Academic literature on the topic 'Дискурсивна особистість'

Вступ. Проблема структурування драматичного тексту, функцій списку дійових осіб у композиційній та семантичній організації п’єси є важливою для інтерпретації твору драматургії. Проникнення в глибинні смислові та текстові зв’язки між аналізованим структурним компонентом та самим текстом уможливлює глибше розуміння естетичного задуму як читачів, так і для режисерів, акторів, сценаристів. Мета статті полягає в багатоплановому аналізі способів презентації дійових осіб, що містить вивчення їх інформативності, співвідношення з загальною проблематикою п’єси; здійснення класифікації списків персонажів; обґрунтування функції «глобальної зв’язності» списку дійових осіб у композиційній структурі тексту драми. Методи та матеріал дослідження. Домінантними методами дослідження обрано описовий та функціональний. Залучення жанрово-дискурсивного, когнітивного та психолінгвістичного аспектів аналізу зумовило застосування методів концептологічного, наративного та дискурс-аналізу Матеріалом слугували п’єси сучасних українських драматургів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Основні результати дослідження. Ключовою функцією презентації дійових осіб є своєрідний вступ до художнього дискурсивного простору п’єси. В структурному плані список персонажів виступає елементом глобальної зв’язності тексту, який тематично та концептуально об’єднує його частини. Інформативність презентації персонажів кореспондує з проблематикою твору драматургії. Так, було виявлено, що узагальнені презентації персонажів представлені переважно узагальненим антропонімом, займенником або антропонімом з іменем, в якому відсутня подальша характеристика особистості, крім ґендерної. Зміст творів із узагальненими презентаціями містять філософське спрямування, в них представлені долі особистостей без вікової, фахової чи іншої конкретизації. Соціальні презентації дійових осіб містять вступ до певного професійного, родинного чи іншого відтворюваного дискурсу, де набуває смислового навантаження інформація про вік, соціальний статус, сімейні стосунки між учасниками подій. У переліках персонажів представлено митців і науковців, викладачів і вчителів, священників і філософів, лікарів і мистецтвознавців, бізнесменів і управлінців, військових і юристів, представників ЗМІ та працівників СБУ, поліціянтів і повій тощо. Особистісні презентації персонажів апелюють до майбутніх дійових осіб як до персон зі своїми особливими рисами характеру, переконаннями, звичками, що зумовлює психологічне спрямування твору драматургії. Висновки. Список дійових осіб є важливим структурно-композиційним та семантичним компонентом твору драматургії, інформативність, характер представлення якого кореспондує з загальним змістом п’єси. Його осмислення сприяє глибшому розумінню драматургії як з позицій читача, так і з позицій постановників п’єси. Ключові слова: твір драматургії, список дійових осіб, зв’язність тексту, узагальнені презентації, соціальні презентації, особистісні презентації.

Семеног О. М., Семеног А. Ю. Сучасний економіст як професійна мовна особистість: успіхи і проблеми становлення в умовах вищої економічної школи. У статті розглядаються окремі аспекти вияву мовної, термінологічної, комунікативно-прагматичної, текстової, дискурсивної компетенцій мовної особистості фахівця економічної сфери. Окреслюється вплив особистісних рис економіста як наставника на формування мовної особистості студента – майбутнього економіста.

Purpose. The purpose of the research is to analyze the speech behaviour of the participants of interaction in the Internet blog and to single out different lexical and stylistic resources of the personal positioning module realization in the global network.Methods. The material of the study is based on the written online messages taken from the personal blog “In Pursuit of Happiness” of the popular American writer and TED conference (a conference devoted to spreading ideas connected with technology, entertainment, and design) speaker Britt Reints. The presented article is grounded in the methodological principles of the communicative and user-based approaches to language and speech, which have been actively developing in linguistics in recent years. The applied methods of discourse analysis, conversational analysis, linguistic, and stylistic analysis revealed personal aspects of subjective positioning in the discourse of a personal Internet blog.Results. The article summarizes the data of modern scientific research on the interpretation of the stancetaking phenomenon and defines the stance concept. It has been established that stances are based on the personal characteristics of a discourse participant, his / her individual traits, beliefs, preferences, judgments and assessments of the events of the actual reality. Thus, the study proves that stance is a social phenomenon, which embraces two main interdependent and interrelated modules: personal and interactional. The first one (personal) manifests individual characteristics of the subjects of discursive activity, such as physical features, personal mindsets, cognition, specific needs and interests, spiritual and moral-volitional qualities; the second one (interactional) provides the coherent cooperation between the sender of the message and its recipient, synchronizing their linguistic world view with the aim of the correct perception and interpretation of each other's stances.Conclusions. The article traces stable correlations between the individual and personal characteristics of the speaker / author of the written message and his / her positions in the discourse of the English Internet blog. Different lexical and stylistic resources activating the personal module of stancetaking in the global network have been singled out on the basis of the analysis of the speech behavior of the participants of communication in the blogosphere.Key words: position of the subject of discursive activity, stance, personality, subject of discursive activity, personal module of stancetaking. Мета. Мета наукової розвідки – проаналізувати мовленнєву поведінку учасників інтеракції в інтернет-блозі та виявити засоби актуалізації індивідуально-особистісного модуля позиціювання у глобальній мережі.Методи. Матеріалом для нашого дослідження послугували фрагменти інтернет-повідомлень, вилучені з популярного англомовного авторського блогу “In Pursuit of Happiness” («У пошуку щастя»), авторкою якого є американська письменниця та спікерка конфереції TED (від англ. Technology, Entertainment, Design – Технології, Розваги, Дизайн, конференція, присвяче-на «ідеям вартим поширення») Бріт Рейнтс. Представлена праця ґрунтується на методологічних засадах комунікативно-діяль-нісного підходу до мови й мовлення, який активно розвивається у лінгвістиці останніх років. Застосовані методи дискурс-аналізу, конверсаційного та лінгвостилістичного аналізу дали змогу виявити та описати індивідуально-особистісні аспекти суб’єктного позиціювання в дискурсі персонального інтернет-блогу.Результати. У статті узагальнено дані сучасних наукових розвідок щодо трактування феномену позиціювання та визна-чено поняття «станс». Установлено, що позиція суб’єкта дискурсивної діяльності базується на ознаках учасника дискурсу як особистості, його / її індивідуальних характеристиках, особистих переконаннях, уподобаннях, судженнях та оцінках подій навколишньої дійсності. Таким чином, дослідження засвідчує, що станс – це явище публічне, яке має два основних взаємоза-лежні і взаємопов’язані модулі: 1) індивідуально-особистісний, в якому проявляються особистісні характеристики суб’єктів дискурсивної діяльності, а саме фізичні дані, особливості світосприйняття та мислення, специфічні потреби та інтереси, духо-вні та морально-вольові якості та 2) інтеракційний, який забезпечує органічну взаємодію адресанта й адресата, синхронізуючи їхні мовні картини світу для сприйняття та інтерпретації позицій один одного.Висновки. У статті простежено стійкі кореляції між індивідуально-особистісними характеристиками мовця / автора пись-мового повідомлення та його / її позиціями у дискурсі англомовного інтернет-блогу. На основі аналізу мовленнєвої поведінки учасників комунікативної взаємодії у блогосфері виокремлено лексико-стилістичні ресурси активізації особистісного модуля позиціювання в мережі інтернет.Ключові слова: позиція суб’єкта дискурсивної діяльності, станс, особистість, суб’єкт дискурсивної діяльності, особис-тісний модуль позиціювання.

У рамках дискурсивного виміру вивчається соціальна механіка виробництва аномії. Актуальність дослідження обґрунтовується тим, що в суспільстві, яке перебуває у стані воєнного конфлікту, аксіологічні атестації зазнають граничної фрагментації відповідно до дискурсів окремих ідентичностей; унаслідок цього унеможливлюється функціонування конструктів “солідарність”, “консолідація”, “єдність цілей”, “взаємна довіра”, що створює ризики для існування суспільства загалом. Розглядаються основні положення теорії аномії Р. Мертона, які доповнюються принципами соціального конструкціонізму, а тому механіка виникнення аномії пов’язується із втратою елітами дискурсивного контролю над визначенням соціальності. Описано п’ять фаз виробництва аномії, кінцевим результатом чого стає виникнення інфантильного соціуму. Основою процесу визнається поява нових, нерегламентованих практик, що спрямовують суспільне життя на “адаптацію з пониженням”, тобто нав’язують спільноті спрощено-примітивні соціальні настановлення. Частина цих практик входить у суперечність із фундаментальними цінностями та місією панівного дискурсу, а також запускає процеси групової поляризації. Останні ж спричинюють, по суті, виникнення ерзац-еліт, тобто умовної соціальної групи, що виходить на суспільну арену з іншою місією – задовольнити передусім власні потреби. Домінування ерзац-еліт призводить до послаблення механізмів формального і неформального контролю, нестійкості оцінних критеріїв, хабітуалізації соціальних практик, що суперечать морально-етичним конвенціям, і зрештою – до інфантильного соціуму. Зроблено висновок, що гострі соціальні зміни – це лише передумови, на тлі яких відбувається примітивізація соціальних настановлень особистості та фрагментація аксіологічних атестацій, а тому аномія, яка зазвичай особистісно детермінована, є складнокоригованим станом.

Статтю присвячено визначенню культурно-специфічних маркерів токсичності в дискурс-портретах сучасних політиків Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України. Об’єкт дослідження – політичні дискурси Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України, предмет – культурно-специфічні (вербальні та невербальні) маркери токсичності як компоненти дискурс-портретів Дональда Трампа (Сполучені Штати Америки), Найжела Фаража (Велика Британія), Олега Ляшка (Україна). Під дискурс-портретом токсичної мовної особистості розуміємо таке дискурсивне утворення, що містить сукупність смислових, стилістичних, жанрових та комунікативних засобів, які характеризують мовленнєву манеру такої мовної особистості, поведінці якої властивий високий ступінь агресії та яка скерована на завдання моральної шкоди або дискримінацію опонента. До вербальних маркерів токсичності відносимо ідеологічні, національні, ґендерні оцінні висловлення, що принижують особистість іншої (не обов’язково присутньої) людини й завдають їй психологічної або іміджевої шкоди. Невербальні маркери токсичності поділяють на просодичні (принизливо-заступницький, істеричний, пафосний тон мовлення), жестові (розмахування руками й указівка на співрозмовника вказівним пальцем, заступницькі обійми, поплескування, дотики до рук або плечей співрозмовника) та мімічні (пихатий вираз обличчя, погляд зверху вниз, скривлений рот, розширені зіниці, надмірні кривляння) засоби оформлення вербальних експлікатів токсичності. Культурно-специфічні маркери токсичності в дискурс-портретах трьох політиків визначені актуальними для кожної із країн інформаційними контентами, як-от: расова й ґендрна дискримінація (Сполучені Штати Америки), євроскептицизм (Велика Британія), боротьба з корупцією (Україна), агресивно-емоційним типом мовців, виступам яких властива тенденція до завдання психологічної шкоди опоненту через вербальну маніпуляцію і фейкові звинувачення, а також використання агресивної невербаліки – істеричної манери говоріння, імпульсивних рухів рук, голови, тіла й надмірно активної міміки.

Нині в психології спостерігається тенденція до поширення зони застосування якісних методів дослідження, котрі звертаються до вивчення лінгвістичних репрезентацій соціальної реальності (нара­тивний аналіз, дискурсивний аналіз, конверсаційний аналіз та інші). Ці методи є, безсумнівно, ефек­тивним інструментом психологічних досліджень. Однак необхідним є чітке розуміння можливостей і обмежень використання цих методів. Статтю присвячено актуальній проблемі оцінювання репрезен­тативності корпусу текстів, що передбачає включення в нього необхідної і достатньої кількості текстів, яка забезпечить вирішення дослідницьких завдань. Поняття репрезентативності висвіт­люєть­ся під різними кутами зору, після чого робиться висновок, що особистість дослідника, який фор­мує корпус текстів, значною мірою впливає на його репрезентативність. Автор наголошує на немож­ливості складання корпусу текстів, вивільненого від настановлень дослідника, що його формував, і вказує на недоліки застосовуваних тактик контролю такого впливу. На основі теоретичного аналізу розкрито роль міждослідницької тріангуляції в забезпеченні репрезентативності корпусу текстів та підвищенні валідності результатів емпіричного дослідження. Авторка підкреслює, що міждослідницька тріангуляція дає можливість сформулювати концептуальні узагальнення на базі результатів, отри­маних різними експертами. Застосування такої тріангуляції як дослідницької тактики, необхідної для формування корпусу текстів, відповідає загальним вимогам якісних досліджень. Наприкінці авторка формулює питання, які потребують подальшого дослідження в зазначеному напрямку.

У статті проведено аналіз підходів до вивчення проблеми психічного здоровʼя показав, що в основу його аналізу покладено біопсихосоціальний підхід, заснований на гуманістичній парадигмі, який відводить центральне місце особистості, якості її життя у соціумі та є підгрунтям практики сучасної психологічної допомоги та соціальної роботи «людина-в-оточенні». Встановлено, що у науковому просторі найпродуктивнішими розробками в напрямі психічного здоровʼя особистості є такі методологічні підходи: нормоцентричний (здоровʼя вивчається як оптимальний рівень функціонування організму і психіки); феноменологічний (проблеми здоровʼя трактуються як варіації індивідуального способу буття в контексті субʼєктивної картини світу); холістичний (забезпечується цілісне бачення проблеми як синтез фундаментальних суперечностей чи інтрапсихічних полярностей); крос-культурний (здоровʼя представлено як соціокультурна змінна); дискурсивний (уявлення про здоровʼя як продукт певного дискурсу); аксіологічний (здоровʼя як одна з основних ціннісних орієнтацій, універсальна людська цінність); інтегративний (спроба інтегрувати в єдину концептуальну основу вивчення здоровʼя на різних рівнях людського буття). Проведений аналіз досліджень показав доцільність застосування методології системно-синергетичного підходу з урахуванням міждисциплінарних теоретичних та емпіричних моделей психічного здоровʼя особистості та її розладів, зокрема афективного спектру. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Дисертаційна робота присвячена аналізу особливостей функціонування й взаємодії вербальних та невербальних компонентів комунікації при реалізації / зміні соціальних ролей дискурсивною особистістю в інституціональному та побутовому типах дискурсу.

Дисертацію присвячено дослідженню стратегій увічливості чоловіка як екзостереотипної дискурсивної особистості та виявленню тенденцій їх історичного варіювання в дискурсі британських жіночих романів XVIII - XXI ст.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 «Германські мови». – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. У дисертації досліджено дискурсивну стратегію, що реалізує суддя в засіданні американського суду. Це дослідження охоплює визначення глобальної та локальних стратегій судді, виявлення набору його мовленнєвих стратегій та тактик, а також з’ясування їхнього варіювання. Актуальність теми дисертації визначається застосованим у ній комплексним комунікативно-дискурсологічним підходом, опертя на постулати якого дозволяє аргументовано визначити й вивчити стратегії та тактики судді в засіданні американського суду та встановити параметри їхнього варіювання. Робота сприяє розв’язанню важливого наукового завдання сучасної лінгвістики – з’ясування взаємозв’язку між роллю комуніканта і його дискурсивною стратегією та виявлення впливу колективного та індивідуального чинника на стратегічну спрямованість мовленнєвих дій комуніканта в жорстких інституційних умовах такої важливої ланки правової системи як суд. Об’єктом дослідження є висловлення суддів американського суду, а його предметом виступають стратегії та тактики, реалізовані суддею під час судового засідання, та параметри їхнього варіювання. Мета дослідження полягає у встановленні глобальної, локальної, мовленнєвих стратегій і тактик судді в американському судовому засіданні та виявленні їхнього варіювання, залежного від ситуаційних чинників та дискурсивної особистості судді. Матеріалом дослідження слугували транскрипти судових засідань США (1986–2013 рр.), розміщені в мережі Інтернет. Обсяг транскриптів складає 9142 стандартних сторінок; обсяг серійної вибірки налічує 43 619 висловлень. Наукова новизна дослідження полягає у впровадженні визначення дискурсивної стратегії учасника на основі його рольових прав і обов’язків, у виявленні стратегічного потенціалу мовленнєвих дій судді в американському судовому засіданні та впливу на реалізацію мовленнєвих стратегій ситуаційних і особистісних чинників. Теоретичне значення дослідження зумовлене його внеском у дискурсологію (розробка принципів визначення дискурсивної стратегії, яка не є дискурсотвірним конституентом і визначається роллю суб’єкта дискурсу; встановлення потенціалу стратегій та тактик, що формують дискурсивну стратегію, реалізовану американським суддею у ході судового засідання), комунікативну лінгвістику (з’ясування кореляцій між комунікативними ситуаціями американського судового засідання та реалізованими в них мовленнєвими стратегіями судді); прагмалінгвістику / теорію мовленнєвих актів, конверсаційний аналіз (поєднання іллокутивного та конверсаційного критеріїв у визначенні мовленнєвих стратегій спонукання та дозволу/заборони), лінгвістичну генологію (визначення судового засідання як жанру американського судового дискурсу), лінгвоперсонологію (з’ясування наявності впливу дискурсивної особистості судді на стратегічні характеристики його мовленнєвих дій). Практична цінність отриманих результатів та висновків полягає у можливості їхнього використання в курсі теоретичної граматики (розділи «Синтаксис», «Прагматика речення»), загального мовознавства (розділи «Мова і мислення», «Мова і суспільство»); у спецкурсах з дискурсології, теорії комунікації, прагмалінгвістики, лінгвістичної генології, лінгвоперсонології; у практиці навчання англійської мови та перекладу студентів юридичних спеціальностей, а також у наукових розвідках студентів та аспірантів. У першому розділі роботи «Теоретичні основи аналізу стратегій і тактик судді в американському судовому засіданні» піддано критичному аналізу релевантні дискурсологічні положення, уточнено розуміння американського судового дискурсу, визначено судове засідання як його провідний жанр, теоретично обґрунтовано підстави визначення дискурсивної стратегії судді в американському судовому засіданні. Інститут суду в США має національно-специфічні риси через федеральну систему держави та правову традицію країни. Когнітивно-комунікативна діяльність в межах цього інституту – американський судовий дискурс охоплює жанри, провідним з яких є судове засідання, що володіє усіма дискурсотвірними рисами. Дискурсивна стратегія не належить до цих рис, оскільки різні учасники реалізують різні стратегії в американському судовому дискурсі. Стратегія, реалізована учасником дискурсу, ґрунтується на його декларативному та процедуральному знанні про права і обов’язки, стереотипно асоційованому з роллю цього учасника. У другому розділі «Методологія, алгоритм, матеріал та інструментар дослідження» викладено методологічні принципи дослідження, описано його алгоритм, матеріал та інструментальні положення аналізу матеріалу. Дослідження проведено з опорою на принципи комунікативно-дискурсивного аналізу та здійснено в п’ять етапів, які разом дозволяють досягти поставленої мети. Матеріал, використаний для аналізу, включає автентичні записи засідань американського суду, укладені носіями мови за останні 30 років; ці засідання представляють розгляд різних типів справ у різних судах. Третій розділ «Дискурсивна стратегія судді в американському судовому засіданні» присвячено встановленню потенціалу стратегій та тактик, що формують дискурсивну стратегію судді в американському судовому засіданні. Базова роль судді в американському судовому засіданні – КЕРІВНИК ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ визначає його глобальну стратегію – УПРАВЛІННЯ; кластерні ролі РОЗПОРЯДНИК, КОНТРОЛЕР, ПОСЕРЕДНИК, ПРАВНИК кореспондують з локальними стратегіями РОЗПОРЯДЖЕННЯ, КОНТРОЛЮ, УЗГОДЖЕННЯ ПОЗИЦІЙ, АПЕЛЯЦІЇ ДО НОРМ І ПРОЦЕДУР. Ці локальні стратегії визначені інституційно та є обов’язковими до реалізації. Якщо суддя поводиться не як агент дискурсу, а як звичайна людина, він може виступати в ролі ПРИЄМНОЇ ЛЮДИНИ та реалізовувати відповідну локальну стратегію – МІЖОСОБИСТІСНОЇ КООПЕРАЦІЇ; ця роль та стратегія є факультативними. Локальні стратегії імплементуються за допомогою мовленнєвих стратегій: зв’язки між ними є лінійними або нелінійними; Мовленнєві стратегії охоплюють такі: спонукання (тактики жорсткого/м’якого спонукання), дозволу/заборони (тактики жорсткого/м’якого дозволу/заборони), інформування (тактики повідомлення, твердження, нагадування, запиту інформації) та метакомунікативну стратегію (тактики регулювання контакту та використання (елементу) фатичної бесіди). Кожна тактика має певний визначений набір прийомів та/або вербальних засобів, задіяних у реалізації тактичної/стратегічної мети. У четвертому розділі «Варіювання потенціалу мовленнєвих стратегій судді в американському судовому засіданні» подано результати аналізу якісного та кількісного варіювання мовленнєвих стратегій, реалізованих суддею. Варіювання реалізованих суддею мовленнєвих стратегій спричинено ситуаційними чинниками. Вплив цих чинників виявляється в якісному і кількісному варіюванні мовленнєвих стратегій, реалізованих у комунікативних ситуаціях «організаційна частина», «з’ясування визнання позовних вимог», «дослідження обставин справи», «дослідження доказів». Якісні відмінності засвідчені повною або частковою реалізацією певної мовленнєвої стратегії в конкретній комунікативній ситуації (повна реалізація передбачає наявність всіх, а часткова – частини тактик). Кількісні відмінності підтверджені різною питомою вагою реалізацій певної мовленнєвої стратегії в конкретній комунікативній ситуації. Варіювання реалізованих суддею мовленнєвих стратегій також спричинено особистісним чинником. Вплив судді як дискурсивної особистості виявляється у відхиленнях від середніх показників реалізації певної мовленнєвої стратегії. Через високий рівень інституційності американського судового засідання ці відхилення переважно не суттєві, але помітні. Перспективою роботи є використання розроблених теоретичних положень для аналізу стратегій та тактик інших учасників судового засідання, а також різних суб’єктів інших інституційних дискурсів, поглиблений розгляд властивостей судового дискурсу, що мають відношення до мовленнєвої діяльності судді, зокрема, виявлення варіювання не лише мовленнєвих стратегій, але й тактик, прийомів і вербальних засобів їхньої реалізації, та порівняльні дослідження стратегій та тактик судді в різних національно-мовних судових дискурсах.