні відомості про установку в процесі експериментування; створює нові способи подання реальних об’єктів у процесі навчання.