Academic literature on the topic 'Елементарний об'єм'

Змішування є основною технологічною операцією під час виробництва преміксів для тварин. У сумішах, з яких виготовляють премікси, важливо забезпечити рівномірний розподіл компонентів, оскільки від цього залежать ефективність використання преміксів та їх безпечність. Суміші преміксів містять окремі компоненти в мікродозах, відповідно співвідношення між компонентами суміші може становити 1:10 та більше. Забезпечити високу якість такої суміші шляхом змішування компонентів неможливо. Рівномірний розподіл компонентів за об’ємом такої суміші можуть забезпечити нонміксингові способи формування сумішей. У статті обґрунтовано спосіб нонміксингового отримання суміші, що передбачає її формування з елементарних об’ємів суміші, в яких забезпечено необхідне співвідношення між компонентами. Цей спосіб дозволяє формувати суміш із компонентів із різними фізико-механічними властивостями та геометричними параметрами. У результаті теоретичних досліджень отримана залежність, яка дозволяє обґрунтувати елементарний об’єм суміші для реалізації запропонованого способу формування суміші. У разі формування технічними засобами елементарних об’єм суміші такої величини, можна отримати суміш високої якості, оскільки розподіл компонентів у ній буде наближатися до ідеального. Крім того, отримані залежності, які дозволяють розрахувати масу мікродоз компонентів для формування елементарного об’єму суміші та, відповідно, обґрунтувати режим роботи дозаторів.

Предметом вивчення в статті є аналіз масиву експериментальних даних показника повітропроникності текстильних матеріалів партії десантних парашутних систем Д-5 серій 2 1973 та 1974 років виготовлення після їх тривалого зберігання з нульовим (невичерпаним) ресурсом. Метою є метрологічна оцінка процесу вимірювання повітропроникності тканини куполу основного парашута. Завдання: визначити ступінь впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на процес і результат вимірювання показника. Використовувалися наступні методи і устаткування. Вдосконалена методика відбору точкових проб досліджуваних зразків десантних парашутних систем Д-5 серій 2 для проведення лабораторних досліджень за визначенням повітропроникності. Об’єм партії склав 25 парашутних систем. Вимірювали повітропроникність тканин куполу основного парашута; всього 250 елементарних проб. Масив емпіричних даних був оброблений математико-статистичними методами пакету програм Описова статистика з надбудови Пакету Аналізу MS EXCEL. Отримані наступні результати. Розраховані відносні похибки результатів вимірювання повітропроникності тканини куполів основних парашутів, які склали: ± 5,6 % для 1973 року їх виготовлення та ± 4,4 % для 1974 року виготовлення парашутів. З урахуванням того, що прилад для вимірювання має похибку ± 2 % за паспортом, яку можна вважати систематичною, загальний рівень невизначеності є прийнятним для звичайних вимірювань у техніці. Висновки. Основними чинниками появи випадкових похибок у процесі вимірювання повітропроникності тканини куполу основного парашуту є зовнішні фактори, обумовлені станом поверхні тканини і умовами зберігання.

Предметом вивчення в статті є аналіз масиву експериментальних даних навантаження при розриві тканини по основі куполу парашуту основного десантних парашутних систем Д-5 серій 2 1973 та 1974 років виготовлення після їх тривалого зберігання з нульовим (невичерпаним) ресурсом. Метою статті є спроба на основі статистичного аналізу результатів вимірювань визначити співвідношення впливу зовнішніх чинників, пов’язаних з природними факторами старіння полімерів та умовами зберігання, і внутрішніх, що обумовлені похибками в процесі вимірювання. Завдання: визначити оптимальний перелік даних статистичного аналізу результатів вимірювання для оцінки якості процесу вимірювання. Використовувалися наступні методи і устаткування. Вдосконалена методика відбору точкових проб досліджуваних зразків десантних парашутних систем Д-5 серій 2 для проведення лабораторних досліджень за визначенням навантаження при розриві тканини куполу парашуту основного. Вимірювання проводились на машині розривній марки ИР 5047-50М2С, клас точності – 0,5 для діапазону вимірювань від 0,5 кН до 5 кН. Об’єм партії склав 25 парашутних систем, всього 250 елементарних проб. Масив емпіричних даних був оброблений математико-статистичними методами пакету програм Описова статистика з надбудови Пакету Аналізу MS EXCEL. Отримані наступні результати. Відносна похибка результатів вимірювання навантаження при розриві тканини по основі куполів парашутів 1973 року виготовлення склала ± 3,9 %, для парашутів 1974 року виготовлення – ±6,8 %. З урахуванням того, що прилад для вимірювання має похибку ± 0,29 % за паспортом, яку можна вважати систематичною, загальний рівень невизначеності є прийнятним для звичайних вимірювань у техніці. Висновки. Основними чинниками появи випадкових похибок у процесі вимірювання навантаження при розриві тканини куполу по основі парашуту основного є внутрішні фактори, обумовлені організацією та проведенням вимірювань.

Метою наших досліджень було концептуальне узагальнення найважливіших розробок І. В. Гузєва з питань збереження генофонду тварин. У дослідженні використано аналітичний та історичний методи, які дали змогу концептуально узагальнити особистий внесок доктора сільськогосподарських наук І. В. Гузєва у методологію, теоретичне обґрунтування потреби, планування і практику збереження генофонду порід сільськогосподарських тварин. Основою джерельної бази (матеріали) досліджень склали наукові праці (публікації) автора, матеріали його доповідей та спогади колег про талановитого вченого. Ігор Вікторович був Національним координатором від України для ФАО з управління генетичними ресурсами тваринництва (ГРТ), зокрема з їх збереження. Ним розглянуто методологічні аспекти глобальної проблеми збереження генетичної різноманітності тварин у контексті узагальнення і реалізації рекомендацій ФАО та інших міжнародних організацій, запропоновано цілісну науково обґрунтовану методологію збереження біорізноманіття ГРТ України із застосуванням комплексу нових методичних підходів. І. В. Гузєвим був закладений надійний фундамент задля негайного старту довгострокового збереження всього біорізноманіття (зокрема сільськогосподарських тварин нашої країни) та сформульовано основний стратегічний постулат: «Зберігаємо всю, що дійшла до наших днів, селекційну спадщину нації, а також резервний чистопородний генофонд вітчизняних мікропопуляцій кращих світових генетичних ресурсів». Для цього у термінологію ним були введені нові наукові поняття, зокрема генофондові об’єкт, статус і суб’єкт. Генофондовий об’єкт – визначений селекціонерами задля тривалого зберігання мінімально необхідний об’єм племінних (мікропопуляція в умовах insitu) і генетичних (умови exsitu, зокрема у кріобанку) ресурсів певного роду, виду, підвиду, породи, відріддя або типу сільськогосподарських тварин. Запропоновано розрізняти три категорії генофондових об’єктів і сім генофондових статусів. До першої категорії віднесено вітчизняні генофондові об’єкти, що вже зараз перебувають на межі зникнення. До другої − вітчизняні поліпшу вальні породи (або їхні внутрішньо порідні типи, відріддя, популяції), які на даний час мають відносно нормальну чисельність, генеалогічну структуру та комерційний статус. До третьої категорії запропоновано відносити резервний генофонд кращих зарубіжних поліпшувальних порід (відрідь, популяцій). Генофондовий статус розглядається як організаційна форма збереження генофондових об’єктів (певний стан суб’єкта племінної справи у тваринництві, який визначається видом і напрямом його діяльності, спрямованої на збереження генофонду). Генофондовий суб’єкт – суб’єкт племінної справи у тваринництві, якому за напрямом його діяльності присвоєно генофондовий статус, внаслідок чого він виступає носієм юридичних прав і обов’язків щодо утримання (забезпечення функціонування) певної організаційної форми збереження генофонду. І. В. Гузєвим вперше у світовій практиці були комплексно розроблені нормативи основних кількісних параметрів генофондових елементарних мікропопуляцій для 35 різних видів сільськогосподарських тварин задля довготривалого їх збереження методом insitu на основі трьохетапної процедури визначення ефективної чисельності популяцій.

Однією з тем, що вивчається в шкільному курсі математики є теорія границь. В даній статті робиться загальний огляд історії виникнення питань, пов’язаних з теорією границь, та висвітлення цього питання в шкільному курсі математики. Знання історичних відомостей, як відомо, піднімає пізнавальний інтерес учнів в процесі вивчення теми, активізує учнів і, врешті, сприяє покращенню результатів навчання.Історія цього питання поринає корінням в далеке минуле. Ще грецькі натурфілософи і математики починаючи з 7 ст. і аж до 3 ст. до н.е. підходять до ідеї нескінченності і потім до прийомів аналізу нескінченно малих, але це не одержує розвитку і інтерес до цих питань після спроб цілого ряду середньовічних учених відновляється лише в епоху Відродження в кінці 16 ст.Принципово новим кроком уперед з’явилося виникнення в натурфілософських школах 5ст. до н.е. ідеї нескінченності, яка у різних формах застосовується у математиці. На межі 5 і 4 ст. до н.е. Демокріт, виходячи з атомістичних уявлень, створює спосіб визначення об’ємів, що послужило першим варіантом методу неподільних, одного з вихідних пунктів числення нескінченно малих. Однак логічні труднощі, властиві поняттю нескінченності, що знайшли вираження в апоріях Зенона Елейского (5 ст. до н.е.), привели до висновку, що результати, отримані за допомогою методу неподільних, не можна вважати строго доведеними. Стандартним прийомом вимірювання різних площ, об’ємів, що не піддаються визначенню елементарними засобами, став метод вичерпування, що полягає в наближенні шуканої величини, знизу і зверху послідовностями відомих величин. Так, площа круга апроксимувалася послідовностями вписаних і описаних правильних многокутників з необмежено зростаючим числом необмежено зменшуваних сторін. Це дало поштовх у напрямку спроби розв’язувати задачу квадратури круга.З винаходом друкарства, підручники одержують більш широке поширення. Основними центрами теоретичної наукової думки стають університети. Прогрес алгебри як теоретичної дисципліни, а не тільки набору практичних правил для розв’язування задач, позначається в розумінні природи ірраціональних чисел, як відносин несумірних величин (Хома Брадвардін, 14 ст. і Н. Орем, 14 ст.) і особливо у введення дробових (Н. Орем), від’ємних і нульових (Н. Шюке, кін. 15 ст.) показників степенів. Тут же виникають перші, що випереджають наступну епоху ідеї про нескінченно великі і нескінченно малі величини. В Оксфордському і Паризькому університетах (Р. Суайнсхед, сер. 14 ст., Н. Орем і ін.) розвиваються перші елементи теорії зміни величин, як функцій часу і їх графічне уявлення, вперше об’єктом вивчення стає нерівномірний рух і вводяться поняття миттєвої швидкості і прискорення.Однак, щоб охопити кількісні відносини в процесі їхньої зміни, потрібно було самі залежності між величинами зробити самостійним предметом вивчення. Тому на перший план висувається поняття функції, що грає надалі таку ж роль основного і самостійного предмета вивчення, як раніше поняття чи величини числа. Вивчення змінних величин і функціональних залежностей приводить до основних понять математичного аналізу: ідею нескінченного у явному вигляді, до понять границі, похідної, диференціала й інтеграла. Створюється аналіз нескінченно малих, у першу чергу у виді диференціального числення й інтегрального числення. Основні закони механіки і фізики записуються у формі диференціальних рівнянь, і задача інтегрування цих рівнянь висувається, як одна з актуальних задач математики.Створення нової математики змінних величин у 17 ст. було справою учених передових країн Західної Європи, причому найбільше І. Ньютона і Г. Лейбніца. У 18 ст. одним з основних центрів наукових математичних досліджень стає також Петербурзька академія наук, де працює ряд найбільших математиків того часу іноземного походження (Л. Ейлер, Д. Бернуллі) і поступово складається російська математична школа, що блискуче розгорнула свої дослідження в 19 ст.Іншим джерелом аналізу нескінченно малих є розвинутий І. Кеплером (1615) і Б. Кавальєрі (1635) метод неподільних, застосований ними до визначення об’ємів тіл обертання і ряду інших задач. У цьому методі принципова новизна основних понять аналізу нескінченно малих подається у містичній формі протиріччя (між об’ємом тіла і сукупністю, що не мають об’єму плоских перерізів, за допомогою яких цей об’єм повинен бути визначений). В зв’язку з цим протиріччям прийоми І. Кеплера і Б. Кавальєрі зазнавали критики з боку П. Гульдена (1635–41). Однак вільне вживання нескінченне малих здобуває остаточну перемогу в роботах по визначенню площ (“квадратур”) П. Ферма, Б. Паскаля і Дж. Валліса. Так, у геометричній формі були створені початки диференціального і інтегрального числення.Слід зазначити, що автори 17 ст. мали досить ясні уявлення про поняття границі послідовності і збіжності ряду, вважали потрібним доводити збіжність уживаних ними рядів.До останньої третини 17 ст. відноситься відкриття диференціального і інтегрального числення у повному змісті слова. У відношенні публікації пріоритет цього відкриття належить Г. Лейбніцу, що дав розгорнутий виклад основних ідей нового числення в статтях, опублікованих у 1682–86 рр. У відношенні ж часу фактичного одержання основних результатів маються всі підстави вважати пріоритет належить І. Ньютонові, який до основних ідей диференціального та інтегрального числення прийшов протягом 1665–66 рр. “Аналіз за допомогою рівнянь з нескінченним числом членів” І. Ньютона в 1669 був переданий ним у рукописі І. Барроу і Дж. Кололінзу й одержав широку популярність серед англійських математиків. “Метод флюксій” – твір, у якому І. Ньютон дав систематичний виклад своєї теорії, – був написаний у 1670–71 рр. (виданий у 1736 р.). Г. Лейбніц ж почав свої дослідження з аналізу нескінченно малих лише в 1673 р. І. Ньютон і Г. Лейбніц вперше в загальному вигляді розглянули основні для нового числення операції диференціювання та інтегрування функцій, встановили зв’язок між цими операціями (формула Ньютона–Лейбніца) і розробили для них загальний однаковий алгоритм. Наукові підходи в І. Ньютона і Г. Лейбніца різні. Для І. Ньютона вихідними поняттями є поняття “флюєнти” (змінної величини) і “флюксій” (швидкості її зміни). Прямій задачі перебування флюксій і співвідношень між флюксіями по заданим флюєнтам (диференціювання і складання диференціальних рівнянь) І. Ньютон протиставляв обернену задачу перебування флюєнт по заданих співвідношеннях між флюксіями, тобто відразу загальну задачу інтегрування диференціальних рівнянь; задача відшукання первісної з’являється тут як окремий випадок інтегрування звичайного диференціального рівняння. Разом з тим ні метод границь і флюксій Ньютона, ні диференціальне числення Лейбніца не знаходили одностайного визнання. Тому математики знову звернулися до дослідження фундаментальних понять і принципів аналізу.У відповідності зі своїм трактуванням процесу прямування до границі, Ейлер вважає нескінченно малу величину рівною нулю. Він відкидає «особливу категорію нескінченно малих величин, що нібито не повністю зникають, але зберігають деяку кількість, що, однак, менше, ніж усяке що може бути заданим» [1], тому що відкидання доданків такого роду порушувало зроблену точність аналізу. Незабаром після виходу «Диференціального числення» Ейлера, Даламбер виступив із пропозицією заснувати аналіз на поняттях границі і похідної, не вживаючи цього останнього терміна. Свої погляди Даламбер розглядав як розвиток ідей числення флюксій Ньютона, але він вніс нове, звільнивши їх від механічних чи квазімеханічних уявлень. Це було пов’язано, як із загальними тенденціями розвитку аналізу на материку Європи, так і з класифікацією наук, прийнятої Даламбером: він виходив з того положення, що достовірним пізнанням ми володіємо лише в області абстрактних понять і чим більше дослідних елементів входить у яку-небудь науку, тим більш складні її поняття.В першому розділі книги «Елементарного викладу початків вищих числень» Сімон Люільє розвиває метод границь. До двох теорем про границі, наведених Даламбером, Люільє додає теорему про границю відношення двох змінних величин і уперше вводить знак границі у вигляді lim; уперше ж похідна якої-небудь функції у Люільє «диференціальне відношення» (rapport differentiel) – позначається lim і символ розглядається як єдине ціле, а не дріб. Терміном «нескінченно мала величина» Люільє не користується, зберігаючи його для позначення актуально нескінченно малих; немає в нього і поняття про диференціал.У Росії пропагандистом методу границь виступив С.Е. Гур’єв. Головна праця Гур’єва «Досвід про удосконалення елементів геометрії» (1798 р.) була присвячена питанням обґрунтування і викладання математики. Центральне місце в «Досвіді» займає систематичний додаток методу границь у шкільному курсі геометрії.Даламберу і його послідовникам належить заслуга подальшої розробки теорії про граничні переходи в рамках чистого аналізу. Але в тій конкретній формі, що метод границь набув у теперішній час, він ще не мав строгості так, як числення нескінченно малих. Визначення границі монотонних змінних, було недостатньо. Арсенал понять і загальних теорем методу границь залишався дуже невеликий, і його ледь вистачало тільки для пере доведення уже відомих тверджень. Нові широкі перспективи відкрилися, коли Больцано і Коші установили основний критерій збіжності послідовності і застосували його: перший – при дослідженні властивостей неперервних функцій, а другий – при побудові теорії рядів, що збігаються, і в доведенні теореми про існування інтеграла.Але самим уразливим пунктом теорії границь другої половини XVIII в. було відмовлення від вживання алгоритму нескінченно малих Лейбніца. Це відзначив ще Карно у творі, представленому на конкурс Берлінської академії 1786 р., і ту ж думку він підкреслював у своїх «Міркуваннях».З початку 60-х років реформа шкільної програми з математики стає предметом постійної уваги і обговорення.У теперішній час початки математичного аналізу є невід’ємним складовим курсу алгебри старшої школи. В умовах диференційного навчання виділені загальноосвітні та спеціальні обсяги елементів математичного аналізу, що вивчаються в загальноосвітніх та вищих школах і класах з поглибленим вивченням математики. Елементи теорії границь, вивчаються у спеціалізованих математичних школах, ліцеях і гімназіях.У загальноосвітній школі цей матеріал не передбачений для вивчення всіма учнями. У сучасних підручниках для старшої школи питання історії теорії границь висвітлено дуже стисло. На нашу думку, більш детальне ознайомлення учнів з цим питанням розкриє перед учнями складний, непрямий шлях розвитку наукової думки, ознайомлення учнів з історією наукових питань потрібно робити більш детально, ніж запропоновано у підручнику. Розкриття протиріч між різними науковими школами, вченими пожвавить навчальний процес, розкриє перед учнями непрямий і суперечливий шлях становлення сучасних наукових знань.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 05.11.17 «Біологічні та медичні прилади і системи». – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, 2019. Дисертація Махоніна М.В. присвячена вирішенню однієї з актуальних науково-технічних задач сучасного медичного приладобудування – підвищенню ефективності генератору медичного озону за рахунок визначення параметрів розрядної камери, напруги живлення та витрати кисню. На даний час у світі активно використовують озон та його суміші для широких потреб різних галузей. Для отримання озону використовуються спеціальні генератори озону різних типів у залежності від сфери їх застосування. Ці генератори відрізняються розмірами, кількістю озону, що генерується за відрозок часу та інші. Особливістю ж генераторів медичного озону є те, що необхідно підтримувати задані параметри отримуваної озоно-кисневої суміші на протязі усього часу проведення процедури, а у якості робочого газу використовується медичний кисень. Це дозволяє реалізовувати методики озонотерапії для максимально ефективного лікування пацієнтів. Типові параметри озоно-кисневої суміші, які повинен забезпечувати медичний генератор озону регламентуються в Україні «Методиками для застосування озону в медичній практиці», які були затверджені Міністерством охорони здоров’я в 2004 році. Згідно сучасної редакції цих методик концентрація озону в озоно-кисневій суміші повинна змінюватись у діапазоні від 0,1 до 80 мг/л, а витрата суміші від 0,1 до 1 л/хв. Медичні генератори озону активно використовуються у кабінетах озонотерапії та медичних установах України, країн СНД, а також країн Латинської Америки. Щорічно у світі проводиться велика кількість конференцій присвячених озонотерапії, на яких вона отримує свій подальший розвиток Практичне використання генераторів медичного озону свідчить, що більшість апаратури, що використовуються, потребує вдосконалення для забезпечення роботи на основі сучасних медичних рішень у лікуванні. Тобто розробка сучасного генератора потребує не тільки відповідність параметрів сучасним вимогам, а й ще запас на розвиток та можливість збільшення значень концентрації озону. Крім того, у більшості медичних генераторів озону спостерігається невідповідність заявлених параметрів озоно-кисневої суміші та значення продуктивності по озону. Продуктивність генератора озону, в свою чергу, залежить від: параметрів розрядної камери, параметрів напруги живлення, параметрів робочого газу. Вирішенням проблему пошуку оптимальних значень цих параметрів для підвищення ефективності роботи генератора озона займаються багато науковців, серед яких можна виділити японських, німецьких та науковців з країн СНД. Але на даний момент ще не існує універсальної моделі розрахунку параметрів генератору Таким чином, задача підвищення ефективності роботи генератора медичного озону за рахунок визначення найкращих параметрів його вузлів, що дозволить підвищити якість процедур озонотерапії є актуальним і перспективним напрямком розвитку генераторів озону. У дисертаційній роботі вперше побудовано математичну модель синтезу озону в розрядній камері генератора медичного озону, яка враховує вплив не тільки параметрів електричної енергії, а також параметрів розрядної камери та робочого газу. Отримані залежності впливу параметрів електричної енергії на синтез озону у розрядній камері на основі проведеного аналізу та з використанням комп’ютерного моделювання. Отримала подальший розвиток модель процесу генерації озону в бар'єрному розряді, яка, на відміну від існуючої, враховує не тільки параметри напруги живлення і розміри камери, але і процеси, що відбуваються в розрядному проміжку. Запропоновано методику розрахунку основних параметрів генератора озону при його розробці, що дозволяє підвищити ефективність синтезу озону. Практичне значення одержаних результатів полягає у обґрунтованні переліку параметрів, що чинять найбільший вплив на продуктивність генератора медичного озону; інженерних розрахунках параметрів генератора медичного озону, які дозволили оптимізувати конструкцію генератора з заданими параметрами; реалізації експериментального зразка генератора медичного озону з вдосконаленою системою автоматичного регулювання витрати газу, що дозволила забезпечити виконання широко спектру процедур озонотерапії. Отриманні практичні результати дисертаційної роботи впроваджені на НВП «Еконіка» при розробці та виготовлення сучасних генераторів медичного озону, а також розроблений макетний зразок пройшов медичну апробації у медичному центрі «Пульс-медика» та у Інституті медичної радіології ім. С.П. Григор’єва.
Thesis for the degree of candidate of technical sciences (PhD) in the specialty 05.11.17 “Biological and medical devices and systems”. -National Technical University "Kharkov Polytechnic Institute", Kharkov, 2019. The thesis is devoted to the solution of one of the current scientific and technical problems of modern medical instrument making - increasing the efficiency of the medical ozone generator by determining the parameters of the discharge chamber, the supply voltage and the oxygen consumption. Currently, ozone and its mixtures are widely used in the world for the wide range of applications. Different types of ozone generators depending on their application are used for ozone synthesis. These generators differ in size, the amount of ozone generated by the time span, etc. The peculiarity of the generators of medical ozone is that it is necessary to maintain the prescribed parameters of the resulting ozone-oxygen mixture throughout the entire duration of the procedure, and medical oxygen is used as the working gas. This allows us to implement ozone therapy techniques for the most effective treatment of patients. Typical parameters of the ozone-oxygen mixture, which the ozone generating plant should provide, are regulated in Ukraine "Methods for the application of ozone in medical practice", which were approved by the Ministry of Health in 2004. According to the modern version of these methods, the concentration of ozone in the ozone-oxygen mixture should vary in the range from 0.1 to 80 mg / l, and the flow rate of the mixture is from 0.1 to 1 l / min. Medical ozone generators are actively used in the offices of ozonotherapy and medical institutions in Ukraine, CIS countries, as well as Latin American countries. A large number of conferences devoted to ozone therapy are being held annually in the world in which it is further developed. The practical use of generators of medical ozone shows that most of the equipment used needs to be improved to provide work on the basis of modern medical solutions in treatment. That is, the development of a modern generator requires not only compliance with the parameters of modern requirements, but also a stock for development and the possibility of increasing the values of ozone concentration. In addition, in most medical ozone generators there is a discrepancy between the stated parameters of the ozone oxygen mixture and the value of ozone productivity. The performance of the ozone generator, in turn, depends on: the parameters of the discharge chamber, the parameters of the supply voltage, the parameters of the working gas. Many scientists, including Japanese, German and scholars from the CIS countries, are engaged in solving the problem of finding the optimal values of these parameters for increasing the efficiency of ozone generator operation. But at the moment there is still no universal model for calculating the parameters of the ozone generator. Thus, the task of increasing the efficiency of the medical ozone generator by determining the best parameters of its nodes, which will improve the quality of ozone therapy procedures, is an urgent and promising direction for the development of ozone generators. In the dissertation, for the first time, a mathematical model of the synthesis of ozone in a digital chamber of the medical ozone generator was constructed, which takes into account the influence not only of the parameters of electric energy, but also of the parameters of the discharge chamber and the working gas. The dependence of the influence of electric energy parameters on the synthesis of ozone in a discharge chamber was obtained on the basis of the conducted analysis and using computer simulation. The model of the ozone generation process in the barrier discharge has been further developed, which, in contrast to the existing one, takes into account not only the power supply parameters and camera dimensions, but also the processes occurring in the discharge gap. The method of calculation of the basic parameters of the ozone generator during its development, which allows increasing the efficiency of ozone synthesis, is proposed. The practical value of the results obtained is to justify the list of parameters that have the greatest impact on the performance of the medical ozone generator; engineering calculations of parameters of the generator of medical ozone, which allowed to optimize the design of the generator with the given parameters; the implementation of an experimental model of the medical ozone generator with an improved system of automatic regulation of gas consumption, which allowed to ensure the implementation of a wide range of procedures for ozone therapy. The practical results of the dissertation work were introduced at the Scientific-Production Enterprise "Econika" in the development and manufacture of modern generators of medical ozone, and also a prototype sample was developed, was tested at the medical center "Pulse Medika" and at the Institute of Medical Radiology N.A. Grigoriev.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.11.17 – біологічні та медичні прилади і системи. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, 2019 р. Дисертацію присвячено розробці методу визначення параметрів генератору медичного озону для ефективного підвищення його продуктивності за рахунок визначення параметрів його частин з урахуванням впливу факторів різної природи. На основі дослідження питання побудови генераторів медичного озону була доведена актуальність дослідження шляхів підвищення його ефективності. Наведені основні фактори, що впливають на продуктивність генератора озону. Запропонована математична модель на основі використання елементарного об’єму , що описує процеси, які відбуваються у розрядній камері при подачі напруги. Розроблено метод визначення параметрів розрядної камери генератору медичного озону, який дозволяє отримати найбільш ефективну конструкцію при заданих режимах роботи. Проведено дослідження розробленної автоматичної системи витрати робочого газу з поліпшеними характеристиками, яка дозволяє здійснювати основні методики озонотерапії. Доведена працездатність даної системи на основі роботи макета генератора медичного озону при проходженні медичної апробації.
Thesis for the degree of candidate of technical sciences in specialty 05.11.17 – biological and medical devices and systems. – National Technical University "Kharkіv Polytechnic Institute", Kharkіv, 2019. The thesis is devoted to the development of a method for determining the parameters of a medical ozone generator to effectively increase its productivity by determining the parameters of its constituent parts, taking into account the influence of factors of different nature. On the basis of the study of the issues of constructing generators of medical ozone, the relevance of the study of ways to increase its efficiency was proved. A mathematical model based on the use of a single volume, which describes the processes occurring in the discharge chamber when the voltage is applied, is proposed. The level of influence of the parameters of the working gas and the geometry of the discharge chamber on the performance of the ozone generator, as well as on the stability of the parameters of the ozone-oxygen mixture, which were set. A method has been developed for calculating the parameters of a discharge chamber of a medical ozone generator, which makes it possible to obtain the most efficient design for given operating modes. A study has been carried out on the development of an automated working gas consumption system with improved characteristics, which makes it possible to carry out the main methods of ozone therapy. The efficiency of this system has been proved on the basis of the work of a medical ozone generator layout during the passage of medical approbation.