Academic literature on the topic 'Апарат влади'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Апарат влади.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Апарат влади"
1
Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.
Full textAbstract:
У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган».
Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку
виступає орган публічної влади.
Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування).
У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.
2
Kovalenko, M., and M. Kovalenko. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 123–34. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.14.
Full textAbstract:
Проаналізовано кількість банків у розрізі регіонів України. Сформульовано понятійний апарат щодо регіональної банківської системи та регіонального банку. Охарактеризовано стан регіональної банківської системи України. Вивчено зарубіжний досвід функціонування регіональних банків. Обґрунтовано важливість становлення регіональних банків як чинника рівномірного розвитку територій України. Надано пропозиції щодо створення умов для підвищення ефективності роботи діючих та відкриття нових регіональних банків з боку публічної влади як важливого чинника соціально-економічного розвитку регіонів.
3
Botvinov, Rostyslav G. "Методологія дослідження публічної служби особливого призначення." Public administration aspects 5, no. 12 (March 30, 2018): 42–49. http://dx.doi.org/10.15421/15201749.
Full textAbstract:
У статті аналізуються методологічні підходи дослідження публічної служби особливого призначення, посадові особи якої здійснюють професійну діяльність із реалізації функцій, прав і обов’язків органів державної влади в особливих умовах, що регулюється спеціальними нормативними актами. Автор наголошує, що в умовах зміни ідеологічних орієнтирів у суспільстві потрібен новий понятійний апарат і сучасні методологічні засоби наукових досліджень у сфері публічного управління. На думку автора, інтеграція різних напрямів у вивченні публічно-правових явищ, різноманітність методологічних підходів та прийомів, їх взаємодоповнення є запорукою успішного дослідницького пошуку. Автор доводить, що відсутність єдиної науково обґрунтованої моделі розвитку публічної служби і її галузевих різновидів не дозволяє сьогодні сформувати відповідний законодавчий масив, а в результаті – помітно знижує ефективність функціонування апарату державного управління. Автор доходить висновку, що вивчення публічної служби особливого призначення має свою специфіку, яка заснована на використанні як загальних наукових, так і спеціальних методів та форм пізнання процесів і явищ. Основним його завданням є виявлення й обгрунтування всіх факторів і аспектів службової діяльності у правоохоронній сфері держави.
4
Левон, Світлана Борисівна. "ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ЗАКУПІВЛЯМИ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 150–64. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-150-164.
Full textAbstract:
У статті на основі систематизації сучасних наукових підходів до виокремлення суттєвих характеристик та чинників запровадження закупівельної діяльності держави в ринковій економіці уточнено зміст понять «державні закупівлі», «публічні закупівлі», «прок’юремент», «система управління публічними закупівлями».
На основі порівняльного аналізу літературних джерел встановлено, що державні або публічні закупівлі (government procurement, public procurement) – це закупівля товарів, робіт і послуг за замовленням держави для задоволення суспільних потреб. В Україні ці два терміни зазвичай використовують як синоніми. У державах із федеральним устроєм під державними закупівлями іноді мається на увазі закупівельна діяльність лише центрального уряду, а під публічними закупівлями – закупівельна діяльність усіх суб’єктів публічної влади. Зважаючи на той факт, що уряди країн усього світу намагаються вирішити задачу поліпшення функціонування системи закупівель як з точки зору правової форми, так і з позицій практичної застосовності. У зв'язку з цим надзвичайно важливим є питання формулювання принципів реалізації системи публічних закупівель.
Детальний аналіз наукової літератури дав змогу виокремити низку підходів до визначення сутності системи управління державними/публічними закупівлі, а саме: функціональний, організаційний (інституційний), системний.
Зроблено висновок, що управління публічними закупівлями повинно діяти в рамках управління соціальним і економічним розвитком як держави, так і певного регіону. Діюча система управління публічними закупівлями потребує постійного удосконалення з метою пошуку найбільш раціональної та прийнятної для нашої економіки моделі розвитку державно-закупівельної діяльності. При розробці необхідного нормативно-правового супроводу реалізації Стратегії реформування публічних закупівель («дорожню карту») необхідно враховувати уточнений понятійно-категоріальний апарат дослідження системи управління у зазначеній сфері відносин та закріпити його у положеннях чинного законодавства.
5
Кравцов, Максим Олександрович. "СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ЯК КОНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-5.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті розглянуто основні проблеми становлення інституту звернень громадян до органів державної влади в Україні як конституційного механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина.Методологія. Застосовано інструментарій порівняльно-функціонального аналізу стану наукової бази та визначено зв’язок між розглядом звернень громадян органами державної влади і розвитком громадянського суспільства.Наукова новизна. Обґрунтовано, що для ефективного функціонування інституту звернень громадян необхідний певний рівень політичної і правової культури як власне громадян, так і чиновників. Охарактеризовано зарубіжний досвід у функціонуванні та безперервному розвитку громадянського суспільства, його відносин із владними структурами, їхнього демократичного контролю, а також нарощування суспільної інституційної спроможності.Визначено проблеми діяльності України щодо функціонування інституту звернень громадян до органів державної влади та обґрунтовано, що актуальність цього напряму досліджень у галузі публічного управління та адміністрування зумовлена потребою ефективного регулювання соціальних процесів, аби їх розвиток не набув некерованого характеру та своєю чергою не призвів до небажаних соціальних деформацій. Розглянуто понятійно-категоріальний апарат інституту звернень та наведено основні тлумачення терміна «звернення», доступні в науковій та методичній літературі.Надано власне визначення поняття «звернення» як способу, за допомогою якого громадяни в усній або письмовій формі ініціюють спілкування з державними органами або посадовими особами для того, аби задовольнити власні інтереси шляхом вирішення владою питань суспільного характеру завдяки реагуванню цих органів або посадових осіб на звернення.Висновки. Зроблено висновок, що розвиток інституту звернення громадян відбувається в рамках міжнародно-правового регулювання захисту прав людини і основних свобод та є конституційним механізмом захисту таких прав і свобод, а також механізмом зворотного зв’язку владно-суспільної взаємодії в процесах публічного врядування.
6
КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги.
Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.
7
Височанський, Михайло. "АНАЛІЗ ПОНЯТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ В ПРАКТИЦІ ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 41–49. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-41-49.
Full textAbstract:
Проведено аналіз наукових позицій щодо розуміння понять державного регулювання та державного управління, які дещо відрізняються одна від одної. Так, дослідники, які вивчають теорію та механізми держав- ного управління, розглядають державне регулювання та управління у ши- рокому розумінні на відміну від вчених, що проводять дослідження у сфері економіки. Останні, як правило, надають визначення державного регулю- вання та управління порівняно вужче, охоплюючи лише сферу економічних відносин та все, що пов’язано з економікою.
Загалом поняття державного регулювання розглядають або як діяльність держави, або як систему заходів, або як комплекс основних форм і методів впливу на певний процес чи об’єкт. На нашу думку, державне регулювання слід розуміти як діяльність держави, оскільки саме діяльність за своїм поня- тійним значенням може поглинати як процеси, пов’язані із застосуванням системи заходів, так і процеси, пов’язані з використанням будь-якого комп- лексу форм та методів впливу.
Беручи до уваги близькість у понятійному сенсі державного регулюван- ня та державного управління, окреслено аспекти співвідношення між ними. Враховуючи функції держави перехідного суспільства, що є актуальним для сучасної України, запропоновано підтримати позицію, згідно з якою управ- ління — це діяльність, яка використовує наявні ресурси, а регулювання є більш ширшою діяльністю, що передбачає залучення додаткових ресурсів для виконання тих чи інших завдань.
Апарат державного управління визначено як основну складову процесу практичного здійснення завдань виконавчої влади. Відповідно, для ефек- тивного здійснення завдань, що виникають у процесі державного регулю- вання та державного управління, необхідним є чітке визначення цих понять, що повинні бути, на наш погляд, уніфікованими (однозначними). Лише у такому випадку науково-дослідна діяльність зможе якісно використовува- тись апаратом державного управління та бути практично-корисною.
8
Карпічков, В., and В. Савіцька. "Еволюція інституту князівської влади в Давньоруській державі (ІХ – ХІІ ст.)." Юридичний вісник, no. 3 (October 5, 2020): 46–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1904.
Full textAbstract:
У статті досліджено еволю-цію інституту князівської влади в Давньоруській державі та його особливості протягом IX – XII сто-літь. Проаналізовано витоки влади Великого князя, історію її станов-лення, а також місце в системі адміністративного апарату Русі на основі систематизації і узагаль-нення інформації з різноманітних історичних джерел, пам’яток пра-ва, історичних та історико-право-вих досліджень вітчизняних і росій-ських науковців.Визначено, що інститут князів-ської влади є найдавнішою, істо-рично першою офіційною управлін-ською структурою в Давньоруській державі. Князь мав найвищу полі-тичну, управлінську, фіскальну, військову та судову владу. До основних його функцій належали організація і особисте керівниц-тво військовими походами; оборона земель і кордонів держави; ведення зовнішньої і внутрішньої політи-ки; будівництво (та ремонт) міст, укріплень, сполучень на підкон-трольних територіях; здійснення законотворчої та реформаторської діяльності; відправлення судочин-ства над своїми підлеглими і дру-жиною, а також стягнення данини з підконтрольних земель.Однак еволюція інституту кня-зівської влади напряму пов’язана з процесом становлення державності на українських землях. Оскільки Давньоруська держава пройшла шлях від протодержави до одноо-сібної (майже абсолютної) монар-хії, згодом федеративної монархії та конфедерації самостійних кня-зівств, то на кожному з цих етапів влада Великого князя різнилася. Досліджено обсяг повноважень Великого князя, його функції, поря-док передачі влади, а також обста-вини, що вплинули на становлення та розвиток цього інституту в додержавний період (до XI ст.), в період становлення державнос-ті на Русі (кінець ІХ – X ст.), в період розквіту Давньоруської дер-жави (кінець Х ст. – перша поло-вина XI ст.) та в період феодаль-ної роздрібненості (друга половина XI ст. – XII ст.).Також встановлено, що держав-на влада в Давньоруській державі органічно поєднувала в собі риси монархії (влада Великого князя), демократії (віче) та аристократії (князівська рада). Князівська рада та віче обмежували владу Великого князя і не давали їй стати абсо-лютною. Завдяки силі давньорусь-ких звичаїв, військовій підтримці дружини і визнання народом Вели-кий князь продовжував залишатися символом і гарантом могутності Давньоруської держави протягом всього часу її існування.
9
Шевченко, Н. "Законодавчі новації в захисті прав людини правоохоронними органами України." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 212–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1604.
Full textAbstract:
Сучасне вітчизняне суспільство докорінно відрізняється від суспільства попередніх епох, оскільки основною цінністю визнає саме людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність й інші права, свободи й законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб. З метою забезпечення зазначених чеснот об'єктивно функціонує публічний апарат, вершиною якого з погляду ефективності діяльності є правоохоронні органи, що мають здійснювати захист громадян від найбільш значних видів небезпеки. Правоохоронна діяльність держави є провідною гарантією забезпечення принципу верховенства права та здійснюється через систему правоохоронних органів, на які безпосередньо покладено функції забезпечення прав і свобод людини й громадянина від найбільших видів небезпеки, охорони громадського порядку; запобігання скоєнню злочинів; виявлення, розкриття та припинення правопорушень; надання адміністративних послуг. Серед проблем, які вирішує народ України, однією з найгостріших є проблема здійснення прав людини та громадянина. Для того щоб в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов'язки людини й громадянина, потрібно їх знати й уміти їх захищати. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції). Органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень й у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська інтеграція України зобов'язує нашу державу забезпечити ефективне функціонування інститутів, які гарантуватимуть верховенство права, додержання прав і свобод людини і громадянина, їхній ефективний захист. Одним із таких завдань є утворення МВС України як цивільного органу європейського зразка.
10
Гуцуляк, О. А. "ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.235.
Full textAbstract:
У статті автор зазначає, що триваюча в Україні адміністративна реформа звертає увагу на все нові правотворчі та правозастосовні виклики, котрі привертають увагу правників та науковців. Широкий спектр невизначених питань гальмує ефективність реформи, сприяє недосконалості забезпечення прав та свобод громадян. Одним із ключових аспектів, на котрому акцентується увага, є понятійний апарат, котрий повинен визначати зміст окремих адміністративно-правових інститутів, їх дієвість, вектор розвитку тощо. Гносеологічний та правовий зміст поняття безпеки територіальної громади є одним із них.
Проаналізовано ступінь дослідження питання територіальної організації влади, формування ефективного місцевого самоврядування та статусу територіальних громад в Україні в роботах таких вітчизняних учених: М. Бай- муратова, О. Батанова, І. Дробота, В. Кампо, А. Коваленка, В. Куйбіди, В. Мамонової, О. Мороза, М. Орзіха, М. Пухтинського, О. Сушинського та зроблено висновок, що в адміністративно-правовій науковій літературі бракує теоретичних розробок тлумачення питання безпеки територіальної громади, що у свою чергу є передумовою створення прогалин у правозастосовній практиці та неефективному забезпеченні конституційних прав і свобод громадян.
У статті досліджено зміст поняття безпеки територіальної громади через призму ключових понять його формування - поняття безпеки та поняття територіальної громади. Надано авторське визначення поняття безпеки як філософсько-правового явища, а також поняття територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування з особливими ознаками, функціями та метою утворення. На основі аналізу нормативних документів, міжнародних стандартів та наукових досліджень вітчизняних науковців визначено зміст цих понять, а також надано авторське бачення спеціального поняття «безпека територіальної громади». Сформовано висновок, що дана проблема потребує ґрунтовного подальшого вивчення з формуванням комплексного правового та теоретичного підґрунтя для її врегулювання.
Dissertations / Theses on the topic "Апарат влади"
1
Соскін, М. О. "Моделі бюрократії як суспільного інституту." Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/7846.
Full text
2
Гаруст, Юрій Віталійович, Юрий Витальевич Гаруст, and Yurii Vitaliiovych Harust. "Правові засади діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної податкової політики України." Thesis, Сумський державний університет, 2015. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/41467.
Full textAbstract:
Одним із важливих етапів на шляху забезпечення прав громадян в усіх найбільш важливих сферах суспільного життя, в тому числі у галузі податкових відносин, є розбудова державності на засадах правової держави. Адже, як зазначалося під час копенгагенської наради з людського виміру СБСЄ, плюралістична демократія і правова держава є суттєво необхідними для забезпечення поваги всіх прав людини та основних свобод, розвитку контактів між людьми та вирішення інших пов'язаних з цим питань гуманітарного характеру.
3
Москаленко, В. В. "Порівняльна характеристика функцій короля та парламенту Англії в ХІІІ - ХV ст. та функцій сучасних парламентів та глав держав (на прикладі України)." Thesis, Сумський державний університет, 2016. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/46951.
Full textAbstract:
З моменту утворення станово-представницької монархії в Англії і до сьогодні
пройшло досить багато часу, але минуле і до сьогодні має значний вплив на формування сучасного державного апарату будь-якої країни. Яскравим прикладом є Англія у XIII - XV ст., оскільки саме в цей період влада короля була обмежена Вестмінстерським парламентом, який був скликаний Едуардом І в 1272 р. Функції даного парламенту є дещо схожими із сучасними функціями держави.
Reports on the topic "Апарат влади"
1
Романець, Наталя Радомирівна, and Валентин Васильович Іваненко. Роль місцевого партійно-державного апарату у здійсненні політики колективізації на Дніпропетровщині. Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2009. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4188.
Full text