To see the other types of publications on this topic, follow the link: Історичний імідж.
Journal articles on the topic 'Історичний імідж'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 22 journal articles for your research on the topic 'Історичний імідж.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Красножон, Неоніла. "УКРАЇНСЬКО-ЛАТВІЙСЬКІ КОМУНІКАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВ (1991-2020 РР.)." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 160–85. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-160-185.
Full textAbstract:
У статті розкриваються основні види та типи українсько-латвійських комунікативних зв’язків, які сформувалися між Україною та Латвією впродовж довготривалого періоду (1991-2020 рр.). Зважаючи на слабку дослідженість зазначеної наукової теми у вітчизняній історичній науці, автор статті подає основний понятійно-категоріальний апарат, зокрема намагається сформувати власне розуміння таких понять як: інформатизація, комунікація та комунікативні зв’язки в сучасних умовах глобалізованого світу. Значна увага також приділена типологізації рівнів комунікативних зв’язків, які сформувалися між Латвією та Україною.
Розкриваючи українсько-латвійські комунікативні зв’язки, робиться акцент на особливому місці та ролі спільної історичної пам’яті в розвитку комунікативних зв’язків між обома народами. Саме ця пам'ять не лише укріплює міждержавну та міжнародну комунікацію, а й допомагає обом народам позбутися залишків радянського тоталітарного минулого. Поряд з історичною пам’яттю в статті досліджуються три основні рівні міждержавної комунікації Латвії та України. Зокрема, першим є офіційний загальнодержавний дипломатичний рівень, представники якого фактично формують зовнішню політику держав; рівень громадський та рівень комунікації у сфері масмедіа.
В статті також наголошується на визначальному впливі російської збройної агресії щодо України та формування позитивного іміджу української держави в очах широкого загалу латвійської громадськості. У цей момент прослідковується значна активізація комунікації між народами обох держав на громадському рівні. Крім того, в статті наводиться приклад цілого ряду форм та методів, які сприяють укріпленню дружніх зв’язків між українським та латвійським народами. Також вказується і на цілий ряд проблем, існуючих в комунікаціях між обома державами, до вирішення яких подаються власні авторські пропозиції.
2
Князська, О. М. "Теоретичні засади побудови іміджу: історична ретроспектива." Інформаційне суспільство, Вип. 11, січень - червень (2010): 38–41.
Find full text
3
Майстренко, Юлія, and Михайло Сергєєв. "Управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в умовах інформаційно-комунікаційних змін." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 101–24. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235709.
Full textAbstract:
Вступ. Актуальність проблеми управління соціокультурною діяльністю бібліотеки пов’язана з інформаційно-комунікаційними змінами в суспільстві, які вимагають становлення бібліотечних практик, розробки нестандартних рішень, появу нових ідей щодо бібліотечної діяльності. Мета і методи. Метою статті є розробка наукових положень і практичних рекомендацій щодо управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в умовах інформаційно-комунікаційних змін, що дасть нові можливості для якісної трансграничної інформаційної взаємодії бібліотеки з користувачами, спростить доступ до бібліотечних ресурсів і послуг та, як наслідок, сприятиме формуванню позитивного іміджу, підвищить якість та ефективність діяльності бібліотек. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, історичний, термінологічний, когнітивний, культурний підходи до вивчення процесів управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в період інформаційно-комунікаційних змін у суспільстві. Результати. Систематизовано існуючі підходи до термінологічного поля бібліотекознавства в різні історичні періоди. Досліджено роль і функції бібліотек у соціокультурному розвитку особистості. Визначено традиційні та інноваційні види діяльності в центральній бібліотечній системі «Свічадо», досліджено їх ефективність. Результати соціологічного дослідження свідчать, що для ефективної діяльності бібліотеки в інформаційно-комунікаційному просторі необхідно підвищити кваліфікацію бібліотечних фахівців та закріпити норми часу, які б регулювали діяльність у соціальних мережах. Висновки. Управління соціокультурною діяльністю бібліотек в умовах інформаційно-комунікаційних змін дозволить вийти на новий якісний рівень та сприятиме розвитку бібліотеки відповідно до вимог сучасного суспільства.
4
Yevtushenko, Aleksandr, Mykola Suslov, and Svitlana Verba. "БРЕНДИНГ ТЕРИТОРІЇ ГРОМАДИ – МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ЛОКАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 622–49. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.04.
Full textAbstract:
У статті розглянутий взаємозв’язок між брендингом території у новостворених об’єднаних територіальних громадах (далі ОТГ) та формуванням локальної ідентичності ОТГ як фактора її конкурентоспроможності.
Надано визначення понять «бренд» та «брендинг», які пропонуються вітчизняною на зарубіжною науковими школами. Доведено, що брендинг території ОТГ – це своєрідна стратегія, спрямована на поліпшення іміджу адміністративно-територіальної одиниці для залучення інвесторів, туристів, бізнесменів. Виділено функції бренду території ОТГ, які стосуються користувача (ідентифікації, персоналізації, гарантії, спрощення рішення та задоволення) і зазначено, що ефективне просування бренду залежить від інвестицій вкладених в його первісне просування, насамперед, в інформативну рекламу.
Доведено, що локальна ідентичність, як місце проживання, територія, що має певні відмінності, характеристики і стає брендом, а брендинг – механізм спрямований на згуртування локальних співтовариств, що проживають на території ОТГ, формування уявлення про власну ідентичність до цієї території. У статті бренди окремих територій громад визначені, як локальні бренди, що характеризують ментальність місцевого населення, його наближеність до культурних та історичних традицій, що обумовлене природно-географічними, економічними, історичними та соціально-культурними факторами. Зроблено акцент на використанні логотипу та інших візуальних атрибутів бренду громади для посилення локальної ідентичності, тобто самоототожнення індивідів з місцевим співтовариством, заснованої на культурно-психологічній єдності населення. Бренд території ОТГ є інструментом реалізації стратегії розвитку громади, тому що акумулює інтереси її населення, інвесторів, бізнесу, влади, і, таким чином, виступає фактором конкурентоспроможності.
5
Levko, Veronica. "ДИХОТОМІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І КОЛЕКТИВНОГО У СОЛЬНОМУ ТА АНСАМБЛЕВОМУ ЕСТРАДНОМУ ВОКАЛЬНОМУ ВИКОНАВСТВІ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 366. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.366-383.
Full textAbstract:
У дослідженні охарактеризовано особливості функціонування сольних і ансамблевих форм вокального мистецтва естради в її історичній динаміці. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, компаративного та аналітичного методів, які стали підґрунтям для цілісної характеристики сучасного естрадного виконавства в його сольному та ансамблевому різновидах. Було розглянуто сольне та ансамблеве естрадне виконавство у дихотомії індивідуального та колективного. Індивідуальне і колективне у вокальному мистецтві естради виявляються через взаємодію сольного та ансамблевого начал. Аналіз історичного розвитку світової вокальної естради дозволив виявити системну зміну у виконавських складах: кожне нове десятиріччя відзначено пріоритетністю або сольного, або ансамблевого співу. У 1970-х рр. на світовій естраді панує ансамблевий спів. Естетика вокальної насиченості в поєднанні з іміджем рок або поп-гурту як єдиного колективу сприяла культивуванню в естрадній музиці ансамблевого виконавства. 1980-і рр. стали періодом пріоритетності сольного співу на естраді, де вся увага концентрувалася на лідері колективу, функцію якого виконував вокаліст. У цей період радикально змінюється естрадна естетика: ансамблевий спів трансформується в сольний як найбільш відповідний духу індивідуалізму. Еволюція форм вокального виконавства в естрадному мистецтві відбувається завдяки поступовій зміні ядра і периферії. Сольний спів народжується у надрах ансамблевого – індивідуалізація партій з часом призводить до виокремлення сольної, а усі інші втрачають значимість і набувають рис бек-вокалу. Цей перехідний тип співу ми окреслили як псевдо-ансамблевий, він історично передує трансформації виконавського складу. У добу пріоритетності сольного виконавства серед відомих естрадних артистів набувають популярності дуети та інші колективні форми естрадного співу, які свідчать про значимість для солістів-вокалістів ансамблевих форм.
Ключові слова: естрадне вокальне мистецтво, музичне виконавство, сольний спів, ансамблевий спів, рок-музика, поп-музика, імідж, продюсування.
6
Савон, К. В. "Вплив політики «м'якої сили» на імідж держави." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.715.
Full textAbstract:
У статті досліджено категорії «сила», «м'яка сила» та «жорстка сила». «М'яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади».
Наведено класифікацію складників «м'якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії - Індексу м'якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м'якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м'якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м'якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави.
Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м'якої сили».
Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м'якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.
7
Білоконенко, Інна Сергіївна. "Тюдорівська «пропаганда» образу королеви Єлизавети І." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 3 (May 8, 2014): 182–88. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v3i0.2089.
Full textAbstract:
У статті розглядається процес формування династичного міфу і нової ди-настичної міфології часів правління королеви Єлизавети І. Автор зазначає, що причиною успішного єлизаветинського правління була правильно вибудувана двором політика створення іміджу королеви. Доводиться, що у процесі формування нових куртуазних звичаїв важлива роль відводилася тюдорівській «пропаганді», особливо літературній, портретній та історичній. Автор робить висновок, що, завдяки поширенню певних ідей і поглядів,суспільству було представленообраз королеви, як «досконалої» Хранительки Англії та «ідеалу» монарших чеснот.
8
Дмитренко, Алла. "КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ВОЛИНІ В СТРУКТУРІ КУЛЬТУРНОГО І ЗЕЛЕНОГО / ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ ТА CТВОРЕННІ ПРИВАБЛИВОГО ІМІДЖУ РЕГІОНУ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), no. 37 (October 11, 2021): 131–37. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.452.
Full textAbstract:
Висвітлюється значення різноманітних об’єктів культурної спадщини Волині (історичних, архітектурних, археологічних, природних та ін.) для розвитку культурного і зеленого / екологічного туризму, їх ролі в підвищенні туристичної привабливості і соціально-економічному розвитку регіону (створення робочих місць, відродження сіл, розвиток сільської інфраструктури). Увага акцентується на малодосліджених об’єктах культурної спадщини, не включених до туристичних маршрутів. Розглядається концепція туристичних «магнітів» Волині з точки зору включеності до них інших цікавих у туристичному плані об’єктів. Наголошується на необхідності вивчення культурної спадщини населених пунктів Волині із залученням до цієї справи широкого кола пошуковців на місцях. Відзначається можливість формування нових туристичних маршрутів.
9
КУШНІРЮК, СЕРГІЙ, ЛЮДМИЛА КРАВЧЕНКО, and ЛЮДМИЛА КОНОВАЛЬСЬКА. "СЕНСОВИЗНАЧАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 115–24. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-115-124.
Full textAbstract:
Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.
10
Rodina, O. G. "ТУРИСТИЧНА ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ." Actual problems of regional economy development 2, no. 17 (November 30, 2021): 167–78. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.167-178.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню туристичної галузі України в контексті сучасних інтеграційних процесів. У сучасному світі туризм є каталізатором соціально-економічного розвитку країни, оскільки має великий вплив на такі ключові галузі, як торгівля, транспорт, зв’язок, будівництво та багато інших. Для багатьох країн світу сфера туризму є важливим інструментом, і часто функціонує як джерело валютних надходжень в економіку країни, ефективний засіб для створення сприятливого інвестиційного клімату і позитивного іміджу держави. Здійснено узагальнення передумов України для ефективного розвитку в’їзного і внутрішнього туризму: сприятливий клімат, вигідне географічне положення та рельєф, багатий природний, туристично-рекреаційний і культурно-історичний потенціал. Представлено SWOT-аналіз розвитку українського туризму, що дозволяє зробити висновок, що Україна об’єктивно має туристичний потенціал та можливості для його розвитку, але на даний момент це не використовується країною ефективно. Проаналізовано конкурентні переваги туристичної галузі України, проведено детальний аналіз даної галузі. Обгрунтовано, що підвищення конкурентоспроможності туристичного сектору повинно стати ключовим завданням української економіки. Важливим є спрямування зусиль на створення привабливого іміджу України на міжнародному ринку як країни, що здатна забезпечити туристів не тільки доступом до огляду культурних та природних об’єктів, але й безпекою, комфортними умовами для проживання та подорожей, зваженою ціновою політикою, високими стандартами гостинності. У той же час існує необхідність постійно працювати над вдосконаленням власного туристичного продукту та його конкурентоспроможністю. Розглянуто вплив пандемії на розвиток туризму та вказано на необхідність впорядковування та розвитку всіх туристичних напрямків і ресурсів, що сприятиме подальшому соціальному та економічному розвитку як зовнішнього, так внутрішнього туризму. Обгрунтовано, що вживання певних заходів щодо подолання пандемії та подальшого покращення ринкової економіки в усіх сферах діяльності, у тому числі й в туристичній, є необхідним.
11
Horskyі, Serhiy. "Сучасна людина у віртуальному світі." Multiversum. Philosophical almanac, no. 9-10 (May 18, 2018): 23–28. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.02.
Full textAbstract:
У статті робиться спроба теоретичного аналізу специфіки механізму формування традицій як емоційно забарвленої уяви про об’єкт, яка може виникати спонтанно або цілеспрямовано під впливом засобів інформації, реклами чи пропаганди, формуючи своєрідний міф з певною системою координат. Аналізується традиція, як певний зв’язок між старим і новим змістом, котрий створює вигляд безперервності існування соціуму. Традиція розглядається як сучасний погляд на минуле. Виходячи з цього процес відтворення традицій – це не відновлення історичної правди, а процес міфотворення образу минулого сьогодні, націленого в майбутнє, де для міфу минулого на перший план виходить майбутнє. Традиція тільки відштовхується від минулого і формує свою віртуальну історію. Процес формування нового бачення історичного процесу розглядається як процес міфотворення традицій, який відбувається весь час, постійно задовольняючи мінливі інтереси суспільства. Розкривається механізм формування іміджу як соціокультурної матриці певної події або об’єкту, де на перший план виходять соціокультурні конотації з використанням процесу міфотворення традицій.
12
Stulova, Iryna. "Фестиваль циркового мистецтва «Золотий каштан» як інструмент міжкультурного діалогу." ART-platFORM 2, no. 2 (November 18, 2020): 89. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.89-116.
Full textAbstract:
Зростання кількості та соціальної значущості дитячих та молодіжних циркових фестивалів-конкурсів у сучасній Україні відкриває широке поле для ретельного аналізу та дослідження цього культурного феномену. У статті розглядається Київський міжнародний молодіжний фестиваль циркового мистецтва «Золотий Каштан» у контексті сучасного українського культурного простору. Аналізуються історичні аспекти створення та розвитку фестивалю, принципи його організації, мета та завдання фестивалю, вікові категорії учасників фестивалю та критерії оцінювання їх виступів, завдання оргкомітету фестивалю, суддівський склад міжнародного журі, головні нагороди, роботи окремих переможців фестивалю. Акцентується значення міжнародного молодіжного фестивалю циркового мистецтва «Золотий Каштан» як унікального заходу в культурно-виховному просторі України, що поєднує у собі мистецькі, освітні, навчальні та оздоровчі заходи. Захопленість дітей та юнаків цирковим мистецтвом та участь у фестивалі «Золотий Каштан» має велике значення у фізичному та естетичному вихованні підростаючого покоління та розвитку особистості. Міжнародний фестиваль «Золотий Каштан» сприяє розширенню творчих зв’язкiв між дитячими та молодіжними гуртками циркового мистецтва, поглибленню взаєморозуміння між молодим поколінням різних країн і народів, а також інтеграції України до світового культурного простору. Підкреслюється, що фестиваль «Золотий Каштан» є унікальним зразком різнорівневого спілкування, яке відкриває можливості для ефективної міжкультурної взаємодії, у результаті якої досягається розуміння і будуються довірливі стосунки між представниками різних культур. Виходячи з такого досвіду, доводиться, що міжнародний фестиваль «Золотий Каштан» як культурний феномен є ефективним інструментом міжкультурного діалогу, який покращує міжнародний імідж України.
13
ЄЩЕНКО, Тетяна Анатоліївна. "КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237790.
Full textAbstract:
Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.
14
Pashkevych, Maryna, Viktor Pashkov, and Daria Zaporozhets. "ДЕРЖАВА ТА ДІАСПОРА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ХХІ СТ.: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 40–52. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-40-52.
Full textAbstract:
Проаналізовано зарубіжний досвід формування державної політики щодо національних діаспор на сучасному етапі. На прикладі Китаю, Угорщини, Ізраїлю, Болгарії та інших країнах виявлено основні інституційні, правові, гуманітарні й дипломатичні інструменти взаємодії держави та діаспори, що забезпечують просування національних інтересів країн на міжнародній арені, залучення ресурсів, кадрів і зв’язків діаспор для розвитку історичної Батьківщини. Акцентовано увагу на необхідності формування інституційної системи такої взаємодії й системної державної політики для більш ефективного використання діаспори задля національного розвитку. Виявлено, що в геополітичних умовах ХХІ ст. все більше стають суб’єктами публічної дипломатії, «агентами впливу», які можуть не лише зміцнювати двосторонні відносини країн, формуючи транскордонні спільноти, а й поліпшувати міжнародний імідж країни. Окремо проаналізований вітчизняний досвід реалізації політики щодо закордонних українців: чинну нормативно-правову базу взаємодії з українською діаспорою (Конституцію України, профільний закон та Державну програму співпраці із закордонними українцями на період до 2020 р.), стан та напрями державної політики в цій сфері, а також проблеми, які заважають Україні використовувати діаспору як ефективний зовнішньополітичний інструмент. Виявлені основні недоліки у вітчизняній державній політиці щодо діаспори – розпорошеність взаємодії з діаспорою між багатьма державними відомствами, відсутність чіткої стратегії, передусім чіткого плану заходів, які повинен реалізовувати уряд, недостатнє фінансування, увага з боку держави. На основі порівняння із зарубіжними практиками зроблено висновки та дано рекомендації щодо поліпшення ситуації, зокрема запропоновано створити окремий державний орган або агентство, яке було б відповідальне за взаємодію з діаспорою, а також на регіональному рівні потрібно реалізовувати проекти, націлені на залучення капіталу та інвестицій від представників діаспори, обмінюватися досвідом.
15
Nikolaienko, Nataliia, Yuliia Vasylevych, and Oleksandr Komarchuk. "Інформаційні виклики для України в умовах російсько-української гібридної війни." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (6) (October 31, 2019): 49–58. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-49-58.
Full textAbstract:
Акцентовано на необхідності комплексного аналізу інформаційно-комунікаційної складової частини російсько-українського конфлікту. Досліджено питання інформаційних викликів для України як результату деструктивних пропагандистськоманіпулятивних актів російських владних структур та засобів масової інформації, поширення інформаційної експансії й агресії Російської Федерації. Визначено, що інформаційні виклики мають як короткостроковий, так і довгостроковий виміри. Інформаційний вплив із боку РФ зумовлюється історичною традицією, спільністю розвитку, соціокультурною спадщиною. Окрім того, в основу інформаційної агресії щодо України покладено концепцію «руського миру», що активно популяризується російськими медіа, науковцями та політиками, і становить потенційну загрозу суверенітету нашої держави, збереженню цілісності її території.У процесі формування інформаційних викликів для України визначено три етапи: 1991– 1999 рр. – початковий етап; кінець 2013 – початок 2014 р. – розгортання активних пропагандистсько-маніпулятивних акцій із боку російських спецслужб, політикуму та ЗМІ з метою зміни поглядів, свідомості й вчинків представників українського суспільства, а також створення негативного іміджу України у світі. Третій етап, починаючи з 2014 і до сьогодні, яскраво демонструє масштаби вторгнення РФ в інформаційно-комунікаційний простір України та свідомість українців. Визначено, що збереження інформаційного суверенітету, формування ефективної системи безпеки в інформаційній сфері є актуальною проблемою для України, яка сьогодні є об’єктом зовнішньої інформаційної експансії, маніпулятивних технологій та руйнівного інформаційного вторгнення.
16
САВЧУК, Андрій, and Ігор ЦЕПЕНДА. "ПІДГОТОВКА ДИПЛОМАТИЧНИХ КАДРІВ У ДЕРЖАВАХ ВИШЕГРАДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ (1991–2004 рр.): ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 191–203. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233840.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає у розкритті передумов становлення та розвитку дипломатичних систем і підготовки дипломатичних кадрів у державах Вишеградської четвірки (V 4) у 1991–2004 рр. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності, системності, науковості, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українські та зарубіжній науці розглянуто передумови становлення дипломатичних систем та підготовки дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991–2004 рр.) в органічній єдності, виокремлено групи зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливали на ці процеси, проаналізовано особливості становлення та розвитку дипломатичних систем та підготовки відповідних фахівців у кожній з держав V 4. Висновки. Виокремлені чинники, які впливали на формування та розвиток дипломатичних систем та підготовку дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991 – 2004 рр.), умовно згруповано в зовнішні (макрочинники: розпад Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни, крах комуністичного режиму, набуття незалежності та суверенітету Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, організація дипломатичних служб цих держав, зміцнення власного іміджу на міжнародному рівні, участь держав у міжнародних структурах, міжнародна політика, освітні ініціативи ЄС тощо) та внутрішні (мезо- та мікрочинники: суспільно-політична ситуація в державах V 4, розвиток дипломатичної служби, зовнішньополітичний курс держави, офіційна політика Вишеграду та Болонська система, національна освітня політика кожної з держав, належна нормативно-законодавча база, розвиток вищої освіти у кожній з держав, освітні системи в Радянському Союзі і в Україні, де теж готувалися кадри фахівців з міжнародних відносин, іншомовна освіта як пріоритетна державна політика тощо). Ці групи детермінант взаємопов’язані і творять складну систему, що програмувала створення дипломатичних служб, розвиток дипломатичної освіти у державах V 4.
17
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Full textAbstract:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
18
BITKINE, Yefrem. "ЕКСЦЕНТРИЧНА АКРОБАТИЧНА ПАРА ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВА (НА ПРИКЛАДІ ДУЕТУ «DUO FLASH»)." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 141–65. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.141-165.
Full textAbstract:
Сучасне циркове мистецтво України історично пов’язане з діяльністю і акробатів-скоморохів, і перших професійних артистів циркових труп. Особливе місце посідають акробатичні пари. Окремо виділимо саме ексцентриків, коміків. Неоціненним досвідом для молодого покоління циркових артистів в акробатичному жанрі є досягнення братів Олександра та Василя Ялових, подружжя Пастухових, братів Маренкових, братів Дякових та ін. Вони стояли біля витоків циркового акробатичного мистецтва ще радянської України. Спорт і мистецтво цирку завжди доповнювали один одний у розвитку акробатики як у манежі, так і на спортивних майданчиках. Тісний зв’язок спостерігається і в творчій діяльності сучасних циркових артистів-акробатів, а саме, серед стрибунів у групових номерах, чоловічих та змішаних парах, жіночих трійках або в чоловічих четвірках, в інших видах акробатичного жанру. На сьогодні є багато прикладів саме акробатичних шоу або вистав у світовому цирковому мистецтві.
Акробатична вистава в цирку є актуальною та сучасною формою видовища. Головною дієвою особою вистави є артист-акробат, який володіє різними видами цього жанру. Вистава за своєю формою може бути дивертисментом, шоу, ревю, виставою з драматургічним сюжетом.
До найзначніших феноменів сучасного українського циркового мистецтва сьогодні можна віднести акробатично-ексцентричну пару «Duo Flash», яка має понад 20 років історії. Дует є не тільки самостійним явищем циркового простору України, але і має особливе значення для позиціонування сучасного українського цирку за межами країни, тобто виконує важливу функцію покращення іміджу України у світовому культурному полі, є інструментом побудови міжкультурного діалогу. Учасниками дуету є Єфрем Біткіне та Євген Дашківський, представники циркових династій, випускники Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. Дана розвідка присвячена основним періодам їх творчої біографії (київському, німецькому іспанському), становленню як акробатичної пари, взаємозбагаченню традицій різних циркових шкіл на їх прикладі.
19
ПЕТРЕНКО, Ірина, Жанна ГРАЩЕНКОВА, and Максим МІШИН. "СПОРТИВНЕ ВОЛОНТЕРСТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОСТІ." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 46–51. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.7.
Full textAbstract:
У статті розглянуті питання виникнення спортивного волонтерства як соціокультурного феномена сучасності. У волонтерському русі виділено напрям спортивного волонтерства, який сприяє побудові та розвитку активної взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями для подальшого співробітництва, зокрема у сфері фізичної культури та спорту. Волонтерська діяльність є ефективним засобом соціалізації осіб, які беруть у ній участь із нагодою отримати цінний досвід. Спортивне волонтерство як соціальний феномен було предметом дослідження низки авторів. Наукові дослідження вітчизняних вчених висвітлюють аспекти організації та розвитку спортивного волонтерства, однак питанння, що стосується історичних передумов виникнення волонтерства в нашій країні, зокрема у сфері олімпійського спорту мало вивчені. В Україні у 2001 році розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку волонтерського руху, цей рік був призначений для збільшення визнання, сприяння та популяризації волонтерської діяльності та створення мережі поширення та обміну інформацією. Були визначені сфери діяльності волонтерів, збільшені кількість бажаючих працювати волонтерами, спонсорування та підтримка волонтерських програм. Спорт, будучи однією з популярних сфер діяльності, важко нині уявити без активної участі волонтерів, а саме: проведення великомасштабних спортивних заходів, таких як Олімпійські, Паралімпійські ігри та інші міжнародні змагання. Діяльність волонтерів на спортивних змаганнях допомагає вирішенню низки організаційних питань, а також створенню на спортивному заході відповідної атмосфери і іміджу, які необхідні для настрою учасників і відчуття свята для глядачів. Незважаючи на те, що досвід залучення спортивних волонтерів бере початок від перших Олімпійських ігор 1896 р., сучасна модель спортивного волонтерства, яка характеризується придбанням власних соціальних норм, принципів і процедур, почала складатись із 1980 р. – зимової Олімпіади в Лейк-Плесіді, коли було створено перший комітет з організації волонтерів. Розробляючи масштабні сценарії майбутніх Універсіад та Олімпійських ігор, організатори почали робити ставку на участь добровольців в їх проведенні. Спортивний волонтерський рух – це соціальна течія, виражена у взаємодії окремих спортивних волонтерів та їх об’єднань, яка є складником системи проведення змагань. Незважаючи на бурхливий розвиток в Україні, спортивний волонтерський рух має низку істотних проблем, тому для більш продуктивного розвитку спортивної волонтерської діяльності необхідне створення державою умов для реалізації прав громадян на добровільну і пряму участь у вирішенні соціально значущих проблем суспільства.
20
ZERNETSKA, OLGA. "Роль культурної політики Австралії у створенні позитивного іміджу країни у світі." FOREIGN AFFAIRS, 2020, 48–55. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-5-6-8.
Full textAbstract:
Ця стаття являє собою першу спробу в Україні комплексного міждисциплінарного дослідження історії культурної політики Австралії в галузі створення її позитивного іміджу у світі. Австралія є унікальною в новітній економічній історії. Це одна з найбагатших країн світу. Таке економічне зростання базується на власній системі вартості Австралії та соціальній структурі. Доведено, що в основі австралійської системи цінностей лежить справедливість. Це знайшло своє відображення в австралійських соціальних послугах, таких як система охорони здоров'я та масове навчання. Ця політика сприяє зменшенню нерівності. Виявлено, що важливу роль у створенні позитивного іміджу Австралії в першій половині XIX століття зіграв Вільям Вентворт, провідний австралійський політичний діяч того періоду. Його книга «Статистичний, історичний та політичний опис колонії Нового Південного Уельсу та її залежних поселень у країні Ван Дімена» стала першою книгою про Австралію, яку написав австралієць, корінний народження. Зростання національної літератури, а потім і кіноіндустрії зробили великий внесок у розвиток позитивного іміджу Австралії. Проаналізовано історичні періоди їх розвитку, починаючи з 1900 року і до наших днів. Особлива увага приділяється періоду 1970-1980-х років, коли австралійський штат вирішив сприяти зростанню національної кіноіндустрії різними методами, включаючи її фінансування, відкриття австралійської школи кіно і телебачення та будівництво Національного кіноархіву. Досліджуються позитивні результати, що призвело до буму кіновиробництва тих років, що призвело до зростання інтересу до австралійського кіно в усьому світі, наприклад, "Крокодил Денді" та його продовження, "Австралія" та інші. Все це посилило позитивний імідж Австралії. Багато в чому підвищення іміджу Австралії призвело до хвилі імміграції до країни, а також до іноземного студентства для отримання австралійської вищої освіти. Ці події можна розглядати як яскраві приклади успішного впровадження м'якої сили австралійським урядом та дипломатією.
21
Захарчин, Роман. "ЛОКАЛЬНІ БРЕНДИ ТА МЕХАНІЗМ ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ В СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА." Економіка та суспільство, no. 22 (December 15, 2020). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2020-22-70.
Full textAbstract:
Враховуючи сучасні тренди харчування, вимоги до послуг в гастрономічному туризмі, в статті розглядається механізм географічних зазначень продуктів як потенціал інноваційного розвитку туристичної індустрії в регіонах країни. Географічні зазначення харчових продуктів, завдяки їх оригінальності, унікальним властивостям, ознакам автентичності та приналежності до культурно-історичної спадщини, облаштування побуту окремих місцевостей, територій, етносів спроможні не тільки захистити «авторство», але й привабити споживачів, туристів, стимулювати розвиток окремих територій в цілому.Висвітлюються переваги локальних вітчизняних брендів продуктів, вирощування та реалізації місцевої їжі. Акцентовано увагу на необхідності активізувати процеси створення національних продуктів із статусом географічних зазначень, їх маркетинговому супроводі, а також організацію еногастрономічних маршрутів з метою формування привабливого іміджу регіонів та їх туристичного потенціалу.
22
Шинкар, Тетяна. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ФОРМ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." ГРААЛЬ НАУКИ, November 29, 2021, 458–63. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.19.11.2021.086.
Full textAbstract:
У статті здійснено ретроспективний аналіз форм методичної роботи в закладах дошкільної освіти України. Вивчення науково-практичних праць дозволило підсумувати важливі питання організації форм методичної роботи в сучасних закладах дошкільної освіти порушені сучасними дослідниками: формування іміджу вихователя-методиста; планування методичної роботи; використання інноваційних та інтерактивних методичних форм фахового навчання педагогів. Впродовж існування методичної роботи певні форми взаємодії з педагогами зазнали суттєвих змін, а деякі – достойно пройшли випробовування часом і досі активно використовуються в освітньому процесі з певними модифікаціями (методичні об’єднання, методичні ради в закладах, наради, індивідуальні та групові консультації, екскурсії, консультації, виставки, музеї, курси підвищення кваліфікації, обмін досвідом через педагогічну пресу, семінари, семінари-практикуми, колективні перегляди форм освітнього процесу, робота творчих груп, наставництво, методичний інструктаж, самоосвіта). У статті вивчено процес історичних змін у організації форм методичної роботи, а також можливі зміни підходів до організації форм методичної роботи.