Journal articles on the topic 'Історія кіно'

Досліджуються етнічний компонент у кінематографі, його місце, значення, історія втілення, завдання та символіка. Пропонуються жанрові дефініції фільмів, в яких використовується фольклорний компонент: історичні, сучасні, екранізація епосу. На прикладі творчості Е. Кустуріци («Час циган», 1988 р., «Чорна кішка, білий кіт», 1998 р.) та А. Сеітаблаєва («Хайтарма», 2013 р., «Чужа молитва», 2017 р.) аналізуються режисерські прийоми, за допомогою яких утілено фольклорні елементи та які змістовні рівні вони відбивають. Вибір фільмів продиктовано історичним контекстом, що вплинув на їх створення. Таким чином окреслено напрями в розвитку східноєвропейського кіно. Творчість Е. Кустуріци є визнаною в світі та являє собою авторське кіно, фільми А. Сеітаблаєва позиціонують новітню історію кіномистецтва.

Розглядається проблема співвідношення підходів до розумію релігійного кінематографу. У центрі уваги знаходиться теорія трансцендентального стилю в кіно Пола Шредера. Розкриваються головні аспекти цієї теорії. Показані причини, внаслідок яких теорія Шредера не стала домінуючим напрямом у рамках філософії кіно. На прикладі фільму Пола Шредера «Щоденник пастиря» показані сильні і слабкі сторони теорії трансцендентального стилю. Детально розглянуті прецеденти створення релігійного кіно в американській і італійській кінематографічних культурах. На прикладі фільмів на біблейські сюжети розкрита специфіка побудови протестантського і католицького образу Христа. У американському кінематографі до середини 1960-х років домінувала тенденція класичного костюмного фільму в епічному стилі. З початку 1980-х років новою тенденцією став розвиток телеєвангелізму, в якому істотну роль грали телепостановки новозавітних історій. Цей напрям не породив якісних фільмів. У італійському кінематографі кращими зразками релігійного кіно можуть вважатися фільми Пазоліні, Росселліні і Дзефіреллі. Показана еволюція розвитку теми релігійного кіно. Якщо перші два режисери опиралися на традицію неореалізму, то Дзефіреллі йшов від естетики класичної костюмної драми. Фільм Дзефіреллі «Ісус із Назарета» став еталоном релігійного кінематографу. Інші формати релігійного стали з того часу не актуальні. Теорія трансцендентального стилю в кіно спробувала запропонувати альтернативу у формі авторського кіно з релігійним підтекстом. Проте вплив теорії Пола Шредера виявився мінімальним. В той же час, режисери, зараховані Шредером до трансцендентального стилю, стали класичними зразками теології кіно. Відображення нових форм релігійності мали місце у фільмах, книгах, статтях та інтерв’ю Дрейера, Брессона і Бергмана. Поєднання теорії Шредера і фільмів вказаних режисерів дозволяють говорити про побудову вдосконаленої теорії трансцендентального стилю, названою в статті теологією кіно.

У статті розглянуто актуальні проблеми впровадженняі використання мультимедійних технологій у процесі навчаннястудентів. Проведено аналіз сучасного досвіду використаннямультимедійних презентацій, який використовують викладачікафедри історії та документознавства Національногоавіаційного університету.У мультимедійних технологіях одночасновикористовують кілька інформаційних середовищ: графіку,текст, відео, фотографію, анімацію, звукові ефекти,високоякісний звуковий супровід. Це є сучасним прикладомвикористання у навчальному процесі відомих ефективнихпринципів наочності й доступності. Мультимедійнідокументи можуть містити мовні тексти, статичніграфічні зображення, окремі звукові та музичні ефектисупроводу, спеціальну анімаційну графіку, демонструвати кіно-фото-фонофрагменти.Основні відмінності інноваційних засобів мультимедіа –це інтерактивність, вільна інтерпретація і комунікабельність.Мультимедійні презентації є сучасним зручним і ефектнимспособом надання студентам інформації. Комплекснепоєднання мовного тексту з динамікою руху, звуком іграфічним зображенням. малюнком активно впливає на органилюдського сприйняття – слух і зір. Поєднання візуальної йаудіальної інформації активізує мислення й пам’ятьстудентів, дозволяє довше утримують їхню увагу, надаватизначно більші обсяги інформації. Викладачі та студентиповинні використовувати мультимедіа. Викладачі повиннінавчити студентів створювати презентації, сформувати уних навички оформлення та демонстрації матеріалу.Обґрунтовано переваги використання інформаційнихтехнологій у порівнянні з традиційними формами підготовкистудентів. Розглянуто досвід використання мультимедійнихпрезентацій на лекціях і практичних заняттях, у науково-дослідницькій роботі студентів, під час захисту дипломнихробіт. Визначено основні вимоги до структури презентації,вибору шрифту, кольору слайдів, анімаційних ефектів.Доведено, що використання інформаційних технологій унавчанні студентів забезпечує високий професійний рівень.Запропоновано методичні рекомендації для створеннямультимедійних презентацій.

Актуальність дослідження визначається потребою пояснення та переосмислення трагічних подій національної історії ХХ ст., що мають резонанс у сучасному українському суспільстві. У центрі уваги доля звичайної людини, яка опинилася за складних життєвих обставин антигуманної і злочинної політики радянського та нацистського тоталітарних режимів. Аркадій Вайспапір відомий передусім як учасник повстання в таборі смерті Собібор. Однак детальніше вивчення його біографії спонукає переосмислити й інші проблеми історії довоєнних та післявоєнних років. Методологія дослідження ґрунтується на персоналістичному, мікроісторичному та системному підходах, принципах науковості та історизму. А. Вайспапір був вихідцем із середовища переселенців-євреїв, які мешкали на Півдні України. Встановлено, що до початку Другої світової війни він зростав та працював у селянській родині, на життя якої докорінно вплинули колективізація, Голодомор та політичні репресії. Зокрема, його батька Мойсея було незаконно заарештовано та розстріляно в херсонській тюрмі під час Великого терору. Опинившись у Червоній армії на початку Другої світової війни, молодий чоловік боровся за життя за умов бойових дій та Голокосту. Як радянський військовополонений єврей він потрапив до табору смерті Собібор, де став одним із активних учасників відомого повстання. Під час Голокосту А. Вайспапір втратив більшість своїх найближчих родичів. У післявоєнні роки він спробував повернутися до соціуму, налагодити особисте життя та побудувати кар’єру в умовах посилення державного та побутового антисемітизму. На заваді цьому ставала біографія репресованого батька, через що він був обмежений у певних можливостях. Зокрема, отриманні партійного квитка. Схарактеризовано життя А.Вайспапіра в Україні після розпаду СРСР, його роль у збереженні пам’яті про Голокост. Здійснено спробу показати медійний образ особистості в кінематографі. Встановлено, що з кінця 1980-х рр. і до сьогодні він був репрезентований у художньому та документальному кіно. Режисери намагалися передати через його досвід поведінку людини за екстремальних умов війни, коли заради порятунку доводилося вдаватися до насилля. Зазначено, що тема повстання в Собіборі зберігає політичний підтекст і може бути використана за умов інформаційної війни.

Мета. Стаття присвячена дослідженню специфіки художніх інтерпретацій національної іден­тичності письменниками «католицької Русі» доби українського Ренесансу, виокремленню характерних рис, які дають підстави кваліфікувати їх творчість як таку, в якій послідовно наголошується на ук­раїнській національній ідентичності. Дослідницька методика. У дослідженні використано синтетичну наукову методологію, основану на різних методах інтерпретації фактів і текстів, зокрема порівняльно-історичного, філологічного, історико-літературного, культурно-історичного. Результати. Творчість письменників «католицької Русі» доби українського Ренесансу, зокрема Павла Русина з Кросна, Григорія Чуй Русина з Самбора, Симона Симоніда, Йосипа Верещинського, Мартина Пашковського, Георгія Ти­чинського Рутенця, Івана Туробінського Рутенця, Себастіяна Кленовича, Станіслава Оріховського, Івана Домбровського та ін. репрезентує систематичне підкреслення ними свого «руського» (українського) по­ходження. Важливим аргументом на користь їх української самоідентифікації є акцентування уваги на українській національній тематиці, актуалізація історичних подій у тогочасному суспільно-культурному просторі. Це була література, створена на межі двох культур і літератур – української та польської. Наукова новизна. У роботі вперше в історії української літературної медієвістики виокремлено специфіку художніх інтерпретацій національної ідентичності у творчості представників «католицької Русі», акцен­товано увагу на їх ідентифікації з українським походженням і світоглядом, що виявляється у зверненні до національної історії, тлумаченні фактів культурно-суспільного простору доби Відродження, додаванні до свого імені прикладки Русин, Рутенець, Роксоланин на означення української ідентичності. Практичне значення. Матеріал дослідження може бути використаний для подальшого вивчення літератури україн­ського Ренесансу, зокрема представників «католицької Русі», осмислення їх національної ідентифікації, студій над українсько-польським художнім контекстом кін. ХV – поч. ХVІІ ст.

Анотація. Мета дослідження. Показано, що діяльність українських кіностудій у період процесу Перебудови 1985 – 1991 рр. є важливою сторінкою історії культурного життя та суспільно-політичного процесу України. Аналізується процес оновлення репертуару українських кіностудій в умовах Перебудови. Важливим в цьому контексті стало дослідження чинників, що сприяли тематичному оновленню кінострічок. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності та наукової спроможності. У статті проаналізовано стан наукової розробленості проблеми у вітчизняній історіографії. Визначено основні концептуальні підходи до вивчення проблеми. Наукова новизна полягає у розкритті тематичних особливостей репертуару українських кінострічок в період системних змін 1985 – 1991 рр. за архівними матеріалами. Представлена наукова робота має наукову новизну в контексті української історіографії. Висновки. З’ясовано чинники оновлення репертуарного портфелю: по-перше, нова тематики була визначена новими тематичними планами т. зв. державного замовлення, які зазнали корінних змін в результаті реформаторського курсу влади. По-друге, вивільнення від цензури зумовлювало еволюцію суспільного погляду стосовно минулого; підштовхувало митців до перетворення власних творів на інструмент політичного протистояння народної опозиції владі. Заради підтримки курсу влади з’явилися кінотвори антиалкогольної тематики. Тематичними планами державного замовлення передбачалося створення фільмів на тему, що націлювала митців на актуалізацію українських національних мотивів. Ця робота йшла паралельна зі заохоченням митців до запровадження української мови до творів вербальних видів мистецтва. Завдяки цьому підвищився інтерес митців державних кіностудій ігрового кіно до української літератури й драматургічної класики. Це розмаїтило вітчизняний доробок кінематографічних творів історичного жанру. Тема історичного минулого українського народу посіла провідне місце в репертуарі українських кіностудій. Після чорнобильської аварії екологічна тема однією з перших отримала незаангажоване художнє висвітлення. До тем, що не могли повноцінно втілитися в доперебудовний час, належали фільми з релігійної тематики.

Однією з тем, що вивчається в шкільному курсі математики є теорія границь. В даній статті робиться загальний огляд історії виникнення питань, пов’язаних з теорією границь, та висвітлення цього питання в шкільному курсі математики. Знання історичних відомостей, як відомо, піднімає пізнавальний інтерес учнів в процесі вивчення теми, активізує учнів і, врешті, сприяє покращенню результатів навчання.Історія цього питання поринає корінням в далеке минуле. Ще грецькі натурфілософи і математики починаючи з 7 ст. і аж до 3 ст. до н.е. підходять до ідеї нескінченності і потім до прийомів аналізу нескінченно малих, але це не одержує розвитку і інтерес до цих питань після спроб цілого ряду середньовічних учених відновляється лише в епоху Відродження в кінці 16 ст.Принципово новим кроком уперед з’явилося виникнення в натурфілософських школах 5ст. до н.е. ідеї нескінченності, яка у різних формах застосовується у математиці. На межі 5 і 4 ст. до н.е. Демокріт, виходячи з атомістичних уявлень, створює спосіб визначення об’ємів, що послужило першим варіантом методу неподільних, одного з вихідних пунктів числення нескінченно малих. Однак логічні труднощі, властиві поняттю нескінченності, що знайшли вираження в апоріях Зенона Елейского (5 ст. до н.е.), привели до висновку, що результати, отримані за допомогою методу неподільних, не можна вважати строго доведеними. Стандартним прийомом вимірювання різних площ, об’ємів, що не піддаються визначенню елементарними засобами, став метод вичерпування, що полягає в наближенні шуканої величини, знизу і зверху послідовностями відомих величин. Так, площа круга апроксимувалася послідовностями вписаних і описаних правильних многокутників з необмежено зростаючим числом необмежено зменшуваних сторін. Це дало поштовх у напрямку спроби розв’язувати задачу квадратури круга.З винаходом друкарства, підручники одержують більш широке поширення. Основними центрами теоретичної наукової думки стають університети. Прогрес алгебри як теоретичної дисципліни, а не тільки набору практичних правил для розв’язування задач, позначається в розумінні природи ірраціональних чисел, як відносин несумірних величин (Хома Брадвардін, 14 ст. і Н. Орем, 14 ст.) і особливо у введення дробових (Н. Орем), від’ємних і нульових (Н. Шюке, кін. 15 ст.) показників степенів. Тут же виникають перші, що випереджають наступну епоху ідеї про нескінченно великі і нескінченно малі величини. В Оксфордському і Паризькому університетах (Р. Суайнсхед, сер. 14 ст., Н. Орем і ін.) розвиваються перші елементи теорії зміни величин, як функцій часу і їх графічне уявлення, вперше об’єктом вивчення стає нерівномірний рух і вводяться поняття миттєвої швидкості і прискорення.Однак, щоб охопити кількісні відносини в процесі їхньої зміни, потрібно було самі залежності між величинами зробити самостійним предметом вивчення. Тому на перший план висувається поняття функції, що грає надалі таку ж роль основного і самостійного предмета вивчення, як раніше поняття чи величини числа. Вивчення змінних величин і функціональних залежностей приводить до основних понять математичного аналізу: ідею нескінченного у явному вигляді, до понять границі, похідної, диференціала й інтеграла. Створюється аналіз нескінченно малих, у першу чергу у виді диференціального числення й інтегрального числення. Основні закони механіки і фізики записуються у формі диференціальних рівнянь, і задача інтегрування цих рівнянь висувається, як одна з актуальних задач математики.Створення нової математики змінних величин у 17 ст. було справою учених передових країн Західної Європи, причому найбільше І. Ньютона і Г. Лейбніца. У 18 ст. одним з основних центрів наукових математичних досліджень стає також Петербурзька академія наук, де працює ряд найбільших математиків того часу іноземного походження (Л. Ейлер, Д. Бернуллі) і поступово складається російська математична школа, що блискуче розгорнула свої дослідження в 19 ст.Іншим джерелом аналізу нескінченно малих є розвинутий І. Кеплером (1615) і Б. Кавальєрі (1635) метод неподільних, застосований ними до визначення об’ємів тіл обертання і ряду інших задач. У цьому методі принципова новизна основних понять аналізу нескінченно малих подається у містичній формі протиріччя (між об’ємом тіла і сукупністю, що не мають об’єму плоских перерізів, за допомогою яких цей об’єм повинен бути визначений). В зв’язку з цим протиріччям прийоми І. Кеплера і Б. Кавальєрі зазнавали критики з боку П. Гульдена (1635–41). Однак вільне вживання нескінченне малих здобуває остаточну перемогу в роботах по визначенню площ (“квадратур”) П. Ферма, Б. Паскаля і Дж. Валліса. Так, у геометричній формі були створені початки диференціального і інтегрального числення.Слід зазначити, що автори 17 ст. мали досить ясні уявлення про поняття границі послідовності і збіжності ряду, вважали потрібним доводити збіжність уживаних ними рядів.До останньої третини 17 ст. відноситься відкриття диференціального і інтегрального числення у повному змісті слова. У відношенні публікації пріоритет цього відкриття належить Г. Лейбніцу, що дав розгорнутий виклад основних ідей нового числення в статтях, опублікованих у 1682–86 рр. У відношенні ж часу фактичного одержання основних результатів маються всі підстави вважати пріоритет належить І. Ньютонові, який до основних ідей диференціального та інтегрального числення прийшов протягом 1665–66 рр. “Аналіз за допомогою рівнянь з нескінченним числом членів” І. Ньютона в 1669 був переданий ним у рукописі І. Барроу і Дж. Кололінзу й одержав широку популярність серед англійських математиків. “Метод флюксій” – твір, у якому І. Ньютон дав систематичний виклад своєї теорії, – був написаний у 1670–71 рр. (виданий у 1736 р.). Г. Лейбніц ж почав свої дослідження з аналізу нескінченно малих лише в 1673 р. І. Ньютон і Г. Лейбніц вперше в загальному вигляді розглянули основні для нового числення операції диференціювання та інтегрування функцій, встановили зв’язок між цими операціями (формула Ньютона–Лейбніца) і розробили для них загальний однаковий алгоритм. Наукові підходи в І. Ньютона і Г. Лейбніца різні. Для І. Ньютона вихідними поняттями є поняття “флюєнти” (змінної величини) і “флюксій” (швидкості її зміни). Прямій задачі перебування флюксій і співвідношень між флюксіями по заданим флюєнтам (диференціювання і складання диференціальних рівнянь) І. Ньютон протиставляв обернену задачу перебування флюєнт по заданих співвідношеннях між флюксіями, тобто відразу загальну задачу інтегрування диференціальних рівнянь; задача відшукання первісної з’являється тут як окремий випадок інтегрування звичайного диференціального рівняння. Разом з тим ні метод границь і флюксій Ньютона, ні диференціальне числення Лейбніца не знаходили одностайного визнання. Тому математики знову звернулися до дослідження фундаментальних понять і принципів аналізу.У відповідності зі своїм трактуванням процесу прямування до границі, Ейлер вважає нескінченно малу величину рівною нулю. Він відкидає «особливу категорію нескінченно малих величин, що нібито не повністю зникають, але зберігають деяку кількість, що, однак, менше, ніж усяке що може бути заданим» [1], тому що відкидання доданків такого роду порушувало зроблену точність аналізу. Незабаром після виходу «Диференціального числення» Ейлера, Даламбер виступив із пропозицією заснувати аналіз на поняттях границі і похідної, не вживаючи цього останнього терміна. Свої погляди Даламбер розглядав як розвиток ідей числення флюксій Ньютона, але він вніс нове, звільнивши їх від механічних чи квазімеханічних уявлень. Це було пов’язано, як із загальними тенденціями розвитку аналізу на материку Європи, так і з класифікацією наук, прийнятої Даламбером: він виходив з того положення, що достовірним пізнанням ми володіємо лише в області абстрактних понять і чим більше дослідних елементів входить у яку-небудь науку, тим більш складні її поняття.В першому розділі книги «Елементарного викладу початків вищих числень» Сімон Люільє розвиває метод границь. До двох теорем про границі, наведених Даламбером, Люільє додає теорему про границю відношення двох змінних величин і уперше вводить знак границі у вигляді lim; уперше ж похідна якої-небудь функції у Люільє «диференціальне відношення» (rapport differentiel) – позначається lim і символ розглядається як єдине ціле, а не дріб. Терміном «нескінченно мала величина» Люільє не користується, зберігаючи його для позначення актуально нескінченно малих; немає в нього і поняття про диференціал.У Росії пропагандистом методу границь виступив С.Е. Гур’єв. Головна праця Гур’єва «Досвід про удосконалення елементів геометрії» (1798 р.) була присвячена питанням обґрунтування і викладання математики. Центральне місце в «Досвіді» займає систематичний додаток методу границь у шкільному курсі геометрії.Даламберу і його послідовникам належить заслуга подальшої розробки теорії про граничні переходи в рамках чистого аналізу. Але в тій конкретній формі, що метод границь набув у теперішній час, він ще не мав строгості так, як числення нескінченно малих. Визначення границі монотонних змінних, було недостатньо. Арсенал понять і загальних теорем методу границь залишався дуже невеликий, і його ледь вистачало тільки для пере доведення уже відомих тверджень. Нові широкі перспективи відкрилися, коли Больцано і Коші установили основний критерій збіжності послідовності і застосували його: перший – при дослідженні властивостей неперервних функцій, а другий – при побудові теорії рядів, що збігаються, і в доведенні теореми про існування інтеграла.Але самим уразливим пунктом теорії границь другої половини XVIII в. було відмовлення від вживання алгоритму нескінченно малих Лейбніца. Це відзначив ще Карно у творі, представленому на конкурс Берлінської академії 1786 р., і ту ж думку він підкреслював у своїх «Міркуваннях».З початку 60-х років реформа шкільної програми з математики стає предметом постійної уваги і обговорення.У теперішній час початки математичного аналізу є невід’ємним складовим курсу алгебри старшої школи. В умовах диференційного навчання виділені загальноосвітні та спеціальні обсяги елементів математичного аналізу, що вивчаються в загальноосвітніх та вищих школах і класах з поглибленим вивченням математики. Елементи теорії границь, вивчаються у спеціалізованих математичних школах, ліцеях і гімназіях.У загальноосвітній школі цей матеріал не передбачений для вивчення всіма учнями. У сучасних підручниках для старшої школи питання історії теорії границь висвітлено дуже стисло. На нашу думку, більш детальне ознайомлення учнів з цим питанням розкриє перед учнями складний, непрямий шлях розвитку наукової думки, ознайомлення учнів з історією наукових питань потрібно робити більш детально, ніж запропоновано у підручнику. Розкриття протиріч між різними науковими школами, вченими пожвавить навчальний процес, розкриє перед учнями непрямий і суперечливий шлях становлення сучасних наукових знань.

У статті розглядається, аналізується колекція декоративних тарілок художників-фарфористів М. Козака та З. Олексенко у Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, виготовлених на Полонському фарфоровому заводі. Метою даної статті є висвітлення авторських виробів художників Полонського фарфорового заводу та їх каталогізація в колекції Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема. Методологічну основу становлять загальнонаукові принципи та методи дослідження. Серед них – пошуку, аналізу та синтезу, узагальнення які дозволили дослідити дане питання та розкрити його. Колекція художньої кераміки у фондовій збірці Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» досить велика. Формувалася збірка кераміки Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема в декілька етапів. Перші надходження датуються 1983 роком. Збірка авторських робіт М. Козака і З. Олексенко налічує 15 одиниць збереження. Декоративні тарілки умовно можна розділити на дві групи за сюжетними композиціями: перша – тарілки з видами м. Переяслава кін. ХІХ – поч. ХХ ст., друга – тарілки, на яких створено світ образів творівШолом-Алейхема. У дослідженні подаються біографічні дані М. Козака та З. Олексенко, характеризується їх доробок, що експонується в Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема НІЕЗ «Переяслав» та каталог авторських робіт із зазначенням автора, назви та інших даних, які характеризують предмети художньої кераміки. Збірка демонструє широкі можливості музейних предметів у відтворенні історії та культури Переяслава кінця ХІХ – початку ХХ ст. В колекції музею знаходяться унікальні предмети, твори декоративно-ужиткового мистецтва, що потребують систематизації, наукової обробки та введення в науковий обіг.

The purpose of this study is to characterize the image of the protagonist of the saga of the boxer Rocky through the prism of mythopoetics as a type of new cultural hero in the field of sports. Research methods are historical and cultural, mythopoetic, and comparative. Its application allows to outline the genetic connection of the image of the hero-boxer with the literary tradition; identify its main parameters as a mythohero; allocate the points of intersection of the author's myth with the myth of the American dream; consider the acquisition of the mytheme of Rocky the beginnings of the ideologeme.Results of the research: The genesis of the image goes back to the traditions of neo-romantic literature. The active appeal to a ritual and a myth, and a new wave of interest in sports as an embodiment of the principle of agony and, therefore, the popularity of sports drama, resulted in the mythologization of the boxer character in the culture of the 20th century. The distinct feature of the movie is a genre syncretism; it is a combination of sports drama, film-biography, action, and melodrama with typical for mytho-scenario archetypic situations. This determines the mass audience and the range of interpretation of Rocky’s story, formed as a mythological scenario. Rocky’s biography interweaves the facts of life of the real prototypes (boxers Rocky Marciano, Rocky Graziano), fictional characters (heroes of Hollywood sports movies), and autobiographical (Sylvester Stallone). The connection with sports as a ritual gives the film a mythological connotation. Simultaneously, it highlights the utilitarian aspect, inherent in the American tradition of Enlightenment and focused on the practical application of the context. The stories of Rocky’s boxing matches, and the stories of his relationships we perceive as “steps” of his initiation to a new cultural hero or a hero of mass culture. This occurs in a chronotope with characteristics of large (Philadelphia) and small (boxing ring) topos as places of professional and personal recognition. Rocky IV stands out among the films of the franchise; the protagonist embodies the athlete-defender of the national way of life that fights against a boxer from the “empire of evil”; and from the cult hero from of mass culture he turns into a mytho-ideology.Conclusions. The popular character of world cinema Rocky Balboa realizes the typical for the 20th century need for the new cultural heroes. Belonging to the two entertainment spheres – cinema and sports – the character created by Stallone gained immense popularity and a long screen “life”. Whereas Rocky’s assertion to the mytheme, and then ideologeme, led to a “fantastic” origin as a character, that is, a combination of biographies of real and fictional prototypes; connection of life scenario with rituals; correlation of moral and ethical beliefs of the hero with the ideas of the national myth of the American dream; his life trials as stages of initiation in the sacred chronotope.Key words: Rocky, mythohero, ritual, sports drama, chronotope, mytho-ideology. Мета цієї студії – схарактеризувати образ протагоніста кіносаги про боксера Роккі крізь призму міфопоетики як тип нового культурного героя із царини спорту. Методами дослідження є історико-культурний, міфопоетичний і порівняльний. Їх застосування дає можливість окреслити генетичний зв’язок образу героя-боксера з літературною традицією; визначити його основні параметри як міфогероя; вказати на точки перетину авторського міфу з міфом американської мрії; розглянути набуття міфологемою Роккі обрисів ідеологеми.Результати дослідження: з’ясовано, що ґенеза образу персонажа-спортсмена сягає неоромантичної традиції. Тоді як міфологізація кіногероя-боксера в культурі ХХ ст. зумовлена активним зверненням до ритуалу і міфу; новою хвилею інтересу до спортивних змагань як втіленням принципу агонічності; популярністю жанру спортивної кінодрами. Разом із тим масову глядацьку аудиторію і потужний інтерпретаційний потенціал персонажа Роккі забезпечував і жанровий синкретизм фільмів про нього: поєднання елементів спортивної драми, фільму-біографії, бойовика, мелодрами з типовими для міфосценарію архетипними ситуаціями. Визначено, що в екранній історії Роккі переплітаються факти з життя боксерів Р. Марчіано, Р. Граціано, героїв спортивних кінодрам і факти біографії самого С. Сталлоне. Зв’язок зі спортом як ритуалом надає фільмам про Роккі міфологічного підтексту і водночас окреслює його «утилітарний» аспект, притаманний американській просвітницькій традиції і орієнтований на практичне застосування переглянутого. Історії боксерських поєдинків кіногероя разом з історіями взаємин із «ближнім колом» сприймаються етапами ініціації на шляху до нового культурного героя у хронотопі, де великий (Філадельфія) і малий (ринг) топоси стають місцями здобуття ним професійного і особистісного визнання. Наголошено, що серед фільмів франшизи виокремлюється четвертий епізод, де Роккі втілює спортсмена-захисника національного способу життя, виступаючи проти боксера з «імперії зла». У такий спосіб герой масової свідомості переходить у міфоідеологему.Висновки. У культовому персонажеві світового кінематографу Роккі Бальбоа зреалізована характерна для людини маси ХХ ст. потреба в нових культурних героях. Завдяки приналежності до двох видовищних сфер – кіно і спорт – персонаж, створений С. Сталлоне, здобув величезну популярність і тривале екранне «життя». Тоді як утвердження Роккі у статусі пев-ної міфологеми, а потім й ідеологеми, зумовило «чудесне» походження як персонажа, тобто поєднання біографій реальних і фікційних прототипів; зв’язок життєвого сценарію з ритуалами; кореляцію морально-етичних переконань героя з ідеями національного міфу американської мрії; його життєві випробування як етапи ініціації в сакральному хронотопі.Ключові слова: фільм «Роккі», міфогерой, ритуал, спортивна драма, хронотоп, ідеологема.

Для формування України як ефективної правової держави, яка надає можливість громадянам України мати спроможні об’єднані територіальні громади, мати змогу обирати собі ефективну та авторитетну місцеву владу, яка б мала адекватні повноваження, достатні ресурси і відповідальність перед громадянами та дер-жавою, необхідна реформа децентралізації. Матеріали, викладені в статті, сприятимуть під-вищенню рівня обізнаності суспільства про історичні передумови реформи децентралізації, зокрема створен-ня об’єднаних територіальних громад. Це дозволить відповісти на такі питання: а) чи важлива децентралі-зація для України як держави та зокрема для грома-дян; б) якими є основні причини реформування місце-вого самоврядування в Україні; в) які були б наслідки для населення при відмові від реалізації реформи де-централізації. Мета статті полягає у вивченні та аналізі історич-них передумов формування спроможних об’єднаних територіальних громад в Україні та актуалізації уваги на позитивному досвіді такого об’єднання. Досягненню визначеної мети сприятиме розв’язан-ня таких завдань: 1) вивчення та аналіз першопричин впровадження реформи децентралізації; 2) обґрунту-вання необхідності та розкриття особливостей форму-вання спроможних об’єднаних територіальних громад; 3) висвітлення позитивного ефекту децентралізації на державному та місцевому рівнях з 2015 року до кін-ця 2019 року; 4) спростування міфів про безперспек-тивність об’єднання. З 2014 року відбулися позитивні зміни. Відбулося зростання місцевих бюджетів з 70 млрд грн до май-же 270 млрд грн, сталася передача у власність громад 1,5 млн га земель сільськогосподарського призначен-ня, відбулися зміни в структурі бюджетів і системі прийняття рішень, стало доступним та якісним надан-ня послуг. Також ми спостерігаємо візуальні зміни, зокрема будівництво шкіл, садочків, лікарень, ремон-ти доріг, реставрації історичних будівель, проведення води, газу, світла тощо. З огляду на це можна стверджувати, що рефор-ма децентралізації, безсумнівно, була й залишається необхідною для України та для кожного громадянина. Вважаємо, що найкращими аргументами, які можуть розвіяти будь-які сумніви щодо недоцільності та без-перспективності децентралізації, є факти, що свідчать про позитивні результати спроможних об’єднаних громад.

Ця стаття являє собою першу спробу в Україні комплексного міждисциплінарного дослідження історії культурної політики Австралії в галузі створення її позитивного іміджу у світі. Австралія є унікальною в новітній економічній історії. Це одна з найбагатших країн світу. Таке економічне зростання базується на власній системі вартості Австралії та соціальній структурі. Доведено, що в основі австралійської системи цінностей лежить справедливість. Це знайшло своє відображення в австралійських соціальних послугах, таких як система охорони здоров'я та масове навчання. Ця політика сприяє зменшенню нерівності. Виявлено, що важливу роль у створенні позитивного іміджу Австралії в першій половині XIX століття зіграв Вільям Вентворт, провідний австралійський політичний діяч того періоду. Його книга «Статистичний, історичний та політичний опис колонії Нового Південного Уельсу та її залежних поселень у країні Ван Дімена» стала першою книгою про Австралію, яку написав австралієць, корінний народження. Зростання національної літератури, а потім і кіноіндустрії зробили великий внесок у розвиток позитивного іміджу Австралії. Проаналізовано історичні періоди їх розвитку, починаючи з 1900 року і до наших днів. Особлива увага приділяється періоду 1970-1980-х років, коли австралійський штат вирішив сприяти зростанню національної кіноіндустрії різними методами, включаючи її фінансування, відкриття австралійської школи кіно і телебачення та будівництво Національного кіноархіву. Досліджуються позитивні результати, що призвело до буму кіновиробництва тих років, що призвело до зростання інтересу до австралійського кіно в усьому світі, наприклад, "Крокодил Денді" та його продовження, "Австралія" та інші. Все це посилило позитивний імідж Австралії. Багато в чому підвищення іміджу Австралії призвело до хвилі імміграції до країни, а також до іноземного студентства для отримання австралійської вищої освіти. Ці події можна розглядати як яскраві приклади успішного впровадження м'якої сили австралійським урядом та дипломатією.