Academic literature on the topic 'Боєздатність'

Розглянуті проблемні питання використання механізованого відділення як автономного (самостійного) підрозділу для виконання бойових задач у певній обстановці на основі досвіду ведення бойових дій у сучасних війнах та військових конфліктах. Проведено аналіз і обґрунтування окремих факторів організаційної диференціації використання механізованого відділення як самостійної бойової одиниці. Врахування таких факторів дозволить підвищити активність, рівень підготовки, актуальність думки та персональні характеристики командного складу окремого підрозділу (механізованого відділення), що безпосередньо впливають на його боєздатність. Це дозволить більш ефективно використовувати окремі підрозділи (механізовані відділення) під час виконання поставленого бойового завдання у сучасних військових конфліктах. Розглянуто основні особливості (фактори) ведення бойових дій механізованим відділенням як самостійної бойової одиниці.

Особливості ведення війн та збройних конфліктів вказують на те, що для забезпечення живучості військових формувань, які приймають участь в операціях (бойових діях), одним із пріоритетів є своєчасне повернення до строю пошкоджених зразків озброєння та військової техніки. Успіх виконання завдань під час ведення збройного протистояння в значній мірі буде залежати не тільки від вогневих і ударних можливостей угруповань військ (сил), але і від того, як швидко вони зможуть відновити свою боєздатність в умовах впливу сучасних засобів ураження. Завдання щодо своєчасного відновлення озброєння та військової техніки, в ході ведення операцій (бойових дій) покладається на ремонтно-відновлювальні органи від яких залежить рівень укомплектованості військ (сил) справними зразками озброєння та військової техніки. В статті проведено аналіз умов та факторів, які впливали на систему відновлення озброєння та військової техніки в широкомасштабних операціях у Другій Світовій Війні та в локальних війнах в Афганістані, в операції російських військ в Першій Чеченській кампанії. Розкриті основні проблеми з якими стикались ремонтно-відновлювальні підрозділи та частини під час відновлення озброєння та військової техніки в цих війнах та локальних збройних конфліктах з метою визначення характерних проблемних питань, що призводять до зниження рівня боєздатності військ.

Стаття спрямована на дослідження особливостей бюджетної політики фінансового забезпечення обороноздатності України протягом 2011-2020 років. Доведено, що внаслідок перманентної недофінансованості, боєздатність української армії на початку російської агресії була зниженою. Встановлено, що негативна тенденція щодо недостатнього фінансування оборонних заходів зберігається і сьогодні, не дозволяючи Україні досягти необхідного рівня захищеності держави, тому питання ефективного формування та використання видатків державного бюджету на оборону не втрачають актуальності. Метою статті є здійснення моніторингу сучасних реалій фінансування сектору оборони і визначення напрямів оптимізації фінансового забезпечення обороноздатності України в умовах посилення гібридних викликів. Специфіка наукових завдань, що становлять предмет дослідження, вимагала використання комплексу спеціальних методів, застосування яких допомогло визначити тенденції фінансування оборонних видатків і виявити реальні та потенційні загрози і проблеми фінансового забезпечення обороноздатності України. Рівень забезпечення потреб держави щодо фінансування національної оборони охарактеризовано за трьома напрямами: видатки на оборону за функціональною класифікацією видатків; бюджетні програми Міністерства оборони України за програмною класифікацією; грошове забезпечення військовослужбовців за економічною класифікацією видатків бюджету. В результаті дослідження доведено, що ключовим аспектом бюджетної політики України щодо фінансового забезпечення її обороноздатності є ефективне формування та використання коштів державного бюджету на фінансування Збройних Сил України. В умовах посилення гібридних викликів оборонний бюджет нашої держави має поступово зростати, передбачаючи модернізацію Збройних Сил України шляхом закупівлі озброєння і військової техніки; перехід сектору безпеки і оборони на стандарти НАТО; побудову професійної армії як комплексного процесу, в якому комплектування ЗСУ за контрактом є лише одним з елементів; підвищення рівня грошово-матеріального забезпечення та соціального захисту військовослужбовців.

Обладнання пунктів водопостачання, добування, очищення та контроль якості води є одним із важливих та складних комплексних завдань забезпечення бою. За поглядами військових фахівців армій країн НАТО вода - один з найважливіших продуктів логістики, необхідний для підтримки військових операцій. Вода необхідна для гідратації, приготування їжі, медикаментозного лікування, гігієни, будівництва, проведення спеціальної обробки, обслуговування та багатьох додаткових завдань. Але у зв’язку з розвитком світової промисловості, урбанізації територій та в наслідок збройних конфліктів спостерігається все більш інтенсивне забруднення поверхневих та ґрунтових вод. Особливо небезпечна наявність у джерелах води побутових і промислових стічних вод, в наслідок чого вода набуває ознак епідемічної небезпеки. При обмеженому доступі до води завжди існує небезпека для здоров’я людини в наслідок її вживання з неперевірених джерел. В бойових умовах не може бути впевненості у тому, що вода придатна до вживання. Особливо це важливо в разі застосування противником зброї масового ураження. Тому вода повинна бути завжди очищена. Її очищення проводиться на пунктах водопостачання. Пункти водопостачання обладнуються підрозділами інженерних військ за участю представників служби РХБ захисту і медичної служби. Системи очищення видаляють із сирої води зважені тверді речовини, мікробіологічні забруднення та небажані хімічні речовини. Обробка води передбачає очищення води з сировинного джерела, дегазацію та дезінфекцію (знезараження) очищеної води для досягнення встановлених норм. Тобто це дуже важливе комплексне завдання від виконання якого залежить здоров’я військовослужбовця та боєздатність підрозділу в цілому. У статті розглядаються питання водопостачання військових підрозділів в польових умовах. За матеріалами відкритих вітчизняних та закордонних джерел оцінено сучасний стан та тенденції розвитку засобів польового водопостачання. Визначено основні проблемні питання водопостачання військових підрозділів ЗС України в польових умовах та напрями їх розв’язання.

У статті, з урахуванням історичного аспекту проблеми та міжнародного досвіду, розкрито організаційні та функціональні особливості здійснення судової та правоохоронної діяльності у Збройних Силах України. Підкреслено, що оборонна міць збройних сил визначається не тільки кількістю військовослужбовців, рівнем їх професіоналізму та майстерності, якістю військової техніки. Боєздатність військових частин та з'єднань напряму залежить від стану законності та правопорядку в них. Тому міжнародний досвід свідчить про те, що у більшості розвинутих країн, які мають сучасні збройні сили і які у той же час відомі своїми демократичними традиціями (США, Великобританія, Франція, Канада, Іспанія – всього близько 40) органи військової юстиції успішно діють і виконують завдання по зміцненню військової дисципліни та правопорядку. Постійним Комітетом Ради Європи з прав людини (м. Страсбург) у червні 2003 р. була взагалі визначена потреба органів військової юстиції, а щодо військових судів висловлена думка про те, що їх наявність в країні не суперечить Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод, а також зобов'язанням держав, які підписали цю конвенцію. Зазначено, що військові суди можуть бути визнані незалежними і неупередженими судами. Звертається увага на те, що в Україні, в умовах раніше – антитерористичної операції, а зараз – операції об'єднаних сил, а фактично проведенні реальних бойових дій на певних територіях країни, нажаль, йде процес ліквідації органів військової юстиції. Так, військові суди були ліквідовані ще у 2010 році, й до цього часу не відновлені, хоча це питання вирішувалося на всіх необхідних рівнях органів державної влади, військові прокуратури зараз на межі ліквідації. У наявності лише органи Військової служби правопорядку, але з вельми обмеженими повноваженнями, виключно профілактичної спрямованості. Наведені аргументи на користь подальшого реформування військової юстиції у Збройних Силах України, з формуваннями спеціалізованих судових і правоохоронних органів, а саме, їх тріади у складі: військових судів, військової прокуратури та органів Військової служби правопорядку (у майбутньому – військової поліції). Тільки у такому разі буде реально забезпечений належний рівень законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.

Із 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. За обставин особливого періоду значно зросла кількість військових і загально-кримінальних злочинів, які почали набувати поширення у військовому середовищі. Це підриває дисципліну, моральний дух військовослужбовців, негативно впливає на боєздатність і боєготовність Збройних Сил України, унеможливлює ефективне виконання завдань за призначенням. Одним із небезпечних злочинів вважається умисне протиправне позбавлення життя іншої люди-ни-військовослужбовця, яке відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікується як умисне вбивство. Вказаний злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за нього передбачено покарання від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Розслідування злочинів цієї категорії порівняно з іншими відрізняється своєю складністю, важливістю та відповідальністю. Ефективність протидії таким злочинам є запорукою забезпечення постійної бойової готовності ЗСУ, їх можливості своєчасно здійснювати відповідні заходи для подолання будь-яких загроз, у тому числі незалежності та територіальної цілісності України. Вбивства військовослужбовців від цивільних осіб завжди відрізнялися своєю специфікою, розкриття яких залежно від обставин та особливостей потребувало застосування відповідних криміналістичних методів. Своєчасне не проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій перешкоджає ефективності розслідування, ускладнює його розкриття. При вбивствах військовослужбовців у бойовій обстановці уповноважена особа, яка має проводити невідкладні слідчі (розшукові) дії перебуває в режимі обмеженого часу, сил і засобів, повинна спланувати їх завчасно, вжити додаткових заходів для забезпечення їх проведення. Ідея цієї статті полягає у розробленні криміналістичної класифікації вбивств військовослужбовців під час особливого періоду, тобто створення системи супідрядних понять щодо розподілу вбивств військовослужбовців за групами (класами) згідно заздалегідь визначених ознак. На підставі криміналістичної класифікації злочину можливо зробити його криміналістичну характеристику та побудувати систему криміналістичних рекомендацій, спрямованих на його розкриття. Існування такої класифікації дасть можливість виділити схожі проблеми при розслідуванні убивств військовослужбовців в особливий період, запропонувати шляхи їх вирішення, виокремити низку невідкладних заходів, які слід застосовувати в тих чи інших умовах.

У статті аналізуються питання суспільної небезпечності військового злочину, передбаченого ст. 405 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо начальника. Звертається увага на те, що й покарання за його вчинення має бути адекватне, відповідно до тієї шкоди, яка спричиняється військовому правопорядку в разі його вчинення. Зазначені фактори мають бути визначальними для посилення боротьби кримінально-правовими засобами з військовою злочинністю, яка досягла критичних масштабів протягом 2015-2019 рр. і є загрозою для воєнної безпеки нашої держави. Стаття розкриває питання військових злочинів, де законодавство неодноразово змінювалось, удосконалювалось, але злочини продовжують становити для військового правопорядку суспільну небезпеку, тому й залишаються у Кримінальному кодексі України у «статусі» військових злочинів (кримінальних правопорушень). У статті зазначається також, що суспільна небезпечність злочину за ст. 405 КК України визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок тим, що може злякати начальника/командира, негативно вплинути на їхню службову діяльність, заподіяти шкоду життю, недоторканності командира й начальника, їх здоров'ю, особистій психічній і психологічній недоторканності. Злочин унеможливлює виконання ними статутних вимог щодо військової дисципліни та загалом заважає збереженню загальної поваги, взаємодії в досягненні спільних цілей, зокрема захисту громадян України від зовнішнього ворога. Крім того, загальною рисою щодо суспільної небезпеки цієї групи злочинів є заподіяння суттєвої шкоди суспільним відносинам, котрі забезпечують належну злагодженість, впорядкованість у військових частинах, боєготовність, боєздатність військових формувань на підставі врегульованого нормативними актами порядку підлеглості та військовій честі. Цей злочин посягає на можливість начальника/командира керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни й порядку. Тим більше насильницькі дії щодо командира/начальника, яким підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, зобов'язаний надавати повагу та яких повинен захищати в бою, є грубою формою порушення військової дисципліни, що ускладнює виконання командиром/начальником своїх обов'язків із військової служби й завдає шкоди його здоров'ю. Такі дії щодо командира/начальника можуть бути помстою за їхню справедливу вимогливість, тому кримінальний закон відносить розглянуте діяння до тяжких злочинів. Крім того, автор статті звертає увагу на необхідність у процесі здійснення судочинства виносити більш суворі вироки за скоєний злочин за ст. 405 КК України, погроза або насильство щодо начальника, задля забезпечення загального суспільного захисту.