Academic literature on the topic 'Взаємовигідне співробітництво'

У статті розкривається зміст і сутність поняття стратегічного партнерства, витоки й засади формування цієї форми міжнародно-правової взаємодії. Динамізм сучасних зовнішньополітичних відносин сприяє активному проголошенню стратегічного партнерства між державами, що спрямоване на демонстрацію винятковості або надзвичайної важливості таких відносин для країн-партнерів. Серед основоположних принципів такої двосторонньої взаємодії важливими визначають існування принципово важливих цілей, досягнення яких можливе лише за серйозної координації зусиль сторін у довгостроковій перспективі, і єдине розуміння цілей і принципів розвитку стратегічного партнерства сторонами. Украй важливою є наявність актуальної правової бази партнерства, де закріплені зміст співробітництва та механізми його реалізації, а також існування усталених інституційних механізмів, за допомогою яких стратегічне партнерство реалізується. Теоретико-методологічні засади стратегічного партнерства залишаються малови-вченими й потребують детального аналізу наявного досвіду та розроблення керівних універсальних принципів для забезпечення ефективного практичного втілення двосторонніх відносин стратегічного значення. Загалом стратегічне партнерство в міжнародних відносинах розуміється як довгострокове взаємовигідне співробітництво рівноправних суб'єктів міжнародних відносин для вирішення найважливіших завдань. Однак на практиці з еволюцією окремих відносин між акторами на міжнародній арені стає очевидною переважна асиметричність у балансі сил між декларованими стратегічними партнерами, відсутність юридичної формалізації взаємних зобов'язань, загальна риторичність наповнення двосторонніх угод. У статті порушено аспект проблеми практичного наповнення стратегічного співробітництва з огляду на динамізм у міждержавних відносинах і певні чинники, які варто брати до розгляду, звертаючись до формату стратегічного партнерства між країнами.

У статті проаналізовано нові тенденції в зовнішній політиці США після приходу в Білий дім Дональда Трампа, а також їх вплив на розвиток сучасної системи міжнародних відносин. Співпраця України зі США є ключовим пріоритетом у реалізації національних інтересів нашої держави, тому розуміння нинішніх підходів США до міжнародних відносин є принципово важливим із погляду продовження плідної співпраці з ними. На основі аналізу Стратегії національної безпеки США 2017 р. та інших документів автори доводять, що зовнішня політика США набуває рис ізоляціонізму та унілатералізму. Контент-аналіз публікацій на офіційному сайті адміністрації Дональда Трампа демонструє пріоритетні регіони з погляду Білого дому: Східна Азія, країни-члени НАТО, Близький Схід, Латинська Америка й зростання уваги до питань Арктики. Проаналізовано тенденції розвитку відносин США з Китаєм, Росією, Північною Кореєю, Іраном. Розглянуто ймовірні сценарії подальшої поведінки США на міжнародній арені, які потрібно враховувати офіційному Києву в контексті розбудови українсько-американських відносин. Стверджується, що головне завдання на сьогодні для Києва – зберегти й розширити двопартійну підтримку України в Конгресі США. Серед іншого слід активно розширювати взаємовигідне співробітництво зі США та їхніми країнами-партерами в енергетичній сфері, де увагу Вашингтона сконцентровано на питаннях енергетичної безпеки Європи взагалі й Східної, зокрема. На тлі останніх резонансних подій в українсько-американських відносинах нагальним є створення модерного національного центру з питань американістики, адже допущені прорахунки є наслідком недостатнього розуміння багатьох важливих питань.

У статті досліджуються принципи функціонування та характеристика єврорегіонів. Форми реалізації транскордонного співробітництва можуть варіюватись від встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між різними суб’єктами та укладення угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах до створення міжнародних територіальних утворень. Міжнародні територіальні утворення, до яких на основі укладених угод входять прикордонні адміністративні одиниці сусідніх держав, отримали назву єврорегіонів. Єврорегіон-найвища форма транскордонного співробітництва, а їхні структури є найбільш комплексною і ефективною формою утворень, в рамках яких формуються і діють різноманітні коопераційні, координаційні та корпоративні механізми. Розробки і втілення принципово нових підхо­дів до розвитку єврорегіонів в України в умовах розширення ЄС вимагають радикальні зрушення у геополітичній ситуації на європейському конти­ненті та зміна геополітичного статусу єврорегіо­нів після масштабного розширення європейської спільноти.

У статті визначено, що міжнародні програми та проекти у сфері вищої освіти варто розглядати у двох аспектах – забезпечення участі учасників освітнього процесу з України у міжнародних освітніх програмах та проектах в рамках міжнародної академічної мобільності і забезпечення реалізації міжнародних програм та проектів на території України. Виявлено, що наразі в Україні найчастіше діють міжнародні освітні програми та проекти грантового характеру. Однак, не всі вони за своїм змістом відповідають вектору розвитку України, цінностям, культурі, традиціям, проблемним питанням, які потребують першочергового вирішення, в окремих випадках, вони не реалізуються на взаємовигідних умовах. Тому наукова проблема залишається актуальною й потребує пошуку шляхів її вирішення. Встановлено, що міжнародне співробітництво у сфері вищої освіти є важливим елементом діяльності як держави, так і учасників освітнього процесу. Одним із ключових факторів міжнародного співробітництва є міжнародні програми та проекти у сфері вищої освіти, які сприяють обміну інформації, знаннями, кращими практиками, міжкультурній комунікації.

В статті розглянуто міжнародне співробітництво країн Центральної Азії з країнами Близького Сходу. Проаналізовано формування зовнішньої політики центральноазійських країн у пострадянський період. Звертається увага на зіткнення інтересів зовнішніх акторів у боротьбі за сфери впливу в Центральній Азії, що призвело до зростання геополітичного значення регіону. Визначено, що країни Центральної Азії мають різні інтереси та різний рівень розвитку відносин з країнами Близького Сходу. Встановлено, що Казахстан здійснив найбільший порівняно з іншими країнами регіону комплекс заходів з пожвавлення взаємовигідних відносин, внаслідок чого отримав значний обсяг інвестицій і зріст товарообігу з країнами Близького Сходу. Охарактеризовано особливості сучасної близькосхідної політики Киргизстану, Таджикістану, Туркменістану, Узбекистану. Відзначено, що ці країни не досягли значного прогресу у розвитку міжнародних відносин з Близьким Сходом через відсутність концепції цих відносин, нездатність гарантувати стабільність умов для інвесторів, закритість політичних режимів для зовнішніх механізмів контролю.

У статті розглянуто проблемні питання використання транзитного потенціалу України та поглиблення співпраці з Європейськім Союзом у транспортній сфері на взаємовигідній основі, оскільки створення й ефективна експлуатація транс'європейських транспортних мереж (TEN-T) відповідають інтересам обох партнерів. Міжнародне співробітництво в цій сфері розглядається як важливий напрям спільної транспортної політики ЄС, розвиток якої був закладений ще у договорі про Європейське об'єднання вугілля та сталі та прискорився з розвитком глобалізації, що посилює міжнародний характер транспорту. Проаналізовано цілі, об'єкти, зміст Спільної транспортної політики та запропоновано авторське визначення СТП як рішення, правила, заходи, прийняті та впроваджувані ЄС та державами-членами, які спрямовані на ефективне функціонування транспортної системи ЄС та транс'європейських транспортних мереж із метою підтримки цінностей та добробуту європейських народів, сталого розвитку Європи. зміцнення економічної, соціальної та територіальної згуртованості та забезпечення функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу. Пріоритетом СТП є відкриття ринків третіх країн у сфері транспорту, а також розроблення плану Єдиного європейського транспортного простору. Зокрема, створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною спонукало до розроблення механізмів підтримки транспортного сектору нашої країни, зокрема, шляхом розроблення проєктів транспортної моделі та майстер-плану України, а також низки проєктів Twinning, донором яких виступає ЄС. Сьогодні сформовано законодавче підґрунтя співпраці між Україною та ЄС в транспортній галузі, реалізуються інфраструктурні проєкти та проєкти технічної допомоги в межах, окреслених Угодою про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. однак транспортне право України є не досить гармонізованим із транспортним правом ЄС та потребує реформування, яке має відбуватися шляхом прийняття Транспортного кодексу України, у структурі якого має бути розділ, присвячений транс'європейським транспортним мережам і співпраці з ЄС.

У статті на основі чинного кримінального процесуального законодавства та новітніх наукових напрацю-вань висвітлено дослідження щодо процесуального механізму укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні. Констатується, що в різних країнах постійні кримінальні процеси поступово замінюються формами систем відмови від судового розгляду, які також називаються узгодженим визнанням вини, визнанням себе винним, скороченими судовими розглядами або спрощеним судочинством. Із прийняттям 13 квітня 2012 року чинного КПК України розширились можливості досягнення компромісу у кримінальному провадженні, але можливості укладання компромісних угод ще недостатньо ґрунтовно розроблені в науковій літературі, що викликає низку запитань у практичній діяльності працівників слідчих підрозділів, прокуратури й суду. Установлено, що досягнення угоди у кримінальному процесі науковцями розуміється як прискорення кримінального процесу; інститут кримінального процесу, спрямований на процесуальну економію, спрощення та скорочення процедури розгляду кримінальних проваджень; диференціація кримінальної процесуальної форми; співробітництво із правоохоронними органами; засіб розв'язання кримінальних конфліктів завдяки компромісу; домовленість сторін. Це зумовлено головним чином тим, що різні науковці досліджували це поняття в певних аспектах, під різними кутами зору, без здійснення системного підходу, що потребує певного узагальнення, оскільки інститут укладення угоди містить у собі як елементи процесуальної економії, спрощення кримінального провадження, так і диференціації кримінальної процесуальної форми, досягнення компромісу та, загалом, є способом вирішення кримінально-правового конфлікту. Доводиться, що угодам у кримінальному провадженні тією чи іншою мірою притаманні всі перелічені ознаки, однак в основі угоди лежить компроміс, що в перекладі з латини означає «угода», яка досягається взаємними поступками на взаємовигідних умовах із метою залагодження правового конфлікту.

Метою статті є аналіз еволюції торговельної політики України та Польщі від періоду переходу до ринкової економіки та в умовах функціонування ринкових законів. Серед методів використано системний для вивчення польської політичної опінії щодо вигідності та перспективності взаємовигідної торгівлі, компаративний аналіз результатів української та польської зовнішньоекономічної діяльності з врахуванням вимог польського (як складового загальноєвропейського), українського законодавства. ПроаналізованопозиціюПольщіщодозміннапрямуукраїнськогостратегічногоспівробітництва (багатовекторності). Доведено, що для України Польща є країною великих очікувань. Офіційний Київ прагне відчутної допомоги від Польщі у протистоянні з Росією. Перемога України означатиме для Польщі покращення безпекової та зовнішньоекономічної ситуації. Наразі саме український кордон є рубежем від експансії Російської Федерації, тому оптимальним для Польщі стане розширення Європейського Союзу та НАТО на Схід задля здобуття нових ринків збуту та джерел сировини. Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що просування польської продукції в Україну означатиме зростання м’якої сили на стан прихильності українського суспільства. Зроблено рекомендації, що активні кроки офіційної Варшави щодо зростаючої інвестиційної зацікавленості на українському ринку призвели б до практичного втілення важливих польських національних інтересів. Виділено, що реалізація української експортної політики залежить від стратегій гравців європейського та польського ринків. В умовах російсько-українського конфлікту та анексії Криму польська політика активного торговельного співробітництва сприймається українськими можновладцями як проамериканська, тому офіційний Київ прагне залучити Польщу до вирішення ситуації щодо Північного потоку-2. Отож, Україна та Польща здатні самостійно створити нову якість безпекових та торговельних відносин в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні, з метою перетворитися на найпотужніших гравців.

Утвердження європейських цінностей і стандартів, зокрема в сфері економіки є запорукою суспільної ста-більності і сталого розвитку України. Вступ України до Світової організації торгівлі та створення поглибле-ної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Укра-їною та країнами ЄС є невід’ємною складовою право-вої бази для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спіль-ного ринку ЄС. З урахуванням стратегічних намірів України щодо членства в ЄС, заслуговують на особливу увагу та посідають важливе місце у подальшому роз-витку економічних відносин між Україною та ЄС краї-ни балканського регіону. Акцентується, що ефективним у торговельно-еко-номічних зв’язках з країнами балканського регіону вбачається географічна близькість країн, наявність транспортних комунікацій, наявність української етнічної меншини в новостворених південнослов’ян-ських державах, слов’янська спорідненість, схожість структури національних економік та існуючих про-блем у економічній сфері. Зазначені фактори значно підвищують інтерес України до цього регіону. Здійс-нено характеристику стану економічного розвитку України та окремих балканських держав за основними показниками та зроблено акцент на тенденції здійснен-ня експортно-імпортних операцій між Україною бал-канськими країнами. Підводячи підсумок викладеному, вважаємо, що на сьогодні подальший розвиток відносин з країнами балканського регіону є взаємовигідним та всебічно корисним, відповідає національним інтересам Украї-ни та викликаний, перш за все, у частині визначення перспектив спільних інтересів та взаємин у сфері еко-номічних відносин, у тому числі потреб розширення двостороннього насамперед, торговельно-економічно-го співробітництва, подальшим зміцненням співпраці на міжнародній арені, передусім в процесі європей-ської та євроатлантичної інтеграції держав.

У статті розглядається процес формування в'єтнамської моделі економічного розвитку в контексті стратегії "оновлення" та соціальної модернізації країни за останні 30 років. Основними чинниками успішного розвитку В'єтнаму є нинішня модель експортоорієнтованої економіки та капітальний ремонт законодавства: прийняття нових земельних законів, нових нормативно-правових актів про валюту та банки. Віддаючи належне азіатському консерватизму та розглядаючи реформу політичної системи як загрозу основ державності та національної єдності, лідери В'єтнаму обрали свій шлях соціальної модернізації - стратегію "оновлення" (на в'єтнамській - "doi moi" ”), Який перетворив країну протягом двадцяти років на іншого азіатського тигра. Курс "оновлення" визначався рішеннями VI (1986) та VII (1991) конгресів Комуністичної партії В'єтнаму. Зміст цього курсу полягав у тому, щоб дозволити розвитку всіх соціально-економічних структур, сприяти особистому ініціативу, послабити механізми державного управління та активізувати політику «відкритих дверей» у зовнішньоекономічних відносинах. Зовнішні фактори успішного розвитку економіки В'єтнаму включають членство в АСЕАН. Завдяки безлічі політичних та соціокультурних факторів, спільних для В'єтнаму та країн-членів АСЕАН (В'єтнам приєднався до АСЕАН у 1995 р.) Та тривалої політичної стабільності країни, В'єтнам домігся особливої ​​прихильності з боку інвесторів та торгових партнерів цієї асоціації. Рішення про створення зони вільної торгівлі ASEAN на саміті Асоціації в Сінгапурі в 1992 році зіграло потужний поштовх для розвитку торгівлі, економіки та інвестицій усього субрегіону. Значна увага в статті приділяється також аналізу розвитку політичних і торговельно-економічних відносин між В'єтнамом та Україною в контексті багатостороннього співробітництва. Проаналізовано встановлення дипломатичних відносин між двома країнами та підписання ключових двосторонніх угод. Відсутність принципових розбіжностей у ключових міжнародних питаннях, а також бажання розвивати дружбу та взаємовигідне партнерство створили сприятливі умови для співпраці України та В'єтнаму в рамках міжнародних організацій. Позиції наших країн щодо розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового знищення, протидії тероризму, реформи організації ООН мають багато спільного. Україна та В'єтнам традиційно підтримували кандидатури один одного на обрання до керівних органів міжнародних організацій. У сфері торгівлі та економіки актуальним залишається питання про підписання угоди про вільну торгівлю між Україною та В'єтнамом. Укладення такої угоди суттєво сприятиме розвитку українсько-в'єтнамської співпраці у торговій сфері, а також подоланню негативного сальдо зовнішньої торгівлі з В'єтнамом. Під час останніх засідань Спільної українсько-в'єтнамської міжурядової комісії сторони обговорили низку важливих питань у перспективних сферах, що становлять взаємний інтерес, зокрема, торгівлю, банківську діяльність, фінанси та інвестиції, інженерні науки, високі технології, енергетика, гірнича промисловість, будівництво , медицини та фармацевтики, сільського господарства та туризму.