Academic literature on the topic 'Відповідальність педагога'

Висвітлюються окремі аспекти формування почуття соціальної відповідальності у студентів закладів вищої освіти педагогічного профілю. Дається визначення терміна «відповідальність». Підкреслюється, що відповідальність є моральним стрижнем, на якому базуються всі інші якості особистості. Називаються фактори, які не сприяють дотриманню належного рівня соціальної відповідальності педагогами. Розкривається розуміння відповідальності як педагогічної категорії у теоретичній спадщині А. Макаренка і В. Сухомлинського. Констатується, що існуюча практика підготовки вчителів недостатньо ефективна. У період модернізації системи вітчизняної освіти очевидною є необхідність кардинальної перебудови підготовки педагогічних кадрів, зокрема вжиття заходів щодо формування у студентів почуття соціальної відповідальності за якість навчальної праці і взагалі за будь-яку доручену справу. Для педагогів повинні бути притаманні активна громадянська позиція, висока загальна й душевна культура, глибокі знання й методична майстерність, наукове діалектичне мислення. Стверджується, що діюча система підготовки педагога потребує модернізації й суттєвої перебудови на основі осучаснення й диверсифікації форм занять, урахування індивідуальних потреб студента, органічного поєднання теорії й новаторського досвіду, зокрема європейського, вдосконалення професійно спрямованих особистісних якостей майбутнього педагога, особливо почуття громадянської обов’язковості й соціальної відповідальності. Проведені експериментальні дослідження свідчать про необхідність збільшення питомої ваги педагогічних і психологічних дисциплін у програмі підготовки педагогів, збільшення обсягу практичних занять, використання діагностико-прогностичної методики, поєднання навчальної й пошуково-дослідницької роботи. Освітні завдання мають реалізовуватися шляхом виконання студентами актуалізованих соціальних справ.

У статті висвітлено окремі аспекти формування духовної культури майбутніх вихователів як складової частини іміджу педагога. Розкрито основні компоненти професійного іміджу педагога: природні якості (комунікабельність, емпатійність, рефлексійність, красномовність); якості, сформовані внаслідок виховання та навчання (морально-етичні уявлення, психологічне здоров’я, комунікаційні навички, духовна культура); життєвий і професійний досвід. Встановлено, що імідж вихователя в наукових дослідженнях розглядають у контексті проблем формування індивідуального стилю педагога і визначено як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних і професійних якостей, життєвих позицій, духовної культури. Здійснено аналіз різних поглядів на проблему формування духовності особистості. З’ясовано, що духовна культура залежить від психологічних особливостей особистості, її моральних цінностей, пов’язана з оціночними категоріями та з загальною культурою. Узагальнено основні ціннісні орієнтири формування духовної культури майбутніх фахівців дошкільного профілю: гуманістичні цінності (толерантність, емпатія, альтруїзм, перцепція); моральні цінності (совість, гідність, чесність, повага, правдивість, справедливість); професійні цінності (працелюбність, відповідальність, професійні знання та навички, педагогічний такт, професійна етика); самоосвітні цінності (рефлексія, прагнення до пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя). Встановлено, що цілеспрямована робота по формуванню ціннісних орієнтирів в процесі фахової підготовки сприяє розвитку професійно-особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільного профілю.

На основі аналізу наукової літератури з’ясовано чинники, які визначають специфіку підготовки педагогів професійного навчання у країнах ЄС, зокрема: низька привабливість професії педагога та сфери професійної освіти і навчання (далі: ПОН), впровадження концепції професіоналізації, низький рівень наукового інтересу до проблем підготовки педагогів професійного навчання, існуюча невідповідність програм підготовки сучасним вимогам ринку праці. Представлено специфічні особливості національних моделей (іспанської, французької, фінської) відповідної підготовки. Схарактеризовано сучасні європейські концепції та принципи забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання у загальноєвропейському просторі вищої освіти (відповідальність за ефективність процесу забезпечення якості; врахування відмінностей у типах навчальних закладах, програмах, системах, контингенті студентів; упровадження культури та філософії якості; базування систем забезпечення якості на потребах та очікуваннях студентів, стейкхолдерів та суспільства). Представлено інструменти, які уможливлюють якість підготовки педагогів: стандартизація, моделі компетенцій, області якості, системи забезпечення якості тощо. Визначено поліфункціональну природу стандартів з функцією забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання та базою для порівнюваності (у процесі створення міжнародних програм обміну) та визнання кваліфікацій. Представлено базову модель компетенцій педагога професійного навчання. Схарактеризовано превалюючі перехідні моделі від етапу навчання до етапу професійної діяльності (school-to-work-transition): модель учнівства (дуальна модель підготовки), модель підготовки на базі закладу професійної освіти (Франція), пряма перехідна модель від етапу навчання до етапу роботи на підприємстві (Японія), модель поступової інтеграції у професійне життя (США). Представлено альтернативний підхід до забезпечення якості, суть якого полягає у виокремленні так званих областей якості з метою їх покращення: роль педагога та тренера; навчальний процес; методи навчання; аналіз процесу навчання; зміст навчання; освітнє середовище та умови здійснення навчального процесу в умовах закладу і на виробництві.

У статті конкретизовано сутність методичної роботи з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти; висвітлено основні підходи до її організації та наведено змістові характеристики її різновидів. Окреслено вимоги до організації методичної роботи з молодими педагогами у сучасному закладі дошкільної освіти: інноваційність, діалогічність, довіра, творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку педагога, надання необхідного простору для прийняття самостійних рішень, відповідальність, компетентність. Виокремлено традиційні (педагогічні ради, педагогічні читання, конференції, методичні семінари, методичні об’єднання, школи передового досвіду, школи молодого вихователя, ініціативні творчі групи) та інноваційні (використання сучасних діагностичних методик для виявлення рівня компетентності вихователів; реалізація методичного супроводу в закладі дошкільної освіти; залучення молодого педагога до інноваційної освітньої діяльності; покращення самоосвіти через застосування онлайн-ресурсів) форми організації методичної роботи з молодими педагогами в умовах закладу дошкільної освіти. Увагу акцентовано на тому, що тільки правильний підхід до вибору змісту, форм і методів методичної роботи, їх раціонально доречне поєднання дадуть змогу ліквідувати прогалини в теоретичних знаннях і практичних навичках молодих вихователів, дозволять досягти успіху та самореалізуватися в професії. Наголошено, що методичну роботу з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти слід орієнтувати на: оновлення змісту дошкільної освіти, вивчення та застосування освітніх технологій; поглиблення та розширення знань молодих вихователів, активізацію їхнього творчого потенціалу; організацію дієвого освітнього простору для дітей; інноваційну діяльність фахівців тощо.

Багатоаспектна творча спадщина В. Сухомлинського становить 48 книг, 500 наукових статей, понад 1500 казок та оповідань. Творчий здобуток педагога-гуманіста активно перевидається: тільки на початку ХХІ сторіччя вийшло 65 творів В. Сухомлинського загальним накладом понад 15 млн. примірників. Твори вченого перекладено 59 мовами світу. До його вагомих здобутків належать «Духовний світ школяра», «Сто порад учителеві», «Праця і моральне виховання», «Батьківська педагогіка», «Листи до сина», «Книга про любов», «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям» (побачила світ 1969 р., видана 32 світовими мовами, має 55 видань) та ін. Провідною в педагогічній спадщині В. Сухомлинського є проблема виховання всебічно розвиненої особистості. Цю ідею учений уперше в історії педагогіки радянської доби обґрунтував у вигляді авторської концепції. Її педагог-новатор успішно реалізував у діяльності Павлиської середньої школи. В. Сухомлинський актуалізує проблему виховання моральних почуттів. У творчій спадщині видатного українського педагога велике місце посідають літературні казки та оповідання, присвячені моральному вихованню особистості. Є велика потреба в глибокому аналізі цих художніх творів для дітей як чинника навчання та морального виховання особистості. Казки та оповідання директора Павлиської школи стоять понад часом, вони присвячені вічній проблемі людства – збереженню духовності. В основі морального виховання педагог називає турботу/піклування/опіку людини про людину, відповідальність людини за людину. В. Сухомлинський виводить поняття «моральність» на високий (духовний) щабель його розуміння, а це дає підстави стверджувати, що моральне виховання дитини вчений підносить на рівень християнської моралі, в основі якої – любов до ближнього та добрі справи людини. Твори для дітей органічно вкраплені в ґрунтовних працях В. Сухомлинського. До прикладу, у книзі «Серце віддаю дітям» (1968, 1969), яка налічує близько 40 художніх текстів, дещо менше – у праці «Народження громадянина» (1970) та ін.У статті виокремлено педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до використання на уроках позакласного читання творів для дітей Василя Сухомлинського.

Purpose. The purpose is to determine the psychological readiness of primary school teachers to interact with somatically impaired students. Methods. To determine the level of formation of the components of psychological readiness of primary school teachers to interact with somatically impaired students, an author’s questionnaire was used, the study was in the nature of a psychological and pedagogical experiment.Results. The available scientific literature emphasizes the priority role of the teacher’s personality to overcome negative trends in the personal development of somatically weakened children and for their successful learning. The study identified what “somatically impaired children” are; what psychological problems may occur in somatically impaired children at school and how often; what is the subjective responsibility for solving the psychological problems of somatically weakened children at school; how teachers can help them; determining the characteristics inherent in such students, and assessing their severity; assessment of one’s own readiness to work with somatically impaired students. Conclusions. According to the study, none of the primary school teachers who participated in it has a high level of psychological readiness to interact with somatically impaired students, most teachers (52,5%) have a sufficient level of readiness. Based on the results of the study, the need to develop a special program of psychological training of primary school teachers to interact with somatically impaired students, which should include both theoretical classes and methods of group and individual work. The direction of such a program is determined in several areas: actualization and development of motivation to interact with somatically weakened students, formation of theoretical knowledge and expansion of ideas about their features, actualization and development of practical skills and skills of effective interaction with them, development of empathy, humanistic orientation of teachers and their ability to reflect.Key words: age psychology, health, psychological readiness of teacher, primary education, educational technologies. Мета. Визначити психологічну готовність педагогів початкових класів до взаємодії із соматично ослабленими школярами. Методи. Для визначення рівня сформованості компонентів психологічної готовності вчителів початкових класів до взаємодії із соматично ослабленими учнями використовувався авторський опитувальник, дослідження мало характер психолого-педагогічного експерименту. Результати. У наявній науковій літературі акцентується пріоритетна роль особистості педагога в подоланні негативних тенденцій в особистісному розвитку соматично ослаблених дітей, їх успішного навчання. У процесі дослідження визначено, що таке «соматично послаблені діти»; які психологічні проблеми можуть виникати в соматично послаблених дітей у школі і як часто; якою суб’єктно є відповідальність за вирішення психологічних проблем соматично послаблених дітей у школі; як педагоги можуть їм допомогти; визначення характеристик, притаманних таким учням, оцінка ступеня їх вираженості; оцінка власної готовності до роботи із соматично послабленими учнями. Висновки. За проведеним дослідженням жоден із вчителів початкових класів, які брали участь у ньому, не має високого рівня психологічної готовності до взаємодії із соматично послабленими учнями, більшість педагогів (52,5%) мають достатній рівень готовності. На основі результатів дослідження обґрунтовано необхідність розроблення спеціальної програми психологічної підготовки вчителів початкових класів до взаємодії із соматично послабленими учнями, яка має включати як теоретичні заняття, так і методи групової та індивідуальної роботи. Визначена спрямованість такої програми за кількома напрямами, як-от: актуалізація і розвиток мотивації до взаємодії із соматично послабленими учнями, формування теоретичних знань та розширення уявлень про їхні особливості, актуалізація та відпрацювання комплексу практичних умінь та навичок ефективної взаємодії з ними, розвиток емпатії, гуманістичної спрямованості педагогів та їхньої здатності до рефлексії.Ключові слова: вікова психологія, здоров’я, психологічна готовність педагога, початкова освіта, освітні технології.

Керівники багатопрофільних закладів позашкільної освіти працюють над підвищенням рівня педагогів щодо створення інноваційного культурно- освітнього простору. У роботі аналізується становлення нового напряму освітнього менеджменту – ризик-менеджменту, наведено характеристики поняття «ризик», що неоднозначно сприймається у науці – і як дія, і як діяльність. У статті вказано на те, що у тому разі, якщо інновації у позашкільній освіті будуть мати великий вплив на вихованців закладів, за якість наданих освітніх послуг відповідальність несе педагогічний колектив на чолі із керівником. Автор наголошує на тому, що у відкритому світі позашкільна педагогіка збагачується новими цифровими технологіями, чим покращує виховне середовище, наповнюючи його новими принципами, формами, змістом та методами роботи. У статті доведено, що розповсюдження інновацій у позашкільних закладах освіти залежить від того, що відчувають, що роблять і про що мріють творчі педагоги. Розглянуто, як сприйняття педагогами інновацій може вплинути на їх участь у творенні інноваційного культурно-освітнього простору у багатопрофільних закладах позашкільної освіти. Наведено основні показники готовності педагогів до змін, яка включає когнітивну, психолого- педагогічну, організаційно-функціональну складові частини, а саме: знання концептуальних положень циклу інновацій, володіння знаннями про методи творення інновацій, знання основних положень педагогіки творчості, креативне мислення; обізнаність педагогів про важливість творення інновацій у закладах позашкільної освіти і супровід ризиків інноваційної діяльності, мотивація до творення інновацій, схильність до провадження змін із врахуванням законодавчих положень, толерантність до невизначеності; здатність застосовувати методи створення інновацій і враховувати ризики, що можуть з’являтися у закладах позашкільної освіти, здатність проводити аналіз інновацій у сфері позашкільної освіти, здатність планувати впровадження інновацій та проводити моніторинг оцінки впливу інновацій на процес надання освітніх послуг. Доведено, що у закладах позашкільної освіти має бути організовано цілеспрямовану підтримку ініціативних педагогів, повинні проводитися дискусії, тренінги з питань апробації новітнього педагогічного досвіду відповідно до кожного з наявних профілів.

Статтю присвячено осмисленню сучасної стратегії розвитку української педагогічної науки, розкриттю сутності лідерства в науково-педагогічній діяльності. З’ясовано, що внаслідок суттєвого корегування вектору цивілізаційного прогресу, стрімкого зростання людського чинника у процесі суспільних перетворень, надання людській діяльності випереджального та культуротворчого спрямування неабиякого значення набуває лідерська позиція вченого-педагога, його вплив на поширення педагогічних інновацій. З цією метою уточнили професіографічний портрет науковця-лідера, сформулювали критеріальні показники його лідерської діяльності (самостійність, ініціативність, ентузіазм, сміливість, рішучість, гнучкість у розв’язанні проблем, принциповість, відповідальність). До специфічних ознак науково-педагогічного лідерства віднесли те, що воно ґрунтується на беззаперечному моральному авторитеті вченого, критичному ставленні до результатів будь-якої науково-дослідницької, професійно-практичної діяльності; наукові здобутки втілюються в освітньо-виховний процес, відображаються на конкретних показниках освітньої підготовки вихованців, закладають підґрунтя для подальшої їх життєвої і професійної успішності. Визначено умови поширення лідерства у педагогічній науці: усвідомлена потреба колективу в лідері, успішне розв’язання завдань, інноваційний науковий пошук; особиста мотивація вченого на лідерську позицію, готовність до співпраці; змагальність, конкурентне наукове середовище; сприйнятливість колег, учнів, академічного середовища до нових ідей; особиста налаштованість на співпрацю і спільний успіх. Наголошено на тому, що поширення ідеї лідерства в академічному середовищі передбачає утвердження активного культуротворчого ставлення до розв’язання актуальних проблем навчання, виховання та розвитку особистості в сучасних соціокультурних координатах.

У статті розкрито сутність та зміст професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до роботи з дитячим хором. Це пов'язано, в першу чергу, з необхідністю активізації дитячого хорового виконавства, що зумовлено природною потребою суспільства в збереженні та подальшому розвитку традицій вітчизняної хорової культури. Дитячий хоровий спів як самий доступний, емоційний та популярний вид дитячої музичної діяльності є найбільш важливим засобом у вихованні емоційної сфери дитячої особистості. Специфіка роботи з дитячим хором потребує від майбутнього вчителя музики не тільки глибоких знань і навичок вокально-хорової роботи, а й специфічних якостей. Підготовка майбутнього хормейстера, який поєднує в собі риси музиканта, диригента хору, педагога-хормейстера, є однією з актуальних проблем. У ХХІ столітті в основі професійної підготовки майбутніх хормейстерів лежить положення про те, що найважливішою складовою є розвивальна складова особистості, яка буде формувати у майбутніх хормейстерів здатність до самоосвіти і саморозвитку, вміння критично мислити, творчо використовувати знання і навички, вміння досягати поставлених цілей та усвідомлювати свою професійну відповідальність перед українським суспільством. Компетентність хормейстера, який буде усвідомлювати значущість хорового мистецтва у розвитку духовної культури молодого покоління, повинна відповідати вимогам сучасності. Доведено, що професійна діяльність вчителя музичного мистецтва є багатоаспектною і включає в себе виконавський, педагогічний і управлінський аспекти, вона є неможливою без вокальної, інструментальної і диригентсько-хорової підготовки. Наголошено, що успіх майбутньої роботи вчителя музичного мистецтва значною мірою залежить від того фундаменту, який він отримає в навчальному закладі. Ключові слова: професійна підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва, дитячий хор, вокальна, інструментальна і диригентсько-хорова підготовка.

До збірника включено плани-конспекти уроків та гурткових занять з історії, основ християнської етики, мистецьких дисциплін, які будуть корисними для прочитання не лише вчителям суспільно-гуманітарних, художньо-естетичних дисциплін, а й адміністраторам закладів освіти. За точність викладеного матеріалу, фактів, імен, географічних назв та посилань несуть відповідальність автори публікацій. Для педагогів, керівників освітніх установ, працівників методичної служби, студентів та усіх, хто цікавиться викладанням предметів суспільно-гуманітарного й художньо-естетичного циклів.

До збірника увійшли матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Основна тематика представлених доповідей відповідає напрямам роботи конференції: висвітлено напрями і шляхи модернізації змісту професійної освіти відповідно до сучасних загальноєвропейських тенденцій і вимог соціально зорієнтованої економіки; окреслено сучасні парадигми освіти дорослих; розкрито проблеми професійно-технічної освіти та підготовки робітничих кадрів; схарактеризовано інноваційні технології в забезпеченні якості освітнього процесу. Для науковців, аспірантів та студентів ВНЗ, які вивчають сучасні проблеми професійної педагогіки і освіти дорослих. Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за достовірність наведених фактів, цитат, статистичних даних, власних імен та інших відомостей.