Academic literature on the topic 'Інстинкт самозбереження'

Стаття присвячена висвітленню проблеми потреби встановлювати контроль над факторами ризику та невизначеності через теоретичний аналіз місця ризику у життєвому просторі особистості. У статті здійснено різнобічний аналіз розуміння ризику у психології, визначено оціночну дихотомію ризикованість / не ризикованість. Виявлено риси схильної до ризику особистості: погане самоврядування, послаблений інстинкт самозбереження, імпульсивність, ригідність, індивідуалістичність, тощо. Розглянуто питання нормативності особистості, яка є наслідком особистої потенційності з двох точок зору: як «тілесна» нормативність, яка розглядається насамперед через адаптацію, та соціальну «надприродну» нормативність. Виявлено параметри ризику через оцінку невизначеності та діалектику дихотомії «успіх – невдача». Розглянуто схильність до ризику, ризик-рису як стійку системну інтегральну властивість особистості, полікомпонентну за своєю структурою, що включає формально-динамічні, якісні, змістовні, соціально-імперативні характеристики. Проаналізовано зв'язок оцінки ризику з цінностями і нормами соціального характеру із врахуванням соціокультурного контексту. Встановлено, що ризик виникає як показник потенційності та невизначеності результату й може трактуватися як показник відкритості особистості.

У статті розкрито особливості багатоаспектного явища підліткової аутоагресії та зв’язок аутоагресивних проявів. Основну увагу направлено на дослідження причин саморуйнівних дій, що реалізуються внаслідок послаблення інстинкту самозбереження в поєднанні з депресивним афектом. Здійснено аналіз вікових характеристик аутоагресорів, які впливають на початок аутоагресивної поведінки внаслідок незадоволених соціальних потреб.

Рецензія на монографію: Томазов Валерій. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації. Київ: Інститут історії України НАН України, 2020. 354 с.

У статті стверджується, що “популізм” як явище стає архетипом сучасного світу. Вказано, що популізм базується на емоційній та нераціональ- ній природі страху та інстинкті самозбереження. Визначено, що в колективно- му несвідомому закарбувалися всі психологічні травми попередніх поколінь, ґрунтується сучасне соціальне життя, вирощуються та наповнюються нові архетипи, які стають фактором впливу на діяння цілого покоління людей. Обґрунтовано, що інструментальною основою популізму є інформацій- но-комунікативний світ, який стрімко розвивається. Стверджується, що модернізація країн по всьому світу, спрощений доступ до світових інформа- ційних мереж і широке використання смартфонів дають людям можливість користуватися Інтернетом. Соціальні мережі є одним з найпопулярніших он- лайн-видів діяльності. Вказано, що засоби масової комунікації в житті сучасного суспільства ві- діграють важливу та водночас небезпечну роль, замінюючи функцію інфор- мування населення на формування певних поглядів, ідей і думок. Автори впевнені, що сучасні інформаційні ресурси спрямовані, насамперед, на мані- пулювання суспільною свідомістю, яка контролюється урядами різних кра- їн, власниками телевізійних каналів і використовується як пропагандистська зброя. Спрогнозовано, що за таких умов архетип популізму під час демокра- тичних виборчих перегонів нарощуватиме свій підсвідомий вплив. Доведено, що ґрунт для розвитку та процвітання архетипу “популізму” в Україні є дуже плідним, оскільки наше суспільство має травму і в третьому і в другому поколінні та переживає посттравматичний психологічний синдром голодомору, репресій, втрати державності, російської агресії на сході Украї- ни, тому використання “популізму” в суспільстві буде тільки посилюватися та сприятиме прийняттю нераціональних рішень. Водночас існує запит суспільства на зміни та потребу самоактуалізованої інтровертної активної людини.