Journal articles on the topic 'Інноваційна спроможність'

Охарактеризовано основні аспекти управління знаннями в умовах су-часної реальності, до яких віднесено: ідеологічний, організаційний, технологічний, культурологічний, інституційний. В окрему групу виділено методологічний аспект для систематизації основних понять і впорядкування категоріального апарату, а також для чіткого окреслення предмета вивчення як окремої галузі знань. Акцентовано на факторах, які підсилюють увагу до необхідності активного використання знань для інноваційного поступу суспільства. Підкреслено важливість системного поєднання теоретичних аспектів дослідження із практикою, оскільки таким чином досягається трансформація знання в інтелектуальний потенціал організації та підвищується її інноваційна спроможність. Виділено особливості управління знаннями на всіх стадіях його життєвого циклу із зазначенням домінуючих методів і моделей управління знаннями. Наголошено на необхідності активізації процесів створення інтелектуальних організацій, здатних примножувати і створювати нові знання.

Проблема теоретико-методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісної динаміки макро- й мікроструктур словникового складу в царині комп’ютерного буття як консолідованого лінгвального об’єкта ще чекає на всебічне вивчення. Аналіз цього питання потребує залучення феноменологічного ракурсу дослідження комплексних мовних об’єктів з огляду на магістральне завдання феноменологічної епістемології – пізнання повної системи фактів свідомості, що конституюють дійсність. У межах окресленого методологічного виміру «феноменологічність» мовної одиниці визначається як її кодифікативна спроможність до фіксації результатів пізнавального досвіду та вияву в ній субстантних характеристик пізнаваних об’єктів та явищ. Засади динаміки мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття визначаються на основі аналізу лінгвальних механізмів семантичної асиметрії. Інтегративним параметром динаміки глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття виступає явище атракції відповідного загалу дискретних інноваційних одиниць логосфери до змістових вузлів, які виступають центрами словотвірних та фразотвірних парадигм мов глобального спілкування у цифровому просторі. Метою статті є визначення параметрів змістової асиметрії в динаміці мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття. Кількісні та якісні характеристики елементів плану змісту та вираження (зокрема, продуктивність моделювальних шаблонів елементів поверхневих мікроструктур) загалу ІКТс (дискретних знакових інноваційних одиниць термінологічної природи) в мікроструктурі глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття (КБ) дають змогу зарахувати до змістових вузлів такі: 1) революційне впровадження цифрових технологій; 2) тотальна комп’ютеризація; 3) підмова комп’ютерного буття (КБ); 4) суб’єкт комп’ютерного буття (КБ); 5) особа, відчужена від комп’ютерного буття (КБ). Змістова стабільність субстантних елементів ІКТс на субстратно негомогенних щабелях плану змісту («концептуальний денотат» та «лінгвальний денотат» відповідно) та у середовищі зони проєкції концептуального ядра логосфери на глобальну інноваційну логосферу КБ забезпечується за рахунок симбіозу, часткової інкорпорації, поглинання змістовими елементами онтологічного денотата низки функціональних елементів зони проєкції концептуального ядра логосфери, зокрема концептуальних ознак [агентивність] та [антропогенез].

У статті наведено результати аналізування ефективності державної політики підтримки та стимулювання розвитку технологічних реформ в Україні. Встановлено, що в Україні не виконуються базові завдання державної політики технологічної модернізації. Щодо завдання організації та управління, то відсутні центральний орган та місцеві структури, які забезпечують формування та реалізацію державної політики. Щодо завдання планування, то несформованою є система стратегічного планування технологічної модернізації економіки, відсутніми є конкретні інструменти та механізми регулювання. Щодо завдання формування правого поля, то актуалізувалась необхідність перегляду положень базових нормативно-правових актів, які регламентують інноваційно-технологічну діяльність, зокрема щодо підсилення ефективних інструментів стимулювання та підтримки розвитку інноваційно-технологічної діяльності. Щодо завдання становлення інфраструктури, то низьким є рівень розвитку, а слабкою – інституційна спроможність елементів інфраструктури підтримки й стимулювання розвитку процесів технологічної модернізації національної економіки. Щодо завдання забезпечення мотивації, то слабкою залишається спроможність системи фінансово-кредитного сприяння технологічному розвитку економіки.

Проаналізовано можливості конкурентного зростання внутрішнього фінансового ринку, зокрема його властивості формувати фінансову систему держави, зменшувати ризикованість інвестицій, створювати прозорий інформаційний супровід. Відзначено, що завдання фінансового ринку полягають у мобілізації та перерозподілі фінансових ресурсів з подальшим їх перетворенням у фінансові активи. Виявлено системні проблеми фінансового ринку, зокрема значну частку проблемних кредитів у банківській системі, недостатність власного та регулятивного капіталу банків, відсутність первинних публічних розміщень акцій українських компаній на місцевих і закордонних біржах, недосконалість українського фондового ринку. Визначено, що необхідність інституційного регулювання зумовлюється забезпеченням загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та взаємовпливом інтересів учасників ринку. Окреслено стратегічні пріоритети реформування ринку, а саме розбудову конкурентоспроможного ринкового середовища відповідно до стандартів Європейського Союзу. Виявлено стратегічні цілі реформування: стабільність фінансового сектору, інституційна спроможність регуляторів, захист прав споживачів та інвесторів. Виявлено позитивні наслідки реформування для споживачів ринку: зростання коштів бізнесу, приріст вкладів фізичних осіб, страхових платежів, операцій чинникингу, договорів лізингу, споживчого кредитування внаслідок пом'якшення монетарної політики і зниження облікової ставки. Причиною вразливості фінансового ринку визначено функціональні прогалини податкової системи України, якими зумовлюється недовиконання планових надходжень до бюджету, використання схем мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від податків. Виявлено, що інноваційні підходи до державного нагляду банківських установ дали змогу посилити вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, запровадити систему оцінювання банків за європейською методологією і ризик-орієнтований підхід до банківського нагляду. Реформування потребують процедури використання електронних платіжних засобів, розвиток інфраструктури ринку, запровадження інноваційних технологій, поширення віртуальних каналів обслуговування, персоніфікація фінансових послуг, розвиток відкритого банкінгу, співробітництво з FinTech-компаніями, розвиток фінансової грамотності.

У дослідженні проведено оцінку впливу діяльності суб’єктів малого та середнього бізнесу на ключові показники економічного розвитку та рівня фінансової спроможності органів місцевого самоврядування різних рівнів в Україні. Здійснено аналіз участі суб’єктів малого та середнього бізнесу в економічному розвитку територіальних громад різних рівнів в Україні через призму показників їхньої економічної активності (обсяги реалізованої продукції, послуг, кількість зайнятих, рівень прибутковості) та сплачених ними податків до місцевих бюджетів. Доведено, що разом малий та середній бізнес займає значну частку бізнес-середовища України, а також відіграють важливу роль у сприянні соціально-економічного розвитку та підвищенні фінансової забезпеченості територіальних громад різних рівнів, а для західних регіонів України становлять основу їхнього економічного розвитку, що варто враховувати при розробці стратегії SMART спеціалізації регіонів. Обґрунтовано, що маючи владні повноваження та фінансові ресурси, місцеві органи самоврядування повинні спрямувати зусилля на стимулювання точок зростання, що підтримують покращення інфраструктури та бізнес-клімату в регіоні, впровадження інновацій та розвиток нового виробництва суб’єктами малого та середнього бізнесу.

Забезпечити безпечні умови та високу якість життя населення можна тільки за умови встановлення балансу між економічним розвитком і спроможністю відтворення природних ресурсів. Особливо складно це зробити на територіях, які є економічно депресивними та екологічно забрудненими. Аналіз медико-демографічної ситуації у Володимирецькому районі Рівненської області показав, що рівень захворюваності населення за останні 30 років зріс у 3,5 рази. В районі актуальною є проблема захворюваності на хвороби крові, новоутворення, хвороби системи кровообігу, захворюваності на рак щитовидної залози тощо. Насамперед це пояснюється складною радіоекологічною ситуацією в регіоні, що ускладнюється низкою негативних економічних та соціальних факторів. З метою підвищення ефективності надання медичних послуг населенню, запропоновано запровадити інноваційну модель – МІС «ЕМСІМЕД». Вона передбачає використання інформаційних технологій для збору, зберігання, обробки медичних даних та основних показників здоров’я населення, контролю проведення профілактичних оглядів. Крім того, запропоновано включити органічні продукти з радіопротекторними властивостями до щоденного раціону хворих.Організувати органічне харчування можна за допомогою кейтерингових послуг (постачання готової їжі для харчування пацієнтів). Вартість органічного комплекту (4-разове харчування) становить від 79 до 89 гривень на день. Реалізація цих заходів забезпечить з часом зниження рівня захворюваності, інвалідності, смертності населення та допоможе подолати несприятливі демографічні тенденції. Водночас, збільшення попиту на органічну продукцію через держзамовлення, сприятиме розвитку в регіоні соціально відповідального бізнесу, збереженню та поступовому відновленню родючості ґрунтів, покращенню екологічної ситуації в регіоні в цілому.

У статті висвітлено особливості вдосконалення системи моніторингу навчальних досягнень курсантів морських навчальних закладів у 90-х роках ХХ століття. Аналіз архівних матеріалів та опублікованих історичних джерел, пов’язаних із навчальною діяльністю морських навчальних закладів, показав, що моніторинг навчальних досягнень курсантів цих закладів уперше в незалежній Україні почали практично організовувати і здійснювати ще на початку 1990-х років у зв'язку із запровадженням педагогічних нововведень, відстеження ефективності реалізації яких стало обов'язковою умовою інноваційної діяльності. У статті зазначається, що на початку окресленого періоду гостро відчувалася потреба в державному моніторингу якості освіти, однак усі спроби його створення тоді не вийшли на рівень їх практичної реалізації. У дослідженні виявлено, що в 90-х роках ХХ ст. основними показниками результатів навчання стали не ступені освоєння навчальних програм, а спроможність застосовувати предметні знання і вміння в ситуаціях, що вимагають здатності узагальнювати, міркувати, робити висновки, приймати рішення і продуктивно діяти. Авторка виділяє три відносно самостійні періоди, в рамках яких помітною є еволюція принципів аналізу основних етапів реформування морської освіти України: 1) відображення у працях дослідників необхідності змін у вищій школі та розширення її міжнародних зв'язків, становлення нових підходів до процесів реформування морської освіти, що вимагали глибокого наукового осмислення процесів моніторингу; 2) етап радикального реформування вітчизняної системи вищої освіти, коли у науковому дискурсі часто зустрічалася ідеалізація західних освітніх стандартів; 3) період стабілізації форм і методів реформування української освіти.

Формулювання проблеми. У статті розкрито сучасні підходи до фахової підготовки фахівців для навчання дітей з особливими освітніми потребами. Зазначено, що в умовах соціально-економічних змін у суспільстві, нових поглядів на якість освіти в цілому, назріла необхідність реформування і осучаснення основних положень спеціальної освіти, що вимагає її відповідності європейським і новим Державним стандартам в Україні. Матеріали і методи. Для визначення сучасних підходів з підготовки фахівців для навчання дітей з особливими освітніми потребами у дослідження були використання теоретичні методи: аналіз, узагальнення, інтерпретація сучасної наукової та навчально-методичної літератури. Результати. Результати обґрунтовують необхідність здійснення системної, поступової та послідовної спеціальної педагогічної роботи, яка спрямована на розвиток соціальної активності, виховання життєздатності особистості через формування у неї життєвих компетентностей, що забезпечить спроможність повноцінного існування дитини з особливими освітніми потребами у соціумі. Визначено основні складові нової Концепції спеціальної освіти: інклюзивна форма навчання дітей з особливими потребами, забезпечення їхньої соціалізації, особистісно-зорієнтований та компетентнісний підходи. Основну увагу зосереджено на низці проблем, які є й досі не вирішеними і гальмують процес підготовки фахівців для навчання дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі й в інклюзивному закладі освіти. Висновки. За результатами теоретичного дослідження доведено необхідність проведення підготовки фахівців для реабілітації дітей у широкому сенсі. Висвітлено ідею незалежного життя, яка є ядром сучасної Концепції спеціальної освіти. Наголошуються, що фахівці спеціальних навчальних закладів мають відігравати важливу роль в керуванні процесом соціального розвитку своїх вихованців і досягненні ними загального рівня соціальної переконливості. Зазначено на необхідності упровадження інноваційних підходів до підготовки фахівців для навчання дітей з особливими потребами.

Розвиток у студентів певної сукупності соціальних навичок, які зможуть забезпечити їм високий рівень конкурентоспроможності на сучасному ринку праці, зумовлює потребу аналізу їх як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Використано теоретичні, емпіричні та статистичні методи дослідження. Визначено сутність поняття м'які (соціальні) навички. Описано сукупність м'яких навичок, які мають найбільший попит серед українських роботодавців, зокрема спроможність швидко навчатися, аналітичне, критичне та стратегічне мислення, ініціативність, здатність до роботи в команді, вміння комплексно вирішувати проблеми, емоційний інтелект, уміння управляти проектами, сформовані навички письмового й усного спілкування тощо. Наведено результати опитування, яке проводив Громадський центр соціологічних досліджень Національного лісотехнічного університету України, щодо уявлень студентів про соціальні властивості й навички, необхідні їм для успішної самореалізації в майбутній професії. Визначено сукупність чинників, які впливають на формування особистості студента. З'ясовано думки студентів про заходи, у яких вони хочуть проявити свою соціальну активність. Здійснено порівняльний аналіз соціальної активності студентів (у розрізі їхніх вікових характеристик) щодо заходів, у яких вони мають наміри брати участь. Виявлено певні закономірності в розумінні студентами потреб роботодавців у певних м'яких навичках (залежно від курсу та спеціалізації навчання) та доцільності їх формування. Підтверджено доцільність формування ефективного навчального середовища, оптимізації навчального процесу та системи виховних заходів у НЛТУ України для поглиблення й розвитку в студентів м'яких навичок. У висновках окреслено сукупність заходів, упровадження яких оптимізує процес набуття студентами соціальних навичок: удосконалення навчальних програм підготовки студентів завдяки соціально-гуманітарним дисциплінам; застосування інноваційних й активних методів навчання; розширення молодіжних ініціатив; мотивування студентів до самоосвіти й саморозвитку; модернізація й розширення системи виховних заходів національно-патріотичного спрямування тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в подальшому моніторингу рівня сформованості м'яких навичок у студентів НЛТУ України й перевірці ефективності запропонованої сукупності навчальних і виховних заходів.

This article considers the process of formation of professional competence of future teachers of technology by means of multimedia technologies.It is stated that the professional competence of a technology teacher includes an individual integrative characteristic of the specialist, which reflects the willingness and ability to carry out certain activities at the appropriate level, perform professional duties, solve problems, applying acquired during training and consolidated through experience and self-education knowledge, skills and skills, effectively mobilize their own abilities and experience depending on the specific situation, demonstrating flexibility and creativity of thinking.The study developed the structure of professional competence of future technology teachers, which includes value-motivational, cognitive and technological components, as well as methodological, innovative, information-communication and multicultural competence.Based on the analysis of psychological and pedagogical literature, the pedagogical conditions for the formation of professional competence of future teachers of technology are determined: focus in the organization and implementation of classroom work on the positive values of future teachers of technology to the development of professionalism; design of the educational process, which involves the development of the content of lectures, tasks for independent work of students, pedagogical, didactic and methodological tasks to be solved in practical classes, educational projects of a problematic nature (technology of problem-based learning); application of innovative learning technologies (multimedia technologies) that model the content of the teacher’s activity: help to bring the learning process closer to real professional activity, role and simulation games, etc. (interactive learning technology, multimedia technologies); intensification of independent work of the student, aimed at solving professional problems in the conditions of interactive communication (technology of project-based learning, multimedia technologies).It is proved that the introduction of multimedia technologies in the process of forming the professional competence of future technology teachers will contribute to the formation of skills and abilities of information and communicative interaction, increase the amount of educational material for creative learning and further use.Key words: information and communication technologies, competency approach, educational environment, pedagogical conditions, professional competence, vocational training, technology teacher, educational technology. У статті розглянуто процес формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій засобами мультимедійних технологій.Констатовано, що професійна компетентність учителя технологій включає індивідуальну інтегративну характеристику фахівця, яка відображає готовність та спроможність здійснювати на належному рівні певну діяльність, виконувати професійні обов’язки, кваліфіковано вирішувати проблеми, застосовуючи набуті під час навчання й закріплені завдяки досвіду та самоосвіті знання, вміння і навички, ефективно мобілізувати власні здібності та досвід залежно від конкретної ситуації, демонструючи гнучкість і креативність мислення.Під час дослідження розроблено структуру професійної компетентності майбутніх учителів техно-логій, яка включає ціннісно-мотиваційний, когнітивний та технологічний компоненти, а також методичну, інноваційну, інформаційно-комунікаційну та полікультурну компетентності.На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено педагогічні умови формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій: спрямованість в організації та реалізації аудиторної роботи на позитивно-ціннісне ставлення майбутніх учителів технологій до розвитку професі-оналізму; проектування навчального процесу, яке передбачає розроблення змісту лекцій, завдань для самостійної роботи студентів, педагогічних, дидактичних і методичних завдань, що розв’язуються на практичних заняттях, навчальних проектів проблемного характеру (технологія проблемного навчання); застосування інноваційних технологій навчання (мультимедійних технологій), що моделюють зміст діяльності вчителя, допомагають наблизити навчальний процес до реальної професійної діяльності, рольові та імітаційні ігри тощо (технологія інтерактивного навчання, мультимедійні технології); активізація самостійної роботи студента, спрямованої на розв’язування професійних завдань в умовах інтерактивного спілкування (технологія проектного навчання, мультимедійні технології).Доведено, що впровадження мультимедійних технологій у процес формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій сприятиме формуванню вмінь і навичок інформаційної і комунікативної взаємодії, збільшенню обсягу навчального матеріалу для творчого засвоєння й подальшого використання.Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, компетентнісний підхід, освітнє середовище, педагогічні умови,професійна компетентність, професійна підготовка, вчитель технологій, освітні технології.

Стаття актуалізує на необхідності трансформаційних процесів в освіті в умовах цифровізації. У тексті уточнюється структура професійної компетентності педагогів у сучасних умовах через введення трьох блоків: спроможність особистості педагога до ефективної педагогічної діяльності як в очній формі навчання, так і в дистанційній з використанням цифрових сервісів; навичок: професійних; універсальних; цифрових; навичок успішності професійної діяльності на основі проєктного типу мислення як в реальному, так і в цифровому просторі. У статті аналізуються сучасні дослідження, у яких описуються засоби надання освітніх послуг в умовах цифровізації. Зазначається, що традиційні засоби дистанційного навчання, наприклад, використання платформи Moodle, продовжують успішно працювати. Разом із тим, з’явилися й інноваційні, наприклад, Open University (УВУПО). Автори статті акцентують увагу на те, що в сучасних умовах Інтернет стає засобом заробітку, що спонукає формувати у суб’єктів освітнього процесу інформаційну культуру, зокрема навички володіння цифровими технологіями в професійній діяльності. Наприклад, використовувати конференції Zoom; BigBlueButton (Open Source Web Conferencing); Google Meet тощо для організацій освітнього процесу й поширення інформації про навчальний контент у режимі реального часу. Зазначається, що в межах е-learning необхідно формувати такі цифрові навички, як scaffolding «long read» та ін. Крім того, підкреслюється, що провідною навичкою стає опитування здобувачів освіти Інтернет-конструкторами. Автори як приклад наводять е-ресурс для конструювання тестів перевірки засвоєння навчального контенту та зворотного зв’язку - LearningApps.org. У статті також приділено увагу технологіям Інтернет-маркетингу та використанню саме мобільних месенджерів для оцінювання та просування освітніх послуг. Наголошується, що провідним попитом у системі підвищення кваліфікації фахівців є розвиток гнучкості професійних здатностей («Soft skills»), які утворюють сукупність неспеціальних навичок і забезпечують високу продуктивність та результативність професійної діяльності. Порушуються питання щодо вмотивування та забезпечення успішності здобувачів освіти, а також оптимального вибору технологій, методів і форм для навчання засобами електронного зв’язку. Зазначається, що цифрова компетентність педагога базується на його когнітивних, соціальних та емоційних складових і враховує його життя в цифровому середовищі. У статті з’ясовується, що професійне зростання фахівців відбувається під час підвищення кваліфікації, зокрема в умовах відкритого університету післядипломної освіти. У тексті також подані етапи моніторингу якості надання освітніх послуг та використання хмарних технологій для розрахунку й визначення ефективності освітньої діяльності закладу.

Статтю присвячено дослідженню питань формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю та розглянуто її інструменти. Метою статті є дослідження процесів формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, їх оцінка та надання пропозицій щодо їх удосконалення. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель державно-приватного партнерства щодо удосконалення системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Визначено фактори регулювання якості послуг у системі соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, а також роль державно-громадського співробітництва та участь громадських організацій у формуванні й розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Висновки. Визначаючи основні підходи до реформування системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, акцентуємо увагу на необхідності запровадження державно-приватного партнерства, що забезпечить надання якісних соціальних послуг особам з інвалідністю та дасть можливість отримувати, за бажанням, відповідну допомогу як у державних закладах, так і в приватних. В умовах неспроможності державних, комунальних соціальних закладів виконувати належним чином покладені на них обов’язки – надавати послуги щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в достатніх обсягах і відповідної якості, постає питання залучення до цього процесу приватних суб’єктів, які надають такі послуги, зокрема громадських, благодійних, релігійних організацій. Нестача бюджетних коштів, інших ресурсів через часті фінансово-економічні кризи, політичну нестабільність ще більше спонукають державу до партнерства та співробітництва між суспільними секторами, зокрема державним (центральні, місцеві органи влади), неурядовим (громадським сектором) та приватним (бізнесом), тобто розвитку моделі державно-приватного партнерства у досліджуваній сфері. Упродовж останніх років, а особливо в реаліях сьогодення, громадські організації в Україні помітно активізували свою участь у формуванні та розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, переконливо демонструючи високу спроможність надавати такі послуги якісно, ефективно та результативно. Громадські організації реалізують цілу низку інноваційних проектів, пов’язаних із наданням соціальних послуг, підвищенням рівня професіоналізму соціальних працівників, інших фахівців, які надають послуги соціально-економічного забезпечення особам з інвалідністю.

The purpose of the work is to determine the pedagogical conditions for the formation of creative abilities in senior preschoolers in the conditions of preschool education.Methods: the main features of creativity are singled out, which include the ability of a preschooler to create something new, to produce non-standard, original thoughts and ideas in their own activities and communication, to show variability, flexibility and independence of thinking.The criteria of existence of creative abilities of children of senior preschool age are substantiated, among which activity, initiative of senior preschoolers in thinking, activity, communication is allocated; the presence of certain inclinations, abilities, interests, creative imagination; heuristics; imagination; sufficient level of life competence; flexibility of thinking; independence, initiative, the presence of creative potential, activity, focus, improvisation.Highlighted and substantiated: low (low ability of creativity to reproduce the surrounding reality; inability to generate something new that contains original innovations, conceptual plans; lack of initiative, inability to variably diversify, implement and implement certain subjects or knowledge; inability to perform tasks independently), medium (instability in terms of opportunities to generate innovative ideas, to make non-standard choice of ways to solve problems; the ability to variably diversify, implement and implement certain objects or knowledge; periodic incompetence in non-standard application of experience; the ability to fantasize with new images; manifestations in solving a particular problem, task or task; the need for little help from an adult or peers), and high (ability to invent your own system of rules for solving an unusual situation; speech-situational solution; solving non-standard problems; ability to produce unusual and fantastic images; independent implementation of tasks; formation of own model of implementation of decisions and behavior in society; application of acquired knowledge, skills and abilities in non-standard situations) levels of creative abilities of senior preschoolers.The results and scientific novelty are that the article highlights and substantiates the psychological and pedagogical factors, pedagogical conditions for the development of creative abilities of older preschoolers and outlines the program of actions in the educational process of preschool education.Pedagogical tools for realization of tasks on introduction of technology of development of creative abilities of children of senior preschool age are argued and forms of employment (fantasy classes, improvisation classes, game classes, travel classes, research classes, “fairy-tale interpretation” classes, meeting classes, adventure classes, classes with elements of celebration or celebration, etc.); reproductive, information-receptive, game, search methods and methods of work in classes in preschool education.Conclusions. Substantiated the need to include older preschool children in all types of creative activities (games, classes in logic and mathematics, speech, sports and health development, various arts, in solving creative problems, establishing partnerships in preschool education for formation of creative abilities of senior preschoolers.Key words: creativity, creative abilities, senior preschoolers, children of senior preschool age, educators, teachers of preschool education, preschool institutions. Метою роботи є визначення педагогічних умов формування творчих здібностей у старших дошкільників в умовах закладу дошкільної освіти.Методи. Виокремлено основні ознаки творчості, які включають здатність дошкільника створювати нове, продукувати нестандартні, оригінальні думки та ідеї у власній діяльності та спілкуванні, виявляти варіативність, гнучкість та самостійність мислення.Обґрунтовано критерії наявності творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку, серед яких виділено активність, ініціативність старших дошкільників у мисленні, діяльності, спілкуванні; наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви; евристичність; творчу уяву; достатній рівень життєвої компетентності; гнучкість мислення; самостійність, ініціативність, наявність творчого потенціалу, активність, спрямованість, імпровізаційність.Виділено та обґрунтовано: низький (низька здатність креативності до відтворення довколишньої реальності; неспроможність генерувати щось нове, що містить самобутні новації, концептуальні плани; безініціативність, нездатність варіативно урізноманітнювати, впроваджувати та реалізувати певні предмети чи знання; неспроможність самостійно виконувати завдання), середній (нестабільність щодо можливостей генерувати інноваційні замисли, здійснювати нестандартний вибір шляхів вирішення завдань; спроможність варіативно урізноманітнювати, впроваджувати та реалізувати певні предмети чи знання; періодична некомпетентність у разі нестандартного застосовування набутого досвіду; здатність фантазувати зі створенням нових образів; нестійкість виявлення ініціативи в інтелектуально- діяльнісних проявах у розв’язанні певної проблеми, задачі чи завдання; необхідність у незначній допо-мозі дорослого чи однолітків) та високий (здатність винаходити власну систему правил розв’язання нестандартної ситуації; мовленнєво-ситуаційне вирішення; вирішення нестандартних задач; спроможність до продукування незвичайних та фантастичних образів; самостійне здійснення реалізації завдань; формування власної моделі втілення рішень та поведінки у суспільстві; застосування набутих знань, умінь та навичок у нестандартних ситуаціях) рівні творчих здібностей старших дошкільників.Результатами та науковою новизною є те, що у статті виділено та обґрунтовано психолого-педагогічні чинники, педагогічні умови розвитку творчих здібностей старших дошкільників та окресле-но програму дій у освітньо-виховному процесі закладу дошкільної освіти. Аргументовано педагогічні інструменти для реалізації завдань з упровадження технології розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку та визначено форми занять (заняття-фантазування, заняття-імпровізація, ігрове заняття, заняття-подорожування, пошуково-дослідницьке заняття, заняття-«казкова інтерпретація», заняття-зустріч, пригодницьке заняття, заняття з елементами урочистості або святкування тощо); репродуктивні, інформаційно-рецептивні, ігрові, пошукові методи та прийоми роботи на заняттях у закладах дошкільної освіти.Висновки. Обґрунтовано необхідність включення дітей старшого дошкільного віку в усі види твор-чої діяльності (в ігри, заняття з логіко-математичного, мовленнєвого, спортивно-оздоровчого розвитку,різні види мистецтва, в розв’язання творчих завдань), налагодження партнерської взаємодії у закладі дошкільної освіти для формування творчих здібностей старших дошкільників.Ключові слова: творчість, творчі здібності, старші дошкільники, діти старшого дошкільного віку, вихователі, педагоги дошкільної освіти, заклади дошкільної освіти.

Здійснено систематизацію науково-методичних підходів до розуміння категорії «інноваційний потенціал», «інноваційна спроможність». Визначено, що інноваційна здатність є одним з найважливіших інструментів підвищення рівня економічного розвитку як суб’єктів господарювання, так і закладів вищої освіти. Розглянуто основні методи оцінювання інноваційного потенціалу. Визначено, що наразі не розроблено єдиної універсальної методичної бази не лише оцінювання інноваційної здатності, але й інноваційного потенціалу ні суб’єктів господарювання, ні закладів вищої освіти. Наголошено на доцільності розроблення для оцінювання інноваційної здатності закладів вищої освіти удосконаленого методичного підходу на основі комбінування елементів окремих методів з відповідним визначенням рівнів інноваційної здатності.

In the transition to a post-industrial society, the innovative sector of the economy plays a crucial role, which is one of the leading factors of economic growth.In the near future, the priority task for each country and the entire world community should be to ensure balanced socio-economic and innovative development on the basis of purposeful institutional transformations. This problem has a special theoretical and practical significance for Ukrainian society, which is going through a difficult period of transition to a new system of socio-economic and innovative relations. All this together emphasizes the relevance of research on the problems of regulating the economic, social and innovative development of Ukrainian regions based on the formation of a range of priority and strategic goals based on the concepts of innovative regional development. This article attempts to reveal the essence and content of these phenomena, assessing the results of reforming the domestic economy on the basis of institutional transformations, illustrating these processes through the analysis of the relationship of institutional change with economic and innovative development of Ukraine. The analysis of structural changes taking place in the economy opens opportunities for substantiation of approaches to the disclosure of limitations and deviations in socio-economic and innovative development. Structural changes that may yield negative results in the near future are associated with a reduction in the number of innovative enterprises, a decrease in the number of advanced technologies used in industry, which has a very negative impact on the innovative position of the state in the world. Thus, overcoming the crisis is largely determined by the innovative capacity of the state and its regions at the global level. The innovative efficiency of the economy depends to a large extent on how such interaction is organized within the framework of the formation and institutionalization of the system of knowledge creation and innovative development, as well as on what technologies are used. At the same time, innovation efficiency is due to structural reforms that can revive the economy and ensure a sustainable increase in its competitiveness in the long run, taking into account all national characteristics.

Мета роботи – висвітлення досвіду впровадження симуляційних технологій у навчальний процес студентів Вищого державного навчального закладу України “Буковинський державний медичний університет” та ефективності застосування симуляційного навчання у професійній підготовці медиків.Основна частина. У жовтні 2015 року колектив Вищого державного навчального закладу України “Буковинський державний медичний університет” долучився до ERASMUS+ проекту ТАМЕ (Training Against Medical Error), в основу якого покладено методику проблемно-орієнтованого навчання (Problem-based learning, PBL).Однією з інноваційних інтерактивних технологій навчання, що застосовується в БДМУ в рамках проекту ТАМЕ, є створення “віртуальних пацієнтів”.Використання даної інноваційної технології спонукає студентів до самореалізації і розвитку навичок командної роботи, що у подальшому зменшуватиме ризики помилкових дій та рішень у практичній діяльності.Висновки. Симуляційне навчання є потужним інструментом сучасної медичної освіти. Розвиток імітаційних форм навчання підвищить конкурентоспроможність вітчизняної медичної освіти. Симуляційні сценарії значно підвищують мотивацію та інтерес студентів/лікарів-інтернів до оволодіння практичними навичками та їх спроможність реалізовувати ці вміння у подальшій професійній діяльності.

В статті розглянуто стан та динаміку змін макрофакторів зовнішнього середовища, які здійснюютьвплив на діяльність м’ясопереробних підприємств України. Серед основних політико-правових факторіввиявлено: - втрата територіальної цілісності та через це втрата виробничих потужностей і ринків збуту, -криза у відносинах з Російською Федерацією, - підписання Угоди про асоціацію з ЄС за продовження євро-інтеграційних процесів, - обов’язкове впровадження системи НАССР на м’ясопереробних підприємствахтощо. До економічних факторів слід віднести: - скасування спецрежиму оподаткування підприємств, щозаймаються розведенням тварин та виробництвом м’яса, - девальвація національної валюти, - низька ку-півельна спроможність населення, - високий індекс інфляції, - тенденція до скорочення ринку м’яса ім’ясопродуктів. Дослідження соціально-демографічного фактору дало змогу виявити: - зменшення чисе-льності населення, - висока частка людей похилого віку в віковій структурі населення, - відтік висококвалі-фікованих кадрів з вищою освітою за кордон. Технологічний фактор можна охарактеризувати таким чином:- низький рівень інноваційної активності підприємств харчової промисловості, - слабке фінансування інно-ваційної діяльності підприємств державою, - здійснюється розробка нових видів продукції та технологічнихпроцесів. Для систематизації описаних макрофакторів використано методику побудови матриці PEST-аналізу.

У статті розкрито гендерні особливості соціальної креативності майбутніх магістрів педагогічних спеціальностей. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (методика «Соціальна креативність» А.В. Батаршева); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, типових результатів варіаційного ряду, середнього квадратичного відхилення, критерію Манна-Уїтні). Виокремлено три підходи до тлумачення соціальної креативності (як феномена міжгрупового порівняння, як одного з видів творчості, як здатності особистості ефективно вирішувати нестандартні ситуації у сфері спілкування і взаємин). Показано, що соціальна креативність педагога є складовою його професійної творчості й професійно важливою якістю, оскільки до його обов’язків належить конструювання навчального (та інших видів) спілкування, залагодження складних і нестандартних комунікативних ситуацій. Встановлено, що більшість майбутніх педагогів має середній і вище рівні соціальної креативності, що дозволятиме їм ефективно виконувати свої професійні функції. Виявлено статистично значущі гендерні відмінності за чотирма з вісімнадцяти шкал соціальної креативності. Для хлопців притаманною є більш висока самооцінка своєї рішучості; здатність проявити вимогливість і наполегливість, щоб люди виконали обіцяне; здатність до справ, які оточуючі сприймають як несподівані й принципово нові. Дівчата частіше беруть на себе відповідальність за вирішення найбільш складних проблем і справ. Відповіді й дівчат, й хлопців мають нормальний розподіл, у чоловічій підвибірці вони є більш контрастними, хлопці помітніше відрізняються між собою за проявами соціальної креативності. Зʼясовано, що актуальним завданням у роботі з формування соціальної креативності є розвиток здатності майбутніх педагогів трансформувати поставлені цілі й визначені завдання відповідно до умов їхнього досягнення, спроможність доопрацьовувати й вдосконалювати початкові проєкти й задуми у процесі їх втілення. Література Антюхова, Н.І. (2015). Концептуальна модель творчого потенціалу майбутнього вчителя іноземних мов. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання», 7–14. Балл, Г.О., Зливков, В.Л., Копилов, С.О., Курганська, Л.О., & Михайлюк, Л.М. (2011). Педагогічна комунікація та ідентичність педагога. (Монографія). Київ : Педагогічна думка. Батаршев, А.В. (2005). Базовые психологические свойства и профессиональное самоопределение личности: Практическое руководство по психологической диагностике. Санкт-Петербург : Речь. Дуткевич, Т.В. (2021). Психологія конфліктності студентів педагогічних спеціальностей. (Монографія). Київ : КНТ. Каган, М.С., & Эткинд, А.М. (1988). Общение как ценность и как творчество. Вопросы психологии, 4, 25–34. Лазарєв, М.О. (2011). Творчість як родова властивість людини і основа педагогічної діяльності. А.А. Сбруєва, О.В. Єременко, & О.В. Михайличенко (Ред.). Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 3(13), 93–105. Моляко, В.А. (1983). Психология решения школьниками творческих задач. Киев : Радянська школа. Моляко, В.А. (2007). Творческая конструктология (пролегомены). Киев : «Освита Украины». Попель, А.А. (2014). Социальная креативность: новые подходы к конструированию понятия. Вестник Нижегородского университета имeни Н.И. Лобачевского. Социальные науки, 3(35), 129–135. Саврасов, М., & Александров, К. (2019). Соціальна креативність у структурі творчих здібностей майбутнього педагога. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, 9, 105–115. Санникова, О.П., & Белоусова, Р.В. (2001). Оценка показателей коммуникативной креативности с помощью оригинальной методики. Наука i освiта, 6, 52–54. Сисоєва, С.О. (2014). Творчий розвиток фахівців в умовах магістратури. (Монографія). Київ : Едельвейс. Amabile, Т.М. (1983). The social psychology of creativity. New York : Springer-Verlag. APA Dictionary of Psychology. Electronic resource. Access mode: https://dictionary.apa.org/social-creativity Chikszentmihalyi, (1988). Society, culture and person: A system view of creativity. In R. Sternberg & T. Tardif (Eds.), The nature of creativity. (pp. 325–339). Cambridge : Cambridge Press. Maarten Johannes van Bezouw, Jojanneke van der Toorn, &Julia Christina Becker (2020). Social creativity: Reviving a social identity approach to social stability. European Journal of Social Psychology, 1–14. https://doi.org/10.1002/ejsp.2732 Tajfel, , & Turner, J.C. (1979). An integrative theory of intergroup conflict. In W.G.Austin & S.Worchel. (Eds.), The soсial psychology of intergroup relations. (pp. 33–47). Brooks/Cole.