Academic literature on the topic 'Визначення авторського стилю'

Метою статті є аналіз найбільш розповсюджених технологій виявлення текстового плагіату. Результати. Про проблему плагіату у академічних документах свідчать дослідження, які проводяться в різних країнах, у тому числі в Україні. Для виявлення плагіату у наш час активно використовуються інформаційні технології. Складність задачі виявлення плагіату обумовлено тим, що існують різні види плагіату. У статті проаналізовано основні види академічного плагіату. Розглянуто найбільш відоме програмне забезпечення, яке дозволяє виявити фрагменти потенційного плагіату. Системи виявлення плагіату в академічних текстах постійно удосконалюються. Але не зважаючи на це, є деякі аспекти цих систем, які потребують доопрацювання або пошуку нових рішень. Основне завдання –створення системи, яка буде з достатнім відсотком вірогідності орієнтовна на виявлення усіх видів плагіату, тобто буде більш універсальною. Досліджено ознаки визначення авторського стилю для визначення плагіату. Проаналізовано два основні підходи до визначення текстового плагіату, визначені основні переваги і недоліки. Висновок. Основна увага на даному етапі приділяється пошуку текстового плагіату. Програмні засоби, які працюють на основі пошуку подібностей дають достатньо точні результати, але виділено ряд факторів та обмежень підходу з пошуку подібностей. З цієї причини активно проводяться дослідження інших підходів. Один з них – ідентифікація плагіату на основі авторського стилю написання роботи. Він ще практично не реалізований, але має потенційні можливості використання. Використання ефективних програмних засобів виявлення можливого плагіату сприятиме імплементації принципів академічної доброчесності в цілому, сприятиме підвищенню рівня якості освітнього та наукового процесів як в Україні, так і у всьому світі.

Проаналізовано наявні дослідження щодо встановлення авторства тексту, внаслідок чого з'ясовано, що підвищення достовірності авторської атрибуції тексту є актуальним завданням у контексті тенденції до збільшення загального обсягу текстової інформації в мережі Інтернет. Розроблено модель системи фоностатистичних структур стилів. Достовірність авторської атрибуції підвищено на основі побудованої моделі системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів (художнього, розмовного, газетного, публіцистичного, наукового) англійської мови. Складовими компонентами моделі системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів є вдосконалені статистичні моделі: модель стильової, підстильової й авторської диференціації текстів за методом гіпотез і ранжування та модель визначення стилерозрізняльної здатності груп приголосних фонем досліджуваних стилів. Перша статистична модель ґрунтується на визначенні ступеня встановлених істотних відмінностей за відношенням кількості груп приголосних фонем, за якими встановлено істотні відмінності між попарно зіставленими стилями до загальної кількості груп приголосних фонем. Істотні розходження визначено за кількістю груп приголосних фонем, за якими встановлено істотні відмінності за різницею значень середніх частот груп приголосних фонем та за різницею значень рангових показників середніх частот груп приголосних фонем. Друга статистична модель ґрунтується на визначенні авторорозрізняльної здатності групи приголосних фонем за відношенням кількості зіставлень, у яких встановлено істотні відмінності між текстами різних авторів до загальної кількості всіх зіставлень. Побудована модель системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів англійської мови дала змогу встановити статистичні параметри авторського стилю Е. Бронте на матеріалі твору "Буремний перевал", а також статистичні параметри розмовного, газетного, публіцистичного і наукового стилів. Спрощено процес авторської та стильової атрибуції тексту шляхом зменшення кількості груп приголосних фонем до двох (група передньоязикових і група губних), що забезпечує вищий рівень автоматизації. Вдосконалені статистичні моделі реалізовано на мові програмування Java, що забезпечує платформонезалежність програмного продукту. Структура програми ґрунтується на модульному принципі, що дає змогу швидко модифікувати та вдосконалювати програму.

Мета статті полягає у вивченні особливостей інтерпретації образу Сари Бернар у опері Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”) як реалізації актуальних та принципово нових тенденцій у сучасній оперній творчості. Методологія статті базується на принципово оновленому аналітичному підході до оперної творчості періоду кінця XX – початку XXI століть, у тому числі до камерної опери у творчості Ю. Гомельської, на підставі якого стає можливим виявити характерні особливості композиторського стилістичного комплексу як основи авторського стилю композиторки. Наукова новизна зумовлена тим, що у статті досліджуються характерні типологічні ознаки оперної форми та простежуються аспекти виникнення різних жанрових модифікацій; відкривається новий аспект вивчення сучасних камерних опер на прикладі опери Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”). На основі розгорнутого історіографічного, естетичного та аналітичного музикознавчого підходів характеризуються її структурно-композиційні ознаки та художньо-образні параметри. Висновки. Аналітичне вивчення музичного тексту «Божественної Сари» Ю. Гомельської дозволяє визначити як одну з провідних ознак її авторського стилю надзвичайну увагу до художньо-образної деталізованості та яскравої емоційності того дійства, що розгортається на сцені. Пластичне рішення, акторська гра, перебування артистів на відкритому майданчику, надзвичайна важливість театральних ефектів та прийомів, практично повна відсутність декорацій – усе це дозволяє відзначити вдалість авторського визначення твору як опери-сцени. Таким чином, у творчості Юлії Олександрівни Гомельської найбільш помітними стилістичними тенденціями у творах камерного оперного жанру стають граничне скорочення часу звучання, той лаконізм, який дозволяє утримувати увагу слухача на головній ідеї твору – на образі героїні у всій повноті її переживань та почуттів; вибір словесної основи відповідно до загального задуму, включаючи при цьому слово до музично-виразних прийомів, тобто, користуючись ним як частиною музичного цілого.

Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.

Метою роботи стає виявлення специфіки індивідуально-авторського втілення можливостей інструментального тембру в творчості Г. Уствольської, а також розкриття тембрової своєрідності творів композиторки на прикладі Композиції № 1. Методологічною основою даного дослідження є системно-аналітичний та жанрово-стильовий підходи. Залучаються текстологічний та виконавський стилістичний аналізи. Наукова новизна. Представлена в статті сторона інструментального почерку композиторки на сьогоднішній день залишається за рамками авторитетних досліджень, присвячених особливостям стилю Г. Уствольської. Цей дослідницький ракурс допомагає виявити якісно нову, відмінну від інших, сферу образності, що сформувалася в творчості композиторки; розширює уявлення про природу музики Г. Уствольської за рахунок визначення тембрових якостей її творів. Тембровий аспект творів композиторки проявляє себе також в незмінній перевазі певних інструментальних тембрів, серед яких вагому роль відіграє тембр туби, що отримує особливе структурно-семантичне значення в розгортанні драматургії творів Г. Уствольської. Висновки. Авторське трактування тембрів інструментів в Композиції № 1 формується в контексті концентрованого композиторського мислення Г. Уствольської, що не допускає навіть думки не те що про зайві, але й просто про додаткові деталі. Така спрямованість визначає важливе значення особливостей тематизму, ритміки, будови вертикалі і динаміки в вибудовуванні образів інструментальної партитури.Ключові слова: інструментальний тембр, темброва драматургія, інструментальна музика, Композиція, тембр туби.

The purpose of the work is to compare the translators’ idiostyles and conceptions through a comparative analysis of G.G. Byron’s mystery “Cain” and Ukrainian-language interpretations by M. Kabaliuk and O. Hriaznov.Methods of work. In the research a comparative method is used to compare the original and the translation and compare two translations, literary and stylistic textual analysis, descriptive and contextual methods are used to determine the stylistic dominants of the original and the target work, the method of assessing the adequacy of translation is used to define the translators’ mastery, the method of quantitative calculations is used to determine the degree of reproduction of linguistic and stylistic expression means.Results. In the article the characteristic features of G.G Byron’s idiostyle, the stylistic features of the original text of the mystery “Cain” are outlined. The degree of style reproduction adequacy of G.G. Byron’s mystery “Cain” in the interpretation by two Ukrainian translators – M. Kabaliuk and O. Hriaznov is determined, the specifics of their translation style are clarified. The history of O. Hiyaznov’s translation with the use of own electronic correspondence is investigated. The literary-critical opinion concerning the named translations is considered. Translation analysis is performed at the phonetic, rhythmic, lexical, morphological and syntactic levels. Information on the translation reception of G.G. Byron’s works in Ukraine has been expanded.Conclusions. The conducted comparative analysis makes it possible to state that each of these translators has an individual translation style, his own understanding of the author’s intention. M. Kabaiyuk takes into account the requirements for the most accurate reflection of the content in combination with the deepest reproduction of the author’s style, so his translation is marked by a high degree of adequacy. M. Kabaliuk approaches extremely close to the original work, avoiding literalism, preserving the author’s lexemes at most. He tries to convey all the stylistic dominants of the original maximally, pays attention to the subtle nuances of the poetic fabric of the English work; the interpreter’s presence is minimized. O. Hriaznov claims that a translation from an unlike language cannot be accurate; he pays more attention to the content than to the style, and does not reproduce all the features of G.G. Byron’s idiostyle (exclamatory intonation in some places, repetitions, about half of the epithets and exclamations). He is somewhat fluent with the original, often paraphrasing language units based on his own perception.Key words: translation, original, style, adequacy, stylistic dominant, translation strategy, emotionality, lexeme, lexical and syntactic linguistic-stylistic means. Мета роботи – шляхом зіставного аналізу містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» та україномовних інтерпретацій М. Кабалюка і О. Грязнова порівняти ідіостилі і концепції перекладачів.Методи роботи. У дослідженні використано зіставний метод для порівняння оригіналу та перекладу і порівняння двох перекладів між собою, літературно-стилістичний текстуальний аналіз, описовий і контекстуальний методи – для визна-чення стильових домінант ориґіналу і цільового твору, метод оцінювання адекватності перекладу – для визначення ступеня майстерності перекладачів, метод кількісних підрахунків – для визначення ступеня відтворення мовностилістичних засобів вираження.Результати. У статті окреслено характерні риси ідіостилю Дж.Г. Байрона, стильові особливості оригінального тексту містерії «Каїн». Визначено ступінь адекватності відтворення стилю містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» в інтерпретації двох укра-їнських перекладачів – М. Кабалюка та О. Грязнова, з’ясовано специфіку їхньої перекладацької манери. Досліджено історію перекладу О. Грязнова з використанням власного електронного листування. Розглянуто літературно-критичну думку щодо названих перекладів. Проведено перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та син-таксичному рівнях. Розширено відомості про перекладну рецепцію творчості Дж.Г. Байрона в Україні.Висновки. Проведений зіставний аналіз дає змогу стверджувати, що кожен із зазначених перекладачів має індивідуальний перекладний стиль, власне розуміння авторського задуму. М. Кабалюк враховує вимоги щодо якнайточнішого відображення змісту у поєднанні з якнайглибшим відтворенням стилю автора, тому його переклад відзначається високим ступенем адек-ватності. М. Кабалюк підходить гранично близько до першотвору, уникаючи буквалізму, максимально зберігаючи авторські лексеми. Він намагається максимально передати всі стильові домінанти першоджерела, звертає увагу на найтонші нюанси поетичної тканини англійського твору; присутність перекладача зведена до мінімуму. О. Грязнов стверджує, що переклад із неблизькоспорідненої мови не може бути точним; звертає більшу увагу на зміст, ніж на стиль, і відтворює не всі особливості ідіостилю Дж.Г. Байрона (окличну інтонацію подекуди, повтори, приблизно половину епітетів і вигуків). Він дещо вільно поводиться з оригіналом, часто перефразовує мовні одиниці, виходячи із власного сприйняття.Ключові слова: переклад, оригінал, стиль, адекватність, стильова домінанта, перекладацька стратегія, емоційність, лексема, лексичні та синтаксичні мовностилістичні засоби.

Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.

Мета даної роботи – обгрунтувати шляхи вивчення фортепіанної музики Ф. Шопена як «мистецтва гри», що має широкі стильові витоки, тому передбачає особливі способи інтерпретації, синтез інтерпретативних оцінок та виконавських прийомів. Методологія статті зумовлена культурологічним національно-стильовим та композиційно-стилістичним підходами, передбачає залучення епістемологічної позиції, дозволяє виокремлювати стильове мислення Шопена як унікальний образно-когнітивний феномен. Наукова новизна статті полягає у визначенні піаністичного стилю Шопена як авторського на засадах епістемологічної класифікації, вилучені його провідних показників у єдності з динамікою звукотворчого хроноартикуляційного процесу. Висновки вказують на особливе місце фортепіанної творчості Ф. Шопена в розвитку романтичного методу та наданні даному методу значущості історичної домінанти фортепіанно-виконавської культури, що тісним чином пов’язана з музично-виразовою системою, тобто висловлює себе, насамперед, музичною мовою.Ключові слова: фортепіанне мистецтво, стиль Ф. Шопена, інтерпретація, когнітивний стиль, романтичний метод, музично-стильова домінанта.

У статті проаналізовано специфіку неокласичних постановок Аніко Рехвіашвілі. Мета дослідження полягає в системному аналізі балетмейстерської роботи. Проаналізовано специфічні риси авторського стилю вітчизняної неокласики, а також розкриті форми побудови хореографічних постановок Аніко Рехвіашвілі. Представлено аналіз робіт попередників із дотичною проблематикою у галузі неокласичного балету, специфіка форм, технік, жанрів. Визначено характеристики та зміст архітектоніки хореографічних мініатюр, великих форм – однодійних балетів автора. Зроблено акцент на тому, що сучасна вітчизняна неокласика активно взаємодіє з новітніми формально-технічними засобами танцювальних технік – модерну, джазу та стріт-формами. Чітке знання власної неокласичної школи та її видатних зразків, а також знайомство з комбінаціями та рухами надають можливість сучасній хореографічній молоді опановувати вітчизняне надбання та гідно презентувати його на фестивалях та конкурсах

Мета статті полягає у визначенні ораторіальних якостей музично-виконавської форми як важливого чинника розвитку фортепіанно-виконавського стилю. Методологія роботи зумовлена поєднанням узагальнююче теоретико-гуманітарного, зокрема типологічного ноетичного, та конкретно-емпіричного, а саме аналітичного музикознавчого, підходів. Наукова новизна дослідження визначається вивченням ораторіальності як безпосереднього рупору художньої авторської ідеї, що поєднує інтенціональні плани композиторської свідомості та виконавського інтерпретативного мислення, підтвердженням даної концепції на прикладі фортепіанного методу С. Рахманінова. Висновки роботи дозволяють стверджувати що квалітативними ознаками ораторіальності, котрі виявляють її образно-смислову виконавсько-інтерпретативну широту, є: піднесеність, форсована значущість, ефект об’єктивності художнього вчинку, водночас підвищена загальна сугестивність, авторитарність, укрупненість почуття, філософічність – інтелектуалізація.Ключові слова: ораторіальність, фортепіанно-виконавський стиль, інтерпретативне мислення, квалітативні ознаки ораторіальності, фортепіанний метод С. Рахманінова.