Journal articles: 'Історичні витоки народу'

1

Калиновський, Ю. Ю. "Цивілізаційно-історичні витоки правосвідомості українського народу." Проблеми законності, Вип. 133 (2016): 233–40.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності. З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ. Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви. Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Талдонова, Лілія. "Виховання духовної особистості в навчальному процессі сучасної школи." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 255–65. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-255-265.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Гордійчук, О. "ЕТНОҐЕНЕЗ ТА ОСНОВНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 52–62. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.52-62.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено засадничі питання етноґенезу українського народу й підтримано автохтонно-автономістичну концепцію, що обґрунтовує "окремішність" та самобутність українського народу, його автохтонність на своїй території. Обґрунтовано, що дослідження витоків та першооснов ментальності нації тісно пов’язане з питанням її етноґенезу. Стверджено, що кожен народ, що проживав на українських етнічних землях, залишив відбиток у генетичному коді української нації, вплинув на формування її духовних структур, особливостей світосприйняття, світовідношення, світоперетворення. Різні ментальні особливості зумовлені відмінностями історичного досвіду переживання певних подій. Їх основне завдання – вирішення / уникнення конкретного життєвого аспекту, складової об’єктивної чи навіть суб’єктивної реальності. Представлено й проаналізовано основні риси української ментальності як оригінальну парадигму онтологічних екзистенціалів українців, сформовану історично завдяки низці чинників(географічному положенню, природно-кліматичним умовам, досвіду поразок і перемог, особливостям селекції та генетики, мові, релігії, культурним традиціям, звичаям). Досліджено особливості вияву ментальності на сучасному етапі історичного розвитку. Підсумовано, що саме такий набір ментальних рис українського народу є наслідком засвоєного досвіду переживання певних історичних подій, детермінованих об’єктивною реальністю; зазначені ментальні риси допомогли українцям зберегти власне "обличчя", вижити у скрутні часи й періоди бездержавності, не підкоритися й не асимілюватися з подальшою втратою державності; на сучасному етапі українцям важливо осмислити весь історичний досвід, підсилювати ті ментальні риси, які наразі є конструктивними та сприяють успішному розвитку й поступу України як європейської держави, а також позбуватися деструктивних рис, особливу увагу приділяючи розвитку раціонально-вольового компоненту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Harkava, T. A. "Історичні витоки петриківського декоративного розпису." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 4(144) (July 11, 2017): 53. http://dx.doi.org/10.15421/171761.

Full text

Abstract:

Встановлено, що вітчизняна наука про народне мистецтво зародилася та розвивалася передусім як вивчення археологічних старожитностей, і важливим фактором його вивчення стали археологічні з’їзди. З’ясовано, що Петриківський декоративний розпис як складова українського народного декоративно-прикладного мистецтва своїм корінням сягає Трипілля, зародившись у вигляді селянського хатнього малювання - стінопису. Упродовж віків в Україні формувалися різноманітні школи декоративного розпису, однак найбільше і найкраще зберігся і розвинувся петриківський декоративний розпис. Визначено основні віхи розвитку петриківського розпису від часу його офіційного визнання і донині, названі основоположники традиційної школи петриківського декоративного розпису та їх послідовники.Висвітлено внесок самобутнього петриківського декоративного розпису у світову культуру визнанням його ЮНЕСКО як нематеріальної культурної спадщини людства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Абашина, Н. С. "В.Д . Баран - дослідник історичних витоків українського народу." In Sclavenia terra, Вип. 2 (2018): 5–18.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Черняхівська, Олена. "У ВИТОКІВ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНОГО ПРОЄКТУ «ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР» У 26-ти ТОМАХ." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 205–25. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-205-225.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про передумови виникнення і реалізації унікального енциклопедичного проєкту «Історія міст і сіл Української УРСР» у 26-ти томах. Наголошено на актуальності цього питання, незважаючи на те, що проєкт реалізовували з 1962 по 1983 рр. Авторка простежує те, як у післявоєнний період ідея створення багатотомного енциклопедичного видання (словника-довідника) з історії населених пунктів України поступово оволодівала масами і завойовувала все більше прихильників. Ними були не лише представники вітчизняного академічного соціогуманітарного співтовариства, але й широкі верстви населення, які під час і в результаті реалізації проєкту стали більш цікавитися питаннями краєзнавства. Авторка стверджує, що саме львівська наукова спільнота (академік І. Крип’якевич з його підлеглими в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові) зробила перші практичні кроки на рівні регіону у напрямку реалізації цієї ідеї ще до виходу відповідної постанови наприкінці травня 1962 р. Вони саме з 1959 р. розпочали роботу з укладання історично-географічного словника Львівської області. Ідею було розвинуто у київській академічній спільноті на рівні керівників відповідних інституцій. Так, з 1960 р. у відділі допоміжних історичних дисциплін Інституту історії АН України проводили спеціальні наради з формування концепції багатотомника, а також розробляли організаційний супровід проєкту. Також заздалегідь Архівне управління при Раді Міністрів УРСР стало проводити роботу з виявлення в центральних та обласних архівах дотичних матеріалів і внесення їх у картотеки, підготовки відповідних методичних матеріалів. Відзначено роль першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста у промоції цієї ідеї. Отже, у розвідці визначено роль, яку відігравала у формуванні засад і структури багатотомника академічна історична спільнота Києва ‒ Львова, що у взаємодії з компартійною верхівкою республіки призвело до владної легітимізації проєкту в постанові ЦК КП України 16/18-з від 29 травня 1962 р. «Про видання «Iсторії міст і сіл Української РСР»».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

СВЯТОЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР, and ІГОР БОЙКО. "Витоки, етапи становлення та розвиток української державності." Право України, no. 2020/01 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-017.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню витоків, етапів становлення і розвитку української державності. Зазначено, що державність є результатом матеріального і духовного розвитку цілої нації. З’ясовано, що зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям “держава”. Державність має своїм результатом створення держави як підсумок розвитку української нації. Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, зі свого боку, є однією зі складових – своєрідним вінцем державності. Ознаки державності: 1) реалізація права нації на політичне само визначення, державну незалежність, що є першим кроком на шляху до створення власної держави; 2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах: а) державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; правоохоронні органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо); б) муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування; 3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах; 4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини; 5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація; 6) державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Для української нації становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Творцем української державності була українська нація як конкретно-історична форма соціальності українців, яка об’єднана єдиною мовою, територією, історією, культурою, релігією, правом, глибинними економічними зв’язками, певними рисами культури та характеру. Українська нація упродовж багатьох віків проживає на території сучасної України, понад 1 000 років тому почала створювати свою державність у надзвичайно складних умовах, зокрема тому, що не мала захищених природою кордонів, зате мала агресивних ближчих і дальших сусідів. Історія української державності – це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Кугутяк, Микола. "КРИЛОСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС, ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 34 (December 10, 2021): 193–210. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.193-210.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу історіографічних і джерелознавчих аспектів проблематики, пов’язаної з історичним минулим Крилоського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці, яке було тісно пов’язане з діяльністю Успенського собору і Галицького єпископсько-митрополичого центру. Впродовж півтора століття вченим вдалось провести масштабні археологічні й історичні дослідження з минулого давнього Галича, однак історія його головної святині – Крилоського Успенського монастиря залишалась на маргінесі наукового пошуку. Переважна більшість наукових публікацій, пов’язаних з історією давнього Галича проблематики Успенського монастиря не торкались, або ж висвітлювали окремі її аспекти, зокрема тему опікунства Успенської обителі XV століття, намісництва в Галичі (А. Шнайдер, І. Шараневич, І. Рудович, І. Крип’якевич), земельних володінь монастиря та його місцезнаходження (Й. Пеленський, Я. Пастернак, Б. Томенчук). Різноманітні аспекти діяльності обителі розглядались рядом вітчизняних і зарубіжних дослідників (О. Купчинський, Б. Лоренс, З. Федунків). Вперше тему Крилоського Успенського монастиря, як самостійного предмету вивчення, поставив у 2008 р. львівський археолог В. Петрик. Якщо місцезнаходження Крилоського Успенського монастиря XVII–XVIII ст. не викликає сумніву, він розташовувався поблизу Успенської церкви в межах оборонного муру, то його локалізація у XII–XVI ст. досі залишається предметом дискусій – Золотий Тік, або територія поруч з Успенським собором. У ході пошуку документів з історії Успенської обителі виявлено матеріали василіянського Сумарію – збірки документів зібраних ченцями-василіянами з метою обґрунтування діяльності монастиря впродовж століть. Матеріали Сумарію активно використовувались у ході судового процесу між василіянами й дієцезіяльним духовенством XVIII століття. У акціональних і реплікаційних книгах Сумарію василіяни дали своє трактування поняття опікунства, торкнулись проблеми церковно-монастирської термінології, обґрунтовували фундаційні права на земельні володіння. Цінну колекцію документів під назвою “Monumenta Perehinska i Krylosa” виявлено у фонді греко-католицького митрополичого ординаріату. Важливе значення для дослідження Крилоського монастиря має латиномовний інвентар Успенської та іншої обителей, виконаний консультором Є. Оземкевичем 14 жовтня 1749 р. Пошукова діяльність василіян середини XVIII століття, започаткована з метою обґрунтування своїх прав і маєтностей, мала своїм наслідком збір історичної спадщини, усвідомлення тодішньої церковно-монастирської еліти своїх духовних витоків й національно-культурне відродження народу. Ключові слова: Крилоський монастир Успіння Пресвятої Богородиці, історіографічний дискурс, писемні джерела, василіянський Сумарій, колекція

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Бишевець, О. "Історичні витоки застосування тактичних прийомів у сфері судочинства (на основі дослідження "Прав, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року)." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 77/78 (2007): 57–59.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Патраков, Володимир. "ЛОГОС І МІФОС. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ГЕГЕЛЯ І ТЕОРІЯ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО: СПРОБА СИНТЕЗУ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 350–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-350-361.

Full text

Abstract:

Конкретизовано філософію історії Гегеля на базі теорії колек- тивного несвідомого К. Г. Юнга і його послідовників. Ключовою категорі- єю, що зв’язує ці теорії, є поняття народного духу, оскільки, згідно з теорі- єю Гегеля, Світовий дух (загальне) розвивається через народні (особливе). Для з’ясування основного протиріччя історичного розвитку розглядається структура діалектичного протиріччя Гегеля. У всесвітньо-історичному про- цесі головним є протиріччя між Логосом (ідеями) і міфосом (колективне несвідоме, народні духи). Абсолютизація загального, Логосу, в марксиз- мі або буржуазному глобальному лібералізмі веде до втрати національної ідентичності та соціальної катастрофи. Своєю чергою, абсолютизація мі- фосу, що лежить в основі різних фашистських і расистських теорій, веде до національної ізоляції і стагнації. Міфологія історії, заснована не на понят- ті (Розумі), а на архетипах і міфах — це шлях в історичну безвихідь. Тому тільки суперечлива, діалектична єдність Логосу і Міфосу веде народи до сталого розвитку. Не національна самоізоляція і винятковість, і не розчи- нення в глобальних світових процесах, а розвиток на основі національних архетипів і цінностях в тісній співпраці з іншими країнами. Таким чином, світогляд, який вбачає у протиріччях джерело розвитку, має стати затребу- ваним. Цим світоглядом є конкретизована на сучасному науковому мате- ріалі філософія діалектичного розуму Г. Гегеля, згідно з яким, “хто розум- но дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно”. Навпаки, панівний нині розумовий розум, що розділяє світ на частини, не може зрозуміти діалектичної розумності світу і занурює його в нісенітницю. Саме в цьому полягає витік появи популярних політологічних теорій “хаосу”, “турбулент- ності” та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні." Право України, no. 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

РУМ’ЯНЦЕВ, ВЯЧЕСЛАВ. "Витоки, природа влади та правові засади Української держави гетьмана Павла Скоропадського." Право України, no. 2020/01 (2020): 225. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-225.

Full text

Abstract:

Українська Держава гетьмана П. Скоропадського стала своєрідною віхою українського державотворення. Її виникнення не випливало із попереднього розвитку і не створювало умов для подальшого процесу державотворення. Тому її оцінка в науковій літературі доволі суперечлива. З метою визначення витоків Української Держави гетьмана П. Скоропадського слід брати до уваги геополітичну ситуацію того часу, насамперед хід і підсумки Першої світової війни, складну та неоднозначну соціальну та економічну політику Української Центральної Ради (УЦР), яка призвела до кризи в Україні, що сталася на початку 1918 р. Ставши до влади, гетьман П. Скоропадський мав чітку програму дій. Свою державну діяльність він розпочав із рішучої відмови від соціальної політики УЦР та обіцяв повернути життя в нормальне русло. Усе це в концентрованому вигляді містилося в оголошених 29 квітня 1918 р. “Грамоті до всього українського народу” та “Законах про тимчасовий державний устрій України”. Проте заходів для її реалі зації у гетьмана було недостатньо. Присутність в Україні значного військового контингенту Німеччини та Австро-Угорщини стримувала розвиток більшовизму всередині держави і захищала від його проникнення іззовні, що давало змогу гетьманському уряду сконцентруватися на вирішенні нагальних проблем державотворення. Однак надмірні апетити Німеччини та Австро-Угорщини, бажання вирішити за рахунок України свої економічні та продовольчі проблеми обмежували сферу діяльності гетьманського уряду саме цими межами, не дозволяючи йому займатися такими важливими питаннями розбудови держави, як створення власної армії, нала годження роботи апарату управління на місцях тощо. Стосовно форми Української Держави гетьмана П. Скоропадського зроблено висновок, що це було повернення до історичних традицій козаччини-гетьманату, але за змістом не мало характеру стихійного прориву соціальної енергії. Це був типовий шлях німецького командування, а гетьман послужив ширмою для недопусти мої зогляду на умови Брестського договору німецької окупації України. Форма Української Держави була складна й суперечлива. Це була авторитарна, хоча і досить ліберальна форма правління, обмежена як законом, так і часом – до скли-кання установчого Українського Сейму. Республіканські інституції перемежовувалися з ознаками монархічної форми правління. Основні висновки полягають у тому, що, незважаючи на значну залежність від німців, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського мала свої цілі й соціальну базу. Її утворення являло собою спробу консервативних політичних сил загасити полум’я революції, збити хвилю радикальних соціалістичних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ ввести соціальне життя у межі правових норм, відстояти право приватної власності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Бокшиц, Олена, and Ірина Каменська. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНИХ ВЕЖ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВ." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 246–69. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-246-269.

Full text

Abstract:

У реаліях сучасного сьогодення здоров’я – це основна фундаментальна ланка в житті кожної людини, яка безпосередньо відображається на її буття, благополуччя, психічне та емоційне самопочуття. Здоров’я є цінним показником цивілізованості сучасного суспільства, одним із основних складників національного розвитку у цілому світі. У складних умовах пандемії, що відбувається нині у світі, сучасне суспільство все ж потребує компетентних фахівців, які могли б бути конкурентоспроможними на ринку праці, рішуче змінювалися б і організовували активну життєву позицію, які швидко приймали б логічні поставленій меті рішення, уміли раціонально організовувати свою життєдіяльність із позицій збереження, зміцнення здоров’я як свого, так і оточуючих, створювати і забезпечувати безпечні умови життя та праці на виробництві та в побуті, вміти запобігати небезпечним ситуаціям, що загрожують життю людей. Відомо, що пожежна небезпека одна із найстаріших загроз та проблем із якою стикається людство протягом всього земного життя. Вогонь залишив свої сліди в історії всіх епох і народів. Тисячі міст і сіл зникли з лиця Землі в гігантських язиках полум’я. Безцінні витвори розуму і талановитих рук попередніх поколінь перетворилися на порох. Протягом всіх століть вогонь знищував мільйони людських життів. За своїми трагічними наслідками пожежі не поступалися епідеміям, посухам та іншим лихам. Загальна кількість пожеж на нашій планеті досягла 5,5 млн на рік, кожні 5 секунд десь спалахує пожежа. Тому не дивно, що сьогодні пожежі дійсно все частіше стають вагомою проблемою. У нинішніх реаліях ХХІ століття сучасна людина вже озброєна знаннями й найпотужнішою технікою, і вже може на належному рівні конкурувати з вогнем, здобувати та формувати знання про пожежну безпеку, знання, які отримуються у закладах вищої освіти. Саме у закладах вищої освіти відбувається формування знань, підготовка майбутніх фахівців професійного спрямування як пропагандистів і педагогів у боротьбі з пожежами та безпечної організації життєдіяльності. У статті розглядаються історичні моменти виникнення та розвитку на території України архітектурних пам’яток, які в свої часи виконували вагому роль та функцію з безпеки життя українського народу і слугували пожежними вежами (каланчами). Розкривається сутність формування знань з пожежної безпеки виробництв при вивченні історичних аспектів розвитку пожежних веж на території України. Формування знань у студентів закладів вищої освіти з пожежної безпеки виробництв забезпечує розвиток умінь та навичок, здатності (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління пожежної безпеки на підприємствах (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку, розвиток здоров’язберігаючих компетенцій і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Саме навчальні заклади зокрема вищі, незалежно від видів їх спрямованості, є тим центром, де відбувається формування знань, умінь і навичок у студентів при вивченні пожежної безпеки зокрема. Людина з вищою освітою, яка має високий рівень здоров’язберігаючої компетентності, є пропагандистом здорового способу життя та спрямовує свої знання й уміння на безпечні умови праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Горбач, Н. В., and К. В. Антонюк. "ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ФОЛЬК-ДЖАЗ РОМАНУ-ФЕЄРІЇ «РАЙ-МИР» СЕРГІЯ ЦЮРИЦЯ." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 49–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.04.

Full text

Abstract:

Стаття розкриває жанрову специфіку твору «Рай-Мир» сучасного волинського письменника Сергія Цюриця, аналізує новаторство в інтерпретації фольклорних мотивів у романі. Метою розвідки передбачено з’ясувати фольклорно-міфологічне підґрунтя твору «Рай-Мир» та розкрити доцільність жанрового визначення автора – «фольк-джаз роман-феєрія». У статті проаналізовано фольклорні витоки твору, його інтертекстуальність, що дозволяє використовувати у структурі роману елементи різних жанрів народної творчості. Серед них – народні казки, легенди, пісні, думи. Відтак, структура твору зіткана з фольклорного матеріалу, автор використовує навіть цілі рядки з народнопісенних творів, обігрує мотиви прозових фольклорних жанрів, чим і зумовлена насиченість роману яскравими та суперечливими образами. Порівнюючи особливості джазу та поезії, можна зробити висновки, що обом видам мистецтва притаманні високий ступінь імпровізації, складний ритм та висока емоційна наповненість. Симбіоз зорових та слухових образів відіграє також не останню роль. Відтак, підзаголовок «фольк-джаз» служить своєрідною підказкою в декодуванні авторського задуму та символіки образів. Фантастично-казковий сюжет та міфологічне мислення у творенні художньої дійсності підтверджує авторське визначення «роман-феєрія». Сергій Цюриць заглиблюється в слов’янську міфологію, звертається до космогонічних та астральних символів і таким чином демонструє зв’язок твору з історично-культурною традицією. Отже, фольклорно-міфологічне підґрунтя роману-феєрії «Рай-Мир» виявляє себе в інтерпретації фольклорних мотивів не стільки з метою стилізації, скільки задля створення нової художньої реальності. Своїм романом автор не лише репрезентує сучасне бачення і розуміння фольклорних елементів у поезії, а й демонструє їхнє художнє та практичне значення для сучасного літературного процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Карпічков, В., and В. Савіцька. "Еволюція інституту князівської влади в Давньоруській державі (ІХ – ХІІ ст.)." Юридичний вісник, no. 3 (October 5, 2020): 46–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1904.

Full text

Abstract:

У статті досліджено еволю-цію інституту князівської влади в Давньоруській державі та його особливості протягом IX – XII сто-літь. Проаналізовано витоки влади Великого князя, історію її станов-лення, а також місце в системі адміністративного апарату Русі на основі систематизації і узагаль-нення інформації з різноманітних історичних джерел, пам’яток пра-ва, історичних та історико-право-вих досліджень вітчизняних і росій-ських науковців.Визначено, що інститут князів-ської влади є найдавнішою, істо-рично першою офіційною управлін-ською структурою в Давньоруській державі. Князь мав найвищу полі-тичну, управлінську, фіскальну, військову та судову владу. До основних його функцій належали організація і особисте керівниц-тво військовими походами; оборона земель і кордонів держави; ведення зовнішньої і внутрішньої політи-ки; будівництво (та ремонт) міст, укріплень, сполучень на підкон-трольних територіях; здійснення законотворчої та реформаторської діяльності; відправлення судочин-ства над своїми підлеглими і дру-жиною, а також стягнення данини з підконтрольних земель.Однак еволюція інституту кня-зівської влади напряму пов’язана з процесом становлення державності на українських землях. Оскільки Давньоруська держава пройшла шлях від протодержави до одноо-сібної (майже абсолютної) монар-хії, згодом федеративної монархії та конфедерації самостійних кня-зівств, то на кожному з цих етапів влада Великого князя різнилася. Досліджено обсяг повноважень Великого князя, його функції, поря-док передачі влади, а також обста-вини, що вплинули на становлення та розвиток цього інституту в додержавний період (до XI ст.), в період становлення державнос-ті на Русі (кінець ІХ – X ст.), в період розквіту Давньоруської дер-жави (кінець Х ст. – перша поло-вина XI ст.) та в період феодаль-ної роздрібненості (друга половина XI ст. – XII ст.).Також встановлено, що держав-на влада в Давньоруській державі органічно поєднувала в собі риси монархії (влада Великого князя), демократії (віче) та аристократії (князівська рада). Князівська рада та віче обмежували владу Великого князя і не давали їй стати абсо-лютною. Завдяки силі давньорусь-ких звичаїв, військовій підтримці дружини і визнання народом Вели-кий князь продовжував залишатися символом і гарантом могутності Давньоруської держави протягом всього часу її існування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Коник, М. І. "“АБИ НАШ НАРІД ДОБУВ СЯ ІЗ БІДИ І НУЖДИ…”: ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ СТЕПАНА СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 53–56. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-09.

Full text

Abstract:

Українська журналістська наука доби незалежності все більше набуває рис об’єктивності та всебічності, позбавляючись стереотипів заідеологізованості, притаманних радянському журналістикознавст-ву. Це зумовлено не лише реальними суспільно-політичними умовами, а й новими можливостями для дослідників безпосереднього використання історичних джерел, їх неупередженого аналізу. Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється необхідністю вивчення творчої спадщини тих визначних діячів, що стояли біля витоків українського журналістикознавства та формували основні принципи функціонування українських мас-медій. Окрім того, визначення ролі окремої особистості у мас-медійній галузі, впливу її переконань та вчинків є важливим компонентом у дослідженні вітчизняної журналістики. Довгі десятиліття неординарна осо-бистість Степана Смаль-Стоцького через ідеологічні заборони не була належно пошанована, а неоціненна творча спадщина залишалася недоступною для українства. Із здобуттям Україною незалежності його науко-вий доробок, журналістська та редакційно-видавнича діяльність стали об’єктом досліджень українських нау-ковців. Комплексний аналіз економічної журналістики в доробку С. Смаль-Стоцького у контексті розвитку української журналістики кінця ХІХ – початку ХХ ст. окреслює мету дослідження. Що стосується практич-ного значення результатів дослідження, то варто наголосити на тому, що напрацьований матеріал необхідно використати для підготовки узагальнюючих праць з історії української журналістики, для підготовки нав-чальних програм з фахових дисциплін у вищих навчальних закладах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Xiao, Luo. "Establishment of art museums of China: experience for Ukraine." Almanac "Culture and Contemporaneity", no. 2 (December 27, 2021). http://dx.doi.org/10.32461/2226-0285.2.2021.249254.

Full text

Abstract:

Мета роботи – дослідити становлення та розвиток китайської академії живопису крізь історичну призму, проаналізувати її сучасні завдання. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових методів: історичному, аналітичному, методі порівняння та логічному методі (оперуванні знанням і засобами його одержання, що дає змогу систематизувати нові знання, не повертаючись до емпіричних розрахунків). Наукова новизна. У роботі чи не вперше в українській історіографії та мистецтвознавчих студіях наголошено на особливостях розвитку китайської академії живопису, як важливого елемента виховання та навчання майбутніх митців Піднебесної. До того ж, указано на важливі структурні зміни у діяльності образотворчої галузі Китаю. Висновки. Упродовж Х–ХІІ ст. академія була потужним освітнім закладом із своєю ієрархією викладачів, системою навчання (яке включало також оволодіння філософією та поезією). На початку ХХ ст. китайські майстри намагалися поєднати традиційне та сучасне їм європейське мистецтво. Нині ж робота академії достатньо демократична, і китайське мистецтво повертається до вільного діалогу. Водночас академія не забуває про соціальні проекти, головним її завданням є служіння народу. У художньому академічному просторі молодим художникам доводиться оволодіти різними техніками, перш за ніж створювати власні картини. Це дає їм змогу сформувати оригінальний стиль живопису на основі вже набутих навичок і знань. Їхні витвори мистецтва повинні не імітувати старовинний живопис, але й привносити щось нове у розвиток китайської культури. Отже, китайський живопис – це сучасне мистецтво зі своєю системою, створене китайськими етнічними народами шляхом накопичення тисячолітнього досвіду. Сучасними вимогами, на які повинна реагувати академія, є подальше єднання зі світовим мистецтвом, із сучасними тенденціями та напрямами. Це дасть змогу у цілому збагатити китайську культуру. Ключові слова: КНР, музейна справа, художні музеї, становлення, сучасний стан, досвід, Україна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Історичні витоки народу'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles