Academic literature on the topic 'Історичний імідж'

У статті розкриваються основні види та типи українсько-латвійських комунікативних зв’язків, які сформувалися між Україною та Латвією впродовж довготривалого періоду (1991-2020 рр.). Зважаючи на слабку дослідженість зазначеної наукової теми у вітчизняній історичній науці, автор статті подає основний понятійно-категоріальний апарат, зокрема намагається сформувати власне розуміння таких понять як: інформатизація, комунікація та комунікативні зв’язки в сучасних умовах глобалізованого світу. Значна увага також приділена типологізації рівнів комунікативних зв’язків, які сформувалися між Латвією та Україною. Розкриваючи українсько-латвійські комунікативні зв’язки, робиться акцент на особливому місці та ролі спільної історичної пам’яті в розвитку комунікативних зв’язків між обома народами. Саме ця пам'ять не лише укріплює міждержавну та міжнародну комунікацію, а й допомагає обом народам позбутися залишків радянського тоталітарного минулого. Поряд з історичною пам’яттю в статті досліджуються три основні рівні міждержавної комунікації Латвії та України. Зокрема, першим є офіційний загальнодержавний дипломатичний рівень, представники якого фактично формують зовнішню політику держав; рівень громадський та рівень комунікації у сфері масмедіа. В статті також наголошується на визначальному впливі російської збройної агресії щодо України та формування позитивного іміджу української держави в очах широкого загалу латвійської громадськості. У цей момент прослідковується значна активізація комунікації між народами обох держав на громадському рівні. Крім того, в статті наводиться приклад цілого ряду форм та методів, які сприяють укріпленню дружніх зв’язків між українським та латвійським народами. Також вказується і на цілий ряд проблем, існуючих в комунікаціях між обома державами, до вирішення яких подаються власні авторські пропозиції.

Вступ. Актуальність проблеми управління соціокультурною діяльністю бібліотеки пов’язана з інформаційно-комунікаційними змінами в суспільстві, які вимагають становлення бібліотечних практик, розробки нестандартних рішень, появу нових ідей щодо бібліотечної діяльності. Мета і методи. Метою статті є розробка наукових положень і практичних рекомендацій щодо управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в умовах інформаційно-комунікаційних змін, що дасть нові можливості для якісної трансграничної інформаційної взаємодії бібліотеки з користувачами, спростить доступ до бібліотечних ресурсів і послуг та, як наслідок, сприятиме формуванню позитивного іміджу, підвищить якість та ефективність діяльності бібліотек. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, історичний, термінологічний, когнітивний, культурний підходи до вивчення процесів управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в період інформаційно-комунікаційних змін у суспільстві. Результати. Систематизовано існуючі підходи до термінологічного поля бібліотекознавства в різні історичні періоди. Досліджено роль і функції бібліотек у соціокультурному розвитку особистості. Визначено традиційні та інноваційні види діяльності в центральній бібліотечній системі «Свічадо», досліджено їх ефективність. Результати соціологічного дослідження свідчать, що для ефективної діяльності бібліотеки в інформаційно-комунікаційному просторі необхідно підвищити кваліфікацію бібліотечних фахівців та закріпити норми часу, які б регулювали діяльність у соціальних мережах. Висновки. Управління соціокультурною діяльністю бібліотек в умовах інформаційно-комунікаційних змін дозволить вийти на новий якісний рівень та сприятиме розвитку бібліотеки відповідно до вимог сучасного суспільства.

У статті розглянутий взаємозв’язок між брендингом території у новостворених об’єднаних територіальних громадах (далі ОТГ) та формуванням локальної ідентичності ОТГ як фактора її конкурентоспроможності. Надано визначення понять «бренд» та «брендинг», які пропонуються вітчизняною на зарубіжною науковими школами. Доведено, що брендинг території ОТГ – це своєрідна стратегія, спрямована на поліпшення іміджу адміністративно-територіальної одиниці для залучення інвесторів, туристів, бізнесменів. Виділено функції бренду території ОТГ, які стосуються користувача (ідентифікації, персоналізації, гарантії, спрощення рішення та задоволення) і зазначено, що ефективне просування бренду залежить від інвестицій вкладених в його первісне просування, насамперед, в інформативну рекламу. Доведено, що локальна ідентичність, як місце проживання, територія, що має певні відмінності, характеристики і стає брендом, а брендинг – механізм спрямований на згуртування локальних співтовариств, що проживають на території ОТГ, формування уявлення про власну ідентичність до цієї території. У статті бренди окремих територій громад визначені, як локальні бренди, що характеризують ментальність місцевого населення, його наближеність до культурних та історичних традицій, що обумовлене природно-географічними, економічними, історичними та соціально-культурними факторами. Зроблено акцент на використанні логотипу та інших візуальних атрибутів бренду громади для посилення локальної ідентичності, тобто самоототожнення індивідів з місцевим співтовариством, заснованої на культурно-психологічній єдності населення. Бренд території ОТГ є інструментом реалізації стратегії розвитку громади, тому що акумулює інтереси її населення, інвесторів, бізнесу, влади, і, таким чином, виступає фактором конкурентоспроможності.

У дослідженні охарактеризовано особливості функціонування сольних і ансамблевих форм вокального мистецтва естради в її історичній динаміці. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, компаративного та аналітичного методів, які стали підґрунтям для цілісної характеристики сучасного естрадного виконавства в його сольному та ансамблевому різновидах. Було розглянуто сольне та ансамблеве естрадне виконавство у дихотомії індивідуального та колективного. Індивідуальне і колективне у вокальному мистецтві естради виявляються через взаємодію сольного та ансамблевого начал. Аналіз історичного розвитку світової вокальної естради дозволив виявити системну зміну у виконавських складах: кожне нове десятиріччя відзначено пріоритетністю або сольного, або ансамблевого співу. У 1970-х рр. на світовій естраді панує ансамблевий спів. Естетика вокальної насиченості в поєднанні з іміджем рок або поп-гурту як єдиного колективу сприяла культивуванню в естрадній музиці ансамблевого виконавства. 1980-і рр. стали періодом пріоритетності сольного співу на естраді, де вся увага концентрувалася на лідері колективу, функцію якого виконував вокаліст. У цей період радикально змінюється естрадна естетика: ансамблевий спів трансформується в сольний як найбільш відповідний духу індивідуалізму. Еволюція форм вокального виконавства в естрадному мистецтві відбувається завдяки поступовій зміні ядра і периферії. Сольний спів народжується у надрах ансамблевого – індивідуалізація партій з часом призводить до виокремлення сольної, а усі інші втрачають значимість і набувають рис бек-вокалу. Цей перехідний тип співу ми окреслили як псевдо-ансамблевий, він історично передує трансформації виконавського складу. У добу пріоритетності сольного виконавства серед відомих естрадних артистів набувають популярності дуети та інші колективні форми естрадного співу, які свідчать про значимість для солістів-вокалістів ансамблевих форм. Ключові слова: естрадне вокальне мистецтво, музичне виконавство, сольний спів, ансамблевий спів, рок-музика, поп-музика, імідж, продюсування.

У статті досліджено категорії «сила», «м'яка сила» та «жорстка сила». «М'яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади». Наведено класифікацію складників «м'якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії - Індексу м'якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м'якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м'якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м'якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави. Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м'якої сили». Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м'якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.

У статті розглядається процес формування династичного міфу і нової ди-настичної міфології часів правління королеви Єлизавети І. Автор зазначає, що причиною успішного єлизаветинського правління була правильно вибудувана двором політика створення іміджу королеви. Доводиться, що у процесі формування нових куртуазних звичаїв важлива роль відводилася тюдорівській «пропаганді», особливо літературній, портретній та історичній. Автор робить висновок, що, завдяки поширенню певних ідей і поглядів,суспільству було представленообраз королеви, як «досконалої» Хранительки Англії та «ідеалу» монарших чеснот.

Висвітлюється значення різноманітних об’єктів культурної спадщини Волині (історичних, архітектурних, археологічних, природних та ін.) для розвитку культурного і зеленого / екологічного туризму, їх ролі в підвищенні туристичної привабливості і соціально-економічному розвитку регіону (створення робочих місць, відродження сіл, розвиток сільської інфраструктури). Увага акцентується на малодосліджених об’єктах культурної спадщини, не включених до туристичних маршрутів. Розглядається концепція туристичних «магнітів» Волині з точки зору включеності до них інших цікавих у туристичному плані об’єктів. Наголошується на необхідності вивчення культурної спадщини населених пунктів Волині із залученням до цієї справи широкого кола пошуковців на місцях. Відзначається можливість формування нових туристичних маршрутів.

Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.

Статтю присвячено дослідженню туристичної галузі України в контексті сучасних інтеграційних процесів. У сучасному світі туризм є каталізатором соціально-економічного розвитку країни, оскільки має великий вплив на такі ключові галузі, як торгівля, транспорт, зв’язок, будівництво та багато інших. Для багатьох країн світу сфера туризму є важливим інструментом, і часто функціонує як джерело валютних надходжень в економіку країни, ефективний засіб для створення сприятливого інвестиційного клімату і позитивного іміджу держави. Здійснено узагальнення передумов України для ефективного розвитку в’їзного і внутрішнього туризму: сприятливий клімат, вигідне географічне положення та рельєф, багатий природний, туристично-рекреаційний і культурно-історичний потенціал. Представлено SWOT-аналіз розвитку українського туризму, що дозволяє зробити висновок, що Україна об’єктивно має туристичний потенціал та можливості для його розвитку, але на даний момент це не використовується країною ефективно. Проаналізовано конкурентні переваги туристичної галузі України, проведено детальний аналіз даної галузі. Обгрунтовано, що підвищення конкурентоспроможності туристичного сектору повинно стати ключовим завданням української економіки. Важливим є спрямування зусиль на створення привабливого іміджу України на міжнародному ринку як країни, що здатна забезпечити туристів не тільки доступом до огляду культурних та природних об’єктів, але й безпекою, комфортними умовами для проживання та подорожей, зваженою ціновою політикою, високими стандартами гостинності. У той же час існує необхідність постійно працювати над вдосконаленням власного туристичного продукту та його конкурентоспроможністю. Розглянуто вплив пандемії на розвиток туризму та вказано на необхідність впорядковування та розвитку всіх туристичних напрямків і ресурсів, що сприятиме подальшому соціальному та економічному розвитку як зовнішнього, так внутрішнього туризму. Обгрунтовано, що вживання певних заходів щодо подолання пандемії та подальшого покращення ринкової економіки в усіх сферах діяльності, у тому числі й в туристичній, є необхідним.

Навчально-методичний посібник «PR в міжнародних відносинах» присвячений найважливішим аспектам PR-технологій у сфері міжнародних відносин, зокрема у ньому розглядаються поняття, суть та приниципи, історичний розвиток зв’язків з громадськістю; подано особливості комунікації з громадськістю, теорію та практику формування іміджу в системі PR; ключові аспекти стратегічного управління тощо. Особлива увага присвячена основам політичного та міжнародного PR, зокрема проаналізовано особливості лобістської діяльності, ключові аспекти формування політики державного брендингу та досвід для України. Посібник містить методичні рекомендації підготовки до практичних занять та індивідуально-дослідницького завдання, питання самопідготовки, самоконтролю й підготовки до заліку, список рекомендованих джерал та літератури, термінологічний словник, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу. Для викладачів, аспірантів та студентів вищих навчальних закладів.

У статті розглядається процес формування династичного міфу і нової династичної міфології часів правління королеви Єлизавети І. Автор зазначає, що причиною успішного єлизаветинського правління була правильно вибудувана двором політика створення іміджу королеви. Доводиться, що у процесі формування нових куртуазних звичаїв важлива роль відводилася тюдорівській «пропаганді», особливо літературній, портретній та історичній. Автор робить висновок, що, завдяки поширенню певних ідей і поглядів,суспільству було представленообраз королеви, як «досконалої» Хранительки Англії та «ідеалу» монарших чеснот