Academic literature on the topic 'Інноваційна парадигма'

Новітня доба глобальних соціально-економічних трансформацій перетворила мобільність у фактично єдину стійку характеристику розвитку бізнес-діяльності. Сучасні прояви мобільності сучасного господарського процесу передбачають швидку реакцію на мінливість умов кон’юнктури національного та світового ринків, розбудову формального та неформального інституціонального середовища, асиметрію інформації, розвиток глобальної господарської системи і т.п. Динамічність сучасних умов розвитку зумовлює необхідність формування та розбудови інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, як найуспішнішої і найперспективнішої. Інноваційний процес передбачає декілька суттєвих етапів від виявлення інноваційного попиту до поширення освоєної інновації і її комерціалізації. Економічний зміст інноваційних процесів цікавив науковців практично з виникнення економічної теорії, але як предмет спеціального наукового осмислення інновації стали у ХХ ст. У статті досліджено особливості еволюції поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо трактування поняття «інновації» та розвитку інноваційної парадигми. Вчені різних періодів надавали різного змісту інноваціям: по-перше, розглядали як результат НТП, інноваційної діяльності та практичного / технічного використання новацій; по-друге: як цільові зміни у функціонуванні підприємства та якісні зміни усіх елементів суспільного виробництва; по-третє: як систему або комплекс заходів щодо впровадження нової техніки, технології і т.п.; по-четверте: як процес створення та практичного використання новацій та відтворення економічного елемента через нову ідею, винахід чи процес; по-п’яте: як комерційне рішення чи продукт інноваційної діяльності. У статті обґрунтовано прямий вплив розвитку інноваційних процесів на рівень конкурентоспроможності, а також запропоновано комплексне трактування дефініції «інновації» зважаючи на особливості сучасних соціально-економічних трансформацій: акцентована увага на необхідності постійних інвестицій та оптимальної інноваційно-управлінської інфраструктури на мікро-, макро-, мезо- та мегарівнях.

Вступ. В умовах сучасної промислової революції Україні потрібна реіндустріалізація на засадах інноваційної модернізації, яка неможлива без створення відповідних інститутів.Проблематика. Формування та реалізація сучасної політики регіонального розвитку, яка спрямована за активізацію інноваційної діяльності, вимагає пошуку нових можливостей через створення та ефективну дію інститутів регіонального розвитку. Мета. Обґрунтування теоретичних підходів до розуміння сутності інститутів регіонального розвитку та їхньої ролі в інноваційній модернізації економіки.Матеріали й методи. Використано теоретичне надбання економічного вчення провідних учених з проблем інституційної обумовленості інноваційних процесів. Дослідження базується переважно на інституціональній парадигмі тапередбачає синтез інституціонального та еволюційного підходів.Результати. Інститути регіонального розвитку запропоновано розглядати у широкому розумінні як диференційовані регуляторні режими, які створюють умови для досягнення бажаного соціально-економічного стану системи вцілому через надання можливості господарюючим суб’єктам вилучати інноваційну ренту; у вузькому розумінні, інститути регіонального розвитку — це організації різної організаційно-правової форми, які є елементами регіональноїінноваційної інфраструктури і забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу, мінімізуючи трансакційні витрати.Висновки. Висунуто гіпотезу що інститути регіонального розвитку — це не тільки організації, механізми, інструменти й норми поведінки, які створені державою, а й результати інституціоналізації на мезорівні правил, вироблених колективом господарюючих суб’єктів. Подальші дослідження полягають у визначені можливостей формування інститутів регіонального розвитку в результаті здійснення колективних спроб подолання умов невизначеності та мінімізації трансакційних витрат в процесі інноваційної активності.

Метою статті є філософська рефлексія мето- дом екстраполяції основних дефініцій компетентнісної парадиг- ми в контексті глобалізації. Методологічними засадами дослі- дження стали загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, типізації та класифікації, метод екстраполяції. Наукова новизна. В умовах динамічних процесів глобалізації визначено, що компетентнісна парадигма стає однією із пріоритетних інновацій сучасного освітнього просто- ру. Переакцентовано базові елементи компетентності «здат- ність» та «готовність» з індивідуального виміру до глобального. Визначено, що у глобальному вимірі компетентності здатність до самоактуалізації та самовдосконалення є найперспектив- нішою здібністю особистості до метамотивації інноваційної діяльності та розвитку самотрансценденції. Обґрунтовано, що в умовах інформагенезу особистість не може інтегрува- тись у глобальний простір також без компонентів мобілізацій- ної готовності (ініціативність, стійкі позитивні настанови, динамічність і адекватність встановлення комунікативного контакту, почуття відповідальності), що забезпечують ефек- тивність виконання дій та успішність результату в умовах глобальних перетворень. Висновки. Філософські рефлектуючи щодо компетентнісної парадигми, можна підвести результую- чу риску та зробити висновок, що нині немає системного й узго- дженого переліку компетентностей. У результаті проведеного аналізу рефлексійного нашарування структурних складових час- тин компетентнісної парадигми, яке здійснювалось упродовж останніх десятиліть, зазначимо, що вважаємо стержневим визначення, що компетентність – здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, нави- чок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей. Наведене визначення компетентності затверджене законодавчими документами держави і має бути основною базовою дефініцією в науковому дискурсі із проблем компетент- нісної парадигми. Екстраполяція компетентнісної парадигми з поля педагогіки на світоглядні азимути філософії є спробою реконструкції традиційної освітньої матриці компетентнос- тей в адекватну суспільну реальність. З огляду на соціальну значущість компетентнісної парадигми для трансформацій- них процесів в українському освітньому просторі та підвищен- ня статусу глобальних вимірів у світовій спільноті визначено, що світоглядні, громадянські, колективні й інформаційні ком- петентності потребують філософсько-методологічного пере- осмислення на змістовному та якісному рівнях, де здатність до самоактуалізації стає провідним чинником формування компе- тентностей нового рівня в умовах глобалізації.

Проблема теоретико-методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісної динаміки макро- й мікроструктур словникового складу в царині комп’ютерного буття як консолідованого лінгвального об’єкта ще чекає на всебічне вивчення. Аналіз цього питання потребує залучення феноменологічного ракурсу дослідження комплексних мовних об’єктів з огляду на магістральне завдання феноменологічної епістемології – пізнання повної системи фактів свідомості, що конституюють дійсність. У межах окресленого методологічного виміру «феноменологічність» мовної одиниці визначається як її кодифікативна спроможність до фіксації результатів пізнавального досвіду та вияву в ній субстантних характеристик пізнаваних об’єктів та явищ. Засади динаміки мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття визначаються на основі аналізу лінгвальних механізмів семантичної асиметрії. Інтегративним параметром динаміки глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття виступає явище атракції відповідного загалу дискретних інноваційних одиниць логосфери до змістових вузлів, які виступають центрами словотвірних та фразотвірних парадигм мов глобального спілкування у цифровому просторі. Метою статті є визначення параметрів змістової асиметрії в динаміці мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття. Кількісні та якісні характеристики елементів плану змісту та вираження (зокрема, продуктивність моделювальних шаблонів елементів поверхневих мікроструктур) загалу ІКТс (дискретних знакових інноваційних одиниць термінологічної природи) в мікроструктурі глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття (КБ) дають змогу зарахувати до змістових вузлів такі: 1) революційне впровадження цифрових технологій; 2) тотальна комп’ютеризація; 3) підмова комп’ютерного буття (КБ); 4) суб’єкт комп’ютерного буття (КБ); 5) особа, відчужена від комп’ютерного буття (КБ). Змістова стабільність субстантних елементів ІКТс на субстратно негомогенних щабелях плану змісту («концептуальний денотат» та «лінгвальний денотат» відповідно) та у середовищі зони проєкції концептуального ядра логосфери на глобальну інноваційну логосферу КБ забезпечується за рахунок симбіозу, часткової інкорпорації, поглинання змістовими елементами онтологічного денотата низки функціональних елементів зони проєкції концептуального ядра логосфери, зокрема концептуальних ознак [агентивність] та [антропогенез].

У статті розглянуто трактування сутності терміна «потенціал» як складного, багатоманітного поняття, що поєднує насамперед ресурси, засоби, джерела, необхідні для функціонування системи, котрі в разі реалізації можливості їх мобілізації i використання за певних умов здатні надати розвитку системи якісно нового імпульсу. Загальновідомо, що стрімкий економічний і науково-технологічний розвиток розвинених економік у другій половині ХХ ст. пов'язаний зі значною кількістю винаходів та нововведень. Поява інновацій, які суттєво вплинули на продуктивність праці та витрати виробництва, стала результатом дії науково-технічного прогресу. Відповідно, трансфер технологій, імплементація нововведень у виробництво потребують великих фінансових ресурсів, інвестицій, що й зумовлює поєднання категорій «інновації» та «інвестиції». Розкрито сутність інноваційного та інвестиційного потенціалів та описано їхні складники. Удосконалено трактування поняття інноваційно-інвестиційного потенціалу економічного розвитку на засадах сталості як здатність економічної системи за збалансованими екологічним та соціальним склaдниками розвитку до здійснення інноваційної діяльності за наявності сприятливoго інвестиційного середовища. Реалізація інноваційно-інвестиційного потенціалу неможлива без механізмів йoго формування та використання, тому, узагальнюючи підходи до трактування сутності понять «господарський механізм», «економічний механізм», «інституційний механізм», було запропоновано парадигму: механізму формування інноваційно-інвестиційного потенціалу, який визначено як систему причино-наслідкових та обернених зв’язків між усіма елементами потенціалу в усіх сферах національної економіки та різних рівнях господарювання для підвищення ефективності його застосування; механізму використання інноваційно-інвестиційного потенціалу, в основі якого лежить узгодження приватних і суспільних інтересів на основі вдосконалення нормативно-правового забезпечення, зміни економічної структури національного господарства, здійснення моніторингу діяльності суб’єктів економіки, інформаційно-аналітичного та кадрового забезпечення процесу залучення інвестиційних ресурсів, що знаходить вираз у цілях, формах і результатах їх взаємодії на всіх рівнях.

Одним з найважливіших напрямів реформування сучасної української освіти є всебічне наскрізне впровадження та застосування компетентнісного підходу в навчанні, вихованні, практичній підготовці школярів. Традиційна знаннєво-інформаційна парадигма навчання виявилася неконкурентоспроможною: учні могли мати обширні знання, однак не могли їх реалізувати на практиці. Як засвідчують дослідження, «стара» школа була переобтяжена формальними знаннями, які відсторонювали дитину від реальності. Практика доводить, що освітяни мають шукати нові, інноваційні, особистісно- і практично-орієнтовані методології навчання і виховання. Переорієнтація освіти на компетентнісну парадигму потребує додаткових досліджень. Дану статтю присвячено визначенню сутності компетентнісного підходу та можливості втілення теоретичних знань про нього в освітній практиці України

Актуальність теми дослідження. ІКТ змінюють сучасні управлінські моделі, організаційний дизайн, переформатовують управлінську структуру, комунікаційні та бізнес-комбінації підприємств, й, водночас, генерують унікальні конкурентні переваги. Постановка проблеми. Все означене у сукупності обґрунтовує необхідність трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування в управлінні підприємствами висвітлені у працях: І. Ансоффа, П. Дойля, П. Друкера, М Кастельс, М. Портера, А. Томпсона, Е. Тоффлера В. Трубіліна та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза межами наукових розробок залишаються проблеми щодо трансформації парадигми управління підприємств на основі широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій. Постановка завдання. Обґрунтування необхідності трансформації парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Виклад основного матеріалу. Сьогодні існуюча парадигма управління підприємством перестала розв’язувати нагальні проблеми й стала гальмом розвитку підприємств. Формування нової парадигми управління тісно пов’язане з новими реаліями та викликами економічного простору, з новим світоглядом різних шкіл, течій та напрямів управлінської думки. Можливості нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій розширяються під впливом змін бізнесового простору Висновки. Сутність нової парадигми управління підприємств на основі інформаційно-комунікаційних технологій зосереджена у переході від цінових параметрів, обсягів до якості, гнучкості, а потім до системних інновацій, унікальності, партнерської взаємодії та клієнтоорієнтованості, цінностей та компетентностей.

У дисертації систематизовано та обґрунтовано методологічні засади новітньої парадигми локального інноваційного розвитку в умовах мережевізації глобальної економіки. Досліджено економічну природу та етапи еволюції теорій локального інноваційного розвитку. Визначено методологічну сутність, детермінанти та методики параметральної ідентифікації локалізації інноваційної діяльності в економічній системі Європейського Союзу. Локалізація трактується як процес концентрування економічної активності на селективних ділянках глобального економічного простору, що вирізняється своєю асиметричністю щодо наявних ієрархічних таксонів, високим ступенем точкової економічної активності та інтегрованості в мережеві системи продукування, просування та розподілу новостворених товарів та послуг. Розкрито кількісні і якісні характеристики моделей територіальної концентрації інноваційної діяльності в ЄС. Проаналізовано конкурентні позиції ЄС у глобальному технологічному просторі. Доведено, що формування гомогенного бізнес-середовища, зменшення трансакційних витрат функціонування економіки знань у межах спільного європейського дослідного простору, імплементація наднаціональних механізмів координації країнових інноваційних політик в інституційно-регуляторній системі ЄС створили необхідні передумови для отримання синергетичних ефектів від багаторівневого науково-технічного співробітництва. Охарактеризовано сучасні тенденції секторального кластеризації в державах-членах ЄС, висвітлено основні фактори аутсорсингу високотехнологічних галузей та колабораційних бізнес-моделей. Доведено, що секторальні конкурентні переваги в економіці ЄС зосереджені у виробництві автомобілів, технологічного устаткування, електричного та електронного обладнання, медичних приладів та авіакосмічної продукції. Осмислення еволюції колабораційних моделей інноваційної бізнес- діяльності на прикладі авіакосмічного сектору ЄС дає підстави стверджувати, що домінантна у середині ХХ ст. компанієцентрична модель промислового розвитку на сучасному етапі трансформувалася у мережеву систему економічного співробітництва, для якої характерна диверсифікація форматів взаємодії з постачальниками, координація множинних ланцюгів виробництва, поглиблення спеціалізації локальних авіабудівних кластерів та поширення технологічної колаборації на глобальний рівень. Обґрунтовано авторський підхід до оцінювання технологічного лідирування європейського бізнес-сектора на основі багатофакторної регресійної моделі. Особливу увагу зосереджено на аналізі дифузії механізмів ринкового саморегулювання з мережевою кооперацією у сфері наукових досліджень та інноваційних розробок. Застосування теоретичних концепцій локального інноваційного розвитку в авторському аналізі технологічних асиметрій на території ЄС дало змогу виявити цілий ряд ефективних регіональних та локальних моделей інноваційного розвитку. Ідентифікація переваг сучасної комплементарної моделі регіональної інноваційної політики ЄС дала змогу виокремити основні критерії для досягнення ефекту мультиплікативного приросту фінансового забезпечення інноваційного підприємництва на локальному рівні. Селектовано ефективні регуляторні механізми та інструменти стимулювання розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у країнах-членах ЄС, що дозволило автору сформувати систему принципів та рекомендацій щодо вдосконалення політики локального інноваційного розвитку в постсоціалістичних країнах на прикладі України. Обґрунтовано стратегічні напрями співробітництва ЄС з європейськими країнами- партнерами у сфері науково-інноваційного розвитку. Досліджено потенціал інноваційної кластеризації економіки України на основі методології, розробленої Центром стратегії та конкуренції Стокгольмської школи економіки та адаптованої автором до національних умов та статистичної системи моніторингу. В результаті автором обґрунтовано систему базових принципів та інституційних засад формування ефективної національної поліструктурної моделі стимулювання локального інноваційного зростання в Україні в умовах конвергенції з ЄС. The thesis is devoted to the study of methodological foundations of the new paradigm of local innovative development under conditions of networked global economy. The economic nature and stages of evolution of local innovative development theories are studied. Also determinants and methods of local innovative development parametrical identification in the economic system of the European Union are considered. Author provides reasoning for the theoretical interpretation of the essence of innovative activities localization, defined as the process of concentration of economic activity on the selective sections of the global economic space, characterized by asymmetry with respect to the existing hierarchical taxa, high degree of local economic activity and integration into network systems of production, promotion and distribution of newly created goods and services. Quantitative and qualitative characteristics of the territorial innovation concentration models in the EU are disclosed. The EU competitive advantages and bottlenecks in the global technological space are structured. It has been proved that the formation of a homogeneous business environment, reduction of transaction costs of the knowledge-based economy, functioning within the framework of a common European Research Area, the introduction of supranational mechanisms for coordinating country innovation policies in the EU institutional and regulatory system have created the necessary preconditions for obtaining synergistic effects in multilevel scientific and technical cooperation. . The modern trends of sector clustering in the EU member states are characterized, major factors of high-technology industries’ outsourcing and collaborative business models are highlighted. It is proved that EU sectoral competitive advantages are concentrated in the automotive production, technology hardware and equipment, electrical and electronic equipment, medical devices and aerospace sector. Comprehension of the evolution of collaborative models of innovative businessactivities on the example of the EU aerospace sector suggests, that the company-focused model of industrial development dominant in the mid-twentieth century today has been gragually transformed into a networked system of economic collaboration, characterized by diversified formats of interaction with suppliers, coordination of multiple production chains, deepening specialization of local aviation construction clusters, as well as extending technology cooperation to the global level. The author’s approach to the evaluation of the European corporate sector potential to gain global technological leadership has been substantiated on the basis of multifactor regression model. Particular focus is placed on the analysis of the diffusion of market self-regulation mechanisms with network cooperation in the field of research and innovation. Application of the theoretical concepts of local innovation development in the author’s analysis of technological asymmetries within the territory of the EU revealed a number of effective regional and local innovation development models. Uncovering the advantages of the modern multilevel complementary model of the EU regional innovation policy allowed the identification of key criteria for achieving the multiplier effects in financing innovative entrepreneurship on the local level. Selection of the efficient regulatory mechanisms and instruments, supporting the scientific and innovation activities in the EU member states led to the formulation of a set of principles and author’s recommendations concerning the improvement of local innovation development policy in the post-socialist countries on the example of Ukraine. The strategic directions of the EU cooperation with the European partners in the field of research, technologic development and innovation have been substantiated. Potential for high-technology and innovative sector clusters development in the economy of Ukraine has been estimated based on the methodology, developed by the Center for Strategy and Competitiveness (Stockholm School of Economics), adapted to the national environment and statistical monitoring system. This allowed formulating a set of basic guidelines and institutional framework for setting up an efficient national multistructural model of local innovation-based growth facilitation in Ukraine under conditions of convergence with the EU.

Зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців до питань інноваційного розвитку та формування національної парадигми інноваційного розвитку можна простежити по працям багатьох вітчизняних вчених. Проте теорію, яка достатньо обґрунтовано визначала б методологічні основи інноваційного розвитку, давала змогу оцінювати динаміку інноваційного розвитку, визначати можливі напрями розвитку підприємства, галузі, регіону, держави і, по можливості, прогнозувати результати інноваційного розвитку, вітчизняна наука поки ще не розробила. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/16973

Вовк, О. М. Імперативи модернізації підприємств інфраструктурної сфери в контексті сучасних тенденцій інноваційного розвитку економіки : дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.04 / О. М. Вовк. - Київ, 2021. - 487 с.
Дисертація присвячена поглибленню теоретичних положень щодо модернізації підприємств інфраструктурної сфери, обґрунтування методологічних засад та практичних рекомендацій щодо формування й імплементації імперативів модернізації підприємств в умовах інноваційного розвитку економічних систем. Дослідження підходів до трактування теорії модернізації та цивілізаційного розвитку на засадах інноваційної економіки дозволило розширити понятійно-категоріальний апарат теорії модернізації економічних систем та дефініційний зміст процесів модернізації підприємств за рахунок поглиблення сутності окремих понять, з яких: «модернізація» - цілеспрямований, стратегічноорієнтований вплив на процеси впровадження науково-технологічних та управлінських змін, реалізації інноваційних трансформацій (через позитивне реформування економічної системи в умовах ефективного і якісного застосування інтелектуально-цифрових технологій, активізації економічного потенціалу, актуалізації соціокомунікацій) та когнітивно-мотиваційного сприйняття через адаптацію до динамічно-конкурентного реформування, що в синергійний взаємодії забезпечують дифузію інновацій, капіталізацію інтелектуального капіталу та компетенцій, ефективність реалізації потенціалу економічних систем, а також інтегрованість окремих територіальних просторів у світовий економічний поступ; «модернізація підприємства» - комплексне управління процесами синхронізованого та послідовного впровадження на усіх рівнях інноваційних змін, що спрямовуються на підвищення ефективності функціонування системоформуючих елементів підприємства, техніко-технологічне оновлення активів і цифровізацію бізнес-процесів, інтелектуалізацію комунікацій та персоналу, вдосконалення технологій виробництва якісної продукції, що забезпечує реалізацію цілей стратегічного управління та нарощування конкурентоспроможності підприємства; «модернізація підприємств інфраструктурної сфери» – це стратегічноорієнтоване управління процесами узгодженого технічного та інтелектуально-цифровізованого оновлення підприємства шляхом застосування інфраструктурних та ринкових інновацій, що забезпечує якість і безпечність інфраструктурних послуг, нарощування цінності як капіталу підприємства так і його конкурентної позиції, підвищення компетентності та вмотивованості персоналу та повне задоволення споживачів; «модернізаційний потенціал» – сукупність ресурсів та засобів (можливостей) їх активізації в процесах модернізації з подальшим інноваційним оновленням активів, технічного забезпечення, технологій надання сервісних послуг та управління системами підприємства, що в синергійності впливів формує результативність економічного розвитку; «імперативи модернізації» - це концептуальні економічні й нормативні засади регулювання динамічності й результативності інноваційної адаптації й інтелектуалізації через управління модернізаційним потенціалом й інструментарій модернізаційної конвертації інтелекту, як елементу економічного капіталу, в технології управління інвестиційно-інноваційними процесами і техніко-технологічним оновленням підприємств інфраструктурної сфери; «інноваційно-когнітивна парадигма» - світогляд та цінності, що формують методологічні засади модернізації підприємств в умовах прискорення інноваційного розвитку та зміни стратегічних орієнтирів економічної діяльності на забезпечення інноваційності, інтегрованості, стратегічності, інтелектуалізації, комерціалізації та ресурсоефективності реалізації модернізаційного потенціалу. На основі дослідження ґенези розвитку теорії модернізації виокремлено множину субетапів в інноваційно-технологічній стадії досліджень, що дозволило комплексно проаналізувати зміни в підходах та концепціях управління модернізаційним процесом на підприємствах. Сформовано авторські класифікаційні ознаки у визначенні видового різноманіття модернізації підприємств, до яких віднесено об’єктність, характер і спрямованість впливу. Виокремлено понятійні інтерпретації імперативів модернізації економічних дослідженнях, що дозволило встановити їх місце і роль в розвиткових процесах на підприємствах інфраструктурної сфери. Обґрунтовано авторські концепції формування імперативів модернізації, що розкривають інноваційній, просторові та інтеграційні засади розвитку підприємства у процесі «модернізаційні зміни» - «системні зрушення» - «реформаційні трансформації» - «інноваційний розвиток» - «модернізація». Акцентовано пріоритетність стратегічної концепції модернізації підприємств інфраструктурної сфери, що спровокована необхідністю формування базових імперативів: ресурсоефективності, інтелектуалізації та інституційнійності. Виокремлено мотиватори та каталізатори модернізації підприємств, що детермінується інноваційним розвитком. Описано роль і вплив інноваційного розвитку на трансформацію активів підприємства у процесі «ресурсозабезпечення» - «інтелектуалізація» - «капіталізація» - «модернізаційний потенціал» - «модернізація», що забезпечує конвертацію інтелекту в інноваційні технології та реалізується при наявній інвестиційноінноваційній підтримці, достатнього рівня акумульованого модернізаційного потенціалу та інституційного сприяння. Обґрунтовано методологічні засади застосування інноваційно-когнітивної парадигми в управлінні процесами модернізації підприємств шляхом формалізації гіпотези і аксіоми, детермінанти, теоретичного і методичного, практичного базису забезпечення результативності модернізації в умовах інноваційно-цифровізованої економіки та зміни парадигмальних цінностей сучасного суспільства. Аксіомічним твердженням в методологічному базисі дослідження вважаємо, що концептуальні засади модернізації підприємств інфраструктурної сфери, ґрунтуючись на закономірностях та принципах інноваційно-когнітивної парадигми розвитку підприємства, цілеспрямовано впливають на ефективність активізації модернізаційного потенціалу та інтелектуально-цифровізовану трансформацію структури підприємств в напрямах нарощування прибутковості, конкурентоспроможності та безпековості розвитку. На основі дослідження закономірностей та факторів модернізації виокремлено в класифікації принципів модернізації інфраструктурних підприємств інноваційноформуючі (на базі формалізації специфічних принципів) та когнітивні. Когнітивні принципи модернізації згрупуровано у мотиваційні, корпоративні, холістичні, знаннєво-компетентнісні та соціальнокультурні блоки. Це дозволяє більш глибоко структуризувати пріоритети модернізації окремих підприємств інфраструктурної сфери. Встановлено, що модернізаційний процес на підприємстві відбувається за рахунок наявного модернізаційного потенціалу. Рівень ефективності реалізації модернізаційного потенціалу та його ресурсомісткість визначають результативність розвитку підприємства. Авторкою обґрунтовано інструментарій оцінювання та градацію рівня профілю реалізації модернізаційного потенціалу на підприємствах інфраструктурної сфери. Досліджено чинники інтеграційного впливу модернізації на конкурентоспроможність підприємств в контексті ресурсозабезпечення і ресурсоефективності, що формалізовано авторкою у моделі факторного аналізу інтеграційного впливу модернізації на конкурентоспроможність за параметрами швидкості, стійкості й просторовості модернізації (модель «3S»). Просторову трансформацію модернізаційного потенціалу запропоновано візуалізувати за допомогою моделі спіралеподібного векторного моделювання (модель «SVMM»). Запропонований підхід шляхом адаптації математичного інструментарію аналізу дозволив досліджувати секторальність площин модернізації, тривалість етапів та об’єктність впливів, а також параметри ресурсомісткості, пріоритетності та результативності модернізаційного процесу. Спрямованість та кут нахилу вектору від вісі в моделі «SVMM» дозволяє аналізувати рівень реалізованості модернізаційного потенціалу, що відображає освоєність модернізаційних технологій інтелектуалізації та цифровізації, інновацій та визначає стратегічні орієнтири. Запропоновано методичний підхід до оцінювання ефективності модернізації підприємств шляхом співставлення вартісних показників капіталізованих результатів із скорегованою вартістю реалізації складових елементів модернізаційного потенціалу результативності модернізації, що на відміну від існуючих, дозволяє аналізувати секторальну реалізацію складових потенціалу в модернізаційних процесах, залученість капіталізованого гудвілу та вплив на вартісні показники якісних характеристик модернізаційних змін: інноваційності, інтелектуалізованості, цифровізації, інтегрованості, нарощування якості, безпеки підприємств інфраструктурної сфери. Запропоновано механізм управління модернізаційним процесом, який включає підсистеми забезпечення стратегічності, інноваційності, компетентності. Економічно-організаційний механізм побудовано зі застосуванням положень реалізації інноваційно-когнітивної парадигми та стратегічного управління розвитком, що базуються на інтелектуалізації персоналу, цифровізації процесів, активізації модернізаційного потенціалу та спрямовуються на забезпечення конкурентоспроможності й інноваційності підприємств інфраструктурної сфери. Механізм управління модернізацією підприємств включає характеристики суб’єктно-об’єктних відносин та забезпечує загальну ресурсно-просторову цілісність, враховує фінансові, інвестиційні, кадрові та інтелектуально-цифровізовані аспекти функціонування підприємств інфраструктурної сфери в умовах інноваційної економіки. Сформовано механізм активізації модернізаційного потенціалу інфраструктурних підприємств на засадах концепції стратегічного управління, що, в результаті проведення стратегічного аналізу за авторськими моделями, забезпечує виконання векторних напрямів реалізації стратегічного набору, програмних функцій та результатів. Запропоновано систему ексклюзивних функціональних стратегій та методичний підхід до вибору стратегічних пріоритетів модернізації підприємства на основі параметричного аналізу і оптимізації преференцій в реалізації інвестиційно-інноваційних стратегій (модель «PIIIS»). Розроблено методичний підхід до проєктування стратегічного вибору напрямів активізації резервів модернізаційного потенціалу (модель «ARMP»), що базується на побудові критеріальної ієрархії модернізаційних змін, забезпечує удосконалення процесів проєктування безпекових, цифрових, інноваційних та енергозберігаючих стратегій і програми розвитку. Це дозволить обґрунтувати форми, джерела, способи ресурсозабезпечення та пріоритетності напрямів активізації модернізаційного потенціалу. Обґрунтовано систему соціально-економічних імперативів модернізації підприємств інфраструктурної сфери, що побудовано за рівнями їх формування і прийнятності: перший рівень – безумовні та базові імперативи – включає імперативи ресурсоефективності, безпековості та інтелектуалізації; другий – розвитковий – містить імперативи інституційності, інтеграції, конкурентоспроможності; третій рівень – результуючий – включає імперативи інноваційності, стратегічності та корпоративізації. Формування системи модернізаційних імперативів підприємства проходить ряд етапів: від дослідження закономірностей функціонування і запитів середовища до контролю за виконанням поставлених стратегічних цілей. Встановлено, що основними мотиваторами імплементації європейського досвіду регулювання модернізації підприємств інфраструктурної сфери є розвиток транс’європейських коридорів, приклади інституційного регулювання та мотивації, спільні інфраструктурні проєкти. Запропоновано методичний підхід до визначення спрямованості та мультизадачності регулювання соціально-орієнтованих реформ, інтеграції транспортно-логістичних функцій бізнесу з державними інституціями та практик стратегічного планування інноваційного розвитку інфраструктурної економіки. З метою проєктування процесів формування та імплементації імперативів модернізації розроблено економіко-математичну модель визначення векторності модернізації у спіралеподібному просторі розвитку модернізаційного потенціалу. Обґрунтовано, що базовими показниками проєктування є ефективність модернізації (висота вектору модернізації підприємства на спіралі), профіль модернізаційного потенціалу (площина та радіус витка на спіралі) та сектор реалізації модернізаційного потенціалу (градус кута витка спіралі від осі ординат в горизонтальній площині спіралі). Застосувавши метод адитивної згортки при формуванні альтернативних площин у просторі спіралеподібного розвитку, було визначено варіативні точки зміни положення вектору модернізації, що дозволяє визначити ймовірну вартість активізації модернізаційного потенціалу, сценарії та прийнятність реалізації стратегій модернізації
The thesis is devoted to deepening of theoretical positions concerning modernization of the enterprises of infrastructural sphere, substantiation of methodological bases and practical recommendations concerning formation and implementation of imperatives of modernization of the enterprises in the conditions of innovative development of economic systems. The study of approaches to the interpretation of the modernization and civilizational development theory on the basis of innovative economy allowed expanding the conceptual and categorical apparatus of the modernization theory of economic systems and the definitive content of modernization of enterprises by deepening the certain concepts essence of scientific-technological and managerial changes, implementation of innovative transformations (through positive reform of the economic system in terms of effective and high-quality application of intellectual and digital technologies, activation of economic potential, actualization of sociocommunications) and cognitive-motivational perception through adaptation to dynamic-competitive reform. interactions provide diffusion of innovations, capitalization of intellectual capital and competencies, efficiency of realization of potential of economic systems, and also integration of separate territorial their spaces in world economic progress; “Enterprise modernization” – comprehensive management of synchronized and consistent implementation at all levels of innovative changes aimed at improving the efficiency of system-forming elements of the enterprise, technical and technological renewal of assets and digitalization of business processes, intellectualization of communications and personnel, improvement of quality products, which ensures the implementation of the goals of strategic management and increasing the competitiveness of the enterprise; “Modernization of infrastructure enterprises” – is a strategically oriented management of the processes of coordinated technical and intellectual-digital renewal of the enterprise through the use of infrastructure and market innovations, which ensures the quality and safety of infrastructure services, increasing the value of both capital and competitive position, competence and motivation. and complete customer satisfaction; “Modernization potential” – a set of resources and means (opportunities) to activate them in the process of modernization with subsequent innovative renewal of assets, technical support, service technologies and management systems of the enterprise, which in the synergy of influences forms the effectiveness of economic development; “Modernization imperatives” – are conceptual economic and normative bases of regulation of dynamism and efficiency of innovative adaptation and intellectualization through management of modernization potential and tools of modernization conversion of intelligence as an element of economic capital, in technology of management of investment-innovative processes and technicalinfrastructural renewal; “Innovation-cognitive paradigm” – worldview and values that form the methodological principles of modernization of enterprises in terms of accelerating innovation development and changing strategic guidelines for economic activity to ensure innovation, integration, strategic, intellectualization, commercialization and resource efficiency of modernization potential. Based on the study of the genesis of the modernization theory, six sub-stages in the innovation-technological stage of research have been identified, which allowed a comprehensive analysis of changes in approaches and concepts of modernization process management in enterprises. The author's classification features in determining the species diversity of modernization of enterprises, which include objectivity, nature and direction of influence. Conceptual interpretations of the modernization’ imperatives of economic research are singled out, which allowed establishing their place and role in development processes at the enterprises of the infrastructural sphere. Author's concepts of formation of modernization imperatives are revealed, which reveal innovative, spatial and integration principles of enterprise development in the process of “modernization changes” – “systemic shifts” – “reformation transformations” – “innovative development” – “modernization”. The priority of the strategic concept of modernization of enterprises in the infrastructure sphere is emphasized, which is provoked by the need to form basic imperatives: resource efficiency, intellectualization and institutionality. Motivators and catalysts of enterprises’ modernization, which is determined by innovative development, are singled out. The role and influence of innovative development on the transformation of enterprise assets in the process of “resource supply” – “intellectualization” – “capitalization” – “modernization potential” – “modernization”, which provides the conversion of intelligence into innovative technologies and is implemented with available investment and innovation support, sufficient level of accumulated modernization potential and institutional assistance. Methodological bases of application of innovative-cognitive paradigm in management of processes of modernization of the enterprises by formalization of a hypothesis and axiom, determinants, theoretical and methodical, practical basis of maintenance of efficiency of modernization in the conditions of innovativedigitalized economy and change of paradigmatic values of a modern society are substantiated. Axiomatic statement in the methodological basis of the study we believe that the conceptual principles of modernization of enterprises in the infrastructure sector, based on the laws and principles of innovation-cognitive paradigm of enterprise development, purposefully affect the effectiveness of modernization potential and intellectualization development. Based on the study of modernization patterns and factors, the classification of the infrastructure enterprises modernization principles innovation-forming (based on the formalization of specific principles) and cognitive are distinguished. Cognitive principles of modernization are grouped into motivational, corporate, holistic, knowledge-competence and socio-cultural blocks. This allows for a deeper structuring of the priorities of modernization of individual enterprises in the infrastructure sector. The factors of integration influence of modernization on competitiveness of enterprises in the context of resource supply and resource efficiency are investigated, which is formalized by the author in the model of factor analysis of influence of modernization on competitiveness on parameters of speed, stability and space of modernization (model 3S). It is established that the modernization process at the enterprise is due to the available modernization potential. The level of realization efficiency of modernization potential and its resource intensity determine the effectiveness of enterprise development. The author substantiates the tools for assessing and grading the level of the profile of realization of modernization potential at the enterprises of the infrastructure sphere. It is proposed to visualize the spatial transformation of the modernization potential with the help of the spiral vector modeling model (“SVMM” model). The proposed approach by adapting the mathematical tools of the analysis allowed studying the sectoral nature of the modernization planes, the duration of the stages and the objectivity of the impacts, as well as the parameters of resource consumption, priority and effectiveness of the modernization process. The orientation and angle of the vector from the axis in the model “SVMM” allows you to analyze the level of realization of modernization potential, which reflects the development of modernization technologies of intellectualization and digitalization, innovation and defines strategic guidelines. A methodical approach to assessing the effectiveness of modernization of enterprises by comparing the cost indicators of capitalized results with the adjusted cost of implementation of components of modernization potential of modernization, which, in contrast to existing, allows to analyze the sectoral implementation of components characteristics of modernization changes: innovation, intellectualization, digitalization, integration, quality enhancement, safety of infrastructure enterprises. The mechanism of modernization process management which includes subsystems of maintenance of strategicity, innovation, competence is offered. The economic and organizational mechanism is built using the provisions of the innovation-cognitive paradigm and strategic development management, based on staff intellectualization, digitalization of processes, and activation of modernization potential and aimed at ensuring the competitiveness and innovation of infrastructure enterprises. The mechanism of enterprise modernization management includes the characteristics of subject-object relations and provides general resource-spatial integrity, takes into account financial, investment, personnel and intellectually digitized aspects of the functioning of infrastructure enterprises in an innovative economy. The mechanism of activation of modernization potential of infrastructure enterprises on the basis of the concept of strategic management is formed that, as a result of carrying out the strategic analysis on author's models, provides performance of vector directions of realization of a strategic set, program functions and results. A system of exclusive functional strategies and a methodical approach to the choice of strategic priorities of enterprise modernization on the basis of parametric analysis and optimization of preferences in the implementation of investment and innovation strategies (“PIIIS” model) are proposed. A methodical approach to designing a strategic choice of directions for activating the reserves of modernization potential (model “ARMP”), based on the construction of a criterion hierarchy of modernization changes, improves the design of security, digital, innovative and energy saving strategies and development programs. This will justify the forms, sources, methods of resource provision and priorities for activating the modernization potential. The system of socio-economic imperatives of modernization of infrastructure enterprises is substantiated, which is built on the levels of their formation and acceptability: the first level – unconditional and basic imperatives – includes imperatives of resource efficiency, security and intellectualization; the second – developmental – contains the imperatives of institutionality, integration, competitiveness; the third level – the resultant – includes the imperatives of innovation, strategy and corporatization. The system formation of modernization imperatives of the enterprise goes through a number of stages: from the study of patterns of functioning and demands of the environment to monitoring the implementation of strategic goals. It is established that the main motivators for the implementation of European experience in regulating the modernization of infrastructure enterprises are the development of trans-European corridors, examples of institutional regulation and motivation, joint infrastructure projects. A methodical approach to determining the direction and multitasking of the regulation of socially-oriented reforms, integration of transport and logistics functions of business with state institutions and practices of strategic planning of innovative development of the infrastructure economy is proposed. In order to design the processes of formation and implementation of modernization imperatives, an economic-mathematical model for determining the vector of modernization in the spiral space of development of modernization potential has been developed. It is substantiated that the basic design indicators are the efficiency of modernization (height of the modernization vector of the enterprise on the spiral), the profile of the modernization potential (plane and radius of the spiral) and the sector of realization of the modernization potential (degree of the spiral angle from the ordinate axis). Applying the method of additive convolution in the formation of alternative planes in the space of spiral development, the variable points of change of the position of the modernization vector were determined, which allows to determine the probable cost of activation of modernization potential, scenarios and acceptability of modernization strategies

У даній статті охарактеризовано розгортання інноваційного процесу в освіті, встановлено зв’язки, що існують між інноваціями і парадигмами в освіті. На прикладі інновацій, які належать до інформаційно-комп'ютєрної парадигми автором більш детально розглянуто психолого-педагогічні аспекти інноваційних процесів в освіті. Виділено ряд проблем, пов’язаних із впровадженням нових інформаційних технологій навчання, які умовно поділено на групи: організаційні, дидактичні та психологічні. Запропоновано шляхи подолання дидактичних та психологічних проблем.

До збірника увійшли матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Основна тематика представлених доповідей відповідає напрямам роботи конференції: висвітлено напрями і шляхи модернізації змісту професійної освіти відповідно до сучасних загальноєвропейських тенденцій і вимог соціально зорієнтованої економіки; окреслено сучасні парадигми освіти дорослих; розкрито проблеми професійно-технічної освіти та підготовки робітничих кадрів; схарактеризовано інноваційні технології в забезпеченні якості освітнього процесу. Для науковців, аспірантів та студентів ВНЗ, які вивчають сучасні проблеми професійної педагогіки і освіти дорослих. Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за достовірність наведених фактів, цитат, статистичних даних, власних імен та інших відомостей.