Academic literature on the topic 'Вчитель економіки'

Технологія тайм-менеджменту самоосвітньої діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі університетської освіти, сприяє проєктуванню інтенсивного шляху самоосвітньої діяльності на основі системи способів і регуляторів діяльності, алгоритму раціонального використання часу. Теоретичними передумовами даної технології стали: закон економії часу та принципи наукової організації праці. Зазначена технологія включає розгляд наукової складової, з опорою на досягнення педагогічної теорії і передової практики; формально-описовий аналіз цілей, змісту, методів і алгоритму самоосвітньої діяльності вчителя музичного мистецтва і процесуально-діяльнісну складову, орієнтовану на розгляд процесу взаємодії суб'єктів освітньої діяльності на основі тайм-менеджменту (цілепокладання, планування, організація, реалізація та аналіз досягнення результатів мети).

Педагогічна діагностика набуває особливого значення у зв’язку з особистісною організацією сучасної освіти. Становлення системи зовнішнього незалежного оцінювання сприяло інтенсивному розвитку теорії і практики педагогічних вимірювань, широкому впровадженню тестових технологій в освітній процес.Проблемам педагогічного вимірювання присвячені роботи В. С. Аванесова, Л. І. Білоусової, І. Є. Булах, О. І. Ляшенка, Т. В. Солодкої, І. В. Солухи та ін. Теорія та методика педагогічної діагностики розвинена у працях В. П. Беспалька, К. Інгенкампа, В. М. Лозової, І. Я. Лернера, О. С. Масалітіної, М. М. Скаткіна та ін. Питанням вимірювання і оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики присвячено роботи М. О. Войцеховької, Н. Б. Копняк, О. Г. Кузмінської, Л. М. Меджитової, Н. В. Морзе, Т. Г. Проценко, П. С. Уханя та ін.Педагогічна діагностика є невід’ємним компонентом навчального процесу. Вона дозволяє своєчасно впливати на перебіг навчання на основі систематичного отримання індивідуальних даних про результативність навчання учнів.На думку П. Є. Решетникова [1], педагогічна діагностика, перш за все, пов’язана зі збиранням, збереженням і опрацюванням інформації про об’єкти й суб’єкти, що вивчаються, та використанням її для управління педагогічними процесами.Функції педагогічної діагностики [2, 26]: а) зворотного зв’язку; б) оцінювання результативності педагогічної діяльності; в) виховна і спонукальна; г) комунікативна; д) конструктивна; е) інформаційна; ж) прогностична.Тестування є одним із методів педагогічної діагностики. Проблемам тестування присвячено праці багатьох вчених, які розглядають питання побудови та основних характеристик тестів, шкалювання тестових результатів, теорії і методики автоматизованого тестування, достовірності комп’ютерного тестування, створення тестів з інформатики, впровадження тестових технологій у навчальні заклади.Тест (від англ.) – випробування, перевірка. За визначенням В. І. Лозової та Г. В. Троцко, «у вузькому значенні тест розуміють як короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, комплекс завдань, що відповідають змісту навчання і забезпечують виявлення ступеня оволодіння навчальним матеріалом» [3]. За В. С. Аванесовим педагогічний тест – це «…система репрезентативних паралельних завдань зростаючої складності, специфічної форми, яка дозволяє якісно та ефективно визначити рівень та структуру підготовленості учнів» [4].Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема функцій педагогічного тесту і окремих їх особливостей розглядається в роботах багатьох учених (В. С. Аванесов, С. І. Денисенко, Н. С. Михайлова, Р. І. Шевельова та ін.) Виділимо основні функції тестування:1. Діагностична функція, що дозволяє виявити пропуски в підготовці, визначити їх причини та прийняти рішення для поліпшення навчального процесу. Систематичне виявлення причин пропусків та їх видалення веде до підвищення якості підготовки.2. Прогностична функція, що дозволяє передбачити можливості учнів у засвоєнні нового матеріалу, тобто на основі отриманих результатів можна зробити висновки щодо здатності учня до засвоєння нового матеріалу.3. Виховна або мотиваційна функція полягає у формуванні та стимулюванні особових якостей.4. Навчальна функція дозволяє закріпити та поглибити знання, вміння та навички.5. Розвивальна функція полягає у розвитку пам’яті, логічного мислення, уваги та вміння застосовувати свої знання на практиці.6. Обліково-контрольна функція полягає у систематичній фіксації результатів навчання.За місцем педагогічного тестування у навчальному процесі відповідно до мети виокремлюють такі види тестів [5]:тести для початкового контролю (тести на готовність), що дозволяють отримати інформацію про наявність знань і навичок учнів перед початком вивчення предмета на початку навчального року (навчального курсу), що є передумовою успішного навчання;тести для поточного (тематичного, проміжного) контролю, що здійснюються систематично у процесі навчання з метою отримання інформації про успішність або неуспішність засвоєння учнями матеріалу, формування у них професійних навичок і вмінь.тести для етапного (рубіжного) контролю. У цих тестах домінує оціночна функція контролю, оскільки тестування проводиться після закінчення роботи над розділом, тематичним циклом в кінці семестру (залік);тести для підсумкового контролю знань запроваджуються після проходження всього курсу;відстрочене тестування проводиться через певний час після вивчення курсу (від 3 місяців до року і більше).Науковці визначають наступні переваги тестування перед традиційними формати перевірки: об’єктивність оцінювання; психологічна комфортність для значної частини учнів; повнота охоплення матеріалу; здатність виявити не тільки те, що засвоєно, але й те, що не засвоєно; економія аудиторного часу; стимулювання учнів; можливість впровадження системи рейтингового контролю; ширша шкала оцінювання; технологічність.Серед проблем, які потрібно вирішувати при підготовці та проведенні тестування можна назвати відносну складність створення якісного тесту, ймовірність вгадування, ризик підміни цілей навчання, похибку педагогічних вимірювань [4].Звісно, якість педагогічного процесу залежить від багатьох факторів. Тестування має на меті надання вчителю вичерпної систематичної інформації про досягнення та пропуски у навчанні для якісного керування навчальним процесом. На основі отриманої інформації вчитель має виявити причини пропусків у навчанні, індивідуалізувати процес навчання, спрогнозувати можливості учня у засвоєнні нового матеріалу. Тестування має доповнюватися іншими формами контролю, такими як спостереження, усне опитування, письмовий контроль, комбіноване опитування, програмований контроль, практичний контроль [3]. Застосування тестів у навчальному процесі, з одного боку, розвантажує вчителя, з іншого – спонукає до постійного підвищення педагогічної кваліфікації стосовно знання основних методик тестології та педагогічної діагностики.За застосуванням технічних засобів тести поділяють на бланкові з ручною обробкою або комп’ютерною обробкою результатів та комп’ютерні.Використання автоматизованих систем тестування дозволяє:– значно економити аудиторний час;– здійснювати попередній тренаж;– неодноразово проходити тестування з однієї теми;– негайно отримати результати;– об’єктивно оцінити навчальні досягнення учнів;– сприяти інформативності результатів діагностики, демократизації та самостійності навчання.До переваг для вчителя можна віднести відсутність необхідності переносу та обробки даних, що значно економить час.Але існують і недоліки в комп’ютерному тестуванні:– неможливість одночасного виконування завдання усіма учнями;– значні витрати часу;– підвищені вимоги до еквівалентності паралельних завдань.Автоматизоване тестування є ефективним засобом діагностики навчальних досягнень і може успішно застосовуватися під час здійснення попереднього, поточного, тематичного, підсумкового контролю та сприяє реалізації його дидактичних функцій.Проходження учнями автоматизованого тестування вносить у перевірку елемент гри, де за умовами успішного проходження одного рівня учень потрапляє до іншого, більш складного. Значення ігрових ситуацій в навчанні відмічав ще Я. А. Коменський.На думку В. П. Беспалька [6], повноцінне тестування якості знань учнів і відстеження на цій основі їх просування неможливе без участі комп’ютера.Існує чимало комп’ютерного програмного забезпечення, яке призначається для подання учню тестових завдань. Але справжня діагностика має проводитися за допомогою розвинених комп’ютерних систем тестування, які забезпечують усі вимоги до побудови автоматизованих систем тестування, в тому числі статистичний аналіз якості завдань і надійності тестових результатів [7].Застосування автоматизованого навчання ефективно використовувати під час проведення поточного контролю [8], адже автоматизована система зазвичай має великий банк варіантів завдань і забезпечує автоматичний їх вибір для формування конкретного варіанту тесту. Все це дозволяє значно економити час, проходити тестування з однієї теми неодноразово за наявності великої кількості варіантів, дає можливість попереднього тренування та негайного отримання результатів.Облік оцінки під час такої перевірки не обов’язковий, адже її метою є надання своєчасної допомоги учням та побудова навчального процесу відповідно до можливостей кожного. Бланкове тестування доцільно застосовувати при здійсненні тематичного контролю, що сприяє психологічній підготовці учнів до процедур зовнішнього оцінювання, державної підсумкової атестації, не потребує забезпечення кожного учня комп’ютером та дозволяє обмежитися одним варіантом тесту.Сьогодні систематично проводити автоматизоване тестування має можливість лише вчитель інформатики [9]. Це обумовлюється станом розвитку матеріально-технічної бази, тобто комп’ютерного оснащення.Висновки:1. Показана провідна роль автоматизованого тестування.2. Завдяки якісній підготовці педагогічних тестів, реалізованих у автоматизованих системах, систематичному проведенню тестування, з використанням інших видів контролю можливо значно підвищити рівень досягнень учнів.

У статті показано шлях розроблення моделі формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, визначено її складові та їх взаємозв’язки. Розроблено модель формування правової культури майбутнього вчителя історії та правознавства структурно-функціональним описом через сукупність мети, методологічних основ, етапів формування, змісту фахової підготовки, застосування ефективних педагогічних технологій, що обумовлюють активну пізнавальну діяльність студентів, діагностичний інструментарій. Встановлено, що модель містить такі блоки: 1) методологічно-цільовий блок (мета, завдання, підходи, принципи); 2) змістово-процесуальний блок (етапи: мотиваційноінтеграційний, когнітивно-змістовий, діяльнісно-практичний; зміст: фахові дисципліни, а також форми, методи, технології), 3) діагностично-оцінний блок (діагностичний інструментарій, критерії, показники, рівні, результат). Значення правової культури громадян для нашої країни зумовлене перехідним періодом до демократичного суспільства, до правової держави, становленням ринкової економіки. В умовах модернізації права і правової освіти питання про формування правової культури майбутніх фахівців у будь-якій сфері професійної діяльності, їх правосвідомості, ціннісних орієнтацій набуває особливого значення. Одним з головних елементів правової держави є високий рівень правової культури і правосвідомості її громадян. Відсутність стабільності в економічному і політичному житті нашого суспільства призвела до підвищення правового нігілізму серед молоді. На сьогодні рівень правової свідомості студентів не відповідає потребам гармонійного розвитку особистості й вимогам суспільства. У зв’язку з цим формування високого рівня правової культури майбутніх учителів стає обов’язковою умовою їхньої професійно-педагогічної підготовки. Доведено, що пропонована модель як організація фахової підготовки, що має на меті формування правової культури майбутнього вчителя історії та правознавства, органічно вбудовується в освітній процес, має повне навчально-методичне забезпечення, реалізується через сукупність окремих форм, технологій, методів навчання, що відображається у всіх результатах освітньої діяльності.

У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім‟ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

Проаналізовано міжнародний досвід організації дистанційного навчання в окремих європейських країнах в умовах пандемії на основі даних, розміщених на офіційних освітніх сайтах. Схарактеризовано досвід тих європейських країн, які: демонструють високий рівень розвитку цифровізації (Австрія, Велика Британія); мають дуже високі показники захворюваності і смертності в період пандемії (Італія, Іспанія, Франція); мають порівняно низький рівень цифровізації (Болгарія, Хорватія, Чехія). З’ясовано, що, незважаючи на соціально-економічні й політичні умови, специфіку освітніх систем країн, обраних для аналізу, всі з них (без винятку) стикнулися з труднощами організації й реалізації дистанційного навчання в умовах пандемії COVІD-19. Виділено загальні для всіх країн пріоритети й напрями діяльності з реалізації дистанційного навчання, як-то: забезпечення повноцінного процесу навчання, використання для цього онлайн-платформ, веб-сайтів, мережевих операторів, хмарних сервісів; підвищення ефективності цифрового середовища навчання за допомогою організації порталів послуг дистанційного навчання як єдиної точки входу для вчителів і керівників шкіл; використання телевізійного контенту; створення національних електронних бібліотек (репозитарій електронного контенту); розробка рекомендацій, відеозаписів-інструкцій для вчителів, учнів і батьків з використання для освоєння навчального матеріалу конкретних додатків, соціальних мереж, відеотрансляцій та ін.; організація оперативного обміну досвідом учителями; придбання, видача (тимчасове користування) ноутбуків і планшетів учням, які технічно не забезпечені. Досвід організації дистанційного навчання в країнах, обраних для аналітичного огляду, свідчить, що його ефективність значною мірою обумовлена продуманою державною освітньою політикою; оперативністю дій міністерств освіти; взаємодією системи освіти з різними галузями економіки, культури, науки, охорони здоров’я; одержанням своєчасного зворотного зв’язку про виконання освітніми організаціями вимог і рекомендацій з організації дистанційного навчання.

Підготовка майбутнього вчителя економіки в умовах інтерактивного навчання підвищує ефективність навчально-виховного процесу, грунтується на поєднанні традиційних та інноваційних підходів у організації навчання, має індивідуальне спрямування й готує студентів до майбутньої діяльності, тобто сприяє їх ефективному особистісно-професійному розвитку. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/18569

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.