Academic literature on the topic 'Елементаризм'

У статті досліджується технологія насадження ідеології, яку використовувала більшовицька влада на початку 1920-х рр. для формування «нового пролетарського світогляду». Реалізація поставлених задач означала заміну існуючого світогляду шляхом встановлення нових, офіційних правил і норм поведінки, які часто не відповідали елементарним потребам суспільства, знищенням мільйонів людей і побудову тоталітаризму. Метою такої політики було пограбування країни у нечуваних масштабах і повна залежність населення від більшовицьких вождів. Для цього недостатньо лише захопити політичну владу та керувати силовими структурами, а необхідно було змінити світогляд. І саме над цим варто задуматися нинішньому поколінню українців.

Мета дослідження – висвітлити повсякдення інтелігенції західного регіону України (матеріально-побутовий аспект) у перші повоєнні роки, розкрити суспільно-політичні чинники, що його визначали. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також використані загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, щоб на основі різноманітного джерельного матеріалу розкрити повсякденні повоєнні стратегії виживання інтелігенції, коли у краї відновлювалася / утверджувалася радянська система, з’ясувати на що вистачало її матеріальних коштів і як відображалися на її побутовому становищі суспільна активність та політичні переконання. Висновки. Повоєнне повсякдення інтелігенції було пов’язане з елементарним виживанням, пошуками можливостей забезпечення існування. Винагорода за роботу в багатьох випадках не відповідала покладеним на інтелігенцію обов’язкам, не забезпечувала нормальних умов життя та праці. У кращому становищі були ті, що своєю діяльністю доводили відданість партійним настановам, обіймали високі посади, отримували значні гонорари та премії за “ідеологічно правильні” твори. Краща частина національно-свідомої інтелігенції, яка розцінювалася владою як потенційний, чи явний ворог, піддавалася репресивним заходам, позбавлялася засобів до існування, можливостей реалізації здібностей та творчого потенціалу. Але поступальний розвиток інтелігенції її бажання приносити користь у складних і суперечливих умовах свого повсякдення, радянська система здолати не змогла.

Стаття присвячена аналізу особливостей кібербезпеки як важливої складової національної безпеки України, законодавчого і нормативно-правового забезпечення даної сфери, реалізації чисельних заходів державою під час боротьби з кібернападами на обʼєкти критичної інфраструктури, обʼєкти громадянського суспільства та діяльності спеціалізованих державних структур, які забезпечують кіберзахист країни в умовах протидії російській агресії, з використанням сучасних світових практик, зокрема країн НАТО та ЄС в означеній сфері. Розкрито особливості, стратегії та суб’єкти кібернападів на стратегічні об’єкти критичної інфраструктури України, приватні підприємства та ЗМІ. Проаналізовано закордонний досвід боротьби з кіберзлочинністю за допомогою комплексних, збалансованих стратегій управління кіберризиками. Результати дослідження досвіду України та світу у боротьбі з кіберзлочинністю доводять, що неможливо повністю позбутись ризиків у сфері кібербезпеки. Проте, на нашу думку, спільні зусилля світової спільноти щодо обміну досвідом, технологіями, здобутками фахівців у сфері кіберзахисту, взаємна фінансова підтримка, скоординована спільна системна відповідь країн на кіберзлочини, запровадження нових світових стандартів з кібербезпеки та інформаційної безпеки, оновлення національних та міжнародних стратегій, законодавства, які б відповідали новим кібервикликам, є запорукою подолання спільними зусиллями нових сучасних викликів. Також авторами розглянуто нагальність розробки окремої комплексної державної програми для освітніх закладів, державних установ, програми співпраці з підприємцями, громадськими організаціями, з метою охопити всі категорії населення та навчити елементарним заходам кібербезпеки, інформаційної безпеки, ознайомлення їх з кіберризиками під час здійснення діяльності в кіберпросторі, інформування про спеціалізовані державні підрозділи, які можуть надати кваліфіковану допомогу у випадку нападів з боку кіберзлочинців.

Истина по којој живи одређена заједница – било да је зовемо митом, предањемили завјетом – и сама је жива све док свака нова генерација својим искуством уче-ствује у њој. Без тог учешћа, предање се издваја у аутономну структуру смисла којаје независна од нашег искуства и која почиње да егзистира независно од наше осје-ћајности. У случају српске националне традиције темељно мјесто провјере живо-творности предања јесте лик Светог Саве. На то упућује праћење културолошкихтрансформација Савиног лика кроз историју и чињеница да је, упркос свим тимтрансформацијама, он успио да у колективној свијести народа остане упоришнатачка грађења и очувања српског идентитета. Снага Савиног лика почива на задово-љавању оног што је примарно у човјековом елементарном нагону за симболизаци-јом – потребе да у нечему ширем од себе нађе ослонац за духовну грађевину којуможе да дијели са другима – и у том смислу Свети Сава представља почетну тачкуцјелокупног националног предања. Одржавање или поновно успостављање органскевезе са националним предањем у нашем времену захтијева додатни напор духа –имагинативно учешће у специфично националној димензији предања која је најду-бље и најбоље сачувана у остварењима српског књижевног тока, од српске усменепоезије, преко Његоша и Радичевића, до врхунаца српске прозе и поезије 20. вијекау дјелима Кочића, Андрића, Нога, Бећковића.