Journal articles on the topic 'Інтеграція процесів'

У статті проаналізовано та описано основні властивості поняття «консолідована інформація». Установлено, що ключовими аспектами поняття «консолідація» є об’єднання, захист, спільна мета, злиття, система­тизація, уніфікація, взаємне співробітництво, комплексна інтеграція, зведення, злиття, систематизація, захист через об’єднання та ін. Також визначено дві істотні особливості консолідації інформації, такі як орієнтація на користувача й кооперація між прикладними фахівцями та фахівцями з інформатики. Зазначено, що прикладними завдання консолідації ресурсів є інтеграція інформації й даних, що відбувається під гаслом «інформація – це сервіс»; інтеграція бізнес-процесів, яка полягає в приведенні бізнес-процесів до компонентної структури; інтеграція-консолідація людей передбачає створення консолідованих баз даних про працівників і контрагентів (партнерів), споживачів, забезпечення доступу до інтегрованої інформації кожного окремого учасника бізнес-процесу, за­безпе­чення спільної роботи учасників, віртуальних команд, спільних доку­ментообігу, календаря, електронної пошти, дошки оголошень, віртуальних конференцій; інтеграція програмних засобів є найскладнішим завданням, оскільки саме програмні засоби забезпечують інтеграцію решти складових частин; інтеграція апаратних засобів вирішується в комплексі з інтеграцією всіх ресурсів інформаційної системи (апаратури, програмного забезпечення, даних).

У статті зазначено, що актуальність міжрегіональної інтеграції для підвищення ефективності політики регіонального розвитку зумовлена можливостями зміцнення економічних зв’язків між регіонами, оптимізації побудови інфраструктури на основі спільних цілей розвитку, зменшення фінансових витрат, мінімізації негативного впливу міжрегіональної конкуренції на просування регіонів у глобальному економічному просторі, об’єднання потенціалів регіонів для реалізації міжрегіональних інвестиційних проектів, більш ефективного використання спільних ресурсів, обміну прогресивним досвідом у сфері регіонального розвитку тощо. Акцентовано увагу на тому, що органами влади недостатньо використовуються можливості впливу на інтеграційні процеси, які мають суттєвий потенціал для підвищення ефективності політики регіонального розвитку, через що існує необхідність активізації наукових розвідок у цій сфері. Автором поставлена мета – визначити методологічні складові частини дослідження процесів міжрегіональної інтеграції. Визначено, що у сучасних дослідженнях поняття інтеграції пов’язане зі зміцненням взаємозалежності та злагодженості елементів соціальної системи, її основу становить міжсистемна взаємодія суспільно-політичної, соціально-економічної, науково-технологічної, соціокультурної сфер суспільного життя. Встановлено, що особливою формою інтеграції, обмеженої територіальними рамками, є міжрегіональна інтеграція. На думку автора, методологічно міжрегіональна інтеграція має включати сутність, принципи, суб’єкти й об’єкти, головні фактори розвитку міжрегіональної інтеграції, основні напрями, а також форми та механізми міжрегіональної взаємодії, у тому числі її інституційно-правове забезпечення. Зроблено висновки про те, що використання наведених методологічних складових частин міжрегіональної інтеграції має посісти належне місце у діяльності органів публічного управління з метою формування ефективної політики регіонального розвитку. Такий підхід сприятиме визначенню перспективних напрямів міжрегіонального співробітництва, становленню нових форм і механізмів міжрегіональної взаємодії та ін.

Сучасні міжнародні відносини є поєднанням відносно автономних видів, у першу чергу політичних (дипломатичних і військових), економічних, культурних та медіа­відносин. Інтеграційні процеси є багатогранним і складним явищем, тому що вони досить складно піддаються аналізу і не мають єдиної та остаточної типології. Питання дослідження інтеграції напряму пов’язані з інтеграційними процесами в реальному світі, спрямовані на виявлення загальних тенденцій, причини, умов та основних рис цього явища. Інтеграція визначає закономірності розвитку сучасного світу, бо під її впливом відбуваються зміни глобальної структури, глобального управління і нова інтеграційна структура має забезпечити активний розвиток людства в цілому. Це основний критерій та принцип сучасного світу і відповідно до цього. Процесу інтеграції протиставляється процес дезінтеграції. Ці процеси тісно пов’язані між собою. Навіть активний інтеграційний розвиток може зупинитись у разі домінуючих дезінтеграційних тенденцій. Роль дезінтеграції полягає не лише в запереченні інтеграції, але вона також створює імпульс для нової конфігурації на регіональному просторі. Процеси інтеграції та дезінтеграції набувають все більшої актуальності у сучасній світовій політичній системі.

Розкрито різні підходи до розуміння сутності поняття «інтеграція» та відображено основні тлумачення цього терміну у довідкових, словниково – енциклопедичних та педагогічних виданнях. На основі аналізу досліджень визначено способи та фактори, сприятливі для реалізації інтеграційних процесів у системі дошкільної освіти.

СОЦІОКУЛЬТУРНА ІНТЕГРАЦІЯ КРАЇН ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ Наголошено на актуальності визначення соціокультурної інтеграції в контексті пострадянського простору, зокрема прослідковуються можливості інтенсифікації культурних взаємодій. Надається аналіз специфіки формування діалогу культур у контексті регіональних конфліктів та агресивної культурної політики. Соціокультурний простір інтеграції характеризує себе в рамках інституцій, або інституціональних структур. Це, зокрема розповсюдження мас-медійних комплексів, діяльність, пов’язана з функцією галерей, дистриб’юторів, продюсерів та ін. Чинники інтеграції в культурному плані мають як імпліцитні, так і експліцитні форми. Пострадянський простір культури в контексті глобалізації та інтегративних процесів не є сформованим, він лише формується в цілісність, яку потрібно визначати як глобалістські, інтегративні та локалістські, регіональні тенденції культуротворчості Ключові слова: культура, пострадянський простір, глобалізація, інтеграція. SOCIO-CULTURAL INTEGRATI0N OF POST-SOVIET COUNTRIES The importance of defining socio-cultural integration in the context of the post-Soviet space is emphasized, in particular, the possibilities of intensification of cultural interactions are being explored. An analysis of the specificities of cultural dialogue formation in the context of regional conflicts and of aggressive cultural policy is provided. It can be argued that the socio-cultural space of integration characterizes itself within institutions, or institutional structures. These include distribution of media complexes, activities related to the function of galleries, distributors, producers, etc. That is, cultural integration factors themselves have both implicit and explicit forms. The post-Soviet space of culture in the context of globalization and integrative processes is not formed; Key words: culture, post-soviet space, globalization, integration.

Актуальність теми реструктуризації спільнот під тиском міграційних процесів, зокрема у сучасній Європі, зумовлює виникнення в академічних колах дискусій щодо трансформації ідентичностей під впливом міграції, а також переосмислення інтеграції. Сприйняття інтеграції змінилось: від ідеї адаптації Іншого до простору Свого – до різноманітності і суперрізноманітності, відмови від національної моделі інтеграції, та визнання інтеграції відношення як комунікативного пошуку об’єднавчих соціальних та культурних маркерів, без інструментальної уніфікації громадян. У статті представлено питання та висновки диспуту «Кому потрібна інтеграція?», а також осмислення інтеграції в контексті дискурсивного Д-принципу та статичної/динамічної ідентичностей. Розглянуто практичні дискурси в Україні стосовно інтеграції/реінтеграції, зумовлені ситуацією масового тривалого внутрішнього переміщення внаслідок агресії з боку Російської Федерації. На основі статистичних даних досліджень громадської думки в Україні (2017–2019) визначено нагальні міграційні виклики та особливості постконфліктного регулювання реструктурованих війною спільнот.

У статті обґрунтовані сучасні тенденції розвитку системи підвищення кваліфікації (СПК) науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої освіти (ЗВО) України в контексті євроінтеграції. Визначено, що інтеграція України до світового ринку праці (початок ХХІ століття) характеризується динамічними змінами у СПК НПП ЗВО. Відповідні перетворення обумовлені двома взаємопов’язаними процесами: модернізацією існуючої системи вищої освіти загалом та СПК НПП ЗВО України зокрема і формуванням нових концептуальних підходів й умов їх розвитку у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці і соціальній політиці держави. З’ясовано, що реформування вищої освіти та СПК НПП ЗВО відбувається з урахуванням інтеграції України у світове освітнє середовище. Відтак, метою перетворення сучасної СПК НПП ЗВО України стає її модернізація в умовах соціально-економічної, організаційно-структурної, структурно-змістовної перебудови вищої професійної школи відповідно до нової особистісно орієнтованої парадигми освіти та її інтеграції в єдиний європейський освітній простір. Виявлено визначальні сучасні тенденції розвитку СПК НПП ЗВО України в контексті євроінтеграції: розквіт сучасного інформаційного К-суспільства (knowledge society); формування Smart-суспільства; посилення процесів інтернаціоналізації й інтеграції у СПК НПП ЗВО як основних тенденцій міжнародної співпраці; розвиток глобалізаційних процесів у СПК НПП ЗВО; активне поширення процесу діджиталізації у СПК НПП ЗВО; збільшення обсягу масових комунікацій НПП у СПК; розвиток глобального інформаційно-освітнього середовища.

У роботі розглянуто сутність поняття міжнародної економічної інтеграції, як однієї з ключових аспектів здійснення державою зовнішньоекономічної діяльності. Приділено також увагу особливостям розвитку інтеграційних процесів в Західній Європі. Зокрема авторами визначено, що європейська інтеграція є складним та суперечливим соціально-економічним процесом налагодження тісного співробітництва європейських держав. Вона також є одним із проявів тенденції сучасного історичного розвитку, що ставить перед країнами-учасницями конкретні цілі. The paper deals with the essence of the concept of international economic integration, as one of the key aspects of the state's foreign economic activity. Attention is also paid to the peculiarities of the development of integration processes in Western Europe. In particular, the authors have determined that European integration is a complex and controversial socio-economic process of establishing close cooperation between European countries. It is also one of the manifestations of the trend of modern historical development, which sets the participating countries specific goals.

У статті розглянуто основні тенденції розвитку освіти початку ХХІ століття. З урахуванням того, що реформування освіти в Україні відбувається за умов модернізаційних процесів у всіх галузях знань, важливим є інноваційний вектор розвитку освітньої галузі. Актуальність дослідження зумовлена об’єктивною необхідністю підвищення ефективності освіти на всіх її рівнях відповідно до сучасного суспільного розвитку задля успішної інтеграції у європейський простір. Мета дослідження – виявлення основних напрямів розвитку освіти в контексті модернізації на початку ХХІ століття. В основу дослідження покладено використання комплексу загальнонаукових теоретичних методів: аналізу та синтезу, абстрагування, формалізації. Обґрунтовано, що позиції й напрями наукового пошуку шляхів розвитку освіти повинні бути спрямовані, по- перше, на кардинальну перебудову освітньої галузі, по-друге, на модернізацію цього процесу на основі використання інновацій. За результатами наукової розвідки установлено, що інтеграція модернізаційних процесів в освіті зумовлює появу новітніх підходів до організації освітнього процесу випереджального характеру, які окреслюють перспективний напрям розвитку цієї системи.

У статті проведено дослідження залежності рівня розвитку соціально-економічної сфери України від зовнішньо-економічних чинників. Затвердженим на законодавчому рівні вектором розвитку України є інтеграція до європейського та світового господарства. Наша країна має значні конкурентні переваги, такі як: зручне географічне розташування, високий рівень забезпечення природними ресурсами, доступність трудових ресурсів тощо. Зважаючи на історичні особливості розвитку вітчизняної економіки, зокрема, та й України загалом, процеси інтеграції чинять не лише позитивний вплив на вітчизняну економіку та рівень добробуту населення, але й несуть суттєві виклики та загрози. Саме у цьому полягає актуальність обраної теми досліджень наукової публікації. Основним показником, що характеризує рівень розвитку соціально-економічної сфери країни є значення валового внутрішнього продукту. Основними чинниками зовнішньо-економічної діяльності є експорт та імпорт товарів та послуг, зовнішньо-торговельне сальдо та прямі іноземні інвестиції. Для проведення дослідження обрано часовий період з 2001 року до 2020 року. Висунуте припущення про високу залежність між ВВП та експортом товарів та послуг не підтвердилося в процесі досліджень. В результаті проведених досліджень з використанням економіко-математичного моделювання підтверджено високу залежність ВВП України від імпорту товарів та послуг. Такі результати дослідження пояснюються структурою вітчизняного імпорту, у якому переважають продукція машинобудування, хімічної промисловості та мінеральна продукція. Це формує високу залежність вітчизняної промисловості, і соціально-економічної сфери загалом, від імпортованої продукції, що є одним із основних негативних наслідків економічної інтеграції. Для зменшення ризиків економічних інтеграційних процесів необхідно впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій у промисловості, що дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції, активізація інноваційних процесів у національному господарстві, активізація експорту та підтримка вітчизняного товаровиробника.

Обґрунтовано напрями та зміст прирощення суспільної цінності завдяки запровадженню децентралізованих інформаційних платформ у межах наявної моделі GaaP, що реалізована на державних централізованих платформах. Проаналізовано діяльності найбільш резонансних і знакових іноземних державних централізованих платформ із Британії, Індії, Естонії, Італії та України. На їхньому прикладі простежується технологічний спосіб формування нової суспільної цінності завдяки застосуванню трьох головних механізмів налагодження бізнес-процесів. Порівнюючи з наявною практикою роботи централізованих платформ, запропоновано новий зміст прирощення суспільної цінності завдяки запровадженню децентралізованих інформаційних платформ. Зроблено висновок, що попри сьогоднішній скепсис урядів до інтеграції державних баз даних із реєстрами на блокчейні, така інтеграція є дуже ймовірною вже у перспективі 2–3 років, що стане можливим завдяки запровадженню нових веб-модулів і визнанню довірених приватних реєстрів на блокчейні.

Розроблено агентну імітаційну модель аналізу процесів управління енергоресурсами металургійного підприємства при реалізації портфеля проектів енергозбереження. Розкрито особливості інформаційної взаємодії агентів в мультиагентній системі, за рахунок механізмів, пов'язаних з децентралізованим мультипроектним плануванням, що включає вирішення ресурсних конфліктів при виконанні завдань, пошук найбільш оптимальних ресурсів, при використанні яких виконання робіт буде відбуватися на найбільш вигідних умовах. Використання даної моделі дозволяє послідовно проводити аналіз проектів з метою виявлення можливості їх реалізації на підприємстві, узгоджувати плани реалізації проектів і плани підприємства на різних рівнях планування. Запропонований підхід має відмінні риси: інтеграція стратегічних рішень (прийняти або відхилити нові проекти) і оперативних аспектів (розподіл ресурсів); можливість гнучкого управління ресурсами

У статті показано важливість і актуальність проблеми міжвідомчої інформаційної взаємодії в сфері планування, розробки, використання та контролю за переміщенням технологій військового призначення для забезпечення воєнної безпеки держави. Дається визначення поняттю системи управління технологіями військового призначення. Інтеграція різних інформаційних ресурсів в зазначену систему здійснюється на основі процедур трансдисциплінарних онтологій. Запропонований підхід до побудови інформаційно-аналітичної системи забезпечує вирішення когнітивних метазадач: “структуризація”, “аналіз”, “синтез”, “раціональний вибір” при обробці текстових документів, баз даних та знань.

Агрофітоценозу властиві системні ознаки: внутрішня будова, структура, організованість, наявність підсистем, елементів, множин, відношень, властивостей, взаємодій, каналів зв’язку. Специфічними системними властивостями агрофітоценозів є диференційованість, ізольованість, взаємодія, інтеграція, зворотний зв’язок, регуляція, саморегуляція. Агрофітоценозам як системам притаманні певні форми складності та упорядкованість. Системотвірні та системоруйнівні фактори в агрофітоценозах інтегруються у взаємодіях антропного контролю, регуляції та спонтанних об’єктивних природних явищ і процесів зонального характеру.

Досліджено інтенсифікацію процесів етнополітичної інтеграції та дезінтеграції у сучасному світі, їх діалектичний взаємозв’язок та взаємозумовленість. Розкрито передумови, чинники та особливості відкритої фази етнополітичної дезінтеграції України, яка розпочалася в 2014 р. Розглянуто прояви дезінтеграційних викликів, які становлять загрозу територіальній цілісності держави, зокрема втручання у внутрішні справи України сусідніх країн (Угорщини, Російської Федерації) під приводом захисту прав національних меншин. Проаналізовано процес етнополітичної реінтеграції та обґрунтовано розгляд політики реінтеграції в контексті державної етнонаціональної політики України. Досліджено сучасний стан, правову базу, політичні особливості реінтеграції, а також запропоновано рекомендації для проведення успішної реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу.

Виступаючи найважливішою складовою загального процесу глобалізації, що базується на різноманітті ноосфери, правова глобалізація справляє суттєвий вплив на розвиток природничих, суспільних і, звичайно ж, філософських наук, і хоча вона всього лише є проявом однієї з безлічі соціогенних функцій ноосфери, вона, своєю чергою, сама по собі здатна надавати домінантний вплив на динаміку процесу глобалізації в цілому. Отже, якщо глобалізація як системна інтеграція цивілізаційних процесів в ноосфері, за своїм завершенням, неминуче повинна привести все інституційні структури, що функціонують на базі різноманіття ноосфери до уніфікації, то згідно з ученням про ноосферу, правова глобалізація, як одна з форм планетарної – розумової і творчої діяльності людини, – це потужний інформаційно-правовий фактор соціогенної природи. Вона активно впливає на еволюцію ноосфери (планети в цілому) на глобальному, регіональному і локальному рівнях її просторової і речової системної організації. Саме тому не викликає здивування, що в процесі соціогенезу в ноосферу, відповідно до явища зворотного зв’язку в складних системах, правова глобалізація детермінує політичну, економічну, культурну та інші види і форми глобалізації. В цьому проявляється самоорганізація процесів у ноосфері як в природній динамічній системі. В основі механізму самоорганізації знаходиться зворотний зв’язок об’єкта управління з суб’єктом управління (ефект зворотного зв’язку – «feed back»), що, як правило, при негативному зворотному зв’язку забезпечує стійкість системи. Однак явище позитивного зворотного зв’язку в ноосфері може викликати лавиноподібний катастрофічний ефект, наслідком якого буде порушення процесу її сталого розвитку та, навіть, руйнування екосоціального фундаменту ноосфери. Тому важливим видається дослідження ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери, яка: а) виникає в процесі геополітичного аналізу концепції ноосфери як цілісної системи; б) у термінах геометрії і топології (відповідно до теорії подібності) має природну двоконтурну – «оболонково-ядерну» структуру, розділену симплексом еквіпотенціальної поверхні; в) відображає фундаментальні ознаки та глибинні властивості об’єкта, його глобальні й локальні просторові характеристики, особливості взаємодії з навколишнім середовищем у дослідженні процесів правової глобалізації. Метою статті є визначення ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації. Наукова новизна полягає у дослідженні факторів, що сприяють формуванню, функціонуванню та виокремленню топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації. Висновки. Дослідження процесів формування, функціонування та виокремлення топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації може виявитися перспективним та конструктивним напрямом в умовах загальної глобалізації для використання в моніторингу глибинних процесів правової глобалізації, а саме – еволюції системи міжнародного публічного права, досліджень в області конвергенції правових систем і конституційної політичної економіки суб’єктів міжнародного публічного права, а також міжнародно-правового прогнозування та розроблення правових методів попереджувального управління процесами в ноосфері.

В статті досліджено сутність туристичних послуг та їх особливості.Визначено критерії оцінки якості туристичних послуг. Обґрунтовано можливість застосування моделі розривів між очікуваннями споживачів та сприйняттям рівня послуг. Доведено, що дослідження суперечностей, які зумовлюють незадоволення споживачів, сприятимуть прийняттю ефективних управлінських рішень щодо підвищення якості послуг. Обґрунтовано пропозиції щодо підвищення якості туристичних послуг та зниження ресурсоємності, задля чого необхідними є впровадження (інтеграція) процесів менеджменту якості в стратегічний менеджмент підприємства з обов’язковим залученням усіх працівників підприємства та їх підтримки.

Означено напрями інноваційних освітніх процесів у школі на двох рівнях: як локальні інновації в традиційній системі навчання, які не змінюють освітнє середовище школи і як впровадження цілісних освітніх систем, що сприяють формуванню інноваційного шкільного середовища в умовах проектування. Проаналізовано розвивальні навчальні системи, які формують особистісно зорієнтоване шкільне середовище. Визначені умови ефективного функціонування вікового навчального простору. Описано особливості антропологічно орієнтованих шкіл. Запропоновано моделі інноваційного освітнього середовища шкіл, де пріоритетними напрямами є гуманізація, екологізація та інтеграція.

Сучасні потреби світової спільноти викликані глобальними змінами соціально-економічних процесів, які пов’язані зі стрімким розвитком інформаційних мереж, нової енергетики, нанотехнологій, робототехніки та біотехнологій. У зв’язку з цим, забезпечення підготовки висококваліфікованих винахідливих фахівців є головною перспективою для прогресивного розвитку науки та технологій. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. Наголошується на актуальності дослідження STEM-орієнтованого навчання для розвитку школярів у сучасному науково-технічному напрямі. Як загальновідомо, STEM-освіта – це світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering) та математика (Mathematics). У статті пояснюється необхідність додання компоненту Art (мистецтво) до цієї абревіатури. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта», «STEAM-освіта» та «STEM-проєкт». Відзначаються перспективи для їх використання в навчально-виховному процесі закладів загальної середньої освіти. Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEM-навчання та актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні. З’ясовано, що інтеграція є провідним принципом STEM-освіти, оскільки сприяє формуванню нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань. Встановлено, що ізольованість викладання навчальних предметів та їх роз’єднаність не зможе забезпечити належний розвиток у напрямі комплексної природничо-математичної освіти. Акцентовано увагу на необхідності у міждисциплінарному підході та практико-орієнтованому навчанні науково-освітньої системи STEM для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Благоустрій рідного краю». Проаналізовано його можливості для міждисциплінарного поступу та розвитку дослідницьких навичок здобувача середньої освіти.

У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій. Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації. Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань. Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.

Основна мета трансферу технологій – це формування економіки знань та її інтеграція у світове господарство на нових принципах імплементації інновацій. Установлено, що розвиток економіки знань вимагає нових підходів до учасників процесів, пов’язаних зі створенням, нагромадженням та розповсюдженням знань. Трансфер знань є мостом між тими, хто їх створює, та тими, хто їх потребує. Сформовано модель передачі знань зі сфери науки у сферу малого та середнього бізнесу з елементами логістичних потоків. Доведено ефективність використання у відносинах між сферою науки та промисловості стратегії ефективноого обслуговування споживачів. Логістичний та маркетинговий аспекти передачі знань щодо стратегії ефективного обслуговування (ECR) включають такі заходи: постійний наголос на забезпеченні одержувача найкращим товаром; побудова відносин між сферою науки і промисловістю на моделі win/win; вчасне забезпечення інформацією; знання, передані зі сфери науки у сферу промисловості, використовуються для створення доданої вартості; ефективність системи передачі знань контролюється, аналізується та оцінюється обома сторонами, які беруть участь у процесі передачі знань.

У статті експліковано поняття екологічної культури та її формування засобами інтегративного підходу. Зокрема, визначено, що екологічна культура являє собою систему взаємозалежностей та взаємоадаптації людини і природи на основі культурних традицій, емоційно- ціннісних переживань. Така адаптація забезпечує збалансованість та урівноваженість людського буття і дозволяє людині долати власну природну обмеженість. Екологічна культура входить у зміст душевних прагнень і спонук, переломлюючись крізь людську суб’єктивність у її нерозривному зв’язку зі світом. Доведено, що екологічна культура вибудовується на інтегративній основі, щоразу залучаючи у власний обіговий контекст нові види пізнання. Інтегративний підхід кваліфікуємо як стратегію дослідження процесу формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, що усуває фрагментацію знань про реальність, вибудовуючи цілісну картину світу. Ідея інтеграції пронизує сучасний освітньо-педагогічний простір і є однією з домінантних, оскільки вона ретранслює динаміку парадигмальних педагогічних зрушень в умовах переходу від традиційних моделей структурування знань лінійного типу до більш складних, від статичних до динамічних. Визначення змісту освітніх процесів неодмінно супроводжується урахуванням їх множинності та варіативності, що націлює на побудову синтетичної освітньої моделі та розвиток інтегративних процесів в освіті. Використання інтегративного підходу у формуванні екологічної культури студентів кваліфікуємо як необхідний елемент цілісного освітньо-виховного процесу економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, де інтеграція традиційно представлена блоком нормативних дисциплін, кожна з яких так чи інакше актуалізує попередньо набуті знання. Така послідовність в оволодінні необхідним каркасом знань репрезентує інтегративну вертикаль предметно орієнтованого навчання. У коледжах інтегративна модель оволодіння знаннями не обмежується вимогами щодо їх нарощування та сумування, а передбачає взаємодію та взаємодоповнення дисциплін.

У статті акцентується увага на значенні соціального потенціалу для модернізації української економіки за сучасних умов глобалізації. Відзначено, що інтеграція до європейської цивілізації є масштабним завданням країни для суттєвого підвищення її конкурентоспроможності на світовій арені. Соціальний потенціал має ключове значення для розвитку наукових знань, відкритості індивідів до інновацій у практичній реалізації спрямування модернізаційних процесів в економіці країни. Запропонована низка основних складових соціального потенціалу модернізації: соціальний капітал, соціальне-економічне середовище, державна влада, науковий ресурс. Ефективне використання цих компонентів в їх синергетичній взаємодії сприяє інноваційному розвитку української економіки.

В процесі управління для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку підприємства важливим аспектом є впровадження і використання інноваційних технологій і ІТ-рішень. ІТ-проекти призна-чені для автоматизації багатьох базових процесів підприємств: від фінансів до управління виробництвом. Цілями їх впровадження є інтеграція різних видів інформації, створення взаємозв’язків між відповідними підсистемами, формування об’єднавчої платформи бізнес-партнерів, замовників, постачальників, виробників, клієнтів, працівників компанії в єдиному інформаційному просторі. Кожен ІТ-проект слід вважати одним із видів інвестицій. Саме тому перед впровадженням конкретного проекту необхідно скласти економічне об-грунтування, ідентифікувати ризики, визначити ефект вкладення інвестицій. Автоматизація діяльності підприємства розглядається як бізнес-процес комплексного бізнес-дизайну. ІТ-проект також потрібно розгля-дати як бізнес-проект, що впливає на діяльність компанії в перспективі. Коректна оцінка його ефективності є важливим питанням розвитку й оцінки бізнесу загалом. Методика оцінки економічної ефективності ІТ-проектів може бути різною і вимагає вибору в кожній конкретній ситуації. Унікальність кожного ІТ-проекту зумовлена переліком зовнішніх і внутрішніх факторів, а також особливістю кожного окремого підприємства. Тому однозначні висновки та рекомендації щодо методів оцінки ефективності впровадження ІТ-проектів є досить складними в практичній реалізації. В статті зроблена спроба дослідити й узагальнити різні підходи, методології та методи оцінки ІТ-проектів, сформулювати загальні правила вибору методу оцінки. Для аналізу ефективності впровадження ІТ-проектів найбільш прийнятними є класичні фінансові ме-тоди оцінки в поєднанні з якісними. Також при виборі методу оцінки ІТ-проекту потрібно враховувати співвідношення його вартості й ефективності з інтеграцією в актуальну систему бізнес-дизайну компанії.

У статті висвітлено результати наукових досліджень розвитку інноваційних технологій підготовки майбутніх фахівців з агроінженерії до проектної діяльності. Під час проведення наукових досліджень виявлено та проаналізовано основні фактори зростання якісних показників навчання й формування професійних компетентностей агроінженерів відповідно до вимог, передбачених стандартами освіти. Встановлено вплив, а також ефективність інтеграції аграрної освіти, науки та виробництва в системі підготовки агроінженерів до інноваційної проектної діяльності на формування професійних компетентностей майбутніх фахівців, їх знання теорії робочих процесів, необхідних для високоефективного функціонування агропромислового виробництва, проведення наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення існуючих і створення нових машин на засадах вчення акад. П.М. Василенка.Процес підготовки агроінженера до проектної діяльності ускладнюється тим, що об’єктом дії машин, знарядь і механізмів аграрної галузі є об’єкти, матеріали, середовища з різноманітними механіко-технологічними, агротехнічними та зооветеринарними властивостями. Тобто, як правило, об’єктами є біологічно живі організми, а тому переносити форми і методи педагогічних технологій з промисловості, машинобудування, будівельної чи транспортної інженерії інколи не ефективно і недоцільно. Потрібні нові наукові підходи із широкомасштабним залученням наукової складової, котрі максимально зорієнтовані на об’єкти виробничої діяльності майбутніх агроінженерних фахівців. Сучасний, підготовлений на науковій основі, із знанням особливостей агропромислового виробництва агроінженер – це ключовий суб’єкт технічного забезпечення технологічних процесів рослинництва, тваринництва та переробної галузі. Технічному забезпеченню агропромислового виробництва, а особливо, творчій проектній діяльності П.М. Василенко приділяв велике значення. Він вважав, що першочерговим у проектуванніта конструюванні машин повинні бути фундаментальні знання із технологій землеробства, агрофізичних і механіко-технологічних властивостей с.-г. матеріалів як об’єктів, з якими взаємодіють робочі органи машин, змінюючи їх стан, характеристики, положення тощо. Інтеграція аграрної освіти, науки та виробництва в системі підготовки агроінженерів до інноваційної проектної діяльності на засадах вчення акад. П.М. Василенка позитивно впливає на формування професійних компетентностей майбутніх фахівців агропромислового комплексу. Саме через таку кооперацію можливе суттєве зростання валового національного продукту, збільшення та розширення експортного потенціалу країни, поліпшення фінансово-економічного та соціального рівня життя людей.

Широке розповсюдження нових технологій та інноваційних рішень в економічній діяльності, що відбувається останніми роками, а також посилена інтеграція досягнень технічного прогресу з мережевими технологіями, визначають нові тенденції в глобальній економічній системі, які мають наслідком формування нових принципів економічних відносин, котрі реалізуються в цифровій економіці. Трансформації, котрі відбуваються як на макро- так і на мікрорівні, стосуються не лише технологічних проривів глобальних інтернет-гігантів типу Google чи Amazon, але й знаходять своє місце і в бізнес-процесах середніх та малих підприємств по всьому світу. Іншим наслідком діджиталізації економічних відносин стає зростання ролі споживача, котрий одержує можливості безпосередньої взаємодії з виробниками товарів і послуг, впливаючи при цьому на миттєву модифікацію товару, який він хоче придбати в режим онлайн. Однак, реалізація таких можливостей цифрової економіки потребує також глобального приєднання споживачів до технічних її елементів, котрі забезпечують їм таку взаємодію. В статті розглянуто сучасну специфіку застосування Промислового інтернету речей в бізнес-процесах суб’єктів господарювання різноманітних сфер діяльності. Визначено, що якщо на початку використання IIoT було характерне лише для сервісних компаній, які займалися наданням різноманітних послуг своїм споживачам і трансформували цей процес, цілком перемістивши його в Інтернет мережу, то на даний час відбувається широке поширення IIoT й безпосередньо у виробничих процесах. При цьому існують об’єктивні труднощі з інтеграцією автоматизованих систем управління виробництвом та сучасних систем мережевої взаємодії, оскільки це може потребувати реорганізації виробничого процесу. Досліджено, що забезпечення ефективності бізнес-процесів із застосуванням Промислового інтернету речей можливе лише за умови використання ефективних каналів та методів зв’язку, які забезпечують взаємодію пристроїв, на основі яких функціонує бізнес-процес. Таким чином, інноваційні рішення, що, які впроваджуються разом з Промисловим інтернетом речей, сприяють динамічному розвитку підприємств, які запроваджують дані системи у свою діяльність і включаються до глобальної мережі цифрової економіки.

Механізм ефективного корпоративного управління суттєво розширює можливості залучення інвестицій в український бізнес, сприяє зростанню продуктивності й конкурентоспроможності компаній. Однієї з ключових проблем у менеджменті корпорацій є управління бізнес-процесами. Саме тому найбільшій інтерес для аналітиків компаній становить питання ефективного управління бізнес-процесами. Впровадження процесного підходу в компанії може зробити бізнес більш прозорим і передбачуваним, керованим, контрольованим. Формалізація та інжиніринг бізнес-процесів формують системний підхід до управління процесами з точки зору їх максимальної ефективності. У сучасних умовах цифровізації економіки інтеграція та автоматизація бізнес-процесів стали головними пріоритетами для досягнення ефективності та результативності діяльності компаній. Враховуючи мінливість внутрішнього та зовнішнього середовища, компанії мають швидко адаптуватися до таких змін. Управління бізнес-процесами – дозволяє компаніям моделювати, автоматизувати, виконувати, контролювати, вимірювати та оптимізувати потік ділової діяльності. Вирішення цієї проблеми можна здійснити за допомогою інтегрованих систем (ERP-систем), які є інструментарієм для прийняття ефективних управлінських рішень, моделювання та оптимізація бізнес-процесів. У статті розглянуто принципи та сутність ERP-систем, їхню необхідність використання у корпоративному управлінні, як перший крок до цифровизації. Далі показано, що розвиток інформаційних технологій та аналітичних систем буде все більше використовувати штучний інтелект, а цифрові технології будуть розвиватися як гібридні рішення. Таким чином, чим скоріше корпорація стане на шлях цифровізації, тим ефективніше буде корпоративне управління.

Запропоновано нейронну мережу для розпізнавання картографічних зображень ґрунтових масивів та класифікації ландшафтних ділянок за типами ґрунтових масивів із використанням нейронної мережі. Описано підходи до проектування архітектури, методів навчання, підготовки даних для проведення навчання, тренування та тестування нейронної мережі. Розроблено структурно-функціональну схему нейронної мережі, яка складається із вхідного, прихованих та вихідного шарів, кожен окремий нейрон описано відповідною активаційною функцією із підібраними ваговими коефіцієнтами. Показано доцільність застосування кількості нейронів, їх тип та архітектуру для проведення задачі розпізнавання та класифікації ділянок на кадастрових картах. Як вихідні дані використано відкриті державні інформаційні ресурси, в яких виділено окремі ділянки за типами ґрунтів, їх поширення та сформовано базу даних для навчання та тренування нейронної мережі. Проаналізовано ефективність, швидкодію та точність роботи нейронної мережі, зокрема, проведено комп'ютерну симуляцію із використанням сучасного програмного забезпечення та математичне моделювання обчислювальних процесів у середині структури нейронної мережі. Розроблено програмні засоби для попередньої підготовки та оброблення вхідних даних, подальшого тренування та навчання нейронної мережі та безпосередньо процесу розпізнавання та класифікації. Відповідно до отриманих результатів, розроблена модель та структура нейромережі, її програмні засоби реалізації показують високу ефективність як на етапі попереднього оброблення даних, так і загалом на етапі класифікації та виділення цільових ділянок ґрунтових масивів. Надалі наступним етапом досліджень є розроблення та інтеграція програмно-апаратної системи на основі розпаралелених та частково розпаралелених засобів обчислювальної техніки, що дасть змогу значно пришвидшити обчислювальні операції, досягти виконання процесів навчання та тренування нейронної мережі в режимі реального часу та без втрати точності. Подані наукові та практичні результати мають високий потенціал для інтеграції в сучасні інформаційно-аналітичні системи, системи аналізу та моніторингу за станом навколишнього середовища, технологічними об'єктами та об'єктами промисловості.

Нові технології (цифрові, телекомунікаційні, біометричні) перебудовують індустрію фінансових послуг, активно витісняючи традиційних гравців і традиційні бізнес-моделі. Інтеграція нових фінансових рішень дозволяє змінювати структуру споживання, скорочувати витрати на певний функціонал (обробка клієнтських баз, програми лояльності та ін.), підвищувати ефективність і якість бізнес-процесів (таргетування цільової аудиторії, скоринг та ін.), а також істотно впливати на стійкість розвитку профільного бізнесу та т.д. В результаті індустрія фінансових технологій (або Фінтех) поступово перетворюється в самостійний та інтенсивний сектор. У статті розглянуто визначення поняття «Фінтех» в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі. Разом із тим, систематизовано глобальні напрями Фінтех в Україні та визначено найбільші інвестиційні угоди в сфері Фінтех в 2020 році.

У статті доведено, що інтеграція України в Європейський Союз супроводжується низкою проблем, пов’язаних із впровадженням європейських стандартів для забезпечення ефективного захисту прав споживачів. Обґрунтовано, що недостатній рівень інформування громадян з боку державних інституцій щодо їхніх прав при взаємодії зі сферою торгівлі, послуг, робіт призводить до зростання кількості скарг, порушення прав споживачів. Доведено, що захист прав споживачів є засобом досягнення ключових економічних результатів суб’єктами господарювання, який потребує вирішення нагальних проблем у цій сфері, подальшого розвитку та вдосконалення. Розглянуто основні чинники, які впливають на рівень захисту прав споживачів в Україні. Акцентовано увагу на думках різних вчених щодо проблем, пов’язаних із гармонізацією українського законодавства щодо захисту прав споживачів з Директивами ЄС у цьому контексті. Обґрунтована доцільність класифікації прав споживачів на загальні та спеціальні як засобу для забезпечення ефективних євроінтеграційних процесів, удосконалення законодавства України щодо захисту прав споживачів. Наголошено на доцільності прийняття нової редакції Закону України “Про захист прав споживачів”, що спрямована на запровадження в Україні європейських стандартів захисту прав споживачів, створення рівних умов для здійснення електронної торгівлі та чесної конкуренції. Виявлено невідповідність поняття “нечесна підприємницька практика” в українському законодавстві з поняттям “несправедлива комерційна практика” за Директивою № 2005/29/ЄС, що ускладнює гармонізацію вітчизняного законодавства з правовою системою Європейського Союзу. Запропоновано приведення переліку прикладів оманливих та агресивних практик, що регламентовані Законом України “Про захист прав споживачів” у відповідність до переліку, що міститься в Додатку 1 до Директиви № 2005/29/ЄС.

Однією з більш широких цілей інтеграції є створення школи для всіх, яка буде відповідати особливим потребам і можливостям всіх учнів з особливими освітніми потребами і без них. Вимір терміна «інтеграція» не досягається простим співіснуванням дітей з особливими освітніми потребами і без них (просторова інтеграція). Функціональна інтеграція починається у класі і залежить від використання викладачем ефективних стратегій і практик, щоб діти з особливими освітніми потребами брали активну участь як в академічному, так і в соціальному навчанні. Основна мета цієї статті, яка стосується інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та факторів, що роблять цей процес успішним, – це проаналізувати та дослідити інтеграційні практики, які вчителі використовують у спеціальній освіті, їх турботу про інтеграцію всіх дітей і навести фактори, які роблять цей процес успішним. З цією метою було виконано описово-аналітичне дослідження запропонованих літературних джерел та статей. Зокрема, за ключовими словами було досліджено джерела з мережі Інтернет, бібліотек. Вивчення інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та факторів, які роблять цей процес успішним, є важливим заходом, оскільки останні десятиліття були відзначені спробою суспільства позбутися упереджень щодо людей з обмеженими можливостями. Зроблено висновок, що педагогічні інклюзивні практики, а також застосування інклюзивної освіти можуть забезпечити рівний доступ для всіх до загальноосвітньої школи та усунути шанси стигматизації учнів. У реалізації інклюзивної освіти домінуючу роль відіграє вчитель. Направляючи та допомагаючи студентам та ефективно застосовуючи педагогічні інклюзивні практики, сучасний учитель може досягти інклюзії, надаючи можливості для двостороннього спілкування. Основною умовою його практичного застосування є його безперервне навчання із питань інклюзії.

Статтю присвячено обґрунтуванню інтегральних засад функціонування вищої кооперативної освіти у контексті викликів ХХІ століття. Методика дослідження включає ідеї синергетики про нелінійність, складність освітніх систем, концепції єдності та взаємозумовленості освітніх явищ і процесів, теорію наукового пізнання, провідні ідеї методологічних підходів до підготовки фахівців у ХХІ столітті (діяльнісний, компетентісний, системний). Лаконічно визначено зміст глобальних викликів, що постають перед традиційною парадигмою вищої освіти. Схарактеризовано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» за посередництва навчальної платформи як інноваційного освітнього інструмента (досвід освітньої діяльності Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Запропоновано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» у ЗВО на основі інноваційного освітнього інструмента – навчальної платформи; представлено організаційну структуру віртуального підприємства ПАТ «Шанс» (навчальної платформи ХКТЕІ). Обґрунтовано ефективність і окреслено змістові лінії досвіду упровадження у освітню практику ЗВО інноваційного освітнього інструмента – віртуального підприємства ПАТ «Шанс» ХКТЕІ.

У статті на основі праць науковців досліджено проблеми у сфері освіти в Україні. Визначено, що з метою забезпечення сталого розвитку економіки та її конкурентоспроможності необхідно здійснювати зміни вимог до рівня та якості освіти шляхом формування процесів освітніх кластерів в країні. Розроблено основні концептуальні положення освітнього кластеру, складовими елементами яких є: створення єдиного інтеграційного освітнього простору; освітня модель, системна багаторівнева інтеграція; вертикальна та горизонтальна структура взаємодії з роботодавцем. Проведено характеристику функцій органів управління освітнього кластеру та виокремлено етапи формування організаційно-економічного механізму освітнього кластеру. Проведено оцінку ефективності освітнього кластеру за такими аспектами : конкурентний, бізнесовий, регіональний, ресурсний, коопераційний. Доведено, що формування і розвиток освітніх кластерів є суттєвою конкурентною перевагою національної економіки України, яка здатна впливати на формування державної політики в освітній галузі.

Встановлено, що сучасний пришвидшений розвиток техногенних виробничих структур призвів до росту концентрації шкідливих викидів та їх об'єму в екосередовище (ґрунт, воду, атмосферу), зріс рівень забруднення сіл, міст, цілих регіонів. Ускладнення технологічних процесів, ріст виробничих потужностей теплових електростанцій, транспорту, нафтогазовій промисловості, у структуру яких входять енергоактивні об'єкти, ускладнив процеси управління, що призвело до зниження в певних галузях рівня безпеки їх функціонування та підвищило ризики аварій та катастроф. При цьому рівень ризиків аварій і техногенних катастроф залежить від багатьох факторів і компонент надійності систем: надійність і якість проектів техногенних систем, моделей і алгоритмів функціонування; якість конструкцій, агрегатів, комплектуючих, способу їх монтажу; відповідність побудованих структур до проектних вимог, методів їх налагодження та випробування для введення в експлуатацію; якість стратегій, алгоритмів опрацювання даних та прийняття управлінських рішень; якість підготовки (інженерної, знаннєвої, практичної тощо) виробничого й адміністративного персоналу, а також їхніх позитивних і негативних рис; підготовка ресурсів для виконання виробничого процесу та їх якості; здатність протистояти ресурсним та інформаційним атакам на техногенну систему; здатність протистояти інформаційним та ментально-психологічним атакам на оперативно-керуючий персонал при прийнятті управлінських рішень. Усі ці аспекти оцінки ризиків мають як стратегічний, так й ігровий характер і визначають динаміку процесів у техногенних системах, а також рівень і характер впливу на екологічне середовище. Для вирішення цієї проблеми виділено, розв'язано та розроблено такі задачі та методи: визначено та оцінено актуальність проблеми мінімізації ризиків техногенних систем на екологічне середовище; проаналізовано літературні джерела, в яких розглядають цю проблему; сформульовано мету дослідження та методи розв'язання задач; проаналізовано причини і фактори виникнення конфліктних ситуацій як технічного, так й інформаційного характеру; проаналізовано й побудовано ігрові моделі стратегій управління; розроблено метод вирішення конфліктів у техногенних системах; розроблено метод структуризації системи та її агрегації; розглянуто системну гру та спосіб її представлення; побудовано загальну схему взаємодії техногенних систем, які формують шкідливі викиди, з екологічним та соціальним середовищем, як основу вироблення координаційних стратегій екозахисту та технології глибинного перероблення відходів; виявлено нові техногенні характеристики та їхній характер і вплив на екологічне середовище.

Сучасний прискорений розвиток техногенних виробничих структур призвів до росту концентрації шкідливих викидів та їх об'єму в екосередовище (ґрунт, воду, атмосферу), зріс рівень забруднення сіл, міст, цілих регіонів. Ускладнення технологічних процесів, ріст виробничих потужностей теплових електростанцій, транспорту, нафтогазової промисловості, у структуру яких входять енергоактивні об'єкти, ускладнив процеси управління, що призвело до зниження в певних галузях рівня безпеки їх функціонування та підвищило ризики аварій та катастроф. При цьому рівень ризиків аварій і техногенних катастроф залежить від багатьох факторів і компонент надійності систем: надійність і якість проектів техногенних систем, моделей і алгоритмів функціонування; якість конструкцій, агрегатів, комплектуючих, способу їх монтажу; відповідність побудованих структур до проектних вимог, методів їх налагодження та випробування для введення в експлуатацію; якість стратегій, алгоритмів опрацювання даних та прийняття управлінських рішень; якість підготовки (інженерної, знаннєвої, практичної…) виробничого й адміністративного персоналу, а також їхніх позитивних і негативних ознак; підготовка ресурсів для виконання виробничого процесу та їх якості; здатність протистояти ресурсним та інформаційним атакам на техногенну систему; здатність протистояти інформаційним та ментально-психологічним атакам на оперативно-керуючий персонал при прийнятті управлінських рішень. Усі ці аспекти оцінки ризиків мають як стратегічний, так й ігровий характер і визначають динаміку процесів у техногенних системах, а також рівень і характер впливу на екологічне середовище. Для вирішення цієї проблеми виділено, розв'язано та розроблено такі задачі та методи: визначено та оцінено актуальність проблеми мінімізації ризиків техногенних систем на екологічне середовище; проаналізовано літературні джерела, в яких розглядають цю проблему; сформульовано мету дослідження та методи розв'язання задач; проаналізовано причини і фактори виникнення конфліктних ситуацій як технічного, так й інформаційного характеру; проаналізовано і побудовано ігрові моделі стратегій управління; розроблено метод розв'язання конфліктів у техногенних системах; розроблено метод структуризації системи та її агрегації; розглянуто системну гру та спосіб її представлення; побудовано загальну схему взаємодії техногенних систем, які формують шкідливі викиди, з екологічним та соціальним середовищем, як основу вироблення координаційних стратегій екозахисту та технології глибинного перероблення відходів; виявлено нові техногенні характеристики та їхній характер і вплив на екологічне середовище.

Надано увагу сутнісному значенню термінів “інтеграція” та “консолідація” для визначення маштабності актуальності інтегрального осмислення природи людства як соціуму на кожному рівні його життєдіяль- ності. Загальним маркером консолідованої та інтегрованої спільноти є підви- щення якісних показників життєдіяльності як окремих суб’єктів-індивідів, так і групи загалом. Зазначено, що релятивізм як методологічний принцип відносності вже стає ознакою не лише фізичного — матеріального (зокрема соціального), а та- кож і внутрішнього — психологічного світу людини [1, с. 8], тим самим знаме- нуючи про поширення серед суб’єктів соціального світу “космополітичних” тенденцій життєдіяльності. Наявне обумовлене явище архетипності людської природи як існування певної фільтр-матриці у сприйнятті, осмиленні, алгоритмах прийняття рі- шень та подальших дій являє собою нематеріальну, проте науково верифіко- вану “призму”, через яку, і завдяки якій “людина-носій” архетипу взаємодіє з оточуючим природним та соціальним середовищем. У назріваючу епоху метамодерну завдання перед людською сутністю полягає не в пошуку джерела або причин формування її архетипічної са- мобутності, а в удосконаленні здатності до самоусвідомлення наявних де- структивно-негативних алгоритмів та особистісної діяльності, на фізичному, емоційному та ментальному рівнях та у постійному розвитку вмінь коригува- ти їх у творче-позитивний вектор особистісного самовираження. Національна інтеграція та консолідація як явище і здатність для людини, яка пройшла шлях самоусвідомлення і самоаналізу з верифікацією себе як сутності згідно з її природньою та соціальною обумовленістю стає усвідомленою та безумовною точкою відліку в її житті. Подібні тенденції самоідентефі- кації сприятимуть міжособистісній гармонізації, покращенню інтеграційних та консолідаційних процесів.

Анотація. Стаття присвячена функціонуванню електронної системи охорони здоров’я як ефективному засобу прийняття управлінських рішень в галузі охорони здоров’я. Наголошуєься на тому, що на сучасному етапі реформування, успішна діяльність галузі охорони здоров’я безпосередньо залежить від ефективного використання інформаційних технологій, які виконують особливу роль у вдосконаленні внутрішніх процесів управління. e-Health розглядається автором як технічний елемент системи управління охорони здоров’я, під яким слід розуміти збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів, або їх поєднання і може в окремих випадках включати людей, що його експлуатують, обслуговують та ремонтують. Кожна частина технічного елементу має певну функцію, що забезпечує реалізацію відповідний споживчої потреби. Наголошується на тому, що у системі треба враховувати вплив на людей які приймають управлінські рішення, як на одну з складових частин технічного елементу. Вказано, що для того щоб управлінське рішення було ефективним і забезпечувало досягнення цілей, воно повинно задовольняти сукупності певних вимог і пройти певні стадії. У статті наводяться етапи провадження е-Health визначені законодавством та розглянуті приклади існуючих систем які підключені до е-Health. Зроблений висновок, що більшість розглянутих систем побудовано на основі клієнт-серверної архітектури, яка забезпечує обмежену кількість функцій – переважно підготовку статистичних звітів і стандартних форм. Не здійснюються заходи щодо впровадження стандартів кібербезпеки на основі стратегічних напрямів розвитку кібербезпеки е-Health. Відсутня інтеграція між системами і вивантаження даних з систем. Розробка управлінського рішення може являти собою як окрему функцію управління, так і входити до складу інших процесів управлінського циклу, тому оптимізацію управління у закладі охорони здоров’я та її ефективний розвиток слід, передусім, пов’язувати з удосконаленням процесів прийняття управлінських рішень.

У статті висвітлено можливості використання дидактичної аналогії, котра полягає в тому, що в учнів формуються якісно нові знання та м’які навички, забезпечується пошук методів вирішення навчальних проблем, інтеграція міждисциплінарних знань та вмінь тощо. Проаналізовано можливості роз’яснювальної аналогії в навчальному процесі (перенесення ознак чіткості, зрозумілості з уже відомого об’єкта на невідомий), каузальної аналогії (встановлення причинно-наслідкових зв’язків у предметах та явищах), аналогії властивостей (висновок через приклад для розв’язування завдань та вивчення нового матеріалу за допомогою пошуку), аналогії відношень, що інтегрує кілька підвидів. Показано можливості та сутність ілюстративної аналогії (предмет або явище пізнають завдяки такій ілюстративній моделі, в якій зазвичай абстрагуються від певних їхніх ознак, залишаючи неодмінно спільні відношення), аналогії відповідності (перенесення відношень з однієї системи на іншу, послуговуючись певною відповідністю між складниками окреслених систем: так, послуговуючись аналогією відповідності, учні самостійно можуть створювати невідомі досі їм поняття), структурно-функціональної аналогії (висновок базується на зіставленні схожості структур та функцій і, навпаки, від схожості функцій до схожості структур), систематизувальної аналогії (схожість між порівнюваними предметами випливає із загальних засад і положень та зумовлена єдністю їхньої видової природи; аналог та об’єкт вивчення входять в єдину систему). Обґрунтовано, що всі види аналогії, виокремлені за конкретними ознаками, взаємопов’язані. Для заглиблення в суть навчального матеріалу варто скористатися інтегрованим застосуванням видів аналогії. Акцентовано увагу на такому різновиді методу аналогії, як емпатія, або особиста аналогія (розробник ставить себе на місце пристрою чи процесу і намагається відчути всі можливі над ним дії). Наведено низку конкретних прикладів, коли доцільно послуговуватися досвідом природничих наук та їхніми закономірностями у вивченні процесів освіти, адже природничі науки характеризуються неабияким позитивним досвідом організації своїх предметних знань і розвитком конструктивних наукових концепцій. Зроблено висновок, що, розробляючи освітні теорії, варто раціонально застосовувати усталені практичні засоби на прикладі природничих наук із науково обґрунтованими допущеними аналогіями.

У статті проаналізовано процес підготовки майбутніх психологів з урахуванням різних галузей професійно-освітнього простору (професійного середовища навчального закладу, ринку психологічної професії в Україні, психологічної сфери в світі). На базі проведеного теоретичного аналізу запропоновано розгляд професійної ідентичності в контексті суб'єктивного досвіду. Узагальнено психологічні чинники розвитку професійної ідентичності. Oбґрунтовано умови ефективного розвитку професійної ідентичності майбутніх психологів. Виділені наступні умови: активізація процесів усвідомлення суб'єктивного досвіду, зокрема, професійної ідентичності; актуалізація суб'єктності студентів; моделювання ситуацій, в яких фокусується увага на особливостях різних областей професійно-освiтнього простору; моделювання професійних ситуацiй, в яких розвиваються професійні навички, що лежать в основі професійної придатності та професійної готовності. Oкреслено специфіку інтегративного підходу до формування професійної ідентичності майбутніх психологів та акцентовано на необхідності використання інтегративного тренінгу, в якому поєднуються не тільки смислові або змістовні елементи професійних знань та іншої важливої інформації, а й цала шари практичних навичок та відбувається інтеграція суб'єктивного досвiду.

У статті розглянуто технологічні аспекти формування у майбутніх учителів розуміння євроінтеграційних процесів, їх історії, сьогодення, перспектив. Характеризуються методичні особливості та умови, що забезпечують успішність оволодіння здобувачами програмовим матеріалом: доцільне розміщення в аудиторії, що сприяє вільній комунікації; мотивація навчання за рахунок актуалізації знань та створення проблемних ситуацій; викладач у ролі фасилітатора для зменшення авторитарного впливу; використання ділових та рольових ігор; використання ментальних карт при підготовці відповідей; написання есе при вивченні окремих проблем. Охарактеризовано ставлення здобувачів до вивчення курсу.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

У статті аналізуються методологічні підходи дослідження публічної служби особливого призначення, посадові особи якої здійснюють професійну діяльність із реалізації функцій, прав і обов’язків органів державної влади в особливих умовах, що регулюється спеціальними нормативними актами. Автор наголошує, що в умовах зміни ідеологічних орієнтирів у суспільстві потрібен новий понятійний апарат і сучасні методологічні засоби наукових досліджень у сфері публічного управління. На думку автора, інтеграція різних напрямів у вивченні публічно-правових явищ, різноманітність методологічних підходів та прийомів, їх взаємодоповнення є запорукою успішного дослідницького пошуку. Автор доводить, що відсутність єдиної науково обґрунтованої моделі розвитку публічної служби і її галузевих різновидів не дозволяє сьогодні сформувати відповідний законодавчий масив, а в результаті – помітно знижує ефективність функціонування апарату державного управління. Автор доходить висновку, що вивчення публічної служби особливого призначення має свою специфіку, яка заснована на використанні як загальних наукових, так і спеціальних методів та форм пізнання процесів і явищ. Основним його завданням є виявлення й обгрунтування всіх факторів і аспектів службової діяльності у правоохоронній сфері держави.

Метою статті є дослідження теоретико-правових засад поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу, принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами та напрямків попередження виникнення відходів. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань у сфері адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері поводження з відходами актуальним є ґрунтовне дослідження системи класифікації відходів та принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами.Висновки. Головним завданням державної політики щодо управління відходами є максимально можливе зменшення негативного впливу речовин та матеріалів, що втратили своє споживче значення, на навколишнє середовище та здоров’я людини. Цей напрям державної політики є дуже важливим через вкрай негативні наслідки, оскільки відходи становлять загрозу для здоров’я людини та завдають шкоду навколишньому природному середовищу в зв’язку з їх токсичністю, можливістю забруднення повітря, води та ґрунту. Нами проаналізовано систему класифікації відходів в ЄС з погляду на їх хімічні, фізичні, економічні властивості. На сьогодні ця система класифікації складається з 20 глав, 110 підкатегорій, 839 видів відходів, 405 видів відходів, класифікованих як небезпечні. Основною метою впровадження класифікації відходів є розроблення типових систем управління не для кожного виду відходів окремо, а в межах певної категорії, крім випадків, передбачених законодавством ЄС. Основними стратегічними цілями в галузі поводження з відходами в Європейському Союзі є: зменшення утворення відходів шляхом запобігання їх виробленню в технологічному процесі виробництва; використання відходів у виробничих процесах; виділення окремих фракцій із загального потоку відходів для подальшого їх використання як вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; скорочення відходів, розміщених на звалищах; інтеграція методів поводження з відходами на основі використання найкращих доступних технологій.У правовій системі ЄС, поряд із загальними принципами (принцип забруднювач платить, принцип охорони життя та здоров’я, принцип запобігання та профілактики, принцип планування, принцип сталого розвитку), існують спеціальні, які складають основу правового регулювання у певних сферах суспільного життя (принцип близькості, принцип застосування ієрархії поводження з відходами, принцип відповідальності виробника, принцип селективного збору). Новацією є те, що вищезгадані принципи передбачають підготовку до повторного використання та переробки. Ці дві групи процесів підпадають під поняття відновлення, зумовленого бажанням запобігти утворенню нових відходів та використовувати вже існуючі відходи як ресурс.

Анотація. Досліджується розвиток сучасної системи управління персоналом під впливом цифровізації, яка в останні роки прискорила темпи розвитку, це перш за все було викликано поширенням короновірусної інфекції, яка завдала загрози функціонуванню багатьох підприємств та економіки країни в цілому. Цифрові зміни, що відбуваються в економіці, відкривають можливість модернізації технології роботи з працівниками, що може значно підвищити ефективність роботи компанії. Нині підприємства почали впроваджувати у свою діяльність цифрові технології, які спрощують і підвищують ефективність управління персоналом. Зазначено, що на сучасному етапі розвитку управлінням персоналу для працівників створюються умови, які підвищують мобільність в ухваленні рішень, наприклад для того, щоб керівник проєкту відслідковував його виконання, йому не обов’язково перебувати на підприємстві, він зможе через програмне забезпечення подивитися показники КРІ кожного співробітника. Підвищення кваліфікації робітників також набуває нових можливостей, за рахунок створення курсів, лекцій та семінарів, які можуть проходити підлеглі в будь-який час. Слід відзначити, що також на цьому етапі можна проводити збори керівництва в комфортний для кожного час. Для цифровізації управління персоналом характерні такі принципи: гнучкий підхід до розвитку співробітників; систематична відповідність цілям підприємства; інтеграція менеджменту та власників бізнесу в загальну систему управління; розширена мотивація; персонал розглядається як інвестиція, яку потрібно розвивати; використання потенціалу під час працевлаштування; переважання робочих груп і проєктних груп над традиційними структурними підрозділами; проактивна функція інновацій; стимулювання змін. Постійно зростаюча кількість мережевих команд і співробітників за короткостроковими контрактами у світі дозволяє багатьом галузям швидко впроваджувати бізнес-процеси на основі HR-трансформації. Було досліджено досвід міжнародних компаній у контексті цифровізації управління персоналом та визначено показники, які демонструють ефективність упровадження новітніх технологій. Ключові слова: діджиталізація, персонал, підприємство, технології, процеси, відповідальність. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 13.

Діджиталізаця економіки та суспільства є однією з найдинамічніших змін нашого часу, яка відкриває нові можливості у створенні бізнес-моделей і водночас приносить із собою невизначеність та різні загрози, пов'язані, зокрема, з із соціальними ефектами автоматизації виробничих процесів. Діджиталізація, як безперервний процес зближення реального та віртуального світу, стає головним рушієм інновацій та змін у більшості галузей економіки. Стаття спрямована на порівняння розвитку діджиталізації в країнах Європейського Союзу та України. Встановлено, що рівень діджиталізації країни оцінюють за сукупністю чинників, які входять до складу інтегрованого показника – Індексу діджиталізації економіки та суспільства. Його визначають за аналізом основних показників: широкосмуговий зв’язок, людський капітал, використання Інтернету, інтеграція цифрових технологій, цифрові державні послуги. Проведений аналіз демонструє, що рівень діджиталізації в Україні на сьогодні знаходиться на початковому рівні та є значно нижчим порівняно з країнами Європейського Союзу. Індекс діджиталізації економіки та суспільства в ЄС-27 за останні роки знаходиться на рівні 0,48, а в Україні – лише 0,18. Визначено основні причини низького рівня діджиталізації нашої країни; економічна криза, нерозвиненість інфрастурктури даної сфери, низький рівень освіченості та недостатній рівень знань в галузі діджиталізації, недосконалість законодавчого та інституційного забезпечення тощо. Проте, встановлено, що в Україні наявний значний потенціал для розвитку діджиталізації.