Academic literature on the topic 'Господарське життя'

У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.

Розвиток сфери інформаційних технологій запровадив у життя суспільства новітні способи автоматизованого виконання господарських договорів у сфері страхування, одним із яких є смарт-контракти. Вони являють собою комп’ютерний код, записаний у децентралізованій мережі, що спрямований на автоматизоване виконання договірних умов. Сфера страхування, як демонструє міжнародна практика, є однією з найбільш перспективних для інтеграції смарт-контрактів. З огляду на це виникла необхідність в аналізі законодавства України на предмет можливості використання смарт-контракту як повноцінного замінника господарського договору в сфері страхування, а у разі негативного висновку – пошуку альтернативних шляхів його законного використання. Метою статті є аналіз чинного законодавства на предмет можливості використання смарт-контракту як повноцінного замінника господарського договору в сфері страхування та пошук, у разі негативного висновку, альтернативних шляхів законного використання. Згідно з результатами дослідження смарт-контракт може задовільнити основні вимоги до форми та змісту господарського договору в сфері страхування, проте деякі формальні вимоги, такі як необхідність підписання кваліфікованим електронним підписом, необхідність встановлення та виконання договору виключно у гривні, можливості зміни та розірвання договору, не можуть бути виконані смарт-контрактом. З огляду на це було запропоновано й обґрунтовано з законодавчої перспективи можливість використання смарт-контракту як засобу забезпечення виконання господарського зобов’язання. Було виявлено, що законодавство не містить вичерпного переліку засобів забезпечення виконання зобов’язань. При цьому допускається використання альтернатив, прямо не передбачених законодавством, за умови відсутності відповідних заборон. Була також наведена відповідна судова практика, що підтверджує можливість використання альтернативних, прямо не передбаче-них законодавством, видів засобів забезпечення виконання зобов’язань, зокрема смарт-контрактів.

Розкрито конструктивні особливості будівельних споруд № 24 та 24-а городища Дикий Сад, що розташовувалися у південній частині «цитаделі». Охарактеризовані структура та принципи будови, а також особливості внутрішнього заповнення ям. Проаналізовано матеріальні предмети (керамічний посуд, вироби з кістки, рогу, глини, каменю, бронзи), що зафіксовані у культурному шарі споруд. Встановлено, що приміщення № 24 можна віднести до житлових (наземних) споруд з набором стовпових, господарських і господарсько-ритуальних ям. Приміщення 24-а, виходячи з конструктивних особливостей, характеру та заповнення ям, а також зафіксованих артефактів, можна віднести до наземних споруд господарсько-ритуального призначення, де навколо центрального вогнища розташовувалися багатофункціональні ями (стовпові, господарські, господарсько-ритуальні). Однак, можливо, що об’єкт використовувався як житлова споруда, при чому в певний час, або на початку виникнення життя на городищі, або наприкінці його існування. Усі артефакти, що зафіксовано в основному заповненні й у заповненні ям приміщення № 24 та 24-а, є характерними для колекції матеріальних предметів Дикого Саду та відносяться до старожитностей білозерсько-тудоровського часу регіону Північно-Західного Причорномор’я.

The article explores the main aspects of Czech economic activity in the territory of Volhyn. Particular attention is paid to the formation of agriculture, the acquisition of land by the colonists, their agriculture and industry. The article highlights the peculiarities of Czech people cultural life in the region at the end of XIX – beginning of XX century. It is noted that the most favorable conditions for Czech emigration were created in the Volhynian province, where after the abolition of serfdom in 1861 and the unsuccessful Polish uprising in 1863, the Czechs were able to buy land at relatively cheap prices. The article shows the tsarist government’s policy towards the settlers, which he endorsed and supported in order to weaken the influence of the Polish nobility and raise the economic level of the province. It is noted that the Czech settlers were interested in local Polish landlords, who were devastated for various reasons and were considered to be real buyers of their land. The article chronologically indicates their regions of residence in the Volyn province counties. The study shows the difficulties faced by migrants in their first years of residence on new territory and ways to overcome them. It is noted that the tsarist administration saw in the Czechs the bearers of Western European progress, because they were distinguished by a high level of agro-culture. The article examines the tsarist government’s study of the quantitative and qualitative state of life of the Czechs in the province, and points to the authorities’ conclusion that the settlers were wealthy compared to Ukrainian peasants. For the first time on the basis of archival documents, the study analyzed the number of Czechs and the amount of land they purchased for private ownership in each township and in general in the Volhynian province counties. It was concluded that the largest number of Czechs lived in Dubna County, where on average there were 1,45 des. of land per person, and in general in the province there were 1,6 des. of land per person. It is noted that during the Stolypin agrarian reform, the Czechs began to migrate from the agrarian-populated Volhynian province to other regions of the empire. The article analyzes the peculiarities of Czechs’ economic activity during the reform period, the creation of exemplary farms and cutting farms. Based on individual field studies, the value of Czech living in the region is shown.

Господарські правовідносини є важливими для забезпечення економічного розвитку України, адже вони є одними з основних джерел наповнення дохідної частини державного бюджету, а також забез-печують фінансування різних державних економічних і соціальних програм. Між суб’єктами господарських правовідносин можуть виникати спори, які часто ви-рішуються у судовому порядку і наслідком яких може бути виникнення господарських процесуальних відно-син між судом та учасниками господарського спору. За сучасних умов ефективність правовідносин у будь-яких сферах життєдіяльності держави залежить від ефективного використання інформаційних ресурсів. Інформаційне забезпечення стало важливою складовою функціонування держави та життя кожного її громадя-нина, тому питання, пов’язані з інформаційно-право-вим забезпечення суспільних відносин, є актуальними на сучасному етапі. Дослідження інформаційно-право-вого забезпечення господарських процесуальних від-носин в Україні, його сутності й ознак є важливим із огляду на те, що вплив інформації на сфери, пов’язані із прийняттям рішень в інтересах і від імені держави, є особливо відчутним. У цій статті нами досліджено питання сутності й ознак інформаційно-правового забезпечення господарських процесуальних відносин в Україні. Встановлено, які підходи до розуміння сут-ності інформаційно-правового забезпечення наявні у науковій літературі нашої держави, у чому полягає специфіка кожної концепції у контексті інформаційно-правового забезпечення господарських процесуаль-них відносин в Україні. Проаналізовано інформаційне законодавство, яке урегульовує господарські процесу-альні відносини. Виділено ознаки інформаційно-пра-вового забезпечення господарських процесуальних від-носин в Україні.

У статті висвітлено господарсько-адміністративні питання українців у діяльності послів Галицького крайового сейму в 1908–1914 рр., напередодні Першої світової війни. Автор поставив за ме­ту визначити основні господарсько-адміністративні проблеми населення Галичини, з’ясувати кількість внесків, поданих послами-українцями, та їх результативність, розкрити загальну активність українсь­кого сеймового представництва та окремих політичних партій, найбільш активних депутатів і таких, що вели себе більш пасивно. Зокрема, у внесках представників української сеймової репрезентації пору­шувалися питання надання допомоги мешканцям для боротьби з наслідками природних лих, спорудження об’єктів інфраструктури, вирішення соціальних проблем, сприяння веденню сільського господарства, прийняття крайових законів у господарській сфері та внесення до них поправок, виділення нових адмі­ністративних і судових одиниць у межах краю. Проблематика роботи дозволяє дослідити найбільш нагальні потреби повсякденного життя галицьких українців, з’ясувати, наскільки швидко та ефективно вони вирішувалися місцевою законодавчо-представницькою владою. Ключові слова: Галицький крайовий сейм, посол, депутат, українці, поляки, господарсько-адмі­ністративні питання.

Анотація. Висвітлено актуальність модернізації виробничо-господарської діяльності підприємств і фермерських господарств аграрного сектору в умовах інституційних трансформацій. Проведено аналіз досліджень модернізації фундаментальною та прикладною економічною наукою, зроблено постановку завдання. Наведено результати досліджень ученими аграрної економічної науки щодо основних напрямів осучаснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і фермерськихгосподарств. Зроблено узагальнення про належність модернізації до економічних категорій, що віддзеркалює загальні властивості реальної дійсності, слугує природним механізмом її висхідного розвитку завдяки вдосконаленню людиною виробничо-господарської діяльності, забезпечує економічний прогрес і підвищення рівня та якості життя населення. Виявлено наявність інституційних змін, що проявляється загальним зростанням кількості сільськогосподарських підприємств, зменшенням фермерських господарств і щорічними коливаннями числа аграрнихсуб’єктів господарювання. Установлено, що в рослинництві сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства зорієнтовані на виробництво зернової та зернобобової продукції, соняшнику та цукрового буряку, тоді як господарства населення займаються переважно вирощуванням картоплі, овочів, плодів та ягід. У тваринництві сільськогосподарські підприємства мають певну перевагу у виробництві м’яса (у забійній масі) та яєць, а господарства населення домінують у молочному скотарстві, вівчарстві та бджільництві. Визначено вагомість кожної категорії господарств аграрного сектору економіки у виробництві основних видів сільськогосподарської продукції. Наведено аргументи щодо необхідності модернізації виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. Обґрунтовано комплекс заходів модернізації виробничо-господарської діяльності досліджуваних суб’єктів, економічна індивідуалізація яких поєднується з процесами кооперації та агропромислової інтеграції у кластерах об’єднаних територіальних громад сільської місцевості. Ключові слова: модернізація, виробничо-господарська діяльність, підприємство, фермерське господарство, інституційні трансформації. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 2; бібл.: 12.

“GREENWASHING” Лига А. І. Розвиток екологічної системи в контексті раціоналізації моделей споживання та запобігання оманливій господарській практиці “greenwashing”. – Стаття. У статті визначено основні завдання, що має вирішувати законодавство в контексті забезпечення формування та реалізації раціональних моделей споживання, а також запобігання оманливій гос- подарській практиці “greenwashing”, зокрема нормотворче врегулювання таких питань: екологічна та споживча освіта та просвіта; підвищення обізнаності споживачів щодо наслідків їх вибору продукції та її достовірного інформаційного забезпечення; залучення громадськості та підвищення його впливу на всіх етапах прийняття рішень щодо екологічної продукції, а також залучення до нагляду за нею; екологічні критерії державних закупівель; екологічне та органічне маркування; гармонізація, верифікація «зелених заяв» та стандартизація вимог до екологічного або органічного маркування; відповідальність за оманливу рекламу та інформацію про екологічну продукцію; прозорість діяльності та звітність суб’єктів господарювання; попередження практики штучного старіння, низької якості продукції тощо; запровадження практик екологічної корпоративної відповідальності та саморегулювання, долучення до екологічних стандартів; механізми сприяння суб’єктам господарювання, які комплексно переглядають свою практику закупівель, виробництва, продажу та утилізації продукції; державного нагляду за ринком екологічної продукції, та механізмів відповідальності за оманливі господарські практики. Досліджено вміст законодавчого регулювання вищезазначених питань як в українському природоохоронному законодавстві, так і в інших нормативноправових актах з суміжних сфер та можливості їх правозастосування. Визначено органи влади, повноваження яких дозволяють розв’язувати проблему раціоналізації споживання та усунення з ринку недобросовісних господарських практик, що руйнують чесну конкуренцію на ринку екологічних товарів. Проведений аналіз природоохоронного законодавства та відповідальності за її порушення дозволив виявити, що воно майже виключно орієнтовано на протидію прямій шкоді природному середовищу життю і здоров’ю людей завданої матеріальним виробництвом, при цьому питання раціонального споживання (за винятком кількох декларацій) та протидії оманливій господарській практиці “greenwashing” (за винятком сертифікації та маркування органічних продуктів) цим законодавством майже не врегульовано. Тому обґрунтовано необхідність застосування норм інших нормативно-правових актів для врегулювання зазначених питань. Також було встановлено, що на рівні центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, вищезазначені напрями діяльності не розглядаються. Для протидії оманливим практикам “greenwashing” та нераціональному споживанню використовуються державні органи, для яких природоохоронна діяльність не є визначеним нормативно-правовими актами пріоритетом. Ці питання вирішуються такими органами безсистемно, в контексті основних завдань їх діяльності. Зроблені висновки щодо недоліків законодавства в контексті зазначеної мети дослідження дозволили надати пропозиції щодо його вдосконалення.

У статті розглянуто особливості приватного та громадського життя представників Харківської лінії старшинсько-дворянського роду Ковалевських у кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Особливу увагу приділено кільком представникам іванівської гілки родини. Серед них: Варвара Яківна Ковалевська, Андрій Іванович Ковалевський, Петро Іванович Ковалевський, Петро Андрійович Ковалевський тощо. Важливою складовою життя перелічених Ковалевських у цей час були взаємини із Григорієм Савичем Сковородою та Василем Назаровичем Каразіним. Приватне життя Ковалевських представлене через дослідження родинних, дружніх та господарських відносин. Публічні прояви життя представників роду розкриваються в участі створення Харківського університету, Філотехнічного товариства. Заснування та подальша робота Інституту шляхетних дівчат пов’язана із благодійною діяльністю Ковалевських у межах Товариства доброчинності.

У статті, на основі аналізу архівних документів, переважна частина яких вперше уводяться до наукового обігу, аналізується повсякденне життя польської аристократії у Східній Галичині у зазначений період під впливом їх господарської діяльності на прикладі родини графів Лянцкоронських.