Academic literature on the topic 'Грошове накопичення'

В статті наведено переваги та недоліки використання криптовалют умовах невизначеності перспектив їх застосування, коли домогосподарства та суб’єкти господарювання, як правило, уникають заощадження грошових ресурсів у національній валюті, віддаючи перевагу іншим, менш ліквідним активам. Актуальність теми обумовлюється широким застосуванням криптовалют як в якості засобу накопичення та заощадження, так і в якості засобу платежу великою частиною населення та бізнесу. Розглянуто історичні передумови розвитку платіжних систем, що стало поштовхом до появи криптовалюти. Проаналізовані дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених щодо розвитку платіжних систем і використання криптовалют. Розглянуто світовий досвід правового та ринкового регулювання процесу обігу криптовалют. Зазначені основні переваги криптовалют: конфіденційність, а отже, безпека даних власників; незалежність від держави; відсутність територіальних і часових обмежень у трансакціях; низька вартість обслуговування тощо. Як результат, криптовалюти набирають все більшої популярності серед населення, формується інфраструктура їх продажу через термінали та електронні майданчики, криптовалюти широко представлені на фондовому ринку, розширюється мережа комерційних та виробничих структур, які надають можливість розрахунку криптовалютами. Зазначено перспективи подальшого функціонування криптовалют у сучасних економічних системах. Зазначені недоліки функціонування криптовалют, такі як відсутність їх інституалізації: по-перше, це правової – обіг криптовалют не регулюється жодними законами в багатьох країнах, а по-друге – ринкової – відсутні правила функціонування криптовалюти. Крім цього суттєвим недоліком криптовалюти є ризиковість її накопичення з огляду на мінливість її ліквідності. Обґрунтовані положення щодо раціональності визнання криптовалюти фінансовим активом.

Прийнятний рівень ризику при проведенні бункерування визначається тими витратами, які готове нести суспільстводля досягнення безпеки. Оптимальність співвідношень залежить від рівності між витратами на забезпечення безпеки і ціною збитків від аварій [1]. При обгрунтуванні вимог до рівня ризику необхідно враховувати як прийняту концепцію аварійності і травматизму, так і накопичений до теперішнього часу досвід при експлуатації засобів водного транспорту [2]. Звідси випливає необхідність визнати об'єктивно існуючі ризики, зокрема при проведенні бункерування, і навчитися їх нормувати, застосовуючи такі способи: вибір величини показників ризику відповідно значень, які встановлено в морській галузі; обґрунтування оптимальних за обраними критеріями кількісних показників ризику.Склад заходів можна оцінити рішенням оптимізаційної задачі –при мінімальних витратах, вибрати такий набір заходів, впровадження яких знижує ймовірність аварії до допустимого (заданого) рівня. При вирішенні задачі прийнято, що кошти виділяються на покращення шести найбільш значних факторів, що включають як безпеку обладнання і технологій, так і факторів діяльності людини, які мають найбільший вплив на безпеку проведення процесу бункерування: готовність технічних засобів бункерування, підготовка персоналу, проведення технічного обслуговування, ремонт, резервування обладнання, якість прийняття рішень при бункеруванні [3]. Визначено вартісні характеристики мір впливу на фактори безпеки бункерування. Була розроблена багатофакторна модель оцінювання грошових витрат на міри впливу на безпеку бункерування. Імітаційне моделювання грошових витрат здійснювалось за допомогою рівномірного розподілу випадкових величин на заданому проміжку, а також нормального розподілу з заданими параметрами (математичним сподіванням та середнім квадратичним відхиленням).Ключові слова: безпека бункерування, фактори безпеки, багатофакторна модель оцінювання грошових витрат, імітаційне моделювання грошових витрат.

Обґрунтовано використання автоматизованої системи моніторингу мікроклімату приміщень, на основі застосування нових мікропроцесорів і датчиків та важливість контролю показників мікроклімату тваринницьких приміщень закритого типу. Це стосується, зокрема, нової технології утримання тварин, яка передбачає збільшення щільності розміщення поголів’я. Огляд літературних даних свідчить про те, що в сільському господарстві України необхідно вивести на ринок сучасні інноваційні системи будівництва і технологічного забезпечення із залученням сучасних мікропроцесорних контрольно- вимірювальних систем і приладів. Аналіз існуючих приладів для збору, накопичення та обробки інформації про мікроклімат приміщень свідчить про те, що вони не відповідають сучасним вимогам моніторингу. Нині існуючі на ринку автоматизовані системи мікрокліматичного моніторингу є занадто дорогими. Впровадження зарубіжних систем вимагає значних разових грошових затрат при закупівлі. Крім того, вони будуть потребувати подальших щорічних експлуатаційних затрат, що є неприйнятним за сучасних складних економічних умов вітчизняних товаровиробників. Отже, наразі на ринку України відсутні спеціалізовані портативні вимірювальні системи вітчизняного виробництва для комплексного моніторингу параметрів повітряного середовища тваринницьких приміщень. У зв’язку з цим, науковцями Черкаської ДСБ НААН розроблено сучасну контрольно-вимірювальну систему – аналізатор повітряного середовища електронний (АПСЕ). Основною частиною якої виступає мікроконтролер. Вона розрахована на одночасне вимірювання ряду показників: освітленості, температури, відносної вологості, атмосферного тиску, запиленості, шумового навантаження та забруднюючих газів CO2, NH3, H2S, CH4. Результати вимірювань зберігаються в незалежній пам'яті вимірювальних блоків і блоку управління, можуть бути передані дистанційно. Середньодобові показники мікроклімату за трьома точками приміщення і четвертою зовнішнього довкілля, обробляються і аналізуються згідно розроблених методичних рекомендацій. Розроблено програмне забезпечення для розміщення інформації з моніторингу показників мікроклімату на webсайт Інтернетресурсу з подальшим накопиченням інформації й можливістю її статистичної обробки та графічного аналізу. Для моніторингу вищезазначених параметрів мікроклімату, вимірювальна система АПСЕ-7 може замінити не менше 17 одиниць відомих метеорологічних і газоаналітичних приладів на загальну суму приблизно 408 000 грн., що більше проти АПСЕ майже в 5,1 рази. Крім того, АПСЕ за своїми технічними характеристиками може замінити чотири сучасні портативні електронні газоаналізатори «Еколаб» на суму 522 720 грн., що більше в понад 6,5 рази. Вона дає можливість оперативно здійснювати оцінку санітарно-гігієнічних умов утримання тварин для прийняття відповідних управлінських рішень щодо ефективності роботи систем обігріву/охолодження і вентиляції приміщень впродовж добового періоду за сезонами року.

Захист навколишнього природного середовища відноситься до найважливіших питань життя суспільства та є однією з основних функцій сучасної держави. На сьогодні склалася ситуація, пов’язана з тим, що людство дійшло до межі, коли природа не може самостійно впоратися з негативними результатами антропогенного впливу. Тому вирішення цього завдання потребує втручання держави за допомогою використання методів адміністративного впливу. Метою статті є розгляд штрафних санкцій, передбачених Статутом Великого князівства Литовського 1588 р., та їх порівняння із чинним законодавством України. Наукова новизна дослідження обумовлена необхідністю розгляду історичного досвіду, який був накопичений упродовж минулих етапів розвитку держави та права у сфері притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Вітчизняною та зарубіжною юридичною наукою накопичено значний матеріал з дослідження Статутів ВКЛ, але повної картини щодо застосування штрафних санкцій у сфері охорони природи не було створено, тому це питання потребує подальшого розгляду. Висновки. Причиною включення до змісту Статутів ВКЛ норм з охорони природи були економічні, політичні, соціальні та екологічні чинники. Так, політичні фактори вплинули на необхідність закріплення феодальною верхівкою виключних прав на користування природними ресурсами; економічні фактори пов’язані з переходом від ведення натуральної системи господарювання до товарно-грошової; соціальні фактори обумовлені необхідністю врахування інтересів селянства, що знайшло відображення у можливості безкоштовного збору сухих дерев, проведення сінокосіння, розміщення вуликів, користування бортними деревами у великокнязівських лісах; екологічні – пов’язані зі зменшенням площ лісів, чисельності представників флори та фауни. Статут ВКЛ 1588 р. охороняв лише найцінніші види звірів, птахів та дерев, а за їх знищення встановлювалися штрафні санкції розміром від 0,5 копи грошей до 12 руб. грошей. Порівняльний аналіз штрафних санкцій за правопорушення у сфері охорони природи згідно зі Статутом ВКЛ 1588 р. та чинним законодавством України свідчить, що їх нинішній розмір значно перевищує ті, які були закріплені у давній пам’ятці права.

Статтю присвячено поетапному дослідженню базових нормативно-правових актів, якими визначено статус Пенсійного фонду України як центрального органу виконавчої влади у сфері пенсійного забезпечення. Зазначено, що Пенсійний фонд України є однією з найпотужніших і найбільш розгалужених фахових структур в державі, завданням якої є всебічна діяльність щодо пенсійного забезпечення громадян України. Виступаючи установою з потужним фахово-кадровим потенціалом, яка постійно розвиваються і самовдосконалюється, Фонд здійснює накопичення та розподіл значних за обсягом грошових коштів. Надано характеристику так званим «компетенційним» нормативно-правовим актам, які регламентують адміністративно-правовий статус Пенсійного фонду України. Проаналізовано процес набуття Пенсійним фондом України сучасних рис у контексті загальнонаціональних змін. Проаналізовані головні завдання Пенсійного фонду України, серед яких: забез- печення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законодавства, допомоги на дітей; збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги; здійснення розширеного відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування; участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії; організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення, зокрема щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за межі України. Констатовано про необхідність гармонізації нормативно-правових актів, якими визначено статус Пенсійного фонду України.

Стаття присвячена подоланню негативного стану протиставлення майнових активів юридичних осіб та фізичних осіб – їхніх засновників. Лише за таких умов несприятливі наслідки банкрутства банку, які виникають значною мірою – як було зазначено вище – у результаті порушення державою умов контролю за платоспроможною роботою банків, може бути відновлений баланс у забезпеченні платоспроможної роботи господарюючих суб’єктів загалом, а інвестиційні процеси в Україні отримують потужний сигнал для нових капіталовкладень, адже економіко-правовою основою будь-яких капіталовкладень завжди виступає накопичення капіталів на поточних рахунках підприємств. В статті автори розглянули, що Національний Банк України та інші контролюючі органи в умовах законодавчого обов’язку підприємств, здійснюючи розрахунки у безготівковій формі та зберігаючи грошові кошти у банках, по суті, допускають ситуацію неспроможності банку. За таких умов ці органи мають розглядатися як такі, що не вжили всіх залежних від них заходів для належного контролю за діяльністю банку, що призвело до слабкості банку та подальшої його неліквідної роботи, переведення його у розряд проблемних. У статті окреслено також досвід ЄС, зокрема йдеться про Директиву 94/19 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 30 травня 1994 р. «Про системи гарантування вкладів», яка вимагає, аби всі держави-члени мали ті чи інші системи гарантування вкладів як мінімум на 90% від суми депозиту, щонайменше 20 000 євро на особу. Розглянуто досвід Ірландії і зазначено, що збільшення суми страхування на необмежену суму змусило багато інших країн ЄС, починаючи із Сполученого Королівства, відреагувати, збільшивши межу страхування депозитів, аби уникнути відтоку коштів до ірландських банків. Висвітлено, що нагальною потребою є відновлення балансу справедливого відшкодування шкоди у результаті неспроможності банків шляхом істотного перегляду черговості задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства банку.

Низька ефективність податкового регулювання в Україні обумовлюється інституціональними деформаціями у всіх сферах суспільного життя. Поглибленого дослідження вимагають питання вибору пріоритетності цілей податкових трансформацій та обґрунтування інструментів реформування податково-го регулювання макроекономічних процесів. Структурні кризи економіки актуалізують нові завдання щодо вибору ефективних форм фіскального механізму макроекономічної стабілізації. Для вивчення особливостей українського податкового регулювання були використані системні та інституційні методи. Для оцінки окре-мих параметрів макроекономічного розвитку використовували метод відносних величин, а для аналізу динаміки статистичних даних застосовували метод тренд-аналізу. В Україні спостерігається стан макроекономічної нестабільності, спричинений насамперед значним податковим тиском, зростаючим дефіцитом платіжного балансу, несприятливим середовищем для розвитку підприємництва, низьким рівнем конкурентоспроможності економіки. Виявлені прогалини слід компенсувати розробкою механізмів стимулювання економіки, використо-вуючи досвід інших країн щодо забезпечення прозорості податкового законодавства і його гармонізації з євро-пейськими практиками оподаткування. Необхідно досягти повноцінного функціонування товарних ринків, усу-нення монопольних зловживань, рівності прав покупців і постачальників, забезпечення еластичності пропозиції на ринку. Важливо забезпечити державну підтримку українського експорту, щоб досягти постійного профіциту торгівлі України та накопичення валютних резервів. Макроекономічна стабілізація вимагає фор-мування збалансованої грошової системи, усунення адміністративного тиску на ліквідність банків, усунення прогалин та досягнення рівноваги між фінансовими ринками. Подальші дослідження повинні бути зосереджені на розробці фіскальних інструментів для боротьби з переміщенням капіталу в офшорні зони, стимулюванні створення робочих місць, збільшенні інвестиційної привабливості, збільшенні споживання та зміцненні фінан-сової системи України.

У статті наданий аналіз проблеми психології грошей з метою виявлення ключових стереотипів мислення, які пов’язані безпосередньо з грошима та спричиняють вплив на поведінку людини в аспекті її соціальної мобільності. Виявлення негативних переконань щодо грошей та переосмислення їх на позитивні надає можливість кожній людини діяти ефективніше у відносинах та ситуаціях, пов’язаних з грошима. Наданий перелік основних стереотипів мислення, пов’язаних з грошима.Приділяється увага мотивам споживання, пов'язаним із мотивом до задоволення невідкладних особистих і сімейних потреб, і досліджує споживчу поведінку, аналізуючи психологічні причини, що примушують людей утримуватися від витрат. Наголошується, що основними мотивами такої стриманості є обережність, передбачливість, обачність, незалежність, бажання залишити спадок дітям, скупість. Виявлено відмінності у поводженні з грошима, що пов'язані з такими чинниками, як майнове становище, вік, стать, тип особистості. Показано, що уміння планувати витрати звичайно зростає разом з віком; що чоловіки виявляють більшу здатність до цільових заощаджень, ніж жінки; що чоловіки надають грошам більшу психологічну цінність і компетентніші у поводженні з ними, ніж жінки, але більше схильні до грошових ризиків, а жінки сильніше за чоловіків переживають відсутність грошей і частіше заздрять тим, хто багатше; що для екстравертів більш характерне марнотратство, а для інтровертів – ощадливість; що люди, стурбовані накопиченням грошей, випробовують меншу задоволеність життям, ніж ті, хто жертвує грошима в ім'я духовних і соціальних цінностей.

Статтю присвячено дослідженню окремих питань щодо права власності на гроші. Грошово-вартісний характер майнових відносин і відносин власності зокрема опосередковує актуальність питання про право власності на гроші. Проте тісний зв’язок Цих феноменів не свідчить про відсутність наукової дискусії з приводу їх співвідношення. Метою статті є з’ясування місця грошей у системі об’єктів права власності, визначення особливостей здійснення та захисту права власності на гроші. Поставлену мету може бути досягнуто за допомогою дослідження положень чинного законодавства, що визначає правовий режим грошей як об’єктів цивільних прав, а також окремих положень Цивільного кодексу України, що присвячені регулюванню відносин власності. Основні результати дослідження обумовлені розкриттям економіко-правової природи грошей, особливостями, що відображаються у специфіці набуття, припинення, здійснення та захисту права власності на гроші. Під час дослідження зроблено такі висновки. Під грошима потрібно розуміти майнове благо, яке виконує економічні функції (міри вартості; засобу обігу; засобу платежу; засобу накопичення; світових грошей) та за якими законом визнано статус законного платіжного засобу. Гроші є самостійним майновим благом у системі об’єктів цивільних прав, яке у конкретному правовідношенні об’єктивується в одній із трьох форм (готівкові гроші у формі банкнот і монет; безготівкові гроші у формі записів на рахунках у банках або інших фінансових установах; електронні гроші у формі записів на електронному пристрої). Готівкові гроші (банкноти і монети) визнаються речами, безготівкові та електронні гроші – майновими правами особливого роду, що не входять до множинності речових або зобов’язальних прав – права на платіжну силу. Зміст права на платіжну силу становлять правомочності збереження платіжної сили та користування платіжною силою. Незважаючи на те, що право власності є речовим правом, вимоги обороту та прийоми юридичної фікції дають змогу говорити про право власності на гроші незалежно від форми їхньої фіксації. Звертають на себе увагу значні обмеження, що стосуються речово-правових засобів захисту права власності на гроші.

Соціально-політичні процеси, що упродовж останніх років відбуваються в Україні, інтенсивний розвиток інститутів громадянського суспільства надзвичайно актуалізують проблему функціонування адекватної модерним реаліям правової системи, яка покликана справляти пози тивний вплив на характер суспільних змін, сприяти гуманізації держави і права, підвищенню ефективності правового регулювання, формування високої правосвідомості, як суспільної, так і індивідуальної. Не останню роль у цих процесах відіграє накопичений народом упродовж тисячоліть історичний досвід правотворення. Адже тисячолітня епоха існування на теперішніх українських територіях стародавніх держав залишила по собі глибокий відбиток у праві наступних поколінь. Метою статті є з’ясування на основі аналізу історичних джерел (зокрема, наративних, пам’яток права тощо), а також наявної наукової літератури процесів становлення та розвитку права на теренах України упродовж VІІ ст. до н. е. – першої половини VІ ст. н. е. Проаналізовано праці Геродота, Плутарха, Діогена Лаертського, Лукіана Самосатського, промови Демосфена, а також законодавчі акти та інші епіграфічні пам’ятки античних полісів Північного Причорномор’я, зокрема, присягу громадян Херсонесу (кінець ІV – початок ІІІ ст. до н. е.), ольвійський “Закон Каноба” про грошовий обіг (початок ІV ст. до н. е.), закон Херсонеського полісу щодо амністування політичних вигнанців (перша чверть ІІІ ст. до н. е), акт про продаж або оренду земельних ділянок (60–70-ті роки ІІІ ст. до н. е.), розпорядження намісника римської провінції Нижньої Мьозії Тертуллія (кінець ІІ ст. н. е.) до посадових осіб Херсонесу та начальників розташованого у місті римського військового гарнізону, рескрипти боспорського царя Аспурга до горгіпіян (14/15 р.), рескрипт римського імператора про звільнення громадян Тіри від мита (201 р.) та ін. Цінний матеріал щодо осо-бливостей права власності та зобов’язального права міститься також у виявлених археологами приватних листах, написаних на свинцевих пластинках. Відзначено, що зародження права на території сучасної України в античну добу пов’язується, насамперед, із правовими традиціями скіфів й автохтонного населення, що мешкало на теренах, включених до їхніх ранньодержавних утворень, а також мешканців північнопричорноморських полісів. Наративні, епіграфічні та археологічні джерела надійно засвідчують наявність у державах Північного Причорномор’я достатньо розвиненої, складної та розгалуженої системи правового регулювання суспільних відносин. Вже починаючи з кінця VІІ – VІ ст. до н. е. тут поступово складаються окремі елементи базових галузей права. У Скіфії вони формувалися на власних традиційних засадах, а до Херсонесу, Ольвії, Пантікапею та інших полісів прийшли переважно з правової системи афінської держави через метрополії – Гераклею Понтійську та Мілет. Незважаючи на певні місцеві особливості, основні інститути права (цивільного, кримінального, процесуального), північнопонтійських міст-держав у своїй основі були подібними до правових основ регулювання суспільних відносин в інших грецьких полісах того часу.