Journal articles on the topic 'Інструменти економічного порядку'

В умовах євроінтеграційних процесів та необхідності оптимізації здійснення митної справи в Україні важливим завданням є імплементація в механізм правового регулювання різноманітних форм партнерських взаємовідносин між митними органами та підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, провідне місце серед яких займає інститут авторизованого економічного оператора (АЕО). Окрім того, цей інститут є окремим, відносно самостійним структурним елементом забезпечення митної безпеки як інструмента поліпшення процедури здійснення митної справи та захисту реалізації економічних інтересів підприємств. Мета статті полягає у визначенні місця та ролі АЕО через призму інструментів забезпечення митної безпеки держави. Встановлено, що в системі інструментів забезпечення митної безпеки АЕО – це відносно самостійний елемент, який одночасно є і інструментом сприяння торгівлі та покращення ефективності роботи митних органів, і формою захисту економічних інтересів підприємств. Роль АЕО в механізмі державного забезпечення митної безпеки запропоновано розглядати дуалістично: з боку реалізації політики сприяння міжнародної торгівлі та підвищення конкурентноспроможносні підприємств із високим ступенем довіри, що одночасно забезпечує безпеку ланцюга постачання товарів; та з боку безпосередньої оптимізації процедур здійснення митної справи. Встановлено, що запровадження спеціальних спрощень і переваг, які передбачають суттєві полегшення митних формальностей для підприємств із високим ступенем довіри щодо товарів, що переміщуються такими підприємствами, та, відповідно, зменшення обсягів контролю до АЕО з боку митних органів потенційно хоча і створюють вірогідність загроз митної безпеки, однак подібна мінімізація обсягів контрольно-наглядових дій за суб’єктами, що отримали у встановленому законом порядку авторизацію АЕО та набули статус АЕО, компенсується через проведення центральним органом виконавчої влади, який реалі зує державну митну політику із залученням посадових осіб відповідних митниць відносно таких суб’єктів оцінки відповідності підприємства критеріям АЕО, яка за своєю правовою суттю є перевіркою, а також подальшого проведення митними органами моніторингу відповідностіпідприємства критеріям АЕО та повторної оцінки відповідності у визначених законом випадках. Окрім цього, забезпечення належного рівня митної безпеки досягається перенесенням контролю на більш ранню стадію (на період оцінки відповідності підприємства встановленим критеріям набуття статусу АЕО), що дає змогу вивільнити кадрові, організаційні та інші ресурси митних органів для виконання інших завдань при здійсненні митної справи.

У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.

Стаття спрямована на дослідження технології проведення SWOT-аналізу на аграрному підприємстві з метою забезпечення його економічної безпеки. За умов загострення конкурентної боротьби, порушення фінансової стабільності, невизначеності на ринку особливого значення набуває SWOT-аналіз, який є інструментом стратегічного управління. Метою статті є дослідження та виявлення внутрішніх і зовнішніх сторін економічної безпеки аграрного підприємства на основі SWOT-аналізу для забезпечення його ефективного управління. В ході дослідження використано загальнонаукові методи, системний та комплексний аналіз.В статті констатовано, що оцінка рівня економічної безпеки аграрного підприємства формується в розрізі таких основних функціональних складових, як: фінансова, інноваційна, кадрова, техніко-технологічна. Кожна із цих складових оцінюється за системою якісних та кількісних складових, що включають в себе інтегральну оцінку рівня економічної безпеки з вивченням їх важливих показників.Запропоновано алгоритм проведення SWOT-аналізу для аграрного підприємства, який складається з етапів: 1) визначення важливих факторів, які впливають на діяльність підприємства; 2) виявлення загроз та можливостей підприємства, які встановлюються за пріоритетом, необхідності концентрації зусиль та відповідного моніторингу; 3) групування можливостей та загроз за певним взаємозв’язком; 4) будова комплексної матриці та формулювання стратегії.Встановлено, що застосування даного інструменту стратегічного управління, дозволяє своєчасне виявити поряд із сильними сторонами та можливостями підприємства існуючі загрози та слабкі сторони, побудувати ефективну стратегію діяльності і за рахунок сильних сторін та можливостей підприємства втримати свою частку на ринку, покращити фінансовий стан, досягти переваги перед конкурентами, збільшити обсяги виробництва продукції.

У статті зазначено, щоз 2015 року перед міжнародною спільнотою постали нові амбітні завдання щодо досягнення цілей сталого розвитку, визначених схваленою на черговому саміті Організації Об’єднаних Націй Стратегією “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Майже всі вони передбачають необхідність створення або модернізації економічної та соціальної інфраструктури в країнах, які розвиваються, що потребує значних фінансових ресурсів. Однак, бюджети таких країн не можуть покрити наявні фінансові потреби.Тому, одним із найважливіших завдань нової глобальної стратегії сталого розвитку було визнано створення умов для залучення фінансових ресурсів приватного сектору для розбудови інфраструктури на засадах публічно-приватного партнерства (ППП). Зауважено, що основне завдання органів публічної влади сьогодні полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів. Акцентовано увагу на тому, що у світі дедалі більше стає популярним державно-приватне партнерство у формі концесії, оскільки саме така форма взаємодії між приватним та публічним партнером створює суттєву додану вартість для обох сторін. Одне з найбільших досягнень концесій – завдяки їй вирішуються державні завдання силами приватного капіталу, який вважається економічно ефективнішим державного. При цьому, приватний партнер отримує довгостроковий фінансовий інтерес, який дозволяє йому забезпечити максимальну ефективність вирішення поставленого державою чи муніципалітетом завдання. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного партнерства при формуванні інструменту забезпечення сталого розвитку територій як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку територій.

Актуальність: постіндустріальний етап розвитку суспільства зумовлює необхідність модернізації системи професійної освіти, важливим напрямом якої є оновлення існуючих сьогодні в Україні підходів до розроблення професійних стандартів. Йдеться про документи, які затверджують в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, і які мають бути орієнтованими на сучасні соціально-економічні відносини, враховувати зміну технологічного укладу, що потребуватиме підвищеного рівня професійної компетентності кваліфікованих робітників для усіх видів економічної діяльності, а також удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації. Все це актуалізує доцільність широкого залучення учасників публічно-приватного партнерства до процесу розроблення професійних стандартів як документів, що містять вимоги до професійної компетентності кваліфікованих робітників. Мета: обґрунтування сучасних підходів до розроблення професійних стандартів з використанням інструментів публічно-приватного партнерства. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів - для з’ясування сучасних тенденцій формування професійних стандартів та існуючого стану розроблення професійних стандартів; методи аналізу і синтезу – для класифікації трудових функцій і професійних стандартів, систематизація даних, узагальнення управлінського досвіду для розроблення теоретичних та методичних підходів до визначення умов розроблення професійних стандартів; порівняльний аналіз, синтез та методи експертного оцінювання - для формування вимог щодо розроблення професійних стандартів. Результати: розкрито структуру діючої професійно-кваліфікаційної системи, охарактеризовано її особливості в контексті орієнтації на сучасний ринок праці та підвищення рівня зайнятості населення, визначено умови та перспективи розроблення професійних стандартів. Висновки: визначена структура професійних стандартів та умови їх розроблення з орієнтацією на конкретні трудові функції для певних видів економічної діяльності з використанням інструментів публічно-приватного партнерства, що є важливим підґрунтям набуття особою компетентностей відповідно до критеріїв ефективності та потреб ринку праці.

Дана стаття висвітлює питання ролі управлінської звітності як інструменту корпоративного управління та контролю та визначає основні підходи до формування та впровадження управлінської звітності на підприємстві, оскільки сьогодні все більшого практичного значення в діяльності організацій набувають питання постановки та ведення управлінського обліку, підсумком чого є формування управлінської звітності, яка є ідеальною інформаційною базою для прийняття належних управлінських рішень. Основний акцент автор робить на питаннях значимості управлінської звітності на підприємстві, що дає змогу проводити огляд усієї діяльності, автоматизацію управлінського обліку, регулювання взаємодії між інформаційною системою і користувачами, що значно підвищує результативність та якість прийнятих керівництвом рішень і має прямий вплив на ефективну й стійку діяльність організації, особливо в умовах цифровізації економіки. Також зазначено, що інформаційне наповнення управлінської звітності з погляду найбільш важливих аспектів діяльності організації все більше розширюється, оскільки зростають потреби користувачів в інформації, а також спостерігається прагнення до відповідності управлінської звітності форматам найкращих світових практик. Доведено, що звітність, сформована в системі управлінського обліку, у тому числі й стратегічного, створює інформаційну базу, ґрунтуючись на якій менеджери приймають належні управлінські рішення, орієнтовані на розвиток економічного суб'єкта. Управлінська звітність поряд із бухгалтерською та податковою формує повноцінне обліково-аналітичне забезпечення управління економічним розвитком організації. Визначено, що використання управлінської звітності на підприємстві дасть змогу менеджерам організації виконувати такі функції: підводити проміжні підсумки по всіх ділянках діяльності підприємства; аналізувати ефективність роботи підприємства в поточних умовах; постійно контролювати розвиток підприємства. Дані такого виду обліку є важливою інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень. Використання управлінської звітності допомагає оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і сприяє швидкій адаптації підприємства в умовах економічних змін.

Визначено, що одним із основних показників ставлення споживача до бренда є лояльність. Розглянуто показники, за якими можна визначити міру лояльності споживачів до бренду. Визначено загальні характеристики бренда, зокрема: бренд існує в свідомості споживача, він має унікальний набір цінностей, призначений для ідентифікації товарів або послуг виробника; бренд – це об’єкт інтелектуальної власності, що складається із сукупності матеріальних, нематеріальних елементів і відображає характеристики товару, його унікальні ознаки; бренд – маркетинговий інструмент, що має певну цінність для продавців та споживачів товарів, сприяє економічному розвитку підприємства і формуванню взаємовигідних відносин з партнерами; на відміну від торгової марки бренд не можна реєструвати і контролювати, а також прив’язати до якогось географічного місця. Встановлено існуючі підходи до побудови методики бухгалтерського обліку торгових марок та брендів, які можуть відрізнятися залежно від того, чи придбані такі активи або були створені самим підприємством. Уточнено питання нарахування амортизації на придбані права на торгову марку. Розкрито порядок передачі виключних прав власності на торгову марку. Запропоновано господарські операції придбання виключно майнових прав на торгову марку.

Цивілізаційні процеси початку ХХІ століття означені глобалізацією комунікації, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародне середовище, радикально змінюють міжнародну політику, національні, зовнішньо– і внутрішньополітичні доктрини, зумовлюють необхідність з'ясування пріоритетів та розробки оптимальних програм у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Система освіти будь-якої держави є невід`ємною частиною загальної сукупності її соціально-економічних відносин. Реалізація адекватного аналізу функціонування та розвитку освітніх процесів і систем, організація ефективного управління ними, забезпечення відповідного рівня якості результатів діяльності фактично неможливі без урахування їх взаємодії з навколишнім середовищем, а також мінімізації ризиків виникнення конфліктів інтересів. Загальна безпека країни може бути забезпечена лише за рахунок одночасного вирішення цього питання в ряді різноманітних галузей, а саме: військовій, технічній, технологічній, економічній, фінансовій, політичній, екологічній, інформаційній тощо. Інформаційна домінанта посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку. Для вищої освіти України такі процеси розглядаються через призму завдань входження до Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), вихідним концептом якого з 2005 року є реалізація принципів Болонського процесу. Освітня сфера не може бути винятком із наведеного вище переліку, хоча б у зв`язку з тим, що першочерговим завдання її функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців для всіх без винятку перерахованих галузей. І в такому сенсі аспекти безпеки освіти є визначальними для всіх інших сфер соціально-економічного життя.

Актуальність статті полягає в тому, що під впливом посилення гнучкості у правовому регулюванні трудових правовідносин, роботодавець зацікавлений у встановленні атипових трудових правовідносин; в результаті чого працівники знаходяться у менш вигідному становищі, ніж працівники, які здійснюють свою трудову функцію за безстроковими договорами. Метою статті є аналіз правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці у таких зарубіжних країнах, як Бельгія, Франція, Великобританія. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду запровадження новітніх форм організації праці. Зазначається, що для вдосконалення вітчизняного правового регулювання з цих питань видається цікавим досвід економічно розвинених країн із правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці Зокрема, автором досліджено першоджерела з цих питань таких країн як Бельгія, Франція, Великобританія. Зроблено висновок, що дистанційна робота в Бельгії – це специфічна умова, яка стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, та яка є скоріш винятком, аніж загальним правилом. Дистанційна робота визначається як форма організації та виконання роботи з використанням інформаційних технологій на підставі трудового договору, внаслідок чого діяльність, яка може виконуватися в місцезнаходженні роботодавців, виконується за межами місцезнаходження регулярно або періодично. Для дистанційних працівників роботодавець повинен надати належні інструменти для виконання своєї роботи та вберегти працівника від соціальної ізоляції, дозволивши йому зустрічатися з колегами, отримувати таку ж інформацію, що і працівники на місці роботи. Починаючи з 2000-х років у французькій системі трудового права дедалі частіше починає обговорюватися гнучкість організації праці. Це свідчило про те, що Франція, яку часто розглядають як країну з жорстким 35-годинним робочим тижнем, зазнала значних змін у регулюванні робочого часу в останні десятиліття, включаючи поступове скасування 35-годинних законів про робочий тиждень. У Великобританії не передбачено право працівника в односторонньому порядку змінити або скоротити свій робочий час через причини балансу між роботою та сім›єю; однак є право вимагати внесення змін до графіку роботи за умови отримання певної кваліфікації.

Зміна напрямів економічної політики під впливом цифровізації економіки (зокрема її правової інфраструктури) потребує модернізації господарського законодавства. Тому у статті обґрунтовано актуальність запропонованих авторкою трьох спеціальних правових принципів інституціоналізації цифрової інфраструктури контролю у сфері господарювання. Йдеться про принципи розбудови не правової інфраструктури загалом, а про її окремі ресурси. Проведено критичний аналіз щодо обрання державними фіскальними органами України моделі блокуючого контролю при адмініструванні податку на додану вартість. Викрито недоліки реалізації його окремих процедур, починаючи з 2011 р. Доведено, що вони спотворювали призначення охоронної (профілактичної) функції податкового контролю. Позитивно оцінюється новий порядок заповнення наклад них, який прийнято наприкінці 2018 р. Мета статті – довести необхідність розробки спеціальних принципів здійснення контролю у сфері господарювання, використовуючи інструменти та інші ресурси цифровізації економіки, а саме: а) пропорційності блокуючого контролю зі ступенем порушення вимог при реалізації прав підконтрольними суб’єктами господарювання; б) підвищення рівня зрілості інформаційної безпеки при здійсненні господарської діяльності; в) гарантування прозорості результату самоконтролю суб’єктів господарювання. Пропонується забезпечити налагодження системи електронних контактів між суб’єктами господарювання та (або) органами контролю на основі не лише загальних, а й спеціальних принципів здійснення контролю у сфері господарювання. Обґрунтовується доцільність зміни утримувача Реєстру податкових накладних шляхом наділення цією функцією Міністерства фінансів України. Доводиться актуальність для науки господарського права такого напряму дослідження, як надання інформаційно-комунікаційної послуги банків, які функціонують на інвестиційному ринку, зокрема, щодо наявності електронної діагностичної картки самоконтролю банку. Авторка доходить висновку про актуальність зазначеної теми внаслідок того, що у доктрині господарського права розпочато опрацювання проблем правового забезпечення цифровізації економіки, але ці процеси слід пов’язувати з тематикою спеціальних принципів інституціоналізації цифрової інфраструктури контролю у сфері господарювання. Такий зв’язок досягається господарсько-правовими засобами

Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.

В складній фінансово-економічній та політичній ситуації, збій кредитної системи безумовно може стати причиною банківської кризи, що вже неодноразово траплялось в історії України. Проблеми з ліквідністю та платоспроможністю банківських кредитних установ у такій ситуації може вирішити НБУ як кредитора останньої інстанції, який здійснює підтримку банків шляхом рефінансування. Однак кризові явища у вітчизняній банківській системі спонукають по-новому розглядати рефінансування банків, що стимулює до пошуків його ефективних інструментів та механізмів, зокрема до іпотечного рефінансування. Досвід фінансових криз показу, що саме моделі іпотечного рефінансування потребують подальшого ретельного дослідження, адже вони перш за все пов’язані із ризиками, притаманними тій чи іншій моделі. Метою статті є порівняльний аналіз різних моделей іпотечного рефінансування, оцінка притаманних їм ризиків та дослідження розподілу цих ризиків між учасниками іпотечного кредитування та рефінансування. Методологічною основою проведеного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, дослідно-пошукова література, наукові праці вітчизняних вчених з питань рефінансування, іпотечного рефінансування, особливо в умовах кризи, а також інші методи, такі як системний аналіз; синтез, статистичний метод та інші. У світовій практиці є три основні моделі іпотечного рефінансування, кожна з яких поряд зі спільними для всіх моделей рисами, має специфічні, притаманні лише їй ознаки. Найдавнішою і, мабуть, найнадійнішою є так звана однорівнева, модель, поширена в європейських та багатьох інших країнах світу. Дворівневі моделі, поширені у США та деяких азійських країнах, а також, до певної міри, у Франції, є мобільнішими порівняно з першою, але й більш ризиковими. Дослідження ризиків, пов’язаних із функціонуванням тієї чи іншої моделі, є дуже актуальним, а тому заслуговує на значну увагу науковців та практиків. Наукова новизна полягає в проведеному порівняльному аналізі моделей іпотечного рефінансування та їх зв’язку із фінансовими кризами. Запропоновано створення механізму іпотеки, який поєднує паралельне співіснування двох моделей (одно- та дворівневої) функціонування ринку іпотечного кредитування. Практична значимість статті полягає в розв’язані дилеми: як ефективно і безпечно для всіх учасників кредитного ринку використати надані можливості моделей рефінансування в умовах фінансово-економічної кризи.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

Анотація. Одним із дієвих інструментів забезпечення прийняття управлінських рішень є комплексна діагностика результатів діяльності підприємства. Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених питанням діагностики та оцінки діяльності підприємства, a також на широке висвітлення зазначених питань у навчальній фаховій літературі, питання методики й організації комплексної діагностики результатів діяльності підприємства на основі інтегрального підходу, потребують подальших досліджень з огляду на їх актуальність та складність проведення. Неоднозначність теоретичних положень і недостатність відповідних практичних розробок у цій області вказують на потребу в комплексному дослідженні теоретико-методологічних і практичних засад даної проблеми. В статті на основі дослідження стану АПК України виявлені тенденції його розвитку, серед яких: нарощення обсягів виробництва та експорту; значні інструменти підтримки агробізнесу державою; при зменшенні загального експорту продукції збільшення експорту продукції АПК з України; превалювання експорт агропродукції над імпортом тощо. Об’єктом для дослідження тенденцій економічної діяльності підприємств аграрного сектору вибрано господарська діяльність ПрАТ «Вінницький олійножировий комбінат» – найпотужнішого виробника рослинних олій в Україні. Доведено, що у цілому діагностика результатів діяльності підприємства дозволила зробити висновок про нестабільність його фінансового стану. Аналогічний висновок отримано і у результаті діагностики банкрутства підприємства за дискримінантною моделлю, запровадженою «Порядком оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій». Авторами обґрунтовано потребу підприємств агропромислового сектору у інтегральному підході до комплексної діагностики результатів діяльності, який включає ключові індикатори за всіма напрямами, що можуть використовуватися не тільки для прийняття управлінських рішень, але й для моніторингу. Здійснена комплексна діагностика результатів діяльності підприємства на прикладі агропромислового підприємства Вінниччини – ПрАТ «Вінницький ОЖК» – за 2018-2020 рр. Ключові слова: діагностика, комплексна діагностика, методи, показники, інтегральний підхід, АПК, агросектор.

Стаття присвячена розгляду питання щодо ролі інструментів маркетингового меха-нізму у системі державного управління та щодо їх впливу на формування і реалізацію,детермінованої потребами та запитами громадян, діяльності органів державної владита місцевого самоврядування в Україні. Показано, що використання інструментів мар-кетингового механізму у державному управлінні здійснюється на основі поєднаннякількох фундаментальних управлінських принципів, що стосуються маркетинговоїпарадигми регулювання та використання державних механізмів управління у різнома-нітних соціальних сферах. Доведено, що реалізація так званого підходу маркетинг-міксу діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, який складаєтьсяз таких елементів: продукт (у вигляді товару або послуги), ціна, просування і розпо-всюдження сприятиме соціальній оптимізації політико-адміністративної діяльностіорганів державного управління, але за умови системного, комплексного застосування.Звернуто увагу, що поряд з системними завданнями інструментарію маркетинговогомеханізму державного управління такими як: орієнтація всієї діяльності органів владиі управління в інтересах громадян і взагалі суб’єктів економічної діяльності чи макси-мізація конкурентних ознак економіки країни виникають нові, пов’язані переважно іззабезпеченням якості життя та розширенням соціальних функцій державного марке-тингу. Серед новаторських напрямів його розвитку слід відмітити забезпечення опти-мального поєднання основних призначень території країни - як місця проживання, якмісця відпочинку (природне середовище) і як місця господарювання; орієнтація дер-жавного маркетингу на перспективу, але разом з тим на реально досяжні цілі; популя-ризація державного маркетингу, відповідних програм і дій. Визначено перспективні,практичні завдання конкретно-управлінського характеру, що мають бути вирішені врезультаті становлення інструментарію маркетингового механізму стосовно реформу-вання державного управління в Україні в контексті процесів соціальної модернізації тадержавотворення.

Анотація. У системі управління підприємством одне з головних місць належить системі управління структурою капіталу. Саме вона відповідає за пошук джерел для забезпечення діяльності підприємства та формування шляхів ефективного використання ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Формування дієвого механізму фінансування діяльності підприємств потребує вдосконалення теоретичних та практичних аспектів, пов'язаних з управлінням капіталом підприємств як певною сукупністю його фінансових ресурсів. Метою дослідженняє визначення складових експлейнарного базису управління структурою капіталу підприємств. У статті розглянуто складові експлейнарного базису структури капіталу підприємств, що являють сукупність теоретичних основ та інструментів, які залучаються для оптимізації структури капіталу. Автором досліджено особливості терміну «капітал» в залежності від етапів розвитку економічної думки. Розглянуто підходи різних груп вчених щодо складових структури капіталу. Визначено роль інтелектуального капіталу в ефективній діяльності підприємства поряд з іншими виробничими факторами. Систематизовано погляди науковців щодо позиціонування складових сукупного капіталу в координатах зовнішнього та внутрішнього середовища підприємств. В роботі зазначено, що однією з складових експлейнарного базису є теорії структури капіталу, які відображають багатоаспектність тлумачення сутності цього об’єкту. Виходячи з цього було цього було сформульовано складові експлейнарного базису управління структурою капіталу в розрізі теорії компромісу,теорії агентств, теорії інформаційних витрат, теорії витрат на контракти, теорії відстеження ринку та надані тлумачення управління структурою капіталу. Результати дослідження сутності управління структурою капіталу мають стати теоретичною базою щодо наукового уявлення про його експлейнарний базис, сприяти подальшому розвитку теорії структури капіталу. У статті запропоновані підходи до системи управління структурою капіталу, які дозволять максимізувати ефективність господарської діяльності та забезпечити стабільне економічне зростання. Ключові слова: структура капіталу, управління структурою капіталу, експлейнарний базис, експлейнарний базис управління структурою капіталу