Academic literature on the topic 'Гнучка ціна'

Зазначено, що держава повинна виступити тепер як головний гарант життєздатності та ефективного функціонування економічної системи та одночасно активним організатором та координатором економічних зусиль, що визначають оптимальні цілі та параметри суспільного розвитку, що створюють умови та механізми їх досягнення. Йдеться, отже, про формування нової цілісної системи державного регулювання економіки та, зокрема зовнішньоекономічної діяльності, що відповідає нинішньому етапу трансформаційного процесу в України. Таким чином, політика активного протекціонізму, що сформувалася, була спрямована на стимулювання експортного виробництва і зменшення імпорту промислових виробів. Сьогодні постулати вчення меркантилістів перегукуються з ідеями протекціонізму, тому концепцію меркантилістів часто називають докапіталістичним протекціонізмом. Визначено, що незважаючи на певні відмінності в положеннях концепції «вільної торгівлі», погляди вищезгаданих авторів зводяться до єдиного обґрунтування принципу порівняльних витрат виробництва, згідно з яким у зовнішній торгівлі раніше чи пізніше встановлюються такі ціни на експортовані та імпортовані товари», за яких товарний обмін між торгуючими країнами знайде свій оптимальний рівень. При цьому держави завжди прагнутимуть експортувати надлишкові та імпортувати дефіцитні для цієї країни товари». Незважаючи на всю прогресивність ідей вільної торгівлі, практично всі країни-учасниці світового ринку більшою чи меншою мірою вдаються до різноманітних протекціоністських обмежень при здійсненні торгових операцій. У сучасних умовах для України особливої значущості набуває проведення державними органами гнучкої зовнішньоекономічної політики, спрямованої, з одного боку, на поступове входження країни в систему міжнародних економічних відносин, а з іншого – на захист основних позицій національної економіки за допомогою протекціоністських заходів доти, доки вітчизняні галузі не виявляться у змозі успішно конкурувати на світовому ринку. Мета дослідження. Метою проведеного в поданій статті дослідження є виявлення теоретичних аспектів концепції державного регулювання економічних процесів зовнішньоекономічної діяльності. Методологія. Питанням розвитку і державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності присвячені наукові розробки таких вітчизняних та зарубіжних учених: В. Андрійчука, В. Безрученка, В. Гейця, Н. Горіної, М. Згуровського, Л. Пісьмаченко, М. Портера, Б. Карлоффа, В. Середи, Р. Фатхутдінова, А. Харчука та ін. Констатуючи вагомі наукові та практичні результати досліджень згаданих авторів, слід відзначити, що певне коло питань концептуального, методологічного та методичного характеру залишається недостатньо дослідженим і таким, що потребує подальшого аналізу. Наукова новизна. Удосконалено теоретичні підходи до проведення державними органами гнучкої зовнішньоекономічної політики, спрямованої, з одного боку, на поступове входження країни в систему міжнародних економічних відносин, а з іншого – на захист основних позицій національної економіки за допомогою протекціоністських заходів доти, доки вітчизняні галузі не виявляться в змозі успішно конкурувати на світовому ринку. Висновки. Доведено, що новий протекціонізм виник із конфлікту вільної світової торгівлі з проблемами зайнятості, захисту довкілля та соціальної рівності, його прибічники виступають за скорочення світової торгівлі шляхом захисту національних ринків та запровадження заходів щодо і заохочення торгівлі вітчизняними товарами.

Необхідність усвідомлення перспектив майбутньої організації адвокатури визначається потребою завчасного планування адвокатами найбільш раціональних форм побудови своєї професійної діяльності. Кількість і характер загроз, що постали перед правничим співтовариством на порозі третього тисячоліття, зумовлюють важливість розуміння стратегічних векторів розвитку адвокатури, врахування яких дає змогу забезпечити конкурентоздатність і професійне довголіття. Незважаючи на пожвавлення уваги вчених до цих аспектів, доводиться констатувати, що питання майбутнього адвокатури залишається малодослідженим і неясним. Це не додає адвокатам впевненості у завтрашньому дні й негативно впливає на здатність протидіяти новітнім викликам. Метою статті є визначення контурів майбутнього адвокатури й формулювання рекомендацій адвокатам щодо адаптації до прийдешніх змін у професії. Встановлено, що найбільш чутливими для розвитку адвокатури є такі чинники, як глобалізація, зменшення регуляторних обмежень, загострення конкуренції й проблеми “більше за менше” (прагнення клієнтів отримати більше якісних послуг за меншу ціну), зміна поведінки клієнтів та співробітників адвокатських об’єднань щодо пошуку повіреного й підтримання ділових взаємовідносин, бурхливий розвиток і підвищення ролі технології та інновацій, зокрема, зміцнення механізмів з онлайн-врегулювання спорів, впровадження електронного судочинства, збільшення питомої ваги альтернативних суб’єктів, процесів та способів (аутсорсинг, інсорсинг, онлайн-сервіси) надання правничої допомоги, посилення потенціалу штучного інтелекту. З’ясовано, що результати роботи штучного інтелекту виявляються ненадійними у випадку невизначеного або розпливчастого фону обставин справи довірителя. Досить важко автоматизувати функції, що потребують креативного мислення, емоційного інтелекту, соціальної чутливості. Зроблено висновок, що початок доби штучного інтелекту в правничій сфері не буде швидким і людський потенціал ще тривалий час перебуватиме на передових позиціях в адвокатській діяльності. Для адвокатів й адвокатських об’єднань сформульовано рекомендації усвідомити й зрозуміти вектор змін; перебувати на передньому краї інновацій; поглибити спеціалізацію; прагнути встановити особливо довірчі відносини із клієнтами; розвинути ділові якості й забезпечити чітку диференціацію фірми шляхом розробки USP (unique selling proposition), що є подібною до тієї, яка пропонується їх клієнтами; залучати висококваліфікованих правників до реалізації проектів завдяки пропозиції їм гнучкої у часі та просторі моделі зайнятості; автоматизувати процеси; зменшити витрати; покращити технічні навички персоналу.

Вступ. Бурхливий розвиток світового транспорту завдає непоправної шкоди довкіллю всього людства земної кулі. Морський і річковий транспорт робить свій внесок у питанні карбонізації до 18% від загального обсягу шкідливих викидів в атмосферу. Мета. Основна мета науково-дослідної роботи авторів статті підпорядкована зниженню шкідливих викидів в атмосферу суден морського та річкового транспорту. Використана методика розкриття мети заснована на аналітичній і практичній дослідницькій роботі. Результати. У статті проведено аналітику кращих світових технологій щодо зниження шкідливих викидів у випускних газах в атмосферу суднових дизелів, проведено аналіз науково-дослідної роботи Дунайського інституту Національного університету «Одеська морська академія» та НВФ «Еко-Авто-Титан», Україна. Протягом останніх 6 років на суднах Українського дунайського пароплавства проведено випробування паливних каталізаторів різних модифікацій, продукції НВФ «Еко-Авто-Титан», Україна з контролем Українського аудитора «Науково-дослідного інституту «Охорони навколишнього середовища та економії палива», м. Київ. Отриманий матеріал досліджень на суднах пароплавства дав позитивні результати й показав зниження оксиду азоту NOx на 38%, оксиду вуглецю СОх до 50%, діоксиду вуглецю 7%, викиди сажі за показаннями димомеру знизилися на 55%, економія палива становила до 10%. Сам паливний каталізатор касетного типу є досить складною конструкцією. У металеву оболонку паливного каталізатора вмонтовано хімічні реагенти різних оксидів металів, що реструктурують дизельне паливо на молекулярному рівні. Каталізатор установлюється на гнучких звʼязках перед насосом високого тиску, ресурс каталізатора 500 т палива до заміни в ньому хімічних реагентів. Відпускна ціна каталізатора залежить від потужності двигуна, на який він планується до встановлення та знаходиться в діапазоні від 400 у.о. (автомобільний транспорт), 10 000 у.о. (суднові двигуни потужністю до 3 тис. кВт). Розглянуто технології використання у двигунах внутрішнього згоряння автомобільного, залізничного, річкового й морського транспорту палива рослинного походження. Наведено аналіз можливого використання газового палива на суднах річкового флоту Українського дунайського пароплавства. Більш детально розглянуто питання виробництва водню з використанням останніх інноваційних технологій, розроблених у створенні ядерних реакторів останнього покоління, які успішно інтегровані у виробничі хімічні модулі, що дають змогу отримувати гідроплазму в перегрітій водяній парі до 8000 С з отриманням водню й кисню. Собівартість одного літра водню із застосуванням цієї технології не перевищує 1,6 у.о., що дає повний пріоритет виробництва водню в промислових обсягах. Незважаючи на успіх виробництва водню за новою технологією, авторами статті розкрито серйозні недоліки при спалюванні водню в теплових машинах (двигунах внутрішнього згоряння, газових турбінах і котлах). Основний недолік спалювання водню – це наявність закису азоту N20 у випускних газах теплових машин, який є парниковим газом із високим ступенем згубного впливу на довкілля. Висновки. Отриманий дослідницький матеріал спільної роботи Дунайського інституту НУ «ОМА» із НВФ «Еко-Авто-Титан», Україна отримав своє схвалення на внутрішніх водних шляхах Європи. Паливні каталізатори почали купувати Індія, Туреччина, Казахстан. У статті зроблено конкретні пропозиції щодо локалізації закису азоту при згорянні водню. Узагальнено досвід використання авангардних технологій щодо використання ядерних інтегрованих сольових реакторів для отримання промислового водню.

Актуальність теми статті визначається тим, що стабільний розвиток України неможливо уявити без значних темпів росту прямих іноземних інвестицій, які залежать від наявності сприятливого ділового клімату в країні. Багатогранний процес включає комплексну державну політику в сфері впровадження прозорих та сучасних методів ціноутворення в будівництві. Гнучка та інформативна система визначення вартості будівництва повинна базуватися на використанні програмних інструментів управління великими даними. Закордонні методи визначення кошторисних цін достатньо давно базуються на системному процесі збору та обробки інформації з відкритих джерел. Збірники кошторисних цін у розвинутих країнах не є примусовими загальнообов’язковими вимогами, норми не затверджуються центральними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування та не вводяться в дію будь-якими інстанціями. Вітчизняні методи ціноутворення фактично продовжують копіювати радянську систему розробки кошторисної документації, що не дає можливості інвесторам робити зважений вибір між багатоваріантними проектними рішеннями, а також своєчасно контролювати ефективність управлінських рішень за допомогою інтерактивних технологій.