Academic literature on the topic 'Виробництво духовне'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Виробництво духовне.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Виробництво духовне"
1
Шень, Цін. "ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА КНР." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 188–96. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.20.
Full textAbstract:
У статті розкрито значення загальної культури та її компоненти. Узагальнено погляди педагогів, мислителів, філософів, учених минулого та сучасності на те, що учитель повинен володіти високим рівнем духовноморальної культури. Визначено суть духовно-моральної культури під якою розуміють духовний світ людини, систему потреб, орієнтацій, ідеалів, цінностей, загальнолюдських норм які відображають моральну сторону життєдіяльності людини та духовність її особистості. Окреслено різні рівні духовної культури особистості: рівень засвоєння загальних духовних цінностей та культури; характер вибору та рівень участі особистості у виробництві духовних цінностей, в освоєнні та споживанні духовних багатств; спрямованість мотивів участі в створенні та споживанні духовних цінностей; рівень освіти, кваліфікації, культури мислення, почуттів та поведінки; створювати умови та спонукати до самовдосконалення. Обґрунтовано залежність духовно-морального виховання школярів від загальної культури вчителя. Висвітлено вимоги до учителів, які висували відомі у всьому світі педагоги-філософи України та КНР; з’ясовано, що у процесі підготовки майбутнього вчителя музики окрім оволодіння ним необхідними професійними знаннями і навичками, особливо важливі ще й рівень його духовної культури та моральний образ. Окреслено коло завдань, що допоможе вирішити проблему морально-духовного розвитку особистості учителя: досягнення єдності культури мислення та розумової праці, розвиток духовно-моральні потреби та інтересів, виховання моральної свідомості та культури. Визначено, що засобами формування духовно-моральної культури майбутніх учителів музики КНР та України є навчальні дисципліни, виховна робота закладу освіти, гуртки, факультативи, секції та інше.
2
Тарасова, Олена, and Тетяна Сулима. "РОЗВИТОК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ТЕОРЕТИЧНОГО НАВЧАННЯ ТА ІНСТРУКТОРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА: АНДРАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, no. 1 (December 31, 2020): 89–97. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.89-97.
Full textAbstract:
В оглядовій статті порушено проблему розвитку психолого-педагогічної компетентності викладачів теоретичного навчання та інструкторів виробничого навчання в умовах промислового підприємства з урахуванням андрагогічних засад. Адже в сучасних умовах підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників на виробництві вимагає самонавчання, швидкої та успішної зміни діяльності або умов праці, безперервного формального та неформального навчання. Оскільки прояв професійної компетентності неможливий без належного рівня кваліфікації працівників, акцентовано увагу на понятті «якість професійного навчання на виробництві». Здійснено науково-методичний аналіз проблеми застосування андрагогічного підходу до професійного навчання в умовах виробництва. Обґрунтовано, що задля ефективного удосконалення психолого-педагогічної компетентності викладачів професійного навчання на виробництві доцільним є проведення курсу «Психолого-педагогічний мінімум». Акцентовано увагу на використанні технології комбінованого навчання, згідно з якою слухачі активно можуть співпрацювати з викладачами як в аудиторії, так і дистанційно за допомогою системи Moodle. Підкреслено, що застосування андрагогічних принципів у професійному навчанні в умовах промислового підприємства створює можливості для реалізації важливого на сьогодні суб’єктно-діяльнісного навчання, яке дозволяє дорослому учню відчувати себе суб’єктом, для якого забезпечено культурне й духовне зростання, а також розвиток як майбутніх творчих фахівців у навчально-виробничому процесі на виробництві.
Ключові слова: андрагогічний підхід; професійне навчання в умовах промислового підприємства; психолого-педагогічна компетентність; андрагогічні принципи навчання.
3
Чернікова, І. Д. "ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 371–80. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-371-380.
Full textAbstract:
Гуманітарна культура пов'язана з пізнанням і освоєнням людиною інтелектуальних і духовних феноменів, що сприяють подальшому розвитку її як особистості і інтеграції в людське співтовариство. Гуманітарна культура особистості не є застиглим утворенням, вона формується і постійно поновлюється в певному проблемному полі людської діяльності. Гуманітарна культура входить в поняття професійної культури, забезпечуючи її гуманітарну складову так само, як професійна культура входить в поняття гуманітарної як установка людини на творчу, соціально відповідальну професійну діяльність.
У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної культури у студентів університету технічного профілю. Виявлений гуманітарний потенціал в змісті технічної освіти, який сприяє розвитку компонентів гуманітарної культури, враховує базову систему цінностей (аксіологію) сучасних суспільних відносин як реалізацію дієвої формули душевної безпеки. Духовна безпека сучасного суспільства і гуманітарна культура особистості особливо актуальна, в зв'язку з тим, що матеріальна складова не тільки зумовлює духовну безпеку суспільства, культуру особистості, але і виступає необхідною умовою для розробки і впровадження більш високих технологій інноваційної спрямованості і актуальних наукових відкриттів. Створення сучасного високотехнологічного виробництва в епоху розвитку комп'ютерно-мережевих програм, впровадження в повсякденне життя людини елементів штучного інтелекту, інтенсивне застосування винаходів, пов'язаних з нанотехнологіями, електромобілями, біороботами, киборгами, безсумнівно, змінює соціальну структуру і суспільні відносини.
В інформаційному суспільстві в період «перезавантаження» суспільних відносин особливо актуальним стає сигма безпеки, яка представляє собою особистість, що володіє, сучасними професійними знаннями, почуттям обов'язку, високим рівнем інтелекту самосвідомості, толерантністю, яка прагне до гармонії з природою і соціумом, де існує повага до загальноприйнятих норм поведінки, законам.
4
Гоцало, Катерина. "«РУШНИКИ ПЕРУДЖІ» ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І РАННЬОМОДЕРНОГО ЧАСУ: ПРОБЛЕМИ АТРИБУЦІЇ ТА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ." City History, Culture, Society, no. 10 (3) (November 17, 2020): 103–19. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.10.103.
Full textAbstract:
Через активне використання тканин у повсякденному житті текстильні вироби пізнього Середньовіччя та ранньомодерного періоду погано збереглися до наших днів. З іншого боку, саме через особливості використання тканини «увібрали» в себе відомості про своїх користувачів, ставши цінним історичним джерелом.
У статті досліджено тип текстилю, відомий як «рушники Перуджі»: упродовж XIV–XVI ст. він був наявний в італійських помешканнях різних верств населення. Зроблено висновки, що велика кількість предметів, які нині з більшою імовірністю атрибутуються до різних європейських виробництв, все ж могли бути зроблені в італійському регіоні Умбрія. Вперше досліджено текстильний зразок XVI ст., який належить до типу «рушники Перуджі», з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. З’ясовано, що найпевніше, він був створений в Італії, можливо, в регіоні Умбрія.
Визначено особливості текстильного виробництва Перуджі в XV–XVI ст. З огляду на відомості писемних джерел, місто було розвиненим центром виробництва тканин. Досліджено питання поширення перуджійського текстилю в інших регіонах Італії, в контексті чого вперше розглянуто низку писемних документів з Флорентійського державного архіву. Різноманітні перуджійські тканини були відомі поза межами міста, навіть у таких знаних центрах текстильного виробництва, як Флоренція.
Зроблено припущення щодо семантики «рушників Перуджі» в італійських міських практиках та живописі XIV–XVI ст. Досліджувані вироби, ймовірно, асоціювалися в італійців із близькосхідною традицією, з’являючись у живописних творах мистецтва, а також могли ставати символами тілесної та духовної чистоти.
5
Олійник, А. Ю. "Реалізація конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 2, 2020): 19–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).557.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці таких вчених, як В.М. Гайворонський, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, В.Л. Федоренко та ін. Сформульовані та розглянуті ознаки реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність.
Конституційні норми, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність, можуть реалізуватися у простій і складній формах способами додержання, виконання, використання та застосування. Виробнича підприємницька діяльність не обмежується лише виробництвом продукції, а має більш широке призначення і реалізується виробленням продукції, наданням послуг та інформації, виконанням робіт, здійсненням різноманітних послуг і створенням матеріальних і духовних благ для задоволення потреб і інтересів людини та громадянина. Розрізняють дві форми виробничого підприємництва: традиціоналістське та інноваційне й основні та допоміжні види.
Реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність у процесі виробництва продукції може розглядатися як втілення конституційних норм у реальні суспільні відносини, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність при виробленні продукції, наданні послуг та інформації, виконанні робіт і створенні матеріальних і духовних благ із метою отримання прибутку і (чи) соціального результату. Запропоновано зміни до законодавства, а саме: а) у ст. 42 ч. 1 Конституції України перед словами «кожен має право на підприємницьку діяльність» вставити «економічна свобода підприємництва в Україні гарантується» і далі по тексту; б) у ст. 43 ГК України замість слів «підприємці мають право» закріпити «підприємцям гарантується економічна свобода» і далі по тексту.
6
Марущак, Н. В. "Розуміння правосвідомості та сутності держави у творчості І. О. Ільїна." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).508.
Full textAbstract:
У статті аналізується зміст правових і політич-них поглядів І.О. Ільїна на поняття правосвідомості, сутності і значення права і держави, проблем влади, людської свободи та гідності. Показано, що суть філо-софсько-правової концепції І.О. Ільїна полягає у ви-діленні «нормальної» або «здорової правосвідомості», тобто правосвідомості в істинному розумінні слова. Саме через правосвідомість І.О. Ільїн визначав право, державу, її сутність. Пильну увагу І.О. Ільїн приділяв проблемам вла-ди. Ним було сформульовано шість аксіом, порушення яких, на його думку, могло б призвести до спотворен-ня, ослаблення або зловживання владою. І.О. Ільїн у своїх роботах наводив обґрунтування людської сво-боди, духовності людини, справедливості. З поняттям приватної власності І.О. Ільїн пов’язував обґрунту-вання свободи. На думку філософа, це життєва необ-хідність, потреба в приватній власності є невід’ємною частиною творчої духовної істоти. У зв’язку з цим І.О. Ільїн стверджував, що комуністична держава може шляхом експропріації перетворити людину в залежно-го і беззахисного раба. Держава в такому випадку стає машиною для примусу, яка зводить все приватне жит-тя до мінімуму. Майнова незалежність, особливо влас-ність на засоби виробництва, сприймається негативно і скасовується. Таке розуміння людини і держави по-роджує антиутопію – комуністичний режим. І.О. Ільїн запропонував детальний аналіз хибності цього шляху.Особливу увагу автор статті присвячує аналізу в творчості І.О. Ільїна людської гідності, під якою фі-лософ розумів необхідний і справжній вияв духовного життя. Вчений підкреслював ту важливу роль, яку ві-діграє гідність людини не тільки в її житті, але й у жит-ті держави. Він вважав, що, не поважаючи себе, люди-на не поважає і громадянина в собі. Не розуміючи своєї духовної гідності, вона не бачить духовної гідності в ін-ших громадянах, у державі. На підставі цього І.О. Іль-їн дійшов висновку, що народ, який не вміє поважати свою духовну гідність, створює недолугу владу, вино-шує хворе самопочуття і хвору ідеологію. Автор статті обґрунтовує актуальність творчості І.О. Ільїна в сучасних умовах глобалізованого світу. Стверджує, що вчення І.О. Ільїна набуває особливої ваги і значення в наші дні, коли в державі процві-тає правовий нігілізм, а правосвідомість знаходиться на надзвичайно низькому рівні.
7
Synyakevych, I. "«Зелена» економіка на шляху творення постринкової економічної системи." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 14 (January 14, 2018): 278–82. http://dx.doi.org/10.15421/411638.
Full textAbstract:
Розглянуто суть «зеленої економіки» та її значення для подолання глобальних екологічних загроз, що зумовлені деструктивною антропогенною діяльністю і призвели до порушення планетарних меж. «Зелену» економіку розглядають як інструмент на шляху творення постринкової економічної системи. Основні вимоги до «зеленої» економіки такі: збаланcування викидів антропогенних і природних парникових газів з можливостями їх поглинання екологічними системами з метою стабілізації клімату на Землі; розвиток «зеленої» економіки повинен передбачати підвищення глобальної біологічної продуктивності та вуглецепоглинальної спроможності лісових та інших екосистем Землі; використання лише природовідновлюваних екологічно доступних природних ресурсів; збереження біологічного та генетичного різноманіття; екологізація суспільного розвитку, яка повинна охопити економічну, екологічну, соціальну і духовну сфери земної цивілізації; усунення екологічних загроз на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях; оптимізація економічної діяльності за екологічними критеріями; використання безвідходних технологій виробництва і споживання; поглинання ключових ідей «синьої» економіки.
8
Сагайдаковський, М. М. "ФРАГМЕНТИ СПОГАДІВ ПРО ГЕНРІХА МОСІНГА І ЙОГО РИКЕТСІЙНУ ЛАБОРАТОРІЮ." Інфекційні хвороби, no. 4 (April 11, 2022): 74–81. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2021.4.12844.
Full textAbstract:
Наведено спогади про видатного епідеміолога Генріха Мосінга – учня і послідовника творця висипнотифозної вакцини Рудольфа Вейгля. Описані факти з особистого життя Генріха Станіславовича, описано його людські якості та етичні принципи, свідчення вдалого поєднання ним науково-дослідницької роботи з потребами практичної медицини, конкретний внесок в остаточну ліквідацію висипного тифу в Радянському Союзі й сусідніх східноєвропейських країнах.
Основне місце в розповіді відведено створенню Генріхом Мосінгом лабораторії дослідження рікетсійних інфекції та її діяльності. Описано цікаві факти з особистого життя і наукової діяльності Генріха Станіславовича до, під час і після Другої світової війни. Відзначено внесок працівників лабораторії у виробництво високоефективної вакцини проти висипного тифу і розробку специфічних методів його діагностики.
Наведено дані про рецидивну теорію спорадичного висипного тифу, яку розвинув і відстояв Генріх Мосінг, й критичне ставлення до неї деяких представників провідних наукових кіл держави. Немало з фактів викладено вперше, вони доповнюють наші знання про історію боротьби з висипним тифом і відображають високоетичні та духовні риси Генріха Станіславовича Мосінга, які запам’ятав автор статті.
9
СІРЕНКО, ВАСИЛЬ. "Право народу на опір гнобленню – основа і гарантія народовладдя." Право України, no. 2019/10 (2019): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-082.
Full textAbstract:
Досліджено право народу на опір гнобленню як однієї з основних складових переліку політичних прав і свобод громадян. Метою статті є представлення змісту поняття “права народу на опір гнобленню”. Зазначено, що в історичному аспекті народ завжди мав природне, безумовне, беззастережне право на опір гнобленню. Однак питання завжди стояло про легалізацію, визнання цього права на конституційному та міжнародному рівнях. Наводяться приклади міжнародних документів і конституцій окремих держав, де таке визнання вже є. Розглянуто декілька прикладів конституційного узаконення права на опір гнобленню в аспекті захисту демократії. Дається аналіз Конституції України щодо права громадянина на опір гнобленню, а саме зазначається, що через конкретні положення окремих статей вона закріпила право народу на опір гнобленню. Розглянуто його дві складові: що є гноблення народу і що є опір народу гнобленню. Також досліджено чинники, засоби і форми гноблення народу та правові форми, засоби та методи опору. Першим чинником, який визначає стан гноблення, є матеріальне і духовне, культурне становище громадян у суспільстві. Йдеться про великі групи людей, які різняться місцем у системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю у громадській організації праці та способами і розмірами тієї частки суспільного багатства, які вони мають у своєму розпорядженні. Не менш очевидною та відкритою формою гноблення народу в Україні стала повсюдна, яка пронизує всі пори державного механізму, корупція. Корупція стала нормою, а не винятком серед політичної, правлячої та економічної еліти, перетворилася на системоутворювальний чинник. Зроблено висновок, що метою опору гнобленню народу є встановлення реального народовладдя в інтересах народу. Народ – це не тільки джерело влади згідно з Конституцією України (ст. 5), а й діюча сила, гарант демократичного правового соціально-спрямованого народовладдя. Народовладдя і право народу на опір гнобленню – органічно споріднені категорії, які народ реалізує у процесі свого історичного розвитку.
10
Мамонтова, Елла. "АРХЕТИПОВІ ПРОЕКЦІЇ АРХАЇЧНИХ ДУХОВНИХ ПРАКТИК НА СИМВОЛІЧНИЙ ЛАНДШАФТ ПОСТПОЛІТИКИ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 177–91. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-177-191.
Full textAbstract:
Досліджується актуальна тенденція сучасного постіндустрі- ального світу, пов’язана із символізацією суспільно-політичних відносин. Символізація трактується як перетворення на символ будь-якої дії, що сві- домо здійснюється її суб’єктом. Показано, що класичні підходи до концепту- алізації символу як складової політики розглядають його у координатах тра- диційного політичного порядку, побудованого на інституціональних засадах та усталених ідеологемах. Зазначено, що у добу постсучасності місце релігії та ідеології як ключових джерел символічного виробництва та інструментів смислоутворення, займає нова техніка — політичний соціосеміозис. Його сутність полягає у механізмі універсалізації практик інтерпретації політич- ної реальності та її феноменів, наслідком якого виступає символізм політич- ного простору.
Досліджується ресурсний потенціал соціосеміозису в ситуації постпо- літики. Посполітика визначається як перманентний процес деконструкції реальності з підміною сутності на її знак, символ, найменування, в резуль- таті чого відбувається автономізація символу. Причини цього криються не тільки у четвертій інформаційній революції, з її новими комунікативними практиками, але й в онтологічному характері самого явища.
Це зумовлює звернення до первинних джерел феномену символізації. Показано, що його виникнення припадає на доісторичні часи та зумовлено таки- ми принципами первісного міфологічного мислення як синкретизм, генетизм та етіологізм. Символотворчий потенціал міфологічних технік управління суспільством розглянуто на прикладі тотемізму та фетишизму — культових практик неорганізованих архаїчних релігій.
Доведено, що тотемізм та фетишизм на сьогодні широко представлені у символічному ландшафті постполітики як їх архетипові проекції. Як по- хідний від ритуалу фетиш безпосередньо стосується тотему, а разом вони складають підоснову усієї предметної політичної символіки ідентичності: від фізико-географічних об’єктів, репрезентантів світу фауни і флори до ар- хітектури, монументалістики та атрибутів державного суверенітету як пред- метів культу та колективних оберегів.
Dissertations / Theses on the topic "Виробництво духовне"
1
Пустовойт, В. "Духовність як умова соціалізації людини та вимір його буття." Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/15559.
Full textReports on the topic "Виробництво духовне"
1
Буряк, В. К. Формування у школярів потреби в самоосвіті. [б. в.], 2000. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4656.
Full textAbstract:
Духовні і матеріальні потреби людини перебувають у тісному зв’язку і взаємозумовленості. Духовні потреби людини залежні від матеріальних, які перші, тобто потреби у пізнанні явищ природи викликались необхідністю вдосконалення виробництва засобів задоволення матеріальних потреб. У той же час рівень духовних потреб впливає певною мірою на розвиток матеріальних. Рівень розвитку духовних потреб характеризує всебічно розвинену особистість суспільства, для формування якої необхідно виявити природу духовних потреб, зокрема, потреби в самоосвіті.