Journal articles on the topic 'Інтеграційний потенціал'

У статті обґрунтовано доцільність використання синтетичних мистецтв на заняттях гуманітарного циклу для ефективного формування культури особистості студента, розглянуто навчальний процес у контексті дігітальної культури. У дослідженні здійснено теоретичний аналіз культури особистості в контексті становлення ідентичності та ціннісної логосфери студентської молоді; розглянуто вплив синтетичних мистецтв на розвиток естетичної культури особистості, визначено специфіку їх художньо-образної мови; наведено шляхи ефективного використання синтетичних мистецтв на заняттях з гуманітарних дисциплін у закладах вищої освіти. Зафіксувавши тектонічні зсуви в культурно-соціальному устрої нашої цивілізації, зокрема наскрізну цифровізацію життя, мистецтвознавці, методисти визнають необхідність комбінування як різних дисциплін, так і поєднання наук та мистецтв у навчальному процесі. Синтетичні мистецтва, що природно сполучають у собі елементи різних мистецтв, стають підґрунтям для впровадження нових форм і форматів викладання. Дистанційне навчання, з одного боку, даючи можливість отримати освіту в пандемійні часи, ускладнює, а подекуди унеможливлює використання традиційних, класичних методів ̶ з іншого. Залучаючи студентів до виконання завдань, пов’язаних з рецепцією або створенням кіно, музики, живопису, театру в самому широкому значенні слова, викладачі не тільки мотивують, надихають і зацікавлюють студентство своєю дисципліною, а й запрошують здобувачів освіти у співавтори освітнього процесу, розкриваючи творчий потенціал особистості. Синтетичні мистецтва, помножені на технологічні можливості віртуального життя сучасного студента, вирішують новітні виклики, з якими стикнулася педагогіка у ХХІ столітті.

Лемко Ю. Р. Кластери як один з інструментів фор­мування політики сусідства ЄС. - Стаття. У цій статті розглянуто один із складників європей­ської політики сусідства, а саме кластерну політику в контексті транскордонного співробітництва. Загаль­новідомо, що ТКС співробітництво в умовах розвитку інтеграційних процесів має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикор­донних територій, доводити її до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільного переміщення то­варів, капіталів і людей через кордон. Воно забезпечує мобілізацію місцевих ресурсів та підвищення ефектив­ності їх використання, робить можливим об’єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскор­донному регіоні. Транскордонне співробітництво віді­грає важливу роль як «полігон» для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, адаптації механізмів фінан­сової підтримки. Методологічною основою розвитку транскордонного співробітництва стала теорія постін- дустріального суспільства, парадигмою якої є пріоритет людини, її творчий та інтелектуальний потенціал, умо­ви її життєдіяльності. На сучасному етапі відбувається трансформація у напряму формування постіндустріаль- ного суспільства, яке базується на взаємодії між людь­ми, а отже - на співпраці та спільній діяльності людей, спрямованій на вирішення окремих завдань. У цій статті розглянуто один із інструментів форму­вання політики співробітництва Європейського Союзу, а саме кластери. В контексті розвитку нашої держави та з огляду на її подальший інтеграційний вектор, вва­жаємо це дослідження актуальним та доцільним. За­значається, що кластерна система становить частину нової промислової політики ЄС, спрямованої на підви­щення конкурентоспроможності європейських компа­ній на світовому рівні. У статті досліджується, як саме кластери служать необхідною інфраструктурою, точ­кою збірки безлічі ініціатив, які потребують залучення груп учасників з боку держави, бізнесу і науково-до­слідницького співтовариства, а також платформою для подальшого посилення міжрегіонального співро­бітництва та тіснішої інтеграції. У статті надано огляд еволюції інститутів кластерної політики, створених на наднаціональному рівні в ЄС, на основі програмних документів Єврокомісії та ініціатив ряду країн-членів. Розглянуто перспективи подальшої реалізації кластер- ної політики ЄС з урахуванням запропонованих ініціа­тив у рамках нового бюджетного циклу.

У статті охарактеризовано сучасні тенденції розвитку вищої освіти, враховуючи домінантну роль концепції сталого розвитку. Оскільки освіта є невід’ємною частиною сучасного світу і покликана забезпечувати потреби різних і численних членів суспільства, функції і роль освіти також важливі і значні. У найбільш загальному вигляді роль освіти у суспільстві полягає у соціалізації та інкультурації його членів, тобто прилученні до культури. Саме освіта забезпечує передачу загальнозначимих знань та концептів соціального досвіду, моральних цінностей та етичних норм від старших поколінь до молодших. Не менш значущі інші функції освіти: комунікативна і когнітивна. Комунікація за допомогою освіти відбувається більш цілеспрямовано та індивідуалізовано, ніж через засоби масової інформації, друковані та електронні, або через виразні засоби, властиві різним жанрам мистецтва. Нарешті, когнітивна функція освіти полягає у сприянні пізнанню світу, передачі інформації. У сучасних умовах, коли суттєво зростають цілісність, складність та інтеграційний потенціал світової спільноти, рівень антропогенного впливу на навколишнє середовище, а також масштаби та темпи соціальних змін, будь-яке, навіть невелике відставання в людському розвитку може викликати дуже несприятливі наслідки. Саме освіта покликана не допустити цього розриву у темпах змін. Відповіддю освітньої системи на цю потребу сучасного світу стає формування цілісного світогляду, що передбачає новий спосіб мислення, а значить – і дії людини, яка знає, розуміє суспільство, вміє жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і стилів життя, долає власні стереотипи, усвідомлює довгострокові наслідки своєї діяльності та здатна дати адекватну оцінку актуальним процесам життя. Отже, означені у статті тенденції сучасного розвитку системи вищої освіти виштовхують до нової парадигми освіти, ключову роль у якій відіграє інтеграція, комунікація та поліструктурність. Відкритість системи вищої освіти виявляється в постійному оновленні та сприйнятті нових викликів, що і є перспективою подальших досліджень.

У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій. Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації. Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань. Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.

Окреслено пріоритетні напрямки розвитку експортного потенціалу харчової промисловості України. Здійснено аналіз динаміки обсягів виробництва, експорту та імпорту молока і молочної продукції. Проведено SWOT-аналіз вітчизняної молочної промисловості в умовах активізації інтеграційних процесів.

Важливою складовою у забезпечені продовольчої безпеки України є розвиток інтенсивної аквакультури. У статті представлені результати дослідження стану та основних перспектив розвитку галузі рибництва. За результатами дослідження встановлено, що рибна галузь в Україні перебуває у кризовому стані. За 2013 – 2015 рр. обсяг вилову риби через негативні економічні процеси, які пов’язані із втратою значної частини риболовецького флоту та морського шельфу, скоротився у 2 рази. Частка імпортної продукції у структурі фонду споживання риби за 2015 рік становила близько 80% на суму понад 290 млн. дол. США. Україна володіє достатнім ресурсним потенціалом для розвитку аквакультури, на базі якого необхідно збільшувати обсяги вирощування та вилову товарної риби з метою забезпечення потреб споживачів продукцією вітчизняного виробництва. Для розвитку аквакультури в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів щодо відновлення ресурсного та виробничого потенціалу рибної галузі. Створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій у впровадження новітніх інноваційних технологій інтенсивного вирощування риби у ставах, річках, басейнах та садках. Наявність зростаючого споживчого попиту на прісноводні види риб, на вирощуванні яких в основному ґрунтується не розкритий потенціал аквакультури у внутрішніх водоймах. Розвиток збутової інфраструктури, забезпечення пільгового цільового кредитування підприємств рибної галузі на оновлення основних виробничих засобів та відновлення водних об’єктів придатних для вирощування риби. Сприяння встановленню інтеграційних процесів між підприємствами рибної галузі та господарствами галузей рослинництва, тваринництва, харчової промисловості, які забезпечують сировинними ресурсами розвиток аквакультури в Україні. Надання державних замовлень машинобудівним підприємствам для забезпечення основних засобів виробництва за доступними цінами та на умовах лізингу. Підготовка у профільних ВНЗ висококваліфікованих спеціалістів із знанням технології та економіки ведення ефективного рибництва. Реалізація запропонованих заходів сприятиме розвитку виробництва продукції рибництва в Україні, підвищенню конкурентоспроможності рибних господарств та зниженню залежності від імпорту продовольчого сектору економіки.

У статті розроблено концептуальні положення, обґрунтовано наукові та запропоновано практичні рекомендації щодо модернізації інфраструктурного потенціалу України з урахуванням стратегічних орієнтирів регіонального розвитку в умовах євроінтеграційного вибору України. У межах реалізації модернізаційних напрямів національної економіки підкреслено пріоритетність трансформації інфраструктурного сектору, який виступає каркасом економічних відносин та ефективним засобом реалізації інтеграційних процесів в Європейський Союз.

Управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств є надзвичайно складним завданням, оскільки їхня господарська діяльність перебуває під впливом багатьох чинників, які діють за певних умов із різною інтенсивністю і характеризуються багатовекторністю. Найважливішими чинниками конкурентних переваг аграрних підприємств у регіоні є: ресурсний потенціал; фінансове становище; кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції; інноваційно-інвестиційний, технічний, технологічний, інфраструктурний, кадровий та соціальний потенціал. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств повинен включати такі заходи державної підтримки: науково-технічну та інноваційно-технологічну політику; інвестиційну, цінову, податкову, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, антимонопольну, антикримінногену, антикорупційну політику. Держава повинна на законодавчому рівні підтримувати розвиток інтеграційних процесів, сприяти відновленню зрошуваної та дренажної систем у регіоні, здійснювати контроль над використанням земельних і водних ресурсів.

Статтю присвячено дослідженню туристичної галузі України в контексті сучасних інтеграційних процесів. У сучасному світі туризм є каталізатором соціально-економічного розвитку країни, оскільки має великий вплив на такі ключові галузі, як торгівля, транспорт, зв’язок, будівництво та багато інших. Для багатьох країн світу сфера туризму є важливим інструментом, і часто функціонує як джерело валютних надходжень в економіку країни, ефективний засіб для створення сприятливого інвестиційного клімату і позитивного іміджу держави. Здійснено узагальнення передумов України для ефективного розвитку в’їзного і внутрішнього туризму: сприятливий клімат, вигідне географічне положення та рельєф, багатий природний, туристично-рекреаційний і культурно-історичний потенціал. Представлено SWOT-аналіз розвитку українського туризму, що дозволяє зробити висновок, що Україна об’єктивно має туристичний потенціал та можливості для його розвитку, але на даний момент це не використовується країною ефективно. Проаналізовано конкурентні переваги туристичної галузі України, проведено детальний аналіз даної галузі. Обгрунтовано, що підвищення конкурентоспроможності туристичного сектору повинно стати ключовим завданням української економіки. Важливим є спрямування зусиль на створення привабливого іміджу України на міжнародному ринку як країни, що здатна забезпечити туристів не тільки доступом до огляду культурних та природних об’єктів, але й безпекою, комфортними умовами для проживання та подорожей, зваженою ціновою політикою, високими стандартами гостинності. У той же час існує необхідність постійно працювати над вдосконаленням власного туристичного продукту та його конкурентоспроможністю. Розглянуто вплив пандемії на розвиток туризму та вказано на необхідність впорядковування та розвитку всіх туристичних напрямків і ресурсів, що сприятиме подальшому соціальному та економічному розвитку як зовнішнього, так внутрішнього туризму. Обгрунтовано, що вживання певних заходів щодо подолання пандемії та подальшого покращення ринкової економіки в усіх сферах діяльності, у тому числі й в туристичній, є необхідним.

Мета статті — висвітлити специфіку розвитку культури української діаспори, означити її мистецько-духовний потенціал та окреслити роль у збереженні сутнісних етнічних констант. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного підходу для виокремлення основних стратегій розвитку культури діаспори. Порівняльний метод використовується задля висвітлення специфіки взаємодії між культурою України та діаспори. Метод зіставлення залучено для наголошення на результативності розвитку культури діаспори для сьогодення. Наукова новизна. В статті окреслено значення української діаспори як транслятора та продовжувача культурних традицій України. Визначено її мистецько-духовний потенціал, який полягає у збереженні сутнісних етнічних чинників та впливі на сучасну культурно-мистецьку практику України. Висновки. Культурні зміни зумовлені процесами взаємодії різних культур (як в межах однієї країни, так і між окремими державами). Унаслідок збільшення інтеграційних процесів важливу роль відіграє проблема збереження цінностей кожної культури. Доведено, що у культурі української діаспори відбулося своєрідне консервування основних константних характеристик, притаманних українській культурі. Напрями її розвитку насамперед були пов’язані зі збереженням етнічної ідентичності. Автори використовували фольклорний матеріал, тематику та інструментарій, що притаманні українській етнічній культурі. Водночас відсутність ідеологічних перепон сприяла формуванню вільного простору для творчості, внаслідок чого діаспора почала розвиватися більш прогресивно, виступаючи орієнтиром для української культури сьогодення. Отже, культурна спадщина представників діаспори може належати як українській культурі, так і світовій.

Визначено сучасний стан розвитку транспортної галузі України. Схарактеризовано стан розвитку основних секторів транспортної галузі України в сучасних умовах. Здійснено комплексний аналіз сучасного стану та нинішніх проблем розвитку транспортного сектору України у світлі загроз і ризиків, пов’язаних, зокрема, з коронакризою. Визначено результативність механізмів формування й реалізації державної політики розвитку транспортної галузі України. Підкреслено, що транспортна галузь має значний потенціал розвитку через вигідне географічне розміщення України. Зазначено, що транспортна галузь України потребує формування та реалізації відповідної державної політики з метою підвищення її конкурентоспроможності в умовах інтеграційних процесів та викликів і загроз, що існують.

Статтю присвячено питанню психолого-педагогічних концептів розвитку методики вивчення зарубіжної літератури. Відзначено, що одним із важливих завдань ефективної побудови освітнього середовища є розумова організація особистості, що виражається в широкому запасі знань, їх упорядкованості та готовності до застосування. Різновекторний діалог знань і культур розкриває інтеграційну функцію шкільної літературної освіти, що сприяє формуванню моральних цінностей та всебічному розвитку юної особистості загалом. Доведено, що для сучасної методики вивчення літератури базове значення мають психолого-педагогічні ідеї та теорії, що визначають механізми психічного розвитку особистості учня та умови їх успішної педагогічної реалізації. У предметній методиці закладаються психологічні основи цілеспрямованого навчально- виховного процесу, об’єктивоване прогнозування досить високих його результатів. Аналіз психолого-педагогічної літератури переконує, що формувальне значення навчання і виховання полягає у засвоєнні учнями знань, виробленні прийомів розумової діяльності, формуванні загальнолюдських морально-етичних цінностей та естетичної свідомості. У ході дослідження було виявлено, що пріоритетним в організації навчально-виховного процесу на уроках літератури є вчення про закономірності й умови психічного розвитку, суб’єктні можливості учнів різного шкільного віку, що впливає на успішну реалізацію завдань особистісно та компетентнісно орієнтованого навчання, визначення шляхів цілеспрямованого духовного, культурного розвитку учнів на гуманістичних засадах та визначає інтеграційний характер шкільної літературної освіти. Було з’ясовано, що вікові особливості емоційно- чуттєвої та розумової сфер підлітків і юнацтва, які розкривають їхні особистісні якості характеру, визначають специфіку сприймання учнями художнього твору, засвідчують рівень сприймання художнього твору, засвідчують рівень розуміння його змісту, сприйняття виражених автором загальнолюдських і національних моральних та естетичних ідеалів, впливають на здатність проєктувати духовні категорії художнього твору на конкретні життєві ситуації. У процесі сприймання художнього твору різні види аналітико-синтетичних дій реалізуються в логічній послідовності: від безпосередніх емоційних вражень від прочитаного до осягнення естетичного потенціалу художніх картин і тексту загалом.

У статті досліджується сучасний стан системної торговельно-конкурентної взаємодії між інтеграційними угрупуваннями. Визначено формалізацію економічних відносин між міждержавними інтеграційними об’єднаннями як феномен сучасного глобального господарства. Доведено, що стан будь-якого інтеграційного угрупування визначається не тільки внутрішнім потенціалом та взаємодією між країнами-членами об’єднання, але й ступенем економіко-конкурентного співробітницва, оскільки стає очевидним, що економіка країн-членів інтеграційного угрупування не може замикатися в межах об’єднання, а повинна розширювати свої економіко-конкурентні зв’язки з іншими суб’єктами глобального господарства. Проаналізовано формалізацію зони вільної торгівлі між Європейським союзом (ЄС) та Південноамериканським спільним ринком (МЕРКОСУР).

У статті проаналізовано перспективи нарощування експорту вітчизняної продукції аграрного сектора в країни Європейського Союзу та можливості розширення збуту вітчизняної аграрної продукції на цьому ринку. Особливість співпраці між Україною і країнами ЄС полягає у скасуванні більшості мит на експорт продукції, запровадженням тарифного квотування. Для успішного розв’язання завдань євроінтеграції аграрний сектор економіки України має достатньо передумов: багатий природно-ресурсний та експортний потенціал, вагомий людський капітал, поступово зростаючу інвестиційну привабливість, збережений уклад сільського життя та багатовікові традиції ведення сільського господарства. У публікації подано алгоритм дій, який дає можливість налагодити співпрацю із іноземними партнерами та вказано напрями підвищення ефективності аграрного виробництва. Наведено основні групи продовольчих товарів, з якими конкуруватиме вітчизняна продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках у результаті спрощення умов для товарообороту між Україною і країнами Європейського Союзу. Основними вітчизняними експортними продуктами є зерно, насіння соняшника, олія, корми для тварин, добрива. В статті описано умови, які необхідно виконувати для реалізації продукції на експорт в ЄС. Завдяки гарантуванню якості та безпеки нашої продукції на рівні європейських стандартів вітчизняний сільськогосподарський виробник зможе ефективно конкурувати на ринку Європейського Союзу. Оскільки доступ на ринок Європейського Союзу може бути отриманий після проходження процедур сертифікації та отримання відповідних дозволів.

Стаття присвячена аналізу теоретичних підходів щодо формування інтеграційних зв’язків в аграрному секторі економіки України за допомогою кластерів. Автор зазначає, що на даний момент має місце низка трактувань поняття «кластер», що сформовані у науковій та нормативно-правовій площинах. Незважаючи на певні розбіжності у формулюваннях, невід’ємною складовою будь-якого кластеру є суб’єкти підприємницької діяльності, що намагаються підвищити рівень конкурентоспроможності виробництва за рахунок оптимізації системи міжгосподарських зв’язків, підвищення рівня ефективності використання наявного ресурсного потенціалу, запровадження науково обґрунтованих техніко-технологічних та організаційних рішень. Саме тому основу будь-якого кластеру мають складати представники підприємницької спільноти, що здійснюють свою діяльність в даному регіоні, а її конкурентоспроможність є критерієм ефективності функціонування кластеру як інтегруючої структури. В статті підкреслено, що розвиток інтеграційних структур на базі кластерних об’єднань сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності суб’єктів аграрного підприємництва. Автор зазначає, що переважна більшість позитивних аспектів даного процесу пов’язані з підвищенням якості використання наявного ресурсного потенціалу, насамперед, за рахунок доступу до сучасних техніко-технологічних рішень, а також їхньої адаптації до умов та вимог конкретного регіону та суб’єкта господарювання. В статті наголошується на необхідності створення інноваційних аграрних кластерів, базою для яких мають бути регіональні науково-навчальні центри. Автором обґрунтовуються такі напрями співпраці між науковим та бізнес-співтовариствами: розробка ексклюзивних техніко-технологічних схем організації конкурентоспроможного виробництва або адаптація існуючих відповідно до потреб конкретного господарства; оптимізація теоретико-методологічного забезпечення дослідження сучасних особливостей розвитку аграрного виробництва, враховуючи його багатоукладний характер; підготовка фахівців для організації ефективного ведення підприємницької діяльності, враховуючи специфіку малого та середнього аграрного підприємництва, а також сільськогосподарських підприємств сімейного типу на засадах високого рівня товарності; моніторинг процесів регіонального розвитку аграрного виробництва з метою визначення основних трендів функціонування галузі.

У статті зазначено, що актуальність міжрегіональної інтеграції для підвищення ефективності політики регіонального розвитку зумовлена можливостями зміцнення економічних зв’язків між регіонами, оптимізації побудови інфраструктури на основі спільних цілей розвитку, зменшення фінансових витрат, мінімізації негативного впливу міжрегіональної конкуренції на просування регіонів у глобальному економічному просторі, об’єднання потенціалів регіонів для реалізації міжрегіональних інвестиційних проектів, більш ефективного використання спільних ресурсів, обміну прогресивним досвідом у сфері регіонального розвитку тощо. Акцентовано увагу на тому, що органами влади недостатньо використовуються можливості впливу на інтеграційні процеси, які мають суттєвий потенціал для підвищення ефективності політики регіонального розвитку, через що існує необхідність активізації наукових розвідок у цій сфері. Автором поставлена мета – визначити методологічні складові частини дослідження процесів міжрегіональної інтеграції. Визначено, що у сучасних дослідженнях поняття інтеграції пов’язане зі зміцненням взаємозалежності та злагодженості елементів соціальної системи, її основу становить міжсистемна взаємодія суспільно-політичної, соціально-економічної, науково-технологічної, соціокультурної сфер суспільного життя. Встановлено, що особливою формою інтеграції, обмеженої територіальними рамками, є міжрегіональна інтеграція. На думку автора, методологічно міжрегіональна інтеграція має включати сутність, принципи, суб’єкти й об’єкти, головні фактори розвитку міжрегіональної інтеграції, основні напрями, а також форми та механізми міжрегіональної взаємодії, у тому числі її інституційно-правове забезпечення. Зроблено висновки про те, що використання наведених методологічних складових частин міжрегіональної інтеграції має посісти належне місце у діяльності органів публічного управління з метою формування ефективної політики регіонального розвитку. Такий підхід сприятиме визначенню перспективних напрямів міжрегіонального співробітництва, становленню нових форм і механізмів міжрегіональної взаємодії та ін.

У статті розглянуто об’єктивні умови створення кластерів як найбільш ефективних інтеграційних об’єднань, здатних протистояти викликам і загрозам у глобалізованому економічному середовищі, акцентовано увагу на процесах кластеризації та їх позитивному впливу на ефективність функціонування учасників кластерного утворення та кластера в цілому. Охарактеризовано види ефектів, які виникають при формуванні кластерів. Виявлені умови виникнення внутрішньої і зовнішньої синергії в кластерному утворенні та форми їх прояву. Розглянуто схему виникнення синергетичного ефекту, методика його оцінювання в масштабі окремого кластера та в секторіальному масштабі. Показана важливість синергетичного ефекту в нарощуванні виробничого потенціалу та підвищенні конкурентоспроможності кластерного утворення та його учасників.

Розглядаються проблеми організації, спрямування та здійснення державної регуляторної політики в аграрному секторі економіки України. Показано особливості вітчизняного сільського господарства, через які не можуть автоматично застосовуватись поширені в економічно розвинутих країнах підходи до державного регулювання галузі. Основною з них є неналежний рівень сформованості аграрного ринку та його інфраструктури, що призводить до високої мінливості цін. За результатами здійсненого аналізу державного регулювання цін показано, що жоден з підходів, який застосовувався після 1991 року, не забезпечив належних результатів. В умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів проблеми посилюються обмеженням міжнародними організаціями державного впливу на ціну. Через високу мінливість цін прискорено розвиваються особливо великі за розмірами суб’єкти господарювання голдингового типу, зорієнтовані на виробництво сировинної продукції та її поставки на зовнішній ринок, де ціни стабільніші. Зростання експортного потенціалу поєднується з посиленням монокультурної спрямованості вітчизняного сільського господарства, посиленням соціальних проблем у селах, значної ізоляції від ринків збуту малих і середніх за розмірами господарств. В цих умовах не відмічаються закономірні процеси диференціації особистих селянських господарств, трансформації їх у товарні господарства фермерського типу. Для забезпечення належної конкурентоспроможності переробленої продукції сільського господарства пропонується формувати інтегровані системи з участю різних за розмірами суб’єктів господарювання, що займаються виробництвом, переробкою і збутом продукції, а державну фінансову підтримку спрямовувати на ті інтегровані структури, які зорієнтовані на виробництво конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. Необхідною умовою такої підтримки може бути розробка бізнес плану виробництва такої продукції. Підтримку слід спрямовувати на придбання засобів виробництва, необхідних для реалізації бізне-плану. Для здійснення контролю за цільовим характером витрачання коштів державної підтримки її слід здійснювати на засадах приватно-державного партнерства. Держава може залишатись власником засобів виробництва, придбаних за кошти державної підтримки до виходу на проектну потужність визначену бізнес планом. Після цього дані засоби можуть бути передані на баланси підприємств. Переваги такої підтримки порівняно з нинішньою полягають у її вищій результативності, спрямованості на реалізацію потенціалу вітчизняного сільського господарства в умовах міжнародної інтеграції України. Позитивний досвід сприятиме поширенню інтегрованих систем на основі залучення децентралізованих коштів.

У статті розглядається моделювання едукаційних систем як складний, багатоетапний процес. Складність організації таких систем підкреслює актуальність проблеми і настійливу необхідність її практичного вирішення. Проблемний підхід передбачає інтеграцію знань, здатних при взаємодії створювати якісно нові поєднання та раніше невідомі знання. Цей підхід є особливо важливим у професійній освіті, де фахівець повинен постійно оновлювати та коригувати свої професійні знання. Встановлено, що традиційні методологічні підходи до опису складних процесів не завжди враховують неоднозначність майбутнього, конструктивність хаотичного начала в еволюції систем, роль швидких процесів у розвитку складних структур тощо. У синергетичній картині світу, що нині встановлюється, розкривається складна природа нового, а освітні процеси є нелінійними системами – і дослідження їхньої структури не може обмежуватися вивченням окремих елементів. Суттєва особливість синергетичних систем полягає в тому, що на них можна впливати, змінюючи діючі на них зовнішні фактори: коли зовнішні фактори управління підтримуються сталими, можна враховувати їх у рівняннях, покладаючи сталими відповідні параметри. Дидактичні системи характеризуються структурною нестійкістю та наявністю корелятивних зв’язків, хоча до недавнього часу їх розглядали в основному як системи функціональні, а синергетика забезпечує методологічні основи розуміння шляхів розвитку освітньої системи, пояснює причини криз, надійність прогнозів тощо. Обґрунтовано, що використання ідей синергетики в дидактиці є одним з можливих напрямів розвитку її теоретичних основ, зокрема поєднання ідей інтеграції та синергетики дає можливість розвинути в дидактиці якісно нові напрями теоретичних та експериментальних досліджень. Креативний підхід трактує творчий потенціал як сутність, зміст людської натури. Педагогічні прогнози мають бути узгоджені з прогнозами у інших галузях. Доведено, що тільки за системного, комплексного підходу можна будувати реальні моделі та розраховувати на отримання достовірної і безперервної багатопланової прогностичної інформації, необхідної для оптимізації рішень. Синхронізація на засадах інтеграції навчального, виховного і наукового процесів у навчальному закладі, їх узгоджена взаємодія забезпечує самодостатність кожного процесу за умов їх самоподібності, що вимагає використання фрактального підходу.

У статті досліджуються проблемні питання формування вітчизняної школи юридичної візантиністики, від існу-вання якої залежить ефективність використання наукового потенціалу для забезпечення адаптації вітчизняного цивільного законодавства до права Європи в умовах інтеграційних процесів.На підставі аналізу стану речей у цій галузі, огляду наукових досліджень у галузі візантійського (греко-рим-ського) права та проблем його рецепції у цивільному праві України обґрунтовано висновок, що наразі у вітчиз-няному правознавстві формування вітчизняної школи юридичної візантиністики ще не відбулося. Тому поки що може йтися лише про обрання певного напрямку досліджень, про спробу створення такої школи. Разом із тим висновок про наявність передумов створення наукової школи юридичної візантиністики дозволяє визначити завдання діяльності в цьому напрямку.

У статті охарактеризовані принципова несталість розвитку сучасного соціуму і розкрито змістовний потенціал феномена освіти, який працює на досягнення сталості розвитку суспільства. Виявлена автором на основі аналізу соціологічних досліджень кореляція освіти і показників сталого розвитку суспільства як системи вказує на те, що освіченість людей реально обумовлює і зміцнює складові сталості: адаптивність, загальносоціальну стабільність і стійкість, міжкласову толерантність, соціально-психологічні витривалість і опірність негативним обставинам. На основі комплексу функцій феномена освіти і трьох основних напрямків її реалізації (навчання, виховання, розвиток) вперше виявлені інтеграційні функції освіти, що сприяють консолідації соціуму. Одна з них - «свідомо-вольовий спосіб розширеної репродукції суспільного інтелекту» - властива тільки освіті, репрезентує винятковість даної сфери в суспільному виробництві в цілому і в сталості розвитку суспільства зокрема. На цьому фундаменті розкрито роль освіти в забезпеченні сталості розвитку суспільства.

У статті розкриваються особливості становлення та розвитку соціокультурного простору освітніх закладів гірських районів Карпат з позицій синергетичного підходу. Автор подає трактування характеристик регіону як складових соціокультурного простору, що детермінує науково-філософські знання та сучасну інтерпретацію цього багатоаспектного явища. Окреслюється сутність наукового дискурсу щодо формування соціокультурного простору гірської школи регіону Українських Карпат, вказується на необхідність за умов розвитку інтеграційних процесів та глобалізації в усьому світі зберегти самобутність, інтелектуальний, морально-етичний та етнокультурний потенціал, який властивий цьому освітньому закладу. Акцентується увага на тому, що соціокультурний простір – це складна динамічна система взаємопов’язаних педагогічних подій, освітньої та культурної діяльності, яка становить основу розвитку та життєдіяльності гірської школи регіону Українських Карпат. Відповідно, складовими соціокультурного освітнього простору гірської школи за умови реалізації синергетичного підходу повинні стати такі змістові елементи: особистісний простір учня; навчальний простір; самоосвітній простір; трудовий простір; соціальний простір; культурний простір; вітальний простір; ігровий простір; виховний простір.

Метою статті є аналіз сучасного стану виробництва томата в Україні та його наукового забезпечення, розв’язання проблем та шляхів ефективного розвитку цього сегменту ринку овочів на перспективу в умовах інтеграційних процесів. Результати. Розглянуто сучасний стан виробництва томатів вУкраїні. Установлено частку цієї культури у загальних посівних площах і валовому виробництві овочів, наведено дані щодо розміщення виробництва томатів за природно-кліматичними зонами України та окремими категоріями господарств. Викладено загальну стратегію і пріоритетні напрямки наукового забезпечення виробництва томатів на перспективу в умовах інтеграційних процесів. Визначено причини, що стримують ефективний розвиток цього сегменту овочевого ринку, до яких належать: застосування застарілих технологій та практична відсутність інновацій; недостатня кількість необхідних потужностей для доробки, фасування, заморозки, зберігання; перероблювання, відсутність професійного брендингу та ефективної інфраструктури, низький розвиток агрологістики, невідповідність вітчизняної овочевої продукції європейським стандартам. Акцентовано увагу на необхідність впровадження нових сортів і гібридів, енергоощадних технологій. Висновки. З підвищенням матеріального добробуту населення змінюється структура продовольчого кошика на користь збільшення овочевої групи, у т. ч. томата. Цим орієнтиром, поряд з доцільністю максимального використання наявного природно-економічного потенціалу для виробництва томатів й потрібно керуватися, обґрунтовуючи розвиток галузі овочівництва в Україні на перспективу. Пріоритетним має бути створення і розвиток сучасного овочівництва. Для цього необхідний механізм відповідного державного та суспільного регулювання аграрного виробництва, яка спрямована на зміцнення матеріально-технічної бази овочівницьких господарств, впровадження індустріальних технологій вирощування, підвищення сортових характеристик насіннєвого матеріалу і захист авторських прав на вітчизняні сорти й гібриди.

Статтю присвячено осмисленню феномена територіальності в контексті формування стратегічних пріоритетів розвитку вітчизняної соціогуманітаристики та реалізації напрямів і завдань державної регіональної політики. Підкреслено, що геополітичні випробування, перед якими опинилася Україна, змушують актуалізувати пошук теоретичних побудов у сфері вирішення конфліктів, а також репрезентацію інформаційно-аналітичного та прогностичного потенціалу сучасної науки. Утвердження нової культури інноваційного мислення потребує від наукової спільноти міждисциплінарного аналізу проблем територіальної ідентичності та ментальності, національної та історичної пам'яті, регіональної свідомості та локальних рівнів самоорганізації соціуму. Доведено, що пошук консолідаційних ідей та інтеграційних механізмів, обстоювання територіальної цілісності та непорушності кордонів мають стати цільовими орієнтирами соціогуманітарних досліджень, потужними чинниками формування національної ідентичності та єдності. Ґрунтована на такому фундаменті просторова аналітика не лише дасть змогу запобігти різноманітним загрозам та викликам, генерувати моделі динамічного та збалансованого регіонального розвитку України, а й кардинально змінить ставлення суспільства до можливостей соціогуманітарної науки.

Висвітлено питання щодо поняття “глобалізація”, її переваг та недоліків для українського суспільства. Реалізовано мету дослідження, що полягає в аналізі впливу глобалізації на розвиток та становлення інтеграцій- ної політики в Україні. У дослідженні використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: наукове узагальнення та систематизація — для визначення характеристик глобалізації; порівняльний аналіз — для зіставлення розвитку країн, які входять до Європейського Союзу з іншими країнами, уряд яких прямує до інтеграції з Європою; системний аналіз — для виявлення позитивних і нега- тивних сторін впливу глобалізації на соціально-економічний та політичний розвиток деяких країн світу; логічний синтез — для пояснення результатів дослідження. Визначено, що позитивний вплив глобалізації полягає в значному і не- ухильному збільшенні світового промислового виробництва і торгівлі, зни- женні темпів інфляції, широкому впровадженні нових принципів і методів господарської діяльності. Обґрунтовано, що Україна має потенціал стати не просто європейською, а глобальною державою. Досліджено, що глобалізація загалом і світогосподарські відносини, зо- крема, — об’єктивний процес, що виражає сукупність умов розвитку сучас- ного світового співтовариства і насамперед науково-технічного й економіч- ного прогресу. Це неминучий етап сходження людства до нових обріїв, що несе в підсумку позитивні початки, але при цьому не позбавлений серйозних і масштабних суперечностей, тобто не виключає негативних впливів. Проаналізовано, що основним негативом від глобалізації є домінування “заможнішої” країни над менш розвиненою в економічній і навіть культур- ній сферах. До негативних сторін також належить комерціалізація культур- них цінностей, підпорядкування світу інтересам потужних транснаціональ- них корпорацій та ін. Глобалізація в її нинішньому вигляді підпорядкована інтересам світового капіталу (транснаціональних корпорацій), що діють, ви- користовуючи військово-політичну могутність провідних західних держав. Однак і самі ці держави керують світовим глобалізаційним процесом в ім’я реалізації власних геополітичних інтересів.

Вступ. Транспортна система України має низький рівень розвитку логістичної інфрастуктури та транспортно-логістичних технологій загалом, що знижує її конкурентоспроможність та обмежує інтеграційні можливості нашої держави у світовому економічному просторі. Україні необхідні термінові заходи для поліпшення транспортно-логістичної інфраструктури, оскільки вона є застарілою, неефективною, потребує оновлення, модернізації, суттєвих інвестиційних вкладень та удосконалення системи управління нею. Існує необхідність адаптувати концепцію удосконалення логістичної інфраструктури до потреб українського ринку транспортно-логістичних послуг. Метою статті є продемонструвати місце України у світових рейтингах розвитку логістики та логістичної інфраструктури, а також проаналізувати причини поточних результатів нашої держави в цих рейтингах. Результати. Встановлено, що транспортно-логістична інфраструктура виступає важливим чинником економічного зростання будь-якої держави. Конкретизовано поняття транспортно-логістичної інфрастуктури та її складових. Дана оцінка загального стану розвитку логістичної інфраструктури в Україні, а також оцінка рівня використання логістичного потенціалу на основі рейтингів глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності. Проаналізовано місце України в глобальному рейтингу конкурентоспроможності за якістю транспортної інфраструктури, а також динаміку показників логістичної ефективності України, здійснено міжнародні порівняння. Доведено взаємозв’язок позицій у міжнародних рейтингах глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності із станом та якістю логістичної інфрастуктури в країні. Висновки. Завдяки проведеному аналізу виявлено чинники, що впливають на функціонування та розвиток транспортно-логістичної інфраструктури України. Доведена необхідність покращення системи управління транспортно-логістичною інфраструктурою. З метою забезпечення синергетичного ефекту від ефективного поєднання потенціалу та можливостей усіх видів транспорту управління розвитком транспортно-логістичної інфраструктури повинно бути стратегічно орієнтованим і базуватися на оцінці потенціалу логістичної інфраструктури, виявленні зв’язків та залежності її розвитку від організаційно-економічних, техніко-технологічних та інших можливостей.

The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.

The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.

Велике значення для розвитку національної економіки, набуття нею рис, притаманних ринковій економіці, має процес входження України до системи міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що здійснюють свою діяльність у зовнішньоекономічній сфері. Проведене у статті дослідження встановило, що важливою умовою успішного функціонування підприємства, де ЗЕД – основний вид діяльності, є створення досконалої системи оцінки результатів експортно-імпортних операцій, рівень яких характеризується ефективністю їх здійснення та базується на критеріях ефективності та результативності, які у сукупності характеризують рівень розвитку ЗЕД підприємства. Дослідження методологічних підходів до оцінки розвитку ЗЕД підприємства дає змогу стверджувати, що загальноприйнята методика його визначення відсутня. Важливим для розвитку національної економіки, набуття нею рис, властивих ринковій економіці, є процес входження України в систему міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що працюють у зовнішньоекономічній сфері. Вивчення методологічних підходів до оцінки розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства свідчить про те, що загальновизнаний метод його визначення відсутній. У результаті дослідження узагальнено методичні підходи до оцінки розвитку ЗЕД підприємства, проведено порівняльний аналіз тих методичних підходів, які орієнтовані на ефективність ЗЕД. Порівняльний аналіз дав змогу встановити, що оцінка розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинна проводитися на основі економіко-математичних методів та методів експертних оцінок. Дослідження показує, що майже у всіх підходах, які ми розглядали, одним із ключових моментів у вивченні зовнішньоекономічної діяльності підприємства є визначення чинників, що впливають на ефективність експортного потенціалу. Проблема вибору відповідних критеріїв для аналізу зовнішньоекономічної діяльності залишається відкритою, що дасть змогу окремим підприємствам залежно від виду, масштабу їхньої діяльності адекватно оцінити рівень свого розвитку та визначити шляхи подальшого розвитку. Ми вважаємо, що найефективнішим методом виявлення чинників, що мають значний вплив на розвиток експортної діяльності підприємств і до якого схиляються багато дослідників, є метод експертних оцінок.

Розвиток вітчизняної системи водного транспорту та її інфраструктури у сучасних умовах розвитку економіки України характеризуються посиленням інтеграційних процесів у світову економічну систему, що здатна забезпечити підвищення інвестиційної привабливості країни через нарощення транспортних потоків, конкурентоспроможності, скорочення термінів доставки вантажів тощо та матиме мультиплікативний ефект і на інші сфери економічної діяльності. Тому роботу направлено на визначення передумов реалізації конкурентних переваг водного транспорту України. На основі аналізу перевезень вантажів за видами транспорту встановлено кардинальний перерозподіл структури перевезень вантажів у сторону залізничних. Частина вантажних перевезень здійснюється водним транспортом України, враховуючи перевезення морським та річковим видами транспорту. На відміну від країн Європейського союзу, в Україні внутрішніми водними шляхами вантажі, зокрема будівельні, різна руда, хлібні види вантажів, різні метали тощо, транспортуються переважно каботажними перевезеннями. В низці країн Європейського союзу, зокрема у Нідерландах, Німеччині і Бельгії, спостерігається виразна взаємозалежність між обсягами перевезення вантажів та промисловістю, яка формує переважну вантажну базу. Внутрішні водні шляхи Європи типізовані, на яких використовуються уніфіковані баржі, вантажопідйомність яких залежить від глибини. Масштабне використання потенціалу внутрішніх водних шляхів Європи враховує високі показників екологічної стійкості та енергоефективності, підтримуючи безпеку клімату та навколишнього середовища. Морська транспортна система України представлена 13 морськими портами, проте рівень їхньої завантаженості знаходиться нижче 50% значення у той час, коли відбувається розвиток трансконтинентальних морських маршрутів із великою кількістю інтеграційних точок на своєму шляху. Країнами Європи, що мають вихід к морю, зокрема Нідерланди, Італія, Іспанія, Об’єднане Королівство, забезпечується переважний вантажопотік. Тому для участі морських портів України у реалізації перевезень транс’європейськими та трансконтинентальними маршрутами першочерговим завданням виступає підвищення конкурентоспроможності через вирішення проблем не тільки заходу до портів великогабаритних суден, а й шляхом вирішення врегулювання нормативно-правового, технологічно-інформаційного та економіко-екологічного забезпечення, зокрема за допомогою впровадження концепції «розумного порту», яка є головним трендом в трансформації та цифровізації портів світу та передбачає об'єднання всіх учасників глобального ланцюга поставок у єдину взаємопов’язану мережу на основі цифрової платформи із тестуванням штучного інтелекту.

У статті досліджено теоретичні аспекти прогнозування розвитку енергокластеру, оскільки саме енергокластер має створювати умови для базового, комплексного розвитку в рамках цільової функції, спрямованої на активізацію його технологічного, науково-технічного, виробничо-комерційного та кадрового потенціалу, а також упередження, мінімізацію активних і пасивних економічних загроз, пов'язаних, наприклад, з фрагментарною державною політикою в сфері підтримки функціонування інтеграційних утворень.Актуалізовано проблематику формування нових моделей організації спільної діяльності підприємств, а саме енергокластеру як одного з інструментарію створення інноваційно-високотехнологічної економіки та залучення інвестицій. Проведено групування підходів щодо економіко-математичного розвитку енергокластеру, де виокремлено переваги та недоліки груп моделей інноваційного розвитку економіки в вигляді векторної задачі лінійного програмування, моделей, заснованих на одному або групі критеріальних показників чи на концепції балансу, а також в основі яких покладено аналіз структури економічного об'єкта. Запропоновано організаційно-економічнe системe елементів енергокластеру при якому забезпечується стабільність його функціонування, досягнення фінансово-комерційного успіху, прогресивний науково-технічний та соціальний розвиток з урахуванням діючих тенденцій світових економічних, виробничих і наукових трансформацій. Представлено комплекс факторів розвитку енергокластеру та принців адаптації, впровалдення яких сприятиме ефективному вирішенню проблем раціонального використання енергоресурсів в рамках інтеграційного утворення.

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

У статті розглядаються основні напрями діяльності Академії міжнародного співробітництва з креативної педагогіки «Полісся» (Україна) в умовах інтеграційних процесів. Креативізація майбутніх фахівців/учителів відбуваються поетапно, що передбачає: виявлення педагогічних передумов об'єктивної необхідності, яка усвідомлюється у вигляді відповідних потреби, бажання; організації проблемних професійно орієнтованих ситуацій. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи креативної освіти; андрагогічні засади та культуротворчу діяльність Академії; проаналізовано наукові основи професійної підготовки креативних фахівців, педагогічні умо-ви впровадження креативного підходу у професійну підготовку майбутніх учителів, науково-методичне забезпечення креативного освітнього процесу у вищій школі. На основі проведених досліджень виділено впровадження креативного підходу у професійно-педагогічну підготовку майбутніх учителів: творча взаємодія викладачів та студентів у навчальному процесі при вирішенні професійно орієнтованих навчальних проблем; актуалізація розвивального потенціалу психолого-педагогічних дисциплін; активізація самостійної пізнавальної діяльності студентів; створення творчого, психологічно комфортного середовища у навчальному закладі; залучення майбутніх педагогів до науково-дослідної діяльності (розробка наукових проектів, робіт, наукових публікацій); співпраця з викладачами-науковцями у межах науково-педагогічної школи; залучення майбутніх учителів до процесу самооцінки особистісних та професійних досягнень. Доведено, що формуванню креативної особистості педагога у навчальному процесі сприяло: застосування нетрадиційних форм, методів, інноваційних технологій, тренінгів, розв’язання професійно орієнтованих задач, мікровикладання, ділові ігри «Учитель XXI століття», виконання дослідницьких проектів «Творча майстерність педагогів-новаторів», конкурси, дискусії про проблеми сучасної школи тощо. Представлено результати діяльності Академії.

Світовий досвід у сфері освіти показує готовність до того, аби дати можливість дітям з особливими освітніми потребами та людям з інвалідністю знайти своє місце у суспільстві. У статті проаналізовано значення психологічної готовності підготовки майбутніх педагогів як одну з необхідних умов ефективного здійснення професійної допомоги під час інклюзивного освітнього процесу. Визначено компоненти психологічної готовності майбутніх педагогів, вчителів-асистентів до професійної діяльності. Висвітлено вплив психологічної готовності на формування професійної самосвідомості студентів – майбутніх фахівців. Важливість дослідження розкрито через аналіз науково-педагогічної літератури з питань психологічної готовності до упровадження інклюзивної освіти та важливості цього процесу для реалізації природного потенціалу дітей з особливими освітніми потребами. Визначено важливість соціально-психологічної адаптації дитини в загальноосвітньому просторі та роль вчителя у цьому процесі. Стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно до сучасних інтеграційних і глобалізаційних процесів. Сприяти реалізації цієї стратегії має належним чином організована і запроваджена у практику інклюзивна освіта, яка в Україні повинна співіснувати із загальною і спеціальною, що зумовлює створення комфортного середовища для дітей з різними стартовими можливостями. Все це відповідає пріоритетам державної політики, що окреслені в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, які полягають в: особистісній орієнтації освіти; створенні рівних можливостей для дітей та молоді у здобутті якісної освіти; забезпеченні варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей.

Мета: обґрунтувати концептуальну функціонально-організаційну модель регіонального центру кардіології (РЦК) на принципах державно-приватного партнерства (ДПП). Матеріали і методи. У дослідженні використовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, моделювання, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи. Результати. Для вирішення проблеми фінансування та розвитку найбільш витратної третинної високо­спеціалізованої кардіологічної допомоги населенню регіону був реалізований проект обґрунтування концептуальної функціонально-організаційної моделі РЦК на принципах ДПП, тобто об’єднання сил і засобів держави і бізнесу. Модель РЦК розроблена як самоврядний, господарсько і юридично самостійний суб’єкт медичної діяльності, що забезпечує оптимальне поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання. Економічна ефективність розробленої моделі РЦК забезпечується за рахунок юридичної та господарської самостійності моделі, багатоканального фінансування та прибутковості комерційної діяльності. Медична допомога у моделі РЦК представлена двома напрямками – медико-соціальним (безоплатним) та економічно рентабельним (платним), кожний з яких орієнтований на свого споживача послуг і в цілому забезпечує підтримку кардіологічного здоров’я усіх верств населення регіону. Організаційна структура моделі РЦК на принципах ДПП інтегрує три центри: центр високоспеціалізованої стаціонарної допомоги, центр консультативної амбулаторно-поліклінічної екстреної і планово-консультативної допо­моги, центр організаційно методичної, інформаційно-аналітичної, інтеграційної та статистичної роботи, а також два блоки – адміністративно-господарський та допоміжних підрозділів. Пацієнторієнтованість моделі забезпечує доступність високоспеціалізованої медичної допомоги для різних категорій населення. Висновки. Потенціал моделі РЦК на принципах ДПП орієнтований на бізнес-процеси та інтегрування медичних послуг, забезпечує її економічну, медичну і соціальну ефективність та оптимальне функціонування у ринкових умовах. Реалізація моделі РЦК на практиці дасть змогу виконати її цільову функцію – задовольнити потреби населення регіону в доступних і якісних високотехнологічних кардіологічних послугах.

У статті розкрито концептуальні соціально-психологічні основи дослідження процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму; визначено процесуальну і змістовну складові процесу реінтеграції військовослужбовців та виокремлено його компоненти (стратегічно-цільовий, змістовний, організаційно-діяльнісний, оціночно-прогностичний); на основі системи принципів системно-інтегративного та генетико-моделюючого підходів виявлено соціально-психологічну специфіку процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, повʼязану з особливостями мотиваційних та когнітивних психічних станів; соціальними механізмами інтеріоризації і трансформації цінностей; соціальним самопочуттям (когнітивно-оцінною, мотиваційно-ціннісною, емоційно-поведінковою складовими) та субʼєктивним соціальним благополуччям (соціальною помітністю, соціальною дистантністю, емоційним прийняттям, соціальним схваленням, соціальними переконаннями); параметрами ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним, функціональним компонентами); визначено інтеграційні показники результативності процесу реінтеграції військовослужбовців за параметрами її соціально-психологічної спроможності/неспроможності; виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, яка включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти; виявлено особливості соціального простору і соціальних комунікацій в аспекті проблеми реінтеграції військовослужбовців, артикульовані його дискурсивними вимірами; розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму з використанням методичної, ресурсної та організаційної її складових, основу якої складали інтегративно-інваріантні психотехнології розвитку соціально-психологічної спроможності військовослужбовців та підвищення її соціального потенціалу; визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму. Ключові слова: військовослужбовці, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Стаття присвячена аналізу категорії «правочин» у чинному законодавстві України та розгляду можливих напрямів її трансформації в умовах рекодифікації цивільного законодавства. Проаналізовані положення Цивільного кодексу України щодо визначення та основних ознак правочину, вимог його дійсності тощо. Важливим аспектом характеристики право-чину як форми цивільного законодавства є презумпція його правомірності, яка полягає у припущенні, що особа діє відповідно до принципів приватного права та засад цивільного законодавства України. Окрема увага приділена глобалізаційним та інтеграційним процесам, які нині відбуваються та які зумовлюють необхідність удосконалення правового інструментарію торгового обігу, що спричиняє необхідність комплексного оновлення цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі, внаслідок чого робиться висновок про формування нової концепції «правочину». Визначено, що в умовах рекодифікації законодавства впровадження блокчейну може стати способом врегулювання прогалин, які наявні у чинному законодавстві, широкого впровадження надійних технологій задля забезпечення дотримання прав суб'єктів правовідносин (зокрема, цивільних), а смарт-контракти (як основний вид правочину) є інновацією з великим потенціалом, що відкриває чудові можливості для вдосконалення роботи установ, підприємств, фірм тощо, зменшення витрат коштів та часу, підвищення ефективності з метою надання більш якісних послуг. Запропоновано внести такі пропозиції щодо оновлення положень ЦК у главі «Правочини»: оновити концепцію правочину з метою визнання існування правочинів «традиційних», «перехідних» та «нових», що відображає особливості формування інформаційного суспільства та забезпечує ефективне використання інформаційних технологій під час вчинення правочинів, запобігання виникненню проблем, пов'язаних з юридичною кваліфікацією дій, вчинених з використанням систем розподіленого реєстру (типу блокчейн); запровадити поняття ІТ-правочину як дій суб'єкта цивільного права, що вчиняються у сфері застосування та/або за допомогою інформаційних технологій, і спрямовані на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, та включити у книгу І ЦК відповідну норму.

Purpose. The article is devoted to the problem of formation of research skills in future teachers. It was found that research skills as the main component of the personality of the future specialist, include the leading characteristics of the process of professional development, reflect the universality of its links with the environment, reveal creative potential, stimulate the transformation of knowledge, skills and abilities to help adapt to dynamic conditions of today, namely, social mobility and confidence in the labor market.Methods. In the process of scientific search, we used empirical and theoretical methods of research: analysis of scientific and methodological sources, synthesis and generalization of theoretical provisions. To study the problem used systemic and activity methodological approaches.Results and conclusions. The definition of the concept of “research skills” as an integration domestication of personality, synthesis of its mental and practical actions, which ensure the implementation of multifunctional search engines is clarified. The structural components of the investigated formation and function of research skills of education are outlined. Expanding the features of the organization of the educational process in higher education institutions aimed at forming research skills of future teachers of elementary school, the author identified the theoretical provisions on the formation of research skills during the study of the discipline “Methodology of Mathematics Training”. It has been found that the creation of an educational environment using the principle of “training through research” and the use of the educational process of relevant training technologies reveals new opportunities for the formation of research skills of students. The practical aspects of the use of problem learning methods in modern conditions, as an effective tool for the formation of research skills of future educational professionals. Examples of tasks of varying degrees of complexity and theme of micro-research, which are offered during the study of discipline “Methodology of training Mathematics” are presented.Key words: education claims, educational environment, conditions for the formation of research skills, problem learning. Мета. Стаття присвячена проблемі формування дослідницьких умінь у майбутніх педагогів. З’ясовано, що дослідницькі вміння як основний компонент особистості майбутнього фахівця включають провідні характеристики процесу професійного становлення, відображають універсальність її зв’яз-ків із навколишнім середовищем, розкривають творчий потенціал, стимулюють трансформацію знань, умінь і навичок дослідницької діяльності, допомагають адаптуватися до динамічних умов сьогодення, а саме соціальної мобільності та впевненості на ринку праці. Методи. У процесі наукового пошуку нами використано емпіричні та теоретичні методи дослідження, такі як аналіз науково-методичних джерел, синтез та узагальнення теоретичних положень. Для вивчення проблеми використовували системний і діяльнісний методологічні підходи. Результати та висновки. Уточнено дефініцію поняття «дослідницькі вміння» як інтеграційне надбання особистості, синтез її розумових і практичних дій, які забезпечують здійснення багатофункціональної пошукової діяльності. Виокремлено структурні компоненти досліджуваного утворення та функції дослідницьких умінь здобувачів освіти. Розкриваючи особливості організації освітнього процесу у вищих закладах освіти, спрямованого на формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи, автори визначили теоретичні положення щодо формування дослідницьких умінь під час вивчення дисципліни «Методика навчання математики». З’ясовано, що створення освітнього середовища з використанням принципу «навчання через дослідження» та використання в освітньому процесі відповідних технологій навчання розкривають нові можливості для формування дослідницьких умінь студентів. Розглянуто практичні аспекти застосування методів проблемного навчання у ЗВО в сучасних умовах як ефективного інструментарію у формуванні дослідницьких умінь майбутніх фахівців початкової освіти. Наведено приклади завдань різного ступеня складності та теми мікродосліджень, які пропонуються під час вивчення дисципліни «Методика навчання освітньої галузі «Математика»».Ключові слова: здобувачі освіти, освітнє середовище, умови формування дослідницьких умінь, проблемне навчання.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

На шляху України до європейської інтеграції нагальною необхідністю стає розвиток регіонального транскордонного економічного співробітництва як на рівні держави, так і регіону. В процесі формування державної регіональної політики у сфері транскордонного економічного співробітництва має бути використаний підхід, який направлений на посилення ролі регіонів в активізації інтеграційних процесів України та розвитку транскордонного співробітництва, підвищення конкурентнздатності окремих регіонів країни, що в кінцевому підсумку, дасть змогу зміцнити економічний потенціал держави. Транскордонне економічне співробітництво на рівні регіону направлене на розв’язання спільних проблем та вирішення завдань просторового розвитку і характеризується здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання можливостей та ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що межують. Регіональна політика розвитку економічного транскордонного співробітництва здебільшого має орієнтуватися на економічну взаємодію регіонів, геополітичні зміни, що обумовлюють входження України в загальносвітовий простір, мають базуватися на інтеграції конкурентних переваг суб’єктів економічних відносин. Тому постає необхідність розробки самостійної регіональної політики розвитку економічного транскордонного співробітництва, яка визначатиме стратегію розвитку транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва по всьому периметру кордону держави. У процесі реалізації політика повинна включати розробку програм використання можливостей транскордонного співробітництва для підвищення якості життя населення прикордоння шляхом формування інтегрованого транскордонного економічного простору України.

У статті обґрунтовується необхідність впровадження креативності в системі публічної служби та її взаємозв’язку з підвищенням ефективності публічного управління в Україні. Представлені базисні поняття, теоретико-методологічні підходи до визначення креативності. Акцентується увага на різних аспектах виявлення і розвитку креативного потенціалу публічної служби. Визначено взаємозв’язок розвитку креативності управлінського персоналу публічної служби із створенням відповідного організаційного середовища, в якому важлива роль відводиться саме креативному менеджеру. За таких умов креативність поступово проникає в мислення і поведінку управлінців нового покоління, стає інтеграційною складовою їх якостей, сприяє професійній творчості. Акцентовано увагу на необхідності приведення системи публічної служби і технологій професійної діяльності публічних службовців у відповідність до європейських стандартів та таких, що відповідають новим глобальним викликам. Забезпечення такого переходу, на думку автора, можливе лише використовуючи інновації засновані на креативних та творчих підходах. Головним критерієм таких підходів є безперервне вдосконалення інтелектуальних систем в управлінні. Представлене базисне поняття креативності, де воно виступає як потенційна здатність і можливість усього інституту публічної служби до здійснення таких творчих актів, які приводять до зміни управлінської ситуації та формування в подібному просторі нових управлінських дій, що мають управлінський ефект. Головним висновком автор вважає те, що запровадження креативізації публічної служби виступатиме інноваційним фактором щодо прискорення реалізації реформи публічного управління, сприятиме вдосконаленню механізмів кадрового забезпечення публічної служби та створить передумови для підвищення престижу публічної служби в Україні.

У статті обґрунтовано періодизацію формування медіакомпетентності вчителів-філологів у закладах післядипломної педагогічної освіти (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). На основі аналізу періодизацій розвитку післядипломної освіти, емпіричних досліджень у сфері підготовки вчителів до медіаосвіти учнів, з урахуванням законодавчих актів, концептуальних документів, інновацій у галузі філології та щодо виховання медіакультури виокремлено три періоди в процесі формування медіакомпетентності вчителів філологічних предметів: перший (1991–2001 рр.) – пошуково-організаційний (підготовка вчителів-філологів на нових концептуальних засадах, принципах національної ідентичності; розробка навчально-виховних концепцій вивчення української (державної) мови, концепцій підручників нового покоління з мови); другий (2002–2009 рр.) – інтеграційно-технологічний (використання інноваційних технологій на тлі євроінтеграційних процесів, реалізація технологій критичного мислення, прискорення розвитку ІКТ); третій (2010–2018 рр.) – концептуально-модернізаційний (формування медіаграмотності вчителів у контексті концепцій упровадження медіаосвіти, проведення вагомих експериментальних досліджень, навчання викладачів закладів післядипломної педагогічної освіти та вчителів у зимових та літніх школах медіаграмотності Академії педагогічної преси, створення інноваційних медіаосвітніх продуктів). Виявлено можливості використання перспективних ідей у сучасному освітньому просторі: спрямування підготовки вчителя-філолога в системі закладів післядипломної педагогічної освіти на посилення інтересу до традиційних медіапродуктів (друкованих періодичних видань, друкованих книг тощо) як засобів розвитку інтелектуального потенціалу учнів; надання переваги українській термінології для позначення інновацій на противагу термінам іншомовного (англійського) походження; аналіз книг українських педагогів та письменників для пошуку витоків сучасних зарубіжних інновацій, виховання успішної особистості учня тощо.