Academic literature on the topic 'Державне регулювання банківських послуг'

У статті розглядається розгалуженість сегментів фінансового ринку, взаємодія між якими відбувається щодо надання фінансових послуг. Розглядаються такі поняття, як «фінансова послуга» та «платіжна послуга». Проаналізовано, що банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності в державі. Нині банківські послуги є монопольними і намагаються не допустити появи нових суб’єктів із передовими технологіями. Коротко досліджується генеза виникнення банків. Розкривається сутність основних понять у сфері банківської діяльності. Зазначається, що банківська діяльність за своєю суттєвою належністю є економічною, але вона потребує детального та послідовного правового регулювання і захисту з боку держави, оскільки є сукупністю певних правовідносин. Банк є юридичною особою, яка на підставі ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Досліджено поняття «банківські послуги» через дефініцію поняття «послуга» та властиві банківським послугам характеристики. Послуга є самостійною правовою категорією, яка має комплексний характер із притаманними формою та змістом. В економічній літературі послуги розуміються і як вид діяльності, і як вид економічного блага, що виступає в нематеріальній формі. У юридичній літературі домінує думка, що послуга є дією або сукупністю дій (діяльність), об’єднаних однією метою – створенням корисного ефекту. Автором зазначено, що складність розробки поняття «послуга» полягає у відсутності єдиного розуміння суті цього явища. Використаний у статті аналіз основних доктринальних підходів дозволив установити, що банківські послуги – це діяльність банку, направлена на супроводження та оптимальне виконання банківських операцій.

Стаття присвячена проблемам державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні як сукупності широкого спектра відносин щодо задоволення наявної та формування перспективної потреби в страхових, банківських, інвестиційних послугах з метою одержання доходів інституційними одиницями фінансового сектору економіки, задоволення попиту споживачів. Метою статті є дослідження особливостей державного регулювання ринку фінансових послуг в умовах європейської інтеграції України. Наукова новизна статті полягає у визначені того, що серед першочергових дій державної влади щодо реформування державного регулювання ринку фінансових послуг України має бути: вдосконалення нормативно-правового регулювання; впровадження світового досвіду та міжнародних стандартів; встановлення чітких правових меж впливу секторальних контролюючих органів чи формування якісно нової моделі регулювання ринку фінансових послуг. Висновок. Основною причиною, що спонукає до створення мегарегуляторів на фінансових ринках, є глобалізація та швидкий транскордонний перелив капіталу, що своїми масштабами може порушувати рівновагу на ринку та призводити до розбалансування економіки окремо взятої країни. Об’єднання секторальних регуляторів зможе усунути дублювальні функції органів регулювання, досягти економії державних ресурсів на їх утримання. Водночас сьогодні в Україні важливим є збереження функціональних органів, які відповідають за конкретні сегменти та галузі фінансового ринку. Ефективне регулювання фінансового ринку в Україні має відбуватися в межах визначення цільової моделі функціонування регуляторів фінансового сектору; унормування діяльності небанківських установ, зокрема продавців небанківських фінансових послуг; розробки та впровадження системи захисту споживачів небанківських фінансових послуг; перебудови інфраструктури фондового ринку, зокрема централізації депозитарної функції та відкриття міжнародним депозитаріям рахунку в депозитарії НБУ.

Статтю присвячено еволюції законодавства України у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Розвиток банківської системи, ринків фінансових послуг та економічних відносин загалом, вимагає залучення заощаджень населення. Саме юридично оформлені заощадження, залучені банківськими установами у вигляді депозитних рахунків, а також у державні та інші цінні папери, слугують колосальним ресурсом фінансової системи країни. Довіра населення до уряду, а відтак до банківської системи є необхідним елементом функціонування банківської системи загалом та розвитку економіки. Така довіра є можливою, винятково, за умови ефективного функціонування механізму гарантування та відновлення заощаджень населення, розміщених у формі банківських депозитів. Відновлення довіри населення до банківської системи зумовлює необхідність створення системи ефективного захисту майнових інтересів населення України, зокрема вкладників банків. В основу моделювання системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні покладено найкращий досвід країн Європейського Союзу зокрема: Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія. Також, була врахована державна система гарантування вкладів фізичних осіб американського типу з обов’язковою участю в ній всіх банків, які мають право здійснювати банківську діяльність. Недосконалість правового регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб викликала недовіру громадян до держави в цілому та до банків як суспільних інститутів, що підтвердило необхідність докорінного реформування на концептуальному рівні правового регулювання системи гарантування вкладів. У системі гарантування вкладів в Україні нині відбуваються перетворення, зумовлені як уроками кризи, так і рухом до європейських стандартів. Важливо, щоб у результаті трансформації система гарантування вкладів набувала рис, які сприятимуть стабільності фінансової системи держави.

В статті досліджено теоретичні аспекти державного регулювання та нагляду за діяльністю банківських та небанківських посередників в Україні. Охарактеризовано основні повноваження органів державного регулювання щодо їх діяльності. Досліджено класичні моделі банківського регулювання й нагляду. Запропоновано можливі напрями трансформації та державного регулювання ринків фінансових послуг з метою формування ефективної моделі в Україні.

У статті розглянуто особливості нормативно-правового та економічного регулювання банківської системи України через призму інтеграції у світовий фінансовий простір. Проаналізовано особливості сформованої в Україні системи банківського нагляду та визначено необхідність переходу від інституційного регулювання до макропруденційного та мікропруденційного типів впливу. Сформовано основні завдання та пріоритети головного регулятора на ринку банківських послуг України – Національного банку України. Визначено ключові показники ефективності регулювання банківської системи в Україні. Регулювання банківської діяльності в Україні є складовою частиною загальної системи імперативного регулювання держави. Наголошено на необхідності під час реформування системи нормативно-правового регулювання враховувати загальноєвропейські директиви, рекомендації, регламенти у фінансовій сфері.

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності розширення існуючих методичних засад визначення бізнес-стратегій з метою розвитку ринку банківських послуг в Україні. Постановка проблеми. З метою активізації фінансово-економічних процесів в Україні необхідно сформувати ґрунтовний інформаційний базис прийняття ефективних управлінський рішень в сфері банківського менеджменту. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій та фаховій літературі питанням дослідження бізнесстратегій банків присвячено увага таких вчених, як Гриджук Д. М., Деркаченко А. В., Худолій Ю. С., Заруцька О. П., Пантєлєєва Н. М., Рашкован В. та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не применшуючи значення отриманих наукових результатів слід відмітити, що на сьогоднішній день недостатньо розвинуті методичні засади визначення бізнес-стратегій банків в Україні. Постановка завдання. розробка науковометодичного підходу до ідентифікації бізнес-стратегій банків в Україні. Виклад основного матеріалу. Зважаючи на загальну практику діяльності банків, обрання показників характеристики їх бізнес-стратегій повинні сформувати два напрямки: джерела формування банківських ресурсів та напрямок фінансування (кредитування). Математичний інструментарій ідентифікації бізнес стратегій банків виступає: дівізівний метод k-середніх в розрізі множини багатомірних дослідницьких методів та дисперсійний аналіз. Висновки. Визначення бізнес-стратегій банків в Україні дозволить як його учасникам, так і державним органам регулювання сформувати в майбутньому найбільш ефективне ринкове середовище. Це дозволить інтенсифікувати не тільки процеси розвитку банківського ринку, але й простимулювати діяльність економічних агентів.

Проаналізовано можливості конкурентного зростання внутрішнього фінансового ринку, зокрема його властивості формувати фінансову систему держави, зменшувати ризикованість інвестицій, створювати прозорий інформаційний супровід. Відзначено, що завдання фінансового ринку полягають у мобілізації та перерозподілі фінансових ресурсів з подальшим їх перетворенням у фінансові активи. Виявлено системні проблеми фінансового ринку, зокрема значну частку проблемних кредитів у банківській системі, недостатність власного та регулятивного капіталу банків, відсутність первинних публічних розміщень акцій українських компаній на місцевих і закордонних біржах, недосконалість українського фондового ринку. Визначено, що необхідність інституційного регулювання зумовлюється забезпеченням загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та взаємовпливом інтересів учасників ринку. Окреслено стратегічні пріоритети реформування ринку, а саме розбудову конкурентоспроможного ринкового середовища відповідно до стандартів Європейського Союзу. Виявлено стратегічні цілі реформування: стабільність фінансового сектору, інституційна спроможність регуляторів, захист прав споживачів та інвесторів. Виявлено позитивні наслідки реформування для споживачів ринку: зростання коштів бізнесу, приріст вкладів фізичних осіб, страхових платежів, операцій чинникингу, договорів лізингу, споживчого кредитування внаслідок пом'якшення монетарної політики і зниження облікової ставки. Причиною вразливості фінансового ринку визначено функціональні прогалини податкової системи України, якими зумовлюється недовиконання планових надходжень до бюджету, використання схем мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від податків. Виявлено, що інноваційні підходи до державного нагляду банківських установ дали змогу посилити вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, запровадити систему оцінювання банків за європейською методологією і ризик-орієнтований підхід до банківського нагляду. Реформування потребують процедури використання електронних платіжних засобів, розвиток інфраструктури ринку, запровадження інноваційних технологій, поширення віртуальних каналів обслуговування, персоніфікація фінансових послуг, розвиток відкритого банкінгу, співробітництво з FinTech-компаніями, розвиток фінансової грамотності.

Анотація. Здійснено огляд правового регулювання українського платіжного механізму і проаналізовано його осучаснення в умовах зміни правозастосування на фінансовому (в тому числі платіжному) ринку під впливом цифровізації суспільних відносин, зокрема: з’ясовано характер правовідносин на ринку платіжних послуг, досліджено зміст і правову природу платіжних послуг як фінансово-правової категорії; платіжну послугу кваліфіковано основою правового платіжного механізму; підкреслено, що платіжна послуга у правовому вимірі є явищем міжгалузевим і регулюється нормами цивільного, господарського, фінансового, банківського, валютного права тощо, а діяльність із надання платіжних послуг за своєю правовою природою має ознаки як публічно-правових (регуляторних), так і цивільно-правових відносин. Зроблено висновок, що елементи, які структурують законодавчу дефініцію «платіжна послуга», свідчать, що в її основу покладено суб’єктний і функціональний критерії, які, будучи об’єднаними в цій правовій конструкції, формують предмет діяльності надавача платіжних послуг — виконання / супроводження платіжних операцій. Запропоновано доповнити наявну доктринальну класифікацію платіжних послуг за додатковими критеріями, які дозволяють характеризувати їх (послуги) як систему взаємопов’язаних елементів, що охоплюються діалектикою цілого і частини, загального та окремого. На основі правового аналізу легальної дефініції «платіжна послуга» запропоновано доктринальне його визначення: платіжні послуги — це діяльність (самостійна або із залученням комерційних агентів) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, банків (згідно з банківською ліцензією) і визначених законодавцем суб’єктів господарювання (на підставі ліцензії на включення до реєстру) із виконання та/або супроводження платіжних операцій з використанням сучасних платіжних інструментів на договірних засадах із споживачем таких послуг за рахунок власних чи отриманих у кредит від надавача коштів із дотриманням вимог щодо їх відокремлення і збереження. Висловлено гіпотезу щодо структури нової моделі правового платіжного механізму, зроблено висновок про формування нової парадигми платіжного механізму та його правового регулювання з урахуванням цифровізації відносин у сфері платіжних послуг. Наголошено, що платіжний механізм має центруватися на споживачеві платіжних послуг — захисті його прав та інтересів. Визначено окремі напрями подальшої дослідницької роботи щодо правового механізму платежів, платіжного ринку, платіжних послуг. Ключові слова: платіжний механізм, платіжний ринок, платіжні послуги, платіжний інструмент, цифрова економіка, правове регулювання, захист прав споживачів платіжних послуг. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 27.

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

У статті на основі офіційних даних НБУ та висновків експертів банківського ринку досліджено напрямки та стратегічні цілі розвитку банківського сектору країни у період економічної нестабільності. З’ясовано, що поширення епідемії COVID-19 спричинило економічну нестабільність. На основі закордонного досвіду діяльності центробанків в умовах кризи виокремлено три напрямки антикризових заходів: монетарна політика; інструменти підтримки ліквідності; пруденційний нагляд. Здійснено характеристику умов та ризиків банківського сектору України в умовах кризи. Визначено стратегічні напрямки розвитку банківського сектору, зокрема: фінансова стабільність, макроекономічний розвиток, фінансова інклюзія, розвиток фінансових ринків, інноваційний розвиток. Встановлено, що кожен стратегічний напрям має свої стратегічні цілі. Визначено, що головним завданням Національного банку під час кризи є розробка рекомендацій та оприлюднення планів і намірів для учасників банківської системи на найближчий час. На основі проведених досліджень доведено, що на стабільність і розвиток банківського сектору України має вплив не тільки НБУ, а й інші учасники: Міністерство фінансів України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ці учасники забезпечують головну місію – сприяють підвищенню добробуту громадян через забезпечення ефективного акумулювання, розподілу та обігу фінансових ресурсів в національній економіці. Приведено перелік міжнародних організацій, які надають інформаційну підтримку щодо сприяння фінансової стабільності НБУ: BCBS – Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків, ESRB – недержавна саморегульована організація, яка займається оцінкою і наступним присвоєнням рейтингу програмному забезпеченню (Entertainment Software Rating Board), норми CRR/CRD IV – закон ЄС, який регламентує зменшення ймовірності банкрутства банків. Виокремлено макроекономічні фактори, що в майбутньому визначатимуть розвиток банківського сектору: клієнтоорієнтованість, перегляд нормативної бази, управління технологіями, зниження рівня кіберризиків, фінтех-проєкти та великі ІТ-компанії, переосмислення трудових ресурсів.

Ефективне функціонування фінансового ринку на сучасному етапі розвитку економіки в Україні значною мірою залежить від діяльності фінансових посередників, що виступають ключовими фігурами як щодо здійснення операцій з купівлі-продажу фінансових ресурсів, так і щодо забезпечення можливостей їх здійснення. Основне призначення фінансових посередників визначається їх спроможністю забезпечити фінансування економічної діяльності та ефективний перерозподіл капіталу в суспільстві. Тому, для національного фінансового ринку важливою є активізація діяльності фінансових посередників у формуванні інвестиційно спрямованої економіки. В Україні серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки, адже саме банки виконують комплекс з трьох базових операцій фінансового посередника (депозитних, кредитних і розрахункових), які, своєю чергою, створюють первинну сферу банківської діяльності. Акумулюючи значні обсяги коштів, банки як фінансові посередники є потужним джерелом інвестицій в економіку України, що розвивається досить стрімкими темпами. Таким чином, розвиток діяльності банків - посередників фінансового ринку є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки країни, а тому дослідження фінансового посередництва банків на національному фінансовому ринку сьогодні актуалізується як ніколи.

Проаналізовано основні цілі, методи та інструменти реалізації конкурентної політики на ринку банківських послуг
The main goals, methods and tools of realization of competition policy in the market of banking services are analyzed

Метою регулювання ринку банківських послуг є насамперед досягнення оптимальності, раціональності та збалансованості його функціонування. Важливе значення при цьому має координація діяльності Національного банку України та Антимонопольного комітету України.

Одним з основних принципів формування та функціонування банківської системи, на думку О. М. Пастушенко, є принцип адекватного правового забезпечення. Значна роль в реалізації цього принципу належить нормотворчій діяльності центрального банку [3, с. 4]. Тому розглянемо принципи правотворчості в сфері регулювання ринку банківських послуг на основі нормотворчості Національного банку України (далі НБУ).

Куц, Я. В. Механізми державного регулювання житлово-комунальних послуг в Україні : дис. ... канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / Я. В. Куц. - Чернігів, 2018. - 220 с.
Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню та розробленню науково-практичних рекомендацій щодо механізмів державного регулювання сферою житлово-комунальних послуг в Україні. У ході дослідження здійснено аналіз та узагальнення теоретичних підходів щодо механізмів державного регулювання у сфері надання житлово-комунальних послуг. З’ясовано соціально-економічні передумови становлення та розвитку механізмів державного регулювання діяльності з надання житлово-комунальних послуг населенню. Запропоновані стратегічні напрями удосконалення механізмів державного регулювання сферою житлово-комунальних послуг. Крім того проведено оцінку ефективності програм житлових субсидій. Визначено напрями впровадження системи менеджменту якості у житлово-комунальній сфері. Удосконалено механізм державно-громадського контролю в системі державного регулювання якості надання житлово-комунальних послуг населенню.
The thesis is devoted to the theoretical substantiation and development of scientific and practical recommendations concerning the mechanisms of state regulation of housing and communal services in Ukraine. In the course of the study theoretical approaches to the mechanisms of state regulation in the field of providing housing and communal services are analyzed and generalized. The approaches are as follows: systematization of organizational, legal and economic mechanisms of management of this sphere and formation of conditions for competitive market relations development as well as institutional and investment assistance to the innovative restructuring of the industry; strengthening of economic and compliance with the rules of administrative responsibility for the management decisions, regulation of housing and communal services, taking into account public expertise and information transparency; improvement of the system of specification and enforcement of the competence of the subjects of housing and communal sphere and creation of the necessary conditions for cooperation and integration in the field of housing and communal services. The socio-economic background of the development of state regulation mechanisms of housing and communal services provision to the population has been elucidated, namely: globalization of world development, the deepening of the international division of labor, formation of a planetary scientific-technological and innovation space; informatization of society, that determines the versatile realization of human potential, formation of society members, the personalities of the other structure of thinking and way of life; changing the lifestyle and related requirements for the development of the social sphere; lack of balance and systemic link between the main directions of socio-economic reform in Ukraine, the ongoing inconsistency of the functioning of the national economy sectors and authorities of different levels; increasing the competitiveness of the economy on the basis of activities diversification. The strategic directions of the sector of housing and communal services development, which take into account the complex interaction of mechanisms of public administration and regulation in this sphere, have been proposed. They include: substantiation and formation of tariffs, establishing the norms of consumption of housing and communal services and costs; regulation of the housing and communal services sphere of the region and interaction with customers, the instruments of which are the organizational, economic and property ones, public and private partnership, quality management system, pricing system, that allows to take into account the current level of technology development, a multi-level system of tariffs regulation and formation, the socio-economic level of the development of the territory, improving the efficiency of regulatory decisions in the sector of housing and communal services. The effectiveness of programs of housing subsidies based on the principle of target services has been evaluated. It will promote both social protection of groups of the population most in need of social support and increase of efficiency of using the budget funds aimed at the social support of citizens. The directions of implementation of the quality management system in the housing and communal sector by establishing local standards in the management of the quality of housing and communal services and their certification have been determined. The content and consistency of works within the framework of an innovative project on the development and implementation of a quality management system at housing and communal services enterprises have been proposed. Grounding on the quality monitoring system provided to the population it will allow managing their quality in matters of safety, reliability and compliance with technical and sanitary requirements. The implementation of the functions of state and public control in the system of state regulation of housing and communal services development and the quality of their provision through the creation of public institutions have been improved. The institutions carry out the functions of cooperation and interaction with regional and local authorities, the prosecutor's office and departments of the civil service for supervision in the field of protection consumers’ rights, housing owners’ communities, and other organizations.

Норми законодавства про освіту мають будуватися на основі застосування державного замовлення. Крім цього, застосовуючи ліцензування, МОН України слід видавати ліцензії лише найкращим НЗ, а також спільно з іншими державними і регіональними органами проводити політику на користь підвищення рівня технічної освіти (причому не лише вищої). Можливе проведення соціальної реклами типу «гарний токар або слюсар без вищої освіти заробляє набагато більше, ніж посередній юрист чи економіст із освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр». А це є сьогоднішньою дійсністю. Дотації і субсидії повинні видаватися лише НЗ, які мають результати або перспективи виконання важливих державних програм у сфері освіти. Крім отримання коштів від надання основних освітніх послуг, НЗ повинні на платній основі ефективніше надавати додаткові освітні послуги – послуги бібліотек, спортивних залів, басейнів та майданчиків, комп’ютерних класів тощо; а також інші послуги, які можуть надаватися суб’єктами господарювання у сфері освіти – послуги зі здачі в оренду приміщень та кабінетів, копіювання, харчування, побутового обслуговування, перевезення, медичні послуги та ін. у випадку дотримання умов спеціального законодавства. А поодиноких вдалих прикладів в Україні уже є чимало. Legislation on education should be based on the use of public procurement. MES Ukraine should issue licenses only finest universities, and cooperation with other state and regional authorities to pursue a policy in favor of raising the level of technical education (not only higher). It is possible to conduct social advertising.

Норми законодавства про освіту мають будуватися на основі застосування державного замовлення. Крім цього, застосовуючи ліцензування, МОН України слід видавати ліцензії лише найкращим НЗ, а також спільно з іншими державними і регіональними органами проводити політику на користь підвищення рівня технічної освіти (причому не лише вищої). Можливе проведення соціальної реклами типу «гарний токар або слюсар без вищої освіти заробляє набагато більше, ніж посередній юрист чи економіст із освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр». А це є сьогоднішньою дійсністю. Дотації і субсидії повинні видаватися лише НЗ, які мають результати або перспективи виконання важливих державних програм у сфері освіти. Крім отримання коштів від надання основних освітніх послуг, НЗ повинні на платній основі ефективніше надавати додаткові освітні послуги – послуги бібліотек, спортивних залів, басейнів та майданчиків, комп’ютерних класів тощо; а також інші послуги, які можуть надаватися суб’єктами господарювання у сфері освіти – послуги зі здачі в оренду приміщень та кабінетів, копіювання, харчування, побутового обслуговування, перевезення, медичні послуги та ін. у випадку дотримання умов спеціального законодавства. А поодиноких вдалих прикладів в Україні уже є чимало.
Legislation on education should be based on the use of public procurement. MES Ukraine should issue licenses only finest universities, and cooperation with other state and regional authorities to pursue a policy in favor of raising the level of technical education (not only higher). It is possible to conduct social advertising.