Academic literature on the topic 'Державницька ідеологія'

У сучасному стані «гібридної війни» дуже важливо деконструювати загарбницьку ідеологію, що просувається російськими ЗМІ, через аналіз витоків доктрини «русский мир», звернення до формування ідеологічного концепту «Москва – Третій Рим», на основі якого формувалась месіанська ідея богообраності російського народу. На думку авторки, міф про божественне походження російського самодержця та месіанську роль російського народу є свідомим ідеологічним конструктом, який будувався на основі гібридного співіснування політичного та релігійного в державницькій системі. У статті аналізується, в який спосіб московські ідеологи маніпулювали текстами власних святих та вчених, обертали релігійні ідеї на службу царизму, йшли всупереч догматиці православ’я. Проілюстровано, як поняття «месіанство» стало еластичним світським конструктом, а «Месія» був замінений на образ «самодержця». На основі виявлених відмінностей у трактуванні месіанства в його первісному варіанті, у християнстві та у російському форматі, авторка доходить висновку про онтологічну несумісність російського месіанства та канонічного православ’я.

У статті досліджено причини духовної кризи студентської молоді сучасної України. Підкреслено, що головним завданням вищих навчальних закладів з підвищення рівня духовної культури студентів є національне виховання через залучення молоді до відродження національної культури та оволодіння загальносвітовими цінностями. Автор звертає увагу на духовність особистості в педагогічному аспектів – як сенс життя людини, як певну сферу, що впливає на формування та результат духовності студента. Своєю чергою, педагогічним явищем є процес формування духовності студентів. Зазначено, що для розуміння й вирішення проблем, які склалися в духовній сфері, необхідним є ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Автор наголошує на необхідності та важливості формування державницької політики та ідеології як головної вимоги розвитку сучасної української культури та українського державотворення.

У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності. З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ. Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви. Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.

У статті проаналізовано мовно-політичний світогляд Лесі Українки. Доведено, що персономен Леся Українка є стилістично вмотивований та ідеологічно підкріплений націєцентричною ідеологією Д. Донцова. З’ясовано, що програма боротьби, розуміння категорії свій, осутнення біблійних постулатів та ідея ствердження сили духу – усі базові державницькі засади є спільними для творів Лесі Українки та Д. Донцова.

На сучасний період (ХХ-XXI ст.) припав розвиток та реалізація політичних вчень, висунутих в попередні періоди. Між консерваторами, лібералами, соціал-демократами та соціалістами спостерігається зближення позицій з багатьох питань. Появляються нові форми відомих політичних ідеологій.