Academic literature on the topic 'Афективна емпатія'

У статті розглядається емпатія як афективно-когнітивний феномен, дефіцит якого характеризує розлади спектру аутизму. Опираючись на визначення емпатії як інтегрального соціально-психологічного явища, що поєднує у собі емоційний, когнітивний та поведінковий компоненти, автори розкрили основні засоби навчання емпатії дітей з ознаками аутизму. Здібності до емпатії у дітей з аутизмом були визначені як здатність розуміти і поведінково реагувати на емоційні стимули, запропоновані дослідником. У емпіричному дослідженні взяли участь 24 дитини (у супроводі батьків) віком від 4 до 8 років, з них 13 дітей мали ознаки аутизму, а 11 були визначені як діти з нейротиповим розвитком та з відсутніми складними соматичними захворюваннями. Гіпотеза дослідження: форма та засоби презентації емоційних виразів вливає на успішність засвоєння (навчання) емпатійної реакції та відрізняється у дітей з РСА та дітей із нейротиповим розвитком. Методи дослідження: Стандартизоване спостереження C.A.R.S (Childhood Autism Rating Scale) та експеримент для діагностики мімічної експресії дітей у статичній та динамічній формах. Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити наступні висновки: негативні емоцій швидше аніж позитивні засвоюються у обох групах дітей; динамічна форма презентації емоційного стимулу краще диференціюється нейротиповими дітьми, але складніше дітьми з ознаками аутизму; емоції на схематичних зображеннях дітям з дослідної групи легше впізнавати, аніж на фото з людьми. Динамічна форма навчання емпатії досягає більшої ефективності (збільшується час концентрації уваги та зменшується кількість відволікань) для дітей з ознаками аутизму при багаторазовому повторенні.

Метою дослідження є концептуалізація прощення як соціально-психологічногофеномену, виокремлення критеріїв прощення шляхом аналізу, систематизації та узагальненнянаукових поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на цей феномен. В емпіричномудослідженні використовувались опитувальник «Шкала прощення як риси характеру» (автори– Дж. В. Беррі, E. Л. Уортінгтон, Л. Е. О’Коннор, Л. Парротт, Н. Г. Уейд (Berry et al., 2005));методика «Діагностика депресії та тривоги» (автор – Л. Р. Дерогатіс (Derogatis, 2001));методика «Діагностика рівня емпатійних здібностей» (автор – Бойко В. В.); методикадослідження соціального інтелекту Дж. Гілфорда (в адаптації О. Михайлової). Зробленовисновок, що феномен прощення є багатовимірним та різнорівневим явищем, яке маєбагатокомпонентну структуру та містить у собі когнітивний, афективний, конативний,мотиваційний компоненти. Визначено критерії прощення: 1) подолання негативних афектів ісуджень щодо кривдника, тобто відмова скривдженої людини від гніву та образи, ненависті,обурення, суму; 2) заміна негативних почуттів до кривдника на більш нейтральні і, нарешті,позитивні, зокрема терпимість, прояви емпатії у вигляді співчуття, співпереживання,милосердя. Доброзичливість до кривдника є позитивним виміром прощення; 3) відмова відмстивої поведінки щодо кривдника; 4) подолання мотивації уникнення щодо кривдника.Прощення може виконувати різні функції, може мати різні умови свого розвитку, різні види,різну модальність, рівні усвідомленості, різні предметні змісти, різний вплив на особу.Натомість непрощення є більш складним конструктом, ніж просто протилежністю прощення.Так, злочини проти людяності не піддаються прощенню. Здатність до прощення визначаєтьсярозвиненістю ряду механізмів соціального пізнання (соціального та емоційного інтелекту,емпатії щодо кривдника). Прощення пов’язане з рефлексивною менталізацією, свідомоюпереробкою і перебудовою свого ставлення до кривдника і ситуації образи. Перспективиподальшого дослідження вбачаються у визначенні низки соціально-психологічних чинниківпрощення залежно від його предметного змісту, рівня усвідомленості, видів та модальності.

У статті здійснено спробу розкрити сутність феномена емоційної компетентності особистості, а також проаналізувати типи компетентностей особистості та на їх основі визначити компоненти та маркери рівня розвитку емоційної компетентності. Продемонстровано різноманітність підходів до визначення компетентності. Проаналізовано конструкт емоційної компетентності, що складається з чотирьох базових компонентів – рефлексії, саморегуляції, регуляції взаємин та емпатії, які утворюють чотири функціональні блоки – поведінковий, когнітивний, інтраперсональний та інтерперсональний. Визначено, що близькими до поняття «емоційна компетентність» є «особистісна компетентність», «соціальна компетентність», «соціально-психологічна компетентність», «рольова компетентність» та «комунікативна компетентність». Поняття «емоційна компетентність» визначено як готовність і здатність людини гнучко управляти власними емоційними реакціями та реакціями інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються, та використовувати ці здатності для досягнення важливих цілей як у житті загалом, так і у професійній діяльності зокрема. У структурі емоційної компетентності особистості виокремлено компоненти (афективно-когнітивний, ціннісно-мотиваційний, поведінково-діяльнісний) та рівні (високий, достатній, середній, низький). Подано особистісну характеристику емоційно компетентної людини, якій властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко уживається з іншими й перебуває у злагоді із собою, здатна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу й причину. Констатовано, що наявні наукові здобутки є недостатніми для чіткого розуміння феномена емоційної компетентності та основи вивчення психологічних підходів до розуміння емоційної компетентності, обґрунтовано визначення цього феномена як методологічного фундаменту конструювання та реалізації розвивальних програм. Перспективою дослідження визначено з’ясування функціональних конструктів розвитку емоційної компетентності особистості.

Мета. Сценічна тривога є одною з центральних психологічних проблем у професійній діяльності музикантів. Однак в українській клінічній практиці та дослідженнях існує нестача валідних інструментів для її вимірювання. Ця публікація презентує результати психометричного аналізу україномовної версії К-МРАІ-R (переглянута версія опитувальника сценічної тривоги музикантів Д.Кенні). Базуючись на теорії тривожних розладів Д. Барлоу, даний опитувальник вимірює когнітивні, афективні, фізіологічні та поведінкові ознаки сценічної тривоги музикантів, а також її етіологічні аспекти. Метою даного дослідження було перевірити факторну структуру методики за допомогою конфірматорного факторного аналізу та визначити її надійність за критерієм альфа Кронбаха. Методи дослідження. В емпіричному дослідженні взяло участь 164 студенти вищих музичних навчальних закладів та 240 професійних музикантів (вік = 18-72; середній вік = 35.32, стандартне відхилення = 13.28; 63% жінок та 37% чоловіків) з різних регіонів України. Результати. Результати показали, що модифікований варіант україномовної версії К-МРАІ-R має високі психометричні показники, підтверджені за допомогою конфірматорного факторного аналізу. Дво-, три- та восьмифакторні моделі не досягли прийнятного рівня. Однак після виключення питань, що показали низькі факторні навантаження, модифікова шестифакторна модель продемонструвала задовільні індекси відповідності (χ²/df = 1.75; CFI = 0.940 і TLI = 0.931; RMSEA =0.047; SRMR = 0.048). Надійність за внутрішньою узгодженістю шкал була підтверджена високим коефіцієнтом альфа Кронбаха (добрий рівень показників для підшкал «соматичні ознаки тривоги» (.864), «занепокоєння/страх (негативні думки)» (.818), «депресія/безнадія» (.742), «тривожне передчуття» (.839) та прийнятний – для підшкал «батьківська емпатія»(.645) і «міжпоколінна передача тривоги» (.658). Висновки. Українська версія К-МРАІ-R може використовуватися в якості валідного та надійного інструменту для діагностики та досліджень сценічної тривоги музикантів. Перспективами подальшого дослідження україномовної версії К-МРАІ-R є перевірка її конвергентної та дивергентної валідності, а також тест-ретестової надійності.

У статті автор здійснює аналітичний огляд проблеми визначення співвідношення особистісного й професійного в структурі свідомості корекційного педагога як фахівця. Визначено актуальність проблематики, розглянуто результати наукових розробок провідних вчених з вивчення взаємозв‘язку свідомості з професійною діяльністю особистості, вплив професійних і особистісних факторів на професіоналізацію фахівця, структурні елементи професійної свідомості, представлені в психологічній літературі. З огляду на теоретичний аналіз наукових джерел, автор робить спробу модифікувати структуру професійної свідомості відповідно до виокремлення в ній п‘яти ключових блоків: когнітивного, рефлексивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного. За цією структурою, кожен блок має відповідні показники. Функціонування когнітивного блоку професійної свідомості корекційного педагога проявляється формуванням і збагаченням професійних знань; рефлексивний блок – формуванням професійної Я-концепції, адекватної самооцінки, можливостями самоусвідомлення; аксіологічний блок – розвитком орієнтаційно-ціннісної системи, стійкими професійними інтересами, формуванням, визначенням пріоритетів та авторитетів; афективний блок – регулюванням професійних емоцій і почуття, здатністю до емпатії, стійкістю до емоційного вигорання. Всі визначені блоки й їхні показники чинять прямий вплив на особистість корекційного педагога, що показано в структурі, а також обґрунтовано в викладенні основних результатів дослідницької роботи; окрім цього визначається взаємовплив блоків когнітивний-рефлексивний, рефлексивний-аксіологічний, аксіологічний-мотиваційний, мотиваційний-емоційний. Аналізуючи всі ці аспекти, автор вказує, з одного боку, на взаємозв‘язок блоків професійної свідомості з загальним світосприйняттям людини, з іншого боку, їх уособленість, відокремленість від особистісної свідомості. В якості основних критеріїв оцінки професійної свідомості корекційного педагога зазначено рівні сформованості кожного з її блоку.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. Дисертація присвячена вивченню лінвокогнітивних та прагматичних аспектів вербалізації емпатії в дитячій англомовній прозі фентезі. У роботі розкрито глибинну природу емпатії з позиції когнітивної лінгвістики, лінгвістичної емотіології та прагмалінгвістики. Вивчено особливості вербалізації емпатії в англомовній дитячій прозі фентезі, а саме: лексико-граматичні засоби вербалізації відповідних концептів та емпатійні іллокутивні типи психологічної підтримки в дискурсивних контекстах англомовної дитячої прози фентезі. Залучення результатів як прагматичних так і лінгвокогнітивних досліджень у ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми дозволило повною мірою описати засади концептуалізації емпатії та багатовимірність контексту емпатійних висловлень. Емпатія є універсальною довербальною когнітивно-афективною формою психічного відображення, що визначає поведінку суб’єкта в ситуації соціальної взаємодії та вербалізується знаком, набуваючи аксіологічних смислів. Будучи з одного боку зверненою на соціальне функціонування, а з іншого – на мислення та емоції, емпатія постає суспільно-психологічним подієвим концептом. Як подієвий концепт, ЕМПАТІЯ виникає у свідомості та вербальній поведінці під впливом людської діяльності в певній комунікативно-прагматичній ситуації, постаючи в різноманітті конституантів КОГНІТИВНОЇ та АФЕКТИВНОЇ парцел домену ЕМПАТІЯ та розгортаючись у двох скриптах, які представляють її активні та пасивні прояви. Інтерпретація смислу емпатії здійснюється шляхом застосування інструментарію схемного та метафоричного когнітивного мапування, а також шляхом встановлення кореляції детермінант емпатії в дискурсивних контекстах, що представляють комунікативну стратегію емпатії. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ, де байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні типи є проміжними точками. Компонентний аналіз значень виявлених у тезаурусах лексем на позначення емоційних та когнітивних станів, що пов’язуються з емпатією (симпатія, розуміння, співчуття та ін.) та їх антонімів, а також визначення ваги та ієрархії сем у словниковому визначенні, показали, що загальноприйнятий та підтверджений емпіричними дослідженнями умовний розподіл емпатії на когнітивну та афективну відображається в мові. Аналіз засвідчує наявність сем, що виражають емоційність (feeling, sympathy, sorrow) та когніцію (knowledge, ability, understanding) у визначеннях станів емпатії, та дозволяє віднести їх до афективного чи когнітивного типу емпатії відповідно. Разом з тим, ті стани емпатії, що належать до певного когнітивного чи афективного типу, не є рівнозначними за ступенем вираження емпатії. Поряд з когнітивними чи емотивними семами, деякі з них містять діяльнісні семи (doing, sharing, saying, showing) і відповідно виражають вищий рівень когнітивної чи афективної емпатії та структуризацію емпатії схемним образом ШКАЛА (SCALE), позитивний вектор якої осмислюється як ШЛЯХ (PATH) – рух ВГОРУ (UP) від байдужості до емпатії та ВНИЗ (DOWN) до станів, що характеризуються низьким рівнем вираження когнітивної чи афективної емпатії. Чинником переходу на вищий чи нижчий рівень є дія. Байдужість (indifference) в емпатії відображає середню параметричну норму, по обидва боки якої знаходяться протилежні полюси вираження ознаки. Параметрична норма збігається з об’єктивною серединою, є відсутністю ознаки, нейтральною зоною. Проте аксіологічна норма лежить не в середині шкали, а збігається з її позитивним краєм. Емоційне й раціональне в оцінці виражають два аспекти відношення суб’єкта до об’єкта. Вони співвіднесені з типами емпатії – афективною та когнітивною. Образи ШКАЛА (SCALE) та ВЕРХ-НИЗ (UP-DOWN) не лише представляють структуру лексичної репрезентації емпатії, а й виражають аксіологічні компоненти її сприйняття, де Up is Good, Down is Bad. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ. Початковою фазою емпатії є сприйняття та резонанс. Тобто когнітивний компонент є базовим: емоційне співпереживання неможливе без попереднього когнітивного сприйняття. Байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні (understanding, pity, sympathy) типи є проміжними точками. Образно-ціннісний складник концепту ЕМПАТІЇ осмислюється як сила, ліки, звільнення від тягаря, підняття настрою (EMPATHY IS MEDICINE, EMPATHY IS POWER TO FREE FROM BURDEN, EMPATHY IS POWER TO RAISE SPIRIT). На основі класифікації Г. Баретт-Леннарда та аналізу когнітивних метафор, виявлених у тексті, побудовано когнітивну модель процесу емпатії, що базується на схемному образі ШЛЯХ. Шляхом функціонально-прагматичного аналізу встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень, диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви, проаналізовано функціонування детермінант емпатії в емпатійних висловленнях. Мовленнєві акти, спрямовані на реалізацію певних соціальних ритуалів, належать до категорії експресивів. Вони зазвичай виражаються певними соціальними формулами (вдячність, вибачення, співчуття в зв’язку із втратою, привітання тощо) і дієсловами на позначення відповідних дій, що вживаються як перформативи і завжди розраховані на позитивну емоційну реакцію. Висловлення, спрямовані на емоційну реакцію називаємо оцінними експресивами. Їхньою іллокутивною метою є вираження власного емоційного стану та/або здійснення певного емоційного впливу на адресата. Оцінні експресиви виражають почуття та ставлення, допомагаючи реалізувати інтенцію емпатії. Емпатійні експресиви спрямовані на зміну емоційного стану адресата, тоді як наративи емпатії описують вираження емоційно-когнітивного резонансу адресанта. Такі оцінні висловлення мало пов’язані з соціальними нормами і стереотипами, їх очікуваним прелокутивним ефектом є зміна емоційного стану адресата та його безпосередня емоційна реакція. Основними рисами оцінних експресивів є оцінність та експресивність. Природа перлокутивного ефекту у власне експресивах та мовленнєвих актах, спрямованих на реалізацію певних соціальних ритуалів, теж різна. У подяках, вибаченнях та інших мовленнєвих актах, що спираються на соціальні конвенції, на перший план виступає раціональне. У власне експресивах превалює емоційний фактор. Перлокутивний ефект конвенційних експресивів є опосередкованим (соціально обумовлена позитивна реакція), в той час як відповідь на оцінний експресив завжди безпосередня. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі розроблено типологію емпатії та встановлено особливості її вербалізації в англомовній дитячій прозі фентезі, змодельовано шкалу градуювання емпатії та побудовано аксіологічну шкалу емпатії; на основі когнітивно-дискурсивного підходу змодельовано подієвий концепт ЕМПАТІЯ, описано концепти, котрі профілюються на фоні домену ЕМПАТІЯ на матеріалі англомовної дитячої прози фентезі; описано кореляцію детермінант емпатії в текстах англомовної дитячої прози фентезі та встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень; диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви. Розкриття змісту концепту ЕМПАТІЯ та визначення іллокутивного й аксіологічного потенціалу емпатійних висловлень є внеском у розв`язання актуальних питань когнітивної лінгвістики, когнітивної аксіології, теорії концептуальної метафори та лінгвопрагматики. Практична цінність роботи полягає в можливості використання її результатів у лекційних курсах когнітивної лінгвістики (розділ “Когнітивна поетика”), теорії мовної комунікації, лінгвопрагматики (розділ “Прагматика ввічливості”), соціолінгвістики (розділ “Мова і суспільство”), загального мовознавства (розділи “Мова і мислення”, “Мова і мовлення”) та спецкурсах з лінгвістичної аксіології й теорії концептуальної метафори. Пропонована дисертація відкриває перспективи здійснення подальших досліджень у таких напрямах: висвітлення лінгвопрагматичних характеристик втілення емпатії в різних типах дискурсу, вивчення суб’єкта та об’єкта емпатії як мовних особистостей, дослідження гендерних маркерів реалізації емпатії, аналіз інших когнітивно-афективних утворень на основі розробленої методики.