Journal articles on the topic 'Інтелект людини'

У статті здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження соціального інтелекту дітей підліткового віку з вадами психофізичного розвитку. Соціальний інтелект вважається важливим процесом життєдіяльності людини, визначає розуміння і пізнання особистістю своїх та вчинків інших і діяльності в цілому. Саме соціальний інтелект дає змогу людині прогнозувати міжособистісні стосунки. У осіб з високорозвиненим соціальним інтелектом рівень стресостійкості та психологічної витривалості є значно вищим, тому їм легше приймати самостійні рішення в будь – яких ситуаціях, не боячись зазнати поразки. Рівень розвитку соціального інтелекту впливає на ефективність різноманітних систем та взаємозв’язків між людьми. Особливо актуальним це питання є для дітей з вадами психофізичного розвитку. Важливо зрозуміти – у чому полягають особливості їхнього соціального інтелекту з метою більш ефективної адаптації та соціалізації у суспільстві. Кількісний і якісний аналіз результатів емпіричного дослідження соціального інтелекту дітей підліткового віку з психофізичними вадами розвитку показав, що у 77% показник соціального інтелекту нижче середнього рівня. У 3% показник соціального інтелекту низький, ще у 3% показник сягає середнього рівня та у 19% – вище середнього показника. Високого рівня інтелекту у діагностованих не виявлено. Перспективами подальших розвідок вважаємо розширення засобів діагностики та апробації корекційних програм розвитку соціального інтелекту дітей з вадами психофізичного розвитку.

У статті запропоновано конструкт ціннісного інтелекту, що має теоретичну й практичну перспективу як засіб осмислення й вирішення сучасних соціальних проблем. Обґрунтовуючи означений конструкт, за основу взято позицію щодо залежності життєдіяльності особистості не лише від рівня засвоєння цінностей, а й від сформованості аксіологічної культури. Доведено, що однією з важливих передумов життєвого успіху, досягнень у суспільному житті традиційно вважається інтелект людини як сукупність психічних пізнавальних процесів, що забезпечують людині можливість розуміти та змінювати світ. Відповідно ціннісний інтелект людини детермінується як один із результатів освітньої діяльності, здатність ідентифікувати, розуміти й толерантно сприймати різні ціннісні світи (особистісні, групові, соціальні), а його формування потрактовано як набуття й засвоєння навичок знаходити такі оптимальні ціннісні патерни взаємин з іншими людьми або соціальними утвореннями у процесі міжособистісної взаємодії, що створюватимуть ситуацію безпеки і спокою у відповідних взаєминах.

Мета статті полягає в здійсненні аналізу правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розвитком технологій штучного інтелекту. Наукова новизна. У статті висвітлюються теоретико-правові та етичні засади правового регулювання технологій штучного інтелекту. Поставлені питання правового погляду на штучний інтелект, зокрема його співвідношення з правами людини та правом інтелектуальної власності. Висновки. Технології штучного інтелекту дуже швидко розвиваються, єдині підходи до оцінки ризиків, пов’язаних з їх використанням, відсутні. Необхідно сформувати міждисциплінарний підхід до вивчення економічних, правових, політичних і соціальних аспектів застосування технологій штучного інтелекту. Питання, пов’язані з появою штучного інтелекту, мають не стільки правовий, скільки філософський характер: як сконструювати цей інтелект таким чином, щоб жодна група людей не зуміла отримати з його допомогою переваги над іншими людьми, і щоб штучний інтелект не спрямував свою силу проти людства, а навпаки – використовувався на його благо. На даному етапі правове регулювання в сфері використання технологій і юнітів штучного інтелекту знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Ще зарано говорити про досягнення в практичній реалізації конкретних комплексних заходів, спрямованих на забезпечення поваги прав людини. Зараз подібного роду заходи приймаються, в основному, в сфері захисту конфіденційності особистих даних. Необхідно заохочувати нові форми регулювання, щоб сприяти прозорості та дотриманню етичних принципів, правових парадигм та освітніх дій, особливо щодо новітніх технологій, які потенційно можуть порушувати права людини.

У статті на основі здійсненого теоретичного аналізу розкрито сутність феномену емоційного інтелекту як особливого конструкта та здатності особистості. Приділено увагу вітчизняним та зарубіжним концепціям у розумінні емоційного інтелекту, їх спільним та відмінним позиціям стосовно його структури та ґенези розвитку. Доведено, що термін «емоційний інтелект» розглядається як здатність до розпізнання, розуміння емоцій і управління ними; служить для визначення сукупності здібностей, знань та вмінь, пов’язаних з регуляцією емоційної сфери особистості, необхідних для успішної соціалізації та комунікації. Схарактеризовано дві форми репрезентації поняття «емоційний інтелект»: міжособистісний емоційний інтелект (спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності, ставлення їх до роботи, вирішувати, як краще співпрацювати з цими людьми) та внутрішньоособистісний емоційний інтелект (властивість людини, спрямована на себе: спроможність формувати точну адекватну модель власного «я» та використовувати цю модель, щоб ефективно функціонувати у житті). Обґрунтовано доцільність розглядати емоційний інтелект як інтегральну властивість особистості, що забезпечує здатність розуміти емоції та управляти ними через когнітивну обробку емоційної інформації. Зроблено висновок, що емоційний інтелект як наскрізне уміння учня Нової української школи знайшло своє обґрунтування у наукових дослідженнях з психології, але є практично недослідженим у педагогічній теорії та практиці.

Статтю присвячено проблематиці зростання ролі технологій штучного інтелекту та необхідності правового регулювання процесів взаємодії штучного інтелекту і людини в контексті інформаційної безпеки. На переконання автора, без повноцінного і своєчасного нормативного регулювання розробок технологічних новацій, які зможуть приймати самостійні рішення, суспільство ризикує зазнати серйозних втрат. Тому вкрай важливо вже зараз розробити та впроваджувати для інформаційних технологій таке адміністративно-правове регулювання, в якому розвиток технологій не призведе до ризиків для суспільства і збереже за людиною контроль над тим, що відбувається. Автор припускає, що штучний інтелект колись буде позбавлений статусу комп’ютерної програми або технології, і стане самостійним суб’єктом права, наводячи в якості прикладу набуття правоздатності іншим штучним, аб- страктним утворенням — державою. У публікації розглянуто наявні спроби формування правових рамок для взаємодії людини та штучного інтелекту, що мали місце в Європейському Союзі, Японії та КНР. У тому числі — прецедент визнання штучного інтелекту самостійною творчою одиницею, який вже мав місце у китайському місті Шеньчжень, де суд постановив, що певні статті, написані з використанням штучного інтелекту, захищені авторським правом. Окрему увагу присвячено аналізу сучасних досліджень перспектив застосування штучного інтелекту та його взаємодії з людиною. Автором пропонується підхід до регулювання правовідносин, пов’язаних зі штучним інтелектом.

У статті розглядається проблема розвитку емоційного інтелекту в дошкільному віці. Автор аналізує результати діагностичного дослідження з метою виявлення особливостей емоційного інтелекту дошкільників. Емоційний інтелект – одна з найбільш популярних тем останніми роками в соціально-психологічних дослідженнях. Це поняття має особливе значення, особливо для дітей дошкільного віку. У цьому дослідженні наведені спроби пояснити основні теорії емоційного інтелекту. Емоційний інтелект можна визначити в найпростішому сенсі як здатність втілювати уявлення, що відчуває людина, а також здатність ефективно керувати власними почуттями, щоб приймати точні й ефективні рішення від власного імені. життя та стосунки з іншими людьми. Передбачається, що навичка емоційного інтелекту, яка здається дуже ефективною для підвищення якості життя людини, буде надзвичайно корисною як для людей, так і для суспільства в ім’я майбутнього, якщо її спробувати розвинути, починаючи з дитинства. У цьому дослідженні ми маємо на меті підкреслити цей момент. Елементам емоційного інтелекту слід навчати дітей, оскільки зараз у світі відбуваються складні зміни в моделях людських соціальних стосунків, що має великий негативний вплив, який можна побачити через ЗМІ та телебачення. Це викликає у дітей присутню дратівливість і агресивність через зміну цього явища. Метою статті є визначення психологічних передумов формування емоційного інтелекту в дошкільному віці. Методами дослідження були загальнонауковий системний підхід, комплексний аналіз проблеми дослідження в її розвитку. Результати. Потребують розробки нові методики дослідження. Для цього необхідно усвідомлення того факту, що сучасні методики вимірювання емоційного інтелекту є фактично варіації на два інструменти – тест та опитувальники, причому ні ті, ні інші не задовільнять поставлених завдань. . Розуміння ролі емоційного інтелекту у житті людини та дослідження його механізмів необхідно здійснювати з урахуванням нових результатів нейропсихології. Оскільки адекватна операціоналізація є умовою надійних висновків щодо будь-якого конструкту, успішний розвиток психології емоційного інтелекту навряд чи можливо без створення принципово нових діагностичних підходів. Ключові слова: емоційний інтелігент, діти дошкільного, дош.

Статтю присвячено визначенню можливостей застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі викладання курсу «Загальна (когнітивна) психологія» для студентів-психологів. Уточнено визначення поняття «емоційний штучний інтелект»: це інтелектуальні системи, які здатні розпізнавати емоції людини та інтерпретувати їх. Запропоновано комплекс навчальних завдань, спрямованих на вивчення емоційного штучного інтелекту майбутніми психологами: збір наукової інформації про феномени штучного інтелекту та емоційного штучного інтелекту, зображень про емоційний штучний інтелект; аналіз художніх відеофільмів про емоційний штучний інтелект; аналіз комп’ютерних ігор на основі емоційного штучного інтелекту. Проаналізовано результати навчальної діяльності студентів-психологів з вивчення проблематики емоційного штучного інтелекту у формі психологічних есе та мультимедійних творчих проєктів. Виділено типові помилки, які були допущені авторами мультимедійних творчих проєктів (велика кількість слайдів, відсутність чіткого плану, перенасиченість текстом, анімацією). Презентовано накопичені цифрові ресурси з художніми відеофільмами та комп’ютерними іграми на основі емоційного штучного інтелекту. Продемонстровано зміну уявлень студентів після активного збору інформації про емоційний штучний інтелект (стосовно параметра рефлексивності). Визначено, що застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі професійної підготовки майбутніх психологів сприяло реалізації їх рефлексивних та творчих можливостей. Відзначено ряд загальних та фахових компетентностей, які формуються у студентів при вивченні проблематики емоційного штучного інтелекту, зокрема це вміння самостійно збирати та критично аналізувати інформацію щодо феноменів інтелекту, штучного інтелекту, емоційного штучного інтелекту; здатність до професійного самовдосконалення засобом усвідомлення власних емоційних здібностей (здатності розпізнавати емоції, здатності розуміти власні емоції, управляти ними, здатності до емпатії).

В статті висвітлено проблему становлення соціального інтелекту у майбутніх педагогів. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття «соціальний інтелект». Зазначено, що складність дефініції, зумовлена його дотичністю до вивчення різних соціально-психологічних властивостей особистості. Також, аналізується, що в роботах західних вчених соціальний інтелект розглядається, як здатність розуміти оточуючих, прогнозувати їх поведінку, як умова успішної адаптації до життя в суспільстві, на відмінну від вітчизняних, де дослідники тлумачать соціальний інтелект як здатність до розумових операцій, об'єктом яких є процес міжособистісної взаємодії. Обґрунтовано, що успішна професійна діяльність педагога залежить від високого рівня розвитку соціального інтелекту. Зазначено, що соціальний інтелект, будучи провідним компонентом успішності включення людини в соціальне життя суспільства, створює сприятливі передумови для саморозкриття, самореалізації і самоактуалізації особистості як професіонала. Таким чином, становлення студента як професіонала, суб'єкта діяльності супроводжується формуванням у нього вміння вирішувати міжособистісні завдання і діяти адекватно і проникливо в ситуації соціальної взаємодії. Відповідно, проведено емпіричне дослідження соціального інтелекту та здійснено аналіз результатів, які показали, що у студентів-педагогів переважає середній і нижче середнього рівні розвитку соціального інтелекту.

Мета дослідження – виявити роль феноменів «неомаска» та «антимаска» в мистецтві танцю ХХ – початку ХХІ ст. та у формуванні емоційно-тілесного інтелекту сучасного хореографа. Методологія. Застосування історичного, компаративного, мистецтвознавчого методів сприяло проведенню науково об’єктивного дослідження. Наукова новизна. Уведено поняття «неомаска» та «антимаска» у сферу хореографічного мистецтва, проаналізовано процеси трансформації ролі маски та формування передумов становлення поняття «емоційно-тілесний інтелект» у виставах хореографів модерного й постмодерного напрямів. Висновки. Поняття «неомаска» в сучасній хореографії можна застосувати для означення візуального образу, що має відкрите обличчя, але закрите тканиною тіло, або використання тканини для покриття обличчя й тіла разом. Під «антимаскою» розуміємо «оголення» психоемоційних проблем людини, повну свободу емоційних і тілесних проявів у танці з мінімальним використанням костюму, гриму, реквізиту. Зазначено, що адаптація людини до зміни парадигми сприйняття світу зі споглядальної на особистісну призвела до актуалізації емоційно-тілесного інтелекту як складника постановочної творчості хореографів та виконавської діяльності артистів-танцівників. Констатовано необхідність відкриття дискурсу стосовно питань про тривимірний світ людини (дух, душа, тіло), що сьогодні розуміють як «тілесність». Нині в сценічній культурі поширюється філософія сприйняття не «танцюючого тіла», а «тілесності образу». Завданням сучасного хореографічного мистецтва є відкриття людині (і учасникам танцювальних перфоменсів, і глядачам) можливостей усвідомленого проживання свого життя, зняття поверхневої маски, надання усвідомлення особистої відповідальності за життя через створення й демонстрацію сучасних образів. Предмет і концепт «маска» в хореографічному мистецтві пройшли шлях трансформації від використання маски для захисту та заміни образу тіла до свідомого співвідношення «я і тіло» в розвитку емоційного інтелекту хореографа та глядача.

У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.

У статті у світлі концепції біосфери і ноосфери В. Вернадського та сучасної інформаційно-енергетичної парадигми розглянуто людину і світ як єдиний космопланетарний організм. Визначено людину як органічну складову космопланетарного світу, єдність духовного, космічного і земного начал, яка має не тільки первинні тонкоматеріальні тіла (ТМТ – термін А. Васильчука), але й вторинне фізичне тіло, завдяки яким вона поєднана і взаємодіє з навколишнім світом і утворює з ним інформаційно-енергетичне голографічне Єдине Ціле. Через свої ТМТ людина перебуває у сталій інформаційно-енергетичний єдності, взаємообміні зі світом (людством, суспільством, Землею, біосферою, ноосферою, Всесвітом, Духовним Буттям): «підживлюється», «насичується» ідентичними, соціоприродними і духовними інформаційно-енергетичними матеріями. Доведено, що характер інформаційно-енергетичної єдності, адекватні інформаційно-енергетичні взаємодії і активні взаємообміни людини і світу залежать від рівня її духовного розвитку. Високорозвинений інтелект і всебічна духовність сприяють гармонійній взаємодії ТМТ людини з космопланетарним світом, забезпечуючи гармонію її взаємовідносин в інформаційно-енергетичній системі «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт – Духовне Буття». Теоретично обґрунтовано, що чим вища духовність людини, тим всебічніше розвинуті її ТМТ, тим більш всебічним і змістовним інформаційно-енергетично є її біополе, і відповідно міцніше духовне, психічне, соціальне, фізичне здоров’я та необмежені можливості для духовної і соціальної самореалізації. Доведено, що від всебічно розвинених ТМТ і ступеня духовного розвитку особистості залежить і рівень духовності суспільства, його життєздатність, життєстійкість і подальша еволюція нашої цивілізації.

У статті висвітлено виявлену типологію академічних здібностей учнів основної школи та визначено особливості соціального інтелекту учнів з різними типами академічних здібностей. У результаті кластеризації даних за психодіагностичними методиками, які вимірюють інтелект, креативність та мотивацію, а також враховуючи середній семестровий бал, що відображає загальну та парціальну успішність, окремо по вибірці академічно успішних та академічно неуспішних було отримано відповідно п’ять та три типологічних профілі. Було встановлено кластерні профілі академічних здібностей школярів основної школи з високою успішністю у навчанні: кластер 1 – «Інтелектуально обдаровані, креативні, внутрішньо вмотивовані академічно успішні школярі», кластер 2 – «Інтелектуально обдаровані, креативні, невмотивовані академічно успішні школярі», кластер 3 – «Інтелектуально обдаровані, зовнішньо вмотивовані академічно успішні школярі», кластер 4 – «Інтелектуально обдаровані, внутрішньо вмотивовані академічно успішні школярі», кластер 5 – «Інтелектуально обдаровані, креативні, зовнішньо вмотивовані академічно успішні школярі». Кластерні профілі академічних здібностей школярів основної школи з низькою успішністю у навчанні: кластер 1 – «Інтелектуально обдаровані немотивовані академічно неуспішні школярі», кластер 2 – «Недостатньо інтелектуально здібні, немотивовані академічно неуспішні школярі», кластер 3 – «Недостатньо інтелектуально здібні, внутрішньо вмотивовані академічно неуспішні школярі». У статті також розглядаються результати порівняння показників соціального інтелекту учнів в залежності від профілю академічних здібностей. Було встановлено, що при певному профілі академічних здібностей учні погано орієнтуються в загальноприйнятих нормах і правилах поведінки, а іншим школярам властиві здатності повно і точно описувати особистість незнайомої людини за фотографіями, розшифровувати невербальні повідомлення. Встановлено, що успішні у навчанні школярі, у типологічних профілях яких виражена внутрішня мотивація до навчання, здатні передбачати подальші вчинки людей на основі аналізу реальних ситуацій спілкування, передбачати події, грунтуючись на розумінні почуттів, думок, намірів учасників комунікації. У статті доведено, що рівень загального інтелекту та академічних здібностей загалом відповідає рівню соціального інтелекту у старшому підлітковому віці. Домінування внутрішньої мотивації у структурі типологічних профілів академічно успішних школярів позитивно позначається на соціальному інтелекті. Зниження академічних здібностей за усіма параметрами негативно позначається на соціальному інтелекті.

В статті доведено, що одним з перспективних напрямків підвищення ефективності вирішення названих завдань є впровадження інтелектуальних інформаційних технологій в процеси інформаційного забезпечення прийняття рішень судноводієм. Основою інформаційного забезпечення – є побудова інформаційних моделей надводної обстановки, що здатні підвищити оперативність та правильність прийняття рішень судноводієм за рахунок збільшення обсягів та різнорідності інформації, яка обробляється. Незважаючи на значне оснащення сучасних суден технічними засобами навігації та управління рухом, слабким місцем залишається “людський” фактор. Передача функцій судноводія штучному інтелекту у складі сучасних автоматизованих систем не доцільна, оскільки галузь штучного інтелекту тільки розвивається, а інтелект досвідченої людини здатен на сьогоднішній день вирішувати більш складні завдання. Штучний інтелект доцільно використовувати в якості систем підтримки прийняття рішення. Доцільним є формування інформаційної моделі автоматизованої системи управління судноводінням у вигляді доповненої реальності та занурювати судноводія у таку доповнену реальність. Побудова нових інформаційних моделей з елементами доповненої реальності підвищить ситуаційну обізнаність судноводія у надводній обстановці, оперативність прийняття рішення та повноту врахування факторів

У статті розглянуто поняття, особливості, роль та вплив емоційного інтелекту в різних проявах права та правовідносин. Визначено, що емоційний інтелект полягає у здатності людини виявляти, розуміти та контролювати емоційні стани себе та інших, використанні навичок емоційного інтелекту для досягнення поставлених цілей. Автор обґрунтовує важливість емоційного інтелекту та сприйняття права індивідом, наводить позитивні та негативні приклади впливу емоційного інтелекту на право. Зокрема, особливий акцент робиться на сфері публічного права: вплив нерозвинутого емоційного інтелекту на скоєння особою правопорушень, здійснення обов'язків представниками держави, зокрема найвищими акторами правового поля та правниками. Наголошується на важливості розвинутого емоційного інтелекту для функціонування демократичного врядування, особливо для реалізації деліберативного потенціалу народовладдя. Увагу приділено важливості «людського» обґрунтування права як передумови його виконання та сприйняття правових приписів як дійсної програми у діяльності особистості. Надалі пропонуються перспективні шляхи імплементації оцінки емоційного інтелекту в різні галузі права, зокрема кримінального, цивільного, трудового. Наприклад, пропонується враховувати емоційний інтелект під час звільнення особи від відбування покарання, пом'якшення покарання, організації спеціальних курсів для правопорушників. Наприкінці автор пропонує теоретичні та практичні шляхи розвитку досліджуваної проблематики, наполягає на необхідності створення спеціальних вибіркових навчальних курсів з підвищення емоційного інтелекту для правників. Автор подає думку про організацію емпіричного дослідження емоційного інтелекту серед правничої спільноти задля встановлення кореляції між рівнем розвитку емоційного інтелекту та професійного успіху правника.

Стаття присвячена розгляду особливостей синтезу мовлення штучним інтелектом (ШІ) в аспекті лінгвальних відмінностей від природної генерації мовлення людиною. Вибір теми дослідження мотивовано розвитком комп’ютерних технологій і сучасної прикладної лінгвістики, які пов’язані з генерацією мовлення людини, а саме: обробці текстів природною мовою, ПМ (Natural Language Processing, NLP) і галузі робототехніки, яка є втіленим ШІ (embodied AI). Основна мета дослідження полягає у спробі встановлення формальних комунікативних відмінностей між генерацією машинного і природного мовлення на прикладі англомовного діалогу моделі людина-робот (Л-Р). Попри величезний теоретичний і практичний внесок лінгвістів і фахівців галузі комп’ютерних технологій щодо генерації машинної мови (Джозеф Вайценбаум, Роджер Шенк, Уїльям Аарон Вудс, Террі Виноград, Н. Хомський), багато аспектів залишаються не вирішеними. До них відносяться питання морфологічної омонімії (Morphological Disambiguation) англійської мови, обмеження граматики залежностей у розпізнаванні й синтезі складних синтаксичних структур (складносурядні та складнопідрядні речення), обмеження когнітивної системи сучасних роботів розпізнавати абстрактні поняття й категоризувати так звані «для цього випадку» (ad-hoc) поняття, що створює людина залежно від життєвої ситуації, розуміти метафоричні висловлювання як одне з найважливіших лінгвістичних явищ, що відображає наше мислення. У більш широкому сенсі головною проблемою залишається створення роботів, які здатні передбачувати соціальну поведінку людини, розуміти її фізичний та емоційний стан завдяки синхронній системі «людина-робот» (на противагу лише фізичній симуляції поведінки машинами). Наукова новизна статті полягає в з’ясуванні лінгво-гносеологічних відмінностей між природним і машинним мовленням. У результаті проведеної роботи конкретизовано поняття «штучний інтелект», розглянуто основні етапи синтезу машинного мовлення, відокремлені базові відмінності генерування штучного та природного англомовного діалогу.

Показано, що складність і значущість завдань, що стоять сьогодні перед публічним управлінням, вимагають застосування нових сучасних інструментів вирішення їх. Застосування мультиагентних технологій і систем дозволить значно збільшити ефективність публічного управління, перш за все за рахунок збільшення простору винайдення рішень та зменшення ролі людського фактору. До інтелекту людини має бути додано ще й інтелект агента, який здатен використовувати “старі” і будувати “нові” знання для виконання встановленого завдання в заздалегідь невідомих йому ситуаціях і проблемних галузях, де цей агент застосовується як активний виконавець завдань та є окремим елементом системи інтелектуальної підтримки прийняття рішення на основі технологій штучного інтелекту і мультиагентних систем.

Дослідження стосувалося детермінант соціальних компетенцій, які є вагомими показниками якості міжособистісні відносини. Особлива увага приділяється соціальним компетенціям, які необхідні для життя в умовах зростаючого різноманіття технологічного світу, що є одним із засадничих викликів сучасності. Проаналізовано моделі соціальних компетенцій в міжособистісному процесі, які включають: навички, необхідні для набору та збереження задовольняючих та підтримуючих відносин, та спрямованість, що регулює використання цих навичок. Компетенції емоційного та соціального інтелекту є практично і теоретично узгодженим, надійний та обґрунтованим підходом до оцінки та розвитку людини.Наголошується, що наразі більшої актуальності набувають соціальні крос-контексні компетенції, які можуть мати місце в самих різних сферах грамотності, взаємодії, адаптації. В основі лежать екзистенціальні навички – здатність управляти собою, життєвими орієнтирами, які дозволяють людині орієнтуватися в життєвих умовах, в пошуках себе, пошуках собі подібних, організовувати свою діяльність, реалізації себе (LifeskillsapproachinEurope). Соціальні компетенції формують складні навички, які дозволяють людині функціонувати успішно в різних соціальних ситуаціях. Одна з умов ефективного соціального функціонування людини це володіння емоційними та соціальними компетенціями, які забезпечують людині формувати успішну поведінку. Ключові слова: соціальні компетенції, емоційний інтелект, м’які і тверді навички.

У статті висвітлено сутність на складові цифрового інтелекту особистості, який значною мірою визначає ефективність діяльності людини в сучасному світі. Зауважено, що нині цифровий інтелект для людини є необхідністю, оскільки сучасні моделі навчання стають ефективними тільки за умови достатнього рівня оволодіння цифровими технологіями всіма учасниками освітнього процесу та уміння побудувати ефективні взаємовідносини у цифровому просторі. Висвітлено сутність цифрового інтелекту (DQ), його складових (цифрова пам’ять, цифрова емпатія, цифровий слід) та їх місце в сучасному освітньому середовищі. Наголошено, що процес цифровізації суспільства безпосередньо впливає на набір компетенцій, які необхідні сучасному спеціалісту. Цей набір компетенцій динамічно змінюється паралельно змінам в економіці. Розкрито поняття цифрової емпатії та її значення в організації освітнього процесу в умовах онлайн-навчання. Вказано, що прояв емпатії в онлайн-середовищі складніший, ніж при очному спілкуванні. Описано деякі стратегії, які допомагають спікеру-викладачу викликати емоції онлайн: відчуття та розуміння цільової аудиторії, інструктаж учнів щодо способів опанування навчального матеріалу, кольори, емодзі, слова, підтримання регулярного онлайн-зв’язку, взаємодія в чаті, активне слухання. Наголошено, що з цифровою емпатією пов’язано поняття цифрової емоційної пам’яті, оскільки опанування інформаційно-цифрових технологій супроводжується значною емоційною забарвленістю. Розкрито поняття «цифрового сліду» як інформації, яка залишається внаслідок роботи користувача в мережі, а також «цифрових спогадів», що засновані на емоційному контакті з цифровими об’єктами та сприяють підвищенню мотивації навчання за рахунок створення ситуації успіху. Зроблено висновок, що в умовах глобальної цифровізації сучасного світу наявність розвиненого цифрового інтелекту та його складових є необхідністю для кожної особистості, а загальна формула сучасної успішної особистості – це гармонійне поєднання когнітивного, емоційного та цифрового інтелектів.

У статті представлено аналіз змісту понять «адаптаційний потенціал особистості», «психічна саморегуляція» «імпліцитні теорії», теоретично обґрунтовано можливість розгляду особливостей імпліцитних уявлень людини про інтелект та особистість у якості важливих предикторів забезпечення психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості. Теоретичний аналіз наукових джерел дозволив зробити припущення про те, що прийняття інкрементальних імпліцитних теорій сприяє позитивному мисленню людини та її успішному функціонуванню в соціумі. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження для з’ясування характеру взаємозв’язків між імпліцитними уявленнями (теоріями) людей та особливостями їх базисних життєвих переконань, самоорганізації діяльності, формально-динамічних і якісних ознак адаптивності, показників психологічного благополуччя особистості. Результати підтверджують гіпотезу стосовно того, що схильність до інкрементальних уявлень про інтелект і особистість можуть розглядатися в якості важливих факторів (предикторів) підвищення рівня психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості.

У статті презентовано результати емпіричного дослідження взаємозв’язку конфліктних форм поведінки з рівнями розвитку емоційного інтелекту студентів; уточнено зміст поняття «конфліктні форми поведінки» та їх класифікацію, «емоційний інтелект» та його структурні компоненти; представлено витоки конфліктних форм поведінки відповідно до рівня емоційного інтелекту особистості на основі гендерних та вікових особливостей. Проаналізовано поняття конфліктних форм поведінки, їх класифікацію та причини виникнення, зокрема, визначено комплекс суб’єктивних та об’єктивних детермінант конфліктних форм поведінки. Конфліктні форми поведінки (КПФ) – це такий стиль поведінки людини (фізична, вербальна, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість тощо), який призводить до виникнення конфліктів. Практично будьяка конфліктна поведінка поєднує в собі як суб’єктивні, так і об’єктивні причини її виникнення, тобто її основу складає комплекс детермінант. Конфліктні форми поведінки поділяються на м’які, нейтральні та жорсткі та у кожної особистості проявляються різною мірою. Студенти з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту схильні до співпраці у конфлікті та прояву м’яких форм конфліктної поведінки (фіксація позиції, дружелюбність, угода тощо); студенти із середнім рівнем розвитку емоційного інтелекту найчастіше вдаються до компромісу у конфлікті та нейтральних форм конфліктної поведінки (демонстративні дії, санкціонування, коаліція); студенти з емоційним інтелектом нижче середнього рівня дотримуються більш жорстких форм конфліктної поведінки (фізичне та психологічне насильство, тиск тощо) та схильні до конкуренції у конфліктній ситуації. З’ясовано, що існує тісний прямий зв’язок між окремою групою конфліктних форм поведінки та відповідним рівнем розвитку емоційного інтелекту студентів, а саме: м’які конфліктні форми поведінки найчастіше застосовуються студентами із високим рівнем розвитку емоційного інтелекту; нейтральні конфліктні форми поведінки – студентами із середнім рівнем розвитку емоційного інтелекту; жорсткі конфліктні форми поведінки – студентами із низьким рівнем розвитку емоційного інтелекту.

У статті розглядається динаміка особистісних якостей та поведінкових стратегій представників сучасних соціономічних професій (маркетологи, аккаут-менеджери, спеціалісти з контент-маркетингу) на різних етапах їхнього професійного розвитку. Розглянуто проблематику професійного розвитку як складної взаємодії особистісного, професійного та фахового розвитку людини. Проаналізовано поняття емоційного інтелекту та його значення для успішної професійної діяльності фахівців. Проаналізовано також деякі якості особистості, які пов’язані з ефективністю професійної діяльності (емоційний інтелект, копінг-стратегії, задоволеність професійною діяльністю, об’єктивне та суб’єктивне благополуччя тощо). В емпіричному дослідженні використовувалися «Опитувальник компонентів задоволення працею» (Іванова Т.Ю., Рассказова Є.І., Осин Є.М.), опитувальник емоційного інтелекту «ЕмІн» (Д.В. Люсін), методика «Копінг – поведінка в стресових ситуаціях» (Норман С. Ендлер та з Джеймс А. Паркер, адаптований варіант Т.Л. Крюкової). Вибірка складалася з 48 працівників відділу контенту та маркетингу і акаунт-відділу компанії КТ Україна (Dnipro-M, м. Київ) від 22 до 35 років, які є представниками сучасних соціономічних професій. Розглянуто відмінності показників емоційного інтелекту та копіг-стратегій у структурі професійного розвитку молодих (стаж роботи від 1 до 3 років) та досвідчених (стаж роботи – від 5 до 10 років) працівників цих відділів. Відмінності між ними розглянуто як із погляду рівня розвитку цих показників, так і з погляду структурних зв’язків між їхніми компонентами. Емоційний інтелект та копінг-стратегії проаналізовано як сукупність здатностей, які виступають психологічним ресурсом і одночасно результуючим ефектом професійного розвитку. Визначено, що розвиток особистості професіонала є системним процесом, який пов’язаний із набуттям професійного досвіду та задоволенням працею. Означено перспективи вивчення задоволення працею та суб’єктивного благополуччя як предикторів успішного професійного розвитку фахівців соціономічних професій.

Актуальність дослідження. Прискорення темпу життя, зростання економічної спроможності громадян, виробничих потужностей і товарообігу, процеси глобалізації соціально-економічного простору і зростання ролі Інтернет-торгівлі – все це виступає чинником високої потреби суспільства в естетизації різних видів економічної діяльності загалом та життєдіяльності людини – зокрема. Попри широке використання терміну «естетичний інтелект» в економіці, у психології міра вивчення естетичного інтелекту значно поступається іншим видам інтелекту. Мета дослідження: здійснити апробацію методики психодіагностики естетичного інтелекту особистості. Методи і вибірка. Вибірку досліджуваних склали 272 особи, віком 17-60 років, 156 жінок та 116 чоловіків. Для обґрунтування конструктної валідності методики було використано опитувальник, що діагностує провідний тип репрезентативної системи (К.І. Фоменко), опитувальник емоційного інтелекту Н. Холла, батарею адаптованих тестів для вивчення рівня розвитку естетичного сприйняття (О.М. Торшилова і Т.В. Морозова). Результати. Концептцалізовано та операціоналізовано поняття естетичного інтелекту. Доведено валідність та надійність опитувальника, що вимірює рівень розвитку естетичного інтелекту. Висновки.Теоретичний аналіз проблеми естетичного інтелекту дозволив визначити його як здатність розуміти, аналізувати, інтерпретувати, оцінювати та використовувати для розв’язання повсякденних та професійних завдань інформацію про об’єкти та явища навколишньої дійсності природного чи штучного походження, отриману на основі естетичного сприйняття. У результаті апробації методики дослідження естетичного інтелекту було доведено її високу надійність та валідність. Виявлено позитивні зв’язки естетичного інтелекту та естетичних здібностей, причому достатній рівень останніх є умовою для високого рівня естетичного інтелекту особистості.

У статті проаналізовано можливість використання систем штучного інтелекту в управлінні персоналом, оскільки в умовах сьогодення ця технологія є однією з найбільш передових інструментів, який може бути використаний у всіх галузях економіки. З’ясовано що ШІ відчиняє якісно нові можливості в галузі багатьох управлінських процесів, підвищуючи ефективність їх виконання на всіх рівнях, доповнюючи обмежені можливості людини. Зокрема, пошук талантів, який є одним із ключових обов'язків HR-відділу кадрів, технологія ШІ дозволяє оптимізувати цей процес, покладаючись більше на аналітичну обробку великих масивів інформації, а не на особисті судження. У роботі виокремлено основні переваги та потенційні можливості технологій штучного інтелекту, які співвіднесені з існуючими HR-функціями щодо всіх етапів циклу життя співробітника в компанії: операційна ефективність, рекрутмент, онбординг, управління талантами, стратегічне планування, кар'єрне зростання й управлінські зміни. Також сформовані питання потенційної небезпеки, що можуть виникнути у процесі впровадження технологій штучного інтелекту. Визначений рівень готовності та ступень залученості менеджерів до впровадження новітніх технологій в управління людськими ресурсами. Виокремлені етичних проблеми, які можуть виникнути під час використання систем штучного інтелекту в бізнес-процесах HR, зокрема питання збільшення панування роботодавця над працівниками під час виконання функціональних обов’язків завдяки допомозі нових інструментів штучного інтелекту для моніторингу та контролю за діяльністю працівників та заходи попередження й розв’язання цих проблем.

У статті представлено огляд проблеми взаємозв’язку імпліцитних уявлень про інтелект та особистість із копінг-стратегіями. Узагальнено, систематизовано та розширено теоретичні відомості про імпліцитні теорії, копінг-стратегії особистості та особливості взаємозв’язку даних явищ. Представлено результати емпіричного дослідження природи взаємозв’язку особливостей імпліцитних уявлень людини про інтелект та особистість та стратегій подолання. Дослідження проводилося із залученням емпіричної вибірки кількістю 70 осіб віком від 19 до 46 років. Для операціоналізації теоретичних конструктів та емпіричної перевірки гіпотез використано шість психодіагностичних методик (Опитувальник імпліцитних теорій і цілей навчання К. Двек (в модифікації Т. В. Корнілової та С.Д. Смірнова); Опитувальник способів копінг-поведінки Р. Лазаруса, С. Фолкмана (в адаптації Т.Л. Крюкової, О.В. Куфтяк, М.С. Замишляєвої, 2004); Тест життєстійкості Мадді; Шкала психологічного благополуччя К. Ріфф (в адапатації Т. Шевелєнкової та Т. Фесенко, 2005); шкала загальної самоефективності Р. Шварцера і М. Єрусалема (в адаптації В.Г. Ромека); П’ятифакторний опитувальник особистості «Локатор великої п’ятірки» в адаптації Л.Ф. Бурлачука, Д.К. Корольова.). Результати емпіричного дослідження оброблені за допомогою коефіцієнту кореляціі r-Пірсона, кри- терію U-Манна-Уітні для порівняння груп та кластерного (метод k-середніх) аналізу. Згідно з результатами дослідження, припущення, що імпліцитні переконання людини про можливості інтенсив- ного розвитку та зміни суб’єкта протягом життя визначають прагнення взяти на себе відповідальність за події власного життя та пов’язані з вибором проблемно-орієнтованих стратегій копінг-поведінки.

Богачев Р. М., Богдановський І. В., Льовкіна О. Г.Парадигма розвитку соціогуманітарного знанняй освіти в інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті розглядаються основні тенденції розвиткуфеномена освіти в глобалізованому інформаційному мисуспільстві. Наголошується на необхідності створеннянової освітньої парадигми, яка буде характеризуватися гуманізацією всіх сторін освітнього процесу. До системи освіти, крім механізму сприйняття інформації, ви-роблення вмінь і навичок, має бути добавлено завданняформування здатності до розуміння перспектив виживання людства, виходячи зі стратегічних пріоритетівсталого розвитку суспільства. Зазначається, що необхідні їй знання людина повинна отримувати індивіду-ально, а для цього вона має бути мотивованою й отри-мати звичку та навичку самостійного пошуку новихзнань. Для людини важливою якістю має стати бажан-ня і здатність бачити не тільки вчорашній і сьогоднішній, а й завтрашній день. Забезпечення такої можливості передбачає, що сама система освіти буде спрямованана випереджувальний розвиток особистості. Знанняпро людину, культуру, суспільство, політику, історіюз часом займе належне йому центральне місце в систе-мі освіти й виконуватиме провідну роль як у свідомості окремої особистості, так і в суспільстві, сприяючи їхньому гармонійному розвитку. Акцент буде перене-сено із суто навчальної діяльності на навчально-піз-навальну, що забезпечить перехід від переважно ін-формативних до активних методів і форм навчанняз використанням елементів проблемності, науковогопошуку, активізації самостійної роботи. Усе це спри-ятиме створенню умов для самоствердження, саморе-алізації й самовизначення особистості. Особистісноорієнтований зміст освіти забезпечує розвиток цілісної людини, яка прагне до максимальної реалізації своїхможливостей і є відкритою до сприйняття нового дос-віду. Важливим складником нової парадигми освіти єідея її безперервності. Безперервність освіти означає,що людина вчиться постійно, без тривалих перерв, переходить від одного виду освітньої діяльності до іншого, з більш низького рівня на більш високий. Наголошується, що впровадження нової освітньої парадигмидасть змогу свідомо формувати гармонійну людинунового типу, яка матиме рівномірно розвинені творчіздібності, інтелект, емоційно-вольову й духовнморальну сторони своєї особистості. У центрі нової паридигми освіти буде перебувати людина в її повному вимірі (як єдність тіла, розуму, емоцій і душі), здатна житив гармонії з природним і культурним середовищем.

Обґрунтовано необхідність зміни підходів до побудови інно- ваційних шляхів підвищення ефективності публічної влади. Досліджено теоретичні засади формування і розвитку розумових здатностей людини і можливості їх застосування як соціально-психологічних чинників демокра- тизації влади і підвищення ефективності публічного управління територі- альних громад. Доведено доцільність включення соціально-психологічних чинників роз- витку суспільства до складу чинників, які використовуються при побудові систем публічного управління. Сформовано уявлення про існування прямо- го зв’язку системного мислення й інтелекту людини з її архетипом, гіпоте- тично висловлюється думка щодо їх впливу на “несвідоме” особистості. Розглянуто сутність понять “архетип”, “мислення”, “системне мислен- ня”, “інтелект” й “інтелектуальні моделі” як інтелектуального підґрунтя опанування і розвитку кібернетичних системних архетипів управління як шляху інтелектуалізації і підвищення ефективності управління, починаю- чи з низових ланок суспільства. Доведено доцільність одночасного розгляду архетипічності людей, їх системного мислення й інтелектуальних моделей, що поглиблює їх взаємопов’язаність, взаємовплив і взаєморозвиток. За- пропоновано модель пов’язаності, взаємодії і впливу ключових людських чинників розвитку на розвиток систем управління. Модель призначена для отримання уявлення про можливість застосування архетипного підхо- ду і системного мислення при опануванні теоретичних і практичних знань майбутніми фахівцями науки державного управління. Вона ілюструє вплив акумульованих властивостей людини на створення і функціонування ново- го типу моделей управління процесами розвитку територіальних громад. Показано, що запровадження архетипічного підходу, системного мислен- ня і систем архетипів управління потребує створення базового аналітично- го підґрунтя, яке має побудуватися на результатах дослідження кадрового складу й управлінських систем територіальних громад шляхом застосуван- ня аналітико-синтетичної моделі “Універсального епохального циклу”. За- пропоновано доповнити концепцію побудови і розвитку систем управління територіальними громадами заходами із застосуванням архетипного підхо- ду як нову можливість виявлення і задіяння інтелектуального потенціалу жителів до процесів розвитку територій і країни в цілому.

У статті досліджено епітет як засіб створення пейзажних і портретних описів у прозі Бориса Грінченка; акцентовано на ролі епітетів у зображенні зовнішності персонажів (їх віку, постави, рис обличчя, голосу, одягу і т. ін.); репрезентовано епітети, що супроводжують лексеми-соматизми (обличчя, голова, волосся, лоб, брови, очі, губи, борода тощо) і які найчастіше характеризують їх розмір, форму, колір, виражають стан, настрій, риси характеру людини, її інтелект, почуття; диференційовано епітети за способом позначення відповідної ознаки, семантичними параметрами, рівнем засвоєння мовою, стійкістю зв’язків з означуваним словом, кількісним складом; з’ясовано, що у прозовому доробку письменника переважає так звана сфокусована портретизація.

Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.

Статтю присвячено обґрунтуванню сутнісної характеристики поняття «емоційна-етична компетентність особистості» та його місця й ролі в освітньому процесі. Здійснено рефлексію наукових джерел з окресленої проблеми, проаналізовано наукові доробки відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, що свідчить про актуальність проблеми формування емоційно-етичної компетентності в здобувачів освіти. Аналіз чинних нормативно-регулятивних освітніх документів України свідчить про те, що сучасні вітчизняні реформи зосереджені на питаннях формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти всіх рівнів і ступенів у процесі впровадження в освітню діяльність стратегічної ідеї Концепції Нової української школи. Проаналізовано актуальні дефініції понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність особистості», «етична компетентність особистості», «емоційно-етична компетентність особистості» в науковому доробку вчених, встановлено ключові відмінності в їх сутнісних характеристиках. В обґрунтуванні досліджуваного феномену ми спирались на узагальнене трактування емоційного інтелекту як комплексу знань, умінь, здібностей особистості ідентифікувати та розрізняти емоції, розуміти їх і керувати власними емоціями й інших, а також на розуміння емоційної компетентності в площині динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей, що визначає здатність людини успішно соціалізуватися. У статті запропонована авторська інтерпретація досліджуваної характеристики особистості в психологічному й педагогічному контекстах як складна, індивідуально-психологічна риса, що поєднує в собі теоретичні знання (типи та інтенсивність емоцій, причини їх виникнення тощо), ціннісні й етичні орієнтації, особистісні здатності (усвідомлення власних відчуттів і почуттів, управління своїми емоційними станами), практичні вміння (конструктивна реакція на вияви емоцій без осуду, кореляція та стабілізація своєї уваги в процесі життєдіяльності) та застосування вищезазначених властивостей на засадах етики та моралі.

Копилова С. В. Антропоцентрична системаяк об’єкт сучасного пізнання. – Стаття.У статті поставлена проблема осмислення гло-бальних еволюційно-ієрархічних систем як нового об’єкта пізнання. На основі критичного аналізуфакторів виділено суперечності у науці, які зумовлюють необхідність перегляду наукової картини світу, а також зміну парадигми некласичної науки. Неможливість вирішення суперечностей унауці пов’язана з ізольованим розглядом окремихпідсистем (у тому числі особистості, компетентно-сті), а не складної системи як об’єкта, що еволю-ціонує. Здобутки конкретних наук, у тому числісоціально-гуманітарних, дозволяють осмислититенденції розвитку різних видів знання. Завдяки еволюційному принципу створено передумовисинтезу наукового знання, що актуалізує значення багатовимірного мислення в осягненні дійсності.У ХХІ столітті відновився інтерес дослідників досистем, що еволюціонують, але тепер уже на якісно іншому рівні. На кожному еволюційному етапіоб’єкти, що специфічно взаємодіють, можна пред-ставити як єдину еволюційно-ієрархічну систему.Проаналізовано можливості термінологічного позначення нового об’єкта дослідження постнекласичної науки. При цьому враховано, щостановлення загальнонаукової картини світустимулює до пошуку й обґрунтування єдиної термінологічної системи для опису ізоморфних сис-тем. Йдеться про перехід на загальнонауковий рівень вирішення прикладних завдань педагогіки,методики, дидактики (а також інших наук).З урахуванням нових ціннісно-світогляднихорієнтирів, які знайшли відображення в антропо-центричній парадигмі, а також тенденції інтегра-ції наук, існують підстави для позначення новогооб’єкта дослідження, – «антропоцентрична систе-ма». Основними концептами, що мають універсальне значення в постнекласичній науці, є: Людина,еволюція, патерн. Властивості людини (відбиттяй активність, інтелект й емпатія) створюють підґрунтя виникнення нових еволюційних форм матерії, але самі не зникають, а зберігаються в структурі антропоцентричної системи. Під антропоцентрич-ною системою будемо розуміти клас еволюційноіє-рархічних систем, вершиною яких є людина як ди-намічний момент завершення еволюції світобудови.

У статті подано результати емпіричного вивчення особливостей соціального інтелекту особистості пізнього юнацького віку, порівняно із соціальним інтелектом особистості зрілого віку. Презентовано психологічний смисл феномена «соціальний інтелект». За нашим розумінням, соціальний інтелект є складним комплексом здатностей особистості до пізнання і розв’язання завдань, що визначають успішність її взаємодій з іншими людьми у соціумі. Описано організацію і методи емпіричного дослідження. Метою дослідження є емпіричне вивчення особливостей становлення соціального інтелекту особистості пізнього юнацького віку. Досягненню визначеної мети сприяло застосування Тесту соціального інтелекту авторів Дж. Гілфорда і М. О’Саллівен в адаптації О. Михайлової. Проведено порівняльний аналіз результатів вивчення загального показника соціального інтелекту і його основних конструктів (здатності розуміти різні життєві ситуації, прояви невербальної й вербальної поведінкової експресії та прогнозування поведінки інших людей) у респондентів пізнього юнацького і зрілого віку. Емпірично з’ясовано, що особистість пізнього юнацького віку частіше проявляє нижче середнього і середній рівні здатності до пізнання соціальної поведінки інших людей та адекватного розуміння невербальних і вербальних проявів їх поведінки, на противагу особистості зрілого віку. Особистість пізнього юнацького віку нечасто здатна правильно проаналізувати і спрогнозувати стратегію успішної поведінки, як власної, так і інших людей, порівняно з особистістю зрілого віку. Не завжди особистість пізнього юнацького віку здатна адекватно зрозуміти прояви вербальної та невербальної поведінкової експресії інших людей, на противагу особистості зрілого віку. В особистості пізнього юнацького віку значно нижче розвинута здатність прогнозувати поведінку інших людей, порівняно з особистістю зрілого віку. Виявлені особливості становлення соціального інтелекту досить часто заважають успішності соціальних взаємодій особистості пізнього юнацького віку, на противагу особистості зрілого віку.

У статті крізь призму аксіологічного потенціалу аналізуються проблеми загальнолюдських цінностей, зокрема вітально-чуттєві. Автором стверджується, що поняття цінностей присутнє у повсякденному житті, тому проблемою цінностей займаються психологічні науки та педагогіка.Цінності досліджує також соціологія, котра аналізує суспільні цінності і пов’язану із ними поведінку.Людина реалізується та формується через цінності, тому можемо говорити про аксіотропізм, присутній у людській природі. Позитивні цінності формують людину, антицінності її руйнують. Світ людини, позбавлений цінностей, був би аксіологічно нейтральним та екзистенційно пустим.Філософія цінностей є істотною для персоналістичної педагогіки. Людина, завдяки своїм чуттєвим якостям, інтелекту та волі – є водночас об’єктом і суб’єктом власної рефлексії.

У статті досліджено казання Петра Могили "Кресть Христа Спасителя и кождого человhка" як комунікативний феномен в проповідницькому дискурсі ХVII ст., зважаючи на адресантно-адресатний складник, комунікативну настанову, структуру тексту й виражальні засоби, ужиті проповідником з урахуванням особливостей сприйняття, розуміння та потрактування слухачами тексту проповіді. Унікальність цієї проповіді полягає в тому, що вона має не тільки релігійний зміст, а й сповнена глибокого філософського осмислення людського життя та є пам’яткою культури. Проаналізовано специфіку адресантності та адресатності і реалізації мовленнєвого впливу проповідника в казанні. Виявлено, що зміст тексту проповіді детермінований потребами віруючих, які задовольняє проповідник, з необхідністю впливу не тільки на інтелект, а й на емоції, волю і почуття слухацької аудиторії. Описуючи Христа як взірець терплячості й підкреслюючи необхідність наслідувати його приклад, Петро Могила говорив про "хрест кожної людини", що він є особливий, неповторний, індивідуальний, покладений саме на цю людину, а тому від неї вимагається й своя, особлива терплячість. Схарактеризовано особливості внутрішньої будови і зовнішньо-структурної організації проповіді, що обумовлено загальною природою ораторсько-проповідницького жанру як мовленнєвого виду діяльності, спрямованого на реципієнтів, що передбачає інтерактивність, діалогічність, функціональність у використанні виражальних засобів з метою впливу на слухачів. Незважаючи на те, що проповідь за способом взаємодії між комунікантами є мовленням монологічним і насправді не передбачає активної участі адресата в акті виголошення казання, структура казання має комунікативний характер – проповіді властивий внутрішній (іманентний) діалог. У структурі тексту проповіді є уявні діалоги зі слухачами з метою впливу на адресата, стимулювання уваги та інтенсифікації переконувального впливу промови; полемічні діалоги, спрямовані до релігійних опонентів та діалоги як спосіб переказування біблійних подій. Використання діалогів слугувало реалізації комунікативних цілей проповіді.

У статті пропонуються до розгляду авторські результати формування методології дослідження кібербезпекової політики шляхом застосування кібернетичного, системного та матричного підходів. У рамках кібернетичного підходу виокремлено три компоненти кібернетики: теоретична кібернетика, яка досліджує філософські й математичні проблеми кібернетики; технічна кібернетика - досліджує принципи розроблення технічних систем, фактично будови кіберпростору; прикладна кібернетика - досліджує можливості використання ідей, методів і технічних засобів кібернетики для вирішення практичних завдань у різних сферах життєдіяльності людини. Запропоновано алгоритм застосування кібернетичного підходу через послідовне визначення таких його елементів: визначення мети управління (виражається моделями висхідного, проміжного і кінцевого стану системи; мету встановлює людина, а кількісні динамічні моделі одного з типів записуються до пам'яті комп'ютера або виражаються аналоговою моделлю); перерахування засобів управління з програмами їх впливу на елементи системи; складання алгоритму управління (розрахунок за моделюю зміни системи в часі за різних управляючих впливів і вибір оптимальної стратегії і тактик управління для досягнення мети; прийняття рішення й уточнення програми управління); контроль виконання програми управління (система зворотних зв'язків, оцінка стану системи на проміжних стадіях і корекція управляючих впливів залежно від ефекту управління). З використанням методології системного підходу проаналізовано статичні, динамічні, структурні компоненти, онтогенетичні зв'язки та властивості кібернетичних відносин, їхні внутрішні та зовнішні вияви, а також рівень інформаційної взаємодії з інформаційним середовищем. Розглянуто трактування матричного підходу як стандартного способу структуруван-ня зібраних даних на основі моделі «об'єкт - ознака». Висновується, що наука і її цінність полягає в передбаченні й формуванні прогнозних моделей і сценаріїв розвитку різноманітних подій із відповідними механізмами реагування держави. За такого підходу ми не відстаємо, ми не реагуємо, а діємо проактивно, адже в даному випадку ми формуємо майбутнє і реальність, і штучний інтелект приходить до нас у світ і буде функціонувати за нашими правилами.

У роботі розглядаються особливості методологічних підходів, розробки моделей формування правосвідомості майбутніх фахівців юридичного профілю, підходи, згідно з якими становлення і розвиток правосвідомості майбутніх юристів здійснюються з урахуванням загальної закономірності функціонування і розвитку людини. Аналізується професійний та особистий розвиток майбутнього юриста в умовах вищого навчального закладу, який мав би мати розбіжність на різних курсах, оскільки характер взаємодій між структурними компонентами правосвідомості юриста на різних етапах навчання має свою специфіку. Головну увагу при вирішенні проблеми розвитку правосвідомості спрямовано на розкриття її сутності, структури, внутрішньої організації, взаємозв’язку компонентів, її інтеграційну систему чинників; механізмів, що забезпечують цілісність системи виявлення етапів, тенденцій і перспектив її розвитку. Розвиток правової свідомості визначається типологією і специфікою професійно зумовлених завдань, загальним рівнем розвитку правової свідомості студентів, що впливає на ефективність навчальної та майбутньої професійної діяльності. Свідомість юриста різниться залежно від досвіду юридичної діяльності та особистісних характеристик (активність, емоційно-вольова сфера, мотивація досягнення успіху, інтернальність, рефлексивність, інтелект). Особливості вияви суб’єктності у професійній діяльності юриста зумовлені змістом Я-концепції. Таким чином, формування особистості юриста – не тільки мета, але і найважливіша умова розвитку правосвідомості майбутніх фахівців. Розвиток правосвідомості є закономірним процесом змін, виражених у кількісних, якісних і структурних перетвореннях особистості, а психологічні умови розвитку правосвідомості майбутніх юристів – це сукупність заходів в освітньому процесі, які забезпечують досягнення майбутніми фахівцями необхідного рівня правосвідомості.

Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.

В статті досліджено проблему професійної творчості керівника. Зазначено, що в більшості теоретичних визначень сутності творчості досить експресивно, презентабельно та експліцитно виявляється орієнтація на процесуальну, продуктивну та особистісну сторони творчості. Описано проведене нами емпіричне дослідження з метою встановлення рівню сформованості креативної мотивації та креативної спрямованості особистості керівників педагогічних освітніх установ, а також їх соціального інтелекту та тривожності як індивідуальної характеристики, що дасть нам можливість сформулювати психологічні чинники, що визначатимуть здатність керівника до професійної творчості. Встановлено зв’язок між соціальним інтелектом та тривожністю керівників освітніх установ. При цьому значущі негативні кореляційні зв’язки були встановлені між соціальним інтелектом та ситуативною тривожністю, а також між соціальним інтелектом та тривожністю, пов’язаною з діяльністю і самооцінкою. Теоретичний аналіз проблеми професійної творчості керівника та проведене емпіричне дослідження дозволило нам сформулювати такі психологічні чинники, що визначають здатність керівника до професійної творчості: - професійною підготовкою керівників у вищих закладах освіти, зумовленою становленням особистісно та професійно значущого досвіду, сформованістю творчих здібностей та здатностей особистості; при цьому ці творчі здібності та здатності будуть спрямовані на досягнення ціннісних, аксіологічно значущих результатів не лише у професійній парадигмі, а й у всіх сферах життєдіяльності індивіда; - високий рівень розвитку соціального інтелекту керівника, що передбачає здійснення особистістю творчих дій на рівні метаінтелектуальної діяльності, саме на якому і відбувається істинно творча діяльність, що призводить до експлікації творчих здобутків особистості. Саме завдяки даному, четвертому рівневі інтелекту людина здатна встановлювати взаємодію не лише із різними об’єктами та іншими людьми, а й зі світом в цілому, розширюючи тим самим межі свого інтелекту і розпочинаючи діалог із творчим початком світу; - низький рівень тривожності особистості, що, в свою чергу, сприятиме формуванню аксіологічного творчого потенціалу особистості як фрейму, що є запобіжним фактором ціннісної дезорієнтації керівника, нівелювання ним творчих, життєздатних змін ціннісних орієнтирів, що, в свою чергу, може призвести до морального нігілізму, професійного вигорання або й до стану професійної деградації особистості.

У статті розглянут філософські проблеми, пов’язані із застосуванням сучасних технологій у сфері трансформації людини. Спираючись на футуристичні концепції М. Каку та Ю.Н. Харарі, ми зробили спробу проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на буття людини та людства загалом, а також зробити прогнози стосовного майбутнього цивілізації. М. Каку та Ю.Н. Харарі уважно розглядають різні аспекти сучасної науки та сучасних технологій, аналізують дослідження у сфері біології, когнітивних та комп’ютерних наук. В результаті цього вони доходять висновків, що в найближчому майбутньому людство переживе глобальніші за всю свою історію зміни. По-перше, дослідження мозку спонукають замислитись над тим, що таке свідомість людини, з чого вона складається та взагалі для чого вона існує. Таким чином, підривається віра в один із фундаментальних аспектів людини, а саме в її індивідуальне, цілісне «Я». Якщо «Я» не існує (принаймні в тому вигляді, як його розуміє сучасна культура), то виникають серйозні світоглядні проблеми, пов’язані з обґрунтуванням сучасної гуманістичної парадигми, яка є основою сучасного соціально-політичного устрою. По-друге, сучасні технології вже цілком здатні змінювати людину настільки, що виникають питання про те, чи це людина, чи вже зовсім нова істота, яка не має нічого спільного із сутністю людини. Програмування генотипу, створення кіборгів, перенесення свідомості до штучних систем, створення потужного штучного інтелекту – все це вже майже реальність, отже, культура та світогляд людства найближчим часом зазнають фундаментальних трансформацій. У зв’язку з цим перед філософією постають дуже важливі завдання, а саме проаналізувати наукові дані, сформулювати нову концепцію людини, визначити напрями та пріоритети подальшого розвитку цивілізації.

Статтю присвячено сконструйованій моделі формування стресостійкості та життєстійкості. Ця модель відповідає вимогам підвищувати психологічну і фізичну безпеку в умовах сучасних викликів та криз. В ході дослідження з’ясовано суттєві характеристики стресостійкості та життєстійкості, зіставлено їх між собою та з вищими потребами людини. Авторка визначила стресостійкість як здатність особи усвідомлювати власну фрустрацію та долати її ефективними практичними діями для досягнення відповідних цілей. З’ясовано, що життєстійкість є зрілим складним особистісним новоутворенням; вона визначається авторкою як така сформована динамічна якість, за якої особистість відчуває смак до життя не всупереч викликам і труднощам, а завдяки ним; особистість стає розширеною суб’єктністю, тобто інтегральним трансцендентним Я, в якому особливої цінності набуває життя як всеохоплююча екзистенція. Передбачається, що життєстійкість проявляється у творчому підході до задоволення вищих потреб (любити, пізнавати, долати перешкоди, проживати новий досвід, виходити за межі попередньої Я-концепції), а також у набутій толерантності до невизначеності, болю, помилок та смерті як природних явищ. Авторкою спроєктовано модель дизайн-стратегії стресостійкості та життєстійкості для транформаційних змін особистості в умовах невизначеності та напружень. Модель реалізована в навчальному курсі «Дизайн-стратегія стресостійкості та життєстійкості». Курс включає три модулі, такі як «Включеність», «Контроль», «Прийняття ризику». Вони асоційовані з відповідними психотерапевтичними концепціями як інструментальним арсеналом. Кожен модуль інтегрує базові методи «гра на протилежностях», «баланс між ментальним полем та фізичними діями», «ігровий інтелект». Кожен модуль фокусується на емоціях, тілесних станах та відчуттях, спілкуванні та стосунках, оточуючому світі та ресурсах. У статті як приклад наведено поетапну структуру авторського методу «гра на протилежностях».

У статті розкрито поняття «обдарованість». Проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з окресленої проблеми. Визначено, що палички Кюїзенера, блоки Дьєнеша, кубики Нікітіна допомагають розвивати математичну обдарованість дітей старшого дошкільного віку. Особливістю формування логіко-математичної компетентності є насиченість освітнього процесу проблемними життєвими ситуаціями практичного характеру за допомогою ігрових методів та методів прямого навчання, які активізують пізнавальні інтереси дітей дошкільного віку, розкривають передумови логічного мислення, вправляють вихованців у використанні набутих знань із математики. З’ясовано, що математика – це явище загальнолюдської культури, одна з найбільш важливих галузей знання сучасної людини. Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, яке зумовлює діапазон інтелектуальних можливостей дитини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя. Характерними особливостями математично обдарованих дітей є висока пізнавальна активність, розвинений інтелект, багата фантазія, творчість, винахідливість, чітка моторна координація, фізична стабільність. Однією з найважливіших умов розвитку обдарованості дітей є формування пізнавального інтересу, під впливом якого з’являються такі важливі компоненти навчання, як активний пошук, здогад, дослідницький підхід, готовність до виконання завдань. Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістовної наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації, на різноманітні види пошукової, аналітичної, розвивальної, творчої діяльності. Навчати дошкільника розмірковувати – одне з важливих педагогічних завдань, яке необхідно розв’язувати в контексті особистісного розвитку дитини загалом та логіко-математичного зокрема. Творчість дітей, новизна й оригінальність діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять способи її розв’язання. При цьому постійно зростає рівень творчості, намагання знаходити оптимальні співвідношення всіх видів діяльності, щоб одержати найкращі результати.

Розглянуто проблему використання «інтелігентних лайливих виразів» у німецькій мові. Дослідження спирається на концепції німецьких лінгвістів з означеного питання: Б. Зайдель (B. Seidel) (офіційні та неофіційні особисті імена / прізвиська), С. Мартен-Кліф (S. Marten- Cleef), І. Опельт (I. Opelt) (насмішка), А. Рідель (А. Riedel) (етимологічне дослідження лайливих виразів). Актуальність вивчення окресленого прошарку німецької лексики продиктована необхідністю розшифрувати приховане значення досліджуваних сталих виразів, що пов’язане з їхнім буквальним значенням та створює комічний ефект. Об’єктом дослідження визначено сучасну німецьку мову освічених прошарків населення, предметом – мовленнєві засоби, за допомогою яких (через їхнє друге значення) можуть бути виражені емоції. Наголошено, що ці неявні (приховані) значення та способи їх пояснення досі мало вивчені в сучасній лінгвістиці. Досліджено 75 лексичних одиниць. Виокремлено декілька груп «інтелігентних лайливих виразів». Зазначено, що значна кількість досліджуваної лексики асоціюється з термінами «інтелект» та «інтелектуал» (34 лексичні одиниці). До інших груп увійшли вирази, що позначають статус людини (9 лексичних одиниць), характеризують її неприємні риси (22 лексичні одиниці), використовуються на позначення людей з різними світоглядами (4 лексичні одиниці); низка термінів уживаються на позначення ступеня непрофесійності (6 лексичних одиниць). Зазначено, що більшість «інтелігентних лайливих виразів» є запозиченнями з латини (як варіанти – грецько-неолатинські, грецькі, англійські, італійські слова); деякі терміни використовувалися в різних сферах життя в минулому, інші є цілком сучасними. «Інтелектуальну лайку» розглянуто як особливо тонкий стилістичний засіб, що використовує багато іронії, яку може зрозуміти далеко не кожен (через власну необізнаність, відсутність критичного мислення тощо). Наголошено, що вивчення цього прошарку лексики збагачує не тільки словниковий запас, а й знання про історію і культуру країни, допомагає зрозуміти глибинні смисли, запобігає непорозумінню у спілкуванні.

Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.

Анотація.Стаття присвячена дослідженню складної, малодослідженої та неоднозначної категорії у спеціальній психології як «емоційний інтелект» та його вплив на формування «емоційної компетентності» у підлітків з порушеннями розумового розвитку. Динамізм сучасного українського суспільство створює нові виклики для навчання, виховання та розвитку осіб, що мають психофізичні порушення, зокрема порушення розумового розвитку. Активно змінюються пріоритети, умови життя, методика освітніх процесів, правила взаємодії між людьми в цілому. Важливим при цьому є створення, соціальних, психологічних та педагогічних умов для відповідного фізичного, інтелектуального, психічного та соціального рівня життєдіяльності дитини з особливими потребами, зокрема для підлітків з порушеннями розумового розвитку. Автором наголошено та розкрито сутність, важливість у формування особистості з порушеннями розумового розвитку саме емоційного інтелекту на формування емоційної компетентності. Оскільки одним із домінантних порушень, що виникає під впливом порушення розумової діяльності, є дисфункція процесів регуляції емоцій. В динамічний та гормонально активний період пубертату саме становлення емоційно-вольової сфери у підлітків з порушеннями розумового розвитку впливає на загальний розвиток особистості, її входження у соціум та адаптацію у ньому. Знання особливостей розвитку емоційно-вольової сфери на етапі становлення особистості, зокрема такої компоненти особистості як емоційний інтелект дає можливість цілеспрямовано управляти емоціями особистості, підбирати відповідний психологічний супровід та сприяти всебічному, повному розвитку цієї сфери. Для розв’язання завдань і забезпечення достовірності положень та висновків було використано загальні (аналіз, синтез) та специфічні наукові методи дослідження, зокрема методи психодіагностики, що дали можливість визначити компоненти емоційної компетентності та вплив на них емоційного інтелекту. Виявлення стану сформованості емоційної компетентності здійснювалося відповідно до виокремлених компонент. За результатами досліджень було констатовано рівень розвитку емоційного інтелекту у підлітків з порушеннями розумового розвитку; визначено стан сформованості емоційної компетентності, шляхом виявлення основних компетенцій; визначено основні чинники становлення емоційної компетентності у підлітків з порушеннями розумового розвитку; встановлено умови та способи впливу емоційного інтелекту на формування емоційних компетенцій, та загалом емоційної компетентності підлітків з порушеннями розумового розвитку.

У статті зроблено спробу проаналізувати можливість впливу емоційного інтелекту на розвиток когнітивних та креативних можливостей сучасних школярів початкової школи, адже ця проблема є неабияк актуальною в процесі реалізації Концепції Нової української школи з притаманною їй гуманізацією системи освіти. Наведено деякі гіпотези і припущення стосовно того, що розвинена емоційна сфера дитини сприятливо впливає на розвиток її природного потенціалу. Продемонстровано прямий зв’язок між віком дитини та ефективністю розвитку її емоційної сфери. Доведено, що емоційний інтелект необхідно розвивати з раннього дитинства, адже люди з високим рівнем емоційного інтелекту не лише добре розуміють власні емоції та почуття й ефективно керують своєю емоційною сферою, а й завдяки цьому їхня поведінка в суспільстві більш адаптивна, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими. Виокремлено чотири складові емоційного інтелекту, а саме: сприйняття емоцій; використання емоцій для стимуляції мислення; розуміння емоцій; управління емоціями. Наведено приклади ігор, що спрямовані на розуміння молодшими школярами своїх почуттів, мотивів та реакцій.

Філософія освіти створює концептуально­методологічні передумови для поширення на сферу маркетингового управління в освіті як її складову загальних закономірностей розвитку наукового знання. Маркетинговеуправління в освіті полегшує собі реалізацію соціоцентричних принципів, адаптуючи до своїх потреб соціоцентричні пріоритети, розроблені в межах філософії освіти. Найбільш значимим фактором соціального розвитку стала здатність суспільства до створення і впровадження інновацій на основі використання свого інтелектуального потенціалу. Поняття інтелектуального потенціалу у межах філософсько­освітнього дослідження маркетингового управління потрібно використовувати передусім з урахуванням його значущості для аналізу потреб особистісного розвитку у контексті потреб розвитку соціально­економічного, тобто через поєднання характеристик носія цього потенціалу (людини) та її соціокультурного оточення. Для маркетингового управління в освіті найбільше значення має склад індивідуального інтелектуального потенціалу. Найбільшою евристичною цінністю для філософсько­освітнього аналізу маркетингового управління має його когнітивно­креативна складова, що орієнтує людину на практичне застосування знань і розумових здатностей. Інтелектуальний потенціал може розглядатися у межах філософсько­освітнього аналізу маркетингового управління досить близько до економічної категорії «людський потенціал» та філософської категорії «особистісний потенціал».

Метою наукової статті є доктринальний аналіз можливості поповнення переліку прав людини правом на модернізацію тіла людини та здійснення теоретико-правового дослідження ризиків реалізації такого права. Методологія дослідження базується на використанні системного, діалектичного методів, методу екстраполяції, кібернетичного та синергетичного методів, формально-юридичного методу, а також методу правового моделювання. Охарактеризовано можливе місце права на модернізацію тіла людини в міжнародному праві (як елемент Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 1997 р.) з урахуванням ризиків, які потрібно враховувати при подальшій легалізації такого права (у випадку, якщо міжнародною спільнотою буде визнана доцільність його правового закріплення). Досліджено Маніфест трансгуманістів як одне з першоджерел фактичного закріплення модерного права. Проаналізовано шляхи впливу права на модифікацію тіла на право свободи людини. Сформовано базові правила, яких варто дотримуватися, якщо ідеться про досягнення абсолютної свободи в контексті реалізації права на модернізацію тіла людини, аби уникнути/знизити рівень небезпеки, яку несе технологічний прогрес, пов’язаний зі штучним інтелектом, для прав людини. Це такі правила: 1) право на свободу є беззаперечним, але воно також має межі, якщо йдеться про свободу інших; 2) обсяг свободи дорівнює обсягу відповідальності; 3) право на свободу в аспекті права на модернізацію тіла може бути реалізованим за умови, що особа ознайомлена з можливими ризиками експериментів, з власної волі погоджується на них, усвідомлює наслідки для себе та інших; 4) має бути чіткий поділ відповідальності тих, хто здійснює експеримент, та тих, хто погоджується на цей експеримент, що можливий шляхом чіткої регламентації правил поведінки в процесі злиття людини та ШІ, а також у разі максимального забезпечення відсутності двоякого трактування цих норм. Виокремлено ризики реалізації права на модернізацію тіла (можливого виходу штучного інтелекту з-під контролю людини, втручання в медико-технологічні експерименти третіх осіб) та шляхи їх уникнення: 1) передбачити здатність вимкнути ШІ; 2) забезпечити створення резервних систем захисту; 3) створити механізми правового та технічного захисту від втручання сторонніх осіб в експеримент з модернізації тіла людини.

Аналізуються зміни сутнісних характеристик «життєвого простору людини» в період науково-технічного прогресу та інформаційної революції; інформаційна революція визначається як масштабний технологічний і технічний прогрес людства, зумовлений успіхами природознавства та соціальними обставинами; наводиться низка домінант та принципів розбудови суспільства і цивілізації, пов’язаних з науково-технічним прогресом та інформаційною революцією. Техніку та технологію автор розглядає як інструменти розширення життєвого простору, посилення його активності у перетворенні природи та творенні культури, акцентує увагу на суперечностях цього процесу, зокрема екологічного плану, які спонукають до формування техногенної цивілізації, ворожій людині і суспільству. Вихід із ситуації – у розв’язанні глобальних проблем сучасної цивілізації в процесі переходу до інформаційного суспільства з його відкритістю та глобальним демократизмом, людиноцентризмом, пріоритетом інтелекту та знань і високою духовністю.

У статті досліджено питання розвитку емоційного інтелекту в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку методами арттерапії. Розглянутоарттерапію як інноваційну технологію в розвитку емоційного інтелекту дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Встановлено, що емоційний розвиток в означеної категорії дітей має свої специфічні особливості, які в подальшому визначатимуть специфіку становлення емоційного інтелекту підліткай дорослої людини

На сьогоднішній день існує багато компаній у всьому світі, що займаються розробкою систем машинного перекладу (СМП), за допомогою яких здійснюється переклад на різні мови світу. Серед них можна виділити такі: SYSTRAN (США, systransoft.com), Langenscheidt (Німеччина, langenscheidt.de), Transparent Language (США, transparent.com), LANGUAGE ENGINEERING CORPORATION (США, lec.com), Translation Experts (США, tranexp.com), Linguatec (Німеччина, linguatec.net), SDL (Великобританія, sdl.com), STAR (Швейцарія, star-group.net), ATRIL (США, atril.com), Alis Technologies (Канада, alis.com).Вивчення джерел щодо комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів свідчить, що проблеми перекладу і розпізнавання образів за допомогою машини тісно пов’язані із проблемами штучного інтелекту і кібернетикою. Проблеми створення штучної подібності людського розуму для вирішення складних завдань і моделювання розумової діяльності вивчаються досить давно. Вперше ідею штучного інтелекту висловив Р. Луллій у XIV столітті, коли він намагався створити машину для вирішення різноманітних задач з основ загальної класифікації понять. А у XVIII столітті Г. Лейбніц і Р. Декарт розвили ці ідеї, запропонувавши універсальні мови класифікації всіх наук [1].Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок у галузі створення штучного інтелекту. Проте розвиток штучного інтелекту як наукового напряму став можливим лише після створення електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це сталося у 40-ві роки ХХ століття.Термін «штучний інтелект» був запропонований в 1956 р. на семінарі, присвяченому розробці логічних завдань з аналогічною назвою у Стенфордському університеті. Штучний інтелект – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, де розглядаються формалізація проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому у більшості випадків алгоритм розв’язування завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не вирішене питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп’ютером «розумності», хоча стосовно штучного інтелекту було запропоновано низку гіпотез, наприклад, тест Тьюринга або гіпотеза Ньюела-Саймона [2].Після визначення штучного інтелекту як самостійного розділу науки відбувся його поділ за двома основними напрямками: нейрокібернетика і кібернетика «чорного ящика». Розпізнавання образів – традиційний напрямок штучного інтелекту, близький до машинного навчання і пов’язаний з нейрокібернетикою. Кожному об’єкту відповідає матриця ознак, за якою відбувається його розпізнавання. Машинний переклад належить до кібернетики «чорного ящика», головним принципом якого є принцип, протилежний нейрокібернетиці, а саме: немає значення, як побудований «розумовий» пристрій – головне, щоб на задані вхідні дії він реагував, як людський мозок.Слід зазначити, що сьогодні науковці розглядають штучний інтелект як один з напрямків інформатики, метою якого є розробка апаратно-програмних засобів, за допомогою яких можна користувачу-непрограмісту ставити і вирішувати завдання, що традиційно вважаються інтелектуальними [2].З другої половини 1960-х рр., коли людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, використання комп’ютерів звільнило людей від багатьох видів рутинної роботи, будь то трудомісткі обчислення чи пошук необхідних елементів в різних базах даних. При цьому слід мати на увазі, що принципова відмінність комп’ютерних технологій від будь-яких виробничих технологій полягає саме в тому, що в одному випадку технології не можуть бути безупинні, тому що вони поєднують роботу рутинного типу (скажімо, оперативний облік) і роботу творчу, яка не піддається поки що формалізації (прийняття рішень), а в іншому випадку функція виробництва безупинна і відображає строгу послідовність всіх операцій для випуску продукції (конвеєризація процесу).Переклади текстів з однієї мови на іншу можна віднести до рутинної роботи, але тільки частково. Дійсно, з одного боку, в роботі будь-якого перекладача є досить велика кількість елементів формалізму, хоча, з іншого боку, у даний час жоден серйозний переклад не може бути виконаний зовсім формально.Усі переклади можна розділити на технічні і літературні. Межа між ними є дуже «розмитою» (проміжне положення займають, наприклад, переклади ділових листів). Особливістю технічних перекладів є необхідність у першу чергу знати стандарти фахових понять. Специфіка ж літературного перекладу полягає в тому, що потрібно одержати текст, за художньою цінністю максимально близький до оригіналу. Якість виконання з використанням комп’ютера технічних і літературних перекладів у теперішній час зовсім різна: технічні переклади є якісніші, ніж літературні. Останній факт особливо відчутний при перекладі віршованих форм  тут використання комп’ютера практично неможливе: його використання поступається поетам-перекладачам.Переклад текстів  одна з перших функцій, яку людина спробувала виконати за допомогою комп’ютера. Всього через кілька років після створення перших ЕОМ з’явилися і програми машинного перекладу. Датою народження машинного перекладу як галузі досліджень прийнято вважати 1947 р. Саме тоді У. Уівер [3] (який написав трохи пізніше, у 1949 р., разом із К. Шенноном книгу з основ теорії інформації), написав лист Н. Вінеру, «батькові кібернетики», порівнявши в цьому листі завдання перекладу із завданням дешифрування текстів.Завдання дешифрування до цього часу вже вирішувалися (і небезуспішно) на електромеханічних пристроях. Більше того, перша діюча ЕОМ за назвою Colossus-1, сконструйована в Англії в 1942-43 рр. знаменитим математиком і логіком А. Тьюрінгом, автором теоретичного автомата «машина Тьюрінга», разом з Х. А. Ньюменом, використовувалася під час війни для розшифровування секретних німецьких кодів. Оскільки ЕОМ Colossus-1, як і всі перші обчислювальні машини, конструювалася і використовувалася головним чином для військових цілей, відомості про неї стали відомі набагато пізніше її введення в експлуатацію. У 1944 р. Г. Айкен сконструював обчислювальну машину МАРК-1 на електромеханічних елементах і установив її в Гарвардському університеті. Ця машина також використовувалася для виконання завдань дешифрування. Відзначимо також, що завдання дешифрування доводилося і доводиться нерідко вирішувати не тільки військовим, але також археологам і історикам при спробах прочитати рукописи давніми, забутими мовами [4].Після листа У. Уівера Н. Вінерові відбувся ряд гострих наукових дискусій, потім були виділені гроші на дослідження. Сам Н. Вінер, що вільно розмовляв 13-тьма мовами, довгий час оцінював можливості комп’ютерного перекладу дуже скептично. Він, зокрема, писав: «...що стосується проблеми механічного перекладу, то, відверто кажучи, я боюся, що межі слів у різних мовах занадто розпливчасті, а емоційні й інтернаціональні слова займають занадто велике місце в мові, щоб який-небудь напівмеханічний спосіб перекладу був багатообіцяючим... В даний час механізація мови... уявляється мені передчасною» [5, 152]. Однак, всупереч скепсису Вінера і ряду інших вчених зі світовими іменами, у 1952 р. відбулася перша міжнародна конференція з машинного перекладу. Організатором цієї конференції був відомий ізраїльський математик І. Бар-Хіллел. Він прославився в першу чергу застосуванням ідей і методів математичної логіки в різних напрямках досліджень з теорії множин і основ математики, але видав також ряд робіт із загальної теорії мови, математичної лінгвістики, автоматичного перекладу і теорії визначень (у СРСР була дуже популярна монографія «Основи теорії множин», написана І. Бар-Хіллелом разом з А. А. Френкелом) [3].Незабаром після конференції 1952 р. був досягнутий ряд успіхів у академічних дослідженнях, які, у свою чергу, стимулювали комерційний інтерес до проблеми машинного перекладу. Вже в 1954 р. знаменита фірма IBM разом із Джорджтаунським університетом (США) зуміла показати першу систему, що базується на словнику з 250-ти слів і 6-ти синтаксичних правилах. За допомогою цієї системи забезпечувався переклад 49-ти заздалегідь відібраних речень. Вже до 1958 р. у світі існували програмні системи для машинного перекладу технічних текстів, найдосконаліша з яких була розроблена в СРСР і мала запас 952 слова.В період з 1954 р. по 1964 р. уряд і різні військові відомства США витратили на дослідження в галузі машинного перекладу близько 40 млн. доларів. Однак незабаром «запаморочення від успіхів» змінилося повною зневірою, що доходила практично до повного заперечення здійсненності машинного перекладу. До подібного висновку прийшли на основі звіту, виконаного спеціальним комітетом із прикладної лінгвістики (ALPAC) Національної Академії наук США. У звіті констатувалося, що використання систем автоматичного перекладу не зможе забезпечити прийнятну якість у найближчому майбутньому. Песимізм ALPAC був обумовлений, головним чином, невисоким рівнем розвитку комп’ютер­ної техніки того часу. Справді, труднощі роботи з перфокартами і величезними комп’ютерами I-го і II-го поколінь (на електронних лампах чи транзисторах) були чималими. Саме з цих причин перші проекти не дали істотних практичних результатів. Однак були виявлені основні проблеми перекладу текстів природною мовою: багатозначність слів і синтаксичних конструкцій, практична неможливість опису семантичної структури світу навіть в обмеженій предметній галузі, відсутність ефективних формальних методів опису лінгвістичних закономірностей [6].До поширення персональних комп’ютерів машинний переклад міг бути швидше цікавим об’єктом наукових досліджень, ніж важливою сферою застосування обчислювальної техніки. Причинами цього були:висока вартість часу роботи ЕОМ (з огляду на той факт, що кожну обчислювальну машину обслуговувала велика група системних програмістів, інженерів, техніків і операторів, для кожної машини було потрібне окреме, спеціально обладнане приміщення і т.п., «комп’ютерний час» був дуже і дуже дорогим);колективне використання ресурсів комп’ютера. Це часто не дозволяло негайно звернутися до електронного помічника, зводячи нанівець найважливішу перевагу машинного перекладу перед звичайним  його оперативність.За результатами звіту ALPAC дослідження з комп’ютерного перекладу припинилися на півтора десятка років через відсутність фінансування. Однак у цей же час відбувся якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки за рахунок переходу до технологій інтегральних схем. ЕОМ III-го покоління на інтегральних схемах, що використовувалися у 1960-ті роки, до кінця 1960-х  початку 1970-х років стали витіснятися машинами IV-го покоління на великих інтегральних схемах. Нарешті, у 1970 р. М. Е. Хофф (Intel) створив перший мікропроцесор, тобто інтегральну схему, придатну для виконання функції великої ЕОМ. До середини 1970-х років з’явилися перші комерційно розповсюджувані персональні комп’ютери (ПК) на базі 8-розрядних мікропроцесорів фірми Intel. Це була на той час комп’ютерна революція.Саме поява ПК стала сильним додатковим стимулом для вдосконалювання комп’ютерного перекладу (особливо після створення комп’ю­терів Apple II у 1977 р. і IBM PC у 1981 р.). Поновленню досліджень з комп’ютерного перекладу сприяло також підвищення рівня розвитку техніки і науки взагалі. Так, у 1970-ті рр. одержала поширення система автоматизованого перекладу SYSTRAN. Протягом 1974-75 рр. система була використана аерокосмічною асоціацією NASA для перекладу документів проекту «Союз-Аполлон». До кінця 1980-х років за допомогою цієї системи перекладали з кількох мов вже близько 100 000 сторінок щорічно. Розвитку комп’ютерного перекладу сприяло ще і зростання інтересу дослідників і проектувальників до проблеми штучного інтелекту (тут явно переважали лінгвістичні аспекти) і комп’ютерного пошуку даних [7].Починаючи з 1980-х рр., коли вартість машинного часу помітно знизилась, а доступ до них можна було одержати в будь-який час, машинний переклад став економічно вигідним. У ці і наступні роки удосконалювання програм дозволило досить точно перекладати багато видів текстів. 1990-ті рр. можна вважати справжньою «епохою Відродження» у розвитку комп’ютерного перекладу, що пов’язано не тільки з широкими можливостями використання ПК і появою нових технічних засобів (у першу чергу сканерів), але і з появою комп’ютерних мереж, зокрема глобальної мережі Internet.Наприклад, створення Європейської Інформаційної Мережі (EURONET DIANA) стимулювало роботи зі створення систем автоматизованого перекладу. У 1982 р. було оголошено про створення європейської програми EUROTRA, метою реалізації якої була розробка системи комп’ютерного перекладу для всіх європейських мов. Спочатку проект оцінювався в 12 млн. доларів США, але вже в 1987 р. фахівці визначили сумарні витрати по цьому проекту більш ніж у 160 млн. доларів [4].Використання глобальної мережі Internet об’єднало мільйони людей, що говорять різними мовами, у єдиний інформаційний простір. Домінує, природно, англійська мова, але: є користувачі, які нею зовсім не володіють чи володіють дуже слабко; існує безліч Web-сторінок, написаних не англійською мовою.Для полегшення перегляду Web-сторінок, описаних незнайомою користувачеві мовою, з’явилися додатки до браузерів, за допомогою яких здійснюється переклад обраних користувачем фрагментів Web-сторінки або всієї Web-сторінки, що переглядається. Для цього досить лише скопіювати частину тексту та вставити його у відповідне поле або «натиснути» на спеціальну кнопку меню. Прикладом такого комп’ютерного перекладача є програмний засіб WebTransSite фірми «Промт», створений на базі програмного засобу Stylus, який можна використовувати в різних браузерах (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera та ін.) або, наприклад, Google Translate – це сервіс компанії Google, за допомогою якого можна автоматично перекладати слова, фрази та Web-сторінки з однієї мови на іншу. В системі Google використовується власне програмне забезпечення для перекладу на основі статистичного машинного перекладу. З вересня 2008 р. підтримуються й переклади українською мовою. Користувач уводить текст, поданий мовою оригіналу, та вказує мову, якою цей текст потрібно подати.Проблемами машинного перекладу в теперішній час займається ряд відомих компаній, таких як SYSTRAN Software Inc., Logos Corp., Globalink Inc., Alis Technologies Inc., Toshiba Corp., Compu Serve, Fujitsu Corp., TRADOS Inc., Промт та інші. З’явилися також компанії, що спеціалізуються на машинному перекладі, зокрема компанія SAP AG, яка є європейським лідером у розробці програмного забезпечення і протягом багатьох років використовує системи машинного перекладу різних виробників при локалізації своїх програмних продуктів. Існує і служба машинного перекладу при комісії Європейського Союзу (обсяг перекладу в комісії перевищує 2,5 млн. сторінок щорічно; переклади всіх документів виконуються оперативно 11-тьма офіційними мовами, забезпечують їх 1100 перекладачів, 100 лінгвістів, 100 менеджерів і 500 секретарів) [8].Проблемам комп’ютерного перекладу значна увага науковців приділяється в галузі лінгвістики, зокрема в Україні у Київському державному університеті лінгвістики, дуже міцною є лінгвістична школа Санкт-Петербурга та Москви. Не можна не згадати такі праці, як фундаментальна монографія Ф. Джорджа «Основи кібернетики» [5], Дж. Вудера «Science without properties», О. К. Жолковського «О правилах семантического анализа», Ю. М. Марчука «Проблемы машинного перевода», Г. С. Цейтіна, М. І. Откупщикової та ін. «Система анализа текста с процедурным представлением словарной информации» [6] та інші, в яких сформульовані основні принципи і проблеми практичної реалізації машинного перекладу. Ці монографії містять цікавий фактичний матеріал і можуть бути корисні педагогу в побудові курсу лекцій з комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів.Протягом багатьох років науковці в галузях лінгвістики, кібернетики, інформатики вели інтенсивні пошуки моделей і алгоритмів людського мислення і розробок програм, але так сталося, що жодна з наук – філософія, психологія, лінгвістика – не в змозі запропонувати такого алгоритму. Таким чином, штучний інтелект як «генератор знань» [9, 139] ще не створений, машинний переклад є частково структурованим завданням, а тому втручання людини в створення досконалих перекладів буде потрібне завжди і її треба, як слід, цього навчати.