To see the other types of publications on this topic, follow the link: Інноваціна політика.
Journal articles on the topic 'Інноваціна політика'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Інноваціна політика.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Пуховська, Людмила. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ТА ІННОВАЦІЇ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 14 (October 1, 2018): 124–32. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.124-132.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.
2
Baula, O. V. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ ТА АКТИВІЗАЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 17 (November 30, 2021): 49–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.49-58.
Full textAbstract:
Метою статті є моніторинг зарубіжного досвіду комерціалізації інновацій та активізації інтеграційних процесів у інноваційній сфері. Для виконання окресленої мети у процесі дослідження використано методи формалізації, аналогій, аналізу, порівняння. Інформаційною базою дослідження є матеріали Європейської комісії, матеріали монографій, наукових статей вітчизняних і зарубіжних вчених, аналітичних оглядів.
Проведено систематизацію праць вітчизняних та зарубіжних вчених з метою наведення комплексного трактування інновації в сучасних умовах господарювання. Проаналізовано рейтинг країн світу за Глобальним індексом інновацій у 2015-2021 рр. (ТОП-20 та Україна). Досліджено спектр практичних засобів та інструментів задля забезпечення інноваційного розвитку та підвищення рівня комерціалізації інновацій, що застосовують країни світового економічного простору. Оцінивши передовий досвід активізації інноваційної діяльності зроблено висновок про те, що першочерговим завданням, яке вирішують країни-інноваційні лідери є побудова інноваційного ланцюга від генерації ідеї до її реалізації в підприємницькому середовищі.
У статті здійснено узагальнення зарубіжного інтеграційного досвіду фінансового, організаційного і нормативно-правового забезпечення комерціалізації інновацій, а також окреслено заходи даного спрямування, що можуть бути адаптовані для впровадження у вітчизняну інноваційну практику.
Науковою новизною отриманих результатів є обґрунтування прямого впливу комерціалізації інновацій на конкурентоспроможність країни, уточнено трактування дефініції «інновації» акцентуванням на необхідності їх постійності та безперервності продукування, а також на оптимальності інноваційно-управлінської інфраструктури на мікро-, макро-, мезо- та мегарівнях. Виокремлено із передового зарубіжного досвіду країн – інноваційних лідерів заходи підвищення рівня комерціалізації інновацій для інтегрованих структур (наука, держава, бізнес), що сприятимуть підвищенню ефективності усього ланцюга створення інноваційного продукту у вітчизняній практиці.
Одержані результати дослідження можуть бути використані при формуванні заходів інноваційної політики щодо формування стратегічних напрямів підвищення рівня комерціалізації інновацій.
3
Підоричева, Ірина, and Валентина Антонюк. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ТЕХНОЛОГІЧНИМИ СЕКТОРАМИ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ." Science and Innovation 18, no. 1 (February 14, 2022): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.003.
Full textAbstract:
Вступ. Розбудова інноваційно-конкурентоспроможної та високоукладної моделі економіки країни неможлива безсучасної розвинутої промисловості.Проблематика. Для запуску структурно-технологічних перетворень Україні потрібно здійснювати системну, послідовну інноваційну промислову політику, спрямовану на неоіндустріалізацію як основу розвитку внутрішнього ринку, нарощення експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення якості життя населення, зниження рівня бідності, формування середнього прошарку суспільства.Мета. Визначення сучасних тенденцій перебігу інноваційних процесів у промисловості у розрізі технологічних секторів з позиції можливостей і загроз для неоіндустріального розвитку України.Матеріали й методи. Дослідження базується на положеннях неошумпетерівської школи та інституціональної теорії, спирається на теоретичні напрацювання українських і зарубіжних учених з проблем інновацій та реалізації структурно-технологічних змін в економіці. Використано методи аналізу й синтезу, логічного узагальнення, системногопідходу, статистичного аналізу.Результати. Визначено несформованість інституційних засад модернізації та розвитку промисловості України відповідно до сучасних світових трендів. Здійснено аналіз інноваційної діяльності галузей національної промисловості у розрізі витрат і результатів, які систематизовано за рівнями технологічності на основі методики Євростату. Виявлено нестабільну динаміку та суттєву розбіжність між технологічними секторами, зниження наукомісткості інноваційної продукції, низьку ефективність інвестицій в інновації у більшості галузей, тенденцію до примітивізаціїінноваційної діяльності у промисловості.Висновки. Запропоновано напрями й заходи інноваційної промислової політики, спрямовані на неоіндустріалізацію України та виведення її з інноваційно-технологічного занепаду.
4
Shestakovska, T. L., and S. O. Kushnir. "Інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 93–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав’язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв’язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв’язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.
5
Робул, Ю. В. "ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МАРКЕТИНГОВИХ СИСТЕМ, РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙ І ЗАВДАННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ПОЛІТИКИ." Підприємництво та інновації, no. 9 (December 30, 2019): 43–48. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.6.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу цілей маркетингової політики комерційної організації залежно від стану маркетингової системи, зумовленого виробництвом та впровадженням і подальшим розвитком інновацій. Функція цілепокладання в маркетингу є сполучною ланкою, яка з’єднує, з одного боку, макрорівень, представлений маркетинговою системою вищого ступеня охоплення, а з іншого – мікрорівень, маркетинг-менеджмент на рівні окремої фірми. Разом із тим правильне цілепокладання забезпечує зв’язок між виробництвом інновацій, маркетинговою політикою та результативністю торгівлі. З використанням концепту ринку як мережевої взаємодії, маркетингової системи як середовища реалізації маркетингової політики та багаторівневого продукту запропоновано систематизацію цілей маркетингу залежно від динамічного становища маркетингової системи, зумовленого співвідношенням попиту і пропозиції та рівнем інновації.
6
Svyatohor, V. V. "Теоретичні основи державної інноваційної політики і її складників." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 7 (December 25, 2016): 258. http://dx.doi.org/10.15421/191629.
Full textAbstract:
Сучасна динаміка соціально-економічного розвитку актуалізувала питання підвищення ефективності державної інноваційної політики, її адекватності сучасним пріоритетам і проблемам розвитку країни. Доцільне і актуальне питання – систематизація знань, одержаних під час дослідження теоретичних основ державної інноваційної політики, і результативність її впровадження залежно від методів реалізації.Мета роботи – узагальнити теоретико-методологічні основи державної інноваційної політики.Автор розглянув типи державної інноваційної політики, фактори, що впливають на її формування, складники розробки та здійснення державної інноваційної політики. Зазначено, що реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку й вказано стратегічні напрями інноваційного розвитку національної економіки. Окрему увагу автор звернув на етапи формування державної інноваційної політики в індустріально розвинених країнах та охарактеризував методи реалізації державної інноваційної політики. На основі отриманих результатів наукового дослідження запропоновано основні напрями інноваційної політики для України в умовах сьогодення.Зроблено висновок, що державна інноваційна політика являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених форм, механізмів, інструментів, технологій впливу держави на процеси формування, розвитку та реалізації науково-технічного, технологічного й інноваційного потенціалу країни, заснованих на перспективних світових тенденціях науково-технологічного розвитку. Реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку, головна функція якої полягає у визначенні основних довготривалих напрямків наукових розробок, упровадженні нововведень, забезпеченні ресурсами для досягнення поставлених цілей. Держава, реалізуючи інноваційну політику, перш за все у сфері регулювання НДДКР, застосовує два основні типи методів: адміністративні й програмно-цільові. У ході розвитку програмно-цільових методів сформувалося кілька варіантів їх реалізації: система субсидій, інституційних програм і кооперативних впроваджувальних програм.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні методології державної інноваційної політики, яка охоплює інтегровану систему методів, способів, засобів її реалізації, із урахуванням пріоритетів сучасного інноваційного розвитку індустріально розвинених країн.Практичне значення дослідження – використання особливостей теоретико-методологічних основ державної інноваційної політики для вибору таких напрямів і методів реалізації інноваційної політики, які найбільш прийнятні для України в сучасних економічних умовах.
7
Марченко, О. І., and Ю. В. Рожко. "ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ІННОВАЦІЙНИХ РЕЙТИНГАХ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (November 27, 2018): 193–206. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2018.193-206.
Full textAbstract:
У статті розглянуто місце України в міжнародних інноваційних рейтингах. Особливу увагу зосереджено на двох рейтингах, а саме: Глобальний індекс інновацій (GII) та Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI). Як показало дослідження Україна займає досить низькі позиції в цих рейтингах, що свідчить про низьку конкурентоспроможність економіки країни. Для зростання економіки України необхідно провести цілеспрямовану інноваційну політику зі сторони держави, оскільки саме інновації є тою рушійною силою, яка допоможе піднятися в міжнародних рейтингах та підвищити конкурентоспроможність економіки України.
8
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
9
Петренко, Н. О. "Інноваційна політика як складова регіональної промислової політики." Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія "Економіка", вип. 2 (10) (2018): 102–9.
Find full text
10
Крсек, О. Є. "ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У США НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 135–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-135-149.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин.
Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США.
Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.
11
Герасименко, А. "До питання про структуру сучасної економічної політики: інноваційна фінансова політика." Політологічний вісник, Вип. 67 (2012): 185–92.
Find full text
12
Лазебник, Л. Л., and О. М. Соколова. "Інноваційні кластери як об’єкт державної структурної політики України." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 7 (September 14, 2021): 74–85. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.74-85.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні наукові підходи до визначення сутності інноваційного кластера, з’ясовано основні сутнісні характеристики. Доведено, що інноваційні кластери мають внутрішні властивості, які зумовлюють синергетичний ефект інноваційності на мікро-, мезо- і макроекономічному рівнях. Обґрунтовано, що інноваційні кластери спроможні запустити інноваційний передавальний механізм трансляції змін у масштабні структурні зрушення у національній економіці. Проаналізовано та акцентовано увагу на низькій інноваційній активності промислових підприємств України, що не сприяє формуванню прогресивних тенденцій інноваційно-структурної модернізації економіки.
13
КОЗЛОВ, Дмитро. "ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 313–21. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-313-321.
Full textAbstract:
У статті запропоновано класифікацію та аналіз чинників становлення інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти. На основі системного та компаративного аналізу наукової літератури сукупність відповідних чинників представлено на макро-, мезо- та мікрорівнях розвитку інноваційної культури. До першого рівня віднесено дію глобальних, державно-політичних, економічних та науково-технологічних, аксіологічних та соціокультурних чинників. Підкреслено, що їхня важливість визначається здатністю встановлювати загальну траєкторію інноваційного розвитку світу загалом та держави зокрема, окреслювати перспективні напрями еволюції інноваційного суспільства. Виявлено, що до чинників мезорівня належать інноваційно впорядкована та інноваційно спрямована система професійної освіти та підготовки управлінських кадрів, якісне управління освітніми інноваціями, наявність системи забезпечення якості освіти, післядипломна педагогічна освіта та самоосвіта керівних кадрів. Доведено, що не менш дієвими є чинники мікрорівня, які акумулюють системну взаємодію низки факторів на локальному рівні (заклад освіти, особистість управлінця, його саморозвиток). Інноваційна культура на рівні закладу освіти формується завдяки його внутрішній та зовнішній політиці, організаційно-управлінській діяльності, ресурсному забезпеченню, психологічному клімату, а також особистісним якостям суб’єктів інноваційної діяльності. Висунуто думку про те, що з-поміж ключових факторів розвитку інноваційної культури особистості майбутнього керівника виняткове значення належить наявності системи професійної підготовки, яка має інноваційно-орієнтований вектор розвитку. Зазначено, що основним чинником розвитку інноваційної культури є професійна підготовка майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти, яка безпосередньо залежить від науково-теоретичного обґрунтування та практичної реалізації моделі підготовки інноватора-управлінця. Вважаємо, що означена підготовка повинна бути зосереджена на розвитку інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти за кількома етапами: мотиваційно-когнітивний, професійно-практичний, креативно-діяльнісний та професійно-релевантний. Ключові слова: інноваційна культура, інновації, заклад загальної середньої освіти, майбутній керівник закладу загальної середньої освіти, чинники розвитку, макро-, мезо- та мікро рівні розвитку інноваційної культури.
14
Petrenko, Natalia. "INNOVATIVE POLICY OF REGIONAL DEVELOPMENT OF INDUSTRY." Scientific Bulletin of Mukachevo State University. Series “Economics”, no. 2(10) (2018): 102–9. http://dx.doi.org/10.31339/2313-8114-2018-2(10)-102-109.
Full text
15
Ревенко, Анатолій Дмитрович. "ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ВПРОДОВЖ 2013–2020 РР. У КОНТЕКСТІ НОВИХ ВИКЛИКІВ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 119–35. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249032.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у розгляді пріоритетів розвитку євроінтеграційної економічної політики України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Завданнями статті є аналіз реструктуризації української економіки відповідно до головних пріоритетів скорегованої та інноваційно спрямованої Угоди про співпрацю, а також оцінка перспектив від запровадження «промислового безвізу» для України. Дослідницька методологія спирається на методи наукового абстрагування, спостереження, синтезу, а також на системно-структурний аналіз для дослідження міжнародного та національного вимірів економічної політики. Наукова новизна статті полягає у спробі реконструювати на підставі аналізу євроінтеграційної економічної політики України в період 2013–2020 рр. основні проблеми та перспективи в контексті поточної співпраці сторін. У підсумку проведеного дослідження було доведено, що враховуючи чималу сукупність несприятливих зовнішніх і внутрішніх викликів (російська гібридна агресія, негативний вплив COVID-19, загроза єдності та ефективності ЄС, технологічні інновації, складна внутрішньополітична ситуація тощо), які стоять перед українською економікою в зазначений період, ситуація залишається непростою і потребує істотного коригування на рівні Ревенко, А. Д. (2021). Євроінтеграційна економічна політика України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, (8), 119–135. законодавчо-нормативних засад Угоди про співпрацю. Активізація і створення якісно нового механізму економічної взаємодії між Україною та ЄС постає нагальним завданням найближчого майбутнього, коли замість декларацій та ситуативних домовленостей буде створена платформа сталої та ефективної взаємодії, що розширить можливості обміну у високорозвинених технологічних галузях та у сфері підготовки фахівців для нових професій економіки майбутнього.
16
ДАНІЧ, В. М., and М. С. ТАТАР. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОЇ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ." REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, no. 5 (21) (November 19, 2021): 163–89. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/243657.
Full textAbstract:
В умовах глобальних викликів особливо актуалізується проблематика дослідження взаємодії в інноваційних процесах, оскільки саме інновації відіграють важливу роль в боротьбі з різними видами викликів сучасності. В свою чергу глобальні виклики та криза є поштовхом до інноваційних змін та зрушень, інновації є протилежністю кризи, оскільки саме інноваційний прорив сприяє виходу з кризового стану. Метою статті є аналіз взаємодії учасників інноваційного процесу, визначення їх дій на різних стадіях інноваційного процесу, бар’єрів до формування стабільних соціально-економічних зв’язків та показників, що визначають ефективність такої взаємодії. Для досягання мети використано такі методи: абстрактно-логічний, системно-синергетичний, статистичний, порівняльний, горизонтальний, вертикальний, табличний та графічний методи відображення інформації. Результати. У статті визначено види взаємодії, проаналізовано поняття інноваційної дифузії та дій різних суб’єктів для її здійснення, проаналізовано соціально-економічну взаємодію учасників інноваційного процесу, визначено їх дії на різних стадіях інноваційного процесу, бар’єри до формування стабільних соціально-економічних зв’язків та показників, що визначають ефективність такої взаємодії. Проаналізовано кібернетичну, матричну й структурну моделі інноваційного процесу. Встановлено, що на швидкість поширення інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її взаємодії з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів. Практична значимість дослідження полягає в можливості налагодження ефективної взаємодії між учасниками інноваційного процесу шляхом дослідження середовищ, де здійснюється дифузія інновацій (відповідних сайтів, соціальних мереж, НДЧ та методичних відділів вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів тощо), аналізу бар’єрів до формування стабільних взаємозв’язків між учасниками інноваційних проектів та існуючих моделей інноваційного процесу. У межах подальших досліджень планується удосконалити систему показників, що визначають ефективність взаємодії під час інноваційних процесів, визначити найбільш ключові з них, побудувати структурну модель забезпечення стабільної соціально-економічної взаємодії у інноваційній дифузній мережі.
17
Лаврук, Олександр. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА УКРАЇНИ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 74–83. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-74-83.
Full textAbstract:
Акцентується увага на актуальності питання прискореного рівня політичного розвитку держави, оновлення пріоритетів та цінностей політичної культури населення України. Зазвичай такі інноваційні проце- си потребують формування нових завдань перед державною політикою в аграрному виробництві. Дослідження ґрунтуються на використанні інфор- маційних ресурсів, узагальненні наукових розробок вітчизняних і закордон- них вчених, особистих спостереженнях. Зазначено необхідність подолання кризових явищ у тваринництві як однієї з провідних галузей економічного зростання виробництва, які потребують відповідного впливу держави шля- хом формування системи державного управління та реалізації ефективної державної політики. Визначено сутність державної політики, що становить сукупність форм, методів, принципів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність тваринницьких підприємств та на функціо- нування ринку тваринницької продукції.
Доведено, що одним із напрямів державної політики є розширення мож- ливостей тваринництва для використання сучасних технологій з метою виробництва нових видів високоякісної тваринницької продукції. Встанов- лено, що від існуючих проблем у тваринництві залежить не лише соціально- економічний розвиток держави, а й рівень її продовольчої безпеки. А тому державна політика за допомогою ухвалених державно-політичних рішень повинна регулювати постійно виникаючі людські потреби в продуктах тва- ринного походження з можливістю держави і суспільства їх задовольняти. Відповідно вказується на необхідність спрямування заходів державної по- літики на покращення державної підтримки, яка передбачає здійснення, за рахунок фінансування з державного бюджету, інноваційного оновлення і регулювання виробничої діяльності тваринницьких підприємств. Запропо- новано Міністерству аграрної політики України розробити заходи науково обґрунтованої та ефективної державної політики, яка б забезпечила розви- ток конкурентоспроможного тваринництва на внутрішньому та зовнішньо- му ринках.
18
Капліна, Т. В., and В. А. Красномовець. "ІННОВАЦІЇ В СИСТЕМІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА." Підприємництво та інновації, no. 16 (February 26, 2021): 63–66. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/16.10.
Full textAbstract:
Однією з найважливіших запорук успішного розвитку підприємств готельної галузі є впровадження у практику діяльності інновацій. Конкурентну перевагу в нинішніх умовах здобудуть ті підприємства, що зуміють першими та якнайкраще підлаштуватися до нових реалій та правил гри. У статті обґрунтовано необхідність упровадження інновацій у практику діяльності підприємств готельної галузі. Визначено їх суть та наведено основні функції. З-поміж багатьох видів у статті розглянуто одні з найпоширеніших: інфраструктурні та технологічні інновації. Інфраструктурні інновації передбачають відхід від традиційного формату будівлі або місця розташування закладу. Сфера прояву технологічних інновацій надзвичайно широка і включає в себе як застосування нових інформаційних систем у маркетинговій політиці, так і впровадження нових технологічних засобів, що покликані зробити максимально комфортним перебування та привернути увагу гостя. У статті особливу увагу присвячено аналізу екологічних інновацій, який розглядаємо як підвид у складі технологічних. Визначено суть та сфери впровадження екологічних інновацій у практику функціонування підприємств готельної галузі.
19
Скирда, А. Є. "РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ В США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 224–33. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-224-233.
Full textAbstract:
Стаття окреслює розвиток культури інженерної освіти кінця XX та початку XXI сторіччя. Політики, роботодавці, дослідники та освітяни приділяють значну увагу системі інженерної освіти США та підготовці спеціалістів з інженерними навичками, оскільки саме інженерна освіта відповідає за розвиток та підтримку технічної інфраструктури нації та потенціал для інновацій. Основними сучасними рушіями реформи інженерної освіти стають консультативні ради інженерних коледжів та кафедр, а також інженерні професійні товариства. Більшість інженерних коледжів та інженерних факультетів мають виробничі консультативні ради, що складаються з випускників і представників компаній, які беруть на роботу значну кількість випускників освітнього закладу. Давню історію підтримки реформ освіти в США мають приватні фонди. Окрім консультативних рад, дуже впливовими на розвиток освітніх програм вважаються публікації та конференції професійних товариств, зокрема щорічна конференція Американського товариства інженерної освіти. Інноваційні інженерні програми створюються з метою розвивати ефективні зв’язки між інженерною освітою та початковою і середньою освітою, просувати програми подвійних дипломів, підтримувати регулярну, добре сплановану взаємодію з промисловістю, поширення отриманих даних, стимулювати винагороду викладачів, які розвиваються або впроваджують успішні інновації в викладанні та навчанні, а також скоротити час і вартість, необхідні для отримання ступеня в інженерній освіті. Національний альянс колективних винахідників та інноваторів був заснований з метою заохочувати винаходи, інновації та підприємництво серед студентів університетів по всій країні, що є способом створення нових підприємств та можливостей працевлаштування.
20
Vorotin, V. Ye, and V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці.
Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні.
У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання.
Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.
21
Дячук, І. "Інноваційна політика розвитку економіки." Економіка України, no. 2 (2005): 91–92.
Find full text
22
Skliar, Nadiia. "Технонаціоналістичні тенденції розвитку глобальних акторів військових інновацій." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, no. 2 (April 18, 2021): 70–80. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.2.7.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню теорії та практиці однієї із шкіл управління національною конкурентоспроможністю - технонаціоналізму. Метою дослідження є визначення особливостей розвитку сучасного технонаціоналізму, практик управління національної конкурентоспроможності в секторі оборонної промисловості країн світового технологічного ядра та окреслення потенційних загроз впливу впровадження такої політики на глобальну та національні безпеки інших країн.
Розглянуті специфічні характеристики сучасних технологій, які пов’язані з подвійним використанням. Досліджена рейтингова позиція країн-лідерів по технологіям за секторами економіки з визначенням особливостей технонаціоналістичних політик європейських та азійських країн. Зазначені фундаментально-ідеологічні відмінності між двома системами. Визначено сучасні інноваційні тренди технологій, які пов’язані з технологіями подвійного використання США та Китаю. Доведено посилення впливу уряду Америки на інші ринки новітніх технологій країн світу.
Розглянуто тяжіння технонаціональної політики Пекіну до нових квантових розробок (QC), що обумовлює не тільки підвищення воєнно-технологічного потенціалу країни, а й можливі майбутні виклики глобального та регіонального масштабів. Окреслені технологічні тенденції розвитку інноваційних технологій, що викликають стурбованість світової спільноти та можуть бути підставами формування національних та глобальних ризиків та загроз безпеці.
23
Лаврук, Олександр. "Державна інноваційна політика розвитку тваринництва." Expert: Paradigm of Law and Public Administration 4, no. 2019-2(4) (August 2019): 229–37. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2019-4-2-229-237.
Full text
24
Семиноженко, В. П. "Яка інноваційна політика потрібна Україні?" Наука та інновації 7, no. 1 (2011): 41–44.
Find full text
25
Цигилик, І. І. "Інноваційна політика в системі підприємництва." Актуальні проблеми економіки, no. 1 (2003): 75–79.
Find full text
26
Мельник, Л. Ю. "Інноваційна та технологічна політика держав." Економічний вісник університету, Вип. 30/1 (2016): 15–26.
Find full text
27
Козинцева, Тетяна, Андрій Синах, and Ірина Дулебова. "Інноваційний потенціал сучасних культурних стратегій: український контекст." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 34–56. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235687.
Full textAbstract:
Вступ. Креативні і культурні індустрії внесли значні корективи в сучасні світові економічні процеси, що провокує підвищений інтерес до культурної сфери в цілому і до культурної стратегії зокрема. Мета і методи. Мета статті – виявити інноваційний потенціал культури в сучасних умовах і способи його реалізації через культурні стратегії та креативні індустрії як у загальнолюдському, так і в українському контексті. Методологічною основою дослідження є системно-структурний метод, метод формально-логічного дослідження, аналіз, компаративістський метод, СМД-методологія, деконструктивістський підхід. Результати. Комплексний підхід до аналізу культури дозволяє розглядати її як відкритий простір мережевої взаємодії людей, етносів, націй, які є суб’єктами інновацій в економічній, політичній і культурній сферах. Розвиток культурної сфери презентовано через формування вертикально-горизонтальних взаємодій між культурною стратегією, культурною політикою і креативними індустріями. Висновки. Україна на сьогоднішній день переосмислює роль культури в цілому і культурної стратегії зокрема, зіткнувшись із проблемою формування цілісного україноорієнтованого простору. Новий підхід до структури культури включає в себе не інституції, а творців і споживачів культурного продукту, які ініціюють створення єдиного культурного простору. Це дозволяє виявити інноваційний потенціал культури та культурної стратегії. Інноваційна культурна стратегія України та її реалізація через культурну політику і креативні індустрії може слугувати як консолідації суспільства, так і вирішенню економічних проблем.
28
Приходько, Ю. І. "Інноваційна політика та інноваційна діяльність у військово-освітній сфері." Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія "Педагогіка та психологія", вип. 2 (6) (2017): 108–10.
Find full text
29
Єрмакова, О. "МЕХАНІЗМИ ПРОВАДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ІННОВАЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ОСНОВІ СТИМУЛЮВАННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ІННОВАЦІЙ." Science and Innovation 18, no. 2 (April 30, 2022): 16–29. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.02.016.
Full textAbstract:
Вступ. Регіони мають потужний потенціал інноваційного розвитку. В умовах реформування місцевого самоврядування для України особливо актуальним є питання формування регіональної інноваційної політики, оскільки забезпечення інноваційної складової є необхідною передумовою економічної спроможності громад.Проблематика. Світовий досвід свідчить, що інноваційний розвиток регіонів потребує формування регіональних інноваційних систем та взаємозв’язків між усіма їх учасниками. В умовах реформи децентралізації в Україні співробітництво регіонів стає одним із інструментів їхнього соціально-економічного та інноваційного розвитку. Водночас цей інструмент недостатньо використовується в сфері інноваційної діяльності.Мета. Розробка методичних і прикладних засад впровадження механізмів інноваційного співробітництва на основі стимулювання попиту та пропозиції інновацій в регіонах України.Матеріали й методи. Інформаційною базою дослідження стали аналітичні матеріали ОЕСР, інноваційні брокерські платформи підприємств та регіонів країн світу, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, даніДержавної служби статистики України, вивчені методами теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, системного та економіко-статистичного аналізу.Результати. Запропоновано концептуальні засади організації процесу взаємодії суб’єктів попиту та пропозиції інновацій, здійснено систематизацію відповідних механізмів, діагностику стану інноваційного співробітництва між суб’єктами попиту та пропозиції інновацій в регіонах України, класифіковано ключові характеристики механізмів регіонального брокериджу в сфері інновацій та їх варіації для об’єднаних територіальних громад, розроблено механізм регіонального брокериджу, орієнтований на стимулювання суб’єктів інноваційного попиту до співробітництва.Висновки. Механізми регіонального брокериджу сприяють посиленню інноваційної спроможності регіонів шляхом подолання фрагментарності їхніх інноваційних систем.
30
Сологуб, І. А. "Державна політика стимулювання інновацій." Магістеріум, Вип. 35 (2009): 39–43.
Find full text
31
Кириченко, Н. В., and Г. В. Жосан. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 10 (December 30, 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.10.6.
Full textAbstract:
В статті розкриваються основні напрями удосконалення стратегії конкурентоспроможності торгового підприємства. Визначено фактори, що впливають на конкурентоспроможність: комунікативна політика компаній-суперників; розробка нових товарів та присвоєння торгових брендів та марок; привабливість та якість пакування товарів; ефективність і організація сервісної політики фірм-конкурентів; організація збуту продукції у суперників (конкурентів); раціональність каналів просування товарів у підприємств-аналогів. Встановлено, що поняття конкурентоспроможність практично складається з чотирьох груп факторів: техніко-економічні, комерційні, нормативно-правові, соціальні. З’ясовано, що на конкурентоспроможність впливають як зовнішні (державні, ринкові, соціально-політичні), так і внутрішні (організаційна структура підприємства, фактор інновації продукції (робіт, послуг), якість продукції (робіт, послуг)) фактори.
32
Алексеева, К. А. "Державна інноваційна політика та економічний розвиток." Теоретичні та прикладні питання економіки, Вип. 16 (2008): 243–49.
Find full text
33
Єрешко, Ю. О. "Інноваційна політика-складова механізму сталого розвитку." Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. Серія : Економіка 22, no. 10/1 (2014): 10–16.
Find full text
34
Савченко В.Ф. and Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні.
Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери.
Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.
35
Gorodianska, Larisa. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙ НА РІВЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, no. 3 (February 28, 2019): 27–36. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0102.
Full textAbstract:
В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів.
Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні.
Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці.
Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.
36
Ковтун, М. В., and Н. Л. Гавкалова. "СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА." Підприємництво та інновації, no. 18 (June 30, 2021): 34–40. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/18.6.
Full textAbstract:
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку функціональна роль підприємництва набуває особливої соціально-практичної актуалізації. Останнім часом тенденція до розвитку соціального підприємництва набуває обертів, є тією соціальною інновацією, яка являє собою нововведення у вигляді стратегій, концепцій, ідей, спрямованих на вирішення соціальних проблем і задоволення соціальних потреб та є механізмом соціальних перетворень у країні. Межі соціальних інновацій досить широкі – від поліпшення умов праці, появи нових послуг в освіті, створення інноваційних спільнот, що діють в інтересах суспільства, до модернізації державної політики та управління. Ураховуючи те, що в Україні організаційно-правова форма соціального підприємства на законодавчому рівні не закріплена, її вибір залежить від вибору самого підприємця.
37
Саловський, О. Б. "Державна політика реформування інституційної системи України." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 2 (June 4, 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.36930/40300212.
Full textAbstract:
Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.
38
Murashko, Mykola, and Dmytro Sotnikov. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ БУДІВЕЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(16) (2018): 254–61. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-254-261.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сутність функціонування інвестиційного будівельного сектору економіки в сучасних умовах. Доведено, що нині становище вітчизняних будівельних підприємств на ринку інвестицій характеризується їхньою неготовністю до ефективного освоєння основних засобів на інноваційній основі, а також неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал у будівельні підприємства через високі ризики, пов'язані з незахищеністю права власності, з великою ймовірністю неповернення коштів через неефективне управління. Водночас сучасні інноваційно-інвестиційні процеси в будівельній галузі повинні бути спрямовані не тільки на зростання питомої ваги інноваційно орієнтованих підрядних робіт у загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, а й на інноваційну перебудову самої будівельної галузі. Обґрунтовано, що основними причинами, що стримують інвестиції в зростання будівельного виробництва та технічне переоснащення будівельної галузі, є нестабільність політичної ситуації, тіньові та різного роду спекулятивні процеси в інвестиційно-будівельній сфері, високі податки та ризики інвестиційної діяльності, велика вартість позикового капіталу та складність отримання кредиту, а також інші чинники, що характеризують інвестиційний клімат України як несприятливий. Тому в контексті вищезазначених причин, інвестиційна політика в будівельній галузі повинна органічним чином поєднувати інструменти державного впливу та дерегуляції з метою створення сприятливого інвестиційного середовища як для вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Інвестиційна політика України в середньостроковій перспективі має бути спрямована на стійкий розвиток будівельної галузі на інноваційній основі, забезпечення економічної безпеки країни, формування повноцінного ринку землі, розвиток ринкової інфраструктури, нарощування інвестиційно-будівельного потенціалу та створення сприятливого інвестиційного середовища для трансферу сучасних технологій, застосування узгоджених з нормами ДБН механізмів захисту національного будівельного ринку, створення дієвих стимулів для поступального розвитку інноваційно-інвестиційних процесів у будівельній галузі України шляхом першочергової реалізації проектів із реконструкції, модернізації та технічного переоснащення виробничих потужностей та інфраструктурних об’єктів на інноваційній та екологічній основі.
39
Снігур, Х. "Інноваційна політика підприємств у забезпеченні їх конкурентоспроможності." Світ фінансів, Вип. 4 (2011): 200–204.
Find full text
40
Лісовська Л.С. "РОЗВИТОК СПІВПРАЦІ З ПИТАНЬ ІННОВАЦІЙ З ІНОЗЕМНИМИ ПАРТНЕРАМИ У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ." Економічний форум 1, no. 4 (October 13, 2020): 63–72. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-8.
Full textAbstract:
У статті вивчено наведено результати дослідження диференціації інноваційної активності промислових підприємств на основі вивчення показників розвитку співпраці з питань інновацій. Для проведення дослідження було використано кластерний аналіз, зокрема інструменти ізоморфного розподілу та методу куль. Об’єктами спостереження є регіони України та діяльність промислових підприємств, які впроваджували технологічні інновації. Для проведення кластерного аналізу було обрано показники з інноваційної співпраці за місцем розташування партнерів (країни Європи, США, Китай та Індія, інші країни) протягом 2008/2020 рр.
Здійснено систематизацію регіонів України за показниками співпраці підприємств з іноземними партнерами протягом вказаного періоду та доведено асиметричність та диспропорційність розвитку систем взаємодії у регіональному вимірі.
Результати кластерування повинні стати інформаційним забезпеченням моніторингу показників ефективності інноваційних процесів у національній інноваційній екосистемі, їх дослідження на предмет виявлення закономірностей зміни їх ознак у різних економіко-соціальних умовах, а обґрунтовані висновки та пропозиції повинні бути покладені в основу формування регіональної інноваційної політики та інноваційної політики суб’єктів господарювання.
41
Рудь Н.Т. and Федас Д. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ." Економічний форум 1, no. 3 (September 25, 2021): 26–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-4.
Full textAbstract:
В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств.
Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру.
Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні.
Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу.
Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень.
При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні.
Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.
42
Дугієнко, Н. О., Н. С. Венгерська, and А. О. Осаул. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-13.
Full textAbstract:
У статті розкриваються особливості міжнародної інвестиційної діяльності в умовах пандемії. Проаналізовано сучасний стан міжнародної інвестиційної діяльності під впливом пандемії та міжнародну інвестиційну політику країн світу. Введення карантину уповільнило розпочаті міжнародні інвестиційні проекти, урядами країн було введено нові інвестиційні обмеження. Окрім пандемії, на міжнародні інвестиційні процеси вплинули такі фактори як нова промислова революція, зрушення політики в бік більшого економічного націоналізму та тенденції стійкості. Ці фактори матимуть далекосяжні наслідки для конфігурації міжнародного виробництва протягом десятиліття до 2030 року. Здійснено аналіз прямого іноземного інвестування в Україні та визначено проблеми залучення інвестицій в контексті економічної безпеки. Розкрито стратегічні напрями прямого іноземного інвестування в Україні задля досягнення цілей сталого розвитку, високого рівня економічної безпеки та мінімізації наслідків пандемії. Запропоновано рекомендації щодо формування міжнародної інноваційно-інвестиційної стратегії України в умовах інтеграційних процесів та транснаціоналізації економіки. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в Україні має бути спрямоване на створення ефективної законодавчої бази, привабливого інвестиційного клімату, відповідного інституційного забезпечення. Необхідно реагувати на проблеми мобілізації, напрямки та віддачу інвестицій, включаючи цілі сталого розвитку до концепцій національної інвестиційної політики.
43
Апарова, О. В. "Політика управління інвестуванням інновацій на підприємстві." Економіка. Менеджмент. Бізнес, no. 3 (17) (2016): 17–23.
Find full text
44
Лєдовська, Юлія, and Тетяна Гургула. "МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ НА ПРИКЛАДІ НІМЕЧЧИНИ ТА ПОЛЬЩІ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 7, 2021): 92–100. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.017.
Full textAbstract:
У статті аналізується рівень зайнятості молоді в державах з високим соціальним розвитком. Порівняно моделі, принципи і підходи державної політики зайнятості провідних країн світу. На прикладі історії розвитку державного управління в сфері забезпечення зайнятості Німеччини та Польщі досліджено варіанти вирішення таких проблем молоді як: безробіття, недостатній рівень кваліфікації, ефективна профорієнтація соціальних служб на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях; питання політики патріотичного виховання, можливості забезпечення зайнятості молоді через співпрацю служби зайнятості з бізнесом, взаємодію освіти та бізнесу; прогнозування необхідної кваліфікованої робочої сили; неформальна освіта шляхом організації практичних занять на підприємствах; забезпечення практики та майбутнього робочого місця для молодих спеціалістів; пільги для підприємців, які створюють нові робочі місця та використовують новітні технології; міграція молоді до більш розвинених країн. У результаті дослідження запропоновано розробити ефективну державну молодіжну політику забезпечення зайнятості молоді через розвиток молодіжного підприємництва, мотивацію молоді та залучення до діяльності громади, самозайнятості, самоорганізації та саморозвитку; забезпечення високого рівня оплати праці; запровадження пільг для бізнесу, що надають перші робочі місця молоді та запроваджують технологічні інновації.
45
Mykhailiv, H. V., and L. V. Hryniv. "ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 58–64. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.58-64.
Full textAbstract:
У даній статті розглянуто загальний порядок формування інноваційної політики на підприємстві. Було установлено, що для здійснення ефективної інноваційної діяльності, необхідною є розробка інноваційної політики з дотриманням порядку її формування в контексті стратегії фінансово-економічної безпеки. Авторами було запропоновано наступні етапи формування інноваційної політики: встановлення актуальності формування інноваційної політики для підприємства; оцінка інноваційного потенціалу; формування стратегії інноваційного розвитку підприємства в орієнтирі фінансово-економічної безпеки; розроблення програми інноваційної діяльності; створення системи оцінки інноваційної програми.Досліджено та узагальнено теоретичні підходи щодо трактування змісту поняття «фінансово-економічна безпека». Проведено аналіз існуючих точок зору щодо підходів формування стратегії фінансово-економічної безпеки підприємства в умовах невизначеності та обґрунтовано необхідність системного підходу до формування системи стратегічного управління фінансово-економічною безпекою підприємства.
46
Zakharchenko, V. I. "ПЕРЕДУМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ТА КОМПЛЕКСНІ ПРОБЛЕМИ НОВОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 122–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.122-132.
Full textAbstract:
У статті показано, що реалізація в Україні нової регіональної політики, яка базується на парадигмі нового регіоналізму, натикається на значні труднощі, в подоланні яких значна роль належить науковим розробкам. З’ясовано, що у більшості з них недостатньо уваги приділяється оцінюванню передумов проведення нової регіональної політики в Україні та систематизації й аналізу її основних проблем, що потребують вирішення в сучасний період. Поставлено за мету проведення спеціального дослідження передумов та комплексних проблем нової регіональної політики в Україні.У дослідженні використано загальнонаукові (аналізу й синтезу, логічного узагальнення, порівняльний) та економіко-статистичні (абсолютних, відносних і середніх величин, індексний, рейтингових оцінок і групування) методи. Проаналізовано передумови проведення нової регіональної політики в Україні, пов’язані з російською агресією, активізацією процесів глобалізації та регіоналізації, загостренням протиріч між регіонами. У зв’язку з цим аргументовано необхідність виокремлення та вирішення таких комплексних проблем нової регіональної політики, як: політична та економічна дезінтеграція українських регіонів; поглиблення асиметрії в соціально-економічному розвитку регіонів; поляризація економічного простору; неготовність регіонів до викликів глобалізації; невисокий рівень регіональної конкурентоспроможності й, відповідно, регіонального людського розвитку.У статті запропоновано заходи вирішення цих проблем, що спираються не тільки на пряму допомогу центру регіонам, а й передбачають стимулювання ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу, активізацію інноваційно-інвестиційної діяльності та підвищення міжнародної конкурентоспроможності регіонів в умовах глобалізації. Зроблено висновок, що реалізація цих заходів має забезпечити в усіх регіонах України високий рівень людського розвитку.
47
Козубенко, Л. Д. "Товарна інноваційна політика розвитку внутрішнього ринку інноваційних товарів." Економіка та держава, no. 1 (2012): 119–22.
Find full text
48
Варналій, З. "Регіональна інноваційна політика України: проблеми та стратегічні пріоритети." Економіст, no. 9 (2009): 36–39.
Find full text
49
Єрмакова, О. А. "Європейська регіональна інноваційна політика: досвід для регіонів України." Економічні інновації, Вип. 60, кн. 3 (2015): 110–18.
Find full text
50
Єрмакова, О. А. "Європейська регіональна інноваційна політика: досвід для регіонів України." Економічні інновації, Вип. 60, кн. 3 (2015): 110–18.
Find full text