Academic literature on the topic 'Дисциплінарний статут'

У статті визначено, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичної відповідальності, до якої притягується суддя у встановленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, в результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Наголошено, що особливий статус судді вимагає від нього не тільки особливого контролю за власною поведінкою, але й відповідних дій з боку держави, оскільки авторитет судової влади та його підтримка все ж таки є державною справою – судові рішення проголошуються ім’ям держави. Дисциплінарна відповідальність полягає в офіційному реагуванні на вчинення суддею дій, які компрометують його як судцю незалежно від того, вчинені вони в суді під час здійснення своїх повноважень чи поза судом. Зроблено висновок, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичною відповідальності, до якої притягується суддя в установленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, у результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Адміністративна природа дисциплінарної відповідальності суддів виявлена в таких чинниках: 1) підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень є специфічними і чітко визначаються у спеціалізованому законі; 2) звернутися до уповноважених органів з приводу вчинення суддею дисциплінарного проступку має будь-яка особа; 3) притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється в порядку дисциплінарного провадження уповноваженими органами суддівського врядування; 4) суддя є суб’єктом учинення дисциплінарного проступку.

Під час написання наукової статті було поставлено за мету проведення аналізу ґендерної проблематики в сучасному суспільстві, формування основних положень щодо вирішення питання ґендерної паритетності в органах Національної поліції України шляхом вивчення трудового законодавства України щодо становища жінки-поліцейської й окремих міжвідомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, аналізу статистичних даних на теперішній час. Так, у статті нами були розглянуті окремі аспекти актуальної проблеми в українському соціумі – ґендерного паритету. Зокрема, було детально проаналізовано питання наявності ґендерної дискримінації в органах Національної поліції України та правоохоронних органах загалом. Нами були визначені основні шляхи виникнення ґендерної стратифікації. Також у процесі написання наукової статті нами були розглянуті окремі положення Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, і проведений аналіз реального становища жінки в Національній поліції України, запропоновані шляхи усунення наявних і можливих проявів ґендерної дискримінації. У процесі нашого дослідження щодо окресленої проблематики нами зроблені ґрунтовні висновки, надані пропозиції щодо її вирішення. Так, зокрема, запропоновано внести зміни до Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції» стосовно обов’язку керівника щодо підлеглих, а також доповнити зазначений Закон положенням «Про дисциплінарну відповідальність керівника за дії, пов’язані із проявами ґендерної нетерпимості та дискримінації за ознакою статі, а також обмеження прав жінок, пов’язаних з їхньою репродуктивною функцією». Запропоновано викласти статті Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, зокрема щодо жінок, які працюють на посадах у правоохоронних органах України, у новій редакції.

Мета статті – виявити основні етапи розвитку досліджень у галузі наукової аксіології та надати їх стислу характеристику. Методологічними засадами стали порівняльний метод, історико-генетичний підхід, який дозволяє виокремити певні історико-культурні особливості кожного етапу становлення вчення про аксіологічні складові у науковому пізнанні. Наукова новизна: Етос науки включає до себе не лише правила і норми суто морального характеру. До нього входять також правила і принципи суто професійної, наукової діяльності. Ці правила і принципи є головною складовою так званої дисциплінарної матриці, яку детально дослідив Т. Кун. Дисциплінарна матриця змінюється в залежності від етапу розвитку науки, тому ми вважаємо ефективним для розробки періодизації етосу науки спиратися на особливості дисциплінарних матриць на різних етапах розвитку науки. Перший етап – класична наука, нормативні правила якої сформулював Р. Мертон і які знайшли відображення у класичній дисциплінарній матриці Т. Куна. Особливістю наступного етапу є міждисциплінарність наукових досліджень, яку втілено у некласичній дисциплінарній матриці. Цей тип матриці характеризується рухливою стійкістю структури дисциплінарної матриці та мов міждисциплінарної комунікації. Сучасний період розвитку науки отримав назву постнекласичного (трансдисциплінарного) етапу. Норми етосу на цьому етапі набувають динамічного характеру, явно демонструючи залежність від цілей, поставлених тим чи іншим науковим співтовариством та від прийнятих ним внутрішніх норм. Висновки. Аналіз проблеми показав, що феномен дисциплінарної матриці є зручним і ефективним інструментом для дослідження аксіологічних характеристик наукової діяльності та розробки періодизації етапів розвитку наукового етосу науки. У дослідженні доведено наявність трьох значних етапів розвитку етосу науки: класичного, некласичного та постнекласичного, а також проаналізовано суттєві трансформації, які відбуваються в аксіологічній сфері наукової діяльності.

У статті досліджено особли-вості дисциплінарної відповідально-сті адвоката за порушення правил адвокатської етики, що є необхід-ною умовою отримання суспільного визнання й авторитету корпорації. Зазначається, що ці правила виро-блялися на основі дисциплінарних проваджень під час розгляду про-ступків адвокатів. Визначення та класифікація дисциплінарних про-ступків розглядається в широкому розумінні як завдання адвокат-ської етики, яка є кодексом правил особистої поведінки адвокатів під час здійснення своїх професійних обов’язків та інших правил поведінки. Важливо зазначити, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» у статті 34 містить перелік дис-циплінарних проступків, які є під-ставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Цей перелік хоча і не є вичерпним, проте створює загальну картину тих порушень з боку адвоката, які тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. Досліджено окремі ситуації та принципи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики. Причому визначено, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» недостатньою мірою захищає права особи від несумлінних адво-катів, оскільки ним передбачено можливість повторно отримати статус адвоката тим, хто був його позбавлений. Необхідно вказати, що україн-ська правова спільнота проявила свідомість та небайдужість до про-блем дисциплінарної відповідально-сті адвоката. У своїй повсякден-ній діяльності асоціація правників України втілює принципові новації, необхідні для радикального онов-лення інституту дисциплінарної відповідальності й усієї адвокатури зокрема. Адже її мета – вдоскона-лити правовий механізм та порядок застосування дисциплінарної відповідальності в Україні. Авто-ром визначено, що стан сучасної адвокатури потребує невідклад-ного законодавчого оновлення. Пропонується створити нала-годжений механізм дисциплінар-ної відповідальності адвоката за порушення Правил адвокатської етики у найбільш захищений для адвоката спосіб. Оскільки на прак-тиці прослідковуються переважно латентні, а періодично й відкриті випадки правового нігілізму, тому радикально необхідно врятувати професійну культуру і справжню адвокатську етику.

Актуальність статті полягає в тому, що обрання Україною курсу євроінтеграції зумовлює ініціювання зі сторони останньої перегляду зако- нодавчої регламентації роботи правоохоронних органів, вдосконаленню їх діяльності та підвищення рівня довіри. Становлення ефективної, незаан- гажованої та прозорої силової структури, покликаної боротися з корупцій- ною складовою, є однією із важливих державних цілей реформування, оскіль- ки ефективне функціонування державних органів, зокрема, та держави, у цілому, можливе лише при наявності високоефективних некорумпованих державних органів та відсутності неправової особистої матеріальної за- цікавленості посадових осіб. Метою статті є проведення аналізу порядку застосування дисциплінарного стягнення відносно детективів Національ- ного бюро та визначення сутності цього виду стягнення. Стаття при- свячена визначенню порядку застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ. Визначено, що дисциплінарним стягненням, яке застосо- вується до детектива Національного бюро можна визначити захід право- вого впливу, як міра покарання за скоєння проступку детективами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання службової дисциплі- ни. Зроблено висновок, що метою застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ є цілеспрямований виховний вплив на детективів На- ціонального бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнен- ня відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому. Зроблено висновок, що дисциплінар- не стягнення, яке застосовується до детектива Національного бюро – це захід правового впливу, як міра покарання за скоєння проступку детекти- вами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання служ- бової дисципліни. Відповідно його метою є цілеспрямований виховний вплив на детективів Національного бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнення відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому.

Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.

Однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, а отже, важливою гарантією верховенства права, є незалежність суддів, що забезпечується завдяки низці законодавчо встановлених приписів. Механізм реалізанцепту незалежності суддів є складноструктурованим, передбачає сукупність елементів, що є різними за своїм змістом і характером. Чільне місце у ньому посідає спеціальний порядок притягнення суддів до відповідальності. Проте показники у цій сфері відображають не лише рівень суддівської незалежності в державі, а й ефективність функціонування судової влади, рівень суспільної довіри до неї. Остання вимагає наявності розумного балансу між незалежністю та підзвітністю представників суддівського корпусу, формою виразу якої є їхня юридична, зокрема, дисциплінарна відповідальність. Оновлення законодавства у сфері судової влади засвідчило зміну підходів у питанні притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оскільки дисциплінарна відповідальність суддів завжди балансує із забезпеченням їхньої незалежності, гостро постає проблема наявності належних пересторог перетворення її на засіб тиску. Мета статті полягає у тому, аби на основі системного аналізу положень чинного законодавства з’ясувати питання, чи на сучасному етапі судової реформи досягнуто балансу у сфері забезпечення незалежності суддів і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Встановлено, що порівняно з попередніми періодами судової реформи, нинішній відрізняється “суворістю” запроваджених змін у сфері нормативного регулювання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, логіко-структурний і системний методи аналізу окремих положень чинного Закону України “Про судоустрій і статус суддів” дали змогу дійти висновку про невичерпність підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також, що більшість із них передбачають можливість застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення – подання про звільнення судді з посади. У процесі дослідження класифіковано дисциплінарні стягнення: 1) за структурою: прості і складні; 2) за ступенем впливу на можливість здійснювати повноваження судді: такі, що не впливають на здійснення суддею правосуддя, та такі, що спричиняють наслідки, які позбавлять суддю можливості здійснювати правосуддя. Окремо увагу звернуто на такий вид дисциплінарного стягнення, як подання про переведення судді до суду нижчого рівня, існування якого, на думку автора, суперечить положенням про єдиний статус судді. Запроваджена в Україні модель дисциплінарної відповідальності суддів містить у собі високі ризики загрози їх незалежності. Тому пошук необхідного у цій сфері балансу триває.

Сфера юридичної відповідальності взагалі та відповідальності військовослужбовців зокрема завжди привертала увагу науковців та військових, які зацікавлені й небайдужі до воєнної проблематики. Адже зазначена сфера є досить важливою не лише у військовій галузі, а й в адміністративно-правовій. Стаття присвячена встановленню історичних витоків до розмежування адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців. У ході наукового дослідження було встановлено, що перші зачатки виокремлення відповідальності за свої проступки в окремий особливий вид відповідальності спостерігався ще у козаків, які на час війни «переходили» під владу кошового отамана. За часів царської Росії відповідальність військових трансформувалась в адміністративну на загальних умовах, а вже з приходом радянської влади набула більш сучасного виду та була поділена на дисциплінарну та адміністративну (наприклад, порушення громадського порядку не під час несення служби). Згодом дані положення було закріплено в Дисциплінарних статутах 1940 року, 1960 та 1975 років, в яких говорилося про те, що військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за порушення військової дисципліни і громадського порядку без будь-яких обмежень. Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році адміністративна відповідальність для військовослужбовців була розширена: знято заборону застосування адміністративного штрафу і розширено перелік адміністративних правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У статті зроблено спробу з’ясувати особливості адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування. Обґрунтовано, що необхідність дослідження особливостей адміністративно-пра­вового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування викликана також тим, що така катего­рія відображає специфіку організації та діяльності Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування особливо в контексті посилення її ролі у застосуванні дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідування. У сучасній адміністративно-правовій науці тематика дослідження функціонування Дисциплінар­ної комісії Державного бюро розслідування належить до малорозроблених та невизначених. Тому усвідомлення теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування зумовлює потребу у проведенні спеціалізованих наукових досліджень у цій сфері. Наведено визна­чення поняття «адміністративно-правовий статус Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування», запропоновано виокремлювати структурні елементи у складі такого статусу, охарактеризовано їх зміст. Визна­чено, що під адміністративно-правовим статусом Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування слід розуміти правове положення осіб у складі Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування, що визна­чається за допомогою закріплення у чинному адміністративному законодавстві мети її утворення та організа­ції діяльності, завдань, функцій, компетенції та відповідальності, що дозволяє їй бути повноцінним учасником адміністративно-правових, у тому числі і службових відносин. Основними структурними елементами адміністра­тивно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування є: мета її утворення; завдання, функції, компетенція та юридична відповідальність. Істотною рисою названих структурних елементів адміністра­тивно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування є урегульованість спеціальними нормами адміністративного права, їх самостійність (кожен з них має власне призначення), відносна стабільність у часі, взаємозв’язок і взаємозалежність один від одного.

Конституція України закріплює право кожного на професійну правничу допомогу, делегуючи цю функцію інституту адвокатури. Для формування високоморальних та професійних представників адвокатської спільноти має суттєве значення забезпечення законності, прозорості, відкритості, рівності усіма суб’єктами та на всіх етапах доступу до адвокатської діяльності. Автором здійснено порівняльно-правове дослідження правового статусу учасників процедури набуття статусу адвоката, які наділені відповідним комплексом прав, обов’язків та повноважень щодо забезпечення та реалізації права на доступ до професії адвоката в Україні та в країнах пострадянського простору. Одним із органів адвокатського самоврядування, який безпосередньо бере участь у формуванні кадрового складу адвокатури, є кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури. Таким чином, статтю присвячено комплексному дослідженню питання місця і ролі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у світлі набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Проаналізовано чинне законодавство в частині доступу до професії адвоката, порядку організації, складення та оцінювання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Метою статті є комплексне дослідження місця й ролі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як суб’єкта доступу до адвоатської діяльності в Україні та аналогічних органів адвокатського самоврядування країн пострадянського простору, серед яких: Азербайджанська Республіка, Російська Федерація. На основі вивчення зарубіжного досвіду автором надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність щодо порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, складення цього іспиту та оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків, 2017. На підставі вивчення наукової літератури, законодавчих та інших нормативно-правових актів, архівних джерел у роботі здійснено комплексний аналіз процесу становлення та розвитку дисциплінарних правовідносин в органах міліції УСРР-УРСР (1919–1991 рр.). У результаті проведеного історико-юридичного дослідження встановлено та охарактеризовано основні принципи, умови та правові механізми забезпечення дисциплінарних правовідносин при проходженні служби працівниками міліції, проведено аналіз дисциплінарної практики в різні історичні періоди розвитку радянської України та показано ефективність застосування тих або інших заходів дисциплінарного впливу на зміцнення службової дисципліни, визначено місце і роль апаратів з політико-виховної роботи та товариських судів (судів честі) щодо зміцнення службової дисципліни в органах міліції УСРР-УРСР. Виявлено основні причини порушення службової дисципліни працівниками міліції в різні історичні періоди розвитку радянської України та запропоновано шляхи забезпечення дисципліни в органах (підрозділах) Національної поліції України та у державних воєнізованих структурах у цілому.