Academic literature on the topic 'Інноваційний характер мислення'

У статті розкриваються питання професійної майстерності майбутніх магістрів музичного мистецтва. Підкреслено, що професійно-педагогічна майстерність як наукова проблема грунтовно досліджується сучасними психологами, філософами, педагогами на теоретичному, експериментально-дослідному рівнях (обґрунтування сутності, складників майстерності, визначення й експериментальна перевірка умов, засобів її формування тощо).Так, маючи глибокі соціальні й історичні корені, проблема професійної майстерності майбутнього магістра музичного мистецтва, майбутнього педагога залишалась надзвичайно актуальною. Як відомо, витоки її полягають в ідеях давнього риторичного мистецтва і безпосередній ораторській діяльності. Необхідним складником професійної майстерності майбутнього магістра музичного мистецтва вчені досліджуваного періоду називали спеціальну, фундаментальну фахову підготовку.Цілком очевидно, що вимоги до сучасного магістра музичного мистецтва повинні відповідати потребам сьогодення і передбачати: високий професіоналізм в обраній сфері; інноваційний характер мислення і готовність до змін. Разом з тим висококваліфікований магістр музичного мистецтва повинен володіти основними етичними нормами та правилами поведінки у ділових відносинах. Водночас необхідно розвивати і соціально-психологічні навички діяльності майбутнього магістра музичного мистецтва, які мають базуватися на знанні засад формування організаційної культури, реалізації принципів розвитку соціальних відносин, традицій, звичаїв. Адже духовність, культура, інтелігентність є невід’ємними складовими професіоналізму майбутнього магістра, особливо коли його діяльність пов’язана з людьми. Професійна майстерність майбутнього магістра музичного мистецтва має формуватись у процесі здійснення методичного забезпечення навчального процесу в закладах освіти різного типу.

Проаналізовано освіту з погляду освітнього рівня, здобуття якого передбачає системне та цілеспрямоване оволодіння змістом навчання. То, згідно з чинним законом, освіта – це, передусім, сукупність систематизованих компетентностей, знань, умінь, практичних навичок, способів мислення (компетентностей), професійних, світоглядних, громадянських якостей та морально-етичних цінностей, що набуваються в закладах середньої освіти. Це цілком відповідає європейським тенденціям розвитку освіти на засадах компетентнісного підходу. Відповідно, й освітню діяльність розглядаємо ширше (не лише як надання освітніх послуг із видачою відповідного документа, а й орієнтація на задоволення освітніх потреб школяра). Якість освітньої діяльності трактуємо не тільки як сукупність характеристик системи освіти та її складників, а й рівень організації освітнього процесу, орієнтованого як на забезпечення здобуття особами якісної освіти, так і на створення нових знань. Концептуально закладається модель сучасної динамічної системи, яка має забезпечити розвиток освіти із широким залученням до навчального та організаційно-управлінського процесів науково-педагогічних працівників та молоді. Одним з основних напрямів концепції розвитку освіти є реформування змісту освіти. Це дасть змогу впровадити ідеї олімпізму в майбутню діяльність; забезпечити поширення олімпійської освіти серед різних верств населення. Інноваційний характер основних положень закону випливає з аналізу його тезаурусу. Так, до кола основних категорій, що чітко визначаються й регулюються законом, віднесено такі, як освіта, заклад освіти, освітня діяльність, якість освіти, якість освітньої діяльності та ін. Аналіз спеціальної літератури дав підставу виділити основні етапи формування системи олімпійської освіти як потужного фактора виховання підростаючого покоління: витоки ідеї олімпійської освіти; формування основ олімпійської освіти; становлення й розвиток олімпійської освіти. Проведене емпіричне дослідження дає змогу зробити висновок, що після впровадження олімпійської освіти в загальноосвітні заклади Херсонської області довело її позитивний вплив на комплекс основних показників навчально-виховного процесу, які мають бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта – це один з основних важелів цивілізаційного поступу й значною мірою характеризують соціальне замовлення держави на формування та розвиток фізично, психічно, духовно й соціально здорової дитини.

Швидке запровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій та підходів, рішуча відмова від формалізму, застарілих форм, методів і засобів педагогічної діяльності, тісний зв’язок науково-дослідної роботи з практикою господарювання в країні – саме це дає підставу стверджувати, що сьогодні у вищій освіті України народжується якісно відмінний тип навчальних закладів, які пристосовані до нових умов діяльності.Складова освітньої реформи в Україні безпосередньо пов’язана з процесом становлення відкритості системи освіти, який зумовлює її зорієнтованість на цілісний неподільний світ і його глобальні проблеми, усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, національними над класовими, інтеграцію у світові освітні структури. Принцип відкритості слід розуміти як вимогу подолання ідеологічної зашореності освіти, необхідність її деполітизації та департизації. У цьому плані можна, безперечно, вважати, що закрита школа, як і закрите суспільство, підпорядковані єдиним вимогам і єдиній ідеології, в цілому не здатні до розвитку.Розвиток систем відкритого освітянського простору і здійснення нової не обмежуваної концепції освіти мають найяскравішу гуманістичну спрямованість, бо своїм головним завданням визначають створення системи безперервної освіти, тобто надання “повних і рівних можливостей освіти”, забезпечення “ідеалу доступності освіти для всіх”. Безперервна освіта для всіх означає відкрите й доступне високоякісне навчання протягом усього життя людини і має за мету надати кожній людині найширший вибір шляхів та методів, зокрема нові інформаційні технології, з тим, щоб сприяти і диверсифікації освітніх послуг, і освіті та навчанню “без кордонів”.Безперервність освіти для нашої держави означає також забезпечення можливостей доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються; постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання; перетворення здобуття освіти на процес, що триває все життя людини [1].Феномен відкритої освіти виник невипадково. Він є закономірним результатом глибинних змін, що відбулися у світі протягом другої половини ХХ століття, і ґрунтується на новому розумінні світу і людини. Звичайно, що перехід до моделі відкритої освіти потребує принципових змін в організації, змісті та структурі всієї системи освіти, хоча при цьому форми, методи й, власне, сама структура традиційної освіти зберігаються. Йдеться, скоріше, про цільове емоційне насичення перспективними елементами нової системи. Сьогодні суспільство докорінно змінює своє розуміння освіти як системи.Модель відкритої освіти передбачає, зокрема, вільне користування сучасними інформаційними ресурсами, особистісну спрямованість процесу навчання, розвиток інформаційної культури, процес постійного пошуку і змін, формування нових орієнтацій та мети, партнерство викладача та студента, відкритість освіти до майбутнього, інтеграція всіх способів освоєння світу, розвиток і введення в освітні процеси синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства [2].Одним із перспективних напрямів ми вважаємо широке запровадження в навчальний процес методики дистанційного навчання на основі комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Ця нетрадиційна, відкрита форма освіти, яка ефективно діє в ряді розвинених країн світу, відкриває широкі перспективи для індивідуалізації навчально-виховного процесу, розкриття творчого потенціалу кожного студента.Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.Дистанційна освіта відкриває широкі перспективи для залучення до освіти осіб, які з різних причин не мають змоги скористатися традиційними формами навчання. Вони можуть слухати лекції провідних фахівців, брати участь у семінарах, користуватися електронною бібліотекою, складати в інтерактивному режимі заліки, екзамени.Навчання проводиться із застосуванням новітнього програмного забезпечення на основі сучасної комп’ютерної бази, яка включає комп’ютерні класи, виділений канал Інтернет.Вихованню нових генерацій молодих людей, упевнених у власних силах, з новим мисленням і баченням перспектив розвитку галузі має прислужитися розроблена й реалізована нова модель неперервної інноваційної гуманітарної освіти.Визначальною рисою є постійне вдосконалення навчально-виховного процесу. Наочне свідчення цього – посилена увага до запровадження інноваційних технологій, нових форм, методів, засобів навчання, розрахованих передусім на індивідуальний підхід до кожного студента.Модель відкритої освіти традиційно формувалася, виходячи не тільки із суспільних потреб у знаннях та їх використанні, а й із суспільного усвідомлення найдоцільніших форм і технологій цілеспрямованої передачі майбутньому спеціалістові необхідних знань, умінь, навичок. На сучасному етапі розвитку такий підхід вже не може задовольнити вказаних потреб і втрачає свою перспективність. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність рішучого перегляду самої системи глобальних цілей освіти, зміни її стратегічних пріоритетів з перенесенням акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості.Цей перехід від знаннєвої до особистісної орієнтації цілей і змісту освіти є тільки однією з передумов гуманізації і гуманітаризації професійної освіти. Другою її передумовою слід вважати широку демократизацію суспільних процесів і рішучу відмову від пануючої ідеології, що докорінно змінило ціннісні критеріальні підходи до сучасної освітньої парадигми. Згідно з ними система освіти повинна розглядатися як сфера обслуговування людини, яка забезпечує найбільш оптимальні засоби її розумового, почуттєвого і практичного розвитку [3].Неперервна гуманітарна освіта – ключовий елемент нового педагогічного мислення, який змінює погляди на характер і суть навчально-виховного процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами професійного розвитку і творчості. Слід наголосити, що під педагогічним мисленням викладача розуміють особливості розумової діяльності, зумовлені характером його професійної діяльності.Вищеназвані аспекти гуманітаризації професійно-педагогіч­ної освіти визначають загальний педагогічний підхід до перебудови системи методичної підготовки викладача. Безсумнівно, що розробку методичної системи необхідно розпочати з переосмислення цілей навчання. Адже викладачеві важко вибрати методично правильні засоби і форми навчання, адекватні освітнім цілям, не конкретизувавши самі цілі. Одночасно і діяльність студента у процесі навчання може бути активною тільки тоді, коли у змісті навчання студент побачить переконливі для нього цілі – ті, що пов’язані з наступною професійною діяльністю.Стратегічною метою залишається формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості викладача, важливою якістю якої є високий професіоналізм. Але реалізація цієї мети на попередньому етапі реформування освіти не відповідала повною мірою самій природі особистості, що вело до неузгодженості цілей і результатів навчання та виховання. Відродження духовності в освіті є тією першоосновою, на якій можлива не лише орієнтація викладача на розв’язування завдань розвитку особистості студента, але й формування у студентів глибокого інтересу до саморозвитку, самоосвіти і самовиховання, вироблення в нього потреби у педагогічному самопізнанні [4].Вирішенню проблеми гуманітаризації вищої освіти багато у чому сприяє включення у навчальні плани дисциплін культурологічного циклу, зокрема, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”. Ці дисципліни повинні сприяти формуванню у студентів аналітичної та інтегруючої структури свідомості, розвитку інтелекту і творчих здібностей.Досвід викладання курсу “Українська та зарубіжна культура” у вищому технічному навчальному закладі дозволяє стверджувати, що використання тільки традиційних методів навчання не дає бажаних результатів. Значний обсяг, складність і різноманітність матеріалу при обмеженій кількості навчальних годин не дозволяє в рамках лекційних і практичних занять розвивати у студентів пам’ять, мислительні операції аналізу і синтезу, навчити використовувати необхідний культурологічний апарат.Результати соціально-психологічних досліджень свідчать про те, що в пам’яті людини залишається біля 10% інформації, яку вона слухала, 50% того, що вона змогла побачити, 90% інформації, що вона відтворила сама особисто. Саме тому пасивне сприйняття лекцій веде, як правило, до репродуктивного відтворення матеріалу. Процес контролю повинен бути замінений активним творчим навчанням, яке направлене на безпосередню участь студентів у процесі передачі і засвоєні знань [5].Інформаційне забезпечення студентів можливістю вільного доступу до необхідної навчальної, наукової, культурологічної інформації – необхідна умова вільного розвитку особистості (зрозуміло, при дотриманні об'єктивності й наукової вірогідності фактів, що викладаються). Важливо також, щоб кожен студент мав можливість розвитку своїх природних нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює в людині здатність до відкритості, до широкої комунікації, розвитку здатності до самостійного мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуальний розвиток молоді повинен бути спрямований на виховання вільної особистості.Методика навчання “Української та зарубіжної культури” у межах дистанційних курсів суттєво впливає на формування більш високого рівня мотивації навчання, орієнтації на самостійну роботу, містить засоби навчання і сприяє максимальному використанню групових методів діяльності студентів [6].З огляду на це, а також враховуючи необхідність становлення методичних аспектів неперервної гуманітарної освіти, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання щодо впровадження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманітаризації доступу громадян до вищої освіти.Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.

Автором порушено проблеми інноваційних особистісно-орієнтованих технологій у формуванні особистості студента. За концептуальними засадами акад. І. Беха, науково-теоретичні засади особистісно орієнтованих технологій культурологічного характеру базуються на основі створення емоційно збагачених виховних ситуацій, особистісного розвивального спілкування, використання співпереживання особистості та системного аналізу вчинків. На прикладі аналізу науково-мистецького доробку акад. В. Рябчука досліджується культурологічний аспект процесу самоусвідомлення та самовиховання особистості та його роль в утвердженні якісних інноваційних процесів педагогічної взаємодії у системі формування основ екологічної безпеки нашого суспільства. У статті накреслюється алгоритм системних процесів формування культурологічного мислення сучасності, формування культурологічної компетентності, системне еволюційне осмислення дискурсу сучасної освіти та забезпечення варіативних технологій культурологічної освіти студентів; частково аналізуються тенденції особистісно гуманітарної технології викладання культурологічних дисциплін у закладах вищої освіти.

У статті методологічно обґрунтовано та визначено дидактичний потенціал методу STEM-проектів у процесі формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи, що актуально у контексті Нової української школи та підготовки студентів до проведення досліджень із використанням інноваційних інструментів. Із цією метою застосовано методи контент-аналізу та узагальнення зарубіжного педагогічного досвіду. Охарактеризовано сутність дослідницьких умінь як одного зі складників професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи та процесу їх формування. Розкрито дидактичне значення методу STEM-проектів (STEM Project Based Learning, STEM PBL) та його характерну ознаку – чітко виражений інтегрований підхід до виконання проекту. Встановлено, що у процесі формування дослідницьких умінь студентів спеціальності «Початкова освіта» метод STEM-проектів виконує такі функції: практико зорієнтовану, пізнавальну, комунікативну, цифрову, розвивально-виховну. Визначено, що застосування методу STEM-проектів у процесі формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи має відповідати критеріям цілеспрямованості, складності, професійної спрямованості та вимогам, серед яких: актуальність і дослідницький характер теми проекту; чітко визначені в навчальній програмі місце та час його виконання; відповідність проблеми дослідження напряму підготовки студентів; закладені у меті та завданнях можливості вивчення об’єкта, процесу чи явища на основі інтегрованого підходу; забезпечення взаємозв’язку теоретичних знань із практикою. Розроблено системний варіант інтеграції STEM-галузей за темою проекту «Критичне мислення як одне з ключових умінь у ХХІ столітті». З’ясовано, що застосування STEM-проектного навчання сприяє підготовці майбутнього компетентного вчителя-дослідника, тому актуальним напрямом є вивчення дидактичного потенціалу STEM у процесі формування дослідницьких умінь студентів спеціальності «Початкова освіта».

Кардинальні соціальні перетворення, потреба подальшого невпинного розвитку різних галузей економіки диктують необхідність комплексної модернізації вітчизняної професійної освіти як єдиної системи всіх її ланок і ступенів. Аналіз наукових підходів щодо розроблення педагогічних основ неперервної освіти виявив комплекс загальних завдань, що визначають її функції – компенсаторну, адаптивну, інтегративну, самореалізації. Багатовимірний характер неперервної професійної освіти забезпечує низка властивостей (багаторівневість, доповнюваність, маневреність, наступність) і характеристик, що дозволяють задовольняти все різноманіття особистісних і суспільних потреб.Професійна підготовка фахівців технічного профілю характеризується багаторівневим характером організації навчання у закладах освіти, що відрізняються цілями, структурою навчальних планів, методами, формами і засобами навчання. Урахування специфіки підготовки фахівців цього профілю під час реалізації неперервної освіти у закладах вищої освіти (ЗВО) вимагає перебудови основних компонентів традиційної педагогічної системи з урахуванням певних особливостей, до яких відносимо: системність і цілісність організації професійної підготовки; випереджальну спрямованість; ступеневість усіх ланок; завершеність етапів підготовки; узгодженість, відкритість і варіативність освітніх програм. Важливим також є дотримання специфічних принципів: наступності, прогностичності, варіативності, автономності, адаптивності.Неперервна підготовка фахівців розглядається як логічне поєднання послідовних ланок професійної освіти. Кожен ступінь є сукупністю взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, націлених на вирішення конкретного завдання. Цілісність багаторівневої системи забезпечується взаємодією окремих ланок, оптимізованою в адміністративній структурі ЗВО. Це потребує формування та реалізації єдиного комплексу наскрізних освітніх програм.Модернізація української вищої школи у напрямі формування цілісної неперервної професійної освіти сприятиме підготовці нового покоління фахівців технічного профілю, які володітимуть інноваційним мисленням, розвинутими професійними компетентностями, високою духовністю та загальною культурою.

У статті на основі аналізу наукової психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури узагальнено ідеї вчених щодо формування творчих здібностей особистості й на основі теоретичного аналізу щодо сутності творчої діяльності, форм та методів формування творчих здібностей особистості та особливостей їх прояву у молодших школярів установлено, що хореографічні творчі здібності є якістю особистості, її інтегральною характеристикою.Актуальність проблеми зумовлена потребою усунення суперечності між завданнями інноваційної системи гуманістичної освіти та традиційним змістом і методиками викладання предметів мистецького циклу. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні й розкритті змісту методики формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку у процесі хореографічної діяльності, яка передбачає поетапну реалізацію системи завдань творчого характеру. Їх змістовий компонент передбачає формування стійкої позитивної мотивації до творчого самовираження у хореографічній діяльності, послідовне розширення і закріплення інтерпретаційних та імпровізаційних способів збагачення суб’єктивної танцювальної пластично-образної лексики, розвиток логічно-образного мислення, творчої уяви і фантазії, формування ціннісного досвіду самореалізації дитини молодшого шкільного віку із акцентуацією індивідуальної траєкторії розвитку.Результати наукової розвідки засвідчили, що поетапна реалізація системи завдань творчого характеру «відкритого» типу із дотриманням необхідних та достатніх педагогічних умов забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної якості.

У статті представлено правописну компетентність майбутніх учителів початкової школи як складник комунікативної компетентності. Визначено стан окресленої проблеми на сучасному етапі модернізації закладів вищої освіти. Зазначено, що одним з перспективних напрямів підвищення правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи є застосування інноваційних технологій навчання, зокрема інтелект-карт. Описано основні принципи та етапи створення інтелекткарт. Презентовано інтелекткарту правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи, яка містить графічну, орфографічну та пунктуаційну компетентності. Висвітлено основні причини низького рівня правописної грамотності студентів педагогічних вишів, зокрема причини загального характеру, соціокультурні та лінгводидактичні. Автори статті вважають, що для ефективного формування правописної компетентності в майбутніх учителів початкової школи потрібно враховувати такі лінгводидактичні умови, як принципи графіки, орфографії та пунктуації, рівень мовного та мовленнєвого розвитку студентів і рівень розвитку уваги, пам’яті, мислення в майбутніх учителів початкової школи. Запропоновано шляхи ефективного формування правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Доцільність та результативність застосування інтелекткарт у процесі формування й удосконалення правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи перевірено за допомогою педагогічного експерименту шляхом зіставлення рівнів навченості студентів експериментальних і контрольних груп за критерієм Стьюдента. Підкреслено актуальність і необхідність застосування інтелекткарт у процесі лінгвістичної та лінгводидактичної підготовки майбутніх учителів початкової школи в період реформування мовної освіти та в умовах становлення Нової української школи.

У статті аналізуються ресурси і стимули педагогічного дискурсу в сучасному українському суспільстві, визначається його роль з огляду на виконання системою освіти загального призначення – залучення людини до досягнень культури, системи знань, процесу формування компетенцій. За визначенням автора, освіта – це насамперед процес поширення наукових знань серед тих, хто навчається, освоєння ними системи наукових понять і духовних цінностей, яка відтворює картину природи, суспільства та мислення. Всі вони далекі від однозначності, а тому потребують інтерпретації, дискурсу. Головним ресурсом педагогічного дискурсу є інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності, яка спрямована на оновлення системи освіти. У межах педагогічного дискурсу водночас функціонують науковий та освітній дискурс, тому потужним ресурсом дискурсу педагогічного має стати дискурс науковий. Отже, у царині освітянської комунікації педагогічний дискурс є інтегрованим утворенням, яке поєднує в собі складові наукового та освітнього дискурсу. Характерна риса сучасного етапу розвитку педагогічного дискурсу – пошук нового міжпредметного полікультурного діалогу. Педагогічний дискурс є там, де відбувається інтеракція між учителем і учнем і де здійснюється пізнання. Дискурс – це типова соціальна подія, що полягає у взаємодії учасників комунікації за допомогою вербальних текстів та інших знакових комплексів у певній ситуації і в певних соціокультурних умовах спілкування. Ресурсним ядром та основоположною сутнісною характеристикою педагогічного дискурсу є інтелектуальна взаємодія базової пари учасників комунікації – викладача і учня, кожен з яких здійснює свою інтелектуальну діяльність. Взаємодія – це вид безпосередніх чи опосередкованих, зовнішніх або внутрішніх відносин, зв'язків. Інтелектуальна взаємодія викладача й учня в педагогічному дискурсі передбачає взаємний розумовий вплив суб'єктів освітнього процесу один на одного в їх спільній діяльності і міжособистісних відносинах, що призводить до зміни інтелектуального стану одного або обох суб'єктів. Педагогічний дискурс у структурі інноваційних процесів у системі освіти є водночас і одиницею навчання, і комунікативною моделлю мовної діяльності учасників ситуації навчання. Ця діяльність одержує мовне втілення як система думок, цінностей, інтересів. Дискурс можна вважати довершеною формою комунікації. Отже, усі наявні в суспільстві ресурси і стимули функціонування педагогічного дискурсу мають сприяти розгортанню взаємодії його основних суб’єктів.

У статті актуалізовано проблему формування у студентів художньо-педагогічного факультету дослідницької компетентності. Розкрито сутність і значущість дослідницької компетентності, виділено складові компетентності дослідницької компетентності й обґрунтовано їхній зміст. Виокремлено педагогічні умови підвищення ефективності процесу формування дослідницької компетентності майбутніх фахівців художньо-педагогічних спеціальностей, як-то: цілеспрямоване формування мотиваційно-ціннісної спрямованості особистості на продуктивну і творчу діяльність дослідницького характеру, логіка розгортання якого реалізується у закладі вищої освіти з формування мотивів та потреб майбутнього спеціаліста у сфері художньо-педагогічної дії, а згодом трансформуються у систему ціннісного ставлення до науково-дослідницької діяльності як невід’ємної складової продуктивної професійної діяльності; змістово-процесуальне та технологічне забезпечення науково-дослідницької діяльності студентів, яке уможливлює розвиток у них операційних, організаційні, практичних і комунікативних знань, умінь, практичних навичок і способів мислення в умовах впровадження спеціально сконструйованого навчального курсу, різноманітних форм та методів активної педагогічної взаємодії; організація цілеспрямованої продуктивної діяльності студентів з достатньо ґрунтовного оволодіння фаховими знаннями (диференціюються залежно від напряму мистецької діяльності і визначаються стандартами вищої освіти), у якій формуються необхідні для майбутньої професії особистісні якості (ініціативність, самостійність, відповідальність, наполегливість); створення інноваційно-рефлексивного середовища для формування особистісної і професійної рефлексії, яка уможливлює самоаналіз та аналіз професійної діяльності, самооцінку й оцінку її ефективності.