Academic literature on the topic 'Активність громадська'

В умовах сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у всіх соціокультурних сферах суспільного життя актуалізуються питання підготовки молодої людини, майбутнього фахівця як соціально-активної особистості, спроможної мобільно, оперативно, свідомо і відповідально працювати і діяти. Значні можливості для вирішення означених завдань має громадська діяльність, яка виступає основою для формування лідерських якостей особистості, її соціальної активності, відповідального ставлення до взаємодії із соціумом. Мета статті: на основі теоретичного аналізу визначити суть поняття «громадська діяльність» та схарактеризувати його зміст. У дослідженні ми використовували такі методи: аналіз, узагальнення, систематизація психолого-педагогічних, соціологічних, філософських праць учених, енциклопедично-довідкової літератури з питань громадської діяльності особистості. У статті представлені результати теоретичного аналізу поняття «громадська діяльність». Схарактеризовано зміст та сутність означеного поняття. Висвітлені різні підходи до тлумачення поняття «громадська діяльність» представниками психологічної, соціологічної, філософської, педагогічної наук. У дослідженні визначені термінологічні межі близьких за змістом понять: «соціальна діяльність», «громадська активність», «соціальна активність», «громадянська активність», встановлено різницю між ними та ступінь співвідношення цих понять. З’ясовано що поняття «соціальна діяльність» значно ширше за поняття «громадська діяльність», оскільки охоплює усі способи активної взаємодії індивідуума з соціумом. Проте, «громадська діяльність» реалізується лише у спектрі безоплатної неприбуткової діяльності. Розкрито зв’язок поняття «громадська діяльність» з поняттями «громадська активність» та «соціальна активність». Визначені методи та форми громадської діяльності, її напрями. На основі вивчення та аналізу наукової, довідкової літератури представлено визначення громадської діяльності як самостійної, добровільної діяльності, спрямованої на вирішення соціально значущих завдань, важливих суспільних проблем.

Дослідження моделей взаємодії держави і громадянського су- спільства дало змогу розглядати відповідну проблематику у функціональ- ному розрізі. Обґрунтовано, що визначення та забезпечення оптимальної моделі взаємодії між державою та громадянським суспільством є назрілою і необхідною умовою політичної модернізації та демократизації, прямим шляхом до політичної стабільності будь-якої держави, оскільки адекватна взаємодія між сторонами спирається на зважений баланс інтересів кожної з них, а взаємовигідне партнерство на основі паритетного соціального діа- логу сприяє не лише вдосконаленню і підвищенню ефективності соціальної політики, а й стабілізації всього суспільного буття загалом. Наголошено, що в кожній державі з урахуванням її специфіки формується власна модель со- ціальної політики. Визначено, що становлення ефективної взаємодії між організаціями гро- мадянського суспільства та державними інституціями напряму залежить від якісних змін моделі державного управління в Україні, серед яких децентралі- зація, послаблення неефективних адміністративно-командних і суто регуля- тивних методів тощо. Революція Гідності відкрила новий етап в історії роз- витку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади. Такі цілі вимагають створення повноцінних, а не декларативних громадських інституцій, здатних отримати інформацію на по- чаткових стадіях ухвалення управлінських рішень, запропонувати альтерна- тиви, здійснювати контроль. Розглянуто, що для взаємодії органів влади та громадянського суспільства використовуються такі механізми як консульта- ції з громадськістю, участь у громадських радах, робочих групах, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до ор- ганів державної влади тощо. Визначено, що на сьогодні недостатньо реалізованим лишається потен- ціал аналітично-експертного середовища, профспілкових організацій, ор- ганізацій роботодавців у формуванні змісту державної політики. Водночас така співпраця має ґрунтуватися на принципах: громадська активність, партнерство, відкритість та відповідальність, політична незалежність, запо- бігання корупції, раціональний і збалансований розвиток, комплексність.

Найактуальнішою проблема становлення суб’єкта саморозвитку стає в юнацькому віці, коли вирішуються найбільш важливі завдання розвитку особистості: інтеграція і побудова цілісного образу Я, досягнення самоідентичності, особистісне, соціальне і професійне самовизначення. Метою даного дослідження є теоретично визначити психологічні особливості особистісного саморозвитку юнацького віку та експериментально дослідити показники саморозвитку студентів-психологів. На основі теоретичного аналізу саморозвиток особистості визначено як свідому, цілеспрямовану і самокеровану активність особистості, мета якої полягає в позитивній самозміні, що і забезпечує особистісне зростання, самовдосконалення, характеризується рухом від Я-реального до Я-потенційного і його досягненням на рівні зовнішніх проявів активності. У ранній юності формуються пізнавальні і професійні інтереси, потреба в праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, стверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. Однією з основних психологічних умов готовності суб’єкта до саморозвитку є відчуття і усвідомлення ним потреби в самозміні і особистісному зростанні, що формується в юнацькому віці. Саморозвиток особистості студентів-психологів є інтегральним багаторівневим психологічним новоутворенням, яке характеризує міру підготовленості особистості до діяльності. Рівень саморозвитку майбутніх психологів може бути охарактеризований як середній за більшістю показників методик діагностичного комплексу. Діагностовано високий рівень саморозвитку респондентів за такими показниками, як досягнення успіху, прагнення до влади та задоволеність працею. Більше половини респондентів продемонстрували одночасно високий та середній рівень за показниками сенсожиттєвих орієнтацій – життєві цілі, процес життя, локус контролю життя. Суттєва кількість респондентів показали низький рівень за показником толерантності до двозначності.

У статті розкрито сутність поняття «педагогічні умови», яка може бути представлена через два підходи: 1) комплекс заходів, зміст, методи і форми виховання, що забезпечують організацію матеріально-просторового середовища; 2) елемент педагогічної системи, що відображає можливості освітнього середовища за впливу на студентів (зміст, засоби, форми, технології). Педагогічні умови визначено як сукупність організаційних форм, педагогічних взаємодій, змісту навчання (дисциплін), що здійснюють спрямований вплив на студентів в ході їх фахової підготовки. З’ясовано, що необхідними педагогічними умовами є ті, які забезпечують процес формування правової культури майбутніх учителів в ході фахової підготовки, а під достатніми ‒ таке їх поєднання, яке забезпечує ефективність цього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, як-то: стимулювання мотивації пізнавальної діяльності, ціннісного ставлення студентів до норм права з урахуванням сучасних суспільно-історичних реалій з використанням інноваційних форм і активних методів навчання; диверсифікація змісту навчальних дисциплін для формування у студентів позитивного ставлення до правових знань; використання освітніх технологій, що забезпечують реалізацію правового досвіду (педагогічна і правова практики, правовиховна діяльність, громадська активність). Розкрито процес реалізації першої умови, що здійснювався у ході застосуванні інноваційних форм активних методів навчання; другої ‒ через вивчення студентами навчальних дисциплін та спецсемінарів; третьої ‒ за допомогою освітніх технологій.

В статті ґрунтовно проаналізовано сучасне нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності та виявлено напрямки його вдосконалення в частині внутрішнього забезпечення аудиторської діяльності, яке передбачає для аудиторських компаній можливість вибору підходів до управління якістю своїх послуг, політики ціноутворення, корпоративної етики тощо, що посилюється умовами сталого розвитку та процесами децентралізації влади й управління. Можливість вибору методів і процедур в бухгалтерському обліку призвело до появи поняття «облікова політика». Назрілим є застосування в теорії і практиці аудиту категорії «аудиторська політика». Така категорія для суб’єктів аудиторської діяльності обґрунтовується необхідністю комплексної систематизації в одному внутрішньому документі як опису підходів (розкриття політики) щодо особливостей управління якістю і ціноутворенням своїх послуг, так і розкриття свого суспільного позиціонування й відповідальності. Публічна аудиторська політика сприятиме формуванню в суспільстві (зокрема, на певних сільських територіях) позитивного іміджу цієї діяльності, її відповідності цілям сталого розвитку. Запропоновано широке використання в науці та практиці аудиту категорії «аудиторська політика суб’єкта аудиторської діяльності» та змодельовано основні положення (розділи) її змісту (місія, управління якістю, розвиток персоналу й гендерна рівність, корпоративна етика, партнерська відповідальність, ціноутворення й винагород персоналу, дорожня карта розвитку суспільної корисності, професійно-громадська активність). Застосування аудиторської політики як внутрішнього документу, що визначає ключові орієнтири і вибір підходів функціонування аудиторської компанії на певний період, формує стрижень її фінансової діяльності та слугує комплексним представленням компанії для зовнішніх партнерів.

PROSOPOGRAPHY OF KHARKIV MEDICAL INSTITUTE IN 1945–1991 Ilin V. The article aims to determine and consider the typical features of the key healthcare organizers in the post-war Soviet Kharkiv. The author created the collective portrait of 15 prominent physicians, scholars and administrators who got education or made a career at Kharkiv Medical Institute. In particular the origin, work path, professional achievements and civic activity were taken into account. As a result the author came to such conclusions: pre-war repressions and the WWII caused the gap of generations in the medical community despite preservation of the certain scientific schools; the relative separation of duties on public-administrative and scientific was noticeable among the healthcare organizers; engagement of women to the healthcare management became widespread; formation of the post-war generation of healthcare administrators was influenced by war outcomes, isolation of a medical science and education, ideological pressure, formal mandatory public activity and importance of informal party and professional ties for the career advancement. The preliminary set of personal qualities typical for the post-war generation of medical administrators was distinguished in comparison with qualities of their teachers – representatives of the last pre-Soviet generation. The prospects of the further studies were outlined such as study of informal vertical and horizontal relations at Kharkiv Medical Institute. Key words: Kharkiv Medical Institute, post-war era, prosopography, Soviet healthcare. Резюме. ПРОСОПОГРАФІЯ ХАРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ В 1945–1991 pp. Ільїн B. Метою статті є визначення та розгляд типових рис ключових організаторів охорони здоров’я в післявоєнному Харкові. Автор створив колективний портрет 15 видатних лікарів, науковців та керівників, які отримали освіту або зробили кар’єру в Харківському медичному інституті. Зокрема, було взято до уваги походження, трудовий шлях, професійні досягнення та громадська активність. У результаті автор дійшов таких висновків: довоєнні репресії та Друга світова війна зумовили розрив поколінь в медичній спільноті попри збереження окремих наукових шкіл; відносний поділ обов’язків на суспільно-адміністративні та наукові був помітним серед організаторів охорони здоров’я; поширеним стало залучення жінок до управління охороною здоров’я; на формування післявоєнного покоління адміністраторів охорони здоров’я вплинули наслідки війни, ізоляція медичних науки та освіти, ідеологічний тиск, формально обов’язкова громадська активність і важливість неформальних партійних й професійних зв’язків для кар’єрного просування. Було визначено попередній перелік особистих рис післявоєнного покоління медичних керівників порівняно з рисами їхніх вчителів – представників останнього дорадянського покоління медиків. Окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема, вивчення неформальних вертикальних і горизонтальних відносин у Харківському медичному інституті. Ключові слова: післявоєнна доба, просопографія, радянська охорона здоров’я, Харківський медичний інститут. Резюме. ПРОСОПОГРАФИЯ ХАРЬКОВСКОГО МЕДИЦИНСКОГО ИНСТИТУТА В 1945–1991 ГГ Ильин B. Целью статьи является определение и рассмотрение типичных черт ключевых организаторов здравоохранения в послевоенном Харькове. Автор создал коллективный портрет 15 выдающихся врачей, ученых и руководителей, которые получили образование или сделали карьеру в Харьковском медицинском институте. В частности, во внимание было принято происхождение, трудовой путь, профессиональные достижения и общественная активность. В результате автор пришел к следующим выводам: довоенные репрессии и Вторая мировая война обусловили разрыв поколений в медицинском сообществе несмотря на сохранение отдельных научных школ; среди организаторов здравоохранения наблюдлось относительное разделение обязанностей на общественно-административные и научные; распространенным стало привлечение женщин к управлению здравоохранением; на формирование послевоенного поколения администраторов здравоохранения повлияли: последствия войны, изоляция медицинских науки и образования, идеологическое давление, формально обязательная общественная активность, важность неформальных партийных и профессиональных связей для карьерного продвижения. Был определен предварительный перечень личных качеств послевоенного поколения медицинских руководителей в сравнении с качествами их учителей – представителей последнего досоветского поколения медиков. Очерчены перспективы дальнейших исследований, в частности, изучение вертикальных и горизонтальных отношений в Харьковском медицинском институте. Ключевые слова: послевоенная эпоха, просопография, советское здравоохранение, Харьковский медицинский институт.

Анотація. Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці рівня та сутності впливу війни на корупційні процеси в України. Автори зауважують, що Україна – це європейська держава, що довгий час розвивалася під впливом тоталітарних принципів. Це у свою чергу неминуче вплинуло на сприйняття державницьких процесів громадянами, рівень їх правової культури та правової свідомості. Проблема протидії корупції завжди була однією з основних під час формування державної політики кожної демократичної та правової держави. А відтак центральною під час двох революцій у новітній історії України. Поза тим, не зважаючи на численні правові та організаційні реформи, все ж рівень корупції в Україні лишається досить високим. У лютому 2022 року в історії нашої держави відбулася подія, що докорінно вплинула на життя та свідомість кожного громадянина нашої держави. А відтак на усвідомлення та сприйняття корупції як явища. Аналізування інформаційних ресурсів та сучасних політичних процесів дає можливість виділити дві основні тенденції у корупційних проявах. Перша із них – позитивна та пов’язана з феноменом національної єдності, ключову роль у якому посідає громадськість. Досвід багатьох країн демонструє, що громадська активність є ключовою передумовою подолання корупції, тому що представники громадського суспільства особисто зацікавлені не лише в декларативному існуванні правової, демократичної та соціальної держави, а й у фактичному. Військові дії зуміли об’єднати абсолютно всіх громадян України для протидії спільному ворогу. Ми вважаємо, що це унікальне відчуття єдності може бути використано й у подальшому мирному життя для протидії корупції. Адже, зараз підвищилося значення кожного громадянина, адже кожен намагається сприяти державі у протидії агресору всіма можливими способами: захищаючи державу у лавах ЗСУ чи територіальної оборони, волонтерством чи продовжуючи працювати з метою наповнення державного бюджету. Друга – негативна, що пов’язана з пристосуванням корупційної складової до нових реалій суспільного життя. Як відомо корупція завжди слідує за грошовими потоками, свідченням цього є й зростання медичної корупції під час пандемії COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2. В умовах військових дій корупція активно перемістилася у діяльність Державної прикордонної служби.

Волонтерський рух стрімко поширюється і являє собою яскравий феномен людської цивілізації. Але волонтерство в Україні поширюється далеко не тими темпами, яких потребує нація, оскільки рівень громадської активності українського суспільства все ще не вдається підвищити належним чином. І це є досить актуальною проблемою сучасності не лише нашої держави, а й інших країн. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/22290

У дисертації висвітлено трактування сутності соціальної активності громадян. В роботі концептуалізовані поняття «волонтер», «волонтерська діяльність», «громадянська участь», «волонтерський рух», «волонтерська організація», «благодійництво», «благодійна організація», «громадське об’єднання»; структуровано розвиток волонтерського руху в Україні; визначено мотивації, функції, завдання та форми діяльності волонтерів в зоні збройного конфлікту в Україні за допомогою аналізу літератури та фокус- групового дослідження; визначено класифікацію волонтерів.
The dissertation covers the interpretation of the essence of social activity citizens’. The concepts of "volunteer", "volunteer activity", "civic participation", "volunteer movement", "volunteer organization", "charity", "charitable organization", "public association" are conceptualized in this dissertation; structured development of the volunteer movement in Ukraine; the motivation, functions, tasks and forms of activity of volunteers in the zone of armed conflict in Ukraine were determined by means of analysis of literature and focus group; the classification of volunteers was done.

Об’єктом дослідження є – громадська активність дітей з порушеннями зору. Предмет дослідження – формування громадської активності у дітей з порушеннями зору старшого шкільного віку у позаурочній діяльності. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність впровадження методики формування громадської активності дітей з порушеннями зору старшого шкільного віку у позаурочній діяльності. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначена мета та завдання дослідження. У першому розділі розкрито теоретичні аспекти формування громадської активності дітей з порушеннями зору у спеціальному закладі освіти, особливості і напрями формування громадської активності дітей з порушеннями зору. У другому розділі досліджено організацію процесу формування громадської активності дітей з порушеннями зору в ході навчально-виховного процесу, розкрито педагогічне забезпечення процесу формування громадської активності дітей з порушеннями зору. У третьому розділі здійснено експериментальну перевірку ефективності процесу формування громадської активності дітей з порушеннями зору у позаурочній діяльності та здійснено аналіз результативності формувального експерименту. У висновках узагальнено основні результати дослідження.
The object of research is the social activity of children with visual impairments. The subject of research – the formation of social activity in children with visual impairments of senior school age in extracurricular activities. The purpose of the study is to theoretically substantiate and experimentally test the effectiveness of the method of forming social activity of children with visual impairments of senior school age in extracurricular activities. Master’s thesis consists of an introduction, three sections, conclusions and a list of sources used. In the introduction the relevance of the research is substantiated, the purpose is defined and research objectives. The first section reveals the theoretical aspects of the formation of social activity of children with visual impairments in a special educational institution, features and directions of the formation of social activity of children with visual impairments. The second section examines the organization of the process of formation of social activity of children with visual impairments during the educational process, reveals the pedagogical support of the process of formation of social activity of children with visual impairments. In the third section, an experimental test of the effectiveness of the process of forming social activity of children with visual impairments is carried out in extracurricular activities and analyzed the effectiveness of the formative experiment. The conclusions summarize the main results of the study.

Кашина Н. Ю. Студентське самоврядування як фактор розвитку лідерських якостей студентів : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» / наук. керівник О. І. Гура. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 74 с.
UA : Робота викладена на 74 сторінках друкованого тексту, містить 12 таблиць, 2 рисунка. Перелік посилань включає 65 джерел. Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність впливу студентського самоврядування на розвиток лідерських якостей студентської молоді. Об’єкт дослідження: студентське самоврядування як фактор розвитку лідерських якостей студентів. Предмет дослідження: лідерські якості студентської молоді. У роботі розкрито сутність понять «розвиток лідерських якостей» особистості і «студентське самоврядування» стосовно студентів; проведено теоретичний аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем лідерства та студентського самоврядування учнівської молоді для виявлення взаємозв’язку між розвитком лідерських якостей студентів та їх активністю в діяльності студентського самоврядування; досліджено ефективність апробації розробленої та запропонованої програми з використанням комплексу запропонованих діагностичних методик. Практичне значення отриманих результатів магістерського дослідження полягає у розкритті інноваційного потенціалу студентського самоврядування як фактору розвитку лідерських якостей, визначені рівні розвитку лідерських якостей студентів у діяльності студентського самоврядування, визначенні та обґрунтуванні психолого-педагогічних умов, що дозволяють розглядати студентське самоврядування як фактор розвитку лідерських якостей студентів, розробці та реалізації програми розвитку лідерських якостей студентів «Школа лідерів».
EN : The work is presented on 74 pages of printed text, contains 12 tables, 2 figures. The list of references includes 65 sources. The purpose of the study: to theoretically substantiate and experimentally test the effectiveness of the influence of student government on the development of leadership qualities of student youth. Object of research: student self-government as a factor in the development of leadership qualities of students. Subject of research: leadership qualities of student youth. The essence of the concepts of "development of leadership qualities" of the individual and "student self-government" in relation to students is revealed in the work; conducted a theoretical analysis of research by domestic and foreign scientists on the problems of leadership and student self-government of student youth to identify the relationship between the development of leadership qualities of students and their activity in student government; the efficiency of approbation of the developed and offered program with use of a complex of the offered diagnostic techniques is investigated. The practical significance of the results of the master's research is to reveal the innovative potential of student government as a factor in the development of leadership skills, defined levels of leadership development of students in student government, definition and justification of psychological and pedagogical conditions. development and implementation of the program of development of leadership qualities of students "School of Leaders".

Базай К. О. Соціальна активність молодіжних громадських організацій : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 231 "Соціальна робота" / наук. керівник О. В. Маловічко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 69 с.
UA : Мета дослідження: вивчити соціальну активність молодіжних громадських організацій. Об’єкт дослідження: молодіжні громадські організації. Предмет дослідження: соціальна активність молодіжних громадських організацій. Методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, структурно-функціональний, аналіз статистичних даних. Гіпотеза: підвищення соціальної активності молодіжних громадських організацій є основою формування громадянської свідомості молоді та актуалізації механізмів соціальної мобілізації, як інструменту вирішення соціальних проблем розвитку. Висновки: 1. Молодіжні громадські організації – це об'єднання молодих людей з певною метою для досягнення поставлених ними цілей і завдань на благо суспільству. 2. Молодіжні громадські організації як форма прояву соціальної активності молоді переживають разом з українською державою складний період суспільно-політичних та економічних трансформацій. Організований молодіжний рух в Україні розвивається, інституціонується і формує розвинену систему зі специфічною внутрішньою структурою та механізмами взаємодії із зовнішнім оточенням. 3. Передумовою для розвитку молодіжного руху повинна стати тісна взаємодія державних і недержавних інституцій з метою створення умов об'єднаної співпраці різних молодіжних громадських організацій задля розвитку демократії та побудови відкритого суспільства в Україні.