Academic literature on the topic 'Діяльність революційна'

У статті аналізується діяльність представників різних течій анархізму в період революції 1905–1907 рр., а також у міжреволюційний час у середовищі судноробітників Азово-Чорноморського басейну та з’ясовується ступінь ефек-тивності цієї роботи. Зазначено, що в 1906 – на початку 1907 рр. найбільш активно агітацію серед моряків торговельного флоту Півдня України вели члени Південноросійської групи анархістів-синдикалістів на чолі з Д. Новомирським. Зрештою заклики Д. Новомирського про те, що «єдиним засобом зробити тиск на акціонерів судноплавних компаній, а також підняти настрій серед страйкуючих моряків було почати широку терористичну боротьбу», набирали все більшої підтримки серед пароплавних команд. За допомогою терору анархісти сподівалися залякати буржуазію, примусити підприємців задовольнити вимоги судноробітників. Наприкінці 1906 р. анархісти-синдикалісти створили в одеському порту бойовий загін серед моряків на чолі з матросом пароплаву «Аю-Даг» П. Сулимовським, який нараховував два десятка осіб. Саме на рахунку членів цієї портової бойової дружини анархістів було знищення трьох пароплавів Руського товариства пароплавства і торгівлі та вбивство кількох капітанів суден цієї компанії. Водночас у період столипінської реакції та в роки нового революційного піднесення більшу активність у пропаганді соціалістичних ідей у середовищі моряків комерційного флоту Азово-Чорноморського басейну виявляли анархіс-ти-комуністи. Останні теж намагалися залучити команди торговельних суден до здійснення експропріацій грошей у буржуазії та нападів на комерційні пароплави. В статті також висвітлено намагання представників анархістів-комуністів поширити свій вплив на членів нелегальної Спілки чорноморських моряків, яка виникла на межі 1911–1912 рр. і мала свій керівний орган – Закордонний Центр у Константинополі. Тож революційну агітацію серед команд торговельного флоту анархісти-комуністи в цей час вели у закордонних портах – Александрії (Єгипет) і Константинополі, а також в Одесі, де кочегару пароплава «Мечта» анархісту О. Лаврушину вдалося створити невелику групу з 10 матросів. Таким чином, практична діяльність анархістів Півдня України в цивільному флоті на початку ХХ ст. реалізовувалась у двох напрямах – по-перше, це бойова робота, по-друге – агітаційно-пропагандистська. Наслідком діяльності неонародників серед команд комерційного флоту басейну було захоплення деякої частини моряків з досить радикальними поглядами та формування в них конфронтаційного мислення, залучення матросів до участі в політичнихвиступах, а також в актах економічного тероризму. Втім, напередодні Першої світової війни революційна робота анархістів у середовищі судноробітників Півдня України поступово сходить нанівець.

У статті на основі аналізу опублікованих та архівних джерел, історіографічних здобутків розглядаються основні аспекти суспільного розвитку регіону, становище різних соціальних груп населення в структурі суспільства та їх господарська діяльність. Проаналізовано основні соціально-професійні групи населення Київської губернії, конкретизовано картину їхнього життя, і зроблено висновок, що у досліджуваний періодактивізувалися переходи із одного стану до іншого, що сприяло подальшим соціальним перетворенням в губернії. З’ясовано погляди декабристів на найвагоміші соціально-економічні чинники та історико- правовий розвиток Київської губернії. Зроблено спробу дати цілісну картину розвитку революційних ідей в регіоні, участі армійських офіцерів у революційній боротьбі. Висвітлено діяльність конспіраційних організацій, активними членами яких були П. Пестель, О. Юшневський, О. Барятинський, О. Поджио, М. Орлов, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев- Рюмін, А. Розен. Зазначено, що серед офіцерства не було єдності щодо методів досягнення поставленої мети і внутрішнього устрою майбутньої держави. Констатовано, що зародження і розвиток декабризму в опозиційному русі першої чв. ХІХ ст. стало закономірним явищем, обумовленим об’єктивними факторами та досліджено погляди декабристів на особливості соціально-економічного розвитку Київської губернії.

Проаналізовано діяльність Одеського комітету РСДРП (меншовиків) у революційні роки. Увага концентрується на фракційній боротьбі між лідерами одеського комітету та їх спробах проводити політику «третього шляху», борючись із партійною диктатурою більшовиків та диктатурою білогвардійського режиму.

У статті досліджено деякі етапи життєвого шляху співробітників Східного спецвідділу «VINETA» міністерства освіти і пропаганди нацистського Райху та факти їхньої біографії. До роботи у відділі було залучено дуже різних і непростих, з огляду на їхні біографії, людей. Це й письменники, відомі учасники революційних подій 1917-1920 років в Україні, Грузії, Білорусі, Прибалтиці тощо, учасники національних еміграційних організацій, офіцери національних збройних формувань в складі Вермахту. Значна частина колишніх співробітників спецвідділу продовжила свою діяльність і після війни в галузі політики, економіки та культури. З огляду на такий неординарний кадровий склад, організатори спецвідділу, вочевидь, ставили перед ним також й інші, значно більші завдання перспективно-політичного характеру. Пропоноване дослідження здійснювалося, у тому числі, на основі нових, розсекречених документів радянських секретних служб.