Journal articles on the topic 'Інноваційні способи'

У статті розглянуто необхідність інноваційної підготовки фахівців,індикаторами якої є наступні елементи: попередні успіхи студентів у роки навчання в педагогічних навчальних закладах, інформованість про інновації і готовність до їх практичного втілення. Висвітлено зарубіжний досвід інноваційної підготовки майбутніх бакалаврів дошкільної освіти в системі вищих навчальних закладів Європи й Америки, структуру та особливості навчання і викладання в них. Проаналізовано зміст та методику підготовки до використання інноваційних технологій на практиці. Висвітлено новаторські методи роботи (коопероване навчання, методи критичної педагогіки, педагогічної антропології, аутентичної та етнічної бесіди, тощо), форми організації (кооперативне навчання, мікронавчання, моделювання, мінікурси, виїзні семінари, тощо) та інноваційні моделі навчання студентів-бакалаврів з пошуковою спрямованістю, способи і засоби їх введення у навчальний процес. Виділено необхідні компоненти для створення ефективних ситуацій кооперованого навчання: позитивна взаємозалежність, взаємодія підтримки «пліч-о-пліч», індивідуальна відповідальність, вміння спільно працювати в малій групі, групова обробка результатів. Розглянуто практичні уміння та навички викладача закладу вищої освіти (володіння пояснювальними та дослідницькими методами навчання), які необхідні для ознайомлення студентів із нововведеннями, формування у них стійкої зацікавленості до вивчення та використання в своїй професійній діяльності інновацій, також указано функції викладача у ході навчального процесу (координатор, партнер). Описано методи надпредметної пошукової навчальної діяльності, до якої входять дослідницька, комунікативно-діалогова, дискусійна, ігрова, моделююча діяльність. Висвітлено завдання які стоять перед викладачем закладу вищої освіти в процесі викладання дисципліни.

У статті проведено дослідження тенденцій попиту та пропозиції на професії економічного спрямування на вітчизняному ринку праці. Висвітлено результати вступних кампаній 2012-2018 навчальних років за економічними спеціальностями, тенденції здобуття вищої освіти та існуючі вимоги з боку роботодавців. Представлено існуючий дисбаланс між кількістю вступників та тими, хто отримав дипломом, що вказує на низьку мотивованість до навчання, зокрема через відсутність перспектив працевлаштування за спеціальністю. Наголошено на необхідності трансформації сучасної системи вищої освіти відповідно до потреб ринку з активним впровадженням елементів інноваційної освіти, зокрема інформаційно-комунікативних технологій. Продемонстровано прогнозні значення попиту на ринку праці, обумовленого економічним розвитком України до 2025 р. Представлено погляди науковців на сутнісні характеристики поняття «інноваційна освіта» та запропоновано власне визначення категорії, підкреслюючи таку її особливість як здатність підготувати всебічно розвинених компетентних фахівців, здатних до саморозвитку відповідно до вимог часу. Визначено інноваційні якості особистості, необхідні майбутніми економістами для якісного виконання посадових обов’язків, як-от: постановка і досягнення нових цілей, адаптованість до змін в умовах ризику, здатність до самовдосконалення та вирішення нестандартних ситуацій. Розглянуто вітчизняний та закордонний досвід використання інноваційних методів навчання та новітніх інформаційно-комунікативних технологій (зокрема комп’ютерних програм, мобільних додатків, дистанційних онлайн платформ) для підвищення якості навчально-виховного процесу. Представлено доступні для використання в навчальному процесі мобільні додатки, спрямовані на підвищення якості та ефективності оволодіння економічними знаннями. Запропоновано способи підвищення якості освітніх послуг у підготовці майбутніх економістів з використанням інноваційних методів навчання для забезпечення їх подальшого працевлаштування за спеціальністю.

Головним завданням вищого навчального закладу на сучасному етапі є підготовка фахівців, здатних нестандартно, гнучко і своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються в світі. Тому для підготовки студентів до професійної діяльності і використовуються інноваційні методи навчання у вузі. Інноваційні технології дають як викладачу, так і студентам не лише можливість отримати доступ до джерел інформації, але й знайти нові способи взаємодії, побачити актуальність мовного курсу та можливості його практичного використання. Інноваційні методи дозволили змінити і роль викладача, який є не тільки носієм знання, але і наставником, який ініціює творчі пошуки студентів.

В умовах глобальних викликів особливо актуалізується проблематика дослідження взаємодії в інноваційних процесах, оскільки саме інновації відіграють важливу роль в боротьбі з різними видами викликів сучасності. В свою чергу глобальні виклики та криза є поштовхом до інноваційних змін та зрушень, інновації є протилежністю кризи, оскільки саме інноваційний прорив сприяє виходу з кризового стану. Метою статті є аналіз взаємодії учасників інноваційного процесу, визначення їх дій на різних стадіях інноваційного процесу, бар’єрів до формування стабільних соціально-економічних зв’язків та показників, що визначають ефективність такої взаємодії. Для досягання мети використано такі методи: абстрактно-логічний, системно-синергетичний, статистичний, порівняльний, горизонтальний, вертикальний, табличний та графічний методи відображення інформації. Результати. У статті визначено види взаємодії, проаналізовано поняття інноваційної дифузії та дій різних суб’єктів для її здійснення, проаналізовано соціально-економічну взаємодію учасників інноваційного процесу, визначено їх дії на різних стадіях інноваційного процесу, бар’єри до формування стабільних соціально-економічних зв’язків та показників, що визначають ефективність такої взаємодії. Проаналізовано кібернетичну, матричну й структурну моделі інноваційного процесу. Встановлено, що на швидкість поширення інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її взаємодії з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів. Практична значимість дослідження полягає в можливості налагодження ефективної взаємодії між учасниками інноваційного процесу шляхом дослідження середовищ, де здійснюється дифузія інновацій (відповідних сайтів, соціальних мереж, НДЧ та методичних відділів вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів тощо), аналізу бар’єрів до формування стабільних взаємозв’язків між учасниками інноваційних проектів та існуючих моделей інноваційного процесу. У межах подальших досліджень планується удосконалити систему показників, що визначають ефективність взаємодії під час інноваційних процесів, визначити найбільш ключові з них, побудувати структурну модель забезпечення стабільної соціально-економічної взаємодії у інноваційній дифузній мережі.

Актуальність статті зумовлена необхідністю підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти в умовах її модернізації. Мета статті – теоретично обґрунтувати пріоритетні напрями підвищення ефективності управлінської діяльності керівників освітніх закладів, визна- чити шляхи їх практичної реалізації в умовах модернізації вищої освіти. У змісті статті висвітлюється спрямованість управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти на реалізацію інноваційної моделі, що передбачає інтеграцію науки, освіти, виробництва і бізнесу. Розкриваються такі шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності керівників університетів, як інтеграція в європейський науково-освітній простір, який розвивається у напрямах інтернаціоналізації освітньої та науково- дослідницької діяльності закладів вищої освіти, впровадження новітніх форм управлінської діяльності вищої школи, трансферу технологій, кластеризації, комерціалізації, консалтингу, бізнес-інкубатору, центру випереджальної професійної підготовки та перепідготовки фахівців, творчих лабораторій і медіастудій. Розглядаються особливості сучасних форм організації освітньої діяльності університетів – дуального навчання, демонстраційного іспиту, коворкінгу. Результати дослідження. Нами проведена розробка інноваційної моделі інтеграції науки, освіти, виробництва і бізнесу, підготований проєкт розвитку дуальної форми навчання в Університеті державної фіскальної служби України. Висновки. Підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти досягається завдяки комплексному використанню новітніх наукових, технічних і освітніх проєктів, удосконаленню структурної організації ЗВО, практичній реалізації інноваційних моделей модернізації вищої школи, створенню нових бізнес-структур, інформаційно-консультативних і ресурсних центрів. Комплексний функціонал управлінської діяльності керівників ЗВО сприяє прискоренню процесу перетворення реальних знань у технологічні нововведення та інноваційні продукти, надає можливість сконцентрувати фінансові та матеріальні ресурси на інтенсифікації інноваційної діяльності закладів вищої освіти. Для успішного функціонування інноваційної продукції в галузі вищої освіти необхідно виробити ефективний організаційно- економічний механізм взаємодії двох складових – попиту та пропозиції – ключового інструменту, що визначає якість вищої освіти та способи її трансформації в умовах ринкової економіки.

Для розвитку національної економіки за інноваційною моделлю необхідна ефективна система правового забезпечення відносин, які формуються внаслідок трансформації результатів інтелектуальної діяльності в інноваційні продукти та інновації, введення прав на об’єкти інтелектуальної власності у господарський оборот. Враховуючи розширення й ускладнення способів комерціалізації прав інтелектуальної власності у зв’язку з набуттям цими правами різних якостей, важливе значення має дослідження не лише закріплених у законодавстві договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, а й розробка інших правових форм, які мають опосередковувати акти передання прав на об’єкти інтелектуальної власності у сфері господарювання. Метою статті є доопрацювання науково-теоретичних положень щодо правових форм передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Розкрито способи залучення прав інтелектуальної власності до господарського обороту у межах корпоративних, договірних, заставних правовідносин. Встановлено, що специфіка цих відносин накладає свій відбиток на правові форми передачі прав інтелектуальної власності. З’ясовано, що з ускладненням економічних відносин відбувається розширення сфер і способів залучення прав інтелектуальної власності до господарського обороту. При цьому специфіка механізмів реалізації вказаних способів передачі прав зумовлює необхідність вироблення адекватної цій специфіці правової форми. Доведено, що господарсько-правове регулювання передання прав інтелектуальної власності не надає належного визначення і диференціації правових форм передачі прав інтелектуальної власності в процесі організації та здійснення господарської діяльності, які мають враховувати широкий економічний потенціал цих прав з погляду задоволення різноманітних економічних інтересів суб’єктів господарювання. У результаті дослідження обґрунтовано види правових форм передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання у разі внесення цих прав як: вкладу до формування статутного капіталу господарської організації, вкладу до спільної діяльності (простого товариства); використання як предмета застави і подальшого відчуження заставленого майнового права внаслідок звернення стягнення на нього. На цій підставі зроблено висновок про доцільність удосконалення господарсько-правового регулювання відносин у сфері передання прав інтелектуальної власності в частині нормативного визначення видів правових форм передання цих прав.

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

У статті розглянуто теоретичні підходи до змісту та визначення категорій «інновація», «освітня інновація», «інноваційний метод навчання», «інноваційні методи навчання у сфері викладання правничих дисциплін». Про- аналізовано погляди різноманітних вчених до визначення цих категорій. Досліджено нормативно-правові акти, у яких можна віднайти вказані дефініції. Запропоновано авторське трактування окремих з них. Виходячи із найбільш розповсюджених тлумачень термінів «метод навчання», «інновація», «освітня інно- вація», запропоновано сформулювали таке визначення поняття «інноваційний метод навчання» – це сукупність способів і прийомів навчання певної дисципліни, що відповідають вимогам сьогодення, істотно підвищують якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу, сприяють інтенсифікації та модернізації навчального процесу, розвивають творчий підхід і особистісний потенціал його учасників. Враховуючи зміст Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, подано таке тлу- мачення терміну «інноваційний метод навчання» – це об’єкт інноваційної освітньої діяльності, новостворений (застосований) або вдосконалений метод у галузі освіти, що істотно підвищує якість, результативність та ефек- тивність освітньої діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників, навчальних закладів. Зроблено висновок, що інноваційні методи навчання у сфері викладання правничих дисциплін – це сукупність способів і прийомів навчання правничих дисциплін, що відповідають вимогам сьогодення, істотно підвищують якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу, сприяють інтенсифікації та модернізації навчального процесу, розвивають творчий підхід і особистісний потенціал його учасників, забезпечують набуття в процесі навчання студентами-правниками необхідних компетентностей.

У статті подано огляд праць українських та закордонних науковців, які присвячені проблемам інтерактивно- го навчання та впровадження в освітній процес інноваційних методів викладання мови із застосуванням інфор- маційно-комунікаційних технологій. Розглянуто метод проєктів як новітню технологію навчання, запропоновано способи його використання під час опанування мовного матеріалу. Уточнено поняття «хмарні сервіси» та «хмарні технології» з погляду сучасної інформаційної науки й дидак- тики. Визначено особливості застосування хмарних сервісів Google на заняттях із мовознавчих дисциплін. Онлайновий сервіс “Google Drive” слугує середовищем зберігання й обміну інформацією, дає змогу створювати текстові і табличні файли, презентації тощо. Інноваційною проєктною методикою навчання мови є вебквести, створення й використання яких за допомогою сервісу “Google Blogger” сприяє розвитку особистості майбут- нього фахівця, формує цілісну дидактичну модель навчання мови. Увагу у статті приділено освітнім платформам у мережі Інтернет. Встановлено їхнє місце в системі мов- ної підготовки здобувачів вищої освіти з різних спеціальностей. Перевагами застосування онлайнових освітніх платформ у навчанні мови є можливість отримання користувачами індивідуальної програми (метод сase-study) відповідно до рівня їхньої фахової підготовки, постійний зворотний зв’язок, інтерактивність, динамічність навчального процесу й доступність курсів. З-поміж недоліків роботи з такими ресурсами виокремлено не завжди високу якість навчального матеріалу, який подається на деяких освітніх платформах, а також часткове вра- хування технічних можливостей комп’ютерної техніки та ґаджетів, якими послуговуються користувачі. Роз- глянуто популярні онлайнові курси, запропоновані здобувачам освіти з різних спеціальностей на всесвітній платформі “Coursera”. Схарактеризовано навчальні ресурси для опанування мовних знань, які розміщено на українських освітніх платформах “Promethues” та “EdEra”, визначено їхні дидактичні можливості для здобут- тя неформальної та інформальної освіти.

В умовах зростання популярності онлайн-покупок та одночасного існування жорсткої конкуренції підприємства індустрії моди повинні розробляти інноваційні способи залучення клієнтів задля формування їх лояльності та прихильності.Результати проведеного аналізу відображають вагому роль маркетингових інструментів у процесі формування іміджу бренду, визначення його певної ніші. Саме за допомогою маркетингових інструментів підприємства індустрії моди не тільки розширюють коло своїх клієнтів, а й мають змогу утримувати клієнтів серед своїх постійних покупців. Розглянуто та проаналізовано значущість соціально-економічного напряму у виборі стратегії ведення бізнесу та врахування персональних уподобань на формування лояльної аудиторії серед потенційних споживачів.Визначено, що в умовах цифрової економіки, коли в основі лежать онлайн-комунікації, інтерактивні інструменти ведення бізнесу та комунікації, існують загрози неправильного застосування інструментів маркетингу, що може призвести до повного провалу не тільки певної модельної лінії, а й бізнесу в цілому.У статті обґрунтовано необхідність застосування для підприємств індустрії моди таких інструментів маркетингу, як упровадження мультизадачної інтегрованої стратегії маркетингу, що передбачає використання і існуючих маркетингових інструментів, і впровадження інноваційних задля формування механізму постійної взаємодії зі споживачами, моніторингу їхніх соціально-економічних уподобань та пріоритетів. Зазначено, що впровадження в існуючі бізнес-моделі використання програмного забезпечення, здатного виконувати одночасно мультизадачні процеси, не тільки пришвидшить обробку клієнтських запитів та замовлень, а й визначить слабкі сторони управління бізнес-процесами підприємства, допоможе відстежувати настрої споживачів щодо бренду та товарів цього бренду, знаходити лідерів думок, здатних сформувати якісне уявлення про товари бренду та ненав’язливо подати інформацію щодо товару.

Статтю присвячено вивченню актуальної проблеми розвитку освітніх інновацій, а також діяльності творчого педагога. У статті проаналізовано завдання, які ставить перед собою інноватика. Зазначено, що загальним завданням інноваційного навчання є формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми. Інноваційна педагогічна діяльність – це цілеспрямована педагогічна діяльність, заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду та спрямована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою отримання нових знань, формування якісно іншої педагогічної практики, а також досягнення вищих результатів, а її продуктами є нововведення, які якісно змінюють освітню систему, визначають її подальший розвиток. Розкрито способи та результати оновлення педагогічних систем на різних рівнях. Установлено, що інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватися і в традиційних навчальних закладах, і в закладах нового типу різними способами, виконувати різні функції. Педагогічний процес розглядається як спільна творчість (співтворчість) педагога й вихованців у ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини, а творчість є провідною рисою особистості сучасного педагога-інноватора. Приділяється увага причинам небажання змінювати стиль діяльності педагогів, а також способам формування активного творчого середовища. У статті обґрунтовано, що значним поштовхом до розвитку освітніх інновацій має стати новий погляд на моніторинг якості освіти, за яким базисом оцінки ефективності освіти має бути не успішність та якість знань, а особистість учасника освітнього процесу.

Методика в загальнонауковому розумінні – це сукупність методів, способів і засобів досягнення конкретної мети за допомогою певним чином упорядкованої діяльності. За кордоном перші методичні посібники з дизайну з’явилися в 50-их рр. минулого століття. У них відбивалася ідеологія дизайнерської практики тих часів з її явно прагматичної спрямованістю. Сучасні вітчизняні методисти мають свій погляд на процес підготовки майбутніх дизайнерів, виділяючи в ньому різноманітні підходи. Сучасна вища освіта в Україні характеризується утвердженням інноваційного підходу, за якого пріоритетним напрямком стає підготовка компетентного фахівця, здатного до саморозвитку та самовдосконалення в усіх сферах. Інноваційна спрямованість діяльності викладачів, що включає в себе створення, освоєння і використання педагогічних нововведень, виступає засобом оновлення освітньої політики. Головною метою застосування інноваційних технологій освіти є якісна зміна особистості майбутнього фахівця в порівнянні із традиційною системою й адаптація його до постійно змінюваних умов професійної діяльності. Інноваційний підхід включає активні й інтерактивні форми навчання. Так, активні методи передбачають активно-діяльнісну позицію студента стосовно викладача і тих, хто здобуває освіту разом з ним. Інтерактивні методи сприяють більш якісному засвоєнню нового матеріалу, розвиток уміння вирішувати комплексні завдання. Інтерактивні види діяльності включають імітаційні та рольові ігри, дискусії, що моделюють ситуації тощо. Також до інноваційних методів викладання можна віднести такі методи, як-от: метод роботи в команді, дослідницький метод навчання, методом навчання «Case-study», метод проєктів, пошуковий метод тощо. Інноваційні технології навчання, що відображають суть майбутньої професії та формують фахові якості, є своєрідним полігоном, на якому студенти можуть відпрацювати професійні навички в умовах, наближених до реальних. Ключові слова: дизайн, методика навчання, інноваційні технології, інтерактивні методи навчання.

За сучасних умов розвитку суспільства, де відбуваються динамічні процеси в різних галузях життя, висуваються нові вимоги до формування знань, навичок мотиваційного інструментарію та способу життя особистості. Особлива роль у цьому процесі належить інноваційним технологіям, які спрямовані на розвиток різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості. Сьогодні в українській освіті впроваджується чимало інноваційних технологій для успішного навчання, усебічного гармонійного розвитку дітей. Процес формування здорового способу життя полягає у власній активності дитини, а результат досягається за допомогою інноваційних технологій: особистісно орієнтованого навчання, кооперації та диференціації, проектної діяльності, арт-терапевтичних, кінезіотерапії, сендплею, петтерапії, портфоліо тощо. Відповідно постає проблема підготовки такого вчителя, який володіє необхідними фаховими компетенціями. Обізнаність майбутніх педагогів із різноманітними інноваційними технологіями та їх успішне засвоєння і використання на практиці сприятиме переосмисленню перспектив діяльності та роботи школи в житті учнів. Головною рушійною силою інноваційної діяльності є вчитель, оскільки суб’єктивний чинник є вирішальним під час упровадження та поширення нововведень.

У статті розглянуто традиційну бізнес-модель «підписка» та шляхи її інноваційних перетворень. В сучасних мінливих умовах бізнес-моделі мають змінюватись так само як продукти компаній і процеси. Розглядати інноваційні перетворення запропоновано за зміною мінімум двох із чотирьох складових: клієнта, ціннісних пропозицій, ланцюгів створення вартості та механізму генерації прибутку. Такі перетворення особливо доречні для адаптації традиційних бізнес-моделей, які успішно використовуються у різних сферах. Одним з факторів, що спричинив зростання кількості підписників таких потокових сервісів, є пандемія і посилення попиту на доступ до контенту людей з усього світу, що змушені були залишатись вдома. Так перевагами потокових сервісів над традиційними виробниками і поширювачами контенту було визначено можливість зекономити час, зручність платежів та їх регулярність, що забезпечує такий самий регулярний доступ до величезної бібліотеки. Для прикладу було обрано «інноваційну» бізнес-модель Netflix – лідера ринку subscription boх business, що визначено зміною двох з чотирьох параметрів – способу створення вартості та механізму монетизації. Це було реалізовано через концепцію підписки і необмеженого користування одночасно із доступом до оплаченого контенту у будь-який час. Третім параметром бізнес-моделі, що наразі змінює Netflix, є клієнти та їх вподобання. Обґрунтовано використання «інноваційної» бізнес-моделі Netflix за критеріями ефективності бізнес-моделі за передплатою за формулою Девіда Скока на основі співвідношення цінності передплатника протягом життєвого циклу та вартості залучення клієнта.

Стаття присвячена аналізу питань вищої військової освіти. У цій загальній проблемі виділено питання загальновійськової підготовки майбутніх фахівців прикордонного відомства. Завдання щодо захисту та охорони державного кордону в українському суспільстві покладені на прикордонне відомство. Зазначена відомча структура має тривалу історію розвитку, і має можливість здійснювати підготовку власних офіцерських кадрів в єдиному вищому військовому навчальному закладі прикордонної служби – Національній академії. Мета загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників полягає у створенні системних знань, умінь та навичок щодо вимог та потенціалу застосування бойової/спеціальної техніки; ведення бойових дій, виконання професійних завдань у мирний час та особливий період; щодо порядку дій у зоні різного виду зараження. Основними завданнями загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників є розуміння загальної характеристики сучасного бою. Пріоритетність цього завдання полягає в тому, що сучасній історичній епосі притаманна поява безлічі несистемних явищ та процесів, а це напряму вплинуло на загальні риси сучасного бою: висока напруженість; маневреність; короткочасність; максимальна швидкість; нові способи ведення бойових дій тощо. Виділено такі інноваційні технології, що варто застосовувати у загальновійськовій підготовці курсантів-прикордонників та які дають змогу виділити більше часу саме для практики: технології імітаційного моделювання; проектні технології, технології тренінгу та workshop, технологія індивідуального навчання, коучінг. Ефективність підготовки не матиме позитивної динаміки, якщо науково-педагогічні працівники будуть категоричними по відношенню до певної технології, методики, прийому або засобу.

У статті визначено завдання інноваційної інфраструктури – забезпечення можливості зниження ризику для безпосередніх учасників інноваційного процесу. Сформовано авторське визначення терміна «інноваційна інфраструктура», її складові підсистеми та функції. Виконано аналіз складових інноваційної інфраструктури відповідно до затвердженої урядом програми. Побудована матриця для управління організаціями інноваційної інфраструктури. Виділено основні проблеми, напрямки та завдання розвитку інноваційної інфраструктури регіону. Систематизовано способи комерціалізації наукових розробок. Виокремлено значення трансферу технологій і його організаційного оформлення

Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.

Стаття присвячена умовам перетворення регіональної економіки на конкурентну територіальну систему на засадах інтенсифікації інноваційної активності. Метою дослідження є огляд світового досвіду трансформації інноваційної діяльності на конкурентну регіональну перевагу, що дозволить визначити умови, за наявності яких інноваційне підприємництво набуває форми та змісту визначального фактору потенціалу територіальної конкурентоспроможності. В процесі дослідження застосовані методи: категоріального аналізу при окресленні сутності поняття регіональної життєздатності, наукової абстракції при відстеженні закономірностей у формуванні регіональної конкурентоспроможності, каузальної індукції при виявленні причин та наслідків дії окремих факторів на рівень інноваційної активності в регіоні та ін. Запропоновано визначення регіональної життєдіяльності як сукупності зусиль територіальної влади, бізнесу, що функціонує в області, соціуму регіону, інших регіональних акторів здійснювати діяльність, підвищувати потенціал розвитку та розбудовувати регіональну стратегічну конкурентоспроможність. Висвітлено досвід Кремнієвої долини (США) у формуванні регіональної конкурентоспроможності. Побудовано трикутник умов перетворення інноваційного підприємництва на фактор конкурентоспроможності, в межах якого першою умовою визначена управлінська, яка являє собою конвергенцію регіональних та ділових інтересів. Другою – наявність людського потенціалу, здатного працювати в високотехнологічних компаніях. Третя умова – створення полінаціональної культури, яка служить «бульйоном» генерування нових ідей та способів їх імплементації. Практична імплементація сформованих умов дозволяє територіальним органам влади розробити адекватну регіональну стратегію та задіяти інноваційну складову для збільшення потенціалу конкурентоспроможності регіону.

Вступ. Креативні і культурні індустрії внесли значні корективи в сучасні світові економічні процеси, що провокує підвищений інтерес до культурної сфери в цілому і до культурної стратегії зокрема. Мета і методи. Мета статті – виявити інноваційний потенціал культури в сучасних умовах і способи його реалізації через культурні стратегії та креативні індустрії як у загальнолюдському, так і в українському контексті. Методологічною основою дослідження є системно-структурний метод, метод формально-логічного дослідження, аналіз, компаративістський метод, СМД-методологія, деконструктивістський підхід. Результати. Комплексний підхід до аналізу культури дозволяє розглядати її як відкритий простір мережевої взаємодії людей, етносів, націй, які є суб’єктами інновацій в економічній, політичній і культурній сферах. Розвиток культурної сфери презентовано через формування вертикально-горизонтальних взаємодій між культурною стратегією, культурною політикою і креативними індустріями. Висновки. Україна на сьогоднішній день переосмислює роль культури в цілому і культурної стратегії зокрема, зіткнувшись із проблемою формування цілісного україноорієнтованого простору. Новий підхід до структури культури включає в себе не інституції, а творців і споживачів культурного продукту, які ініціюють створення єдиного культурного простору. Це дозволяє виявити інноваційний потенціал культури та культурної стратегії. Інноваційна культурна стратегія України та її реалізація через культурну політику і креативні індустрії може слугувати як консолідації суспільства, так і вирішенню економічних проблем.

Сучасна динаміка соціально-економічного розвитку актуалізувала питання підвищення ефективності державної інноваційної політики, її адекватності сучасним пріоритетам і проблемам розвитку країни. Доцільне і актуальне питання – систематизація знань, одержаних під час дослідження теоретичних основ державної інноваційної політики, і результативність її впровадження залежно від методів реалізації.Мета роботи – узагальнити теоретико-методологічні основи державної інноваційної політики.Автор розглянув типи державної інноваційної політики, фактори, що впливають на її формування, складники розробки та здійснення державної інноваційної політики. Зазначено, що реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку й вказано стратегічні напрями інноваційного розвитку національної економіки. Окрему увагу автор звернув на етапи формування державної інноваційної політики в індустріально розвинених країнах та охарактеризував методи реалізації державної інноваційної політики. На основі отриманих результатів наукового дослідження запропоновано основні напрями інноваційної політики для України в умовах сьогодення.Зроблено висновок, що державна інноваційна політика являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених форм, механізмів, інструментів, технологій впливу держави на процеси формування, розвитку та реалізації науково-технічного, технологічного й інноваційного потенціалу країни, заснованих на перспективних світових тенденціях науково-технологічного розвитку. Реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку, головна функція якої полягає у визначенні основних довготривалих напрямків наукових розробок, упровадженні нововведень, забезпеченні ресурсами для досягнення поставлених цілей. Держава, реалізуючи інноваційну політику, перш за все у сфері регулювання НДДКР, застосовує два основні типи методів: адміністративні й програмно-цільові. У ході розвитку програмно-цільових методів сформувалося кілька варіантів їх реалізації: система субсидій, інституційних програм і кооперативних впроваджувальних програм.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні методології державної інноваційної політики, яка охоплює інтегровану систему методів, способів, засобів її реалізації, із урахуванням пріоритетів сучасного інноваційного розвитку індустріально розвинених країн.Практичне значення дослідження – використання особливостей теоретико-методологічних основ державної інноваційної політики для вибору таких напрямів і методів реалізації інноваційної політики, які найбільш прийнятні для України в сучасних економічних умовах.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти на сучасному етапі становлення вищої освіти. Зокрема, особлива увага надається проблемі розвитку особистості майбутнього фахівця, в тому числі його культури самовираження в концепції інноваційного функціонування закладів вищої освіти. Висвітлюються результати аналізу наукових праць провідних науковців присвячені інноваційній освіти майбутніх педагогів. На цій основі з’ясовується сутність та зміст дефініцій «інноваційність», «інноватика», «інноваційна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність», «інноваційна педагогічна діяльність майбутнього вихователя ЗДО», «особистісне зростання майбутнього вихователя ЗДО». Особливе місце надається проблемі розвитку особистості студентської молоді її морально-духовному становленні в сучасному закладі вищої освіти. Обґрунтовано, що впровадження педагогічної інноватики в освітній процес ЗВО є запорукою розвитку культури самовираження майбутнього фахівця. Феномен «культура самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти» тлумачиться як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. Зазначається також, що концепція дослідження забезпечується єдністю методологічного, теоретичного та методичного аспектів. Здійснено висновки дослідження та окреслено його перспективи.

Стаття присвячена аналізу сутності актуальних ідей з проблем застосування інноваційних технологій в закладах вищої освіти. Автором розглянуто інноваційні технології, які активно використовуються в освітньому процесі факультету мистецтв УДПУ імені Павла Тичини, охарактеризовано їх зміст та методи навчання і викладання, проаналізовано застосування професійно-ділової (ігрової), проектної, інтеграційної, інформаційно-комп’ютерної технологій, як способів закріплення професійних компетенцій майбутніх учителів музичного, хореографічного, образотворчого мистецтва.

У статтi запропоновано структуру і спосіб формування корпоративної бази інновацій, що складається з двох модулів (індивідуальної та групової баз інновацій), основу якої складає безліч професійних завдань і, відповідних кожної професійної задачі, сукупності індивідуальних і групових інновацій або знань про них. Кожне завдання відповідає певної мети управління інноваціями. Розраховано економічний ефект від впровадження інтеграційного підходу до управління інноваційною діяльністю на промислових підприємствах. Запропоновано складові корпоративної база інновацій, що містять два модулі:індивідуальну базу інновацій (ІБІ) і групову базу інновацій (ГБІ).

У статті досліджуються актуальні проблеми впровадження екологічних інновацій і можли-вості сприяння цьому процесові засобами маркетингу і реклами. Метою статті є систематизація особливос-тей екологічних інновацій, а також маркетингових і рекламних підходів, що допомагають у процесі їх впрова-дження на ринок. Підтверджено актуальність зростання ролі екологічного маркетингу у зв’язку з тим, що він є невід’ємною складовою сучасних маркетингових концепцій, зокрема концепцій соціально-етичного, соціально-відповідального, холістичного маркетингу. Розглянуто існуючі класифікації екологічних інновацій. Проаналізо-вано позиції країн Європи у світовому рейтингу за Індексом екологічної ефективності і місце України у цьому рейтингу. Показано вплив впровадження інновацій у сфері екології на окремі параметри діяльності підпри-ємств. Підкреслено, що сучасні методи оцінки економічної ефективності переважно не включають параметри екоефективності, зокрема кількість природних ресурсів, що використовуються для одержання одиниці певно-го товару чи послуги, запропоновано враховувати усі ресурси, що витрачаються протягом усього екологічного циклу виробництва, споживання та утилізації інноваційних продуктів. Розглянуто тенденцію спекулятивного декларування впровадження екологічних інновацій без реального покращення екологічної ситуації з метою по-силення впливу на споживачів засобами маркетингу і реклами. Показано, що ефективним сучасним способом посилення маркетингового і рекламного впливу на споживачів став екологічний брендинг. Проаналізовано низку специфічних маркетингових і рекламних прийомів, що використовуються компаніями для просування екологіч-них товарів. Зазначено, що для підвищення ефективності заходів державної еколого-інноваційної політики і спрямування стимулюючих засобів саме до тих підприємств, які здійснюють реальні екоінноваційні ініціативи, необхідно розробити детальну наукову класифікацію екологічних інновацій. Підкреслено, що подальші дослі-дження доцільно було б спрямувати на нарощування, оцінювання результативності і впровадження у практи-ку комплексу ефективних прийомів екологічного маркетингу і реклами.

У статті здійснено аналіз сучасного стану якості шкільної освіти України на основі участі українських школярів у міжнародних дослідженнях яко- сті освіти та опитувань батьків, учнів, роботодавців. Констатується факт про невідповідність очікувань суспільства стосовно підготовки учнів у закладах загальної середньої освіти та реального стану речей через неготовність випускників до виконання завдань, що передбачають інте- грацію теоретичних та практичних знань, застосування їх для з’ясування суті явищ, що відбуваються у навколишньому світі, перенесення знань у нові умови та застосування на практиці, генерування власних способів реалізації знань на підставі аналізу наявних фактів. Обґрунтовується теза про те, що для вирішення наявних суперечностей між теорією й практикою освітньої діяльності та вимогами суспільства до системи освіти доцільно запроваджувати освітні та педагогічні інновації. Визначено позитивні та негативні аспекти традиційної системи освіти, проаналізовано термін «інновація», звернено увагу на необхідність дотримання системи під час організації та управління інноваційною діяльністю в закладі освіти. Акцентується увага на необхідності враховувати наявність певних супе- речностей, з якими стикаються педагоги у своїй практичній діяльності: невідповідністю традиційних методів навчання та виховання учнів сучас- ним вимогам до освіти; обмеженістю термінів навчання та швидкістю оновлення інформації; непідготовленістю конкретного педагога до впро- вадження інновацій на належному рівні; прагненням новаторів онов- лювати навчально-виховний процес та протидією з боку консервативно налаштованих колег тощо. Із метою вирішення означених проблем пропонується під час навчання здобувачів вищої освіти – майбутніх педагогів та під час підвищення ква- ліфікації педагогічних працівників здійснювати низку заходів: включати у зміст навчальних планів та програм дисципліни, що містять інформацію про педагогічну інноватику; ознайомлювати з інноваційним методами та формами навчання: діалоговими, діагностичними, активними, інтерак- тивними, дистанційними, комп’ютерними, тренінговими, проєктними тощо; рекомендувати органічно поєднувати інноваційні методики з кла- сичними, традиційними, продумано й гармонічно підбирати різні методи щодо кожної дисципліни та кожного заняття залежно від їх мети та специ- фіки; розвивати особистісні установки педагогів; орієнтувати на необхід- ність спільного проєктування навчального процесу; пропагувати потребу зміни функцій міжособистісного спілкування між учителем та учнями.

Глобальна проблема спалаху коронавірусної інфекції (SARS-CoV-2) призвела до нагальної необхідності запровадити дистанційне навчання у здобувачів вищої освіти. У зв’язку з цим виникло питання роботи як студентів так і викладачів з електронними платформами, що забезпечують викладання матеріалу в дистанційній формі. Розвиток комп’ютерних технологій дозволяє на сьогоднішній день організувати дистанційне навчання за умови наявності відповідної матеріально-технічної бази (ноутбук та високошвидкісний Інтернет), як у викладача, так і у студентів. Незважаючи на труднощі, ця раптова та неочікувана зміна навчального середовища дає академічним закладам можливості переосмислити інноваційні способи навчання, які використовують переваги сучасних технологій .Дистанційна освіта, крім основної переваги (запобігання розповсюдження інфекцій), має і інші переваги, а саме гнучкість навчання, що забезпечує доступ до ресурсів курсу для студента в будь-який час доби, з будь-якого зручного місця, що обладнане доступом до Інтернету, та можливістю витрачати на вивчення дисципліни необхідну кількість часу; модульність програми, що надає змогу сформувати індивідуальні навчальну програму; студент може навчатися за декілька ми програмами одночасно. У роботі викладені результати проведеного аналізу застосування елементів дистанційної освіти для студентів факультету ветеринарної медицини в Сумському національному аграрному університеті. Проаналізовані особливості використання комп’ютерної платформи «Moodle» для складання матеріалів лекцій, лабораторних та семінарських занять, а також використання різних форм тестових завдань. При її використанні викладач має можливість завантажити в неї лекційний матеріал, матеріал лабораторно-практичних занять, регулярно оновлювати його, слідкувати за успішністю студентів використовуючи електронний журнал. Також в даній програмі є можливість широкого вибору методів тестування за темами, що включає можливість обрати декілька видів тестів. Наведені результати використання іншого програмного забезпечення, а саме «Viber», «Zoom», «Kahoot» для організації навчального процесу, проведення лекцій та здійснення експрес-опитування для контролю засвоєння матеріалу здобувачами вищої освіти. Дані програми є безкоштовними, що дозволяє їх використовувати широкому загалу користувачів.

Статтю присвячено дослідженню методу проєктів як інноваційної технології. Визначено, що метод проєктів стимулює розвиток пізнавальних здібностей учнів, сприяє формуванню вмінь самостійно знаходити шляхи розв’язання проблем через різноманітні форми діяльності. Встановлено, що метод проєктів ґрунтується на ідеї спрямованості освітньої діяльності школярів, на результат, який можна отримати завдяки вирішенню тієї чи іншої теоретично-практично значущої для здобувача освіти проблеми. Метод проєктів є інноваційною педагогічною технологією, що дає змогу найповніше враховувати індивідуальні особливості кожного учня, тобто реалізувати особистісно орієнтований підхід у навчанні, заснований на особистісних характеристиках. Визначено, що проєктна діяльність належить до унікальних способів людської практики, пов’язаної із передбаченням майбутнього, створенням його ідеального образу, здійсненням та оцінкою наслідків реалізації задумів. Колектив Рівненської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 15 взяв участь у Програмі «Healthy Schools: заради здорових і радісних школярів». «Healthy Schools: заради здорових і радісних школярів» – це програма, що реалізується Центром «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» та Mondelēz International Foundation з метою популяризації здорового способу життя, раціонального харчування серед учнів та концепції «здорового дизайну» рекреацій і приміщень, де перебувають і харчуються діти.

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

Стаття присвячена дослідженню теоретичного змісту людського капталу та визначення його основних складових. Метою дослідження є визначення теоретичного змісту поняття «людський капітал» як об’єкта обліку та його складових. Встановлено, що центральне місце в процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, яка повинна мати високий творчий потенціал, бути висококваліфікованим професіоналом. Від професіоналізму працівника залежать результати інтелектуальної, інноваційної діяльності та успіхи в інноваційній економіці. Наведено основні визначення поняття “людський капітал” у працях економістів. Констатовано, що людина та її продуктивні здібності займають центральне місце в психолого-педагогічних та соціально-економічних науках. Відмінності у трактуванні даної дефініції залежать: по-перше, у виокремленні складових людського капіталу (капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність); – по-друге, у сфері використання людського капіталу (економічна, соціальна, психологічна, педагогічна, управлінська, облікова категорія). Для формування повного уявлення про сутність, особливості людського капіталу та його значимість у різних сферах діяльності суб’єктів господарювання змістовно розкрито елементи досліджуваної категорії. Визначено основні складові людського капіталу серед яких: капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність). В процесі дослідження уточнено функції кожної із складової людського капіталу. Основними напрямами подальших досліджень є конкретизація облікових принципів і процедур людського капталу, формування єдиних методичних підходів у способах оцінювання людського капіталу.

Проблема інновацій в освіті протягом останніх двох десятиліть залишається однією з основних для освітнього співтовариства. Інновації – багатобічне поняття, що відбиває результати творчого мислення і нестандартних рішень. Інновації у військовій справі, особливо в професійній військовій освіті, завжди оцінювалися більш пильно, ніж десь ще. Це пов’язане, насамперед, з можливими ризиками втрат бойової ефективності офіцера, високою «ціною помилки». Крім того, відмітною рисою військової педагогіки є прихильність традиціям у професійній підготовці свого суб’єкта, які, у свою чергу, перевірені самою вимогливою практикою. Водночас на підставі аналізу наукових публікацій можна дійти висновку, що питання необхідності інноваційних перетворень у військовій освіті розглянуті недостатньо та потребують подальшого дослідження. У даній статті розкриті науково-теоретичні аспекти і провідні тенденції в розвитку інноваційних процесів у системі військової освіти, виділяються два види інновацій, а саме процесно-орієнтовані (результатом є нові процеси або технології, що ведуть до виробництва нових продуктів) і продукто-орієнтовані (результатом є конкретний продукт). Позначені вимоги, які пред’являються до інновацій, фактори інноваційного розвитку системи військової освіти. Розглядаються інновації в професійній військовій освіті. У публікації говориться про виділення груп моделей оцінки освітньої діяльності з урахуванням спрямованості оцінювання і способу вираження результату, з деякою часткою узагальнення (моделі, що відображають особливості суспільно або професійно орієнтованого навчання; моделі оцінювання, які забезпечували сучасні форми навчання; накопичувальні моделі оцінювання; моделі оцінювання, побудовані на принципі порівняння навчальних досягнень курсантів, слухачів, студентів). У статті виділені області задач інноваційних систем оцінки результатів освітньої діяльності ВВНЗ та ВНП ЗВО і надано їхній опис.

У статті визначено та розглянуто основні шляхи проведення інноваційної діяльності транснаціональними корпораціями. Здійснено порівняльний аналіз можливих шляхів проведення інноваційної діяльності за такими критеріями, як: час, ризики, фінансові витрати. Визначено країни базування та сфери діяльності корпорацій, витрати яких на НДДКР є найбільшими. Описано модель, відповідно до якої здійснюють інноваційну діяльність ці корпорації зі створенням дослідних центрів. Виявлено, що створення дослідницьких структур для проведення дослідження та розробок відповідно до потреб ринку вимагає додаткових фінансових ресурсів та часу. Зроблено висновок, що цей спосіб проведення інноваційної діяльності вимагає значних фінансових ресурсів і забезпечує «цифровий прорив» лише в довгостроковій перспективі. Досліджено, що співпраця транснаціональних корпорацій зі стартапами з подальшим можливим поглинанням допоможе зменшити ризики та фінансові витрати порівняно з НДДКР. Проаналізовано досвід взаємодії транснаціональних корпорацій зі стартапами. Виявлено, що більшість корпорацій із рейтингу Forbes Global 500 співпрацюють зі стартапами. Досліджено, яка частка корпорацій співпрацює зі стартапами, за країнами світу. Здійснено галузеву оцінку взаємодії транснаціональних корпорацій зі стартап-компаніями. Виявлено, що чим активніше корпорація співпрацює зі стартапами, тим вищою є її позиція в рейтингу Forbes Global 500.

Всякий фактичний рух ступенів ракет-носіїв космічних апаратів є рух збурений. Важливе призначення системи керування рухом ступенів ракети полягає в забезпеченні необхідного наближення збурених значень параметрів руху ступенів ракет до значень припустимих. Забезпечення висловленого потребує витрат енергії (палива). Якість процесу керування ракетою характеризується значною кількістю показників, в тому числі кількістю енергії, яка витрачається на відпрацювання, в межах необхідного, збурень параметрів руху ступенів ракети. До нині алгоритми визначення зазначеної кількості енергії стосовно перших і космічних ступенів ракет практично не відрізняються. Успіхи розвитку технології, теорії і практики ракетно-космічного будування, створення сучасних систем керування з використанням цифрових обчислювальних машин з елементами штучного інтелекту, обумовлюють можливість удосконалення ракетно-космічних систем у важливому напрямку мінімізації непродуктивних витрат енергії (палива з баків ракети). В роботі, що пропонується, викладаються результати теоретичних досліджень щодо автоматичного регулювання значень параметрів збуреного руху космічного ступеня ракети – носія системою керування з реалізацією винаходів «Спосіб керування ступенем ракети – носія», «Спосіб керування ступенем ракети носія з асиметрією», «Спосіб комбінованого керування ступенем ракети», захищених відповідними патентами України. Обґрунтовуються позитивні ефекти, обумовлені застосуванням зазначених інноваційних способів керування. В основу названих винаходів покладені результати аналізу особливостей збуреного руху космічних ступенів ракет-носіїв: космічні ступені ракет-носіїв рухаються поза щільними шарами атмосфери, збурення параметрів руху ступенів характеризуються як постійно обновлювані і неодноразово миттєво утворювані протягом часу польоту ступеня. Постійно обновлювані збурення обумовлюються масовою асиметрією ступеня, значення якої нині можна регулювати в автоматичному режимі сучасним цифровим приводом; миттєво утворювані збурення обумовлюються неодноразовими програмними просторовими маневрами космічних ступенів ракет. Ці збурення з необхідною якістю вимірюються сучасними вимірювальними приладами, що відкриває можливість оптимального за витратами енергії відпрацювання зазначених збурень. Обґрунтовуються позитивні, спрямовані на мінімізацію витрат енергії ефекти від застосування названих інноваційних способів керування ступенями ракет. Наведені кількісні оцінки зазначених ефектів, визначені стосовно ракети, близької за параметрами до ракети-носія легкого класу «Циклон-4» розробки ДКБ «Південне». Матеріали роботи доповнюють науково-методичну базу проектування зразків ракетно-космічної техніки.

Інноваційні програми фізичної культури і спорту призначені для того, щоб бути більш всеосяжними, динамічними, рухливими, відкритими, ніж традиційні заняття фізичною культурою та спортом. Це допомагає виконувати фізичні навантаження й виробляти прихильність здоровому способу життя, здійснювати заняття фізичною культурою і спортом самостійно, навчити різні верстви населення руховій діяльності, підкреслюючи психологічний вплив фізичних вправ на стан здоров’я. Інноваційні види рухової активності, втілені в нових програмах, дозволяють фахівцям фізичної культури і спорту розвивати в підопічних різні рухові навички та здатності працювати в команді, при цьому вихованці відчувають себе більш комфортно в руховому середовищі.

Представлений та детально описаний інноваційний модуль отримання та переробки молока на базі Сумського національного аграрного університету. Розглянуті методи позбавлення молока патогенної мікрофлори для довшого його зберігання: пастеризація, ультрапастеризація чи стерилізація. Всі вони є ефективними і кожен з методів має свої плюси та мінуси. Досліджені режими пастеризації молока та установки, якими цей процес реалізується. Описується трубчастий пастеризатор та надається обґрунтування використання саме цього пастеризатора в інноваційному модулі отримання та переробки молока. Детально описаний процес виготовлення сиру твердого від отримання молока до безпосередньо закладання на зберігання.

У статті досліджуються актуальні проблеми інформаційної сервізації в системі послуг індустрії гостинності під час процесів трансформації її інфраструктури і вимог до організації та особливостей надання у сучасних умовах в Україні. Вітчизняний інформаційний простір містить дуже мало конкретики про результати цифровізації, зокрема сфери індустрії гостинності, тому це питання потребує систематизації. Технологія трансформацій до цифрового суб’єкта господарської діяльності з надання туристичних, готельних та ресторанних послуг повинна складатися з трьох основних частин: стратегії, діджиталізації ринку й автоматизації переважної більшості операційних процесів. Стратегія починається із вбудовування діджиталізації в стратегію розвитку підприємництва у цілому. Розглянуто процес перебудови під цифрові технології підприємницьких процесів, коли актуальним стає елемент прийняття ділового рішення щодо інвестицій, зокрема придбання потрібного програмного забезпечення, технічного переоснащення та навчання персоналу, розвиток у підприємстві діджитального способу мислення; передумови вбудовування інформаційних послуг і консультування в матеріально-речове виробництво та його підстави. Проаналізовано ключові об’єкти цифрових трендів сьогодення, зокрема: інформаційні дані, що є джерелом формування конкурентоспроможності; internet of things (IoT); цифрові процеси трансформації як окремих видів підприємництва, так і цілих підприємницьких секторів; sharing economy; повна віртуалізація усіх інфраструктурних IT-систем; artificial intelligence (AI); формування та використання цифрових платформ. Розглянуто сукупність переваг, які надаються в результаті впровадження сучасних цифрових технологій та користування ними, реальні перешкоди щодо належного розвитку інформаційної сервізації в Україні. Констатовано, що у вітчизняному інформаційному просторі дуже мало конкретики про результати цифровізації. Досліджено складники сучасних інновацій в індустрії гостинності. Зроблено висновок, що основними завданнями стимулювання інноваційної діяльності галузі індустрії гостинності є: розвиток інституціональних засад інтеграції наукової, інноваційної, виробничої сфер; перетворення наукового складника на активного чинника нагромадження інноваційного потенціалу цієї галузі; формування її ефективної інноваційної інфраструктури.

У статті проведено аналіз основних ознак поєднання дизайну і підприємництва. Визначено особливості підприємницької діяльності в дизайні як процесу становлення самобутніх молодих творців інноваційних ідей і проєктів, авторів неординарних методик і технологій, винахідників нових способів і шляхів розвитку суспільства. Відповідно до кваліфікаційної характеристики професії визначені основні професійні функції дизайнера, систематизовані різні типи підприємців у сфері дизайну. Креативні та інноваційні творчі ідеї трансформуються підприємцями у сфері дизайну в стійкі бізнес-моделі, впроваджуються різні новаторські підходи. Сьогодні можна визначити широке коло підприємців культурного сектору, які ведуть діяльність за широким спектром напрямів у галузі культури та мистецтва, зайняті в різних галузях креативної індустрій. Розкрито проблеми і перспективи підготовки майбутніх дизайнерів до підприємницької діяльності, окреслені напрями подальших пошуків. Методологічною основою підготовки дизайнерів на сьогодні постає «трикутник» основних функцій сучасного дизайну: соціально-культурної, утилітарно-споживчої і естетично-підприємницької. Підприємці у сфері дизайну повинні мати широкий світогляд, високий інтелектуальний потенціал і рівень культури, здатність до самовдосконалення, вміння творчо підходити до вирішення проблем та обирати оптимальні варіанти рішень. Все це має бути впроваджено в освіту дизайнерів.

Розглянутi способи органiзацiї лекцiйних занять, якi дають можливiсть спочатку у присутностi викладача опрацьовують навчальний матерiал по готових текстах лекцiй, пiсля чого цей матерiал ще розглядається викладачем. Самостiйна розумова дiяльнiсть i повторний варiативний розгляд матерiалу забезпечують гарне його засвоєння.

Розглянуто актуальність питання щодо вдосконалення методологічних основ проєктування технологій охорони підготовчих виробок, особливо в умовах відпрацювання вугільних пластів на великих глибинах та у слабких бічних породах. Здійснено аналіз існуючих методик вибору технологій охорони підготовчих виробок. Встановлено, що цими методиками регламентуються конкретні технології та обмежується можливість розгляду інноваційних рішень. Виключенням є методика, що запропонована у ДВНЗ ДонНТУ. Але вона потребує удосконалення з метою усунення на початковому етапі недоцільних технологій охорони виробок без проведення громіздких розрахунків за економічними критеріями. Тому метою дослідження стало вдосконалення методики вибору технологій охорони підготовчих виробок, яка б передбачала поетапний розгляд заходів щодо забезпечення експлуатаційного стану виробки та їх економічне порівняння. Запропоновано графічну інтерпретацію методики та її опис. Під час виконання окремих етапів методики аналізуються способи та засоби охорони виробок. Для цього може бути використано запропоновану класифікацію способів охорони підготовчих виробок, що передбачають вплив на навколишній масив, та рекомендації щодо визначення конструктивних особливостей засобів охорони. Висунуто припущення, що отримані результати можуть бути підґрунтям для перевірки відповідності області використання та уточнення параметрів існуючих або розробки нових технологій охорони підготовчих виробок у складних гірничо-геологічних умовах.

У статті розглянуто способи іншомовної підготовки студентів ЗВО шляхом використання найбільш інноваційних педагогічних технологій у процесі навчання іноземної мови майбутніх фахівців певної галузі та відмови від усталених традицій і стереотипів навчання. Використання інтерактивних засобів навчання як інноваційних у процесі вивчення іноземної мови майбутніми фахівцями незалежно від напряму підготовки. У контексті нашого дослідження встановлено, що іншомовна підготовка студентів ЗВО передбачає володіння випускниками вузу сформованою мовною, мовленнєвою, соціокультурною та дискурсивною компетенціями на високому рівні, тому використання ефективних інноваційних технологій навчання іноземної мови стає пріоритетною потребою на ринку освітньо-виховних послуг і визначає напрями і способи опанування майбутніми фахівцями різних сфер діяльності, не лише необхідних професійних знань і вмінь, а й уміннями вільно висловлюватися іноземною мовою без суттєвої витрати часу на пошук адекватних мовних засобів у процесі досягнення ними професійних цілей. Нами проаналізовано форми та методи інтерактивних технологій у процесі іншомовної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей до професійної комунікації, і визначено, що інтерактивне навчання найбільш відповідає особистісно орієнтованому навчанню, активізує пізнавальну діяльність, забезпечує високий рівень комунікативної підготовленості, сприяє перетворенню зовнішнього досвіду у внутрішній. Використання інтерактивних методів навчання в процесі вивчення іноземної мови студентами різних спеціальностей ЗВО є ефективним та сприяє формуванню комунікативних вмінь, навичок непідготовленого усного мовлення фахової тематики, колективного обговорення, перцептивності, пошуку рішень; розвиваються уміння вести бесіду на професійну тематику; мотивується оволодіння іноземною мовою професійно.

У статті розглянуто питання особливостей глобалізаційного процесу на прикладі китайської традиційної культури. Зокрема автор зосереджує увагу на актуальному для сучасного філософського дискурсу питанні щодо способів поєднання нацією принципів культурної та соціальної традиційності зі світовими тенденціями постмодерного індустріального суспільства. Доводиться на прикладі китайської традиції, що на даному етапі розвитку Китаю вдається успішно застосовувати позитивні тенденції глобалізації у своїх національних інтересах, зокрема економічних, не втрачаючи при цьому культурної національної ідентичності. Автор обстоює думку, що ядром етнічної ідентичності китайців, їхньої несхожості на представників будь-яких інших культур, стало конфуціанство, яке являє собою фундаментальне етико-соціальне вчення, що століттями формувало суспільні, культурні, моральні тощо цінності китайського етносу. Конфуціанська культура заснована на світському понятті «доброчесного мужа», носія головних моральних властивостей: справедливості і гуманності. Автор доходить висновку, що засадничим принципом глобальних процесів щодо китайської культури є опертя виключно на національні традиційні ментальні образи, які є навіки сталими, перманентними і непорушними. Стверджується, що сучасний стан інтеграційних та інноваційних процесів китайського суспільства має своєю передумовою активний пошук способів і шляхів розвитку соціокультурних інновацій на тлі економічної та культурної глобалізації, прагнення до модернізації та індустріалізації власної економіки та суспільства з метою розвитку його внутрішніх потреб, спираючись виключно на цінності традиційної культури.

Стаття присвячена пошуку нових, ефективних засобів реорганізації педагогічного процесу у сфері фізичного виховання здобувачів вищої освіти. Підкреслюється, що основою технології такого педагогічного процесу є сукуп- ність дій викладача та здобувача, які приводять до успіху в реалізації поставлених освітніх і виховних завдань. Розглядається необхідність розробки нових програм у тих видах спорту, що вибрали здобувачі. Застосування інноваційних засобів і методів дозволяє розширити можливості популяризації обраного виду спорту й оцінити позитивний вплив цих видів на розвиток фізичних якостей здобувачів. Такий підхід буде сприяти підвищенню мотивації до навчальних занять, до ведення здорового способу життя, а також удосконаленню рівня фізичної під- готовленості кожного з тих, хто займається. Проблема створення нових програм з інноваційними аспектами в організації фізичного виховання здобувачів вищої освіти розглядається у педагогічному, методичному й організаційному аспектах. Вивчаються роботи різних авторів і сучасних учених, аналізується досвід застосування подібних програм в інших закладах вищої освіти. На заняттях із фізичного виховання у закладах освіти одним із ключових напрямів повинна стати підтримка соціального здоров’я здобувачів. Оскільки статистика відзначає зниження рівня здоров’я у середовищі студент- ської молоді, проблема збереження і зміцнення здоров’я сьогодні є надзвичайно актуальною та важливою. Акту- альність означеної теми зумовлена необхідністю введення нових технологій у програми за видами спорту з метою підвищення активності та зацікавленості здобувачів у заняттях фізичною культурою і спортом загалом. У період навчання у закладах вищої освіти для здобувачів рухова активність є основою здорового способу життя, тому у ситуації, що склалася, необхідно шукати нові шляхи просування цих корисних ініціатив. Аналіз системи фізичного виховання в нашій академії, проведення анкетування серед здобувачів і обробка результатів дослідження дозволяють визначити та запропонувати найбільш ефективні шляхи активізації навчаль- ного процесу з урахуванням всіх побажань.

У статті висвітлюються основні закономірності утворення та функціонування неологізмів у сучасних англомовних текстах б’юті-індустрії. Авторами порушується питання розмежування понять «неологізм» та «інновація» з огляду на різні погляди вітчизняних та закордонних лінгвістів на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки. Також було розглянуто важливість уживання неологічної лексики в рекламних текстах як одного з потужних інструментів розкрутки та просунення товарів та послуг на ринку сфери краси. Серед проаналізованих інновацій найчисленнішими є іменники, рідшими є прикметники, ще рідшими – дієслова. Така непропорційність частиномовної приналежності досліджених лексем може бути пов’язана з необхідністю називати нові процедури і продукти, що активно з’являються в б’юті-сфері. У статті розглядаються основні структурно-граматичні та лексико-семантичні особливості неологізмів, використовуваних рекламодавцями для ефективного привернення уваги потенційних покупців до відповідного продукту, засобу чи процедури. За способом утворення всі проаналізовані інновації можуть бути розподілені на лексичні, семантичні, авторські (індивідуально-стилістичні) і абревіатури. Також у статті аналізуються основні морфологічні способи словотворення неологізмів, що функціонують у текстах б’юті-індустрії: словоскладання, афіксація і телескопія. Корпус дослідження головним чином репрезентований прикметниково-іменними сполуками, що розподіляються на декілька підтипів. Іменні сполуки утворюються за словотворчими моделями N + N, V + N, Adj + N. Прикметникові сполуки будуються за моделями V + Adj, Adj + Adj. Щодо семантики проаналізованих інновацій, то їх було розподілено між чотирма семантичними групами: косметичні засоби, напрями естетичної медицини і косметології, косметичні й оздоровчі методики і процедури, лексеми для опису декоративної косметики та косметичних засобів. Велику увагу приділено питанню розширення лексичного складу б’юті- індустрії завдяки процесам запозичення іншомовних словесних знаків і використання актуальних словотворчих можливостей.

В статті показано, що в сучасному конкурентному середовищі продовжується боротьба брендів, а не товарів, за їхнє місце у свідомості споживачів. Підприємства не формують потенціал стратегічного розвитку за рахунок бренда як нематеріального активу. Виділено нові категорії споживачів: людям необхідні прості, зручні і компактні речі (маленька квартира); екологи – обмеження споживання і збереження природи; екоактивісти – зниження шкідливих викидів в атмосферу (зменшення кількості відряджень, проведення Zoom – конференцій); питання харчування – більшість людей хочуть стати ваганами чи вегетаріанцями, їсти більше овочів і фруктів; прихильники повторного використання ресурсів, переробки матеріалів. Деталізовані визначальні характеристики поняття «бренд». Наведені підходи вчених до формулювання даного поняття. Запропоновано авторське визначення бренду як інтелектуальної власності (нематеріального активу), яка має певну вартість та відображає особливості товару, його унікальність і створює незабутнє враження у споживача. Виокремлено сфери сучасного використання бренду. Відмічено, що бренди створюються за допомогою інновацій і процвітають за наявності безперервного потоку інновацій. Саме нововведення викликають тимчасову конкурентну перевагу, оскільки інноваційна продукція викликає у споживачів відчуття, що бренд дійсно є лідером і спрямований на задоволення потреб споживачів. Процес бренд-менеджменту підприємства має спрямовуватись на зростання його сили та вартості. За цими основними характеристиками бренд-менеджменту можливо здійснити оцінку ефективності формування та використання брендів та марочного капіталу підприємства. Використання нематеріальних активів зростає з переходом конкуренції в нецінову форму. Для їх ефективного використання необхідно впроваджувати принципово нові способи обліку. Питання оцінки та відображення нематеріальних активів в обліку залишається до цього часу дискусійним. Доведено, що не існує реальної моделі обчислення вартості бренду; головним фактором недосконалості оцінки вартості бренду є відірваність його від звітностей компаній та не відображення таких нематеріальних активів на балансі компаній; форс-мажорні обставини мають безпосередній вплив на вартість матеріальних активів, в той час як нематеріальні активи не втрачають свою вартість.

Проаналізовано сучасну практику формування інноваційних рішень в менеджменті, маркетингу і рекламі. Аргументовано, що недостатній рівень конкретизації цих рішень перешкоджає можливостям їхньої ефективної реалізації. Виявлено і проілюстровано чотири типових способи часткової конкретизації рішень в управлінській практиці. Запропоновано підхід до формування управлінських рішень на основі стандартизації їх структури. Показано, що фреймове представлення рішень дає змогу організувати їх в інформаційний банк з можливістю пошуку рішень за кожною складовою структурної моделі рішення чи їх комбінацією. Запропоновано застосування структурованих таким чином рішень у форматі інформаційного банку як інструменту удосконалення і підвищення ефективності управління.

Важливою частиною інноваційної економіки є залучення прав інтелектуальної (промислової) власності в економічний оборот, одним зі способів якого є участь цих прав у формуванні статутного капіталу юридичної особи. Цей вид внеску за відповідних умов здатен ефективно забезпечити інвестиційну, гаран тійну та інші функції статутного капіталу. Ефективність реалізації цього способу розпорядження майновими правами промислової власності залишається низькою. У законодавстві та юридичній доктрині хоча і містяться певні положення та наукові розробки з означеного приводу, однак недостатньо дослідженими залишаються питання внесення прав промислової власності до інших форм господарювання, крім господарських товариств, порядок внесення, правові форми внесення тощо. Метою статті є доопрацювання положень щодо вдосконалення правового регулювання внесення майнових прав промислової власності як вкладу до статутного капіталу. У статті проаналізовано загальні положення чинного законодавства відносно правового регулювання формування статутного капіталу майновими правами промислової власності. Досліджено стан і недоліки законодавства щодо формування статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) відносно різних організаційноправових форм юридичних осіб: товариства з обмеженою відповідальністю; повного товариства; командитного товариства; приватного підприємства; виробничого кооперативу; сільськогосподарського кооперативу; фермерського господарства. Аналізуються правові форми внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу. Уточнено, що внеском до статутного капіталу можуть бути майнові права на: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; сорти рослин; породи тварин; компонування напівпровідникового виробу; комерційну таємницю (за умови збереження її секретності та можливості оцінки). Конкретизовано два основні способи внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу товариства: через повне відчуження майнових прав юридичній особі; через передачу права користування такими правами на певний строк. Запропоновано, при закінченні строку користування майновими правами промислової власності, закріпити в чинному законодавстві правові наслідки: надання строку на продовження ліцензійного договору або договору комерційної концесії та подальшої участі учасника в товаристві; заміна частки через внесення рівноцінної частки; зменшення частки на суму, що відповідала розміру вартісної оцінки переданих майнових прав за ліцензійним договором (договору комерційної концесії), у разі наявності іншого майна, переданого до статутного капіталу; виключення зі складу учасників, у разі відсутності іншого майна в складі статутного капіталу та неможливості продовження строку ліцензійного договору (договору комерційної концесії) або рівноцінної заміни частки на інше майно. Для врегулювання питань формування статутного капіталу на локальному ріні уточнено та запропоновано основні положення, які мають бути відображені в установчих документах юридичної особи (засновницький договір (меморандум), статут) для внесення майнових прав промислової власності до статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи.

У статті описано ціннісну природу здорового способу життя. Аналізується одна з найважливіших проблем сьогодення: формування фізичного, психічного та морального здоров'я студентів в умовах освітнього процесу. Описано, що нині проблеми формування здорового способу життя студентської молоді набули актуальності, бо ключовими чинниками погіршення стану здоров’я молоді стали такі педагогічні моменти, як: стреси, інтенсифікація навчального процесу, низький рівень використання здоров’язбережувальних методик і технологій у навчальному процесі. Проаналізовано та доведено ключові моменти, які вміщують у собі низку педагогічних елементів формування ціннісного ставлення до здоров'я студентів. Зазначено, що стан здоров’я українського студентства – один із ключових чинників здоров’я українського суспільства та нації загалом. З'ясовано, що серед хвороб студентської молоді поширеними є хвороби нервової системи (невротичні розлади), проблеми, пов’язані із серцево-судинною та дихальною системою (фарингіти, хронічні тонзиліти), захворювання кишково-шлункового тракту (гастрити та холецистити) та опорно-рухового апарату. Доведено, що студенти мають низьку емоційну стійкість, постійно перебуваючи у стані стресу. Звернено увагу на основні чинники у формуванні культури здоров'я, залучення студентів до спорту та втілення у повсякденне життя педагогічних рекомендацій, дотримання яких є корисними для здоров’я. Доведено, що проблема формування здорового способу життя молодого покоління викликає тривогу не лише у педагогів, а й на державному рівні. Зазначено, що зміст освітніх програм у Комунальному закладі вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» націлено на використання інноваційних технологій, підходів, форм та методів щодо формування культури здоров'я студентів, що активно впливають на процес вивчення предметів здоров'язбережувального циклу. Описано, що ключовими завданнями педагогічного процесу є: актуалізація знань про ціннісне ставлення студентів до власного здоров’я, усвідомлення ними мотиваційних установок на здоровий спосіб життя та культури здоров'я, ознайомлення молоді з основними принципами та методами профілактики поширених нині інфекційних захворювань, протидія травматизму та нещасним випадкам.

У статті досліджено поняття «концепція», «концептуалізація» та «концепція управління інноваційним розвитком», що означає систему взаємопов’язаних, логічно побудованих та обґрунтованих ідей інноваційного розвитку на різних рівнях, спрямованих на вирішення проблем та завдань науково-технічної політики України шляхом дотримання принципів, застосування відповідних інструментів (способів, методів, планів), які структуровані та мають наукове та практичне значення. Розроблено концепцію управління інноваційним розвитком в Україні, метою якої є позначення універсально можливих на даний момент стратегічних векторів, формування бачення інноваційного розвитку в дослідницькому режимі, а також визначення способів організації знань на різних рівнях управління у системі науково-технічної політики України. Концептуалізація основних аспектів управління інноваційним розвитком передбачає визначення специфічних принципів: орієнтації, ясності, систематизації, оптимальності, евристичної, значимості. Із метою ефективного використання інструментів інноваційного розвитку в умовах поглиблення інтеграційних процесів в України запропоновано сучасні підходи: парадигмальний, функціональний, результативний, інформаційно-відтворювальний, системний, процесно-орієнтований.