Academic literature on the topic 'Вторинний дефект'

У статті запропоновані процедури, які дозволяють визначити коригувальні коефіцієнти для апроксимації кривої зміни виявлених дефектів програмних засобів. Визначено, що при оцінюванні надійності програмних засобів не враховуються вторинні дефекти, які додатково вносяться в процесі тестування та відлагодження. Показаний вплив вторинних дефектів на характеристику надійності програмного забезпечення та якість програмних засобів в цілому. Наголошено на необхідності врахування вторинних дефектів при дослідженні часових рядів, у яких прояв таких дефектів виділяється з усього потоку подій; при імітаційному моделюванні відмов у складних апаратнопрограмних комплексах і системах; для модифікації функцій ризику при оцінювані надійності програмних засобів; при динамічному аналізі складних програмних систем на різних етапах їх життєвого циклу, включно з їх відлагодженням, модифікацією та супроводом. Показано, що зміщення графіка апроксимуючого полінома відносно полігону частот дефектів дозволяє провести кількісну оцінку вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір поліному для апроксимації тренду дефектів у випадку оцінювання надійності програмних засобів моделями з функціями ризику, що містять складові другого ступеня. Наведено основні етапи послідовного зміщення лінії апроксимації у контексті алгоритму знаходження коригувальних коефіцієнтів. Обґрунтовано використання поправки Бесселя для вибірок полігону частот дефектів малого об’єму. Наведено приклад оцінювання кількості вторинних дефектів, що вносяться при відлагодженні програмних засобів за допомогою скоригованого тренду як полінома другого порядку

У статті проведено аналіз місця характеристики надійність програмного забезпечення в структурі моделей якості програмного забезпечення. Визначено, що в ієрархічній структурі більшості моделей якості програмного забезпечення характеристика надійність є першою підхарактеристикою характеристики якість. Виділені п’ять принципів урахування вторинних дефектів програмних засобів. Для урахування вторинних дефектів програмних засобів використовується: теорія динаміки програмних систем, у якій процеси прояву дефектів у програмних засобах розглядаються як результат дії детермінованих потоків дефектів; теорія часових рядів, де виділяються вторинні дефекти із загального потоку дефектів; імітаційне моделювання; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів та функцій, що характеризують параметри цих моделей, внесенням імовірнісних коефіцієнтів; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів шляхом внесення параметра, що визначає число вторинних дефектів, який визначається порівнянням значень полігона частот дефектів з відповідними значеннями функції регресії. Проаналізовано поняття недосконалого відлагодження програмного забезпечення у контексті урахування вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Наведено приклади моделей оцінки надійності програмних засобів, функції ризику яких містять експоненціальну складову. Розглянуто послідовність знаходження коефіцієнтів функції, одержаної в результаті зміщення лінії експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Показано застосування одержаних коефіцієнтів для методики оцінювання числа вторинних дефектів, що ґрунтується на порівнянні даних статистики числа дефектів і даних зміщеної лінії експоненціальної апроксимації полігона частот дефектів. Одержані рівняння скоригованої лінії експоненціальної апроксимації для вибірок малих і великих об’ємів. Одержані формули для обчислення числа вторинних дефектів на часових інтервалах без урахування та із урахуванням поправки Бесселя.

Вступ. Серед питань сучасної ортопедичної стоматології набирає актуальності проблема наявності малих дефектів зубних рядів в осіб молодого віку. Такі пацієнти рідко звертаються за стоматологічною допомогою. Дані дефекти не викликають значного порушення жувальної функції, однак протягом часу це спричинює не лише порушення морфологічної єдності зубних рядів, але й деформацію прикусу та складну органічну перебудову в ділянці дефекту, що згодом може поширитися на весь зубний ряд. Отже, вивчення особливостей протезування таких пацієнтів сприятиме покращенню заходів лікування, спрямованих на усунення дефектів, що передбачає зниження рівня захворюваності населення. Мета дослідження: комплексно обстежити ортопедичні захворювання в осіб молодого віку міста Ужгород; підвищити ефективність протезування хворих із малими дефектами зубних рядів для профілактики вторинних дентоальвеолярних деформацій; обгрунтувати вибір оптимального виду ортопедичної допомоги для результативного лікування. Матеріали та методи. Проведено стоматологічні огляди 975 пацієнтів віком 15–29 років на базі Університетської стоматологічної поліклініки міста Ужгород. Об’єктом дослідження були малі включені дефекти бічних ділянок зубних рядів та їх ускладнення у осіб молодого віку. Результати досліджень та їх обговорення. За допомогою комплексних досліджень отримані дані щодо поширення малих дефектів зубних рядів серед молодих осіб віком 15–29 років міста Ужгород; проаналізовано динаміку захворюваності в цілому. Практичне значення одержаних результатів полягає у наданні об’єктивної стоматологічної допомоги пацієнтам даної вікової категорії, що включає в себе розробку ефективних методів ортопедичного лікування та профілактики зубощелепних деформацій. Висновки. На підставі дослідження поширеності, інтенсивності, тенденції розвитку малих включених дефектів зубних рядів серед осіб молодого віку м. Ужгород, проаналізовано динаміку захворюваності в цілому, визначено спрямованість і силу впливу негативних патогенетичних чинників на перебіг і формування різноманітних порушень із боку зубощелепної системи. Ключові слова: стоматологічний огляд, особи молодого віку, малі включені дефекти зубного ряду, ортопедична захворюваність, ортопедична конструкція.

Виконано аналіз множин моделей оцінювання надійності програмних засобів (МНПЗ) або за іноземною назвою моделей зростання надійності ПЗ (Software Reliability Growth Models – SRGM). Досліджено ймовірнісні МНПЗ з метою встановлення таких, що можуть бути використано для врахування фактору прояву вторинних дефектів. Під вторинними дефектами розуміються такі, що вносяться в ПЗ після усунення первинних, які проявляються та усуваються в процесі налагодження та тестування ПЗ. Проаналізовано припущення та аналітичні вирази моделей росту надійності програмних засобів Джелінські-Моранди, Шика-Волвертона, щодо питання їх застосування для врахування фактору внесення та прояву вторинних дефектів проектування програмних засобів. Запропоновано підхід щодо кількісної оцінки вторинних дефектів, що полягає в модифікації функцій ризику моделей внесенням до них параметра, який визначає число вторинних дефектів та комплексування модифікованих функцій ризику. Проаналізовані проблемні питання, що виникають при комплексуванні модифікованих простої експоненціальної моделі і моделі Джелінські-Моранди. Розглянуті підходи, при яких можливе комплексування модифікованих МНПЗ – узгодженість припущень, прийняття додаткових припущень, що узгоджують моделі, співставлення параметрів щодо умов здійснення аналітичних перетворень. Показані переваги комплексування модифікованих моделей росту надійності Джелінські-Моранди і Шика-Волвертона у порівнянні з комплексуванням модифікованої моделі росту надійності Джелінські-Моранди і модифікованої простої експоненціальної моделі. Проведено співставлення параметрів модифікованих моделей росту надійності Джелінські-Моранди і Шика-Волвертона, в результаті чого виявлено співпадання більшості з них. Додано припущення моделі росту надійності Шика-Волвертона про пропорційність функції ризику тривалості тестування, що не відповідає припущенню МНПЗ Джелінські-Моранди, оскільки відповідний параметр використовується в аналітичних перетвореннях при комплексуванні моделей. Обґрунтована можливість комплексування МНПЗ Джелінські-Моранди і Шика-Волвертона. Показана послідовність аналітичних перетворень об’єднаної моделі модифікованих моделей Джелінські-Моранди і Шика-Волвертона на основі яких одержана формула для оцінювання кількості вторинних дефектів програмних засобів. Одержаний вираз спрощує оцінювання кількості вторинних дефектів ПЗ, у порівнянні з їх оцінюванням на основі комплексування модифікованих моделей Джелінські-Моранди і простої експоненціальної моделі. Одержана формула у поєднанні з МНПЗ інших класифікаційних ознак дозволяє спрогнозувати значення функції ризику та далі використовувати її для комплексного оцінювання показників надійності та функціональної безпеки складних систем, у тому числі систем, які можливо віднести до класу критичних (наприклад, програмно-технічних комплексів інформаційно-керуючих систем АЕС)

У статті на основі статистичного аналізу інформації про дентальну імплантацію у військовослужбовців із вторинною адентією проведено аналіз результатів лікування та на основі узагальнення результатів обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення лікування. Для дослідження розроблено класифікацію показів до дентальної імплантації у військовослужбовців Збройних Сил України, Що базується на їх розподілі за соціальними та клінічними параметрами. За соціальними параметрами визначено такі групи: військовослужбовці з наслідками бойових ушкоджень щелепно-лицевої ділянки; військовослужбовці, які отримали бойові поранення інших анатомічних ділянок; інші військовослужбовці. За клінічними параметрами — військовослужбовці з вторинною адентією, заміщення дефектів у яких незнімними ортопедичними конструкціями можливе лише при використанні дентальної імплантації; військовослужбовці з вторинною адентією, заміщення дефектів у яких незнімними конструкціями можливе як класичними мостоподібними протезами, так і при використанні дентальної імплантації (метод вибору); військовослужбовці з вторинною адентією, проведення дентальної імплантації у яких можливе лише після проведення додаткових передімплантаційних кістково-пластичних утручань. При цьому порядок лікування представлено за етапами. За результатами досліджень доведено, що система медичної реабілітації учасників бойових дій із вторинними дефектами зубних рядів потребує більш детального дослідження та вдосконалення.

Актуальність. Висока поширеність аномалій та зу-бо-щелепних деформацій, дефектів зубів та зубних рядів обумовлює актуальність пошуку нових оптима-льних засобів профілактики та лікування дефектів зубних рядів з урахуванням вікових особливостей ди-тячого організму.Мета дослідження: вивчити поширеність, етіологі-чні фактори та особливості клінічного перебігу де-фектів зубних рядів у дітей та підлітків з метою оптимізації гармонійного розвитку їх зубощелепного апарату.Матеріали і методи. Для вивчення поширеності де-фектів зубних рядів було обстежено 2276 дітей в пе-ріод тимчасового, змінного та постійного періодів прикусу. Обстеження проводилися в організованих дитячих колективах м. Києва (дитячі садки, школи) та на кафедрі ортопедичної стоматології та орто-донтії ПВНЗ «Київський медичний університет». Усі пацієнти були розподілені на 3 клінічні групи в залеж-ності від періоду формування зубо-щелепного апара-ту.Результати. За результатами проведених дослі-джень встановлено високу розповсюдженість дефе-ктів як в бокових так і у фронтальному відділах зуб-них рядів, зокрема серед обстежених 2276 дітей де-фекти були виявлені у 359 осіб, серед яких 115 дітей мали дефект фронтальної ділянки та 264 бокового відділу.Серед причин виникнення дефектів зубних рядів у об-стежених дітей встановлено: видалення тимчасових та постійних зубів в наслідок карієсу та його усклад-нень – 278 (77,4 %) випадків, на другому місці – втрата зубів в наслідок травматичних ушкоджень – 34 дитини (9,3 %). У 47 школярів були виявлені дефе-кти зубних рядів (ДЗР) нез’ясованої етіології.Із числа дітей, які мають ДЗР, вторинні зубо-щелепні деформації (ВЗЩД) діагностовано у 278 осіб (77,43 %), що свідчить про високу розповсюдженість даної патології внаслідок несвоєчасної стоматологічної допомоги, а саме відсутності протетичного лікуван-ня.Висновки. Виникнення дефектів зубних рядів у дітей та підлітків внаслідок карієсу та його ускладнень, а також травматичних ушкоджень у 77,4 % випадків при відсутності протетичного лікування призводить до ускладнень у вигляді ВЗЩД. Збереження тимчасо-вих зубів до терміну їх фізіологічної зміни, а також своєчасне застосування лікувально-профілактичних та протетичних заходів сприятиме гармонійному ро-звитку зубо-щелепного апарату дитини та профіла-ктиці ускладнень.

Хронічний шкірно-слизовий кандидоз — генетично гетерогенна група захворювань, спричинених мутаціями генів STAT1, IL17RA, IL17F, CARD9, AIRE, STAT3, TYK2, IL12RB1 и IL12B. Хронічний шкірно-слизовий кандидоз може бути синдромом при первинних та вторинних імунодефіцитах і водночас самостійною нозологічною формою первинного імунодефіциту. Основними компонентами імунопатології хронічного шкірно-слизового кандидозу на сьогодні вважають дефекти імунітету, опосередкованого IL-17 та IL-22. У статті наведені два випадки хронічного шкірно-слизового кандидозу у дітей, обумовленого мутаціями гена STAT1.

Вступ. Первинний гіперпаратиреоз – це надмірна секреція паратгормону внаслідок дефекту клітин паращитоподібних залоз. Розрізняють декілька клінічних форм: кісткову, ниркову, шлунково-кишкову (виразка шлунка, панкреатит, холецистит), серцево-судинну (артеріальна гіпертонія) та інші. Підвищена секреція паратгормону є причиною посиленого остеолізу та переміщення кальцію у кров, посиленого всмоктування кальцію з шлунково-кишкового тракту та підвищеної екскреції кальцію та фосфатівіз сечею. У 50% випадків хвороба протікає безсимптомно і тільки виявлена гіперкальціємія дозволяє запідозрити гіперпаратиреоз.Мета. Описати клінічні прояви гіперпаратиреозу, проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта з високим рівнем паратгормону, диференціювати первинний і вторинний гіперпаратиреоз.Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати. На підставі раптового початку, появи спраги, нудоти, нестримної блювоти, не пов’язаної з прийомом їжі, суглобових та м’язевих болей, спастичних болей в животі, масивної поліорганної кальцифікації, нервово-психічних розладів, підвищеного рівня кальцію, підвищеного рівня паратгормону, остеопорозу, наявності конкрементів в нирках, підвищеного рівня лужної фосфатази, гіповолемії, гіпокаліємії, метаболічного алкалозу, помірної протеїнурії та гематурії, а також, враховуючи наявність провокуючого фактора (психо-емоційний стрес), у пацієнтки діагностовано первинний гіперпаратиреоз, кістково-ниркова форма. Стан після гіперпаратиреоїдного кризу.Висновок. Суб’єктивні (загальна слабкість, депресія, кістково-суглобовий біль та інші) та об’єктивні (ниркові і кісткові) мають привернути увагу лікаря щодо наявності гіперпаратиреозу. До диференціації первинності чи вторинності гіперпаратиреозу має бути залучений лікар-нефролог.

Згідно з концептуальними положеннями сучасної інтегративної психологічної і медичної науки, які відображають структуру психосоматичних дефектів, виокремлюють три базові аспекти психосоматичних дефектів: психічні розлади, що зреалізовуються в соматичній сфері; психічні розлади, спровоковані соматичною патологією; соматичні розлади, зумовлені психічною патологією, аномаліями особистості та/або психогенними чинниками. При виникненні органічних захворювань також можуть задіюватися вторинні психосоматичні симптоми. Як буде показано в подальшому, включення в класифікацію нових категорій психічних захворювань, в яких дається характеристика схожих розладів, не усуває всіх труднощів, що виникають у процесі діагностики. Клінічну класифікацію психічних і психосоматичних розладів у сфері медицини незалежно від поліморфізму психопатологічних та соматичних ознак подано достатньо чіткими формами патології. Окрім того, клінічна практика вказує на те, що психосоматичні розлади не мають чіткої й однорідної групи захворювань як за їхніми характерними ознаками, так і за відповідною етіологією. Очевидно, що суперечності в теоретичних і лікувальних підходах можуть пояснюватися тим, що фахівці обговорюють різні психосоматичні симптоми, що спровоковані ідентичними причинами. Зокрема важко запропонувати чіткі критерії, які дозволили б розділити нормальні фізіологічні реакції та функціональні психогенні розлади. Отже, багатогранність підходів щодо проблеми класифікацій психосоматичних захворювань ґрунтується на розподілі їх за різними критеріальними ознаками, а саме: органічною симптоматикою, фізіологічними корелянтами тривожності, що посилюються через негативний вплив психологічних чинників, видозмін поведінково-вчинкових патернів (спричинюючи розвиток хвороби), та умовно бажаними симптомами, які зактуалізовують відреагування або розв’язання психологічного внутрішнього конфлікту.

Симптоматика ураження нервової системи проявляється в різних випадках по-різному: переважним залученням у процес речовини головного мозку; спинного мозку; оболонок; периферичних відділів нервової системи. Спектр порушень широкий і не є специфічним тільки для ВІЛ-інфекції. Реєструють порушення когнітивних функцій (пам’ять, інтелект, навчання), розлади свідомості та уваги, емоційні й поведінкові розлади аж до тяжкого ураження центральної нервової системи (ЦНС) – ВІЛ-асоційованої деменції. Можуть виявлятися симптоми ураження периферичної нервової системи. Неврологічні прояви СНІДу поділяються на первинні та вторинні. Первинні пов’язані з прямою шкідливою дією вірусу, автоімунними процесами, нейротоксичною дією антиретровірусної терапії, а вторинні – зумовлені прогресуючим імунним дефектом і приєднанням опортуністичних інфекцій. Первинні ураження поділяють на ранні: СНІД-деменція (ВІЛ-асоційована енцефалопатія з наступною деменцією, або СНІД-дементний комплекс); гострий ранній ВІЛ-енцефаліт; менінгіт або менінгоенцефаліт; васкулярний нейроСНІД; та пізні: мієлопатії вакуолярні на кшталт висхідного або поперечного мієліту; ураження периферичної нервової системи у вигляді симетричної сенсорної дистальної полінейропатії, хронічної запальної демілієнізуючої полінейропатії, гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії за типом синдрому Гійєна-Барре, енцефаломієлополінейропатії, БАС-подібний синдром. Нині всі ВІЛ-обумовлені ураження ЦНС об’єднують під загальною назвою «ВІЛ-асоційовані нейрокогнітивні розлади». Раннє призначення противірусної терапії є стримуючим чинником для патогенного впливу ВІЛ на функції ЦНС. Та для оптимізації схеми терапії доцільно визначати медикаментозну стійкість вірусу у спинно-мозковій рідині (СМР) і вірусне навантаження у лікворі. Та результати вивчення кореляційних стосунків між кількістю ВІЛ у СМР і плазмі крові розрізняються: одні дослідники виявляють взаємозв’язок, інші не знаходять статистично значущого зв’язку між цими показниками. Та очевидно, що необхідно підбирати схеми антиретровірусної терапії (АРТ) з добрим проникненням крізь гемато-енцефалічний бар’єр (ГЕБ) для забезпечення достатньої концентрації препаратів і припинення вірусної реплікації в клітинах ЦНС. Таким чином, вимагають додаткових досліджень клініко-лабораторні аспекти ураження нервової системи при ВІЛ-інфекції. Клінічна інформативність вірусологічних досліджень СМР для оцінки ступеня тяжкості ВІЛ-асоційованого ураження ЦНС досі не доведена. У світі немає зареєстрованих тест-систем для оцінки навантаження ВІЛ у лікворі, й ці методи діагностики не застосовуються у клінічній практиці.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.13.06 – інформаційні технології – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харків, 2015. Дисертація присвячена розробці моделей, методів оцінювання надійності програмно-технічних комплексів, інформаційної технології на основі врахування внесення вторинних дефектів. Науковими результатами є: удосконалення імовірнісних моделей оцінки надійності програмних засобів на основі врахування параметрів вторинних дефектів шляхом модифікації функцій ризику цих моделей, що дозволяє адекватно відображати процеси тестування і супроводу програмних засобів; метод оцінювання числа вторинних дефектів програмних засобів, що ґрунтується на аналізі статистичних даних прояву первинних дефектів програмних засобів, що дозволяє підвищити точність оцінок кількісних експлуатаційних показників; метод обчислення середньої інтенсивності прояву дефектів і середньої зміни інтенсивності прояву дефектів за допомогою модифікованої моделі Джелінські-Моранди, у якому, на відміну від існуючих, враховується фактор вторинних дефектів, що дозволяє верифікувати показники надійності програмних засобів. На основі методу оцінювання числа вторинних дефектів за статистичними даними виявлення дефектів та методу обчислення середньої інтенсивності прояву дефектів і середньої зміни інтенсивності прояву дефектів розроблена інформаційна технологія оцінювання надійності програмних засобів з урахуванням вторинних дефектів. Запропоновані моделі і методи дозволяють підвищити точність оцінювання надійності програмно-технічних комплексів, що досягається за рахунок урахування фактора вторинних дефектів.
The dissertation on obtaining the scientific degree of candidate of technical sciences in the specialty 05.13.06 – information technologies – National technical University "Kharkiv Polytechnic Institute", Kharkov, 2015. The dissertation dedicated to the developing of models, methods of reliability estimation of software-technical complexes of information technology on the basis of making secondary defects. Scientific results are: improving probabilistic models of reliability estimation of software based on the parameters of secondary defects by modifying the risk function of these models that allows to reflect processes of testing and maintenance of software; method of estimating secondary defects of software tools that is based on the analysis of statistical data of manifestation of primary defects of software tools that allows to raise the accuracy of the quantitative assessment of performance indicators; the method of calculating the average intensity of manifestation of defects and the average change in the intensity of manifestation of defects with the help of modified model Jelinski-Moranda that, unlike existing, takes into account factor of secondary defects that allows to verify the reliability of software tools. Information technology of assessment the secure of software tools taking into account the secondary defects is devised basing on the method of estimating the number of secondary defects according to the statistics of defect detection and the method of calculating the average intensity of manifestation of defects and the average change in the intensity of manifestation of defects. The proposed models and methods allow to raise the accuracy of estimation of reliability of software and hardware complexes that is achieved by taking into account the factor of secondary defects.