Journal articles on the topic 'Індустріальне суспільство'

У статті обґрунтовується логіка формування моделей медичної етики в контексті змін поглядів на природу людини та парадигм соціальності. Показано, що хвороби і лікування здавна виконували соціальні функції. З Осьового часу можна виокремити моделі медичної етики. У давньогрецькій медицині постає модель Гіппократа з принципом «не нашкодь», у якому відображається тогочасне природне бачення соціопорядку. Патерналістична модель Парацельса формується навколо принципу «роби добро» в ієрархічно структурованому суспільстві, порядок персоналізованих зв’язків у якому був укорінений у трансцендентному. В обох традиційних моделях лікар як інструмент у руках Бога мав допомагати відновлювати встановлену Творцем гармонію. Індустріальне суспільство, як створене людьми, підносить деонтологічну модель «виконання обов’язку» людиною-творцем. Біоетичний принцип «поваги прав і гідності людини» переважає у мережевому інформаційному суспільстві, виходячи за межі медицини і поширюючись на всі сфери життя. У сучасній медицині сьогодні співіснують в індивідуальній лікарській практиці всі означені моделі медичної етики.

Розглядається питання занепаду традиційних промислових територій та актуалізація зміну підходів до збереження різних категорій спадщини, серед яких індустріальні пам’ятки, що стали уособленням культурної ідентичності старо-промислових регіонів. Матеріальна культура індустріальної епохи в умовах бурхливого розвитку інформаційного суспільства розглядається як історичний ресурс, що потребував збереження та повторного використання, та як новий напрямок розвитку туристичної індустрії.

У статті аналізуються умови занепаду системи індустріальної освіти, що почався у 70-ті роки ХХ ст. і продовжується донині. Умови визначаються як сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на саморозгортання системи індустріальної освіти. До них віднесено: «дух епохи», філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію. «Дух епохи» на початку ХХІ ст. набув хаотичного стану. Це сталося внаслідок того, що індустріальна культура, яка розбудована на основі двох протилежних ідеологій: ліберальної і комуністичної, злились у «суперідеологію» технократизму. Філософія сучасного етапу свідчить про те, що світова спільнота знаходиться у стані пошуку мейнстриму соціального розвитку. Етап занепаду переконав інтелектуальні еліти в тому, що постмодерністський підхід себе не виправдовує, оскільки світова спільнота «звалилась» у глибоку кризу. На зміну постмодернізму прийшов так званий постпостмодернізм, як течія, що не лише відмовляється від інтертекстуальності, а й переходить на якісно новий рівень відтворення перцептивних і культурних пластів інформації, в яких віртуальна реальність займає одне з ключових місць і поняття гіперреальність є одним з базових. Зазначається, що введення в навчальний процес курсів із соціальної філософії і філософії освіти дещо компенсувало філософсько-світоглядний і ідеологічний вакуум, що утворився після відмови вітчизняних освітян від циклу навчальних дисциплін марксистсько-ленінського спрямування. Зміни в сучасній постнеокласичній картині світу призводять до знищення орієнтацій на лінійну однозначність і тотальну заданість сюжетів наступного розвитку. У постнеокласичній картині світу невпорядкованість, безструктурність, хаотичність визнані об’єктивними, універсальними характеристиками дійсності. На поверхню світоглядного олімпу після загального і агресивного мілітаризму виступив нігілізм і цинізм, що остаточно поховав гуманізм як концепт і смисл, придатний спасти людину від самої себе. Ідеологією етапу занепаду є мультикультуралізм. Оскільки ні філософія, ні наука не змогли своєчасно дати відповідь на питання, що відбулося з планетарним світом і як виходити з тотальної кризи соціального розвитку, то еліти індустріальних суспільств, з одного боку, у теоретичній площині визнали, що світ вступив у постіндустріальну епоху, а з іншого – на практиці, інтуїтивно схилилися до «тихого» виходу з кризи на основі ідеології мультикультуралізму. Вона виникла на основі злиття течій неолібералізму, неоконсерватизму, соціал-демократизму та ін.; спостерігається, як традиційна форма індустріальної освіти на європейському континенті змінюється на мультикультурну освіту, а загалом рухається від «мультикультурної» до «міжкультурної» освіти. Це принципово інший алгоритм функціонування системи індустріальної освіти на етапі її сходження з планетарної арени.

Розроблені у 1970–1980 рр. постіндустріальні теорії продовжують зберігати свій вплив і значущість для наукових досліджень, прийняття політичних рішень та формування домінантних у суспільстві уявлень про майбутнє. Водночас, поза увагою часто залишаються суперечності, закладені в основі цих теорій, та їхній неоднорідний зміст. Розвинутий у статті підхід розглядає постіндустріалізм як результат поєднання критичного аналізу суспільних процесів, що властиві минулому і теперішньому, з ідеологічними компонентами та образами майбутнього, котрі мають явні ознаки утопії. Виокремлення утопічних елементів із найвідоміших концепцій постіндустріального та інформаційного суспільства дає змогу зробити висновок про їхній тісний зв’язок із соціалістичними і технологічними утопіями доіндустріальної та індустріальної епох. Головні особливості постіндустріальної утопії зумовлені намаганнями її авторів узгодити власний ідеальний образ майбутнього, що радикально відрізняється від індустріальної дійсності, із притаманним індустріалізму лінеарним метапатерном та ідеєю безальтернативного прогресу.

У статті розглядається один із сучасних підходів до вивчення соціальної структури суспільства. В якості головної рушійної сили, провідного соціального класу сучасного суспільства визначається креативний клас. Автор розглядає історію виникнення поняття креативного класу, зокрема, концепцію Р. Флоріди, визначає його характерні риси та особливості. Аналізується вплив, який здійснює креативний клас на розвиток суспільства, трансформаційні процеси, систему соціальних цінностей. З’ясовується роль креативного класу у становленні креативної, інноваційної економіки доби постіндустріального суспільства. Розглядаються взаємовідносини креативного класу з іншими соціальними класами сучасного суспільства. Визначається сутність поняття креативності та аналізується одна із найважливіших проблем сучасної епохи – постійний конфлікт між креативністю та організацією. Здійснюється порівняльний історичний аналіз так званої «організаційної» або «індустріальної» та «креативної» або «постіндустріальної» епохи. Розглядається роль креативного класу у розвитку та соціальних змінах американського суспільства новітнього часу. Аналізується питання становлення та розвитку креативного класу в сучасному українському суспільстві, визначаються особливості та труднощі цього процесу. Акцентується увага на необхідності державної підтримки становлення вітчизняного креативного класу, його зміцненні та зростанні.

У статті розкрито вплив технологій четвертої індустріальної революції (роботизації, автоматизації, діджиталізації виробництва) на процеси соціального й матеріального розшарування в умовах постіндустріального суспільства, поляризацію у доходах між різними верствами населення у залежності від доступності для них інноваційних технологій, загрозу зростання масового безробіття як в країнах центру світ-системи, так і в країнах її периферії. Доведено ефективність використання механізмів безумовного базового доходу як чинника упередження і подолання технологічного безробіття, вирішення проблеми працюючих бідних, сповільнення прискореної поляризації у доходах між різними соціальними верствами, активізації купівельної спроможності громадян, подолання кризи пенсійних систем більшості країн світу, скорочення бюрократичного апарату в системі соціального захисту та ін. Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі практик впровадження безумовного базового доходу в таких країнах, як США, Норвегія, ОАЕ, де безумовний базовий дохід формувався з ренти за використання природних ресурсів. З’ясовано, що впровадження в цих країнах безумовного базового доходу стало ефективним механізмом справедливого перерозподілу матеріальних багатств і способом досягнення принципів соціальної справедливості. Поряд з цим у країнах, які розвиваються (Індія, Уганда, Намібія), введення механізмів безумовного базового доходу призвело до зростання рівня фінансової стабільності і фінансової безпеки серед його отримувачів та зумовило покращення якості боргових зобов’язань серед бідних верств населення. Встановлено, що введення механізмів безумовного базового доходу містить і ряд серйозних соціальних ризиків: зростання соціальної апатії, загальне зниження трудової активності, знецінення праці людини як такої. Водночас аргументовано, що введення безумовного базового доходу розвинутими країнами і обмеженість ресурсів на такі практики в країнах, які розвиваються, може ще більше поглибити вже існуючі диспропорції у їх соціально-економічному розвитку та зумовити стихійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих країн у країни центру світ-системи. На основі аналізу диспропорцій у соціальному розвитку сучасної української держави з’ясовано, що в Україні вже склалися умови для впровадження механізмів безумовного базового доходу: значна кількість пенсіонерів і людей з обмеженими можливостями, порівняно з працюючими; реальна відсутність середнього класу і належність левової частки населення держави до категорії бідних; концентрація суспільного багатства в руках незначної кількості олігархічних сімей і, як наслідок, величезний запит в українському суспільстві на дотримання принципів соціальної справедливості.

Мета. Узагальнення результатів європейських і українських наукових дослідженьринку текстильних матеріалів з використанням нанотехнологій щодо підтвердженої їхбезпеки і можливої токсичності та визначення потенційних ризиків.Методика. При проведенні досліджень використовували передбачені діючимидержавними стандартами методи. Виконали огляд джерел товарознавчої та медичноїінформації, здійснили моніторинг і систематизацію отриманих даних.Результати. Можна стверджувати, що у ході наукових досліджень ризиків інебезпеки наноматеріалів в текстильній промисловості, необхідно використовуватинадійні методи. Будь-які недоліки в науковій оцінці ризику викликатимуть негативнеставлення суспільства до нанотехнологій, що може призвести до сповільнення розвиткунових перспективних технологій.Проте комерційний розвиток нанотеїнологій та їх численні застосування можутьспричинити широкий спектр загроз здоров’ю людини. Наноматеріали, які вжевикористовуються в текстильній промисловості, потрапили на ринок в умовахнедостатнього екогігієнічного нагляду, який має бути побудований з урахуванням їхнетрадиційних властивостей. Враховуючи обмеженість даних щодо впливу наночастинокна організм, необхідно проводити обов’язкові фармакокінетичні та токсикологічнідослідження перед широкомасштабним їх виробництвом та використанням.Наукова новизна. Узагальнено результати європейських і українських науковихдосліджень ринку текстильних матеріалів з використанням нанотехнологій щодопідтвердженої їх безпеки і можливої токсичності та визначення потенційних ризиків.Практична значимість. Представлені результати дослідження надають підставивважати, що наночастинки з розмірами та площею поверхні близькими до частинокнадмалого розміру ймовірно будуть викликати тяжкі захворювання, а деякі ще й з довгимлатентним періодом. Враховуючи широке індустріальне розповсюдження нанотехнологій,є потенційна загроза забруднення повітря та виникнення значної загрози для населення.

С. Нурсі – відомий філософ та релігійний діяч І пол. ХХ ст. Його філософські та суспільно-політичні ідей були сформовані під впливом стагнації, внутрішніх та зовнішніх проблем Османської імперії, що доживала свої останні десятиріччя. С. Нурсі діяв в часи, коли могутня в минулому Османська імперія преживала гостру суспільну кризу. Перша Світова війна відкрила очі всього мусульманського світу на реальну могутність Європейської індустріальної машини. Логічно, що це викликало хвилю обурення старими порядками, намагання відійти від своїх споконвічних традицій. Але зараз ми чудово знаємо, що дивіз: «Весь мир насилья мы разрушим. До основанья, а затем. Мы наш, мы новый мир построим» не працює так, як хотіли б того радикальні реформатори. Пік суспільно-політичної активності Саїда Нурсі прийшовся на першу чверть ХХ ст., часи тріумфу народних сподівань на рішучі зміни в країні, які так і не відбулися. Згідно із власною філософією, навіть у часи тотальної бюрократії та погіршення становища у Османській імперії, він добився дозволу та кошт на впровадження своїх освітянських ідей. Будучи дійсно мудрою людиною, Саїд Нурсі вважав, що від старих порядків не можна відходить, але треба змінювати їх відповідно до сучасних потреб суспільства.

Стаття присвячена проблемам правового регулювання суспільних відносин, включно зі сферою економіки, на які впливають нові загрози суспільному благополуччю (зокрема, короно вірусна пандемія, ризики цифровізації, глобальне потепління тощо). Аналізується стан зазначених відносин та їх правове регулювання. Визначаються пов’язані з цим проблеми, в тому числі збільшення кількості зловживань можливостями цифровізації (і, відповідно, порушення прав та законних інтересів учасників цифро візованих відносин), ігнорування суспільних інте-ресів (щодо необхідності забезпечення здорового і безпечного середовища для членів суспільства в умо-вах короно вірусної пандемії, значної ймовірності природних та техногенних катастроф, забруднення довкілля), посилення розшарування суспільства на багатих і бідних (в тому числі і в ракурсі цифрових можливостей), які самі по собі або в сукупності несуть значну загрозу для суспільного благополуччя.. Порушені проблеми викликані низкою факторів, частина з яких має природний характер (природ-ні катаклізми), частина – пов’язана з індустріально-інноваційним шляхом розвитку людства, що має негативний вплив на екологію та/або породжує відповідні ризики (забруднення довкілля, техногенні ка-тастрофи, ризики цифровізації та низки інновацій), інші – зумовлені людським фактором (пріоритет приватних інтересів над суспільними, ігнорування соціально відповідальної поведінки), недостатньою ефективністю державної політики, включно з правовою, та її реалізацією. Усе це свідчить про склад-ність порушених проблем і необхідність їх комплексного вирішення за участі представників низки наук (природничих, соціальних, юридичних), вжиттям комплексу заходів, включно з правовими, що передба-чають вдосконалення правового регулювання зазначених відносин шляхом закріплення низки нових прав та обов’язків (цифрових зокрема), заборони зловживати не лише правами, а й можливостями, акценту-вання правової політики держави на встановлення правил, спрямованих на запобігання нових загрозам, зменшенню їх негативних наслідків, стимулюванню критично необхідних в таких умовах видів діяльнос-ті та соціально-відповідальної поведінки учасників суспільних відносин. Ключові слова: загрози суспільному благополуччю; загрози природного характеру; загрози, пов’язані з діяльністю людини; ризики цифровізації; зловживання правами та можливостями; баланс прав та обов’язків; економіко-правова політика; вдосконалення правового регулювання.

Переживаючи перехід від індустріальної моделі економіки до «економіки послуг», вітчизняна краєзнавча освіта має при цьому враховувати світову практику та існуючі тенденції: глобалізацію культури та туристифікацію українського простору, підготовку фахівців-краєзнавців через компетентнісну модель навчання, діджиталізацію освітнього процесу, збільшення дослідницької роботи студентів тощо. Розуміючи міждисциплінарну природу краєзнавчих знань, умінь та навичок, ми повинні комплексно дослідити сучасний процес їх формування, виокремити ключові суб’єкти цього процесу та дослідити їх вплив один на одного. Саме через такий структурний аналіз ми можемо здійснити спробу обґрунтування корекції форм та змісту освітніх програм краєзнавчого циклу у вищих навчальних закладах задля приведення їх у відповідність до актуальних вимог часу та суспільства. У статті розглянуто поняття «краєзнавчі компетентності» у контексті його міждисциплінарної структури. Обґрунтовано цілісність та взаємообумовленість «краєзнавчих компетент­ностей» як єдиного інтегрального поняття. Досліджено актуальну специфіку функціональних взаємозв'язків між секторами формування краєзнавчих знань. Виділено та пояснено значення структурних секторів у процесі формування краєзнавчих компетентностей у студентів закладів вищої освіти (ЗВО): предметний, дидактичний, науково-педагогічний та глобалізаційно-полікультурний. Коротко проаналізовано роль та значення глобалізаційно-полікультурного блоку краєзнавчих знань у майбутньому розвитку краєзнавства як трансдисциплінарного науково-освітнього напрямку, окреслено поле майбутніх досліджень у цьому аспекті. Ключові слова: краєзнавство, краєзнавчі компетентності, компетентнісна модель, краєзнавчі знання, міждисциплінарність, вища освіта.

Світова громадськість перебуває в процесі трансформації, що проявляється на різних рівнях, у різних формах; сягає різного рівня глибини та інтенсивності; призводить як до позитивних, так і негативних наслідків. Одним із негативів є зниження життєвого рівня великої частини населення, а позитивом – активний пошук людиною себе в цьому новому «цифровому» світі. Нове мислення, нові знання та ідеї забезпечують новизну поступу, поєднують людей в групи, класи, суспільства, здатні по-новому забезпечувати розвиток. Метою статті, відповідно, постало: дослідити систему становлення креативного класу як новаторів думки, ідеї, інновації, поступу. У статті розкрито змістове наповнення поняття «креативність» через показники інформації, ідеї, творчості, знань та новаторства. На основі дослідження причин збільшення уваги до креативності як процесу, що охопив світовий розвиток, дійшли до висновку про закономірність концентрації досліджуваного явища в трансформаційних умовах, що забезпечує пошук «оптимального» та інтенсифікує перехід до «економіки знань». Аналізуючи форми застосування креативності, звернули увагу на кінцевий продукт – інновації, за рахунок яких стали розвиватися креативні індустрії, відбувся процес формування креативного класу. У статті проаналізовано систему формування креативного класу, креативних індустрій як вагомих механізмів подолання проблеми перехідного етапу від індустріальної до інформаційної економіки, як форми нової зайнятості населення, як напрямку єднання творчих, ініціативних, талановитих та ідейних людей. Досліджуючи процес функціонування креативних індустрій, звернули увагу на їх поєднанні з системою «розумної спеціалізації», що в результаті забезпечує перехід до інформаційної економіки. Креативні індустрії забезпечують формування креативної економіки, яка була розглянута як нова модель зростання за рахунок людського капіталу. Уважаємо, що вдале поєднання людського капіталу з елементами «розумної спеціалізації» гарантує оновлений розвиток регіонів, сприяє приходу інвестицій як в економічні, так і в соціальні процеси, забезпечуючи, тим самим, формування соціоекономіки. У форматі соціоекономіки креативність виступає формотворчим елементом, забезпечуючи особистісне становлення людини з її реалізацією пріоритету «бути», а не лише «мати». У результаті проведеного дослідження прийшли до висновку, що процес становлення креативного класу та розвитку креативної економіки в великій мірі залежить від людини, суспільства та вмілої державної політики.

Наша доба характеризується невпинним розвитком міст і виникненням проблем, пов'язаних із взаємовідношеннями природи і суспільства. Одна з цих проблем – суперечність між зростанням міст, з одного боку, і прагненням зберегти живу природу та зв'язок людини з нею в міських і приміських територіях – з іншого. Сьогодні здебільшого процес урбанізації у світі відбувається екстенсивним шляхом, що властивий для аграрних у минулому країн. Його особливостями є швидкі темпи збільшення міського населення і виникнення багатьох нових міст. За екстенсивного шляху розвитку урбанізації зростання міст і формування міських структур залежить насамперед від потреб матеріального виробництва і, зокрема, екстенсивного характеру розвитку продуктивних сил суспільства. Це зумовило зростання інтенсивності та масштабів антропогенного впливу на природне довкілля і наблизило до небезпечного рубежу локальних і регіональних екокриз, практично до повсюдного посилення загрози катастрофічного руйнування середовища життя людей. Під час вирішення проблем природокористування доводиться виходити з визнання неможливості повного запобігання сьогодні й у майбутньому антропогенного впливу на природне середовище навіть за умови вдосконалювання виробництва й інших сфер людської діяльності. Тому на перше місце варто висувати здійснення системи заходів, спрямованих на збереження і відновлення природних ресурсів і якості довкілля, що запобігають прямому чи непрямому впливу наслідків урбанізації на природу і здоров'я людини. У містах і міських індустріальних агломераціях найвиразніше зосереджені різні види діяльності людини й різні форми соціо-економічної активності, в них фокусується найсильніший антропогенний вплив на внутрішнє середовище біогеосфери. Оскільки обґрунтованої теорії техногенезу та урбогенезу досі не існує, запропоновано власне бачення суті технічних, технологічних та урбаністичних систем з позиції як екології (екоцентризму), так і антропоцентризму. Для вирішення проблеми адекватної оцінки генези проблем міського довкілля та захисту екосистем від техногенезу сформульовано засадничі визначення, що таке технічні системи, технологічні системи та екосистеми. Розуміння природи цих систем, мети їх створення та функціонування дає реальні, науково-обґрунтовані важелі керування процесами, що теоретично можуть бути засадами гармонізації зазвичай протилежних причин існування цих систем. Описано різноманітні впливи техносистем на екосистеми і, навпаки, екосистем, або їхніх окремих компонентів на техносистеми. Показано до чого може призвести втрата людиною керівної ролі у цих процесах. Доведено, що якість або параметричні особливості урбанізованого довкілля є емерджентним синергетичним результатом інтегрального впливу кожного з його технічних, технологічних, біотичних компонентів і самої людини на біогеосферу.

Вступ. Зміни в суспільстві характеризується переходом від індустріальної епохи й аналогових технологій до епохи знань і творчості, що базується на цифрових технологіях та інноваціях. Все більших обертів набирають дистанційна робота і навчання. Пацієнти все частіше звертаються по допомогу до соціальних мереж, а лікарі можуть працювати з дому так само ефективно, як із ординаторської лікарні – за наявності потрібних технологій, правильного підходу до управління і культури спілкування.Мета. Вивчення особливостей дистанційного опитування, побудова діагностичних висновків на основі дистанційної оцінки симптомів і синдромів,встановлення нозологічної форми захворювання і спрямування пацієнта до відповідного спеціаліста (нефролога). Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Наведено і проаналізовано конкретний клінічний випадок синдрому артеріальної гіпертензії у пацієнтки з полікістозом нирок. У нашої пацієнтки – кілька років підвищений артеріальний тиск, але УЗД нирок зроблено лише через 4 (!) роки після першого гіпертензивногокризу, крім того, вперше УЗД нирок зроблено у віці 58 (!) років. Відомо, що першою ознакою розвитку ниркової недостатності є артеріальна гіпертензія.Саме тут важливо зауважити, що пацієнти за наявності поганого самопочуття звертаються до соціальних мереж за порадами. Але діагноз полікістозунирок може бути встановлений лише сучасними інструментальними методами і поради із соціальних мереж щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів з ураженнями нирок є некоректними. Наша пацієнтка звернулася на сторінку КНП КМЦ нефрології та діалізу, була запрошена до Центру і оглянута лікарем-спеціалістом, де їй була надана високоспеціалізована допомога.Допомога хворим полягає у проведенні симптоматичної та ренопротекторної терапії, завданням якої є стабілізація АТ (зниження принаймні до показника 130/90 мм рт. ст.) і купірування запалення ниркової тканини. При термінальній стадії ниркової недостатності зберегти пацієнту життя можуть тільки перитонеальний діаліз, гемодіаліз і трансплантація донорського органу.Висновки. Таким чином, синдромний підхід є етапом нозологічної діагностики, тобто виявлення сутності певної хвороби. Дистанційне оцінювання провідного клінічного синдрому (у даному випадку, симптоматичної артеріальної гіпертензії) лікарем-спеціалістом може встановити дебют нефрологічного захворювання і попередження прогресування хвороб нирок, зокрема, полікістозу нирок.

Thepurposeof the article is to represent changes in the understanding and implementation of the idea of personal agency of schoolchildren inherent in Ukrain-ian pedagogical discourse and actual practice of educa-tion institutions in the XXth century. The above has for-warded the research to the following areas of concern: to establish the dynamics of a cognitive-creative pro-cess of generating and implementing the idea of agency given its philosophical, psychological, educational-po-litical and pedagogical-technological context; to create a general infographic periodization of the development of the idea of agency based on comparing profiles of agency of schoolchildren of the studied period in a particular territory. Methods: To solve the research tasks, the author has used interpretational methods, particularly genesis one, that has made it possible to conclude about the development patterns of the ideaof personal agency in the scientific-pedagogical dis-course and introduced models of schoolchildren’s edu-cation and upbringing; the modelling of the pro-gress of the idea contributes to finding out the logic of its generating and transformation; a discourse-anal-ysis for the identification of a socio-cultural dimension of the agency-related issues in the pedagogical ideas of the XXth century; a comparative analysis to com-pare agency profiles in the defined periods. Results.Development patterns and introduction of the idea of a pupil’s personal agency are studied within three dimensions: philosophical-psychological (methodolog-ical), the coordinate system of which is a civilizational type of personality (classical, modern, postmodern), and society (monarchical, industrial, democratic, infor-mation technology); educational and political, which is rendered on the axes of state reforms and pedagogical (including innovative) schools; pedagogical-techno-logical covering, on the one hand, the content-process aspect of educational, developmental and pedagogical effect of a teacher and, on the other hand, an effec-tive-evaluation aspect of the pedagogical influence represented by new formations of a pupil and changes in the pedagogical situation. Conclusions.A logic of the development of a child’s agency in the domes-tic educational theory and practice of the XXth century is rendered under the framework of shaping visions of agency as a cultural demand of the socio-histori-cal formation, a generic feature of a representative of the civilization, a component of pedagogical ideal, competencies and a specified level of a child’s devel-opment (a social demand for education), a note on his social role as a means of involving the child into the educational process, an opportunity for his self-re-alization. The key trends of the development of the idea of a pupil’s agency concern the changes in socio-his-torical formations and cultural-psychological type of community and psychological type of a personality belonging to a specific epoch, worldviews and educa-tional paradigms, theoretical substantiation of a new pedagogical thesaurus and technology innovations in education institutions. Keyw ords:agency, theoretical-applied knowledge, logic of idea development, determination and transfor-mation of idea, agency profile, educational process. Метою статті є репрезентація закономірних для українського педагогічного дискурсу і реальноїпрактики діяльності закладів освіти ХХ століття змін в осмисленні та втіленні ідеї суб’єктності особистості учнів. Означене зорієнтувало дослідження на такі проблемні напрямки: встановити динаміку когнітивно-креативного процесу генерування та впровадження ідеї суб’єктності з урахуванням її філософського, психологічного, освітньо-політичного та педагогічно-технологіч-ного контексту; створити загальну інфографіку періодизації розвитку ідеї суб’єктності на основі зіставлення профілів суб’єктності учнів досліджу-ваного періоду на окресленій території. Методи.Розв’язування дослідницьких завдань передбачало використання інтерпретаційних методів, зокрема, генезного, що уможливило висновки про закономірності розвитку ідеї суб’єктності особистості в науково-педагогічному дискурсі та впроваджених моделях навчання і виховання учнів; моде-лювання розвитку ідеї, щоб встановити логіку їїгенерування та трансформації; дискурс-аналізу для виявлення соціокультурного виміру суб’єк-тнісної проблематики в педагогічних ідеях ХХ століття; порівняльного аналізу з метою зіставлення профілів суб’єктності у виокремлених періодах. Результати. Закономірності розвитку та впро-вадження ідеї суб’єктності особистості школяра розглянуто в трьох площинах: філософсько-пси-хологічній (методологічній), системою координат якої є цивілізаційний тип особистості (класична, модерна, постмодерна) та суспільства (монархічне, індустріальне, демократичне, інформаційно-тех-нологічне); освітньо-політичній, розгорнутій на осях державних реформ та педагогічних (зокрема, і новаторських) шкіл; педагогічно-технологічній, яка охоплює, з одного боку, змістово-процесний бік навчального, розвивального та виховного впливів педагога, та з іншого – результатно-оцінний бік педагогічного впливу, представлений новоутво-реннями учня та змінами педагогічної ситуації. Висновки. Логіка розвитку ідеї суб’єктності учня у вітчизняній освітній теорії та практиці ХХ століття представлена в межах формування уявлень про суб’єктність як культурну вимогу суспільно-історичної формації, типову ознаку представника цивілізації, складову виховного ідеалу, компетентностей і нормативного рівня розвитку школяра (суспільний запит освіті), припис щодо його соціальної ролі, як засіб залучення учня до освітнього процесу, можливість його особистісної самореалізації. Провідні тенденції розвитку ідеї суб’єктності учня стосуються змін суспільно-історичних формацій і культурно-психологічного типу спільноти та психологічного типу особистості відповідноїепохи, світоглядних позицій та освітніх парадигм, теоретичного обґрунтування нового педагогічного тезаурусу та технологічних інновацій у закладах освіти.Ключовіслова: суб’єктність, теоретико-прикладне знання, логіка розвитку ідеї, детермінація та трансформація ідеї, профіль суб’єктності, освітній процес.

Сьогодні в межах універсального міжнародного права досить активно розвиваються регіональні міжнародно-правові підсистеми. У статті розглянуто питання віднесення традиційного суспільства до складників регіональних міжнародно-правових підсистем. Здійснено аналіз поняття регіональної міжнародно-правової підсистеми, традиційного суспільства. Так, регіональна підсистема є сукупні-стю держав, що об’єднані географічним фактором, наявністю спільних інтересів, що лежать в осно-ві дій держав у підсистемі, наявністю загальних інститутів, організацій, асоціацій та норм у різних сферах людської діяльності (економіка, торгівля, безпека, політика). Держави підсистеми поєднують подібну культуру та загальний історичний досвід. Поділ світу на регіональні підсистеми та регіони виходить із широкого визначення регіону. Гео-графічні макрорегіони: Азія, Америка, Європа, Австралія та Океанія, регіони (субрегіон) поділяють той же принцип. Громадський уклад в ньому характеризується жорсткою становою соціальною ієрархією, існуван-ням стійких соціальних спільнот (особливо в країнах Сходу), особливим способом регуляції життя су-спільства, заснованому на традиціях, звичаях.У статті надана характеристика традиційного суспільства, визначені характерні ознаки. Так, тра-диційне суспільство (або індустріальне) – це найтриваліша із трьох стадій, її історія нараховує ти-сячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції спо-собом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Поведінка індивідів в такому суспільстві регламентується звичаями, нормами, соціальними інститутами. Звичаї, норми, інститути, освячені традиціями, вважаються непорушними, не допуска-ють навіть думки про їх зміну.На прикладі деяких країн з елементами традиційного суспільства визначена їх роль у міжнарод-них відносинах.

Стаття присвячена формулюванню концепції інтелектуальної економіки як відповіді на необхідність систематизації і інтеграції існуючого наукового доробку з метою виявлення та пояснення закономірностей функціонування економічних агентів в нових техніко-індустріальних умовах на завершальному етапі трансформаційних перетворень четвертої науково-технічної революції. В результаті дослідження визначено, що ми сьогодні знаходячись наприкінці п’ятої довгої хвилі, одночасно перебуваємо в процесі переходу до шостого техніко-технологічно укладу – неоіндустріального, передумовами трансформації економічної системи в умовах якого є: інкрементальна ентропія техніки і технологій у всі сфери людського життя; завершення четвертої індустріальної (інформаційної) революції; глобалізація; інтелектуальна і технологічна трансформація продуктивних сил, обміну та грошового обігу; трансформація економічних агентів та закономірностей їх взаємодії тощо. А, нова структура вартості, новий ключовий ресурс розвитку, новий тип зв’язку і комунікації, нові суспільні цінності, а також трансформація споживчої поведінки тощо дають підстави заключати про становлення нової економічної системи – інтелектуальної економіки. При цьому вважаємо, що креативна економіка та економіка знань, є складовими частинами інтелектуальної, оскільки є результатом втілення відповідних форм інтелектуального капіталу, а цифрова економіка, трансформувавши постіндустріальне суспільство, стала об’єктивною основою становлення неоіндустріальної ери.

Проаналізовано суть терміну демократії та зміни ролі критерію просторової організації населення в інформаційному суспільстві. Підкреслено роль швидкості комунікації в соціальному світі. Досліджена можливість управління державою у віртуальному просторі Інтернету та набуття дійсної свободи та прямої демократії. Проаналізовано концептуальне підґрунтя виникнення поняття електронної демократії та виявлені особливості публічного управління в індустріальну та інформаційну епоху. Систематизовані основні концепції електронної демократії та здійснено порівняння їхнього змісту. Підкреслена увага політичних кіл, а не тільки наукових, до ролі інформаційно-комунікативних технологій в управлінні, в тому числі до ролі електронної демократії. Доведений ієрархічний зв’язок понять електронної демократії та електронного урядування.

Сьогоденні цифрові технології стали базою для створення нових продуктів, цінностей, властивостей та, відповідно, основою отримання конкурентних переваг на освітньому ринку. Відбувається «цифровий перехід» від свого роду «аналогових» систем і процесів індустріальної економіки та інформаційного суспільства до «цифрової» економіки та «цифрового» суспільства. Рушійною силою цифрової економіки є людський капітал — тобто знання, таланти, навички, вміння, досвід, інтелект людей. З метοю інтеграції у світοві прοцеси у 2016 рοці Кабінет Μіністрів України презентував прοект «Цифрοвий пοрядοк денний України до 2020 року» («Digital Agenda for Ukraine 2020»), а 17 січня 2018 рοку на засіданні Уряду було схваленο Кοнцепцію та План дій розвитку цифрοвοї екοнοміки в Україні дο 2020 рοку. Документ визначає ключові політики, першочергові сфери, ініціативи та проекти «цифровізації» України на найближчі 3 роки: розвиток цифрової інфраструктури — широкосмуговий інтернет має бути по всій території України; цифровізація освітніх процесів і стимулювання цифрових трансформацій у системі освіти, медицині, екології, безготівковій економіці, інфраструктурі, громадській безпеці, на транспорті тощо