Journal articles: 'Історичний підхід'

1

Krutsevych, Tetiana, Oksana Marchenko, and Vitalii Melnik. "Історичні засади формування гендерного підходу у фізичному вихованні." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 4(48) (December 30, 2019): 19–31. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-04-19-31.

Full text

Abstract:

Актуальність. У представленій роботі викладено основні теоретичні аспекти та історичні передумови виникнення гендерного підходу у фізичному вихованні. Розглянуто та охарактеризовано співвідношення біологічних та соціальних характеристик особистості крізь призму категорії «гендер». Основою особливістю даного дослідження є міждисциплінарний, крос-секторальний підхід щодо гендерної проблематики, який охоплює відповідні філософські, психолого-педагогічні, соціологічні, правові та інші аспекти до його розуміння. Наголошено на синкретичному поєднанні відомостей теорії і практики фізичної культури, педагогіки, психології в контексті організації навчання та виховання школярів в процесі їхньої гендерної соціалізації. Мета. Вивчення історичних засад у формуванні гендерного підходу у структурі розвитку фізичної культури і спорту. Методи дослідження. Були використані теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати дослідження. Обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано та узагальнено дані вітчизняних і зарубіжних авторів щодо історичних передумов диференційованого фізичного виховання молоді. Систематизуючи сутнісно-змістовну характеристику категорії «гендер» у контексті психолого-педагогічних досліджень, констатуємо його різне тлумачення дослідниками, розглянуто історичний аспект виникнення ґендерного підходу в педагогічній науці, охарактеризовано особливості розвитку ґендерних досліджень в Україні. З’ясовано, що факторами впливу на пріоритети використання гендерного підходу у фізичному вихованні є дискусійні питання переважання двох парадигм: соціокультурної і соціо-біологічної, що переконливо доводить про необхідність залучення нових знань у галузі фізичної культури і спорту з визначенням пріоритетних напрямків спрямованого впливу гендерного підходу на формування цінностей індивідуальної фізичної культури школярів. Висновки. Історичний аспект формування гендерного підходу у сфері фізичної культури і спорту має певні відмінності та особливості, що робить його окремим напрямком гендерного пізнання, згідно з яким усі педагогічні та соціокультурні аспекти у фізичному вихованні молоді можуть мати гендерний вимір. Використання гендерного підходу в теорії і методиці фізичного виховання надає широкі можливості для конструктивної взаємодії змісту гендерних досліджень з наявними методиками навчання та концепціями у сфері фізичного виховання школярів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kalanova, S. M. "Аналіз поколінь: теоретичні та методологічні компоненти." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 15, 2016): 65. http://dx.doi.org/10.15421/1716123.

Full text

Abstract:

У статті представлено різні теоретичні підходи до вивчення поняття «покоління» на різних етапах дослідження. Порівняльно-історичний метод дозволив з’ясувати, як ця концепція розвивалася, інвестовано деякий зміст на різних етапах суспільного розвитку в ньому. Розуміння покоління багатозначної категорії, яка вимагає міждисциплінарного підходу, прийшов не відразу, а тільки соціально-культурний підхід дозволяє розглядати концепцію створення цікавого плану. Автор на основі теоретичного аналізу уточнює покоління чіткості. Слід зазначити, що термін «покоління» використовується в різних варіантах здійснення, система має символ, який може бути проаналізований при дослідженні взаємодій між поколіннями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Болокан, І. В. "Реалізація норм адміністративного права: системно-історичний підхід." Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки, no. 2 (2017): 72–79.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Абакумова, О. О. "Історичний підхід до рефлексії феномена дистанційної освіти." Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка, no. 2 (35) (2012): 3–11.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

ЛЕВИЦЬКА, Надія, Людмила ЛУЦЬ, and Богдан ЯКИМОВИЧ. "СУЧАСНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ІСТОРИЧНОЇ ТА ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ: ЗБІГИ І ПАРАЛЕЛІ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 226–39. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253749.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – виявити характерні риси методології сучасної історичної науки, науки історії держави та права, підвищити рівень методологічної ефективності наукових студій, зокрема, з історії держави та права. В основі методології дослідження – уявлення про історичну науку як систему знань про закономірності розвитку людства в минулому, а історичну методологію – як систему пізнавальних підходів, принципів, методів, які спрямовані виявити історичні закономірності. Водночас правова наука розуміється як організована за допомогою пізнавальної методології система знань про правові закономірності, способи та засоби конструювання правової дійсности, а її метод – як спосіб (система прийомів) пізнання, завдяки яким виявляються правові закономірності. Таке методологічне підґрунтя дало можливість охарактеризувати історико-правовий метод, дати його визначення, встановити основні прийоми, які входять до його складу. Наукова новизна статті полягає у тому, що в ній уперше в Україні крізь призму сучасного розуміння історичної науки та правової науки, наукової методології виокремлено склад історико-правового методу, сформульовано його дефініцію, виявлено проблеми сучасної історико-правової методології та запропоновано можливі способи їх розв’язання. Висновки. Аналіз наукової літератури на історичну тематику дає підставу констатувати, що в історичній науці сформовано розуміння її сутності та змісту, визначено методологію історичних досліджень. Але відсутні чіткі уявлення про науку історії держави та права, її методологію, історико-правовий метод пізнання. Не визначено природу цієї науки, яка має міжгалузевий характер, її методологію, а також її співвідношення з історичною наукою. Це може спричинити появу низки проблем, як-от: ототожнення прийомів історичного методу та історико-правового; підміна понять; створення «методологічних каталогів» у правових студіях, які не дозволяють отримати об’єктивні знання про державно-правові явища. А це, своєю чергою, може породжувати спрощене розуміння історико-правових закономірностей, їх підміну, фраґментарний характер їх обґрунтування, суб’єктивне тлумачення історичних джерел. У статті акцентується увага на визнанні провідної ролі історико-правового методу в ретроспективних дослідженнях державно-правових явищ. Історико-правовий метод розглядається як система прийомів пізнання державно-правових явищ минулого, виявлення закономірностей їх функціонування та розвитку в конкретних умовах реконструйованого періоду. До його складу слід зарахувати насамперед такі прийоми: збору та аналізу даних щодо державно-правових явищ, зокрема, критики джерел (що охоплює аналіз документів, інтерпретацію їх змісту, опис); узагальнення; універсальної гіпотези; індуктивні; еволюційні; телеологічні; прийоми реконструкції. Це допоможе уникнути ототожнення між прийомами, що входять до складу історико-правового методу та його різновидів (історико-правового, порівняльного, типологізаційного тощо), підміни історико-правового методу іншими загальнонауковими чи спеціяльно-юридичними методами, а також провести “термінологічну ревізію” поняттєвого апарату (засобів пізнання). Такий кут зору дає можливість формувати чіткіші уявлення про придатність та межі застосування поняттєвого історико-правового апарату до конкретних умов реконструйованого періоду, збагатить науку історії держави і права ефективними методологічними надбаннями. Ключові слова: історична наука, методологія історичної науки, наука історії держави та права, історія держави та права України, історико-правовий метод.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Таможська, І. В. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ЗАСОБОМ ПРИВАТ-ДОЦЕНТУРИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 61–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-09.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що поняття «концепція дослідження» базується на наукових підходах, які визначають стратегію дослідницької та практичної діяльності, а термін «підхід» певною мірою зумовлений соціальним контекстом, що визначає зміст та спрямованість такої діяльності. Виокремлено методологічні принципи, що забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта (цілісності, примату цілого над складовими частинами, ієрархічності, структурності, самоорганізації, взаємозв’язку із зовнішнім середовищем). Акцентовано увагу на тому, що предметом цивілізаційного підходу є сукупність усіх форм життєдіяльності суспільства (матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних) у їхньому історичному розвитку й наступності. Висвітлено систематизацію парадигмальних підходів С. Бобришева (парадигмально-педагогічний, поліпарадигмальний, цивілізаційний, культурологічний, аксіологічний), в основу яких покладено концепції та теорії, що визначають детермінації суспільного розвитку людства. Підкреслено, що цивілізаційні підходи дозволяють відтворити провідні виміри історико-педагогічного процесу (власне історичний, соціокультурний, історичного розвитку освіти, педагогічного знання). Розглянуто особливості реалізації системного, цивілізаційного та парадигмального методологічних підходів у контексті аналізу системи підготовки науково-педагогічних кадрів засобом приват- доцентури в університетах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Системний підхід сприяв тому, щоб виявити цільову, змістову, процесуальну, організаційну та технологічну цілісність у системі підготовки науково-педагогічних кадрів. Парадигмальний підхід дозволив дослідити зміну домінантних освітніх установок у підготовці науково-педагогічних кадрів у вітчизняних університетах України крізь призму провідних освітніх парадигм. Цивілізаційний підхід спрямував на виявлення передумов процесу запровадження кадрового інституту приват-доцентів у системі вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Петруня-Пилявська, Наталія. "ТИПОЛОГІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 9 (January 10, 2020): 81–84. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.018.

Full text

Abstract:

Проаналізовано, що типологізація культури є розгляд культури та її специфічні культурологічні підходи відповідно до її внутрішньої динаміки та історичного розвитку, класифікаційні особливості, розподілу за типами культур людської цивілізації. Простежено, що процедура типологізації культур залежить від обраного критерію, тому теорія культури може запропонувати різноманітні варіанти класифікацій. Виділено такі типи культур: етнічна культура, з розглядом дефініції «етнічність». Показано, що етнічна культура найбільше виявляється у таких сферах, як природна, або національна, мова, а також в певному порядку побуту, у повсякденній поведінці, в традиціях, звичаях, віруваннях, типових ментально-психологічних рисах її носіїв. Зроблено висновок, що вищою формою етнічності в сучасному світі є нація і що на фундаменті етнічної спільності часто виникають національні культури. Доведено, що національна культура вміщує всю сукупність цінностей, норм, звичаїв, вірувань людей, що належать до однієї нації, тобто тих, хто має територіальну, господарську, ментальну і мовленнєву спільність. Простежено, що концептуальним підходом у типологізації культури є загальновизнана основа для об’єднання культур у групи, якою слугує поняття «культурна епоха». Зіставлено формалізаційний і цивілізаційний підходи у типологізації культур. Доведено, що цивілізаційний підхід у типологізації культур розрізняє окремі цивілізації за такими характерологічними критеріями, як історичний період, географічний простір, провідна технологія виробництва, політичні відносини, специфіка духовного життя. Проаналізовано, що загальновизнаною в теорії культури є історична типологізація культур, концептуальним підходом якої є класифікація за історичним типом із подальшими узагальненнями, виокремленнями типових груп і тенденцій розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

НАКОНЕЧНА, АННА. "Міжнародний білль прав людини: потребовий вимір." Право України, no. 2018/09 (2018): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-177.

Full text

Abstract:

Загальна декларація прав людини, а також похідні від неї інші складові Міжнародного білля про права людини, до якого вона входить, були предметом нечисленних досліджень, що базувалися на різноманітних методологічних підходах. Проте зазначені акти поки що не ставали предметом наукового дослідження з позиції потребового підходу. Останній ґрунтується на соціальноправовій парадигмі та є гранично-гуманістичним, оскільки його осердям є реальне існування кожної людини, яке неминуче опосередковується процесом задоволення її потреб. Метою дослідження є висвітлення та обґрунтування результатів саме такого дослідження. Виявлено фіксацію людських потреб та інтересів у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах Організації Об’єднаних Націй 1966 р. про права людини. Здійснено дещо нетрадиційну класифікацію таких потреб та інтересів. Визначено кількісні показники кожного з різновидів потреб (інтересів), передбачених цим первинним Міжнародним біллем про права людини. Так, за критерієм життєді яльності, в якій виникають та існують людські потреби (інтереси), серед останніх найбільшу питому вагу займають потреби (інтереси) особистісні (14 випадків), далі йдуть потреби (інтереси) у сфері соціального захисту (9 випадків), економічні (5 випадків), культурно-духовні (3 випадки); залежно від виду носіїв потреб у досліджених міжнародно-правових актах більше акцентовано увагу саме на потребах (інтересах) індивідуальних (20 випадків), колективно-індивідуальних (14 випадків) та колективних (4 випадки). Базовими концептуальними підходами для формування методології цього дослідження є соціально-детерміністична парадигма та діалектичний підхід. Згідно з соціально-детерміністичною парадигмою права людини обумовлюються біосоціальними чинниками. Спираючись на діалектичний підхід, можна пояснити причину фіксації тих чи інших прав у міжнародних актах, дослідити їх взаємозв’язок, взаємообумовленість та історичний розвиток. Цим зумовлені методи дослідження Міжнародного білля про права людини, зокрема потребовий підхід, конкретно-історичний метод, методи кількісного та якісного аналізу. Потребовий підхід постулює ідею про те, що сутність соціальних явищ становлять ті корисні їх сторони, які можуть бути використані людиною та суспільством для задоволення їхніх потреб. Конкретно-історичний метод передбачає з’ясування умов, за яких приймалися досліджувані міжнародно-правові акти. Метод якісного аналізу дає змогу розглянути сутність людських потреб (інтересів), передбачених цими актами. За допомогою методу кількісного аналізу визначено кількість випадків фіксації різноманітних видів потреб (інтересів) у досліджуваних міжнародно-правових актах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Andrieieva, Elena, Anna Hakman, Svitlana Duditska, and Igor Nakonechnyi. "Історія зародження тренажерних засобів рекреаційно-оздоровчої діяльності." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 4(48) (December 30, 2019): 3–8. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-04-03-08.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Засобами рекреаційно-оздоровчої діяльності є тренажерні пристрої, інвентар, предмети, все фізичні вправи, ігри, естафети – все це пов’язано з розвагою. Основна мета рекреаційно-оздоровчої діяльності за допомогою тренажерних засобів, предметів та інвентарю є організація дозвіллєвої діяльності в інтересах зміцнення і збереження здоров’я, а не досягнення максимальних результатів в рухової діяльності. Саме вивчення історії створення та розповсюдження тренажерів у рекреаційно-оздоровчої діяльності дозволить визначити особливості їх функціонування для різних груп населення. Мета дослідження – дослідити історію зародження тренажерних засобів рекреаційно-оздоровчої діяльності. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження використовували історичний підхід. У межах історичного підходу активно застосовували порівняльно-історичний метод, який уключав два види: порівняльно-типологічний метод, та порівняльно-історичний. Теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел проводили задля дослідження історичних аспектів розвитку тренажерних засобів у рекреаційно-оздоровчій діяльності. Результати дослідження. У ході дослідження визначено основи зародження тренажерів у античні часи. Проаналізовано зародження та масове розповсюдження тренажерів у другій половині ХІХ століття. Визначено, що фундаментатором сучасних тренажерних засобів рекреаційно-оздоровчої діяльності став шведський лікар Густав Вільгельм Зандер (1835−1920), який здійснив справжній прорив у сфері оздоровлення людей за допомогою тренажерних пристроїв. Висновки. Винахід тренажерів має історичний характер, так як інтерес до здорового і сильного тіла був з давніх часів. Особливу увагу рекреаційно-оздоровчому обладнанню зростає з кожним днем, тому що кількість людей що бажає бути здоровим та гарним зростає. З появою нових технологій виробництва, матеріалів, нових розробок в конструкціях і можна досягти величезного успіху в сфері оздоровлення людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Morgun, S. A., A. A. Zaudalska, O. M. Ivanko, I. V. Ogorodniychuk, A. A. Belov, V. I. Nikhotsa, and O. G. Smirnov. "Теоретичні аспекти використання ризик-орієнтованого підходу при здійсненні діяльності санітарно-епідеміологічних закладів Збройних Сил України за дотриманням вимог санітарного законодавства." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 2 (June 30, 2021): 34–42. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.2(2)-034.

Full text

Abstract:

Мета дослідження: аналіз та узагальнення даних літератури щодо визначення терміну “ризик” та «ризик-орієнтований підхід» та його застосування у практичному аспекті діяльності санітарно-епідеміологічних закладів Збройних Сил України за дотриманням вимог санітарного законодавства. Матеріали та методи: Застосовували методи дослідження (діалектичний, історичний, емпіричний, спостереження, порівняння, діалектичний, систематизації, моделювання, узагальнення). Здійснено вивчення нормативно – правової бази та зарубіжної літератури, які представляють весь спектр питань з предмету дослідження. Результати. В статті авторами проаналізовано теоретичні основи поняття “ризик” та “ризик-орієнтований підхід”. Доведено, що перехід на роботу за ризик-орієнтовним підходом буде сприяти: підвищенню результативності, уніфікації та стандартизації контрольно-наглядової діяльності; здійсненню диференційованого підходу до проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства з урахуванням потенційного ризику заподіяння шкоди здоров’ю військовослужбовців. Висновки. Проаналізовано дефініцію поняття “ризик”, “ризик-орієнтований підхід” та їх сучасні інтерпретації. Показана важливість використання ризик-орієнтованого підходу організації діяльності за дотриманням вимог санітарного законодавства для забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя особового складу. Це дозволяє: виявляти пріоритетні фактори ризику, оптимізувати діяльність епідеміологічних закладів Збройних Сил України, оцінювати ризики і на їх основі приймати управлінські рішення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Karas, Hanna. "Історико-героїчний епос українців на сучасній естраді в інтерпретації Тараса Житинського." ART-platFORM 2, no. 2 (November 19, 2020): 281. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.281-303.

Full text

Abstract:

Представлення історико-героїчного епосу українців на сучасній естраді є поодиноким явищем, тому метою нашого дослідження є висвітлення цієї проблематики у творчості рок-музиканта, автора-виконавця Тараса Житинського. На основі звукозаписів співака, особистого спілкування з ним, музичної критики та публіцистики, які є джерельною базою дослідження, зроблена спроба узагальнення творчого доробку митця в цьому напрямку. Методологія дослідження передбачала використання міждисциплінарного, конкретно-історичного, культурологічного та акмеологічного підходів, які допомагають розглянути представлення українського історико-героїчного епосу на сучасній естраді у творчості одного виконавця в динаміці та різновидах. Міждисциплінарний підхід зумовив звернення до історії України, музичної фольклористики, естрадознавства; конкретно-історичний підхід застосовано для дослідження історії створення пісень та історичних подій, відображених у них; культурологічний підхід допомагає з’ясувати місце і значення історико-героїчного епосу українців для розвитку сучасної естради, патріотичного та естетичного виховання слухачів; акмеологічний підхід спрямовує дослідження мистецької діяльності Т. Житинського в динаміці, виокремлення значення його самовдосконалення та самореалізації для творчого розвитку. У дослідженні подано історію створення і зміст творів історико-героїчного плану, які виконує Т. Житинський, здійснена їх класифікація, а також виокремлено різностильові виконавські манери, притаманні співакові (автентичний чоловічий гуртовий спів у народному стилі; академічна манера; стилі «кантрі», «фольк-рок», «рок-н-рол», «шансон», ліричний бардівський спів). Творчий процес виконавця триває вже 3 десятки років. Еволюція митця зумовлена самовдосконаленням, постійним пошуком нових (забутих) пісень, їх презентуванням широкій публіці. Багатогранність таланту Т. Житинського представлена використанням різних виконавських манер, володінням інструментом, композиторським хистом, дослідницьким пошуком, менеджерськими якостями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Lisovsky, Volodymyr. "ВИНИКНЕННЯ СЕПАРАТИЗМУ ТА ЙОГО РОЛЬ У ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ ПОЛІЕТНІЧНИХ ДЕРЖАВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 148–65. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-148-165.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано концептуальний підхід до дослідження сепаратизму, що передбачає територіально-політичний рух, мета котрого – відокремлення від країни частини її території та створення незалежної держави. Сепаратизм призводить до порушення єдності, суверенітету й територіальної цілісності держави, принципу непорушності кордонів. Уточнено сутність поняття досліджуваного феномену. Визначено терміни «сепаратизм» і «політика сепаратизму», виявлено специфіку сепаратизму в контексті інших етнооб’єднавчих і етнороз’єднавчих рухів. Виокремлено функціональні моделі політики сепаратизму, що проводяться з урахуванням характеру стратегічних цілей суб’єктів сепаратизму й типу панівних у певний історичний період міжнародних відносин. Розкрито суть подвійної природи сепаратизму, його специфіку на двох рівнях – внутрішньополітичному та міжнароднополітичному. Звертається увага на регіональні різновиди сепаратизму: західноєвропейський (нараховує вісім проявів сепаратизму); східноєвропейський (13 проявів сепаратизму); ісламський (шість проявів сепаратизму); азіатський (14 проявів сепаратизму); африканський (шість проявів сепаратизму); американський (чотири прояви сепаратизму). Доведено, що сепаратизм має глибокі історичні корені, котрі пов’язані з існуванням суперечності між історичними традиціями взаємодії держав на принципах державного суверенітету й непорушності кордонів, з одного боку, та принципах права націй на самовизначення, що утвердилися в практиці міжнародних відносин і передбачають можливість формування незалежних держав, осередків сепаратизму у світі, накладають відбиток на політико-географічне положення території. До вироблення конкретних рекомендацій стосовно зниження ризиків сепаратизму може призвести розуміння механізмів цього впливу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Zhulenkov, Oleksandr. "Інтегральний підхід та нерелігійна духовність у XXI столітті." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2019): 15–26. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.02.

Full text

Abstract:

Сьогодні у західних країнах стрімко зростає популярність поняття «нерелігійна духовність». За його допомогою ідентифікують свій світогляд люди, для яких є однаково неприйнятними як релігійні світогляди домодерну, так і раціональні світогляди модерну. Та, незважаючи на свою популярність, це поняття є метафоричним та невизначеним. У статті на основі теоретичних напрацювань мислителів такої течії філософської думки, як інтегральний підхід, експліковано поняття «нерелігійна духовність». Проведено історичний аналіз європейської філософії з метою виділити «духовну, але не релігійну» лінію розвитку філософської думки. На окремих прикладах розглянуто вплив учених з «духовним, але не релігійним» світоглядом на еволюцію наукового знання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Chefranov, Vladimir. "Гармоніка «хромка» в музичній культурі України та Росії: історичний та органологічний аспекти." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 383–91. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-383-391.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Дослідження пов'язане з аналізом історичних фактів виникнення, розповсюдження та акустично-технологічної модернізації дворядної ручної гармоніки («хромки») в Україні та Росії. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, естетико-культурологічного, історичного методів, які утворюють єдину методологічну основу. Зазначений методологічний підхід дозволяє розкрити та піддати аналізу органологічні властивості названої гармоніки в ході історичної модернізації. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про національний різновид ручної гармоніки та її ролі у музичному мистецтві. Уточнюються термінологічні, історико-фактичні та специфічно органологічні параметри вказаного виду інструменталізму. Висновки. Осмислення історичного шляху модернізації одного з найрозповсюдженіших у фольклорному та міському любительському і професійному музикуванні інструменту дає нову точку відліку у сприйнятті цього виду творчого самовираження як специфічного національно окрашеного артистично-ігрового та музично-інструментального феномену.Ключові слова: гармоніка, ручна гармоніка, гармоніка-хромка, органологія, модернізація музичного інструмента, проскакуючий язичок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Гусельцева, М. "Культурно-історичний підхід В.А. Роменця: ідея культури та ідеї в культурі." Психологія і суспільство, no. 2 (44) (2011): 92–105.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Гусельцева, М. "Культурно-історичний підхід В.А. Роменця: ідея культури та ідеї в культурі." Психологія і суспільство, no. 2 (44) (2011): 92–105.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Васильєва, С. О., and Н. О. Агаркова. "ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ БАТЬКІВ В УКРАЇНСЬКИХ СІМ’ЯХ (СЕРЕДИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 17–28. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.02.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім‟ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Могильова, Н. М., and С. В. Сарнацький. "ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДІТЬМИ З РІЗНИМИ ФЕНОМЕНАМИ ВІДХИЛЕННЯ В РОЗВИТКУ ЗА МЕДИЧНИМИ ДІАГНОЗАМИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 182–91. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-182-191.

Full text

Abstract:

Ретроспективно-історичний підхід з одночасним баченням перспектив дає можливість більш чітко висвітлити не тільки помилки та окремі досягнення минулого досвіду, а й краще зрозуміти ті, що мають місце зараз. Вдумливо вдивляючись у сучасні педагогічні завдання, ми маємо дати собі раду у тому, що питання, які назріли, народжені не сьогоденням, а виношені й умотивовані минулим. Без такого розуміння можна допуститися історичної неправди. У статті авторами робиться спроба вивчення, аналізу основних систем спеціальної освіти з боку педагогіки і психології. Окремо аналізується явище інфантициду, що було характерно для Європейського «темного» мас-простору, і, разом з тим, доводяться протилежні факти, які свідчать про історичне формування толерантного ставлення суспільства до людей з різними феноменами відхилення в розвитку протягом ХIV – XIX століть. Аналізується внесок видатних педагогів-філософів, лікарів, психологів та терапевтів, як Вітторино да Фельтре, Й. Песталоцці, Й. Рейль, Й. Вайзе, К. Керн, Є. Сеген тощо, наводиться і співставляється досвід роботи різних видатних науковців в сфері роботи з дітьми і дорослими із патологіями. Автори зазначають, що на початку ХХІ століття суспільство висуває різні вимоги до навчання «особливих» дітей. Вже зараз в Україні батьки й діти мають право вибору закладу навчання. Отже, основною думкою статті є питання вибору між диференціацією й удосконаленням структури паралельної освітньої системи, та повною інтеграцією й інклюзією, а також визнання права людини бути «не такою, як всі».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

СІЛЬВЕСТРОВА, Оксана, Оксана ЖУК, and Оксана МАЙБОРОДА. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.14.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано вплив культурно-історичних та соціально-філософських чинників на становлення і розвиток ідей благодійності, допомоги нужденним, соціальної допомоги як суспільного феномену та соціальної роботи як професійної діяльності. Методологічною основою дослідження виступає системний підхід до вивчення культурно-історичних та соціально-філософських засад благодійності та соціальної допомоги. Використано історичний метод (прослід- ковування історичного розвитку феномену соціальної допомоги та благодійності, урахування специфіки розви- тку певних історичних періодів та її вплив на підходи до благодійності, вплив наукових та філософських знань на формування теоретичних засад професійної соціальної роботи тощо), методи аналізу та синтезу (для вичле- нування особливостей розвитку ідеї допомоги у різні історичні періоди та визначення її впливу на формування і розвиток професійної соціальної роботи в подальшому). У статті показано, що в первісних спільнотах питання допомоги та взаємодопомоги виходили з необхідності забезпечити виживання спільноти. Із появою та поширенням релігійного світогляду ідеї допомоги та милосердя стали пов'язуватися з ідеями про спасіння душі, а допомога ближньому – як вияв любові до Бога. Показано вплив релігійних настанов на ідею допомоги нужденним у Європі, США та особливості впливу релігійного світогляду на розвиток ідей благодійності в українському суспільстві. Вплив релігійних установок залишався сильним до кінця XVII – XVIII ст., а з епохи Нового часу та Просвітництва поширення здобули світські доктрини благо- дійності та її регулювання. Відзначено, що у ХІХ ст. реалізація соціальної допомоги здійснюється через численні громадські благодійні організації. Проте з кінця ХІХ ст. стає очевидним, що соціальна допомога та соціальна робота мають надаватися та здійснюватися професіоналами, які мають відповідну освіту. Проаналізовано вплив базових філософських та етичних ідей від давнини до сучасності, які орієнтували суспільну думку на необхідність допомоги та взаємодопомоги, соціальної відповідальності тощо. Підкреслено вплив наукових та філософських ідей на розвиток теорій та практики соціальної роботи у першій половині ХХ ст. Значний вплив на роз- виток теоретичних засад у розумінні соціальної допомоги та соціальної роботи зробили наукові та філософські напрями початку ХХ ст.: психоаналіз, герменевтика, екзистенціалізм, гуманістична психологія, гештальтпсихологія та ін. Наголошено, що з кінця ХХ – початку ХХІ ст. у питаннях надання соціальної допомоги та благодійності з’явилися та набули поширення ідеї прагматичного гуманізму та ефективного альтруїзму як альтернативи кла- сичним підходам до благодійності та допомоги. Зроблено висновок, що культурно-історичні, економічні, соціально-політичні зміни, що відбуваються у сус- пільстві впродовж його історичного розвитку, значно впливають на формування і розвиток ідеї соціальної допо- моги, а також ставлять питання про необхідність пошуку нових підходів до організації та функціонування системи соціальної допомоги, ураховуючи вимоги сучасної теорії і практики, накопиченого вітчизняного і зару- біжного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Стулов, Юрій. "Дилогія Гіш Джен: як Мона Чанг стає Чанговіц." Sultanivski Chytannia, no. 10 (May 31, 2021): 88–94. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2021.10.88-94.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто дилогію відомої американської письменниці китайського походження Гіш Джен, де вона на прикладі двох поколінь китайських іміґрантів простежує їхні складності на шляху до асиміляції в американському суспільстві, пов’язані з проблемами із самоідентифікацією і вибором життєвих пріоритетів. Метою статті є виявити відмінності у підходах представників двох поколінь до ціннісних орієнтацій та вплив і взаємопроникнення китайської й американської культур на формування гібридної особистості. Дослідницька методика. У статті використано системний підхід з опертям на культурно-історичний та біографічний методи. Результати. З’ясована своєрідність романів дилогії, в яких порушені важливі для іміґрантів проблеми самоідентифікації і вростання в ґрунт нової батьківщини, знаходження в ній свого місця без розриву з історичною батьківщиною. Наукова новизна. Стаття присвячена творчості ще недостатньо дослідженої китайської письменниці, яка торкається болісних тем американського суспільства. Практична цінність. Стаття може слугувати базою для подальшого вивчення творчості транскультурних авторів, більш глибокого ознайомлення з їхньою поетикою в теоретичному та перекладознавчому аспектах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Бутенко, Вікторія. "ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПАРКОВІ ПАМ’ЯТКИ В СИСТЕМІ ЕКСКУРСІЙНО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ВІННИЧЧИНИ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 69–72. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.11.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються історико-культурні паркові пам’ятки в системі екскурсійно-туристичної діяльності на прикладі сучасної Вінниччини. Актуалізуються питання щодо посилення значення історико- культурної спадщини на прикладі парків – пам’яток садово-паркового мистецтва в сучасних культурно-розбу- довчих процесах України, вивчення історії пам’яток, їх використання в екскурсійній діяльності. Розкривають- ся наукові підходи до ключових понять: «історико-культурна пам’ятка», «парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва», «екскурсійно-туристична діяльність», «історична місія», які осмислені в контексті стратегічних перспектив Вінниччини, наголошується на винятковій ролі історичного контексту в екскурсійно-туристичній діяльності. На основі досліджень українських учених, міждисциплінарного підходу до предмета дослідження осмислюється визначальна місія історичних постатей, подій, пам’яток архітектури у формуванні сучасного функціонала екскурсійно-туристичної послуги. Визначаються наукові підходи до розуміння історико-культурної пам’ятки як джерела інформації, наголошуються питання професійного природоохоронного менеджменту, що посилює значення історичної події в екскурсійно-туристичній послузі. У статті на фактологічному матеріалі розкриті сучасні екскурсійно-туристичні практики, основою яких є історична подія, постать, пам’ятка архітектури. Розкрито і доведено історичне значення впливу родини Потоцьких на екскурсійно-туристичну діяльність у місті Немирові, меценатської діяльності Надії Філаретівни фон Мекк у місті Браїлові, історико- пізнавального феномену козацького руху на Поділлі, що також є об’єктом історичного туризму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Melnychuk, I. M. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ ЯК МЕДИЧНА І ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ." Медична освіта, no. 3 (December 3, 2019): 123–27. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10657.

Full text

Abstract:

У статті аргументовано, що державницький підхід в Україні до врахування проблем у розвитку осіб з проявами деструктивних змін у психофізіологічному та фізичному розвитку спрямовує до розширення інклюзивної освіти. До групи фахівців, які працюють у сфері інклюзивної освіти, відносяться логопеди, покликані вирішувати проблеми мовленнєвих розладів різної складності, починаючи з дитячого віку. Історичний екскурс-аналіз свідчить, що проблема порушень мовлення розглядалася ще філософами, медиками, риторами Стародавнього Світу в сукупності з питаннями світогляду, збереження здоров’я і виховання людини. Історичний аналіз наукової літератури засвідчує, що з моменту зародження логопедії як науки спостерігалася її диференціація на дві галузі – медичну і педагогічну, що й зумовлює постійну спільну участь і лікарів, і педагогів у вивченні етіології, симптоматології і терапії порушень мовлення. Сучасні статистичні дані свідчать, що в Україні існує проблема забезпеченості фахівцями, які мають професійну підготовку логопеда. Тому на державному рівні визначено короткострокові та середньострокові перспективи розвитку інклюзивної освіти, в яких відображено і проблему підготовки майбутніх логопедів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Bogodistov, Yevgen Volodymyrovych. "Динамічні здібності чи динамічні здатності?" European Journal of Management Issues 25, no. 1 (March 25, 2017): 18. http://dx.doi.org/10.15421/191703.

Full text

Abstract:

Ціль дослідження – проаналізувати концепції динамічних здібностей для формування коректної термінології. Дизайн/Метод/Підхід дослідження. Дана теоретична статя базується на лінгвістичному аналізі ключових наукових робіт з динамічних здібностей. Результати. Проаналізовано історичний розвиток динамічних здібностей із моменту запровадження терміну й до сьогодення. У роботі описано головні проблеми концепції, що можуть впливати на її розуміння і, як наслідок, коректний переклад. Розглянуто новітні розвитки теорії і дві пов’язані із цим наукові дискусії. Проаналізовано визначення організаційних здібностей та їх вплив на розуміння динамічних здібностей організації. Наведено основні визначення динамічних здібностей, що відображають різні аспекти наукової дискусії, що точиться навколо концепції. Теоретичне значення дослідження. Дане дослідження важливе для розвитку концепції динамічних здібностей в українському науковому сегменті, оскільки в роботі запропоновано підхід для однозначного розуміння термінології цієї концепції. Оригінальність/Цінність/Наукова новизна дослідження. У зв’язку із тим, що залежно від розуміння концепції, переклад термінології українською мовою може бути різним, запропоновано термінологію, яка найбільш точно відповідає сучасному її розумінню. Тип статті – теоретична.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Vazhynska, Olena. "Binary Approach to Employment Relationships: Historical Development and Evolution." Ukrainian Journal of International Law 2 (June 30, 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.36952/uail.2021.2.66-73.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Субіна, Т. В. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В ОРГАНАХ ДФС УКРАЇНИ." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.123-135.

Full text

Abstract:

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Gorovoy, S. G., and M. O. Dulenko. "ОСОБЛИВОСТІ ВОКАЛЬНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ ЕПОХИ ТРАДИЦІЙНОГО ДЖАЗУ." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 14 (January 21, 2019): 110–21. http://dx.doi.org/10.15421/221826.

Full text

Abstract:

Мета статті – визначити найбільш технологічно довершені способи опанування професійними техніками вокальної імпровізації, грунтуючись на музичному мистецтві епохи традиційного джазу. Методологія дослідження зумовлюється використанням низки загальнонаукових та емпіричних методів наукової діяльності. Історичний метод дозволяє означити чіткі рамки періоду функціонування композицій традиційного джазу. Застосування порівняльного методу обумовлюється зіставленням джазових вокальних творів різних культурно-історичних періодів. Звернення до аксіологічного методу постає в основі визначення найбільш яскравих за імпровізаційною насиченістю вокальних композицій. Структурно-аналітичний підхід дозволяє сформувати як послідовність викладення наукового матеріалу, так і зроботи відповідні висновки. Особливого значення також набувають методи аналізу й синтезу, спостереження та узагальнення. На відповідну увагу звертає і застосування структурно-функціонального науково-дослідницького методу, за допомогою якого виявляється послідовна результативність певних технологічно-виконавських процесів. Наукова новизна статті розкривається у висвітленні вагомого значення вивчення основ джазової імпровізації на початку навчання молодих джазових співаків задля вчасного та поступового розвитку їх вокальних та імпровізаційних навичок. Висновки представленого наукового дослідження утверджують факт, що вокальна імпровізація епохи традиційного джазу неосяжна і безмежна, тому сучасні джазові виконавці завжди прагнутимуть до її освоєння й усвідомлення. Шлях цей варто починати з багаторазового прослуховування імпровізацій величних співаків, із постійної професійної роботи з музикантами, безпосердньої участі у джем-сейшенах, але перш за все з теоретичних фундаментальних азів – блюзової гами, ладу, петатоніки та гармонії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Grytsenko, A. A., and O. A. Grytsenko. "PECULIARITIES OF THE CURRENT CRISIS IN UKRAINE: A LOGICAL AND HISTORICAL APPROACH." ECONOMIC THEORY AND LAW 36, no. 1 (2019): 11–26. http://dx.doi.org/10.31359/2411-5584-2019-36-1-11.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Вей, Чжан. "ПІДГОТОВКА ВОКАЛІСТІВ У МУЗИЧНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ КНР." Педагогіка та психологія, no. 62 (August 2019): 201–8. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.22.

Full text

Abstract:

У статті розкрито основні підходи до підготовки здобувачів освіти вокальної справи в музичних закладах вищої освіти Китайської Народної Республіки (КНР). Розглянуто історичний контекст підготовки здобувачів освіти вокального мистецтва. У дослідженні виділено три провідних заклади вищої музичної освіти Китайської Народної Республіки: Китайська консерваторія, Центральна консерваторія, Шанхайська консерваторія. Аналіз системи підготовки вокалістів у цих провідних навчальних закладах дозволяє більш чітко зрозуміти основні підходи та шляхи у становленні майбутніх майстрів вокальної справи. Виділено основні принципи підготовки здобувачів освіти у Китайській консерваторії: «наслідування стародавньої китайської цивілізації», «розвиток рими китайської культури», «розвиток талантів та здібностей для країни» та «бути колискою китайських музикантів». Розкрито особливості навчального процесу в Китайській консерваторії. Навчальний процес забезпечено за останнім словом техніки цифровими засобами навчання. Аудиторії обладнані як сучасними, так і класичними інструментами. Особлива увага приділяється використанню традиційних китайських технік співу. Освітній процес у Центральній консерваторії організований на основі синтезу підвищення якості виховання талановитих студентів за рахунок збільшення індивідуальних занять та колективних форм музикування: хор, оркестр, камерний ансамбль. Особлива увага приділяється виконавчій практиці, що дозволяє студентам легше адаптуватися після закінчення консерваторії до різних видів професійної діяльності. В освітньому процесі Шанхайської консерваторії у навчанні прийняті принципи поступовості в освоєнні матеріалу, використовуються форми індивідуальних занять. В оволодінні методом співу використовується науковий підхід, студенти повинні розуміти основні принципи співу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Марченко, Оксана, Людмила Цикало, Марія Бричук, and Наталія Симоненко. "ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМАТИКА У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ." Слобожанський науково-спортивний вісник 6, no. 80 (December 21, 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-6.004.

Full text

Abstract:

Мета: проведення історико-філософського аналізу гендерної проблематики у фізичному вихованні та з’ясування сутнісно-змістовної характеристики категорії «гендер» у сфері фізичної культури і спорту. Матеріал і методи: для розв’язання поставлених завдань, з метою узагальнення досвіду науковців, які займаються вивченням проблеми гендерного підходу у навчанні та вихованні, сучасних підходів до розвитку та вдосконалення системи фізичного виховання використовувався комплекс наступних теоретичних методів: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати: проаналізовано історичний аспект виникнення гендерного підходу у фізичному вихованні, який має певні відмінності та особливості, що робить його окремим напрямком гендерного пізнання, згідно з яким усі педагогічні та соціокультурні аспекти у фізичному вихованні молоді можуть мати гендерний вимір. Теоретично обґрунтовано потребу виокремлення і трактування гендерного підходу як дефініції в політичному, громадському, соціальному середовищах, указано на його значення для фізичного виховання і спорту та запропоновано для використання в дослідженнях новий термін, що дозволяє його характеризувати як міждисциплінарне та крос-секторальне поняття, екстрапольоване, взаємопов’язане та відповідне розвитку фізичної культури та спорту в країнах розвиненої демократії. Висновки: на основі отриманих результатів дослідження та вже наявних теоретичних і методологічних праць із гендерної проблематики обґрунтовано необхідність і доцільність розробки й упровадження гендерного компоненту у фізичне виховання сучасної молоді як сутнісно новий і прогресивний напрям аксіологічної значущості фізичної культури. Надана змістовна характеристика категорії «гендер» в сфері фізичної культури і спорту в контексті психолого-педагогічних досліджень. Ключові слова: гендер, гендерний підхід, фізичне виховання, фізична культура, спорт, історія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Vozhehova, R. A., and L. M. Hranovska. "Degradation and reconstruction measures of fertility of soils of southern steppe of Ukraine." Interdepartmental thematic scientific collection "Agriculture" 2, no. 95 (December 22, 2018): 7–13. http://dx.doi.org/10.31073/zem.95.7-13.

Full text

Abstract:

У статті представлені результати багаторічних досліджень щодо причин деградації та опустелювання ґрунтів, які зрошуються в південному Степу України. Науково-обґрунтовані напрями зниження рівня деградації та відтворення родючості ґрунтів. Методологічну основу досліджень складають сучасні методи науково дослідження: історичний, системний аналіз і підхід, економікостатистичні та графічні методи. Визначені природні та антропогенні фактори впливу на процеси деградації та опустелювання ґрунтів і доведено, що однією із причин деградації є їх природна засушливість, яка супроводжується недостатньою кількістю опадів, від’ємним водним балансом і, пов’язаним з цим, специфічним процесом ґрунтоутворення. Обґрунтовані напрями збереження родючості ґрунту та наведено приклад практичного застосування результатів досліджень в ДПДГ «Асканійське» Інституту зрошуваного землеробства НААН. Розроблені напрями збереження родючості ґрунтів дозволять попередити їх деградацію, забезпечити бездефіцитний баланс гумусу, підвищити ефективність сільськогосподарської діяльності на зрошуваних землях, покращити екологічний стан агроландшафтів, а також вирішити важливе державне завдання – забезпечити продовольчу безпеку як складову національної безпеки України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Pasichnyk, Natalia, and Renat Rizhniak. "Аналіз фінансової політики Російської імперії в історико-економічних дослідженнях П. П. Мігуліна." Pereiaslav Chronicle, no. 15 (August 20, 2019): 44–54. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-44-54.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються основні етапи життєдіяльності та наукова спадщина професора Харківського університету П. П. Мігуліна (1870–1948). Метою статті є аналіз наукових і публіцистичних напрацювань професора Мігуліна дожовтневого періоду, присвячених фінансовій політиці Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. та визначення його авторських підходів підвищення ефективності цієї політики, що актуальні й на сучасному етапі. Для досягнення визначеної мети використано спеціальні методи, характерні для дослідження історії науки та соціально-економічної історії: наративний, порівняльно-історичний, історико-біографічний, статистичний, а також методи, поширені в історико-економічних дослідженнях – організаційний підхід та процесний аналіз. Окреслено основні етапи біографії науковця. Проаналізовано основні наукові праці професора Мігуліна, де він комплексно досліджував фінансову політику Російської імперії за різноманітними напрямами (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, боргова та ін.), пропонуючи заходи щодо підвищення її ефективності. Науковець відзначав, що бюджетна політика реалізуються з ігноруванням інтересів населення, реальних можливостей країни і без розрахунку наслідків прийнятих рішень. Основні ідеї П. П. Мігуліна щодо підвищення ефективності податкової політики уряду охоплювали: рівномірний розподіл податків, перекладання податкового тягаря на заможні версти населення, звільнення від сплати податків окремих малозабезпечених суб’єктів, перерозподіл податків між загальнодержавним та місцевими бюджетами. Історико-економічний аналіз П. П. Мігуліна щодо грошово-кредитного регулювання за значний історичний період (із 1769 по 1907 рр.) приводить дослідника до висновку про наявність системних порушень у грошово-кредитній сфері протягом досліджуваного періоду та неефективність державного кредиту в Російській імперії. Значну увагу П. П. Мігулін приділяє грошовим реформам, які здійснювалися впродовж ХІХ ст. У межах даної статті подано лише якісний аналіз проведення грошової реформи 1895–1897 рр.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Кіналь, Надія. "ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ СФЕРИ КІНЕМАТОГРАФІЇ В УКРАЇНІ." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 85–94. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237622.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідження особливостей фінансування сфери кіно в Україні та обґрунтування напрямів розвитку українського кінематографа в сучасних умовах. Проаналізовано історичний розвиток кіноіндустрії в Україні. У контексті форм здійснення функцій держави щодо тенденції розвитку української кінематографії представлено розвиток сфери кіно у 2014—2019 рр. Крім того, досліджено статистичні дані державного фінансування сфери кіновиробництва і проаналізовано певні аспекти сучасного стану української кінематографії. Також наведено авторський погляд на основні проблеми вітчизняної кіноіндустрії сьогодення і проаналізовано зарубіжний досвід регулювання фінансового забезпечення розвитку сфери кінематографії та обґрунтовано напрями перспективного його застосування в Україні. Запропоновано певні моделі регулювання сфери кіно задля забезпечення якнайкращого розвитку українського кінематографа і залучення приватних інвестицій. Обґрунтовано методологічний підхід до розвитку матеріально-технічної бази і поліпшення мистецької освіти. Запропоновано рекомендації, що випливають з аналізу українського та іноземного досвіду, для забезпечення розвитку української сфери кіно, сприяючи розвиткові національної свідомості, патріотичних почуттів і зміцненню національної ідентичності як консолідуючої основи для розвитку держави та протистояння зовнішнім геополітичним викликам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Яновська, Л. Г., and А. О. Яновський. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ ДО ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ АКСІОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 8, 2021): 254–59. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-39.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено одній з актуальних проблем підготовки майбутніх учителів історії – компетентнісному підходу в освітньому процесі. Учитель історії має не лише збагачувати учнів історичними знаннями, а насамперед допомагати їм орієнтуватися у соціальному й культурному просторі, формувати в учнів національну самосвідомість, сприяти цілісному сприйняттю світу. Задля реалізації означених цілей в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти вчитель історії має бути готовим до цього. Отже, професійна підготовка майбутнього вчителя історії має базуватися на формуванні у нього ціннісних (аксіологічних) орієнтацій, здатності критично мислити, приймати ефективні рішення у складних життєвих і педагогічних ситуаціях. Доведено, що підготовка майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності сприяє підготовці їх до творчої діяльності через парадигму гуманістичної освіти та виховання. У процесі творчої діяльності відбувається створення нових ціннісних понять, які залежать від економічних, політичних, соціальних відносин у суспільстві. У статті, зокрема, розкривається сутність таких понять, як компетентність, компетенція, професійна компетентність, предметні компетентності (історичні), аксіологічна компетентність, педагогічна практика. У дослідженні виділено підходи в освітньому процесі педагогічних закладів вищої освіти, що сприяли ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності (діяльнісний, цілісний та ціннісний (аксіологічний)). Діяльнісний підхід сприяв підготовці до формування історичних компетентностей та застосування їх у практичній діяльності, стимулював особистість до самоосвіти та інтеграцію у професійну діяльність під час проходження педагогічної практики. Застосування цілісного підходу сприяло впровадженню в освітній процес ЗВО цілісної структури теоретичної і практичної підготовки майбутніх учителів історії. Ціннісний (аксіологічний) підхід був спрямований на особистісно орієнтоване навчання, створення психологічно сприятливих умов в освітньому процесі, спрямованих на ціннісні (аксіологічні) орієнтації особистості. Нами визначено педагогічні умови в підготовці майбутніх учителів до формування в учнів аксіологічної компетентності, а саме: 1) активне впровадження на заняттях у ЗВО моделювання педагогічної діяльності, педагогічних тренінгів; 2) упровадження в календарний план педагогічної практики завдань, спрямованих на формування в учнів аксіологічної компетентності; 3) мотивація майбутніх учителів історії до самоосвіти та самовдосконалення. Нами доведено, що саме застосування визначених педагогічних умов сприятиме ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Волошин, В. Д. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПІДГОТОВКИ З ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ МАЙБУТНІМ ОФІЦЕРАМ-ПРИКОРДОННИКАМ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 41–50. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-41-50.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено досить актуальній проблемі дидактики – методиці викладання, зокрема шляхам удосконалення методики викладання. Автор послідовно розкриває результати проведеного дослідження, розпочавши із загального аналізу стану вищої освіти, а саме вищої військової освіти в українському суспільстві. З метою отримання достовірних результатів наукового пошуку, автор представленої статті провів ґрунтовний аналіз існуючої наукової літератури філософського, педагогічного, соціального та психологічного спрямування. Перераховано прізвища відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а також тих, хто безпосередньо розбудовував вищу військову освіту в Україні. З урахуванням рівня актуальності проблеми, висвітленої у статті, сформульовано пріоритетну мету наукової праці та основні методи дослідження (бібліографічний, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація тощо). У статті наголошено на тому, що у педагогіці нині існує чимало теоретико-методологічних підходів, проте до представленої проблематики доцільно застосувати саме системний підхід. Розкрито сутність системного підходу та його особливості (структурний, інтегративний, поелементний, функціональний, історичний, процесуальний, комунікаційний). Проаналізовано та уточнено зміст поняття «удосконалення» та інтерпретовано його до представленої проблеми. На підставі аспектів системної теорії, виділено та розкрито зміст основних педагогічних умов, завдяки яким можливе удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Із врахуванням поданих вище елементів представленої статті, автор подав зміст основних шляхів удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Ключові слова: вогнева підготовка, підготовка з особистої безпеки, методика викладання, майбутні офіцери-прикордонники, професійна підготовка, вища освіта, система.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Яковлєв, Максим. "ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ КРІЗЬ ПРИЗМУ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЛІНГВОПОЛІТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 101–6. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.18.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються можливості міждисциплінарних досліджень історії політичної думки, особливо в контексті України, крізь методологічну призму, в якій використовуються напрацювання політичної лінгвістики та дискурс-аналізу, зокрема в царині лінгвополітології, лінгвістичної персонології політиків, політичної метафорології, порівняльних досліджень політичної комунікації, а також методів критичного дискурс-аналізу та суміжних дисциплін. Із досить широкого спектра лінгвополітологічних досліджень у статті розглядається уральська школа політичної лінгвістики, основні напрями якої стисло викладаються та коментуються в контексті подібних напрямів дослідження в інших країнах, на основі чого окреслюються майбутні перспекти- ви застосування лінгвополітичних напрацювань у царині історії політичної думки України. Далі розглядаються основні напрями критичного дискурс-аналізу, з огляду на закладені в їхню основу методологічні та ідеологічні засади аналізу. Розглянутий матеріал дає змогу твердити, що для дослідження історії політичних ідей особли- во актуальними видаються напрацювання політичної лінгвоперсонології, що займається ідіостилями конкрет- них ідеологів чи мислителів, для розуміння полемічних творів яких варто скористатися методиками політичної метафорології. Розуміння жанрової та стилістичної специфіки політичної комунікації, особливо креалізованих політичних текстів та жанрів, можна поєднати з методологічним апаратом постколоніальних студій, що є особливо актуальним для дослідження історії української політичної думки та проявів постколоніалізму в ній. Видається перспективним дослідження семіотичних відображень соціального конфлікту в політичному дискурсі, що дасть змогу розглядати ідеології як системи знаків і символів та застосувати до них методології критичного дискурс-аналізу, зокрема соціокогнітивний підхід Т. ван Дейка та дискурсивно-історичний підхід Р. Водак, в межах якого поєднується текстуальний і контекстуальний рівні аналізу політичного дискурсу і який здійснює де- та реконтекстуалізацію текстів та дискурсів, що кидає особливий виклик дослідженню історії політичних ідей через загрозу презентизму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Морєва, Євгенія Олександрівна, and Андрій Олегович Маслов-Лисичкін. "АУДІОВІЗУАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ДОКУДРАМИ ДЕРРІЛА ЗАНУКА «НАЙДОВШИЙ ДЕНЬ»." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247344.

Full text

Abstract:

Мета статті — визначити основні аудіовізуальні засоби в процесі кіновиробництва докудрами Дерріла Занука «Найдовший день». Роль батального кіно в культурі завжди була особливою, ці фільми формували свідомість поколінь. З огляду на розвиток вітчизняної кіноіндустрії в сучасних соціальних і політичних реаліях вони затребувані в нашому суспільстві, аналіз особливостей знімального процесу класичних зразків цього жанру з теоретичним узагальненням сприяє розумінню його драматургічної логіки. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано історичний підхід (для розкриття особливостей організації знімального процесу) та культурологічний підхід (посприяв виявленню чинників впливу соціокультурних процесів на кіновиробництво докудрами загалом, так і особливо складних її епізодів зокрема). Застосовано загальнонаукові та конкретнонаукові методи, зокрема: метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення ролі аудіовізуального контенту в драматургії сценарію та його впливу на ступінь емоційного сприйняття фільму) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків дослідження). Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві аналізуються особливості знімального процесу докудрами Д. Занука у виборі художніх засобів і практичній реалізації художнього задуму. Висновки. Докудрама Д. Занука «Найдовший день» — це унікальний кінопроєкт, який висвітлює події фатального дня Другої світової війни — 6 червня 1944 р. Рішення продюсера зняти чорно-білий фільм вплинуло на майбутнє кіноіндустрії. Сцени спеціальних операцій (захоплення мосту Пегас, висадка парашутистів, підрив залізниці учасниками французького опору) знімали вночі з використанням жорсткого світла для посилення контрасту. Вербальне наповнення фільму різними мовами є експериментальним, а залучення повсякденної лексики змінило сприйняття сценарної роботи. Випуск фільму прискорив занепад «Кодексу Гейза» та подальшу відмову від нього наприкінці 1960-х років. Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що досвід Занука, описаний у статті, може бути корисним для сучасних режисерів, які знімають фільми про війну.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

КОСТАНДА, Ірина. "КОДИФІКАЦІЯ СТИЛІСТИЧНИХ ФОРМ ТРАДИЦІЙНОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ АНТОЛОГІЇ ЧЖАО МІНА (眧明) «ВИБРАНІ ТВОРИ ЧЖАО МІНА» («昭明文选»)." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 202–8. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.18.

Full text

Abstract:

Дослідження присвячене розгляду процесів стилістичної кодифікації та становлення стилістичних норм на матеріалі одного з голов- них творів із цієї галузі китайської філології «Вибрані твори Чжао Міна» («昭明文选») авторства Чжао Міна (眧明). Методологічно важливими у статті є такі аспекти: основою для формування системи автентичних стилістич- них засобів у мові веньянь виступають форми тексту, які поєднують у собі всі лінгвальні та екстралінгвальні фактори у процесах стилістичної кодифі- кації. Форми тексту утворювалися й кодифікувалися під впливом соціальних чинників, убираючи в себе світогляд китайського народу, від форми тексту залежав вибір стилістичних засобів. Авторка стверджує важливість ідеї наступництва для розвитку китайської філологічної традиції, а також сфор- мованої системи текстів, яка в певний історичний період впливала на дина- міку розвитку філологічної традиції Китаю та вводила нові форми текстів у процесі стилістичної кодифікації. Процеси стилістичної кодифікації на при- кладі цієї антології передбачають розгляд основних проявів та критеріїв від- бору матеріалу у процесі стилістичної кодифікації. Запропонований у статті історично-порівняльний формат дослідження допомагає деталізувати наявні на той час результати кодифікації, відомі через розгляд попередніх філоло- гічних праць, а також прослідкувати закріплення фіксованих стилістичних засад як подальшу стилістичну кодифікацію веньяню. Комплексний підхід до аналізу кодифікаційних процесів у стилістиці мови веньянь дає змогу просте- жити подальший розвиток стилістичних феноменів, запровадження мовної норми, заснованої на традиційних формах тексту. Доведено, що форми тек- сту, зафіксовані в «Обраних творах Чжао Міна», продовжували процеси формування стилістики як окремої галузі філологічної науки Давнього Китаю, а також мали вплив на вибір матеріалу для кодифікації в подальших працях зі стилістики, що, своєю чергою, впливало на формування стилістичних засад сучасної китайської мови. Сформована традиція відбору мовного матеріалу спиралася передусім на фіксовані форми текстів, а стилістичні норми вста- новлювали залежно від кодифікованих текстових форм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Антошкіна, В. К. "СПОСОБИ І ПРАВИЛА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ДОГОВОРІВ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 10, 2020): 8–14. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).386.

Full text

Abstract:

Ця стаття присвячена такому аспекту права інтерпретаційної діяльності, як методи тлумачення. Загальний характер правової норми, а отже, неможливість указати в ній абсолютно всі конкретні життєві ситуації є об’єктивною причиною тлумачення. Питання про те, як тлумачити право, є важливим у теорії юридичного тлумачення. Воно дає нам уявлення про механізм та інструменти такої діяльності. Під методом тлумачення в юридичній літературі розуміють конкретні прийоми та знання правил, необхідних для уточнення реального змісту правових норм. Слід зазначити, що серед учених досі не вироблений єдиний підхід до визначення конкретних методів і правил, що роз’яснюють закон, їх об’єднання в способах тлумачення. Автор статті розглядає граматичний, логічний, системний, історичний способи тлумачення та їх застосування у праві. Граматичний спосіб (словесний, філологічний, буквальний, лексичний – варіанти назви) є найпоширенішим. Логічне тлумачення – тлумачення правового акта з використанням законів логіки. Існування системного методу визначено системністю права. У статті розглядаються питання застосування вказаних способів тлумачення для з’ясування змісту договорів. Автором наголошується, що відповідні компетентні органи, які здійснюють правозастосовну діяльність, не вправі відмовити у вирішенні спору через незрозумілість правової норми, що підлягає застосуванню. З метою уникнення неправильного застосування необхідно насамперед встановити зміст норми, для чого використовувати всі відомі способи, прийоми, правила тлумачення до повного з’ясування дійсного змісту норми. Немає чітко визначених правил використання зазначених способів. Вони можуть використовуватися суб’єктом тлумачення всі одночасно, або може бути обраний один чи кілька на розсуд особи, залежно від можливості досягнення мети тлумачення. При цьому якщо граматичне і логічне тлумачення відштовхуються від самих текстів, то системний та історичний способи спи-раються на елементи зовнішні. Відмова правозастосовувача від використання всього арсеналу призводить до однобокості в застосуванні норм закону. Тлумачення ґрунтується на тезі, що система норм права повинна бути вільною від протиріч і кожна норма повинна гармоніювати з усією системою. Тому в межах даної тези потрібно вибрати той варіант тлумачення, за якого правова норма буде найкраще гармоніювати з іншими нормами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Бакумкіна, Марина Олександрівна. "Особливості художнього світовідчуття в малій прозі І. Маслова: оповідання, «вінці»." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, no. 96 (2020): 9–24. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.2.96.01.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям відображення художнього світовідчуття в малій прозі – оповіданнях і «вінцях» – російськомовного українського письменника, лауреата літературних премій Івана Степановича Маслова, життя й доля якого були пов’язані з Харківщиною. Окремі твори І.С. Маслова неодноразово ставали об’єктом вивчення українських учених-літературознавців, проте особливості художнього світосприймання в оповіданнях і «вінцях» І.С. Маслова не були предметом спеціального наукового дослідження. Тому метою статті стає аналіз маловідомих широкому українському читачеві оповідань І.С. Маслова та його «вінців», дослідження їхніх художніх особливостей. Методами дослідження є біографічний, культурно-історичний, порівняльно-історичний, історико-генетичний. У ході дослідження з’ясовано, що І.С. Маслов відчував потребу опанувати смисловий простір образу. Його творам притаманна суперечність стилю. У них поєднані філософічність, метафоризм, психологізм і символізм. Письменник часто звертається до просторіччя, що інтенсивно забарвлює і мову героїв, і авторську мову. У своїх творах письменник звертається до тем кохання, смерті, війни й повоєнного життя, до сьогодення «продажного часу», які проходять крізь увесь творчий шлях І.С. Маслова. Його твори гостро полемічні, стиль переважно автобіографічний, спогади про воєнний і повоєнний побут його самого і його родини – джерело вічних цінностей, як і поняття «чистоти» в його оповіданнях і «вінцях». Мала проза І.С. Маслова дозволяє відчути перебіг часу, що визначає долю людини. Дослідження акцентовано на розкритті трагічних процесів перебудови як докорінного старого побуту, так і зламу суспільних стосунків селян, колгоспників, на минулому перебудови, відгомонах переламної епохи, прикметах часу, отриманні незалежності Україною, житті її людей, їхніх бажань та очікувань. Письменник І.С. Маслов у повсякденному житті природи й людей знаходить своєрідні цінності, створює поетичні описи Слобожанщини та її жителів. Він відзначає щонайменші зміни в природному циклі й житті селян, застосовує особливий підхід до розкриття теми відносин людини й природи, підкреслює спорідненість людини з усім світом і через поетичне зображення природи розкриває суть людського буття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Hromovyk, B. P., and O. B. Pankevych. "ІСТОРІОГЕНЕЗ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ." Фармацевтичний часопис, no. 3 (October 8, 2020): 60–69. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.3.11427.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Сформувати узагальнене наукове бачення розвитку саморегулівних фармацевтичних організацій (СРФО) у процесі творення української історії. Матеріали й методи. Об’єкт дослідження – громадські об’єднання фармацевтичного спрямування (ГОФС), предмет дослідження – процес їхнього виникнення. Інформаційну та фактологічну базу дослідження становили наукові праці, присвячені питанням саморегулювання фармацевтичної діяльності (СРФД) на українських теренах. У роботі використано системно-історичний підхід, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу, тлумачення й інтерпретація теоретичних і емпіричних даних. Результати й обговорення. Визначено три періоди та хронологію розвитку СРФД. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять СРФО: Греміуми аптекарів у Львові і Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З’ясовано, що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком ГОФС, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток СРФД у багатьох сучасних обласних центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. Показано, що попри активний розвиток СРФД у періоді незалежності України (створено 25 і 96 ГОФС, відповідно, міжнародного/національного та регіонального/місцевого статусів), не спостерігається переходу від старої до нової якості у СРФД. Висновки. У роботі набуло подальшого розвитку питання становлення СРФД в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що уможливило узагальнення хронології розвитку ГОФС за три періоди: період знаходження українських земель у складі інших держав, період радянської доби та період незалежності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

КОБЕТЯК, Андрій. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ АВТОКЕФАЛІЇ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 49–57. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.7.

Full text

Abstract:

Мета статті – висвітлення трансформаційних процесів інституту автокефалії та його значення в сучасній церкві. Еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. Спілкування між церквами має відбуватися виключно на засадах миру, взаємного визнання й рівності. Узурпація церковної влади – це нашарування, якими обросла церков- на інституція за століття існування. Тому увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі. Методологічними засадами дослідження стали історичний і порівняльний методи, традиціоналізм, компаративний підхід, релігійна антропологія, герменевти- ка, філософський символізм. Наукова новизна насамперед це пов’язано з геополітичним і фінансовим чинниками. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що за своєю струк- турою кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак на практиці низка національних церков чекає Всеправославного визнання вже багато століть. Висновки. У дослідженні встанов- лено, що вже в донікейський період церква формує власну адміністративну систему управління та поділу за державним зразком. У ІІ–ІІІ ст. церковний інститут має чітку ієрархічну структуру. Визначено, що апостоли засновували перші спільноти як автокефальні. Проте в період Вселенсь- ких соборів автокефалія трансформувалася від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що в ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної з Помісних церков. Розпад держави не детермінує розділення церкви, хоча цього й вимагають церковні канони. Доведено, що держава завж- ди є зацікавленою, оскільки кожна незалежна країна прагне мати власну церкву, тому є захисником прав і повноважень церкви, яка розташована на її території. Це значно впливає на геополітичні відносини між Помісними церквами. Автокефалія виступала адаптаційним пристосуванням церкви до політичної географії держави. У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних цер- ков, пов’язані з межами та «канонічною територією», можуть бути вирішені виключно соборним шляхом і за участі всіх православних ієрархів. Отже, подальші наукові розвідки автокефальної тема- тики й канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Dovhan, Natalia. "Безпечне конструювання поколіннями історичних сценаріїв: зміни соціокультурної реальності." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 95–103. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-67.

Full text

Abstract:

Актуальність. Дослідження змін форм життєдіяльності поколінь, відносних у текст / контекстуальній конгруентності, сприяє розумінню проблематики (не) безпечного конструювання поколіннями історичних сценаріїв соціокультурної реальності, що безперервно змінюється. Мета статті: конкретизація основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності. Методологія та наукові підходи. У контексті авторського інтергенеративного підхіду, який організує пізнання поколінності за рахунок міждисциплінарних можливостей соціальних наук проаналізовано механізм конструювання історичних сценаріїв поколіннями (мережами когорт з подібним соціокультурним досвідом, близькими за роками народження та спільним історичним контекстом становлення). Основні результати. На основі виокремлених методологем вивчення феномену поколінності (від XVI до XX століття) та емпіричного дослідження соціокультурної взаємодії поколінь конкретизовано основи конструювання історичних сценаріїв суспільних змін. Зазначається, що дію механізму балансування соціокультурних стилів сучасників опосередковує зміст дуальних процесів соціокультурної взаємодії – поколінного тексту (як презентації соціальних позицій, соціокультурних порядків, артефактів, релевантних певному соціокультурному стилю) та соціокультурного контексту (неієрархічної соціокультурної форми життя часопростору, умов історичних подій, дискурсу). Висновки. Практичне значення результатів полягає у конкретизації основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності – результату спільного конструювання акторами самостійних систем поколінних просторів та обґрунтуванні думки, що соціокультурне балансування поколінь не визначається перепоною для взаємодій, культурних комунікацій, не сприяє культурним "розривам" поколінь, але означує необхідність перебудови реальності і подальших соціокультурних рухів. Перспективами подальших досліджень вбачається реалізація ретроспективних історичних аналізів і конкретних умов сучасної реальності щодо наповнення практичним досвідом запропонованих теоретичних конструктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Нестор, В. Р. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ." Знання європейського права, no. 3 (February 2, 2021): 12–15. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.90.

Full text

Abstract:

У статті запропоновано вважати, що методологія кожного дослідження - і конституційно-правові та муніципально-правові дослідження не є винятком - являє собою сукупність низки підходів, які своєю чергою зумовлюють ті методи, які застосовуються для визначення явищ, об'єктів, що аналізує вчений з метою досягнення обґрунтованого та достовірного результату. Варто підкреслити, що вибрані дослідником методологічні підходи та методи є важливими на кожному етапі наукової роботи, починаючи з формулювання мети дослідження та завдань, вирішити які необхідно для досягнення поставленої мети. А отже, саме тому підрозділи наукових праць, присвячені питанням методології, розміщуються на початку цих праць. Слід погодитись зі справедливістю таких традицій, що склались у науковій літературі. Антропоцентричний підхід притаманний будь-якому сучасному конституційно-правовому дослідженню, і дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві не є винятком. Сучасне конституційнеправоконцентруєтьсянавкололюдини-їїжиття,здоров'я,честі,гідності,їїприроднихтаіншихправ. Важливим для дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві є системний підхід. Міське самоврядування являє собою систему, адже воно здійснюється не одним, а кількома органами публічної влади, посадовими особами. Застосування синергетичного підходу до дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві обґрунтоване такими чинниками. По-перше, це міждисциплінарність нашого дослідження. Досліджуючи міське самоврядування у вибраних країнах, неможливо не звертатися до питань його історичної ґенези (історія держави і права зокрема та історичні науки загалом), до питань особливості міських населених пунктів (економічні науки, географічні науки), інших. По-друге, як уже зазначалось у обґрунтуванні застосування системного підходу, органи міського самоврядування являють собою елементи відповідних систем - міського самоврядування, місцевого самоврядування, органів публічної влади тощо. Резюмовано, що для дослідження за вибраною темою найбільш важливими стали такі методологічні підходи, як: аксіологічний, антропологічний, діалектичний, системний, синергетичний, телеологічний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Hlavcheva, D., and V. Yaloveha. "КАПСУЛЬНІ НЕЙРОННІ МЕРЕЖІ." Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 5, no. 51 (October 30, 2018): 132–35. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.5.132.

Full text

Abstract:

Предметом вивчення є історія становлення та розвиток теорії нейронних мереж, сучасні підходи до проблем розпізнавання та класифікації зображень. Особлива увага приділяється якісному огляду капсульних та згорткових нейронних мереж, принципів їх роботи та визначення основних відмінностей. Метою роботи є аналіз сучасного стану досліджень нейронних мереж та можливих перспектив розвитку цієї галузі. Завдання: проаналізувати історичний розвиток теорії нейронних мереж. Провести порівняння між типами нейронних мереж, що базуються на концепції глибокого навчання: згортковими та капсульними. Методом проведення дослідження є аналіз сучасної літератури та основних тенденцій розвитку глибокого навчання. Результатами проведеного дослідження є виявлення значущих відкриттів, що вплинули на розвиток нейронних мереж. Функціонування нейронних мереж базується на роботі нервової системи біологічних організмів. Зокрема, це принцип активності біологічного нейрону, ансамблі нейронів, виявлення «простих клітин» у зоровій корі мозку. На даний момент найбільший розвиток мають нейронні мережі, що засновані на концепції глибокого навчання, яка дозволяє багатошаровим обчислювальним моделям вивчати дані з кількома рівнями абстракції. Згорткові мережі, що використовують цю концепцію досягли значних успіхів у розпізнаванні зображень, відео та аудіо. Рекурентні мережі виявилися кращі у аналізі тексту та мови. Згорткові нейронні мережі маються низку недоліків, на яких наголошено у роботі. Капсульні нейронні мережі є вдосконаленням концепції згорткових нейронних мереж. В їх основі покладено «капсули», які призначені для виявлення характеристик об’єкта. Капсули як група нейронів характеризуються вектором активації. Запропонований відомими ученими векторний підхід дозволяє врахувати поворот та трансляцію об’єктів. Капсульні нейронні мережі потребують значно меншу навчальну вибірку, ніж згорткові. У висновках роботи визначаються основні перспективи розвитку теорії нейронних мереж, а також можливий стрімкий розвиток неконтрольованого навчання нейронних мереж. Наголошується на важливості критичного аналізу проблем нейронних мереж як вирішального фактору їх майбутнього розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Dovhan, N. O. "ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНА ПОКОЛІННА ЄДНІСТЬ: ВІЛЬГЕЛЬМ ДІЛЬТЕЙ І ХОСЕ ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 115–27. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).66.

Full text

Abstract:

У контексті аналізу особливостей конструювання поколінного простору науковцями романтично-гуманітарного підходу виокремлено ідеї пошуку сутності духовно-символічної поколінної єдності і пов’язування історичних подій з конструюванням поколінної реальності. Обґрунтовано необхідність визначення атрибутивних ознак поколінності в працях Вільгельма Дільтея і Хосе Ортеґи-і-Ґассета як теоретичного підґрунтя пізнання феномену поколінності. Здійснено порівняльний аналіз різниці генеалогічних та філософсько-історичних позицій науковців у трактуванні поняття покоління. Виявлено загальні ознаки, за якими Дільтей і Ортеґа об’єднували покоління в групу осіб (єдина “зона” дат народження, історичний досвід у роки становлення, соціальні відносини, спільні культурні тенденції, національні й етнічні форми, мовні особливості, територіальне розташування). Представлено показники поколінної єдності через константи духовної сутності, її ознаки, функціональність, автентичність та ін. Проаналізовано природничі і духовні поколінні антитези в поєднанні життя і досвіду, минулого і сучасного, змінного і незмінного. Визначено, що періоди функціонування поколінь мають обмежений термін за генеалогічним принципом, а соціальні еволюційні курси духовних рухів пов’язані з поколінним хронологічним виміром психічного часу, формою суспільного життя і набутим досвідом (Дільтей), при цьому період домінування покоління сучасників над їхніми пращурами і нащадками обмежується лише п’ятнадцятирічним часовим відрізком (Ортеґа). У результаті аналізу змінних і незмінних констант поколінного феномену з’ясовано, що Дільтей пов’язує особливості еволюційного історичного шляху конструювання духовного світу та історичні знання поколінь, а Ортеґа, навпаки, наголошує на незмінності субстанції духовної суті – “душі і тіла” як психофізіологічного суб’єкта, і ритму історичних змін у світі переплетених життів, колективних вірувань. Зроблено висновок, що трактування сутності динамічних зв’язків поколінь, поглиблені уявлення про перебіг поколінних генетичних процесів, визначені фактори пояснення духовно-символічної єдності поколінь можна розглядати як теоретичне підґрунтя пізнання феномену поколінності науковцями романтично-гуманітарного підходу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

КОБЕТЯК, Андрій. "«НОВІ» АВТОКЕФАЛІЇ ТА ЇХ МІСЦЕ У СТРУКТУРІ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 161–77. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.11.

Full text

Abstract:

Мета статті – висвітлити трансформаційні процеси древнього інституту автокефалії та його сучасне значення в церкві. Еклезіологічна обумовленість автокефального принципу системотворення Вселенської церкви витікає із самої церковної природи. «Нові» автокефальні церкви в історичному аспекті виникають значено пізніше давніх східних патріархатів. Тому важливим завданням статті є вивчення в дійсності рівності між собою всіх Помісних церков. У відношеннях між незалежними церковними адміністраціями відчувається «зверхність» давніх автокефалій над новими. Тому, увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі, та на еклезіологічному розумінні церковного рівноправ’я. Методологічними засадами дослідження стали історичний та порівняльний методи, компаративний підхід, традиціоналізм, герменевтика, релігійна антропологія, філософський символізм, методи аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у висвітленні причин сучасної кризи Вселенської православної церкви. Зазначається, в першу чергу це пов’язано із геополітичним та фінансовим чинниками. Наявність древніх та «нових» автокефалій створює певну меншовартісність останніх, незважаючи на принцип церковної рівності та потужний фінансовий та людський фактор нових національних церков. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що по самій своїй структурі, кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак, на практиці низка національних церков тривалий час чекають Всеправославного визнання. Висновки. Доведено, що формування двох підходів (грецького та слов’янського) до розуміння структури системотворення Вселенського православ'я стало причиною кризи в церкві. Зазначено, що «церковні непорозуміння» стали очевидними після Великого собору на Криті та надання Томосу для Української церкви. У дослідженні встановлено, що в період Вселенських соборів розуміння автокефалії трансформувалось від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що у ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної із Помісних церков. Автокефалія стає виключно політичним нашаруванням. Однак, доведено, що еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. У статті стверджується, що у православній традиції відсутнє загальноприйняте трактування взаємозалежності принципу помісності та автокефального статусу церков. Зазначається, що подальші наукові розвідки автокефальної тематики доповнять виконане дослідження, адже становлення церкви – це процес динамічний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Юдова-Романова, Катерина. "Експериментальний сценічний простір: проблеми класифікації." Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 4, no. 1 (June 15, 2021): 39–54. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234236.

Full text

Abstract:

Мета статті – дослідити, схарактеризувати та класифікувати експериментальні варіанти організації сценічного простору. У процесі дослідження було застосовано такі методи наукового пізнання: метод аналізу та синтезу інформації, культуролого-мистецтвознавчий метод (для встановлення зв’язку між варіантами форми сценічного простору та художньо- образним рішенням вистави), а також історичний (для вивчення фактів з історії театру) та порівняльний (для визначення спільних і відмінних характеристик з метою класифікації сценічного простору). Метод синтезу й аналізу інформації використано для детального вивчення та подальшого аналізу досвіду втілення театральних вистав у експериментальному сценічному просторі. Завдяки поєднанню аналізу та синтезу забезпечується комплексний системний підхід до вивчення предмета дослідження – сценічного простору. У процесі дослідження проаналізовано літературні джерела вітчизняних і закордонних авторів з тематики роботи. Наукова новизна. Здійснено класифікацію сучасного експериментального сценічного простору за основними хронотопними характеристиками. Висновки. Зважаючи на фактологічний аналіз сучасних театральних практик, експериментальний сценічний простір відповідно до його часових і просторових характеристик можна класифікувати таким чином: щодо незмінності розташування на території протягом сталого часу – постійний (стаціонарний) і тимчасовий; щодо переміщення у процесі показу вистави – рухомий (мобільний) і нерухомий; щодо розміщення глядачів та виконавців – імерсійний і дискретний; щодо форми сценічного простору – закритий та відкритий (просто неба); способу розміщення сценічного майданчика щодо публіки – фронтальний, аренний, подіумний. В історії театральних приміщень трапляються непоодинокі випадки адаптації будівель нетеатрального призначення і навіть помешкань до показу вистав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Шевченко, Марина Іванівна, and Тарас Валерійович Лисенко. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 334–42. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247178.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ГЕТЬМАН, АНАТОЛІЙ, and ГАННА АНІСІМОВА. "Теоретико-методологічні засади формування національної доктрини земельного права." Право України, no. 2020/05 (2020): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-029.

Full text

Abstract:

Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Барцицька, А. А. "ІСТОРИЧНИЙ ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 19 (November 6, 2019): 21–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v19i0.538.

Full text

Abstract:

Досліджено історичний аспект запровадження технологічного підходу у криміналістиці. Виокремлено основні періоди його становлення, визначено передумови появи поняття «технологія», а також простежено шлях його подальшого розвитку в системі понятійно-категоріального апарату. Обгрунтовано історичну зумовленість технологічного підходу в криміналістиці, виникнення якого відповідає загальним законам та пріоритетним напрямам розвитку науки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Історичний підхід'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles