Journal articles on the topic 'Інноваційні технології управління'

У сучасних ринкових умовах впровадження інновацій сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств. Розвиток підприємства вимагає постійного використання інновацій. Для того, щоб підвищити ефективність діяльності підприємства, важливо вдосконалювати методи управління, створювати нові продукти і послуги. У статті досліджено основні визначення понять інновація та інноваційні технології в управлінні підприємствами та визначено їх роль у розвитку підприємств готельно-ресторанного господарства. Розглянуто такі сучасні методи управління готелем, як електронне управління готелем, системи управління взаємовідносинами з клієнтом (crm-системи). Проведено порівняльний аналіз популярних на ринку CRM-систем, таких як Libra OnDemand CRM, Парус, Opera Enterprise Solution. Досліджено їх основні модулі, функціональні можливості в оптимізації управління готельними підприємствами. Визначено роль інтерактивного електронного меню в управлінні ресторанним підприємством, переваги використання QR-кодів та інших інтерактивних технологій в закладах ресторанного господарства. Розглянуто інноваційний тип закладу - інтерактивний ресторан. Наведені в статті результати дослідження можуть бути використані в якості джерела інформації для побудови і вдосконалення системи інвестиційної привабливості підприємствами готельно-ресторанного комплексу. Згодом все більшу кількість підприємств розробляють і впроваджують інноваційні технології для оптимізації управління та підвищення конкурентоспроможності. Оскільки впровадження таких інноваційних технологій і електронних систем дозволяє надавати гостям технологічно новий, сучасний формат взаємодії з готелем і рестораном, а також дозволяє підвищити загальний рівень управління підприємством. Інтерактивні технології формують новий ринок, відкривають широкі можливості і впливають на майбутнє індустрії готельно-ресторанного господарства, тому являються перспективними як у всьому світі, так і в нашій країні.

УДК 331.108.2; JEL Classification: M12 Мета. Формування практичних рекомендацій щодо застосування інноваційних персонал-технологій на підприємствах автомобільного транспорту. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, в яких розглядаються питання інноваційного інструментарію щодо управління персоналом підприємств. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати дослідження. В умовах сучасної ринкової економіки, що характеризується динамічністю, турбулентністю та невизначеністю для підтримання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств особлива увага повинна приділятися формуванню ефективної системи управління персоналом. Не зважаючи на великий досвід управління персоналом, застарілі методи не приносять відчутний ефект. Тому постає завдання в дослідженні та впровадження нових інноваційних методів управління персоналом. Автором проведено аналіз останніх досліджень за напрямом інноваційних методів управління персоналом, а також розглянуто досвід практичного їх використання на провідних підприємствах світу та України. Визначено, що інноваційні методи управління персоналом - це нововведення в систему управління персоналом, які є системними та включають спектр методів, процесів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності працівників. Для забезпечення впровадження інноваційних методів в систему управління персоналом необхідно застосовувати диференційовані підходи та стилі управління для різних груп працівників, що досягається за допомогою персонал-технологій. В статті розкрито особливості в забезпеченні управління персоналом підприємств автомобільного транспорту. Головною специфікою діяльності, а також головною особливістю автотранспортних підприємств визначено транспортний процес, який відбувається поза межами підприємства. На основі проведеного дослідження інноваційних методів управління персоналом, персонал-технологій та специфіки діяльності підприємств автомобільного транспорту, автором удосконалено їх систематизацію та визначено можливість використання на підприємствах автомобільного транспорту. Розроблена модель впровадження персонал-технологій в систему управління персоналом на підприємствах автомобільного транспорту. Наукова новизна. Розроблені рекомендації щодо використання інноваційних персонал-технологій на підприємствах автомобільного транспорту. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення інноваційної системи управління персоналом підприємства та дозволять сформувати ефективний інструментарій розвитку персоналу.

Розглянуто публічне управління упровадженням нових технологій, видів, процесів інформатизації та цифровізації в туристичній сфері. Проаналізовано роль нових публічних послуг у сфері туризму з урахуванням технологічних розробок, інновацій та сучасних видів туризму. Визначено, що Україна має потужний потенціал, унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам’яток, рекреаційні можливості, що приваблюють туристів, але їхня економічна віддача поки що незначна. Встановлено, що забезпечувати віддачу від цього потенціалу можна лише за умови публічного управління інноваційним розвитком туризму, застосуванням сучасних видів та інноваційних технологій організації туризму, упровадженням ефективних механізмів публічного управління, залученням кваліфікованих кадрів.

Мета: теоретико-методичне обґрунтування технології програмування по залученню інноваційних технологій до тренувального процесу збірної команди України з легкої атлетики. Матеріал і методи: дослідження здійснювалось серед легкоатлетів збірної України рівнем не нижче Майстра Спорту України шляхом проведення анкетування, автоексперименту, педагогічного спостереження та педагогічного експерименту. Загальна кількість анкетованих – 43 легкоатлети. Серед учасників експерименту – призери Олімпійських Ігор та чемпіонатів світу, чемпіони та призери чемпіонатів Європи, чемпіони України. Результати: у статті подано програмування, як жорстко детерміновану систему послідовних і відпрацьованих на практиці операцій в межах певного часу на основі розробленого проекту системи управління. Розроблені інтегровані моделі, показники яких переводяться в бал-очки. Алгоритм побудови системи залучення інноваційних технологій до підготовки легкоатлетів здійснюється на основі регресивного аналізу з числовими коефіцієнтами за формулою. Висновки: запропонована технологія програмування дає можливість створити ефективну систему побудови індивідуального тренувального процесу в збірній команді України з легкої атлетики. Ключові слова програмування, моделі, інноваційні технології, легкоатлети.

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічного та технологічного аспектів розвитку відкритої освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії. Встановлено, що в результаті інформатизації суспільства постають нові вимоги до навчання майбутніх фахівців. Вирішення вимог полягає у створенні вдосконаленого відкритого (комп’ютерно-орієтованого) середовища навчальних закладів, лабораторій, бібліотек; оновленням методичного забезпечення, педагогічних технологій та змісту дистанційного й електронного навчання на основі використання ІКТ; запровадженням нових форм і методів організації освітнього процесу; упровадженням відкритих навчальних систем; використанням методики формування інформаційно-комунікаційних компетентностей науково-педагогічних працівників, методики оцінювання якості відкритих електронних систем та вільного доступу до відкритих освітніх ресурсів; а також у дослідженні стану, тенденцій і моніторингу розвитку відкритої освіти. Представлено основні технології, що застосовуються у відкритій освіті, а саме: а) кейс-технологія, яка є близьким аналогом технологій заочного навчання; б) TV-технологія; в) мережна технологія. Наведено найбільш детальну в українській науці класифікацію технологій відкритої освіти: 1) науково-освітні інформаційні мережі; 2) технології підтримки віртуального навчання (зокрема, web 2.0 та ін.); 3) всесвітня мережа «Партнерство в навчанні» (Partners in Learning Network); 4) технології електронного проєктування педагогічних систем; 5) технології мережного е-дистанційного навчання; 6) електронні бібліотеки; 7) технології комунікацій близької зони, зокрема, мобільні електронні технології і спеціальні засоби; 8) електронні технології управління проєктами. Доведено, що головними перевагами відкритої освіти є доступність, гнучкість, паралельність, модульність, економічність, інтернаціональність та координованість, які надають можливість кожній людини отримувати освіту. Використання елементів відкритої освіти забезпечує не тільки доступ до цифрового контенту, а й сприяє вдосконаленню системи управління освітою та контролю її якості. Ключові слова: відкрита освіта, соціально-педагогічний та технологічний аспекти, інноваційні технології, інформаційно-комунікаційні компетентності, індивідуалізація навчання, навчальні ресурси.

Мета роботи – висвітлити досвід застосування дистанційної форми навчання, яка працює на відкритій і найбільш популярній у світі платформі – Moodle, для підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців-провізорів у Дніпропетровській медичній академії. Основна частина. У статті розглянуто досвід впровадження новітніх інноваційних технологій навчання, які використовуються викладачами на кафедрі загальної та клінічної фармації при підготовці фахівця-провізора. Показано особливості дистанційної системи навчання, її переваги. Оцінка ефективності використаних інноваційних технологій проводиться протягом усього терміну навчання конкретної дисципліни, шляхом тестування та постійного контролю і перевірки опанування теоретичного матеріалу та практичних навичок перед початком кожного практичного чи лабораторного заняття. Показана ефективність використання дистанційної системи навчання як позааудиторної форми організації самостійної роботи студентів. Висновки. Інноваційні технології навчання сприяють розвитку пізнавальних і когнітивних здібностей студентів, а саме – вміння вирішувати поставлені завдання, займатися збором, аналізом і синтезом даних, витягувати з них інформацію, самостійно мислити, володіти комунікативними навичками. Освітні технології відкривають нові горизонти викладання, навчання й оцінки здобутих знань, дозволяють втілювати інноваційні, ефективні моделі адміністрування та управління. Здійснювати постійний моніторинг оволодіння професійними компетенціями, що дозволяє за короткий строк відкоректувати та індивідуалізувати процес навчання. Дистанційні системи навчання надають можливості безперервного навчання, забезпечуючи великому колу людей можливість отримання як післявузівської, так і додаткової освіти.

Окреслено категорію «кадрові технології в публічній службі» як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. На основі структурно-функціонального підходу кадрові технології в публічній службі розділено на три групи (технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу, функціональна роль яких полягає у здійсненні професійного, інтелектуального, психологічного та медичного відбору; технології, що забезпечують можливості персоналу (підбір, ротація, управління кар’єрою персоналу, професійно-кваліфікаційний розвиток). Здійснено аналіз основних проблем у використанні кадрових технологій. Для усунення негативних тенденцій в сфері управління персоналом розроблено модель технологізації управління кадрами, що є науково обґрунтованою послідовністю прийняття кадрових рішень з метою досягнення стратегічних цілей органів державної влади. Доведено, що цей процес повинен включати шість взаємопов’язаних етапів: попередній, діагностичний, прогностичний, методичний, організаційний та оціночний. Запропоновано запровадити у практику інноваційну внутрішньоорганізаційну технологію розробки програми професійного розвитку та навчання публічних службовців, керівників підприємств, установ та осіб, котрі перебувають у кадровому управлінському резерві. Результатом виконання програми має стати реалізація стратегії розвитку управлінських кадрів, формування нового типу публічного службовця з широким кругозором, креативним мисленням, компетентного, здатного не тільки діяти за зразком, а й пропонувати нові інноваційні моделі дії в умовах реформування органів державної влади, світової фінансової кризи. Визначено, що одним із основних напрямів удосконалення практики застосування кадрових технологій у системі публічної служби є подальша розробка механізму організації та проведення конкурсного відбору на державні посади, яка тісно пов’язана з проблемою організаційного забезпечення публічної служби – формуванням та підготовкою реального та ефективного кадрового резерву. Мета роботи. Мета полягає у розкритті концептуальних проблем розвитку кадрових технологій в системі публічної служби та окресленні шляхів підвищення їх ефективності та дієвості. Методологія. Теоретичною базою дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження щодо розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби, законодавчі та нормативно-правові акти. Використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція; системно-структурний аналіз. Загально-методологічні проблеми формування кадрової політики, державного управління знайшли своє вирішення в працях Н. Гибало, А. Дементьєвої, Б. Єрьоміна, В. Зотова, В. Куликова, К. Хартанович та ряду інших вчених і фахівців. У той же час питання розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби вивчено недостатньо. Наукова новизна. Уточнено понятійно-категорійний апарат науки публічного управління, а саме: категорію «кадрові технології в публічній службі» запропоновано розуміти як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. Удосконалено класифікацію кадрових технологій в публічній службі на основі структурно-функціонального підходу за групами: технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу; технології, що забезпечують можливості персоналу. Висновки. Представлені пріоритетні напрями вдосконалення практики застосування кадрових технологій дозволить послідовно вирішувати основну проблему публічної служби – формування високопрофесійного, компетентного та високоморального кадрового складу публічної служби.

В статті досліджуються теоретичні підходи та практичний досвід становлення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні. Зокрема, обгрунтовано підхід до формування механізмів інноваційного розвитку державного управління в країні. Крім того дослідження містить аналіз існуючих механізмів інноваційного розвитку державного управління. Розглянуто електронне врядування, як один з напрямів інноваційного розвитку електронного державного управління в державі. Уточнено класифікацію реальних проектів державно-управлінських інновацій. Доведено що адміністративна реформа реалізується як концептуально-модельний процес, вона орієнтує трансформацію органів державної влади на реалізацію науково обґрунтованої моделі державного управління, що має конституюватися в результаті системних інновацій. Показано що стратегія розвитку електронного урядування у контексті інноваційного процесу адміністративного реформування має полягати у проектуванні інформаційно-технологічних змін діяльності органів державної влади як механізму реалізації процесу переходу на модель публічного управління, і лише на цій основі вирішувати проблеми забезпечення доступності якісних державних послуг. В статті доведено що науковці вважають метою інноваційної перебудови системи органів влади не просто галузеву ефективність, оптимізацію процесу прийняття і реалізації управлінських рішень, а «реалізацію основних функцій інноваційного державного управління», до яких насамперед доцільно віднести стратегічне планування і прогнозування; інтеграцію та координацію дій усіх суб’єктів, зацікавлених в інноваціях. На основі проведеного дослідження визначено, що важливе значення має формування інноваційної інфраструктури, яку можна розглядати як інтегруючий механізм, що об’єднує в єдине ціле діяльність органів державної влади та інноваційні технології.

Процеси глобалізації, розвитку конкуренції, використання нових систем управління вимагають постійної адаптації логістичної системи підприємства до умов внутрішнього та зовнішнього середовищ. Логістична стратегія визначає зв’язок між стратегією розвитку організації та операційними стратегіями в частині логістичної політики підприємства та логістичних завдань, які визначені поточними планами діяльності. Місце логістичної стратегії визначається між довгостроковими рішеннями підприємства (місія підприємства, логістична місія, корпоративна стратегія, виробнича стратегія, маркетингова стратегія, логістична концепція) та рішеннями тактичними й оперативними (логістичні технології, системи, підсистеми, модулі, бізнес-процеси, операції та функції, інформаційне забезпечення). Найбільшою проблемою, з якою бізнес зіткнувся під час поширення COVID-19, був зрив ланцюгів поставок. Більшість компаній усвідомили, наскільки вразливі їхні ланцюги поставок, прийняли рішення про диверсифікацію, знайшли нових постачальників. Окрім того, нові технології стали в нагоді для компаній у цей період. У статті розглядаються зміни в логістичних процесах, які були викликані пандемією, проаналізовані інноваційні технології, які доцільно використовувати у сфері логістики в сучасних умовах цифровізації процесів. Зокрема, приділяється увага особливостям використання технологій Big Data Analytics, Machine Learning і Internet of Things. Визначено основні переваги та обґрунтовано їх ефективність у логістиці. Доведено, що важливим поряд із впровадженням інноваційних технологій є формування нових бізнес-моделей, інтегрування в діяльність рішень по штучному інтелекту, застосування цифрових двійників тощо. Використання автоматизованої системи управління логістикою дозволить не лише оптимізувати роботу, упорядкувати комунікацію, контролювати та скорочувати витрати, а й забезпечить довгострокову конкурентоспроможність компанії.

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

У статті досліджено теоретичні аспекти розробки та реалізації енергоефективної політики регіонів, виокремлено основні напрями її впровадження. Розглянуто основні інструменти стимулювання енергозбереження в країнах ЄС. Проаналізовано діючі міжнародні проєкти розвитку регіональної енергоефективної політики та підтримки підприємств, що впроваджують заходи енергозбереження в країнах Європейського Союзу. Наведено елементи системи оцінювання результатів проєкту за критеріями: розвиток smart-технології, упровадження фінансових інструментів, міжрегіональна співпраця, стратегії інтелектуальної спеціалізації. З метою забезпечення фінансовими ресурсами проєктів енергозбереження та енергоефективності нами надані пропозиції щодо використання муніципальних облігацій та компенсаторної технології «Tax Increment Financing». За результатами вивчення світових тенденцій управління енергозбереженням на рівні регіону, нами запропоновано механізм формування регіональної системи управління енергозбереженням, як певну сукупність принципів, цілей, завдань, функцій, суб’єктів, процесу з урахуванням наявних потреб й можливостей реалізації заходів енергозбереження. В рамках упровадження механізму формування регіональної системи управління енергозбереженням надано характеристику цілям (економічні; соціальні; екологічні); завданням (організаційні; інституційні; інфраструктурні; інвестиційні; інноваційні; соціально-економічні; екологічні; інформаційні); принципам (раціонального використання ресурсів; наукового обґрунтування управління; державно-приватного партнерства; адаптації та мобільності); суб’єктам, функціям та інструментам управління.

Метою написання даної статті є розробка основних інноваційних напрямків щодо вдосконалення управління маркетинговою діяльністю промислових підприємств в умовах інноваційної економіки. Основними методами дослідження стали системний підхід, ситуаційний, аналіз і синтез, діалектичний і логічний методи. Науковою новизною даної роботи є визначення маркетингового управління базовою складовою системи управління підприємствами і визначення концепції маркетингу як інноваційного напряму розвитку маркетингу на промислових підприємствах з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано нові принципи і технології маркетингу. Практична цінність досліджень полягає можливості реалізації запропонованих інноваційних рішень в маркетинговому управлінні промисловими підприємствами. У процесі досліджень визначено роль управлінських і маркетингових інновацій. Встановлено рівень інноваційної активності промислових підприємств України, запропоновано напрями трансформації маркетингового управління з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано сучасна класифікація інновацій, концепція маркетингу взаємин в маркетинговому управлінні промислових підприємств. Показані ті трансформації маркетингу, які зумовлюють зміну його ролі і місця в управлінні підприємством. Запропоновано нові технології маркетингового управління та принципи побудови маркетингу взаємовідносин.

У статті викладено стан сучасної сфери послуг та необхідність упровадження інноваційних продуктів, інноваційних технологій та інноваційної діяльності, що сприяє розвитку готельно-ресторанного бізнесу. Розглянуто особливості інноваційного управління в індустрії гостинності. Підкреслено, що під час вибору інноваційної стратегії варто орієнтуватися на мінімальні ризики, термін окупності, невисоку ціну інновацій, стабільність надходжень, високу рентабельність. Запропоновано заходи підвищення конкурентних переваг підприємства готельного господарства, орієнтовані на створення та використання нових удосконалених інноваційних продуктів. Узагальнено інноваційні рішення на підприємствах готельно-ресторанного бізнесу внаслідок запровадження карантинних заходів, спричинених пандемією COVID-19.

Трансфер є необхідним інструментом існування інноваційної діяльності, мета якої – передача знань і досвіду. У статті розглянуто стадії трансферу технологій у сільськогосподарському вироб-ництві України, обґрунтовано необхідність посилення інноваційно-орієнтованому розвитку аграрної галузі. Розглянуто проблеми функціонування мереж трансферу технологій в Україні. Опираючись на досвід інновацій останніх років, продемонстровано, що ефективні варіанти передачі технологій у сільськогосподарському виробництві базуються на потенціалі наукових та освітніх установ АПК. Підкреслено важливість щорічного державного фінансування і підтримки наукових досліджень, що має безпосередній вплив на науковий рівень та якість інновацій. Надано практичні рекомендації, які сприяють інноваційному розвитку не лише сільськогосподарського виробництва, а також вплива-ють на реформування ринкової інфраструктури в АПК та значно посилять роль наукових та дослід-них установ у сфері наукового забезпечення. Отже, тільки інноваційний розвиток – єдина передумо-ва забезпечення економічної незалежності країни, що дасть можливість скоротити прірву між на-шою країною та передовими державами. Сучасна економічна ситуація зумовлює нові вимоги до інноваційних процесів. Натепер в Україні на жаль існує великий відрив потреб науки і техніки над можливостями сучасного виробництва. Також відсутній системний підхід до управління інновацій-ним розвитком та процесами, що пов’язано із недосконалістю та нестабільністю законотворчої діяльності державних органів. Всебічне керування інноваційним розвитком сільськогосподарського виробництва повинно розв’язати ці проблеми, що дасть змогу перейти на новий рівень економічного зростання та створить сприятливі умови для розвитку, збереження і використання вітчизняного інноваційного потенціалу.

Метою статті є дослідження науково-прикладних засад формування механізму управління комерціалізацією інновацій аграрного сектору в Україні як напрямку підтримки його лідерських позицій на світовому ринку агропромислової продукції. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Визначено складові організаційного забезпечення механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі та етапи його реалізації. Висновки. Як свідчить практика, лише невелика частина інновацій трансформується в інноваційну продукцію та успішно комерціалізується шляхом її просування до зацікавлених груп споживачів. За результатами дослідження ідентифіковано проблеми комерціалізації інновацій в аграрному секторі та розроблено концептуальну схему механізму управління процесом комерціалізації. Запропоновано концептуальну структуру механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Перспективною моделлю реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі є «Quаdruplе Hеlіx» (вища освіта – бізнес – держава – інститути громадянського суспільства), яка орієнтована на комплексне управління інноваційною діяльністю, зокрема процесом формування, передачі та реалізації наукових розробок, створенням на їх основі наукомістких технологій. Тобто, реалізація зазначеної моделі може стати ефективним методом і механізмом втілення в життя пріоритетів науки і технологій. Для успішної реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі слід вирішити ряд комплексних проблем: інституційного характеру (вирішити питання нормативно-правового забезпечення щодо захисту прав інтелектуальної власності та комерціалізації інновацій); кадрового характеру (дефіцит або відсутність підготовлених кваліфікованих фахівців); фінансового характеру (нестача фінансування для проведення науково-дослідних робіт, придбання нового обладнання, недостатня кількість оборотних коштів тощо). Визначено ключові етапи реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі: 1) визначення перспективних напрямів інноваційної, науково-технічної діяльності; 2) планування науково-дослідної діяльності; створення комерційно привабливої, конкурентної на ринку інноваційної, науково-технічної продукції; 3) управління в аграрному секторі з акцентом на реалізацію та комерціалізацію результатів досліджень; 4) захист прав інтелектуальної власності на результати досліджень, зареєстрованих у патентних відомствах; 5) отримання економічних та соціальних ефектів від комерціалізації інноваційних технологій в аграрному секторі.

The article is devoted to the analysis of the development of innovative technologies in personnel management. The modern trends in HR development are substantiated: HR-automation, HR-analytics HR-marketing, Smart-recruiting, e-learning. The impacts of changes in business and human resource management on the development of HR-Digital have been researched: transformation of management model and formation of Digital-strategy; philosophy of agility, business orientation and the concept of balance between professional and personal life; development of HR-Digital. The basic principles of introduction of modern Digital HR technologies in the company are defined: centralization, automation, easy and fixed automation, concentration and simplicity. The international experience in the use of digital technol-ogies in personnel management and substantiated new tools to increase the efficiency of work with staff has been analysed. The focus shift from automation to performance; cloud services to simplify teamwork; constant control of efficiency; feedback, engagement and analytics; a new wave of corporate learning; innovations in the recruitment market; care for employees; human-centric analytics; Artificial Intelligence; innovative HR. The effectiveness of corporate training is proved, namely: distance learning, interactive platforms, micro-learning, upgraded learning management systems (LMS) based on artificial intelligence and virtual reality. The most effective applications and chat-bot services are substantiated. The possibility of introducing digitalization at domestic enterprises in the field of HR has been reasoned. Measures are proposed of digitalization introduction at enterprises, namely: stages of digitalization introduction in personnel management are offered. In addition, the proven necessity of developing mobile applications based on user experience and digital HR, combining social networks, mobile applications, analytics, and cloud technologies, provides a new platform to improve staff performance and the experience of candi-dates The digital capabilities to increase efficiency in human resource management have been defined. Keywords: management by personnel, digitalization, HR-platform, innovative information technologies, Digital- strategy, Digital technologies. Стаття присвячена аналізуванню розвитку інноваційних технологій в управлінні персоналом. Обгрунтовано новітні тенденції розвитку HR: HR-автоматизація, HR-аналітика HR-маркетинг, Smart-рекрутинг, електронне навчання. Досліджено вплив змін в бізнесі та управлінні людськими ресурсами на розвиток HR-Digital. Визначено основні принципи впровадження сучасних технологій Digital HR в компанію: централізація, автоматизація, легка і фіксована автоматизація, концентрація та простота. Проана-лізовано міжнародний досвід використання Digital технологій в управлінні персоналом та обґрунтовано нові інструментами для підвищення ефективності роботи з персоналом. Обгрунтовано можливість впровадження діджиталізації на вітчизняних підпри-ємствах у сфері HR. Запропоновано заходи щодо впровадження діджиталізації на підприємствах. Визначено можливості Digital для підвищення ефективності в управлінні людськими ресурсами. Ключові слова: управління персоналом, діджиталізація, HR-платформи, інноваційні інформаційні технології, Digital-стратегія, Digital-технології.

В умовах конкуренції та нестабільності виробничі компанії змушені постійно вдосконалювати виробничий процес і розробляти нові інноваційні технології та обладнання з метою збереження своїх позицій на ринку. Важливу роль в цьому відіграють удосконалення методів планування і управління процесом розвитку виробництва, розробка інноваційних продуктів і прогнозування заходів з адаптації до мінливих вимог зовнішнього і внутрішнього ринку. У даній роботі розглядається багатофазний послідовний технологічний процес (ПТП) з розгалуженою структурою на кожній фазі виробничого процесу. Для пуассонівського потоку надходження і обробки деталей запропонована математична модель у вигляді багатоканальної СМО з очікуванням і обмеженням черги. На основі цієї моделі сформовані критерії оцінки роботи ПТП і синтезовані вартісні моделі для вирішення завдань інновації та оптимізації ПТП. Вирішені для кожної фази виробничого процесу завдання оцінки ефективності інноваційного оновлення обладнання та завдання вибору оптимальної кількості обладнання. У разі невідповідності потоків надходження і обробки деталей даної математичної моделі, значення вихідних критеріїв визначаються за результатами певного числа багаторазового імітаційного моделювання роботи ПТП. Бібл. 11, іл.2

У статті представлено огляд підходів до навчання, а саме: персоналізації, індивідуалізації та диференціації в психологічному й педагогічному контекстах. Розглянуто зміст дефініцій, які є близькими до поняття персоналізації. Представлено перші спроби дослідження персоналізованого підходу в школах та університетах світу, його характерні ознаки й відмінності. Продемонстровано ключову роль студента в освітньому процесі при персоналізованому навчанні, який замотивований на вивчення професійно спрямованих дисциплін, формує та розвиває вміння самостійно працювати, керує власним процесом навчання, плануючи індивідуальний шлях, місце, час і темп діяльності в електронному навчальному курсі. Наставником і помічником студента, модератором цифрового освітнього середовища є педагог. У статті представлено вибудовування індивідуальної освітньої траєкторії студентами закладів вищої освіти та управління персоналізованим навчанням на прикладі навчальних курсів «Інженерна та комп’ютерна графіка» і «Нарисна геометрія, інженерна та комп’ютерна графіка». Нові методики й моделі навчання, адаптовані до самостійної роботи, являють собою певну структуру занять, у них наявні методичні розробки залежно від очікуваних результатів навчання, інноваційні види діяльності, підходи до навчання. На основі дослідження презентовано структуру персоналізованого підходу. Відзначено застосування BYOD (Bring Your Own Device – Принеси свій власний пристрій)-технологій у навчальній діяльності як ефективного інструмента для всіх учасників освітнього процесу. Технології сприяють персоналізованому навчанню студентів, спрощують процес оцінювання результатів їх самостійної роботи, автоматизують навчальний процес і дають зворотний зв’язок. Підкреслено, що актуальність значення питання персоналізації зростає в період пандемії через перенесення аудиторних занять в онлайн режим. Подано приклади індивідуальних освітніх траєкторій за освітнім модулем. Проілюстровано завдання для студентів за певним цільовим рівнем на платформі Moodle. Представлено результати використання персоналізованої моделі в освітньому процесі вищої школи.

Проаналізовано зміст поняття інноваційні технології в освітньому просторі, виділені номативно-правові засади функціонування сучасних освітніх закладів. Актуалізовані сучасні глобальні та національні вимоги до освітніх закладів, виділені інноваційні підходи в управлінні освітніми організаціями на основі узагальнення найкращих практик світового та національного досвіду. Охарактеризовані види інноваційних технологій відносно спільних рис у таких параметрах, як перетворення змісту навчання, адаптація дидактичних засобів, добір певних методів та прийомів, добір форм організації навчальної роботи, добір форм навчальних занять. Проаналізований вплив певних інноваційних технологій та інструментів на прикладі конкретного навчального закладу. Представлена схема інноваційного розвитку освітньої організації з урахуванням змін пріоритетів соціального буття людини в сучасному суспільстві.

У роботі зазначено, що особливість управлінської діяльності керівника закладу освіти на сучасному етапі визначається появою інноваційних технологій керівництва, а інновації мають своє неповторне значення для кожного керівника, колективу, закладу в цілому. Відповідно до поставленої мети (розкрити аксіологічні засади управлінських інновацій) обґрунтовано, що управлінські інновації доцільно розглядати у аксіологічному контенті – з точки зору їх цінності. За допомогою методів наукового пізнання розкрито аксіологічний контент інновацій в управлінні закладом освіти, який має бути показником готовності та здатності керівника нетрадиційно вирішувати актуальні проблеми й свідченням високого професіоналізму та інноваційної компетентності. Констатовано, що аксіологічний підхід стає механізмом, що забезпечує зв’язок між теорією і практикою управління. На прикладі партисипативного управління та коучингу показано аксіологічний потенціал інновацій. Визначено критерії управлінських інновацій у аксіологічному контенті, підходи до оцінювання їх потенціалу.

У статті розглянуто структуру сучасної системи інноваційних інформаційних технологій, що використовується в туристичних підприємствах. Наголошено, що використання інформаційних інноваційних технологій у кожному окремому сегменті туристичної індустрії, таких як готелі, бронювання квитків, створення спеціалізованих туристичних продуктів, взаємопов’язане з усіма іншими. Водночас сучасні інформаційні інноваційні технології дають змогу не тільки автоматизувати процес організації туристичних об’єктів, але й процес прийняття управлінських рішень та надання туристичних послуг. Висвітлено найбільш дієві інноваційні інформаційні технології у туристичному бізнесі. Визначено роль і місце інноваційних інформаційних технологій туристичних підприємств. Описані найбільші туристичні підприємства в Україні, які намагаються використовувати сучасні інноваційні інформаційні технології. Для керівників сучасних підприємств і організацій туристичної галузі використання сучасних інноваційних інформаційних технологій дає змогу: контролювати продуктивність праці і результативність бізнес-процесів; підвищити інвестиційну привабливість туристичного підприємства; швидко виявляти «вузькі місця» в управлінні процесами на туристичних підприємствах; підвищити якість обслуговування і надання послуг; підвищити доступність туристичних послуг; прискорити впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій; розвивати підприємства туристичної галузі шляхом активізації процесів інтеграції між сервісними організаціями і туристичними підприємствами. Успішне функціонування туристичних підприємств на ринку туристичних послуг практично неможливе без використання сучасних інформаційних технологій, оскільки вони дають змогу прискорити процес прийняття управлінських рішень і отримувати інформацію в найкоротші терміни про доступність транспортних засобів та можливості розміщення туристів, забезпечують швидке резервування та бронювання місць, а також автоматизацію рішення допоміжних завдань під час надання туристичних послуг.

Однією з головних перешкод розвитку інноваційної діяльності в будівельній галузі є недосконале управління на всіх рівнях. Вивчено досвід інституційного забезпечення фінансування житлового будівництва у США та Німеччині, де інноваційний розвиток значною мірою здійснюється за рахунок фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок. Визначено складники, функції та напрями розвитку суб’єктів інноваційної інфраструктури в Україні, центральна роль в якій відводиться науково-дослідним, науково-технічним навчально-науковим установам. Акцентовано увагу на необхідності стримування відтоку за кордон наукових кадрів та підвищенні якості їх підготовки. Аналіз розподілу інноваційно активних підприємств у розрізі видів інновацій дав змогу виявити той факт, що впровадження процесних, продуктових інновацій у будівництві ускладнено значною зношеністю основних виробничих фондів, обмеженням фінансових коштів для їх оновлення, застарілістю норм та стандартів. Перспективними напрямами активізації інноваційної діяльності в будівництві визначено формування сучасної національної інноваційної системи, яка була б спроможною поєднати науку, систему освіти й підготовки кадрів, установи трансферту технологій та власне будівництво.

This review article is devoted to the study of innovative strategies for managing the activities of insurance companies. In the condi-tions of risky environment, rather high probability occurrence of threats of natural and technogenic character, problems concerning the necessity of a scientific substantiation of the process of the insurance market stakeholders’ interaction aggravate. It is established that insurance in the world economic space is an indispensable financial and economic tool for neutralizing a variety of risks, especially given today’s the socio-economic, financial, epidemiological dangers. It is proved that despite the key parameters’ positive dynamics of the Ukrainian insurance market development for 2009-2019, there is a need to intensify business and investment activity of its participants. The competitive environment of the insurance market requires insurance companies to implement innovative management strategies focused primarily on solving two interrelated problems: firstly, the expansion of property risks’ insurance coverage, as well as risks related to citizens’ life, health and ability to work, secondly, the formation of the insurers’ solvency and ensuring an acceptable level of insurance operations’ profitability in terms of certain types of insurance. It is determined that one of the primary tasks of the insurance company’s management is the management of its business processes aimed at forming a model of customer-oriented behaviour in relation to potential customers. The article emphasizes the need to use a variety of innovative management strategies to achieve medium-term and long-term goals of the company in the insurance market. In particular, the expediency of diversification and the use of alternative pricing strategies for insurance services for long-term and general types of insurance is argued. Proposals aimed at digitalization of the insurance market and wide application of FinTech technologies in the field of insurance services are formulated: automated underwriting, IOT-technologies; blockchain in insurance. Summarizing the results of the study, the author’s vision of the further insurance relations’ functioning of in society is specified. Keywords: risks, insurance company, insurers, insurance protection, insurance market stakeholders, management. Статтю присвячено дослідженню інноваційних стратегій управління діяльністю страхових компаній. В умовах ризикогенного середовища, досить високої ймовірності виникнення загроз природного та техногенного характеру загострюються проблеми щодо необхідності наукового обґрунтування процесу взаємодії стейкхолдерів страхового ринку. Аргументовано, що страхування у світовому економічному просторі є незамінним фінансово-економічним інструментом нейтралізації найрізноманітніших ризиків, особливо зважаючи на соціально-економічні, фінансові та епідеміологічні небезпеки сучасності. Визначено, що одним із першочергових завдань менеджменту страхової компанії є управління її бізнес-процесами, спрямованими на формування мо-делі клієнтоорієнтованості відносно потенційних клієнтів. Наголошено на необхідності використання різноманітних інноваційних стратегій управління для досягнення середньострокових та довгострокових цілей компанії на страховому ринку. Зокрема, аргу-ментовано доцільність здійснення диверсифікації та використання альтернативних стратегій ціноутворення на страхові послуги з довгострокових та загальних видів страхування. Сформульовано пропозиції, спрямовані на цифровізацію страхового ринку та широке застосування FinTech-технологій у сфері страхових послуг: автоматизований андерайтинг, ІОТ-технології; блокчейн у страхуванні. Узагальнюючи результати проведеного дослідження, конкретизовано авторські підходи до подальшого функціонування страхових відносин у суспільстві.Ключові слова: ризики, страхова компанія, страхувальники, страховий захист, стейкхолдери страхового ринку, управління.

У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.

Вступ. При вирішенні проблеми забезпечення інноваційного розвитку держави домінують фінансово-економічні та технологічні аспекти, а концептуальному осмисленню особливостей управління цим розвитком не надано належної уваги.Проблематика. Траєкторія інноваційного розвитку держав є турбулентною через нелінійну природу управління цим розвитком, тому концептуальне осмислення особливостей зазначеного управління є чинником ефективної інноваційної політики.Мета. Концептуальне осмислення особливостей управління інноваційним розвитком держави в сучасних умовахдержавотворення.Матеріали й методи. Аналітичний аналіз нормативних актів і наукових праць з використанням контент-аналізу,структурно-функціонального, системного, компаративного, абстрактно-логічного методів.Результати. Передумовою вирішення проблем інноваційного розвитку держави є запровадження підходу, який передбачає подолання її інституційної слабкості, враховує презумпцію нестабільності та невизначеності її буття. Запропоновано під цим розвитком розуміти впровадження нових політико-управлінських процесів, моделей і технологій, які забезпечують прийнятний рівень національної безпеки. Показано, що політичні технології можуть маніпулювати суспільною свідомістю при виборі пріоритетів вказаного розвитку, а його нелінійна динаміка зумовлює необхідність зміни цілей, методів і технологій в діяльності суб’єктів управління та забезпечення збалансованості між йогополітичною та адміністративною компонентами.Висновки. Стратегічним імперативом зменшення технологічних розривів між державами є врахування турбулентності траєкторії їхнього інноваційного розвитку, яка зумовлена нелінійною природою управління ним, тому інноваційна політика та механізми її імплементації мають враховувати нестійкість та невизначеність буття держави.

У статті розглянуто процеси планування, організації, мотивації і контролю інноваційного розвитку на підприємстві, які в сукупності формують його систему управління. Підкреслено необхідність залучення підприємств у систему стратегічного управління інноваційним розвитком для створення конкурентних переваг, таких як розширення ринку, оптимізація витрат, вихід на зовнішні ринки, зростання доходів тощо. Наголошено на необхідності створення на підприємствах окремих центрів компетенцій з інновацій та цифрових технологій (загальнокорпоративних центрів інновацій, центру інновацій ритейлу), а також залучення до штату інноваційних менеджерів. Доведено перевагу інноваційних підходів до мотивації персоналу підприємств над традиційними. Запропоновано проведення анкетування для визначення стану і рівня професійної мотивації працівників підприємств із метою підтримки інноваційного розвитку.

У статті наводиться визначення організації, що інноваційно розвивається, розглядаються питання співвідношення стратегії бізнесу та інформаційних технологій. Розглянуто питання ефективного управління системою знань, націлених на активізацію інноваційної діяльності, що сприяє активній позиції працівників: необхідність ділитися знаннями, співпраці при реалізації спільних проектів, мотивацією до саморозвитку. Приводяться принципи управління організацією, що інноваційно розвивається. У системах, побудованих на цих принципах, на рівних повинні брати участь люди, чий інтелект володіє динамічністю, здатністю до прийняття рішень. В одну систему їх можуть об'єднати технології, що підтримують управління знаннями. Представлена модель системи управління знаннями, навколо циклу знань у вигляді «знаннєвих процесів»: виявляти, створювати, зберігати, обмінювати, застосовувати. Змістом управління знаннями є забезпечення поширення знань, як з зовнішнього, так і з внутрішнього оточення. Знання повинне бути «корисним», тобто для конкретної організації має цінність те знання, яке сприяє зростанню його інноваційної активності і здатне наповнити змістовним сенсом «ланцюжок знань».

Наукове дослідження, основні матеріали якого наведені в данійстатті, присвячене дослідженню можливості адаптації ключовихконцептів державного управління розвитком інноваційних регіональнихструктур розвинених країн в Україні.В роботі досліджено системо утворюючі концепти державногоуправління інноваційним розвитком за європейською, азіатською таамериканською моделями суспільного розвитку у довгостроковійпролонгованій перспективі, виокремлено основні рішення, що спрямованіна підвищення інноваційної активності підприємств, функції ринку, щовиконує ринок інноваційних товарів та технологій як специфічний секторринкової економіки.Визначено вплив держави на розвиток і формування інноваційнихпідприємницьких структур. Доведено, що функціонуванняпідприємницьких структур інноваційного типу відбувається всередовищі, що формується під впливом функціонування адекватнихмеханізмів державного управління інноваційним розвитком.Надано порівняльну характеристику існуючим моделямінноваційного розвитку розвинених країн, доведено можливість йнеобхідність наявного позитивного досвіду в умовах вітчизняних реалій.

Будь-які управлінські рішення, але в першу чергу ті, що приймаютьсяв просторі політики, є основою для формування політичних цінностей, визначають сутність життя політики і напрями її реалізації, а в кінцевомурахунку і всю людську діяльність. Розвиток цивілізації можна представитияк послідовний ланцюжок прийняття рішень. Будь-яка активність – цереалізація певного проекту, при цьому політичні проекти набувають пріоритетного значення серед всіх інших сфер діяльності та здатні кардинальноміняти життя людей, тому дослідження політичних рішень і технологій їхприйняття – це тематика, яка ніколи не втратить актуальності. В данійстатті розглянуто два основних підходи до тлумачення ролі політичнихрішень в системі політичного управління, а також підходи до вирішенняпроблематики створення технологій прийняття політичних рішень.Виявлено зв’язок між технологією прийняття політичних рішень і інноваційною політикою України. Зроблено висновок, що технологія прийнятьполітичних рішень – це складний процес, що проходить кілька стадій відініціації до реалізації, але тільки впровадження інновацій в сфері науки іполітики можуть зробити цей процес ефективним.

Стаття присвячена дослідженню ролі інноваційного розвитку у системі фінансово-економічної безпеки аграрного підприємства. Констатовано, що в умовах активізації інноваційної діяльності підприємств, постає питання про вибір найефективніших інструментів управління діяльністю підприємством, в т.ч. інноваційною. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, оперативно визначати його внутрішні можливості інноваційної діяльності та виявляти приховані резерви розвитку. В статті розглянуто основні етапи розробки ефективної стратегії інноваційного розвитку аграрного підприємства, серед яких: формування принципів та стратегічних цілей інноваційного розвитку підприємства; аналіз економічного та інноваційного стану підприємства; аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційний розвиток підприємства; формування бізнес-плану інноваційного розвитку підприємства; прогнозування результатів реалізації запропонованих заходів; реалізація стратегії інноваційного розвитку підприємства; моніторинг інноваційного розвитку підприємства. Запропонована технологія вибору інноваційної стратегії для подальшого розвитку інноваційної детальності аграрного підприємства.

У статті автори оцінюють вплив глобальних трендів Індустрії 4.0 на структурні трансформації в промисловості та обґрунтовують на цій основі напрями пожвавлення промислового сектору України через призму глобальних технологічних викликів. Розглядаються сучасні структурні диспропорції українського промислового розвитку та висвітлюються можливості, які надають технології 4.0 для інноваційного оновлення промисловості; оцінюється готовність до впровадження СМАРТ-технологій на промислових підприємствах. Ключовим висновком дослідження є те, що подальша інноваційна трансформація глобального виробництва призведе до неминучих змін в організації та управління виробничими процесами. Враховуючи результати досліджень, було запропоновано ефективне вирішення визначених проблем. Вони включають формування нових інститутів розвитку, які просувають технології Індустрії 4.0, адитивні технології, інтернет-речей, Big Data, роботизацію виробництв з одночасним розвитком громадських, освітніх і наукових інституцій, що забезпечують підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, розширення проєктної інноваційної діяльності.

Специфічний характер медичної сфери вимагає особливого підходу до надання медичної допомоги з огляду на характер продукту – медичної послуги. Соціальне значення медичної практики диктує використання спеціальних методів управління. Щороку комерційний сектор охорони здоров’я країни постійно зростає, а населення все більше пристосовується до платних медичних послуг. Однак ментальність значної частини населення все ще не дозволяє фактично приймати платну медицину як належне. Варто розуміти, що інноваційна діяльність у галузі охорони здоров’я призводить до розвитку медичних технологій, досліджень та найкращих практик, спрямованих на отримання якісно нової ідеї щодо оздоровлення, лікування, управління процесами в медицині, закупівлі нових медичних виробів, технологій або послуг з конкурентними перевагами. Стаття присвячена дослідженню теоретико-методичних і прикладних засад мінімізації ризиків на шляху створення і управління інноваціями у закладах охорони здоров’я. Сформульовано низку «сил управління на ринку» медичних послуг. До них належать: учасники ринку в цій галузі; фінансування; громадський порядок; технології; клієнти; інвестори (спонсори). Усі вони можуть або сприяти, або перешкоджати впровадженню інновацій. Для того щоб захистити життя та здоров’я людей, законодавча база в сфері охорони здоров’я вимагає проходження інновацією великої кількості процедур та акредитацій перед впровадженням у стандарти лікування. Для вдосконалення національного регулювання інновацій у галузі охорони здоров’я у напрямі створення та впровадження інновацій у цьому секторі необхідно постійно контролювати перешкоди на шляху управління інноваційними проєктами для своєчасного виявлення та ефективного управління ризиками. Серед найважливіших напрямів, пов’язаних із підвищенням ефективності управління в закладах охорони здоров’я, безумовно необхідно враховувати умови та можливості реформування процесів управління охороною здоров’я шляхом запровадження нових структурних підрозділів.

Стаття присвячена дослідженню теорії та практиці однієї із шкіл управління національною конкурентоспро­можністю - технонаціоналізму. Метою дослідження є визначення особливостей розвитку сучасного технонаціоналізму, практик управління національної конкурентоспро­можності в секторі оборонної промисловості країн світового технологічного ядра та окреслення потенційних загроз впливу впровадження такої політики на глобальну та національні безпеки інших країн. Розглянуті специфічні характеристики сучасних технологій, які пов’язані з подвійним використанням. Досліджена рейтингова позиція країн-лідерів по технологіям за секторами економіки з визначенням особливостей технонаціоналістичних політик європейських та азійських країн. Зазначені фундаментально-ідеологічні відмінності між двома системами. Визначено сучасні інноваційні тренди технологій, які пов’язані з технологіями подвійного використання США та Китаю. Доведено посилення впливу уряду Америки на інші ринки новітніх технологій країн світу. Розглянуто тяжіння технонаціональної політики Пекіну до нових квантових розробок (QC), що обумовлює не тільки підвищення воєнно-технологічного потенціалу країни, а й можливі майбутні виклики глобального та регіонального масштабів. Окреслені технологічні тенденції розвитку інноваційних технологій, що викликають стурбованість світової спільноти та можуть бути підставами формування національних та глобальних ризиків та загроз безпеці.

Упровадження інноваційних технологій виражається у поліпшенні діючих і впровадження нових методів та форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму. Для виробництва туристського продукту необхідно використовувати різноманітні ресурси і відповідну організацію, тобто правильно й ефективно поєднувати живу працю (людський капітал працівників) із речовими елементами виробництва (знаряддя, природні ресурси і предмети праці). У статті розроблено механізм управління інноваційною діяльністю компаній індустрії туризму в регіоні на основі комплексних експертних оцінок впливу результатів інноваційної діяльності на розвиток самої компанії. Економічний компонент полягає у тому, що: по-перше, втілення отриманих результатів інноваційної діяльності в практику діяльності компаній індустрії туризму вимагає витрат; по-друге, ці витрати мають потребу в обґрунтуванні; по-третє, для створення ринково значущих результатів можуть знадобитися певні економічні умови всередині компанії; по-четверте, важливим стає питання оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності, різних проєктів, результатів і т. д. та їхній вплив на розвиток регіону.

У статті досліджується використання інноваційних інструментів в державному управлінні системою соціальної роботи, зокрема на основі новітніх інформаційних комунікаційних технологій (ІКТ), а також виокремлення окремих проблем цього процесу. Зокрема розглядаються як переваги я інновацій, так і певні перепони впровадження у державне управління системою соціальної роботи у сучасних умовах. Автором сформульовано узагальнену характеристику категорії «інновація» через призму використання у державному управлінні системою соціальної роботи. Наведено де-які види інновацій в управлінській діяльності державних органів влади та їх характеристика: організаційно-управлінські, внутрішньо-управлінські та нормативні, соціокультурно-особистісні. До сучасних інструментів модернізації державного управління системою соціальної роботи в Україні відносяться: система електронних закупівель ProZorro; система відкритих даних; створення безкоштовних інформаційних, консультативних та навчальних веб-сайтів, платформ, он-лайн курсів тощо; електронні реєстри пільгових категорій населення; Єдина інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України – E-SOCIAL; система фронт-офісів, яка дозволить надавати соціальні сервіси в кожній територіальній об’єднаній громаді (ОТГ); соціальні мережі, диверсифікація соціальної підтримки та обслуговування; соціальне замовлення та інші. Доведено, що превалюючими інструментами державного управління системою соціальної роботи є електронні сервіси, які сприяють значному підвищенню контролю й якості організації надання соціальних послуг та підтримки на різних рівнях державного управління.

У статті актуалізується необхідність науково-методичного супроводу формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій, оскільки успішне оволодіння найсучаснішими виробничими технологіями та їх ефективне використання стає найважливішим завданням підготовки фахівців автотранспортної галузі. Визначено, що існують різні домінанти, навколо яких вибудовуються дидактичні принципи: діяльність (навчальна і професійна), особистість, соціальне партнерство, тому при визначенні принципів формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій доцільним є поєднання особистісних, соціальних і діяльнісних аспектів. На сьогодні автомобілебудівна промисловість технологічно розвинених країн зорієнтована на новітні технології, що, власне, є одним з найбільших індустріальних інвесторів у наукові дослідження та розробки. Визначено, що успішне оволодіння найсучаснішими виробничими технологіями та їх ефективне використання стає найважливішим завданням підготовки фахівців автотранспортної галузі в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Встановлено такі принципи формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій: науковості, системності та цілісності, наступності та безперервності, продуктивності, варіативності, розвитку суб’єктності, інтерактивності, інноваційності, соціального партнерства. Обґрунтовано методологічні основи формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників до застосування інноваційних виробничих технологій. Так, системний підхід в концептуальному плані закладає підвалини для розгляду виробничої технології як системи; діяльнісний – вимагає цілісного розгляду всіх основних компонентів педагогічного процесу; технологічний – передбачає гнучке інструментальне управління навчальним процесом; особистісно орієнтований – передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів; компетентнісний – забезпечує формування професійно важливих якостей особистості майбутніх кваліфікованих робітників; контекстний – зумовлює динамічний рух діяльності учнів від навчальної діяльності до професійної, трансформування першої у другу; інноваційно- зорієнтований – спрямований на забезпечення формування та розвитку критичного мислення і творчих здібностей майбутніх кваліфікованих робітників;

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті визначено завдання інноваційної інфраструктури – забезпечення можливості зниження ризику для безпосередніх учасників інноваційного процесу. Сформовано авторське визначення терміна «інноваційна інфраструктура», її складові підсистеми та функції. Виконано аналіз складових інноваційної інфраструктури відповідно до затвердженої урядом програми. Побудована матриця для управління організаціями інноваційної інфраструктури. Виділено основні проблеми, напрямки та завдання розвитку інноваційної інфраструктури регіону. Систематизовано способи комерціалізації наукових розробок. Виокремлено значення трансферу технологій і його організаційного оформлення

Невід’ємний інструмент підвищення ефективності промислового виробництва – активізація інноваційної діяльності, яка заснована на застосуванні досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Саме це обумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих підходів до управління інноваційною діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності використання ресурсів і результатів діяльності промислових підприємств, а також визначення напрямів її організації. Підвищення ефективності діяльності підприємства пов’язане із його умінням пристосовуватися до особливостей сучасної конкуренції і швидких змін ринкового середовища, своєчасно реагувати на ці зміни, визначати стратегічні напрями діяльності, зокрема такі, як застосування нових технологій і створення ефективних механізмів упровадження інновацій.Мета роботи – моделювання впливу технологічних нововведень на підвищення ефективності виробництва шляхом математичного опису закономірностей взаємодії інноваційної і виробничої діяльності промислового підприємства та визначення кількісного впливу впроваджених нових технологій на зниження ресурсомісткості продукції і поліпшення результатів роботи суб’єктів господарювання промислового сектора економіки.Досліджено вплив технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва на основі економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів. Розроблено моделі кореляційної залежності ресурсомісткості виробництва від упровадження нових технологій на промисловому підприємстві Дніпропетровської області (Україна), за допомогою яких встановлено та математично описано закономірність впливу технологічних нововведень на величину економічних показників виробничої діяльності промислового підприємства. Створені економіко-математичні моделі дозволили розрахувати кількісне співвідношення витратомісткості продукції та інвестиційних витрат на прогресивне технологічне оновлення виробництва, а встановлені інтервальні межі – прогнозувати можливі зміни показників виробництва в результаті впровадження нових технологій і планувати результати діяльності підприємства залежно від його інвестиційно-інноваційної активності. У ході аналізу розраховано параметри, які характеризують якість розроблених моделей і свідчать про їх адекватність і можливість застосування на практиці.Наукова новизна дослідження – встановлено й надано математичне пояснення закономірностей взаємодії показників інноваційної та виробничої діяльності, оцінний кількісний вплив нових технологій на зростання ефективності роботи промислових підприємств.Практичне значення дослідження – розроблені моделі дозволяють обчислювати величину показників ресурсомісткості та ефективності виробництва, які відповідають певній сумі інвестицій у нові технології, та визначати зміну величини показників виробничої діяльності в результаті впливу зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати і планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів. Їх кількісне співвідношення дозволяє оцінити якісний і кількісний вплив упроваджених нових технологій на підвищення ефективності роботи підприємства.Перспективним напрямом подальших досліджень за темою даної роботи можна вважати створення механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю і ефективністю виробництва на основі техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази підприємства.

Метою роботи є розробка інформаційних систем і технологій визначення ступеня готовності підприємств до інноваційної діяльності на основі організації і регулювання інноваційних процесів в розвиненому виробництві за допомогою ланцюгів Маркова. Наведені результати вивчення процесів оцінки ступеня готовності підприємств до інноваційної діяльності, що функціонують в умовах невизначеності економічних зв'язків і відносин. Розроблено концептуальну модель системи управління інноваційною діяльністю, спрямовану на вдосконалення механізмів діагностики та прийняття рішень на основі використання інструментальних засобів ланцюгів Маркова. Для її практичної реалізації створена імітаційна модель оцінки ступеня готовності підприємств до інноваційної діяльності у вигляді орієнтованого графа, в якому вершини представляють собою стани процесу, а ребра - переходи між ними. Відмітна особливість моделі полягає в тому, що в якості аргументу, від якого залежить процес оцінки ступеня готовності підприємств до інноваційної діяльності розглядається не час, а послідовність станів і номер кроку з ієрархією інтервалів дискретизації. Гнучкість такої моделі забезпечується адаптивністю до впливів зовнішнього середовища з можливістю її налаштування на кожну інформаційну ситуацію).

Світ став динамічним, змінилось і управління – воно стало більш проективним, тобто, здатним не лише реагувати, але і змінювати не тільки об'єкт управління, але і систему управління. Пріоритет змістився від оперативних функцій до функцій конструювання організації «з нуля» у відповідь на нові виклики в управлінні. Багато методів «організації» в бізнесі можуть застосовуватися щодо органів влади та державної корпорації в галузі управління родовими визнаннями цих соціотехнічних систем і достатньо загальних умов, необхідних для їх прогресивного розвитку. Існує переконлива потреба в тому, щоб державне управління в країнах, що розвиваються, ставало все більш економічно вигідним, щоб вони залишались глобально конкурентоспроможними та підтримували свій розвиток. Ця стаття розглядає використання інноваційних бізнес технологій у державного управління, таких як інжиніринг для вирішення цього питання.

Розвиток підприємства є об’єктивною необхідністю та метою функціонування кожного суб’єкта господарювання в умовах динамічного і мінливого зовнішнього середовища. У статті розкрито основні теоретичні аспекти інноваційної активності як підґрунтя всіх елементів системи управління розвитком. Визначено сутність інноваційної активності як узагальнюючої комплексної характеристики інтенсивності інноваційної діяльності підприємства, яка здійснюється в межах інноваційного потенціалу і спрямована на забезпечення довгострокового стійкого розвитку. Доведено, що інноваційний складник у вигляді продукту, технології або організаційної інновації є обов’язковим на всіх етапах управління підприємством і є інструментом досягнення економічного розвитку на конкурентному ринку. Виділено зовнішні та внутрішні фактори інноваційної активності, які впливають на формування конкретних домінант кожного підприємства та визначають можливі загрози її здійснення з урахуванням специфіки діяльності.

У статті окреслено проблеми управління інноваційними процесами в закладах загальної середньої освіти. Розкрито зміст управління інноваційними процесами в сучасній школі, який охоплює всі складові управлінської діяльності – від функцій та методів управління до технологій менеджменту інновацій. Охарактеризовано основні показники та критерії якості управління інноваційними процесами в системі сучасної шкільної освіти. Визначено взаємозв’язок між професійною компетентністю менеджера шкільної освіти та якістю інноваційних процесів у закладах загальної середньої освіти.

У статті узагальнено науковий матеріал із досліджуваної теми, обґрунтовано ідею про необхідність і значущість нової індустріалізації – неоіндустріалізації, в основі якої покладено виробництво продукції на базі найсучасніших інноваційних, інформаційних технологій і комп’ютерно-інтегрованих систем. Доведено необхідність цього процесу для відродження вітчизняного промислового виробництва на нових інноваційних засадах, що можливе за рахунок гармонізації соціально-економічних інтересів органів влади на всіх рівнях управління, бізнесу і громадськості. Наведено стратегічні напрямки державної політики у сфері модернізації економіки та підвищення конкурентоспроможності промисловості, реалізація яких дозволить здійснити перехід від імітаційного до інноваційно-технологічного розвитку; побудувати динамічну, здатну до саморозвитку економіку; забезпечити ефективне використання всіх виробничих ресурсів суспільства; реалізувати інтелектуальний потенціал країни на основі розвитку науки та освіти. Розглянуто сучасні моделі індустріалізації з представленням їх класифікацій та ознак. Наведено схематичну інтерпретацію ключових етапів розвитку вітчизняної промисловості. Доведено необхідність становлення для України смартпромисловості – сучасної промисловості, заснованої на кіберфізичних та інших авангардних технологіях

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.