Journal articles on the topic 'Інновація цінності'

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.

У роботі зазначено, що особливість управлінської діяльності керівника закладу освіти на сучасному етапі визначається появою інноваційних технологій керівництва, а інновації мають своє неповторне значення для кожного керівника, колективу, закладу в цілому. Відповідно до поставленої мети (розкрити аксіологічні засади управлінських інновацій) обґрунтовано, що управлінські інновації доцільно розглядати у аксіологічному контенті – з точки зору їх цінності. За допомогою методів наукового пізнання розкрито аксіологічний контент інновацій в управлінні закладом освіти, який має бути показником готовності та здатності керівника нетрадиційно вирішувати актуальні проблеми й свідченням високого професіоналізму та інноваційної компетентності. Констатовано, що аксіологічний підхід стає механізмом, що забезпечує зв’язок між теорією і практикою управління. На прикладі партисипативного управління та коучингу показано аксіологічний потенціал інновацій. Визначено критерії управлінських інновацій у аксіологічному контенті, підходи до оцінювання їх потенціалу.

Мета статті — проаналізувати цінності, які покладено в основу побудови стратегічного розвитку шести європейських університетських бібліотек — Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київського університету імені Бориса Грінченка, Вільнюського університету, Варшавського університету та Ягеллонського університету. У дослідженні використано методи системного і контент-аналізу. Зазначено, що цінності університетських бібліотек корелюються із базовими складниками корпоративної культури і можуть класифікуватися у певних категоріях, зокрема як етичні цінності, соціально-економічні цінності, комунікативні цінності тощо. Серед цінностей, які сповідують сучасні університетські бібліотеки виділено такі: відкритість, доступність, повнота, інновації, науковість, професіоналізм, партнерство, відповідальність, традиції. Для порівняльного аналізу використано також результати британського науково-дослідного проєкту, спрямованого на визначення та відображення цінностей університетської бібліотеки у ХХІ ст. Наукова новизна. Вперше проаналізовано ціннісні орієнтири європейських бібліотек з позицій системного аналізу документів, що визначають їхній стратегічний розвиток та кореляцію із категоріями корпоративної культури закладів вищої освіти, засадничими принципами академічної доброчесності. Висновки. Особливу увагу приділено імплементації п’яти засадничих цінностей академічної доброчесності: чесності, довіри, справедливості, поваги та відповідальності у цінності стратегічного розвитку університетів. Визначено, що «відкритість» є базовою цінністю як для українських бібліотек, так і для закордонних. Значними для більшості бібліотек є такі цінності, як «партнерство», «інновації», «відповідальність». Відмінними ознаками є те, що бібліотеки українських університетів як цінність визначають «сервісність», а закордонні — «традиції».

Мета: проаналізувати особливості почуття причетності педагогічної спільноти в контексті здійс-нення освітньої реформи. Для досягнення поставленої мети на емпіричному етапі було використано метод on-line опитування за допомогою розробки авторської анкети «Емоційний аспект ставлення педагогічної спільноти до різних напрямів реформування загальної середньої освіти», а також застосовано методи статистичної обробки даних за допомогою пакета SPSS-20.Результати. За результатами емпіричного дослідження встановлено рівні прояву почуття причетно-сті респондентів до освітньої реформи, охарактеризовано соціально-демографічні та професійні дані досліджуваної вибірки. Проаналізовано показники втоми у кожній із виокремлених підгруп. Встановлено взаємозв’язок між почуттям причетності педагогів і втомою щодо освітньої реформи: зі збільшен-ням почуття суб’єктивної причетності педагогів зменшується втома щодо цього процесу.Висновки. Під час управління освітньою реформою науковці досить часто вказують на проблему супротиву інноваціям, яка виникає через низку психологічних факторів: неналагоджену комунікацію та низький ступінь довіри педагогів до управлінців освітою; відсутність консенсусу з боку учасників реформування; негативний емоційний фон, який виникає під час обговорення реформи всередині окремої педагогічної спільноти, школи або вчительського колективу. Процес здійснення освітньої реформи може гальмуватися через те, що безпосередні її виконавці – вчителі – почуваються відчуженими від процесу інновацій, мають низький показник почуття причет-ності до освітньої реформи. На основі теоретичного аналізу напрацювань учених встановлено, що почуття причетності педагогічної спільноти до освітньої реформи проявляється на декількох рівнях: афективному – через позитивний емоційний фон вчителів щодо реформ; на мотиваційно-поведінко-вому рівні – через бажання бути активними учасниками освітніх інновацій, прагнення брати участь у спільних професійних і позапрофесійних заходах, пов’язаних з освітніми інноваціями; на когнітив-ному рівні – через поділ спільних професійних цінностей і рефлексію думок своїх колег. Консолідація думок на рівні колективних інтересів і цінностей педагогічної спільноти, міжособистісна кооперація у процесі впровадження освітніх інновацій сприяє розвитку адекватного почуття причетності до них. Ключові слова: педагоги, емоції вчителів, втома, почуття, причетність до реформування, залучення, освітні інновації. The purpose of the study is to analyze the features of the sense of pedagogical community’s belonging in the context of educational reform. At the empirical stage, the following methods were applied: on-line survey, which was based on the author’s questionnaire “Emotional aspect of the pedagogical community’s attitude to various aspects of the reform towards general secondary education”, as well as statistical data processing methods, such as SPSS-20.Results. Based on the results of the empirical study, there have been established the levels of the respondents’ sense of belonging to the educational reform. The key characteristics of our respondents have been disrobed and shown in diagrams and graphics. Fatigue rates in each of the selected subgroups have been analyzed. The relationship between teachers’ sense of belonging and fatigue in relation to educational reform has been established: as teachers’ sense of subjective belonging increases, fatigue in this process decreases.Conclusions. When managing educational reform, scholars often point out the problem of resistance to innovation of the teachers, which arises due to a number of psychological factors: poor communication and low trust of the teachers to the education managers; lack of consensus on the part of reform among all the participants; negative emotional background that arises when discussing the reform within a particular pedagogical community, school or teaching staff.It has been find out that the process of implementing educational reform may slow down by the fact that its direct providers – teachers, feel alienated from the process of innovation, have a low level of the sense of belonging to educational reform itself. Based on the theoretical analysis, it has been established that the sense of pedagogical community’s belonging to the educational reform manifests on several levels: affective – through teachers’ positive emotional background regarding reforms; at the motivational and behavioral level – through their desire to participate actively in educational innovations and joint professional and non-professional activities related to educational innovations; at the cognitive level – through sharing common professional values and reflection of the opinions of their colleagues.Key words: teachers, teachers’ emotions, fatigue, sense, belonging to reform, engagement, educational innovations.

В статті розглянуто сутність корпоративної культури, особливості її функціонування в умовах сучасного бізнес-середовища. Визначена роль корпоративної культури у системі менеджменту організації. Охарактеризований управлінський та соціально-психологічний вплив корпоративної культури на організацію в цілому та персонал зокрема. Зроблена спроба довести вплив корпоративної культури на всі організаційні процеси: виробництва, трудові, технології, маркетингу, комунікаційні, процеси кар’єри та соціалізації, а також прийняття та ухвалення рішень; на організаційну поведінку (індивіда та колективу, мотивацію та соціально-психологічний клімат); на конкурентоспроможність, потенціал організації. Враховуючи групування організаційних цінностей за визначеними ознаками: на етико-соціальні, економіко-прагматичні та емоційно-розвивальні, запропоновані варіанти їх доповнення, продиктовані вимогами сучасності та всесвітньою пандемією COVID-19. Це цінності життя, безпеки, єдності, самодисципліни та взаємодопомоги, залучення. Запропоновані заходи із модернізації корпоративної культури в сучасних нестабільних умовах, з огляду на виклики зовнішнього середовища, які охоплюють індивідуальну діагностику впливу пандемії на організацію, розробку схему заходів переміщення та захисту персоналу, організацію роботи у нових реаліях, забезпечення персоналу необхідними технологіями, а також розробку нових підходів до управління згуртованістю та лояльністю персоналу. Сформовані поради для менеджерів щодо управління в умовах гібридної трудової діяльності (змішаний тип online та offline). Сформований вектор розвитку корпоративної культурі з акцентом на забезпечення бізнес-безпеки, кадрової безпеки, що передбачає, культивування оновлених цінностей, норм, правил; залучення персоналу; впровадження системи підтримки працівників; впровадження інновацій в робоче середовище тощо.

У статті наведено інструментальне наповнення процедури маркетингового тестування для оцінки ринкової адекватності ідей товарних інновацій з метою відбору найперспективніших із них. У наукових працях широко представлені різні інструменти маркетингового тестування, більшість із яких застосовують формалізовані методи аналізу, але не завжди дають адекватну оцінку рівня перспективності. Тому бажаними є інструменти, що характеризуються більш точними результатами такої оцінки. Серед таких інструментів варто відзначити такі методи: контрольних питань, критеріїв фільтрації, оцінної шкали, розрахунку умовного показника якості ідеї, розрахунку рейтингу ідеї, оцінки імовірності ринкового успіху ідеї товару, доданої цінності, управління портфелем проектів тощо. Вибір конкретного методу є індивідуальним.

Метою статті є короткий опис особливо- стей інформаційного суспільства, з особливою увагою до того, як змінюється роль самої людини в глобальних проце- сах інформатизації. З одного боку, інформаційне суспільство дозволяє значно підвищити ефективність праці, розкрити потенціал особистості у вільній та творчій діяльності та про- явити себе в інноваціях та науці. З іншого боку, саме людина в цих умовах може бути фактором ризику. Це дослідження присвячене вивченню антропологічних проблем інформаційної глобалізації та можливостям їх вирішення за допомогою нових освітніх стратегій. Методологічні принципи дослідження. На основі результатів фундаментальних досліджень зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства автор визначає головну проблему – непідготовленість самого суспільства до нових реалій інформаційної глобалізації. Е. Тоффлер дав назву цій проблемі – «шок від майбутнього», який міцно закріпився в науковій літературі XXI століття. Аналіз літератури дозволяє нам встановити, що однією з проблем інформаційного суспільства є система споживчих цінностей, яка сформувала- ся у ХХ столітті. Однак саме в умовах швидкого формування інформаційного суспільства колишня система цінностей стано- вить певну загрозу для майбутнього цивілізації. Наукова новиз- на. У статті також розглядається проблема «інформаційного розриву», тобто нового типу соціальної нерівності, причиною якої є те, що певна частина населення не має належного рівня знань та навичок для роботи з інформаційними технологіями та, відповідно, не може пристосуватися до нових умов повної цифровізації, отже, маргіналізується. У контексті цієї проблеми всебічно розглядається феномен інформаційної культури особистості, а також демонструються основні стратегічні напрями та цінності її формування. Особлива ува- га приділяється новому типу етики – «інформаційній етиці». Обґрунтовано зроблений висновок про необхідність належної уваги до проблеми формування нової системи гуманістичних цінностей, яка відповідала б викликам інформаційної глобалізації за допомогою нових освітніх стратегій, тенденцій та парадигм. Розглянуто такі основні тенденції сучасної вищої освіти, як фундаменталізація, гуманізація та інформатизація, обґрунтовано доцільність синергетичної парадигми освіти, яка розглядає саму освіту як відкриту, нелінійну та самоорганізуючу систему. Висновки. Нова парадигма освіти більше відповідає вимогам інформаційного суспільства, оскільки дозволяє значно збагатити наукову методологію та стимулювати міждисциплінарні дослідження, що значно покращить якість як технічної, так і соціально-гуманітарної освіти.

У статті розглянуто традиційну бізнес-модель «підписка» та шляхи її інноваційних перетворень. В сучасних мінливих умовах бізнес-моделі мають змінюватись так само як продукти компаній і процеси. Розглядати інноваційні перетворення запропоновано за зміною мінімум двох із чотирьох складових: клієнта, ціннісних пропозицій, ланцюгів створення вартості та механізму генерації прибутку. Такі перетворення особливо доречні для адаптації традиційних бізнес-моделей, які успішно використовуються у різних сферах. Одним з факторів, що спричинив зростання кількості підписників таких потокових сервісів, є пандемія і посилення попиту на доступ до контенту людей з усього світу, що змушені були залишатись вдома. Так перевагами потокових сервісів над традиційними виробниками і поширювачами контенту було визначено можливість зекономити час, зручність платежів та їх регулярність, що забезпечує такий самий регулярний доступ до величезної бібліотеки. Для прикладу було обрано «інноваційну» бізнес-модель Netflix – лідера ринку subscription boх business, що визначено зміною двох з чотирьох параметрів – способу створення вартості та механізму монетизації. Це було реалізовано через концепцію підписки і необмеженого користування одночасно із доступом до оплаченого контенту у будь-який час. Третім параметром бізнес-моделі, що наразі змінює Netflix, є клієнти та їх вподобання. Обґрунтовано використання «інноваційної» бізнес-моделі Netflix за критеріями ефективності бізнес-моделі за передплатою за формулою Девіда Скока на основі співвідношення цінності передплатника протягом життєвого циклу та вартості залучення клієнта.

У статті визначено мету професійної діяльності вчителя як вихователя і носія цінностей у сучасних закладах загальної середньої освіти, його прагнення до самовдосконалення, вивчення кращого педагогічного досвіду, інновацій в освіті, комунікації зі своїми колегами, активна громадянська позиція, патріотизм. Розглянуто умови для всебічного гармонійного розвитку особистості учня, його самореалізації, розкриття індивідуальності, творчого потенціалу. Закцентовано увагу на превентивних заходах у роботі з дітьми, що визначаються приділенням особливої уваги формуванню ідентичності, основ духовності особистості, культури мислення і культури поведінки, профілактиці шкідливих звичок, ризикованої девіантної поведінки, жорстокості і насилля в учнівському середовищі.

У статті розглянуто питання особливостей глобалізаційного процесу на прикладі китайської традиційної культури. Зокрема автор зосереджує увагу на актуальному для сучасного філософського дискурсу питанні щодо способів поєднання нацією принципів культурної та соціальної традиційності зі світовими тенденціями постмодерного індустріального суспільства. Доводиться на прикладі китайської традиції, що на даному етапі розвитку Китаю вдається успішно застосовувати позитивні тенденції глобалізації у своїх національних інтересах, зокрема економічних, не втрачаючи при цьому культурної національної ідентичності. Автор обстоює думку, що ядром етнічної ідентичності китайців, їхньої несхожості на представників будь-яких інших культур, стало конфуціанство, яке являє собою фундаментальне етико-соціальне вчення, що століттями формувало суспільні, культурні, моральні тощо цінності китайського етносу. Конфуціанська культура заснована на світському понятті «доброчесного мужа», носія головних моральних властивостей: справедливості і гуманності. Автор доходить висновку, що засадничим принципом глобальних процесів щодо китайської культури є опертя виключно на національні традиційні ментальні образи, які є навіки сталими, перманентними і непорушними. Стверджується, що сучасний стан інтеграційних та інноваційних процесів китайського суспільства має своєю передумовою активний пошук способів і шляхів розвитку соціокультурних інновацій на тлі економічної та культурної глобалізації, прагнення до модернізації та індустріалізації власної економіки та суспільства з метою розвитку його внутрішніх потреб, спираючись виключно на цінності традиційної культури.

Метою статті є представлення змісту та процедури проведення технології фасилітаціїпочуття причетності педагогів до освітньої реформи в Україні. Дистанційний режим навчанняв умовах пандемії СOVID-19 став викликом для всіх учасників освітнього процесу, аджевиникла додаткова перепона у взаємодії вчитель-учень, що призвело до зменшення почуттяпричетності в учасників освітнього процесу і наклало негативний відбиток на психоемоційнусферу вчителів зокрема. Відповідно до теоретико-методологічного підходу К. Гуденоу таГ. Песонена, почуття причетності педагогічної спільноти до освітньої реформи виникаєвнаслідок переважання позитивних емоцій над негативними у ставленні до реформи;проявляється в бажанні вчителів бути активними учасниками реформи, прагненні братиучасть у спільних професійних і позапрофесійних заходах, пов’язаних з освітнімиінноваціями; та завдяки поділянню спільних професійних цінностей, сприйняттю себе якчлена своєї професійної групи. За процедурою проведення технологія фасилітації почуттяпричетності складається з комплексу рефлексивних вправ: перший блок запитаньопрацьовується згідно з моделлю 4F Роджера Гринавея, другий – відповідно до техніки«Компас цінностей» в авторській модифікації. Використання комплексу цих вправ сприятимезменшенню негативних емоцій, підвищенню рефлексивної, прогностичної здатності вчителівщодо викликів під час упровадження освітніх інновацій. Науково-практична цінність роботиполягає в тому, що вперше описано покрокову процедуру проведення технології фасилітаціїпочуття причетності вчителів до інновацій в освіті, змістовно розглянуто концепт«причетності» в емоційному, когнітивному та поведінковому аспектах. Завдання подальшихрозвідок полягають у перевірці ефективності зазначеного комплексу вправ, створеннірекомендацій для адміністрації освітніх закладів щодо оптимізації організаційної культури,розробленні психологічних методів налагодження партнерської взаємодії та взаєморозумінняз опертям на ресурсний потенціал почуття причетності вчителя.

У статті нами окреслено основні аспекти впровадження інновацій, зокрема інтерактивних технологій навчання, в освітній процес закладів вищої освіти. З’ясовано, що забезпечення інноваційності освітнього процесу закладів вищої освіти дозволяє вирішити труднощі, які виникають між традиційною системою і потребами в якісно новій освіті. Окреслено інтерактивне навчання у виші як інноваційне педагогічне явище, яке забезпечує підвищення якості підготовки кадрів нової генерації до рівня європейських та світових стандартів. Схарактеризовано структуру та місце інтерактивних технологій в освітньому процесі закладів вищої освіти. Висвітлено переваги впровадження інтерактивних технологій в навчальний процес закладів вищої освіти. Установлено, що впровадження інтерактивних технологій в навчальному процесі закладів вищої освіти сприяє успішному оволодінню студентами теоретичними знаннями з обраного фаху, виробленню умінь та навичок затребуваних на сучасному ринку праці відповідно до специфіки обраної спеціальності; формуванню загальнолюдських цінностей; розвитку умінь та навичок ефективного спілкування, асертивної поведінки, командної роботи та виробленню вмінь налагоджувати гармонійні міжособистісні відносини, як під час професійної підготовки, так і в рутинному житті. З’ясовано, що інтерактивне навчання у вищій школі сприяє реалізації як навчальної, так і виховної мети. Нами сформульовано педагогічні умови впровадження інтерактивного навчання в освітній процес вищої школи. Доведено, що інтерактивне навчання забезпечує оптимізацію й інтенсифікацію освітнього процесу та сприяє формуванню гармонійних міжособистісних відносин учасників освітнього процесу закладів вищої освіти.

У статті на основі аналізу наукової літератури, досвіду роботи у закладі вищої освіти, результатів досліджень педагогічного спрямування розкрито взаємозв’язок традицій і інновацій у педагогічній діяльності. Підкреслено, що підготовка фахівців нової формації залежить від органічного творчого поєднання традиційних та інноваційних форм, методів навчання і виховання в освітньому процесі. Розкрито суть традицій як перевірений часом педагогічний досвід, як механізм накопичення специфічних норм, цінностей, прикладів постановки і розв’язання проблем, які дозволяють за певних умов отримати гарні результати. Підкреслено, що педагогічна традиція як складне явище вміщує багато компонентів, виконує різні функції, має різні види і знаходить свій вираз у значній кількості педагогічних форм, засобів, технологій, методик. У статті показано ставлення видатного українського педагога В. О. Сухомлинського до педагогічних традицій як скарбниці, «куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок». У тексті наведено аргументи на користь реалізації інноваційних заходів у педагогічному процесі, а саме: інтенсивний розвиток ІКТ, інтеграційних процесів; особливості сучасної студентської молоді; зміна ролі і функцій викладача вищої школи. Розкрито місце і значення інновацій у діяльності викладача, зокрема, підкреслено їх роль у забезпеченні діяльної позиції суб’єктів освітнього процесу, у вивченні досвіду обговорення проблем, набутті самостійності, формуванні активно-позитивної мотивації, спрямуванні особистісного розвитку, сприянні розвитку пізнавального інтересу, введенні здобувачів у дослідницьку сферу. На основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди дослідників щодо вагомого «внеску» інноваційності в стимулювання академічної і професійної мобільності здобувачів на основі самоосвіти, їх ціннісних орієнтирів і життєвих смислів. У статті представлено у систематизовану вигляді вимоги до викладача вищої школи, як головного реалізатора інновацій у професійній діяльності. Підкреслено, що викладач, який здатний творчо, результативно працювати, бути конкурентоспроможним в умовах сьогодення, виступає «творцем», ініціатором конкретних нововведень, може мати статус інноваційної особистості. Подано різні точки зору науковців щодо визначення «інноваційної особистості». Отримано висновок про доцільність розумного поєднання традиційних і інноваційних форм та методів, про процес взаємоперетворення інновацій у традиції та народження нових інновацій із традицій, про їхній взаємозв’язок і взаємодоповнення.

Розглядаються особливості функціонування економічних систем з позицій їх статичної та ди-намічної ефективності. З’ясовується вплив панівної чуттєвої культури Заходу – нігілізму – на способи забез-печення прибутковості від економічної діяльності, зокрема через техногенез. Обґрунтовується неможливість вивести ідею розвитку з когнітивного патерна нормативного стандарту статичної ефективності – ринково-го гомеостазу. Ринок трактується як інформаційний механізм забезпечення інсайдерства нових комбінацій у режимі динамічної ефективності як єдиної умови прибутковості фірми. Прибуток трактується як дохід за виробництво інформації – міри знятої невизначеності упорядкованого буття, даного у пізнання через прояв-лення якісних властивостей до того не існуючих речей. Стверджується організаційний статус альфа-патерна шумпетерівського новатора у структурі тріалектичної патернальної конфігурації мікрорівня базових патер-нальних бізнес-тріад. Функцію бета-патерна виконує венчурний капіталіст, а гомеостатичного гама-патерна – маркетолог, який персоніфікує мету системи – розподіл і привласнення доходів від реалізації продукції на ринку. Інсайдерство нових комбінацій інноваційних впроваджень запускає кумулятивні кола зростаючої при-бутковості в режимі дифузії інновацій. Принцип розподілу тісно пов’язаний із ментальністю впроваджувачів: максимальний прибуток отримують впроваджувачі 1-2-го рівнів; конкурентна боротьба на ринку за-гострюється на 3-4 стадіях, а 5 категорія впроваджувачів уособлюють гомеостаз без прибутковості техно-логічного проекту в силу вирівнювання середньої норми прибутку. На стадії гомеостазу гама-патерн набуває статусу організаційного і апелює до ресурсу влади для патерналістських гарантій прибутковості. Культурні наративи ініціюють поведінкові патерни трансформації комерційної мрії у фінансові цінності шляхом зміни світу через ІТ-технології. Наголошується, що апеляція гама-патерна до послуг ресурсу влади відбувається на мезорівні патерна влади, який теж являє собою патернальну тріалектичну конфігурацію: альфа-патерн – знання, бета-патерн – сила та гама-патерн – багатство. Знання виступає організаційним патерном, бо воно пропонує нові проекти буття на основі розширених утилітарних сенсів людського існування. В індустріальну добу апеляція до влади породжувала авторитарні політичні режими та крупні монопольні об’єднання, а та-кож забезпечувала синхронізацію та стандартизацію виробництва і розподілу. Сучасна цифрова економіка являє собою інформаційну мережу асинхронних біфуркацій часового ландшафту, де стандартизація як факт успіху першопрохідця, що підлягає мімезису, спресовується в часі, поступаючись сегментації та персоніфікації інтелектуальних благ. Апеляція до ресурсу влади у постіндустріальній економіці формує особливий гомеоста-тичний патерн мезорівня базових патернальних тріад – “залізний закон олігархії”.

Анотація. Сучасний стан української економіки свідчить про те, що процес розроблення і реалізації ефективної стратегії розвитку є дуже важливим, оскільки стратегії сталого економічного розвитку України — один із найважливіших документів, що характеризують довгострокові цілі та напрями соціального розвитку України — економічний розвиток, розвиток, досягнення. Варто зазначити, що в європейських країнах такій стратегії приділяється більше уваги, вона дуже детальна. Досліджено стратегічне бачення сталого соціально-економічного розвитку України до 2030 року. Воно демонструє реформування цінностей народу України з метою досягнення балансу між економічним, соціальним та екологічним розвитком. Розвиток вітчизняної економіки є одним із пріоритетних завдань у трансформаційних умовах нашої країни. Україна має стати країною із сильною економікою та інноваційними інноваціями. Для цього потрібно, перш за все, відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке економічне зростання шляхом проекологічних дій, створити сприятливі умови для економічної діяльності та створити прозору податкову політику. Досліджено цілі сталого розвитку, а саме: боротьба з бідністю і голодом, міцне здоров’я, якісна освіта, гендерна рівність, хороша санітарія і чиста вода, поновлювана енергія, гідна робота та економічне зростання, інновації та інфраструктура, зменшення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських і наземних екосистем, мир і справедливість, партнерство задля сталого розвитку. Проведено дослідження щодо місця України в міжнародних рейтингах, аналіз динаміки основних показників індексу глобальної конкурентоспроможності України, досліджено динаміку індексу економічної свободи України за 2019—2020 року. За дванадцятьма категоріями економічної свободи Україна належить до країн світу: права власності — 123, свобода від корупції — 154, свобода оподаткування — 100, державні витрати — 161, свобода заснування — 111, свобода ринку праці — 146, грошова свобода — 184, свобода торгівлі — 54, свобода інвестування — 165, фінансова свобода —160. Результати мають визначити частку кожної з чотирьох груп в індексі економічної свободи. Ключові слова: сталий розвиток, економіка, індекс, конкурентоспроможність, стратегія, національна, розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл. 10.

Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).

У статті проаналізовано зміну стратегії підготовки сучасних фахівців, зокрема вихователів дошкільних закладів, в умовах інноваційної трансформації освіти, схарактеризовано поняття «інноваційна спрямованість вихователя», «готовність до інноваційної діяльності», «інноваційна культура», «інноваційна компетентність» та встановлено зв’язки між ними. Аналіз підходів різних авторів засвідчує, що одностайності у підходах до розуміння їх суті у дослідників немає. Однак науковці відзначають важливість ролі педагога у здійсненні інноваційних процесів, що актуалізує проблему розуміння вимог до нього. У статті обґрунтовано та розроблено комплекс вимог до вихователів у контексті реалізації інновацій у дошкільній освіті в площині трьох підходів: особистісного (наявність інноваційної спрямованості, сформованість інноваційної культури), діяльнісного (володіння технологіями дослідницької й проектної роботи, прийняття суб’єктності дитини як цінності, здатність до взаємодії з іншими педагогами) та компетентнісного (оволодіння інноваційною компетентністю). Аналізуючи вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки вихователя, підкреслюється, що він повинен уміти спрямовувати навчально-виховний процес на особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так, щоб кожна дитина мала необмежені можливості для самостійного і високоефективного розвитку. А це у принципово інших вимірах визначає проблематику і зміст професійної та особистісної підготовки вихователя, актуалізує необхідність створення педагогічних систем, зорієнтованих на інноваційну діяльність, і відповідно на пошук нових підходів до підготовки майбутнього фахівця.

Будь-які управлінські рішення, але в першу чергу ті, що приймаютьсяв просторі політики, є основою для формування політичних цінностей, визначають сутність життя політики і напрями її реалізації, а в кінцевомурахунку і всю людську діяльність. Розвиток цивілізації можна представитияк послідовний ланцюжок прийняття рішень. Будь-яка активність – цереалізація певного проекту, при цьому політичні проекти набувають пріоритетного значення серед всіх інших сфер діяльності та здатні кардинальноміняти життя людей, тому дослідження політичних рішень і технологій їхприйняття – це тематика, яка ніколи не втратить актуальності. В данійстатті розглянуто два основних підходи до тлумачення ролі політичнихрішень в системі політичного управління, а також підходи до вирішенняпроблематики створення технологій прийняття політичних рішень.Виявлено зв’язок між технологією прийняття політичних рішень і інноваційною політикою України. Зроблено висновок, що технологія прийнятьполітичних рішень – це складний процес, що проходить кілька стадій відініціації до реалізації, але тільки впровадження інновацій в сфері науки іполітики можуть зробити цей процес ефективним.

У статті розглянуто педагогічні умови використання інтерактивних технологій навчання під час підготовки фахівців фармацевтичної галузі охорони здоров’я України. За результатами аналізу наукових праць визначено сутність поняття «педагогічні умови» та їхні властивості. Узагальнено психолого-педагогічні дослідження особливостей інноваційних процесів у підготовці майбутнього фармацевта на етапі реформування і модернізації вітчизняної вищої освіти. Обґрунтовано пріоритетність якісної підготовки висококваліфікованих кадрів; упровадження нових освітніх технологій; забезпечення інтеграції фармацевтичної науки та практики. З’ясовано, що нині актуальними є питання, спрямовані на осучаснення системи освіти майбутніх фармацевтичних фахівців, без чого неможливо готувати висококваліфікованих професіоналів своєї справи, які б високо цінувалися на ринку праці, могли продуктивно працювати в сучасних соціально-економічних умовах України. Аргументовано переваги використання інтерактивних технологій у навчальному процесі. Уточнено, що важливим завданням діяльності фармацевтичного коледжу є підготовка освіченого, творчого фахівця, зорієнтованого на професійний саморозвиток, а також формування системи цінностей, у якій цінність людського здоров’я та його збереження займає перше місце. Визначено, що педагогічні інновації пов'язані сьогодні зі впровадженням у навчально-виховний, навчально-виробничий та методичний процеси інноваційних, інформаційних та інтерактивних технологій навчання, які спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності студентів, формують і розвивають позитивний інтерес до навчальної дисципліни, перетворюють студентів на активних учасників навчального процесу. Ці завдання викладач може вирішити, розвиваючи та формуючи інтерес у студентів до самостійного набуття знань. Доведено, що нововведення (інновації) не виникають самі по собі, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Авторами визначено, що інтерактивні технології навчання досить швидко були визнані викладачами фармацевтичного коледжу як дієвий засіб упровадження нових освітніх технологій.

У статті розкрито основні аспекти міжнародного співробітництва України в галузі вищої освіти (2000–2005 рр.), проаналізовано його напрями, нормативно-правову базу. Звернено увагу на впровадження сучасних інновацій, розвиток співпраці між університетами України та Європи. Акцентовано на участі в програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними працівниками зростанню мобільності кадрів. Відмічено, що Міністерство освіти і науки України використовує європейські підходи у розвитку міжінституціонального співробітництва на неурядовому рівні. Зокрема за програмою Tempus відкрито інноваційний центр з міжнародних освітніх програм “ІНКОС”, що є важливою складовою реформування системи вищої освіти в Україні.Зосереджено увагу на основних акцентах приєднання України до Болонського процесу. Розкрито основні завдання у цьому контексті, як-от: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; формування мережі вищих навчальних закладів, для задоволення потреби кожної людини і держави в цілому; створення умов для постійного навчання впродовж усього життя; запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Також, зазначено що розвиток України у процесі євроінтеграції повинен бути спрямований на загальносвітові цінності: права національних меншин, права людини, свободу здобуття освіти, парламентаризм та ін. Визначено також, щодо створення єдиного європейського простору належать: якість освіти, викладання, наукові дослідження, єдність з європейським ринком праці,привабливість для талановитих студентів та ін.

Сучасні тенденції формування здорового раціону харчування диктують необхідність створення нових продуктів із підвищеною біологічною та фізіологічною цінністю. Важливу роль в цьому відіграє можливість використання традиційної сільськогосподарської сировини, яка вирощується у безпосередній близькості від місць її переробки, що дозволяє помітно скоротити витрати на транспортування і зберігання сировини, розширити асортимент продуктів харчування. Поліпшення харчування населення можливе завдяки використанню в рецептурі харчових продуктів натуральної рослинної сировини, традиційно вирощеної, зібраної, підготовленої в Україні, що має високу біологічну цінність. Необхідність відстеження розвитку сучасних технологій потребує постійного удосконалення та впровадження інновацій у харчовій промисловості насамперед завдяки використанню продуктів харчування з високим вмістом біологічних сполук. Аналіз літературних джерел із використання мікрозелені у продуктах харчування дозволяє зробити висновок, що наразі ця сировина є перспективною та належить до інноваційних продуктів харчування. Використання мікрозелені в раціоні харчування дозволяє наповнити організм людини поживними органічними речовинами, такими як білки, вітаміни С, В, К, Е, каротиноїди, мінерали та інші корисні елементи (калій, кальцій, фосфор, магній, залізо, йод, сірка), а також ефірні олії. В роботі наведено результати досліджень біологічної цінності мікрозелені різних сільськогосподарських культур та її вплив на організм людини. Використання переваг застосування мікрозелені в раціоні харчування пов’язане з лікувальним ефектом, зокрема, з наявністю в її складі вітамінів, амінокислот, що мають широкий спектр біологічної активності з антибактеріальним, антивірусним ефектом.

Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.

Розглянуто соціокультурні чинники споживання лікарських засобів які стосуються пацієнта та медпрацівника. Проаналізовано релевантний науковий дискурс та досвід емпіричних досліджень, здійснених, зокрема, із використання інструментаріїв дослідження цінностей Р. Інглегарт, Г. Хофстеде, Ш. Шварц, Г. Айзенка й ін. На підставі вторинного аналізу баз даних дослідження «Eurobarometer» розкрито особливості споживання лікарських засобів насленням країн ЄС та України. З‟ясовано, що існують значимі кореляції поміж соці-ально-економічними, інституційними й соціокультурними показника-ми, що характеризують якість життя в досліджених суспільствах і практиками (не)належного споживання лікарських засобів. Виявлені результати вказують на соціальну (соціокультурну, інституційну та економічну) укоріненість практик споживання лікарських засобів. Доводиться, що найбільш адекватною теоретико-методологічною «рамкою» для пояснення виявлених результатів є неоінституціоналізм, який звертає увагу дослідників на соціальні передумови успішності управлінських інновацій. У процесі реформування сектору охорони здоров‟я та інституту фармації зокрема в сучасному українському суспільстві зростає актуальність такого дослідження потенціалу заходів із реформування й труднощів на їхньому шляху.

Варнавська І. В. Сучасні погляди на проблеми мо­ральності як важливого аспекту формування особи­стості молоді України. - Стаття. У статті розглядаються проблеми моральності, оскільки визначена проблема є досить важливим складником виховання і формування особистості в сучасному українському суспільстві. В сучасному су­спільстві стан моральної освіти можна визначити як незадовільний. Зруйновано систему освіти, яка не тіль­ки задавала ідеологічні орієнтації, а й надавала духов­ні, моральні та естетичні знання. Унаслідок цього роз­виваються вседозволеність і цинізм щодо моральних цінностей народу, вироблених ним протягом багатові­кового існування, і щодо патріотизму також. Об’єктив­ною реальністю стало наростання негативних тенден­цій у дитячому і молодіжному середовищі. Сучасний педагог повинен бути здатний до багатоваріантності педагогічних дій, прогнозування важливих виховних результатів, проєктування розвитку особистості, а також він має уявляти, якого громадянина і патріота Батьківщини йому необхідно виховати. Успішне вирі­шення завдань виховання, істотне поліпшення всього педагогічного процесу, розвиток пізнавальної, трудо­вої активності дітей і молоді безпосередньо пов’язано з удосконаленням підготовки педагогів, їх професій­но-педагогічної майстерності, ерудиції та культури (як загальної, так і професійної). У висновках відзначено, що поліпшення морального стану нашого суспільства багатьма пов’язується зі зверненням до традиційних цінностей українського народу. Однак слід мати на ува­зі, що установки, які становлять основу традиційної моральності, часто отримують в наш час не традицій­ну, а модерну, а то і постмодерну інтерпретацію. Мож­ливо, це буде наслідком реставрації традиційних цін­ностей всередині принципово нових способів моральної регуляції. Мораль сучасної молоді може розглядатися як модель, що дозволяє вивчати природу цих інновацій за умови збереження спадкоємності в розвитку мораль­ної культури нашого суспільства.

Визначено провідну роль цифровізації та формування Індустрії 4.0 для економічного розвитку країн у сучасних умовах. Підкреслено, що нові цифрові технології можуть допомогти об’єднаній Європі стати більш конкурентоспроможною. Водночас пандемія COVID-19 підкреслила важливість цифровізації економіки та розвитку Індустрії 4.0 і підвищила ризики для досягнення економічних цілей Європи, якщо цифрова трансформація не буде проведена. Наведено основні задекларовані положення розвитку Індустрії 4.0 у ЄС і визначено, що фактично ці плани не було досягнуто перед економічним спадом, що був викликаний пандемією. Запропоновано аналіз впливу пандемії COVID-19 на макроекономічні показники ЄС: криза виявила взаємозалежність глобальних ланцюгів вартості та цінності глобально інтегрованого єдиного ринку Європи. Визначено, що в таких умовах нового сенсу та актуальності отримала необхідність швидкого переходу до більш цифрової та стійкішої економічної та промислової моделі, щоб підтримувати і посилювати прагнення ЄС до стійкої конкурентоспроможності. Проаналізовано Багаторічний фінансовий план ЄС на 2021—2027 рр., який має на меті нівелювання економічної та соціальної шкоди, яку було завдано пандемією коронавірусу. Ключовими для активізації майбутнього зростання ЄС мають стати: інновації, цифрова трансформація, стратегічна інфраструктура та єдиний ринок. Значний обсяг бюджетного фінансування Європейського Союзу направлений на відновлення економіки через цифрову трансформацію та формування Індустрії 4.0. Планується, що це допоможе інвестувати більше в передові цифрові навички та ширше використання цифрових технологій в економіці та суспільстві, тобто формування бази для подальшого розвитку Індустрії 4.0. Хоча ще повною мірою не видно наслідків пандемії для економіки ЄС, уже існує стратегія їх подолання через акселерацію інноваційного розвитку, інтенсифікацію цифрової трансформації та розвиток Індустрії 4.0 в усіх країнах ЄС.

Освіта, з позицій суспільства, є основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. Це по-перше. По-друге, суспільство, держава забезпечує соціальний захист населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці. По-третє, відбувається задоволення потреб суспільства в продуктивній силі. Звичайно ж, щоб освіта стала такою цінністю, необхідно створити в суспільстві достатньо конкурентні умови для використання цієї сили. Інакше будемо формувати соціальний капітал для інших країн. Наявність згаданих умов необхідно для боротьби з міграцією, втратою «робочих рук», «витоком мізків». І ще важливий аспект державно-громадської цінності освіти. Вона є (у всякому разі, повинна бути) джерелом інноваційного розвитку економіки, інформатизації суспільства. Для того, щоб освіта стала такою, потрібна не просто її модернізація і / або інтеграція в європейський, світовий освітній простір. Необхідні нові підходи, перехід від традиційного підходу до інноваційної освіти, що забезпечує розвиток творчих здібностей, націленість на пошук і використання інновацій як в змістовному наповненні навчальних програм так і в засобах навчання. Метою дослідження, результати якого викладені в даній статті, є розробка (на концептуальному рівні) моделі управління якістю освіти і науки, концепції їх реформування. Вищезазначена концепція може інтерпретуватися як одна з умов вирішення найважливішої державної проблеми – прогресуючого економічного і технологічного відставання України в області інновацій від високорозвинених держав. з усіма наслідками економічного і політичного характеру. Не менш важливою проблемою, вирішення якої також залежить від ефективності, якості і прозорості вищої освіти в Україні, є проблема забезпечення сталого розвитку. Відомо, що катастрофи людство уникне через створення нешкідливих для біосфери ноотехнологій. Саме на це повинно бути спрямований потенціал освіти і науки України. Авторами дослідження, результати якого подано в цій статті, розроблені і концепція освітньої діяльності, і проекти рішень найбільш важливих проблем. Це внутрішні і зовнішні проблеми життєдіяльності нашої держави. До внутрішніх, найбільш важливим, першочерговим ми відносимо дві проблеми: 1) мінімізація корупції в органах державної влади, зростання ефективності економічного управління і 2) судова реформа. На вирішенні цих проблем наполягають і громадяни країни, і наші зарубіжні партнери. Від розв’язання цих проблем залежить не тільки успішність країни (прихід зовнішніх інвестицій, підняття рівня життя людей), але і, скажемо прямо, її виживання. Щодо зовнішніх проблем, то найбільш важливими є: повернення окупованих територій, забезпечення безпеки, суверенітету і цілісності України. Підходи до кардинального вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, що пропонуються нами – це низка тем, які могли б викладатися в рамках напрямів підготовки студентів університету майбутнього.

У статті досліджується необхідність та особливості стратегічного планування освітнього розвитку на регіональному рівні з використанням наявних проблем у якості основи цілепокладання управлінської діяльності. На основі системного аналізу та виокремлення спільного і особливого у тенденціях освітнього розвитку на рівні країни та регіону визначаються базові проблеми стратегічного планування та управління. Здійснюється узагальнюючий аналіз розвитку регіональної системи освіти на прикладі Дніпропетровської області з виходом на постановку стратегічних цілей її реформування. Показано що основою стратегічного планування розвитку освіти є розроблення нового цілепокладання розвитку української освіти на базі цінностей демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованості до європейського освітнього простору; створення каркаса нового законодавчого поля функціонування освіти;визначення засад рівного доступу кожного громадянина до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку; формування змісту освіти на основі державних стандартів як важеля управління якістю освіти в країні. Акцентуються проблеми стратегізації управління освітою на регіональному рівні та необхідність пов’язаних з цим інновацій у нормативно-організаційній царині. Показано що в основі освітньої парадигми має лежати завдання забезпечення потреб споживачів освітніх послуг, розширення можливостей доступу до якісної освіти, забезпечення ефективного соціального механізму конкурентоздатності випускників шкіл на сучасному ринку праці. На основі проведеного дослідження робляться пропозиції щодо удосконалення стратегічного планування розвитку основних складових регіональної системи освіти.

У статті досліджено питання просування бренда підприємства в соціальних мережах. Основна мета брендингу – задовольняти клієнтів, щоб більше людей купували більше товарів протягом довшого часу за вищою ціною. Бренд – частина екосистема, кожен клієнти якої робить свій внесок, натомість отримуючи користь від вашого продукту чи послуги. Клієнти взаємодіють із брендом у певних точках дотику. Брендинг є невід'ємним компонентом вибудовування довгострокових відносин між фірмою і клієнтом. Бренд є плодом цього процесу. Він асоціюється у свідомості клієнтів і споживачів з цією фірмою. Всі позитивні сторони відображаються в цьому бренді. Бренд, торгова марка або маркетингове рішення для тієї, чи іншої компанії означає якість, впізнаваність та зарекомендованність. А з боку клієнтів визначається як гарант якості. Торгова марка відображає всі основні моменти, ідею та вичерпує всі питання стосовно професіоналізму пропонованих ними послуг, товарів або устаткування. Бренд повинен відображати головні цінності споживачів та, безпосередньо, самої фірми. Аби споживач мав змогу завжди зробити правильний вибір. Тому, важливим завданням має бути визначення таких точок і впливу на те, що в них відображається. Лояльність клієнтів не можливо запрограмувати. Усе починається з лояльності компанії до клієнтів, а не навпаки. Лояльність стає взаємною тільки після того, як клієнти починають відчувати, що компанія заслуговує на лояльність у відповідь. Коли компанії потрібно вирватись з ринку, що занепадає, опанувати новий, слід скористатися принципом двоступеневої моделі бренду. Компанія використовує перший перший ступінь – наявний бренд – для запуску другого ступеня – нового бренда. “Закон Воргола” нерозривно пов’язаний із великим прискоренням, адже постійні зміни вимагають постійних новинок. Ринок рухається швидше за будь-яку окрему компанію. Саме тому, можемо сміливо заявити, що розробка бренда – це цілісна система, яка складається з інакшості, співпраці, інновацій і розвитку. У комплексі вони забезпечують надійні конкурентні переваги бренда.

Метою статті є висвітлення концепції нового гуманітарного знання як складної, багатопрофільної та адаптивної системи. Методологія дослідження передбачає аналіз проблемного поля посткультури та виявлення його малодосліджених лакун; вона також визначає перформанс як один із найяскравіших феноменів посткультури; нарешті, вона допомагає встановити мотивації до вивчення історії й практики сценічного перформансу в контексті нового гуманітарного знання. Наукова новизна дослідження визначається значними змінами в культурному та мистецькому житті, генерованими розвитком гуманітарних знань, а також розширенням інформаційно-аналітичного поля культурних ініціатив та впровадженням цифрових технологій у процес творення художнього продукту. У цьому контексті також виявлено зв’язок між естетичними та художніми інноваціями у культурі й складністю системи художнього аналізу та мінливістю знань, отриманих у системі професійної освіти. Висновки. Було доведено, що формування нового гуманітарного знання стало одним із результатів модернізації гуманітарної, зокрема, культурологічної сфери — переходу до мобільної, багатопарадигмальної, методологічно багаторівневої моделі знання, що відповідає так званим «мінливим» креативним структурам із їхньою здатністю швидко ревізувати певні реалії та цінності й створювати нові практики. Вказано, що натепер найактуальнішою категорією нового гуманітарного знання є перформативні дослідження, сфокусовані на аналізі проявів перформативності. У їхній системі дослідницьких координат перформативний поворот став одним із вихідних пунктів епохи посткультури. В підсумку зазначено, що історія і практика сценічного перформансу, який від кінця минулого століття став повноправним учасником процесу організації складної, різноманітної, художньо неоднорідної театральної системи, перманентно підживлюють цікавість до перформативної тематики. Водночас функціонально та методологічно збагачене нове гуманітарне знання підтримує прогрес перформативної аналітики в системі нових театральних досліджень, насамперед щодо «нової візуальності» й перформансу як його важливої складової.

Актуальність теми дослідження. ІКТ змінюють сучасні управлінські моделі, організаційний дизайн, переформатовують управлінську структуру, комунікаційні та бізнес-комбінації підприємств, й, водночас, генерують унікальні конкурентні переваги. Постановка проблеми. Все означене у сукупності обґрунтовує необхідність трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування в управлінні підприємствами висвітлені у працях: І. Ансоффа, П. Дойля, П. Друкера, М Кастельс, М. Портера, А. Томпсона, Е. Тоффлера В. Трубіліна та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза межами наукових розробок залишаються проблеми щодо трансформації парадигми управління підприємств на основі широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій. Постановка завдання. Обґрунтування необхідності трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Виклад основного матеріалу. Сьогодні існуюча парадигма управління підприємством перестала розв’язувати нагальні проблеми й стала гальмом розвитку підприємств. Формування нової парадигми управління тісно пов’язане з новими реаліями та викликами економічного простору, з новим світоглядом різних шкіл, течій та напрямів управлінської думки. Можливості нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій розширяються під впливом змін бізнесового простору Висновки. Сутність нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій зосереджена у переході від цінових параметрів, обсягів до якості, гнучкості, а потім до системних інновацій, унікальності, партнерської взаємодії та клієнтоорієнтованості, цінностей та компетентностей.

У статті обґрунтовуються шляхи формування професійної культури в майбутніх учителів спортивно-хореографічних дисциплін інноваційними засобами фізичної культури, спорту і мистецтва. З’ясовано, що студенти під час навчання в закладі загальної середньої освіти повинні долучатися до процесу формування професійної культури на усвідомленому рівні, а потім вдосконалювати її для досягнення більш високих результатів у професійній діяльності. Доведено, що провадження інноваційних технологій у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої. Сучасні інноваційні технології, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу особистості успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, соціально-економічних змін, сприяють розвитку інноваційного мислення та креативності. Освітні інновації вишу полягають у сучасному моделюванні, організації нестандартних лекційних та практичних занять; індивідуалізації засобів навчання; розробці нової системи контролю оцінки знань; застосуванні комп’ютерних, мультимедійних технологій, навчально-методичної продукції нового покоління. У підготовці майбутнього вчителя особливе місце посідає формування педагогічної культури. Лише в культурному середовищі можуть сформуватися фахівці, здатні вільно й широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує школа, суспільство загалом. Культура є підґрунтям формування особистості педагога. На думку науковців, неможливо опанувати будь-яку професію без всебічного розвитку особистості, фізичного, морального, духовного тощо. Доведено, що розробка нових науково-методичних засад у галузі вищої хореографічної освіти належить до актуальних проблем загальної естетичної культури та вимагає подальшої розробки та удосконалення теоретичного курсу з опанування студентами психолого- педагогічних компонентів в освітній діяльності. Сприятливими умовами для набуття майбутніми педагогами професійного педагогічного досвіду є проведення майстер-класів, що передбачає набуття студентами можливості ознайомитися з різними формами подачі матеріалу, сформувати уявлення про поліваріативність методик проведення занять, здійснити їх порівняльний аналіз, узагальнення, визначити шляхи формування власної методики викладання спортивно-хореографічних дисциплін з урахуванням передового педагогічного досвіду.

Проаналізовано процес трансформації соціальної відповідаль- ності Української держави. Визначено основні тенденції трансформації со- ціальної відповідальності у глобалізованому світі. Проаналізовано основні архетипи Українського народу, що прямо чи опосередковано впливають на реалізацію соціальної відповідальності, а саме архетипи свободи, землі та бідності. Визначена проблема колективної безпеки, що полягає у її зв’яз- ку із демократією. Представницька демократія знаходиться у стані кризи, актуалізується пряма демократія з орієнтацією на принципи гуманізму, культурної толерантності та взаємоповаги. Визначена необхідність опти- мального поєднання лібералізму та демократії для забезпечення соціальної відповідальності сучасної держави. Досліджено основні аспекти суспільної свідомості, що призводять до недієвості існуючих державних програм. Ви- значено, що небажання значної частини українців активно працювати для забезпечення суспільного інтересу виявляється у free rider, що суттєво стри- мує розвиток соціальної відповідальності. Представлено основні нормативні документи України, в яких затвердже- но принципи соціальної відповідальності. Встановлена потреба врахування локальної спеціалізації соціальної відповідальності. Виявлена причина неді- євості європейської моделі соціальної відповідальності у реаліях українсько- го суспільства, що полягає у її відповідності архетипам європейських країн, що відрізняються від властивих українцям. Доведена необхідність активної участі держави у реалізації корпоративної соціальної відповідальності. Пред- ставлено рекомендації щодо зміни нормативної бази та політики держави у співпраці з бізнесом для забезпечення соціальної відповідальності. Визначено провідну роль корпоративної соціальної відповідальності бізнесу для впро- вадження європейських цінностей у процеси розвитку українського соціуму. Охорона здоров’я, освіта, інновації, АТО та інфраструктура є основними на- прямами реалізації корпоративної соціальної відповідальності в Україні.

The purpose of the article is to consider innovative technologies as a pedagogical condition for professional training of future professionals of the social sphere.Methods. Analysis of innovative technologies has significant achievements in the modern scientific field, which leads to a logical analysis of research in the field of pedagogy, psychology and methods of vocational training; logical-structural analysis – to determine the essence of the concept of “pedagogical condition”, substantiation of theoretical and methodological principles of the problem. The methodology of the research is a system of methodological principles (objectivity, complexity, disclosure of contradictions of the subject being studied, etc.).Results. The pedagogical conditions of professional training of future specialists in the social sphere are a set of actions that provide the most favorable environment for the effective functioning of a particular pedagogical system in the educational process. This means that the formation of a professional in the social sphere is influenced by various individual psychological and socio-psychological reasons due to higher nervous activity, needs, interests, motivation, abilities, individual psychological characteristics of a person, as well as living conditions in the social environment and social individual experience.Undoubtedly, innovation as an activity process and as its result is one of the highest values of the individual, because innovation itself is a kind of value system.Innovative technologies include: project studying; professional self-futuring; technology of immersion in professional activity; game techniques, etc.Conclusions. Thus, the personality of the specialist in the field of education, formed as a result of innovative education, is characterized by such features as: openness to innovation, readiness for pluralism of opinion; awareness of the need for innovation; focus on the present and the future; the ability to recognize another opinion without fear of changing one's own; readiness to overcome professional failures; positive perception of their past experience; planning future actions to achieve the intended goals and their impact on professional independence.Key words: innovative technology, pedagogical condition, a specialist of thesocial sphere, professional training, coaching, facilitation.У статті розкрито сутність педагогічних умов професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, проаналізовано вплив інноваційних технологій на формування фахівців.Метою статтіє розгляд інноваційних технологій як педагогічної умови професійної підготовки май-бутніх фахівців соціальної сфери.Методи. Аналіз інноваційних технологій має значні напрацювання у сучасній науковій сфері, що зумовлює логічний аналіз наукових досліджень у галузі педагогіки, психології та методики професій-ного навчання; логіко-структурний аналіз – для визначення суті поняття «педагогічна умова», обґрун-тування теоретичних і методичних засад означеної проблеми. Методологію проведеного дослідження становить система методологічних принципів (об’єктивності, комплексності, розкриття суперечностей предмета, що вивчається, та ін.).Результати. Педагогічними умовами професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфе-ри виступає сукупність заходів, які забезпечують найбільш сприятливе середовище для ефективного функціонування певної педагогічної системи в освітньому процесі. А це означає, що на формування професіонала соціальної сфери впливають різні індивідуально-психологічні та соціально-психологічні причини, зумовлені вищою нервовою діяльністю, потребами, інтересами, мотивацією, здібностями, індивідуально-психологічними характеристиками особистості, а також умовами життя в соціальному середовищі та соціальним досвідом індивіда.Безперечно, інновація як діяльнісний процес і як його результат постає однією з вищих цінностей особистості, оскільки й сама інноваційна діяльність є своєрідною системою цінностей.До інноваційних технологій відносимо: проектне навчання; професійне самофутурування; техноло-гію занурення у професійну діяльність; ігрові методики тощо.Висновки. Отже, особистість фахівця соціальної сфери, сформована внаслідок інноваційної осві-ти, характеризується такими рисами, як: відкритість до інновацій, готовність до плюралізму думок; усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; орієнтація на сьогодення і майбутнє; вміння визна-вати іншу думку, не боячись змінити власну; готовність до подолання професійних невдач; позитивне сприйняття свого минулого досвіду; планування майбутніх дій для досягнення передбачуваних цілей та їх впливу на фахову самостійність.Ключові слова:інноваційна технологія, педагогічна умова, фахівець соціальної сфери, професійна підготовка, коучинг, фасилітаторство.

У статті розглянуті теоретико-методологічні механізми впливу державної політики на процес формування свідомої особистості. Необхідність досягнення ефективності правових інститутів вимагає, щоб правова доктрина вбирала в себе результати всебічного дослідження як ідеологічного, так і історико-культурного аспектів юридичних конструкцій. Панівна у державі ідеологія багато в чому визначає характер правосвідомості, правової культури, а відтак – і правового виховання, спрямованого на прищеплення громадянам відповідних цінностей і думок. Найбільш потужним вплив ідеології на свідомість населення є у державах недемократичного вектору розвитку. Стан і характер виховання молодого покоління визначаються економічними, соціальними, культурними й історичними умовами суспільного розвитку, які склалися в різних країнах. Підходи до розвитку патріотизму у громадян на кожному етапі становлення і розвитку тієї чи іншої держави зазнають змін відповідно до розроблених і прийнятих філософських концепцій, педагогічних теорій, а також вимог суспільства до організації виховної діяльності. Попри те, що патріотизм є універсальним явищем, у різних типах правових систем існують різні підходи до його виховання. Вивчення механізмів формування та впливу правової культури і правової ідеології має істотне значення для прояснення механізму наступності та формування інновацій у правових системах, розкриття ідейних підстав інтеграції професійної і суспільної правосвідомості. Правова ідеологія об’єктивує право, перетворює його з продукту інтерсуб’єктивної соціальної взаємодії у відносно самостійний, об’єктивно існуючий регулятор, який накладає на адресатів стандарти належної поведінки. Отже, незважаючи на деякі зусилля, до вирішення проблем патріотичного виховання в Україні ще відсут-ній комплексний і збалансований підхід. Ще не створена цілісна система, для чого необхідно скоординувати зусилля законодавчої та виконавчої влади, всіх зацікавлених громадських організацій, вітчизняної педагогічної науки.

У статті розглянуто завдання бізнес освіти в контексті виконання 16-ої цілі сталого розвитку. Автор розмірковує над тим, яку роль сучасна бізнес-освіта відіграє у суспільних змінах, скерованих на досягнення миру, справедливості та сильних послуг. Роль бізнес-освіти є особливою, адже вона формує суб’єктів підприємницької діяльності, які значно впливають на соціальні процеси. Автор виділяє два виміри, в яких має формуватися бізнес-освіта відносно цілей сталого розвитку – безпосереднього та опосередковано впливу. У першому вимірі виділяються такі елементи бізнес-освіти, як розвиток знань з програм виконання цілей сталого розвитку на національному рівні; розвиток правосвідомості слухача, знання ним Конституції та законів країни; розвиток знань та навичок реалізації програм соціальної відповідальності; формування свідомої установки на толерантний діалог як засіб вирішення конфліктів; формування нетерпимості до корупційної поведінки. У другому вимірі - розвиток екологічної свідомості, набуття знань у галузях природознавства, які є дотичними технологіям, на яких побудовано найбільш розповсюджені бізнес-процеси в країні; розвиток навичок до соціального мислення; розвиток здатності до критичного мислення; оволодіння знаннями про специфіку засад ведення бізнес-діяльності в різних країнах, обумовлених їх національно-культурними та релігійно-світоглядними особливостями; вивчення іноземної мови; формування навичок деконфліктінгу, конфліктологічного аналізу, навичок цілеспрямованого створення на засадах інклюзивності гуманістичної корпоративної культури; ознайомлення з роботою регіональних та національних бізнес-асоціацій, торгових палат, громадських організацій. Особливим чинником є формування у процесі бізнес-освіти прогресистського мислення та формування установки на технологічні інновації як основи розвитку бізнесу. Ключову роль у досягненні миру і сталого розвитку, на думку автора, відіграє захист прав людини як однієї з цінностей бізнес-діяльності.

Оптимальним розвитком кримінального права є його стійкий розвиток. Це стосується технічного складника динаміки кримінального права, що зумовлюється і змістовим, і сучасним ідеологічним її спрямуванням. Під стійким розвитком кримінального права доцільно розуміти послідовний еволюційний комплексний розвиток галузі кримінального права, який базується на наступності та узгодженості, спрямований до досягнення запланованої мети. Отже, стійкий розвиток зазвичай еволюційний, але включає в себе і необхідні інновації та реформи. Так, стійкий розвиток кримінального права в умовах трансформації системи цінностей суспільства та необхідних новел у кримінально-правовому регулюванні, з одного боку, а з іншого - наступністю та узгодженістю, має являти собою періоди прогресивного руху та зумовленого спокою, повний комплекс яких спрямований на досягнення запланованої мети. Говорячи про прогрес у праві, слід розуміти набуття предметом нових сучасних якостей у часі та просторі. Відповідно, прогресивний рух і є розвитком. Отже, стійкий розвиток - прогресивний еволюційний рух, на відміну від регресу - втрати предметом необхідних якостей у просторі і часі. Революційний рух кримінального права загалом недоцільний, адже при ньому втрачатиметься наступність та узгодженість. В умовах динаміки стійкого розвитку кримінального права він може стосуватися окремих норм кримінального права, але лише за умови, якщо впровадження таких відповідає наступності та узгодженості. Наявність певної «кримінальної спадщини», з якою ми ввійшли в третє тисячоліття, вимагає розробки й реалізації ефективної стратегії протидії як злочинності загалом, так і її найнебезпечнішим проявам зокрема. Така стратегія повинна формуватися не тільки на науково обґрунтованому прогнозі розвитку кримінальної ситуації та відповідної політики, а й на розумінні необхідності сучасного бачення реалій впливу на кримінальне право глобальних світових перетворень та традицій очікувань від кримінального права у суспільстві.

Стаття присвячена налагодженню співпраці країн Східної Європи в рамка програми Східного партнерства у питаннях культури, освіти, мистецтва. Програма Східного партнерства ЄС налагоджує культурні мости між 28 державами-членами ЄС та 6 східноєвропейськими сусідами ЄС – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну – через програми та ініціативи. Підкреслено, що програми ЄС чітко скеровані на використання інтеракцій як інструменту культурної дипломатії, побудови іміджу та бренду держав. А оскільки культурна дипломатія як інструмент «м’якої сили» визнається все актуальнішим напрямком державної політики у зв’язку з необхідністю оперативно вирішувати питання національної безпеки, позитивного міжнародного іміджу, налагодження глобальних комунікацій, то значення програм для підтримки ініціатив в інших державах є вкрай актуальною. Наголошено на значній ролі Британської ради як структури, що є одночасно позавідомчим державним органом, благодійною організацією, державною корпорацією, що значно розширює можливості цієї інституції. Серед найбільш ефективних програм, що куруються Британською радою в Україні є: Креативна Європа (2014-2020), Erasmus+ (2014-2020), Культура і креативність (2015-2018), Culture Bridges (2017-2020), House of Europe (2019-2022). Охарактеризовано особливості та фінансування цих програм. Окреслена тема є автуальною та перспективною для подальших досліджень, оскільки співпраця в межах впровадження Угоди про асоціацію між Україною та ЄС задля сприяння розвитку культури та творчих індустрій, підтримки толерантності та внутрішньої єдності в Україні, а також для промоуції спільних цінностей активно продовжуватиметься у нових проектах та програмах, зокрема у продовжених на 2021-2027 рр. «Креативна Європа», де основним фокусом стануть кроссекторальні проекти – поєднання культури, аудіовізуального сектору, інновацій та сучасних технологій, та Erasmus+, для якої ключові документи програми вже підписані і основною ідеєю буде вивільнення творчого потенціалу особистості, мобільність буде ключовим компонентом.

Метою статті є концептуальне виявлення процесу взаємодії людини та техніки у техноспросторі; сучасна репрезентація поняття «техніка». Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, герменевтичний метод, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новизна полягає в тому, що затверджується актуалізація напрямку філософія техніки, яка знаходить свою нову форму в філософії сучасного французького філософа Бернара Стиглера. Охарактеризовано основні риси поняття техніки, негантропоцену та негантропології в концепції Бернара Стиглера. Досліджено роботу Інституту досліджень та інновацій паризького Центру Жоржа Помпіду (IRI) та представлено ідеї цифрових гуманітарних наук як частини сучасних цифрових досліджень. Висновки. Технологічний прогрес має трансформуючий ефект та значно впливає на формування нових умов існування людини, таким чином створюється новий простір – техносфера. Технічні об’єкти щільно входять в життя сучасної людини та утворюють самостійну систему відносин, що надає людині властивість суб’єктності. Ця теза стала необхідною для розуміння філософії техніки Бернара Стиглера, який слідом за Сімондоном визнає технічні об’єкти неорганічно організованим сущим, яке має свою власну динаміку, яка не зводиться до фізики та біології. Стиглер продовжує працювати над постановкою питання про техніку та пропонує новий метод осмислення світу в технологічну еру. Визнаючи всі виклики епохи і вступаючи в дебати про антропоцен, філософ виступає за активне його перетворення в те, що він називає «негантропоценом». Бернара Стиглер висуває новий філософський проект – негантропологію як виклик сучасності, і постулює свою основну тезу: негантропологія повинна сприяти появі негантропоцена. Для цього він вводить поняття ентропії і негентропії та зазнає, що у той час як ентропія означає поступове розкладання Всесвіту, що розглядається як замкнута система, негентропія – це властивість системи, яка бореться з ентропією. Негантропоцен, тим самим, виступає переоцінкою цінностей, служить виходом з ентропійного розладу антропоцену через новий рівень уваги і відповідальності.

Представлено модель делегування керівництва між державною владою (ДВ) та громадянським суспільством (ГС), щоб зробити державне управління ефективним в умовах складного та динамічного середовища. Мо- дель сприятиме виявленню ступеня залучення ДВ та ГС до керівництва держави відповідно до складності, невизначеності та динаміки змін середовища та держави (системи). Участь ДВ та ГС у керівництві державою є критичною, щоб зробити систе- му розумною й ефективною. Це вимагає належного застосування лідерської сили, зміни стилів керівництва та, нарешті, організаційної структури, засно- вуючись на ситуації. Змінне середовище вимагає адаптації системи та/або формування середовища для встановлення рівноваги між системою та се- редовищем. Це можливо завдяки належній участі ДВ та ГС у процесі при- йняття рішень (ППP). Разом вони мають визначити коріння проблеми, ана- лізувати її та виробляти рішення для адаптації системи та/або впливу на середовище різними синхронними й узгодженими діями на основі синерге- тичного ефекту. У змінному середовищі рівень участі ДВ та ГС у керівництві державою має бути гнучким. Повна децентралізація або централізація з визначеними правилами та положеннями може не дозволити належно делегувати керів- ництво між ДВ та ГС, щоб зробити систему ефективною. Навіть правильна комбінація ДВ та ГС не може забезпечити успіх через відсутність готовності до їх співпраці. Це може залежати від національної культури, системи дер- жави, бажання людей брати участь у процесі керівництва та інших особли- востей. Часто лише менша частина населення активна і готова до інновацій та змін. Щоб зібрати та навчити цих людей, потрібні зусилля, що базуються на відданості національним цінностям, переконанням та альтруїзмі. Проте в перехідний період ці поняття також є змінними і можуть не представляти реальний “національний фундамент”. Усі наведені причини зумовлюють пошук практичного підходу, коли, де і як розділяти лідерську владу між ДВ та ГС у змінному середовищі.

Метою статті є філософська рефлексія мето- дом екстраполяції основних дефініцій компетентнісної парадиг- ми в контексті глобалізації. Методологічними засадами дослі- дження стали загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, типізації та класифікації, метод екстраполяції. Наукова новизна. В умовах динамічних процесів глобалізації визначено, що компетентнісна парадигма стає однією із пріоритетних інновацій сучасного освітнього просто- ру. Переакцентовано базові елементи компетентності «здат- ність» та «готовність» з індивідуального виміру до глобального. Визначено, що у глобальному вимірі компетентності здатність до самоактуалізації та самовдосконалення є найперспектив- нішою здібністю особистості до метамотивації інноваційної діяльності та розвитку самотрансценденції. Обґрунтовано, що в умовах інформагенезу особистість не може інтегрува- тись у глобальний простір також без компонентів мобілізацій- ної готовності (ініціативність, стійкі позитивні настанови, динамічність і адекватність встановлення комунікативного контакту, почуття відповідальності), що забезпечують ефек- тивність виконання дій та успішність результату в умовах глобальних перетворень. Висновки. Філософські рефлектуючи щодо компетентнісної парадигми, можна підвести результую- чу риску та зробити висновок, що нині немає системного й узго- дженого переліку компетентностей. У результаті проведеного аналізу рефлексійного нашарування структурних складових час- тин компетентнісної парадигми, яке здійснювалось упродовж останніх десятиліть, зазначимо, що вважаємо стержневим визначення, що компетентність – здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, нави- чок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей. Наведене визначення компетентності затверджене законодавчими документами держави і має бути основною базовою дефініцією в науковому дискурсі із проблем компетент- нісної парадигми. Екстраполяція компетентнісної парадигми з поля педагогіки на світоглядні азимути філософії є спробою реконструкції традиційної освітньої матриці компетентнос- тей в адекватну суспільну реальність. З огляду на соціальну значущість компетентнісної парадигми для трансформацій- них процесів в українському освітньому просторі та підвищен- ня статусу глобальних вимірів у світовій спільноті визначено, що світоглядні, громадянські, колективні й інформаційні ком- петентності потребують філософсько-методологічного пере- осмислення на змістовному та якісному рівнях, де здатність до самоактуалізації стає провідним чинником формування компе- тентностей нового рівня в умовах глобалізації.

Review to the monograph by Tatiana Shabatura «Complementarity of mechanisms for realizing the economic potential of agri-food enterprises» Запровадження в Україні карантинних заходів, пов’язаних із коронавірусом COVID-19, порушило або кардинально змінило логістичні шляхи поставок агропродовольчих товарів, що суттєво впливатиме на розвиток агропродовольчого сектору навіть після пом’якшення та повного скасування карантину. Багато вітчизняних агропродовольчих підприємств внаслідок дії надзвичайної ситуації потрапили в зону ризику і ще довго не зможуть оговтатися від її деструктивних наслідків. За таких обставин прийняття управлінських рішень керівниками підприємств вже не може обмежуватися вузькими рамками поточних виробничих проблем, а тому вимагає внесення змін до існуючої практики їх економічного розвитку на основі забезпечення комплементарності механізмів реалізації їх економічного потенціалу. У зв’язку з цим, монографія Т.С. Шабатури «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами підприємницької практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, правових та нормативних документів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, офіційних матеріалів Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, публікацій зарубіжних і вітчизняних учених за темою наукового дослідження (близько 400 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і розкрити комплементарність їх взаємодії. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз дефініції «економічний потенціал підприємства», відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації дефініції «економічний потенціал підприємства», що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту та розкрити взаємозв’язок впливу системно-структурних детермінант на процес його формування і реалізації на основі поєднання ресурсно-потокового підходу та підходу «динамічних здатностей». Це розкриває здатності адаптації агропродовольчого підприємства до викликів зовнішнього бізнес-оточення, що є особливо актуальним в умовах безпрецедентної дії надзвичайної ситуації. У другому розділі автором обґрунтовані методологічні підходи до розв’язання проблем оцінки економічного потенціалу агропродовольчого підприємства. Особливої уваги заслуговує розроблена автором система аналітичного інструментарію оцінки економічного потенціалу агропродовольчих підприємств з використанням методів ресурсно-потокового і вартісного підходів, що включає методику оцінки виробничих, інвестиційних та інноваційних здатностей підприємства. На відміну від існуючих методик, ця методика обґрунтовує необхідність і доцільність забезпечення симетрії ресурсної конфігурації підприємства та гармонізацію пріоритетів учасників інвестиційно-інноваційних бізнес-процесів. У третьому розділі Тетяною Сергіївною здійснено ґрунтовну оцінку стану розвитку агропродовольчих підприємств країни, ідентифіковано ключові деструктивні чинники реалізації їх економічного потенціалу, а також визначено напрями інноваційного розвитку агропродовольчих підприємств на основі інтегрування цифрових інновацій. Заслуговує на особливу увагу обґрунтований автором методологічний підхід до запровадження адаптивного механізму в концепції реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств до викликів сучасного бізнес-оточення через застосування структурної композиції організаційно-економічних форм, заходів та аспектів адаптивного управління агропродовольчим підприємством, інтегрованих загальною метою, що координують економічний розвиток підприємства та забезпечують його здатність до реалізації пріоритетних цілей економічного потенціалу. У четвертому, заключному розділі досліджено особливості імплементації зарубіжного досвіду у сфері соціально-економічного розвитку вітчизняних агропродовольчих підприємств. На перший план виходить запропонована автором система аксіологічних домінант модернізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств шляхом інтегрування соціально-відповідальних цінностей в інструменти управління реалізацією економічного потенціалу. Це, в першу чергу, сприятиме успішній інтеграції бізнесу в соціальну-економічну площину, гармонізації інтересів приватного капіталу та громадськості, а також підвищенню дієвості комунікаційних супроводів. Наукова значимість монографії Шабатури Т. С. «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» полягає в розкритті особливостей процесу формування механізмів економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо їх реалізації на засадах комплементарності, що забезпечить максимальне досягнення пріоритетних цілей економічного розвитку підприємства за рахунок збереження довгострокових конкурентних переваг.

Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Анотація. Визначено та обґрунтовано якісне функціональне навантаження еко-маркетингу підприємств харчової індустрії з врахуванням сучасних викликів щодо екологічної чистоти довкілля, погіршення якості життя суспільства та обмежених ресурсних можливостей економічних агентів. Розглянуто змістовну характеристику еко-маркетингу у науковій літературі. Виявлено практичні підходи урядових і корпоративних структур щодо рефлексивного маркетингу, а також тренди щодо трансформації класичного маркетингу в еколого-соціо-орієнтований, проведено аналіз зростаючої цінності трансферу еко-технологій та інновацій для зменшення відходів виробництва і логістики у харчовій індустрії. Дано узагальнений аналіз закордонної і вітчизняної практики впровадження концепції екологічного маркетингу і визначено бар’єри та обмеження на шляху її реалізації. Розроблено концептуальну схему еко-маркетингу, як нового стратегічного мислення менеджменту. Акцентовано увагу на зміцнення власного потенціалу еко-маркетингу у діяльності кожного ринкового суб’єкта у ланцюгу створення суспільної цінності і використання сучасних біотехнологій та цифрових технологій у виробництві та в управлінні факторами впливу на поведінку екологічно свідомих споживачів. Запропоновано схематичну модель взаємозв’язків у системі інформаційного забезпечення еко-маркетингу у харчовій індустрії у відповідному інституційному середовищі, проведено обґрунтування економічної і маркетингової стратегії партнерства. Презентовано отримані результати кластерного і регресійного аналізу на прикладі підприємств молочної індустрії. Доведено, що еко-маркетинг повинен відігравати двояку роль у суспільстві: примножувати суспільні цінності новостворюваного продукту та зменшувати тиск на навколишнє середовище, що відкриває нові горизонти для ділової інтелектуальної та довготривалої співпраці. Ключові слова: інновації, еко-маркетинг, еко-технологія, партнерство, інституційне середовище, екологічний аудит, харчова індустрія, трансфер еко-технології, кластерне утворення, сталий розвиток.

Метою дослідження було виявити психологічні особливості ставлення студентів педагогічних спеціальностей до реформування загальної середньої освіти. Вибірку склали 129 українських студентів (67 жінок і 62 чоловіки) віком від 19 до 23 років, які здобувають першу вищу освіту у трьох українських вишах: Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Національному лінгвістичному університеті, Київському університеті імені Бориса Грінченка. Під час емпіричного дослідження використовувалась авторська анкета для виявлення суб’єктивних ставлень до реформи у сфері загальної середньої освіти та методика вимірювання комунікативної та соціальної компетентності В. Куніциної. З’ясовано, що у студентської молоді педагогічних спеціальностей позитивне ставлення до реформи у сфері загальної середньої освіти переважає над негативним. Загалом переважна більшість студентів педагогічних спеціальностей, які мають бажання взяти активну участь у впровадженні реформи загальної середньої освіти, досить добре поінформовані про реформу, переконані в необхідності реформування загальної середньої освіти, довіряють реформі загальної середньої освіти (порівняно із студентами педагогічних спеціальностей, які не мають бажання брати активну участь у впровадженні реформи). У студентів, які мають бажання активно долучитися до впровадження реформи загальної середньої освіти, більшою мірою розвинене вміння розв’язувати міжособистісні проблеми, а також краще сформовані сценарії поведінки в складних і конфліктних ситуаціях завдяки знанню механізмів міжособової взаємодії і володінню репертуаром рольової поведінки порівняно із студентами, які не мають такого бажання. Визначено, що студентська молодь педагогічних спеціальностей виокремлює такі характеристики нової української школи: 1) модернізованість; 2) інноваційність; 3) забезпечення цікавого навчання; 4) оновлення навчальної програми; 5) комп’ютеризованість; 6) залучення молодих висококваліфікованих вчителів; 7) спрямованість на особистість; 8) нове ставлення до учнів; 9) навчання українською мовою; 10) орієнтація на європейські стандарти. Ця молодь вважає, що загальна середня освіта перш за все потребує таких змін: 1) розроблення та впровадження нових технологій навчання, інтеграції ІТ-технологій в освітній процес; 2) підвищення кваліфікації вчителів; 3) формування мотивації дітей до навчання; 4) забезпечення особистого підходу до кожного учня; 5) підвищення престижу професії вчителя через підвищення рівня оплати і відбір вчителів за професійними й психологічними критеріями; 6) забезпечення практичного засвоєння знань, практичної цінності знань; 7) зміни освітньої програми в загальноосвітній школі, програми і системи навчання іноземних мов, навчальної програми з урахуванням розвитку у дітей креативності, творчого мислення, пізнавальних інтересів; виховання патріотизму і культури, розвитку духовності; упровадження електронних підручників. Серед важливих умов забезпечення підтримки реформи загальної середньої освіти студентською молоддю педагогічних спеціальностей називалися такі: 1) формування у молоді позитивного ставлення до змісту освітньої реформи та освітніх інновацій шляхом роз’яснення наслідків освітньої реформи та наведення переконливих доказів позитивного впливу освітніх інновацій на якість навчання; 2) переконування студентської молоді в необхідності реформи загальної середньої освіти через роз’яснення, спілкування та обговорення; 3) залучення студентської молоді до різноманітних форм активності, які популяризують освітню реформу та освітні інновації, та заохочення її до ініціативи й активності; 4) формування у студентської молоді усвідомлення важливості особистого внеску у просування освітньої реформи та освітніх інновацій; 5) формування у неї психологічної готовності до діалогу та залучення до колективного обговорення; 6) підтримка студентської молоді, яка виявляє бажання і готовність до впровадження освітніх інновацій; 7) популяризація переваг, які вона отримує від упровадження освітньої реформи та освітніх інновацій. Перспектива подальшого дослідження вбачається в ґрунтовному теоретико-емпіричному дослідженні соціально-психологічних чинників педагогічного партнерства учасників процесу реформування освіти. Практичне значення дослідження проблеми психологічних особливостей ставлення студентської молоді педагогічних спеціальностей до реформування загальної середньої освіти полягає в тому, що його результати дадуть змогу вдосконалити процес упровадження освітніх інновацій, оптимізувати використання наявних ресурсів і мінімізувати ризики недосконалих нововведень.

Стаття присвячена удосконаленню теоретико-методологічних засад просування екологічних, енергозберігаючих інновацій високотехнологічних підприємств у системі холістичного цифрового маркетингу в межах концепції сталого розвитку. Удосконалено модель просування екологічних енергозберігаючих інновацій високотехнологічних підприємств у системі холістичного цифрового маркетингу, яка, на відміну від існуючих, базується на комплексному урахуванні маркетингової взаємодії логістичних центрів, запровадженні системи Telegram-ботів, концепції логістичного рециклінгу та загальнонаціонального нарративу при просуванні екологічних брендів, що дає змогу збільшити потік виторгу від реалізації, розширити клієнтську базу. Значущим є дотримання засад сталого розвитку в площині Глобального ланцюга створення вартості (Global Value Chain, GVC) з урахуванням сталих моделей споживання і виробництва (Sustainable Consumption and Production Patterns). Проведено деталізацію цільового сегменту високотехнологічного підприємства на ринку сонячних панелей України. Визначено, що для молодих родин, середнього класу значущим є відстежування за екотрендом, сталим розвитком, високими технологіями, інтенсивне користування провідними інформаційно-комунікаційними технологіями, смартфонами, ознайомлення з дизайном сонячних панелей, аналізування використання геліоколекторів. Проаналізовано основні фінансово-економічні показники та їх зміну Групи Азот (Польща). Визначено, що позитивній динаміці цих показників корпорація, багато в чому, завдячує ефективній маркетинговій комунікаційній і дистрибуційній політиці, спрямованій на ресурсозбереження, дотриманню засад концепції маркетингу сталого розвитку. Інформаційна підтримка маркетингової диференціації сприяє формуванню значної маркетингової енергоощадної цінності для споживачів, що створює зовнішню складову конкурентних переваг. Дійсно, генерування й системне запровадження маркетингових і технологічних інновацій у сфері цифрового маркетингу сприяє удосконаленню технологій і механізмів просування екологічної, енергозберігаючої продукції, що розширює ціннісне сприйняття пропозиції споживачами на В2В, В2С ринках, які роблять повторні купівлі.

В статті розглянуто концептуально-наукові підходи та сучасні трактування інтелектуально-інноваційного розвитку економічних систем. Критичний аналіз існуючих публікацій щодо характеристик інтелектуально-інноваційних процесів в економіці дав можливість визначити умови та заходи активізації інтелектуально-інноваційних детермінант розвитку регіональних економічних систем в сучасних умовах. Встановлено, що в наукових публікаціях існує неузгодженість між пріоритетністю інтелектуального та інноваційного розвитку, це дало можливість зазначити, що інтелектуально-інноваційні зрушення в економічному просторі регіону провокуються появою та комерціалізацією інновацій. До ключових функціональних особливостей інтелектуально-інноваційного розвитку регіонів віднесено: взаємопослідовність та взаємодоповнення інноватики та інтелектуалізації; локалізацію інновацій у бізнес-структурах та освітньо-наукових центрах регіону; мотиватори активізації детермінант, якими виступають цифровізація та соціалізація сучасних технологій; організаційні фактори у вигляді нових технології виробництв та реалізації продукції, а також доступність технічних засобів комунікації та інформатизації. Основним регулятор стратегічного розвитку регіонів є когнітивне сприйняття в інституційному середовищі регіону; формування нової цінності в економічній системі регіону за рахунок результативності інформаційних комунікацій та інтелекту. Встановлено, що розподіл ресурсів у регіоні між окремими територіями реалізується за інвестиційними стратегіями інтелектуально-інноваційного розвитку. Зазначені функціональні властивості деталізовано в виокремлених інтелектуальних та інноваційних факторах впливу на регіональну економічну систему. З урахуванням функціональних особливостей та факторів впливу інтелектуально-інноваційних детермінант автором визначено орієнтири їх реалізації у розвиткових процесах регіонів. Це дозволило сформулювати напрями забезпечення результативності реалізації інтелектуально-інноваційних детермінант, серед яких: послідовність та пріоритетність внутрішньо-регіональних кластерних утворень, що забезпечують конкурентоспроможність регіонів на національному та міжнародному рівнях; стратегічне управління інвестиційним процесом, вдосконалення інвестиційно-кредитного середовища, надання гарантій та преференцій для інвесторів у пріоритетні сфери регіональної економічної політики тощо.

В умовах цифрової трансформації економіки України розвиток стійкої та надійної страхової екосистеми як складової фінансової екосистеми потребує значних зусиль від усіх стейкхолдерів, досягти чого можливо за умови формування такої моделі регулювання, що врахує світові практики та особливості страхового ринку України. Зважаючи на те, що страхові послуги протягом досить тривалого часу залишалися несамостійним фінансовим продуктом, який для переважної більшості громадян практично не відображав цінності, створення екосистеми в страхуванні на національному рівні дозволить позитивно змінити ставлення клієнтів до цієї сфери і залучити нових споживачів послуг своєю функціональністю. В процесі дослідження виокремлено сильні і слабкі сторони використання InsurTech страховими компаніями, а також створювані можливості та загрози, що сприятиме сформуванню ефективної політики щодо інтеграції України у світовий фінансовий простір. Обґрунтовано, що в умовах цифровізації діяльності страхових компаній одне із перших місць має значення кібербезпека та встановлено найбільш вразливі активи, що потребують проведення першочергових організаційних та технічних заходів захисту від кіберризиків, з метою уникнення або мінімізації потенційних наслідків. Таким чином, в роботі обґрунтовано доцільність забезпечення розвитку страхової екосистеми України в умовах цифрових трансформацій, що базується на врахуванні її особливостей, використанні технологічних інновацій та застосуванні інформаційних технологій для підвищення конкурентоспроможності страхових компаній із визначенням особливостей захисту активів страхових компаній.