Academic literature on the topic 'Емоційна взаємодія'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Емоційна взаємодія.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Емоційна взаємодія"
1
Malkhazov, O. R. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 62–71. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).61.
Full textAbstract:
Емоційну стійкість визначено як інтегративну властивість особистості, що забезпечується збалансованою динамічною взаємодією окремих підсистем циклічної багаторівневої функціональної системи регуляції поведінки і зумовлює ефективність управління та досягнення мети в значущих емоціогенних ситуаціях. Проаналізовано роль емоційного переживання в конструюванні образу потребового майбутнього, а також його вплив на мотивацію та поведінку особистості. Проведено дослідження впливу різних груп емоцій на емоційну стійкість, для чого було використано п’ятикомпонентну типологію базальних емоцій. Встановлено, що емоційна стійкість залежить від загального співвідношення параметрів досвіду і видів діяльності, у яких цей досвід формувався, а віднесення того чи іншого індивіда до певного якісного типу емоційності не екстраполюється на рівень його емоційної стійкості. З’ясовано, що емоційна стійкість зумовлює вибір відповідного плану дії (образ потребового майбутнього) та особливості безпосередньої його реалізації (образ виконання) і детермінована як досвідом з включеними в нього ядерними уявленнями, так і первинними (поверховими) уявленнями – образами діяльності (причому в конкретній ситуації один із чинників зазвичай переважає). Зроблено висновок, що емоційна стійкість однозначно не корелює з інтенсивністю негативних переживань, хоча частка останніх дещо вища в групі емоційно нестійких досліджуваних.
2
СУХОПАРА, Ірина. "КРИТЕРІЇ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 357–66. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-357-366.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема емоційної компетентності, яка допомагає вчителю встановлювати партнерські стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами, володіти технологіями впливу на інших, організовувати освітнє середовище, освітній процес на емоційній основі, що важливо в умовах реалізації концепції Нової української школи. Емоційна компетентність майбутніх учителів початкової школи розуміється як сукупність поглядів, цінностей, набутих знань, сформованих вмінь та навичок в емоційній сфері, їх розуміння, вираження, регулювання та дозволяє успішно організовувати освітній процес на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, реалізовувати себе в особистісній і професійній діяльності. Метою статті є вивчення та теоретичне обґрунтування критеріїв, рівнів і показників сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Для вирішення проблеми застосовувалися методи аналізу психолого-педагогічної літератури, систематизації та узагальнення теоретичного матеріалу, вивчення досвіду. На основі змістових і структурних компонентів зазначеного феномену розроблено когнітивний (сукупність знань про емоції, почуття, емоційні стани, способи їх вираження, причини виникнення, вікові особливості емоційної сфери молодших школярів), ціннісний (сукупність мотивів та цінностей гуманного спілкування, взаємодії, досягнення успіху) і діяльнісний (сукупність умінь та навичок адекватно сприймати емоції учнів, розуміти їх почуття і власний емоційний стан, виражати власні емоції, керувати ними) критерії, наведено відповідні показники сформованості емоційної компетентності майбутніх педагогів. Враховуючи ступневий характер оволодіння компетентністю, визначено низький, середній і високий рівні сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкових класів, описано їх характеристики. Сукупність професійних цінностей, мотивів, знань, вмінь, що належать до визначених критеріїв і показників емоційної компетентності майбутніх фахівців є важливою для здійснення професійної діяльності. Ключові слова: емоційна компетентність, майбутні вчителі початкової школи, критерії, показники, рівні, сформованість.
3
Лазорко, Ольга, and Тетяна Шевцова. "ЕМПІРИЧНІ РЕФЕРЕНТИ ЕМОЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІОНАЛА." Psychological Prospects Journal, no. 36 (December 30, 2020): 159–73. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-159-173.
Full textAbstract:
Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо.
Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою).
Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю.
Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.
4
Демченко, Вячеслав. "Емоційний інтелект як засіб підвищення когнітивних та креативних можливостей молодших школярів." New pedagogical thought 108, no. 4 (January 6, 2022): 119–23. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-119-123.
Full textAbstract:
У статті зроблено спробу проаналізувати можливість впливу емоційного інтелекту на розвиток когнітивних та креативних можливостей сучасних школярів початкової школи, адже ця проблема є неабияк актуальною в процесі реалізації Концепції Нової української школи з притаманною їй гуманізацією системи освіти. Наведено деякі гіпотези і припущення стосовно того, що розвинена емоційна сфера дитини сприятливо впливає на розвиток її природного потенціалу. Продемонстровано прямий зв’язок між віком дитини та ефективністю розвитку її емоційної сфери. Доведено, що емоційний інтелект необхідно розвивати з раннього дитинства, адже люди з високим рівнем емоційного інтелекту не лише добре розуміють власні емоції та почуття й ефективно керують своєю емоційною сферою, а й завдяки цьому їхня поведінка в суспільстві більш адаптивна, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими. Виокремлено чотири складові емоційного інтелекту, а саме: сприйняття емоцій; використання емоцій для стимуляції мислення; розуміння емоцій; управління емоціями. Наведено приклади ігор, що спрямовані на розуміння молодшими школярами своїх почуттів, мотивів та реакцій.
5
Маляр, О. І. "Емоційна взаємодія в сім"ї та її врахування у роботі соціального працівника." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 1 (44) (2019): 111–15.
Find full text
6
Маляр, О. І. "Емоційна взаємодія в сім"ї та її врахування у роботі соціального працівника." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 1 (44) (2019): 111–15.
Find full text
7
Шпак, Марія. "ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (May 26, 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).12.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.
8
Косарєва, Оксана Іванівна. "ХАРАКТЕРНІ ПОЗИЦІЇ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК У СТАВЛЕННІ ДО ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.164.
Full textAbstract:
Анотація. В даній статті висвітлені результати емпіричного дослідження відмінностей у позиціях чоловіків і жінок у ставленні до дітей дошкільного віку, а також результати вивчення батьківсько-дитячої взаємодії. З метою оцінки особливостей батьківсько-дитячої взаємодії в дослідженні використовувалась методика «Взаємодія батьки-дитина» І. Марковської. Для оцінки ступеня та модальність значущості матері та батька для кожної дитини використовувався редукований варіант методики «Сімейний тест стосунків» Д.Антоні та Е.Бене.
Відтак, для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми, як вимогливість, контроль поведінки дитини та емоційна дистанція у взаєминах з дитиною; у матерів частіше проявляється тривожність за дитину, вони характеризуються меншою послідовністю, нестабільністю у взаєминах з дітьми. Результати «Сімейного тесту ставлення» свідчать, що більша частина дітей проявляє позитивні почуття і до матерів, і до батьків. Однак відсоток дітей, що мають амбівалентне ставлення до батьків, перевищує кількість дітей, що проявляє амбівалентні почуття до матері. Якщо ставлення, яке дитина отримує від матері, переважно позитивне, то сприйняття дітьми ставлення батьків менш сприятливе: разом з позитивним існує і амбівалентне сприйняття почуттів, адресованих дитині від батька.
9
Вовченко, Ольга. "Роль емоційного інтелекту у формуванні емоційної компетентності підлітків з порушеннями розумового розвитку." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 76–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-76-89.
Full textAbstract:
Анотація.Стаття присвячена дослідженню складної, малодослідженої та неоднозначної категорії у спеціальній психології як «емоційний інтелект» та його вплив на формування «емоційної компетентності» у підлітків з порушеннями розумового розвитку. Динамізм сучасного українського суспільство створює нові виклики для навчання, виховання та розвитку осіб, що мають психофізичні порушення, зокрема порушення розумового розвитку. Активно змінюються пріоритети, умови життя, методика освітніх процесів, правила взаємодії між людьми в цілому. Важливим при цьому є створення, соціальних, психологічних та педагогічних умов для відповідного фізичного, інтелектуального, психічного та соціального рівня життєдіяльності дитини з особливими потребами, зокрема для підлітків з порушеннями розумового розвитку. Автором наголошено та розкрито сутність, важливість у формування особистості з порушеннями розумового розвитку саме емоційного інтелекту на формування емоційної компетентності. Оскільки одним із домінантних порушень, що виникає під впливом порушення розумової діяльності, є дисфункція процесів регуляції емоцій. В динамічний та гормонально активний період пубертату саме становлення емоційно-вольової сфери у підлітків з порушеннями розумового розвитку впливає на загальний розвиток особистості, її входження у соціум та адаптацію у ньому. Знання особливостей розвитку емоційно-вольової сфери на етапі становлення особистості, зокрема такої компоненти особистості як емоційний інтелект дає можливість цілеспрямовано управляти емоціями особистості, підбирати відповідний психологічний супровід та сприяти всебічному, повному розвитку цієї сфери. Для розв’язання завдань і забезпечення достовірності положень та висновків було використано загальні (аналіз, синтез) та специфічні наукові методи дослідження, зокрема методи психодіагностики, що дали можливість визначити компоненти емоційної компетентності та вплив на них емоційного інтелекту. Виявлення стану сформованості емоційної компетентності здійснювалося відповідно до виокремлених компонент. За результатами досліджень було констатовано рівень розвитку емоційного інтелекту у підлітків з порушеннями розумового розвитку; визначено стан сформованості емоційної компетентності, шляхом виявлення основних компетенцій; визначено основні чинники становлення емоційної компетентності у підлітків з порушеннями розумового розвитку; встановлено умови та способи впливу емоційного інтелекту на формування емоційних компетенцій, та загалом емоційної компетентності підлітків з порушеннями розумового розвитку.
10
Obukhova, Nataliia. "Емоційна обізнаність суб’єктів аудіальної медіакультури при різних стилях міжособистісної взаємодії." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 135–42. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).125.
Full textAbstract:
Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.
Dissertations / Theses on the topic "Емоційна взаємодія"
1
Твердохлєбова, Наталя Євгеніївна. "Прийоми стимулювання позитивних емоцій студентів в дистанційному навчанні." Thesis, Вінницький національний технічний університет, 2002. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/30518.
Full textAbstract:
Subject approach of the report – methodology and practise of Distance Education. Author – a psycologist of Research Laboratory of Distance Education, National Technical Institute "Kharkov Polytechnical Institute". The article contains information about influence of emotions on the information learning process of students in distance learning. The accent is made on using verbal activation of emotions, such as problem questions, searching for idea of disagreements "take-off" that appear, checking the truth of obtained results and so on. The activity of tutor and student is carried out mainly using intellectual and emotional interaction between them, and the result of learning is connected with the learning process objective. To provide the highest activity of students the next forms are given: working with information processing, dialogue, learning discussions, teleconferences and so on. Some methods of interest stimulating are given, one of them is the situation of success. One of the pedagogical systems, transformed in distance education, is presented. Some aspects that differ distance education from traditional are marked out.
2
Юркевич, Т. В., and О. С. Євсейцева. "User Experience Design – мистецтво і наука створення позитивних емоцій через взаємодію з продуктом." Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2021. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/18652.
Full textConference papers on the topic "Емоційна взаємодія"
1
Химич, Ірина, and Олена Химич. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК МОЖЛИВІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПІРНОСТІ ПЕРЕД ІНФОДЕМІЄЮ." In СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ НАУКИ: ФАКТОРИ ВПЛИВУ ТА ВЗАЄМОДІЇ. Міжнародний центр наукових досліджень, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/22.05.2020.v2.09.
Full textReports on the topic "Емоційна взаємодія"
1
Вербовий, М. В. До питання поетики Пролога. Видавництво «Світ», 1993. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4298.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані особливості форми тексту Пролога до поеми «Мойсей» Івана Франка. Автор описує взаємозв’язок між терцинами та семантикою Пролога як динамічний, а не статичний, тому взаємодія форми і змісту створює напругу, емоційну енергію, що збуджує думку й уяву читача. Інша віршова форма просто не могла надати тексту такого сильного емоційного поштовху.
2
Колоїз, Ж. В. Афористичні утворення як результат інтертекстуальної деривації. Львівский національний університет імені І. Франка, 2017. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1680.
Full textAbstract:
У статті досліджено афоризми як результат інтертекстуальної деривації. Простежено взаємодію інтертекстуальних дериватів і вихідних дериваторів, що ґрунтується на особливих формальних засобах, так званих інтертекстових маркерах, які сигналізують про наявність фрагментів відповідного узуального тексту у структурі оказіонального. З-поміж основних інтертекстових маркерів, за допомогою яких маємо змогу розпізнати й ідентифікувати інтертекст, виокремлено алюзивні репрезентанти, що виступають знаками ситуативних моделей, з якими асоціативно співвідносяться інтертекстуальні деривати. Розглянуто продукування індивідуально-авторських афоризмів з опорою на прецедентні феномени, які являють собою певні вербальні сигнали, інтертекстуальні деривати маніфестовано як такі, що „обростають” новими інформаційними деталями, отримують нові асоціативні імпульси й експресивно-емоційні характеристики.