Academic literature on the topic 'Електронне декларування'

У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області. Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет. Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення. Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади. Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації. Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства. Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні. Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.

У статті досліджено питання правового забезпечення діяльності митних органів України у царині автоматизації митного оформлення, зокрема під час здійснення митного декларування в електронному вигляді та кроків, що здійснюються в напрямі реалізації концепції «електронна митниця». Проаналізовано положення основних нормативно-правових актів, що відіграють концептуальну роль у правовому регулюванні діяльності митних органів України з питань інформатизації. Розглянуто профільні правові джерела, які нормативно закріплюють та деталізують перелік функцій окремих структурних підрозділів митних органів України. Окремо зазначено виняткову важливість положень Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотської конвенції), яка займає особливе місце в розбудові інформаційного митного простору і розглядає використання інформаційних технологій як один із фундаментальних принципів митної справи. Зазначено, що сьогодні нові підходи до діяльності митних органів на шляху інформатизації та створення електронної митниці у цілому визначені, однак вони встановлені, як правило, на основі міжнародних стандартів та концептуальних документів. Зазначено, що реалізація таких стандартів повинна проводитися за допомогою своєчасних коректив національного законодавства, що регулює різні напрями діяльності митних органів. Тільки так можна досягти ефективних результатів у реформаторській діяльності в галузі митної справи. Наголошено на важливості організації інформаційно-правового забезпечення захисту інформації в митній справі, зокрема під час електронного декларування в процесі митного оформлення. Цей важливий аспект об'єктивно передбачає впровадження в правозастосовчу діяльність митних органів сучасних інформаційних технологій - методів інформатизації процесів і етапів управління, що, своєю чергою, виконує функцію забезпечення управлінської діяльності і передусім процесу генерації управлінських рішень.

У статті досліджено актуальні аспекти митної політики деяких зарубіжних країн в контексті здійснення митного контролю. Значну увагу приділено інформаційному та сервісному забезпеченню контрольної діяльності митних адміністрацій. Досліджено досвід країн Європейського Союзу, який підтвердив пріоритетність діджиталізації митної справи в Україні. Висвітлено стратегічні цілі діяльності литовських митних органів у сфері протидії митним правопорушенням та відпрацюванні фіскальних ризиків. Встановлено, що митні інституції США, Франції, Японії та Болгарії активно використовують механізми митного пост-аудиту, що дозволяє краще виконувати поставленні перед митними органами завдання. Ірландська система митного контролю пропагує електронні сервіси та акцентується на підвищенні сумлінності декларування та сплати митних платежів. Систематизовано шляхи удосконалення контрольної діяльності митних органів в Україні з урахуванням адекватного зарубіжного досвіду.

Стаття присвячена напрямам використання сучасних інформаційних технологій у діяльності митних органів. Зазначено необхідність розвитку світової торгівлі та здійснення процедур митного контролю за допомогою технологій зв’язку та електронних комунікацій. Досліджено світовий досвід впровадження митними органами інноваційних технологій, а саме електронного декларування, технологій автоматичної реєстрації декларацій на товари та «віддаленого випуску», блокчейна, технології неінтрузивної інспекції для підвищення ефективності своїх інспекційних можливостей та прискорення процесу оформлення. Відзначені позитивні сторони запровадження інформаційних технологій. Окреслено досягнення процесу реформування сучасних інформаційних технологій в роботі державної митної служби України у рамках стратегічного курсу розвитку держави.

роботі досліджено історичні передумови виникнення інституту прописки та проаналізовано порядок (процедуру) її надання в радянський період. На основі рішення Конституційного суду України № 15-рп/2001 від 14 листопада 2001 року було зауважено основні підстави визнання інституту прописки неконституційним. Шляхом аналізу чинного законодавства України встановлено особливості здійснення реєстрації місця проживання та зазначено відмінності змісту реєстрації від прописки. Під час дослідження зауважено, які порушення прав людини і громадянина зумовлені недосконалістю законодавчого врегулювання питань реєстрації та її значення при зверненні осіб до державних органів. Також було проаналізовано деякі з положень законопроєкту «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» та зазначено, які зміни ним передбачаються і яким чином вони впливають на вдосконалення порядку реєстрації місця проживання.