Journal articles on the topic 'Індивідуальні цілі'

В оглядовій статті йдеться про безпосередній зв’язок між рівнем економіки, соціальної сфери та освіченості суспільства. Доведено, що вмотивоване набуття та постійне оновлення знань стає вирішальним чинником конкурентоспроможності будь-якої організації. У сучасних умовах реальність вимагає постійного розвитку та самовдосконалення. Освіта є значною частиною і водночас визначальним фактором людської діяльності. На сучасному ринку праці це необхідна умова професійної адаптації, гнучкості, ефективності та конкурентоспроможності. Проаналізовано конструкти процесуальної андрагогічної моделі М. Ноулза, сукупність яких візуалізовано у трьох вимірах: цілі і завдання у навчанні (Goals and Рurposes for Learning); індивідуальні та ситуативні відмінності (Individual and Situational Differences); основні принципи навчання дорослих (Core Adult Learning Principles). Цілі навчання, представлені у моделі, визначені трьома основними категоріями (інституційним (Institutional Growth), суспільним (Societal Growth) та індивідуальним розвитком (Individual Growth). Кола моделі взаємопов’язані, що дозволяє цілісно сприймати і сам тривимірний процес навчання дорослих і бачити його особливості. Представлено сутністіні відмінності андрагогічної моделі навчання М. Ноулза, які передусім полягають в активному залученні тих, хто навчається, на усіх етапах навчання. Обґрунтовано, що на практиці поєднання цілей, а також дотримання андрагогічних принципів, представлених у моделі, в сучасних умовах корпоративного навчання забезпечую успіх. У висновках автор підкреслює, що на практиці будь-які теоретичні моделі не здатні повною мірою відобразити реалії освіти дорослих, оскільки практика навчання дорослих, завжди багатша і менш чітка, ніж її теоретичні моделі. Key words: Малколм Ноулз, андрагогічна модель, неперервне навчання, професійний розвиток.

У статті розглянуто передовий досвід канадських освітян щодо стратегій та методів формування умінь і навичок XXI століття у креативному освітньому середовищі на основі сучасних цифрових технологій та автентичних аудіоресурсів. Здобуття вищої освіти не гарантує високої конкурентоспроможності випускників навчальних закладів на ринку праці. Нині сучасна система освіти не може обмежуватися підготовкою фахівців тільки в традиційних формах і вимагає звернення до когнітивних механізмів засвоєння і набуття знань. Діяльність людини нерозривно пов’язана sз зовнішньою (фізичною) та внутрішньою (психічною) сторонами (мотиваційною, пізнавальною та регуляторною). Для досягнення успіху в сучасних реаліях визначальною характеристикою навчального процесу постає орієнтація на когнітивний та особистісний розвиток студентів. Мета дослідження – всебічний аналіз передового педагогічного досвіду закордонних колег щодо впровадження інноваційних технологій у навчальний процес. Когнітивні механізми описано як вищі функції мозку та індивідуальні психологічні здібності людини, які потребують відповідних технологій та методів навчання. Розвиток критичного та творчого мислення тісно пов’язаний з використанням таксономії Блума, ієрархічного впорядкування когнітивних навичок за допомогою дієслів планування. Ґрунтуючись на практиці застосування, викладачі планують освітні цілі та завдання, проєктують конкретні методологічні кроки та досягають високих результатів навчання. Узагальнено міжнародний досвід на прикладі пілотного проєкту канадської радіомовної корпорації «Підкасти в класі». Наголошено, що методичні матеріали мають чітко вимірювані цілі, включають ресурси діяльності, як-от плани уроків, слайд-шоу, аудіо для завантаження, тексти епізодів, наочність для занять, бонусні міні-епізоди. Апробація інноваційних ресурсів та методики свідчить, що складники креативного освітнього середовища, сучасні цифрові інструменти, автентичні аудіоресурси сприяють розвитку когнітивних та інтелектуальних здібностей студентів, формують сучасні ключові компетенції: абстрактне та критичне мислення, творчість, саморефлексію, особистісний ріст, автономність.

У статті визначені особливості застосування методики змішаного навчання (blended learning) в процесі іншомовної підготовки майбутніх вчителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти Польщі та Чехії. Здійснено аналіз публікацій європейських, здебільшого польських і чеських, вчених-дидактів, які досліджують різні методики комп’ютерної підтримки вивчення іноземних мов. Наведено основні подібності та відмінності між традиційним, електронним і змішаним навчанням іноземним мовам. Показано, що вивчення іноземної мови значно спрощується за умови використання сучасних ІКТ, які дають можливість поєднати технічні та гуманітарні науки, що, своєю чергою, дає можливість створити відповідне середовище для вивчення мови, поєднати традиційні та інноваційні методи вивчення мови. Використання змішаного навчання (blended learning), в основі якого знаходиться концепція об’єднання аудиторного навчання і технологій електронного навчання, створює сучасному викладачеві необмежені можливості в процесі викладання предмету іноземна мова професійного спрямування. Завдяки гнучкості та доступності, даний метод навчання дозволяє розширити можливості студентів, прийняти до уваги індивідуальні потреби, ритм і темп засвоєння матеріалу, який вивчається; стимулювати утворення активної позиції студента, підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності; зробити процес навчання більш індивідуальним і в той же час персоналізувати навчальний процес. Це допомагає студенту самостійно визначати свої цілі та методи їх досягнення, в той час, як викладач виступатиме в ролі наставника. При розробці курсу за методикою blended learning викладачеві необхідно враховувати багато важливих елементів, щоб забезпечити якість та ефективність навчальної програми, на якій базуються цей курс. Процес розробки, як правило, відбувається у кілька етапів: докладне планування курсу; розробка навчальних матеріалів; розміщення розроблених матеріалів на платформі електронного навчання. За умови правильного розроблення та організації навчання за методикою blended learning, студенти отримують можливість навчатися в своєму власному темпі, в зручному місці та в зручний для них час, а також можливість брати на себе персональну відповідальність за власне навчання. Найбільша перевага комплементарних навчальних курсів полягає в тому, що вони ставлять студента в центр процесу викладання та навчання.

Актуальність статті. На сучасному етапі розвитку жіночого ган- дболу рейтинг провідних національних збірних команд є основним складником на міжнародній арені. Незважаючи на це, рівень під- готовки гандболісток і результати їхньої змагальної діяльності не завжди відповідають рейтингу збірних команд. Усе це свідчать про потребу аналізу й обґрунтування їхніх результатів змагальної діяль- ності на європейському форумі. Мета статті – проаналізувати індивідуальні показники завершаль- них тактичних дій як чинників ефективності змагальної діяльності жіночих національних збірних команд на чемпіонаті Європи з ганд- болу 2020 року. Матеріал і методи: теоретичний аналіз та узагальнення науко- во-методичної літератури й технічних протоколів у мережі Інтернет; метод системного аналізу; хронологічний метод; методи математич- ної статистики. Результати. Прогрес гри команд визначається на підставі об’єк- тивних результатів змагальної діяльності гандболісток. На груповому, основному й фінальному етапах чемпіонату Європи 2020 року з ган- дболу в змагальній діяльності гравців визначено кількість кидків, які досягли цілі: з 6-метрової лінії та їх ефективність (384 закинуті м’ячі, ефективність – 83,7%, найкращий показник – 23 закинуті м’ячі з 26 кидків, 88,5%), з далекої відстані (із-за 9-метрової лінії) (від- повідно, 553, 39,1% та 28, 77, 36,4%); з крайніх ігрових позицій (відповідно, 654, 57,5% та 25, 20, 80,0%), атаки швидким відривом (відповідно, 279, 70,3% та 21, 26, 80,6%), атаки швидким проривом (відповідно, 255, 26–68,7% та 18, 27, 66,7%). Ефективність викори- стання технічних і тактичних дій гандболістками у матчах із своїми опонентами сприяє підвищенню як їхнього рівня змагальної діяльно- сті, так й успіху національної збірної команди. Висновки. Аналіз індивідуальних показників завершальних так- тичних дій як чинників ефективності змагальної діяльності в провід- них національних збірних команд світу дав змогу, з одного боку, знати модельні показники гри кваліфікованих гандболісток і команд, а з іншого – намітити шляхи вдосконалювання цих показників у трену- вальному процесі при підготовці до змагань найвищого рівня. Отри- мані результати нададуть експертам з гандболу цінну інформацію про загальні тенденції розвитку сучасного гандболу, а також конкретні відмінності між національними федераціями в Європі.

У статті розглянуто поняття навчальної автономії в контексті вивчення іноземної мови та здійснено дослідження готовності здобувачів вищої освіти до автономії. Визначено, що автономія означає здатність до відповідальної й продуктивної навчальної діяльності та надає здобувачам вищої освіти більшої свободи у виборі матеріалів, ресурсів, стратегій вивчення іноземної мови, враховуючи їхні індивідуальні потреби і можливості, водночас передбачаючи особистий контроль за змістом, процесом та результатами навчання. Наголошується, що навчальна автономія притаманна суб’єктам освітнього процесу, які здатні визначати власні навчальні потреби та цілі, вміють самостійно планувати свою навчальну діяльність, обирати та застосовувати різноманітні стратегії, готові критично оцінювати результати, покладаючись на рекомендації викладача, та брати відповідальність своє навчання. Проведене опитування щодо готовності здобувачів освіти першого рівня до автономії у вивченні іноземної мови показало їх низьку здатність вибирати навчальні матеріали, ресурси та стратегії вивчення іноземної мови, а також планувати навчальну діяльність самостійно. Водночас виявлено низький відсоток студентів, здатних встановлювати зв’язки між вивченим і новим матеріалом, оцінювати обсяг вивченого матеріалу, вчитися впевнено без викладача. Опитування також продемонструвало низьку готовність респондентів сприймати зміни в навчальному процесі та недостатню вмотивованість. Автори розглядають мотивацію як важливий чинник розвитку навчальної автономії. Навчальна автономія у вивченні іноземної мови передбачає наявність у здобувачів освіти стійкої мотивації, впевненості у своїх можливостях, відповідального ставлення до процесу та результатів навчання. Зазначається, що внутрішня та зовнішня мотивація може вплинути на кінцевий результат вивчення іноземної мови. Робиться висновок, що оволодіння компетентністю навчальної автономії є одним із пріоритетних завдань вищої освіти, оскільки відповідає потребам суспільства у фахівцях, здатних автономно здобувати знання, навички та вміння, адаптуватися до постійно змінюваних умов.

Нагальною науковою та прикладною проблемою сучасного фізичного виховання в закладах вищої освіти є обґрунтування системного підходу до навчання студентів плаванню, що враховуватиме наявний досвід та сучасні вимоги, студентоцентризм процесу та об’єктивність критеріїв оцінювання. Мета – обґрунтувати підсистему постановки та реалізації цілей навчання студентів закладів вищої освіти плаванню в умовах фізичного виховання. Були використані такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення, вивчення документальних матеріалів, соціологічні методи опитування (анкетування), системний аналіз. Результати. Однією з перших моделей побудови цілей зазначено SPIRO (Дж. Джонсон, 1972 р.). Модель GROW побудована за переліком ефективних питань, кожне із яких є елементом цієї моделі та передбачає відповіді на певні послідовні питання. Іншим сучасним інструментом визначення цілей, що встановлений на основі вивчення наукових даних, є метод «Сітка цілей» (“The GOALS GRID”). Цей кібернетичний інструментарій був розроблений для вищої ланки управління, а саме для формування сукупності стратегічних цілей. Одним із найбільш розповсюджених управлінських інструментів для постановки цілей у сфері фізичної культури і спорту є застосування моделі SMART. У контексті запропонованої нами системи навчання плаванню ми піддали критичному аналізу цілі відповідно до кожного з критеріїв моделі SMART. Висновки. Суть застосованого методологічного підходу полягала в тому, що студенти, які об’єктивно мають різний рівень підготовленості при вступі до закладу вищої освіти, повинні мати доступні та досяжні для себе завдання при проходженні навчального матеріалу. Це, безперечно, стосується і навчання плаванню, де, окрім знань студентів, обов’язково повинні враховуватися наявні уміння та навички, вихідний рівень фізичної підготовленості та функціональних можливостей, а також індивідуальна вмотивованість до відповідного виду діяльності тощо. Запропоноване обґрунтування системи постановки цілей дає підстави стверджувати про можливість утворення кількох індивідуальних траєкторій навчання плаванню за поставленими цілями діяльності залежно від вихідного рівня підготовленості та індивідуально-мотиваційного спрямування діяльності студентів ЗВО.

У даній статті представлено новий теоретико-емпіричний розгляд цільової спрямованості особистості студента з наголосом на ролі психологічної освіти в її розвитку. Цільова спрямованість в даному досліджені розглядається за допомогою таких прикмет, як системність, стійкість, ієрархічність, та має зв’язок з усією системою характеристик особистості. Аналізу підлягали такі можливості студентів як: визначення мети шляхом усвідомлення того, що має бути досягнуто, передбачення способу його досягнення, а також здатність підпорядковувати вчинки та дії обраній цілі, неухильне прагнення до неї, яке проявляється в умінні тривалий час зберігати мету й організувати свою поведінку для її здійснення. Охарактеризовано позиції особистості (егоцентрична, раціональна, альтруїстична), які супроводжують прояви цільової спрямованості різного ступеня (низький, середній, високий). Егоцентрична позиція передбачає задоволення біологічних і матеріальних потреб, меркантильно-утилітарну мотивацію. Раціональна позиція полягає у задоволенні соціальних потреб, прагматичній та престижній мотивації. Альтруїстична позиція визначається як задоволення духовних потреб при творчій та внутрішній мотивації відповідно до здійснюваної діяльності. На підставі аналізу результатів розвитку цільової спрямованості особистості студентів на різних курсах навчання за спеціальністю психологія було встановлено, що студенти четвертого року навчання мають вищі показники альтруїстичної та раціональної позиції. У них простежується позитивне ставлення до себе, до оточуючих людей, розуміння їх потреб та проблем, бажання допомогти, підвищення емоційної стійкості до високого та середнього рівнів, позитивні зрушення у прийнятті власних недоліків, сприйнятті власного Я-образу, підвищення рівня самостійності та організованості, самовизначення в житті, розвиток вміння ставити конкретні цілі та вчасне їх виконання, підвищення рівня навчальної мотивації.

У статті проведено аналіз впливу захисних властивостей засобів індивідуального броньованого захисту на витрату боєприпасів для пораження захищеної цілі. Досліджується зміна очікуваної кількості патронів, необхідної для ураження захищеної цілі в залежності від виду зброї, типу патрону на відстані ефективної стрільби зі стрілецької зброї. Дано огляд залежності імовірності пораження захищеної цілі та очікуваної кількості патронів, зроблено висновок, щодо впливу класу захисної структури бронежилета на витрату патронів різних калібрів. Розглянуто актуальність пораження захищених цілей противника засобами індивідуально броньованого захисту виготовлених з високоякісних полімерних матеріалів: “Арус” і “Русар”. Результати роботи можуть бути використані для обґрунтування правил стрільби по захищених цілях, а також при уточненні таблиць стрільби зі стрілецької зброї: розрахунків кількості патронів, необхідних для пораження одиночної захищеної цілі.

Статтю присвячено дослідженню мотивації серед курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, як одного з найважливіших компонентів для досягнення високого рівня фізичної підготовленості. Дослідження опирається на аналіз попередніх результатів, які стосуються діагностики мотиваційної структури особистості як основного напряму роботи. Визначено, що мотивація – це готовність людей докласти максимальних зусиль з метою досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну або групову потребу. У статті ідентифіковано фактори, які формують безпосередню мотивацію курсантів і впливають на успішність і рівень фізичного виховання. Значна увага приділяється вивченню побудови системи цінностей на мотиваційну сферу у повсякденній діяльності та викладено основні рекомендації покращення мотивуючого робочого середовища. Подано результати тестування за методикою діагностико-мотиваторів соціально-психологічної активності особистості та результати за методикою діагностики мотиваційної структури особистості. Доведено, що в основі побудови системи прогресивної мотивації буде неодноразове повторення на орієнтування на цілі, постійний вербальний контакт, пошук індивідуальної системи підготовки. Оцінено ефективність обраних заходів впливу викладача (тренера) на покращення спортивних результатів військовослужбовців. Розроблено рекомендації щодо покращення компонента мотивації у курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України.

Розглядається сутнісні прояви фундаментальних світоглядних, екзистенційних і аксіологічних зрушень, що відбуваються на рівні індивідуальної і суспільної свідомості щодо уявлень людини про себе, сенс і цілі свого життя, ціннісні пріоритети на сучасному етапі внаслідок соціокультурних трансформацій. Також аналізуються їх можливі наслідки в контексті подальшого розвитку людства.

Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.

У статті досліджується дофілософський період Античності, який характеризувався чіткою детермінацією людської поведінки, адже вважалося, що людська істота не має власної долі, оскільки існує безособова сила -доля. Тому щастя чи нещастя, успіх чи поразка не залежать від етичної сторони її вчинків, адже її дії, бажання визначаються механічно, а сам індивід не є мислячою, діяльною істотою. Встановлено, що людина не була відокремлена у дофілософській традиції як «одинична» категорія, оскільки цілковито підпорядковувалася домінуванню категорії «загального», що характерно для космоцентричної парадигми. Акцентується увага на тому, що гомерівський епос здійснив своєрідну революцію у суспільній свідомості античних громадян, адже завдяки йому відбулося вивільнення індивідуальної свідомості з колективної. «Відкриття» індивіда відбувалося спершу у гомерівському епосі, однак це дало поштовх до усвідомлення свого «я» у філософії права і звичайній людині, а не лише гомерівському герою. В межах цієї інтерпретації склалося твердження початку справедливості, законності і полісного життя. Формулюється висновок про те, що в епосі можна віднайти філософсько-правові ідеї, які стали основою подальшого розвитку індивідуалізму. До них належать епічні герої, наділені особистісними рисами; герой може діяти з урахуванням власних інтересів, ставлячи перед собою власні цілі, тобто він здатний до самовизначення, в тому числі правового; усвідомлення зумовленості своєї долі надає герою можливість власного правового вибору; відокремлення категорії «одиничного» у структурі особистості; герой завжди мислиться в однині, що є підтвердженням його індивідуальності; правові вчинки людини індивідуально-мотивовані; ідея вольової участі у здійсненні свого призначення; героїзм - це драматичний шлях боротьби за самобутність.

У статті розкрито проблему актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів як запоруки їхнього професійного зростання. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів та аналіз її впливу на процес професійного зростання майбутніх фахівців. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено поняття «ціннісно-смислова спрямованість підготовки майбутніх учителів початкових класів». Зазначено компетенції, що забезпечують спрямованість підготовки сучасного вчителя початкових класів, а саме: усвідомлення ціннісно-смислових аспектів педагогічної діяльності в сучасному суспільстві та соціальної значущості майбутньої професії, володіння мотивацією щодо організації професійної діяльності; використання різних засобів професійного самопізнання і саморозвитку; вміння проєктувати індивідуальний маршрут у педагогічній освіті; володіння способами вдосконалення професійних знань, умінь та навичок шляхом використання можливостей інформаційного середовища закладу освіти, регіону, області, країни; володіння способами розв’язання різних завдань виховання та духовно-морального розвитку особистості учнів тощо. Визначено особистісно-педагогічні цінності, в яких відображено цілі, мотиви, ідеали, установки діяльності вчителя початкових класів та його педагогічна культура: позитивне сприйняття себе як педагога і ціннісне ставлення до себе як до самоцінності; гуманістична позиція щодо дітей; потреба в особистісній і професійній самореалізації; здатність до самоосвіти, особистісної оцінки власного життєвого досвіду; потреба в індивідуально-творчому саморозвитку; володіння способами професійно-особистісного становлення; здатність коригувати умови та обставини професійно-особистісного саморозвитку; емоційно-вольова саморегуляція тощо. Доведено, що у процесі практичної підготовки студентів для актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти доцільно використовувати технологію самопроєктування як засіб професійно-особистісного становлення майбутніх педагогів.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.

У статті розкрито мету, завдання, результати і зміст навчальної програми «Грантова та проєктна діяльність» у процесі підготовки здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти. Здійснено аналіз понять «метод проєктів», «проєкт», «проєктна технологія» та «проєктна діяльність». Визначено підходи, які використовувались під час розробки навчальної дисципліни (системний, діяльністний, акмелогічний, компетентнісний, андрагогічний) та обґрунтовано доцільність такого вибору. Метою навчального курсу є формування проєктної компетентності здобувачів вищої освіти щодо розробки і реалізації наукових проєктів відповідно до норм європейської проєктної культури; забезпечення їх необхідним методологічним та методичним інструментарієм щодо ефективного виконання дослідницькоінноваційних завдань у майбутній професійній діяльності. У статті зазначено, що провідними завданнями навчальної дисципліни є такі: формування здатності до командної роботи, розроблення індивідуальної траєкторії особистісного і професійного розвитку, співпраці з міжнародною науковою спільнотою, громадськими організаціями, грантодавцями, інтеграції наукових знань та деякі інші. У результаті вивчення навчальної дисципліни здобувачі набуватимуть таких умінь та навичок: визначати цілі наукових проєктів, продемонструвати знання концепцій і методологічних підходів грантової та проектної діяльності, володіти педагогічною рефлексією для професійного самовдосконалення, застосовувати інтернет-технології, володіти знаннями і вміннями з патентознавства та захисту інтелектуальної власності, застосовувати технології проектного менеджменту та деякі інші. Провідними формами навчання визначено роботу у групах, індивідуальну та самостійну форми роботи, практичні заняття та тренінги. Серед методів реалізації запропоновано надавати перевагу інтерактивним методам навчання. Зміст програми розроблено згідно вимог теорії педагогіки, реалізується під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи. Навчальна дисципліна розрахована на 3 кредити ЄКТС (90 годин), із них С.О. Васильєва, А.В. Боярська-Хоменко 11 аудиторних – 30 годин, позааудиторних – 60 годин, та вивчатиметься впродовж двох семестрів.

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічних аспектів соціалізації учнів з особливими освітніми потребами в теорії та практиці шкільної освіти США (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Долучення України до світового досвіду соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку актуалізує питання вивчення найкращого зарубіжного досвіду в цій сфері, зважаючи на відносно нетривалу історію інклюзивної освіти в нашій державі, складність соціалізації цієї категорії дітей та надзвичайну важливість цього завдання з огляду на необхідність соціального включення та повноцінної участі всіх громадян у життя громади і суспільства. У статті схарактеризовано особливості американського досвіду соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, а саме: максимальне залучення в усі види діяльності; планування завдань соціалізації та способів їх досягнення в індивідуальній програмі; використання командного підходу; відповідність змісту і способів соціалізації соціокультурному середовищу, оскільки саме США вважаються країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні стадії розвитку інклюзивного навчання, такі як десегрегація, розширення доступу до освіти, мейнстрімінг, інтеграція та власне інклюзія. Особливу увагу зосереджено на висвітленні найважливіших чинників успішності учнів з особливими освітнімипотребами в умовах закладів загальної середньої освіти, а саме: фізичний аспект – розміщення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в одному класі із дітьми з нормотиповим розвитком; соціальний – побудова та налагодження позитивних, дружніх взаємин з іншими учнями та педагогами; освітній – урахування в процесі навчання потреб, інтересів, можливостей учнів, визначених індивідуальною програмою навчання (ІПН), яка містять чітко визначені цілі навчання дитини, його зміст, рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального матеріалу. Оскільки саме США вважається країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами, його творче запозичення дасть змогу оминути можливі помилки, заощадити ресурси та збагатити вітчизняну модель інклюзії, що лише формується.

У статті автори розкрили важливі аспекти педагогічної практики у закладах повної загальної освіти в системі підготовки майбутнього вчителя відповідно вимог освітнього ступеня «бакалавр». З опорою на особистісний і компетентнісний підходи проаналізовано цілі, завдання, зміст програми такої педагогічної практики. Наголошено увагу на значенні педагогічної практики для систематизації і апробації набутих знань і фахових компетентностей. Зміст модулів робочої навчальної програми побудовано таким чином, що кожен здобувач може реалізувати свою персональну освітню траєкторію, набути досвіду самостійного проведення навчально-виховної роботи учнівським колективом та окремими учнями закладу загальної середньої освіти. Відкритість і прозорість контрольних заходів, діагностичний і формувальний аспект оцінювання є вагомим стимулом для студентів до професійного самовдосконалення, педагогічної творчості та науково-дослідницької роботи ще на етапі здобуття вищої освіти. Авторами статті багато уваги приділено ресурсам педагогічної практики щодо розвитку активного мислення на основі сучасних наукових досягнень. Для цього передбачено елементи колаборації із структурними підрозділами закладів освіти, співпрацю з викладачами університету і вчителями-методистами, елементи взаємного навчання, групові освітні проєкти. Акцентовано увагу, що під час підготовки і звітування про результати проходження педагогічної практики студенти демонструють рівень осмислення теоретичних знань, одержаних при вивченні спеціальних та психолого-педагогічних дисциплін, досвід практичної педагогічної діяльності в реальних умовах. Важливим мотиваційним моментом у статті визначено процедуру знайомства студентів із закладом, де проходитиме практика, вчителями-методистами, сучасним станом навчально-виховної роботи у школі, з передовим педагогічним досвідом. Викладачі університету системно забезпечують індивідуальну підтримку, менторський супровід і психолого- педагогічну, методичну допомогу студентам-практикантам у розв’язанні задач навчання та виховання учнів. Особливо цікавими для студентів є завдання, пов’язані з навчальною взаємодією з учнями, вивчення їх індивідуальних та вікових особливостей. Авторами зроблено висновок про те, що педагогічна практика сприяє формуванню у студентів творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності, дає змогу набути досвіду аналізу підсумків своєї навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності за період навчання в університеті, мотивує до самоосвіти, формує критичне мислення, актуалізує потребу вивчення досвіду роботи вчителів з предметної галузі.

Мета дослідження: виявити особливості застосування МКФ в індивідуальній мультипрофесійній реабілітації пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією. Матеріали та методи. Реабілітаційний процес та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі пацієнта віком 38 років, який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації до Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру на 18-й день після проведеного йому оперативного лікування. Реабілітація цьому пацієнтові проводилась на протязі 2-х етапів тривалістю 33 і 32 дні з двотижневим амбулаторним інтервалом між ними. Для визначення проблем в стані здоров’я пацієнта використовувався категорійних профіль МКФ хворих з травмою спинного мозку. Ступінь тяжкості ураження спинного мозку визначали за допомогою шкали ASIA. Інтенсивність больового синдрому досліджували за допомогою візуально-аналогової шкали. Міру незалежності хворого оцінювали із застосуванням індексу Бартела. Сила м’язів визначалась за шестибальною шкалою (L.McPeak, 1996; М.Вейсс, 1986). Рівень спастичності м’язів оцінювався за допомогою модифікованої шкали Ашворта (Bohannon R.W., Smith M.B., 1987). Згідно госпітальної шкали (Hospital Anxiety and Depression Scale) визначали ступінь тривоги і депресії. Результати. В статті розглянуто ефективність застосування Міжнародної класифікації функціонування в індивідуальній мультипрофесійній реабілітації пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією, який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації. Показано, що застосування категорійного профілю МКФ значно прискорило виявлення основних проблем в стані здоров’я пацієнта. Встановлено, що оцінка динаміки кваліфікатора кодів МКФ дала можливість визначити ефективність реабілітаційних заходів і фіксувати результативність роботи кожного фахівця мультипрофесійної команди. Показано можливість створення підсумкового документа на основі МКФ про стан здоров’я хворого. Доведено, що використання МКФ дозволило фахівцям мультипрофесійної команди встановити цілі реабілітації і призначити комплекс реабілітаційних втручань, що в свою чергу дало можливість збільшити незалежність хворого в самообслуговуванні, покращити його мобільність та розпочати відновлення ходи. Висновки. Визначення проблем щодо функції, структури, активності і участі пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією за допомогою МКФ дозволило фахівцям мультипрофесійної команди встановити цілі для їх вирішення та призначити і виконати комплекс реабілітаційних втручань, що в свою чергу дало можливість збільшити незалежність хворого в самообслуговуванні, покращити його мобільність та розпочати відновлення ходи. Визначення категорійного профілю МКФ дозволило оцінити ефективність реабілітації пацієнта із спондилогенною шийною мієлопатією і показало кращі результати в покращенні мобільності та дещо гірші досягнення в збільшенні незалежності і відновленні ходи, що вказує на необхідність проведення подальших досліджень для вирішення вказаних проблем. Застосування міжнародної класифікації функціонування в роботі мультипрофесійної команди, дозволяє удосконалити існуючу систему надання медичної допомоги військовослужбовцям з ураженням спинного мозку, прискорити відновлення незалежності у повсякденному житті та повернення до служби.

Необхідною умовою надання якісної освіти особам з особливими освітніми потребами є усунення перешкод до навчання і організація освітнього процесу з урахуванням індивідуальних потреб учнів. Створення сприятливих умов навчання для таких учнів може бути досягнуто на основі використання відповідних методів в навчальному процесі, а також забезпечення доступності інформаційних ресурсів і технологій. У статті зосереджена увага на основних особливостях та шляхах використання інформаційно-комунікаційних технологій в інклюзивній освіті, а також зосереджено увагу на основні принципи навчання дітей з порушеннями зору. Проаналізовано вплив цифрових технологій на розвиток дітей з порушеннями зору, представлено перелік технологій, що використовуються для навчання дітей з порушеннями зору. Виділено методичні цілі використання програмних засобів в організації освітнього процесу.

Сучасний менеджмент розглядає організаційну культуру як потужний стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи та працівників на загальні цілі. Корпоративна культура формує та проявляється в цінностях та нормах, які визначають поведінку персоналу; в атмосфері та соціально-психологічному кліматі в колективі; в образі організації. Корпоративна культура робить кожну організацію неповторною та індивідуальною, створює їй конкурентні переваги на ринку товарів та послуг. Специфіка організаційної культури визначається її носіями та сферою діяльності організації. В статті розглянуті особливості сформованих корпоративних культур неприбуткових медичних підприємств. Охарактеризовані атрибути корпоративної культури неприбуткових підприємств. Досліджені комунальні медичні підприємства Полтавської області відносно особливостей функціонування, сформованих в них, видів корпоративних культур. Сформовані пропозиції щодо механізму формування та / або реорганізації корпоративних культур сучасних підприємств.

В статті запропоновано концепт віртуального тренажера випробувальної лабораторії призначеного для використання у навчальному процесі при навчанні майбутніх фахівців випробувачів. Тренажер побудовано на принципах миследіяльністної методології: рівні ієрархії визначаються рівнем встановлених вимог, фази послідовністю впровадження нових редакцій нормативних документів, що регламентують діяльність випробувальної лабораторії, і визначаються редакцією (версією) цих документів, види функцій визначають роль окремих елементів системи управління в загальній системі. Застосування запропонованого тренажера направлене на формування у студентів професійних знань, умінь і навичків самостійно приймати рішення та формування індивідуальних рішень розв’язання ситуацій, здобуття надпрофесійних навичків (soft skills), здобуття професійних навиків роботи з нормативними документами (зокрема, стандартами), випробувальним устаткованням, засобами вимірювальної техніки, роботи з адміністрування систем управління якістю. При роботі з тренажером студенти самомотивуються для досягнення поставленої цілі шляхом усвідомлення важливості оптимального вирішення поставленої задачі.

Професійну мобільність потрактовано як системну якість особи фахівця, яка включає в себе цілу низку знань, умінь, здібностей, особистих якостей, ціннісних орієнтацій тощо. Подано бачення мобільності фахівців зарубіжними вченими. Зазначено, що класифікація професійної мобільності, що подана у статті, дає можливість упорядкувати різноманітні переміщення з єдиних позицій, подати їх як окремі прояви загального процесу професійно-педагогічної мобільності, визначити, який вид мобільності забезпечує виконання тих чи інших соціальних функцій. З’ясовано, що мобільність може бути диференційована на інтрагенераційну та інтергенераційну. За суб’єктом розрізняють мобільність індивідуальну і групову; за спрямуванням – внутрішню та зовнішню.

У статті описані властивості інтерактивної платформи Mozaik та специфіка її використання в освітньому процесі суспільствознавчих дисциплін. Вивчено дидактичну значущість медіазасобів. Зазначено, що їхнє використання активізує пізнавальну діяльність особистості, поглиблює сприйняття нової інформації, що в цілому підвищує ефективність та якість навчання. Наголошено, що програмний комплекс mozaBook можна застосовувати на всіх етапах лекційних та практичних занять із різних суспільствознавчих дисциплін, а також організації самостійної роботи студентів з методики навчання громадянської та історичної освітньої галузі. Схарактеризовано багатофункційний характер платформи Mozaik, зокрема, організаційно-методичний супровід навчання суспільствознавчих дисциплін, здатність реалізовувати практичні цілі навчання, урізноманітнення способів організації групової та індивідуальної роботи здобувачів освіти, застосування різних медіапродуктів (цифрових ресурсів) для формування інформаційно-комунікаційної, громадянської та соціальної компетентностей студентів. Доведено, що інтерактивна платформа Mozaik зі своїми допоміжними складниками дозволяє провести заняття інформативно, пізнавально й доступно для здобувачів освіти.

Розглянуто поняття, принципи та сутність система оцінки персоналу в системі корпоративного тайм-менеджменту. Доведено, що комплексна оцінка оцінки персоналу дозволить якісно визначити ділові характеристики робітника, його потенціал, який організація може використати з максимальною віддачею. Узагальнені цілі оцінки персоналу сучасної організації. Систематизовані основні якісні, кількісні та комбіновані методи оцінки персоналу. Представлено механізм визначення критичних компетенцій організації, щоб працівники добре усвідомлювали компетенції різного рівня з чітким розумінням бажаної поведінки, яка повинна відображатися в їх конкретних робочих ролях. Для побудови індивідуальної системи оцінки персоналу, яка допоможе в досягненні ефективного використання людських ресурсів, представлено процес методу управління за цілями. Визначено організацію комплексної системи оцінки персоналу організації в системі тайм-менеджменту. Доведено, що підготовка персоналу, здатного до продуктивної роботи в умовах ведення бізнесу, його раціональне розміщення в структурі та просторі, ефективна культура управління залежать від якісної роботи служби управління персоналом і, відповідно, є запорукою досягнення організацією успіху. Систематизовано індикатори, джерела даних, методи збору, процедури оцінки персоналу організації та рівні оцінки персоналу організації. Узагальнена практика помилок в процесі оцінки персоналу організації та їх наслідки. Проаналізовано управління персоналом організації за результатами його оцінювання, щоб якісно виконувати функції управління персоналом. Представлено необхідність за результатами оцінювання складання детального індивідуального плану розвитку працівника, який визначає цілі розвитку, що повинен досягти учасник, на основі оцінки досягнутих цілей навчання або розвитку; відкритості працівника щодо прийняття завдань в майбутньому; використання в майбутньому навичок чи процедур; ділянок, які викликають проблеми або потребують додаткової практики; аспектів праці, які визивають труднощі і варіанти полегшення.

Вплив людських уявлень на сприйняття ситуації, проблеми, дії, яка викликає дію, що виливається всупереч інтересам і цілям інших людей, груп людей та призводить до конфлікту, а у подальшому до “публічного кон- флікту”. З розвитком інформаційного суспільства та інформаційних технологій, продуктом яких є інформація і знання, що стали інструментом при здійс- ненні вибору, вибору поведінки при виникненні та розв’язанні конфліктів. Інформація і знання сприяють формуванню ставлення суб’єкта конфлікту до об’єкта конфлікту. Саме володіння інформацією про об’єкт конфлікту та знання, зазвичай, визначають, яку стратегію поведінки вибере людина в кон- кретному конфлікті. Індивідуальний і колективний життєвий досвід дає ре- цепти оптимальної поведінки в конфліктах. Освіта й виховання індивіда, що ґрунтуються на отриманій освіті, може впливати на створення уявлень індивіда, які впливатимуть на прийняття рішень та обрання поведінки в різних ситуаціях, що будуть впливати на конфліктність — народження та розв’язання чи запобігання конфлікту. Тому важливо зробити освіту загальнодоступною, орієнтованою на інте- реси людей з урахуванням міжнародного права і принципу багатосторонніх відносин. Такі цілі розроблені і задекларовані в Цілях тисячоліття. Задекларовані Цілі тисячоліття мають досягти мети отримання та вико- ристання знань, вироблених та накопичених людством з вільним доступом до джерел інформації та її використання. Інформаційні комунікативні техно- логії дають можливість реалізовувати права і свободи людини, верховенства права, громадянського суспільства, та “можуть дати людству спосіб, яким вони можуть змінити діяльність, взаємини і життя людей і, отже, зміцнити впевненість у майбутньому” [7, р. 5], чим значно зменшать розвиток необ- ґрунтованих уявлень та сприятимуть запобіганню конфліктів.

Логістика є найбільш ефективним, ринково орієнтованим механізмом реалізації економічних перетворень. Логістичний процес цілеспрямована послідовність дій, що об’єднує логістичні функції, спрямовані на досягнення мети логістичної діяльності. Мета статті - провести ідентифікацію логістичних процесів виробничих підприємств та дефінувати основні ознаки їх класифікації. Обґрунтовано, що процеси як елемент системи складаються з операцій та функцій Кожен процес можна описати притаманними йому характеристиками. До них належать: назва процесу, цілі, структура, входи, виходи, постачальники, клієнти, атрибути, показники оцінки ефективності та керівник (власник) процесу. Зазначено, що керівник(власник) процесу це особа, яка розуміє логіку процесу, планує його, стежить за його виконанням, контролює та вживає заходів для підвищення його ефективності. Роль керівника (власника) є вирішальною для ефективності процесу. Він є особою, відповідальною за результати і має право вносити необхідні зміни. Завдання керівника (власника) процесу полягають у такому: формулювати цілі процесу; визначати плани розвитку процесу; визначати необхідні ресурси; моніторити результати реалізації процесу; визначати напрями і шляхи удосконалення процесу; керувати групою лімінування конфліктів; вирішувати проблеми, що виникають між організаційними підрозділами, що беруть участь у процесі. У статті наведена класифікація логістичних процесів за різними ознаками: за фазами, функціями, рівнем агрегації даних, видом і характером перебігу логістичних процесів, характером і рівнем прийняття рішень, концепцією ланцюга вартості, частотою логістичних процесів, способом їх реалізації, формою та схемою реалізації. Ідентифіковано логістичні процеси в межах зазначених функцій. Доведено, що логістичні процеси направлені на координацію матеріальних та інформаційних потоків, і їх основне завдання полягає в узгодженні цих потоків з іншими процесами, що відбуваються на підприємстві. Наявність тих чи інших логістичних процесів залежить від специфіки діяльності підприємства та є індивідуальною для кожного з них.

Специфіка феноменів самоактуалізації та самореалізації у межах неперервної системи освіти проявляється у тому, що вони виступають інтегруючою основою формування цілей освітньої діяльності на всіх рівнях. Основною метою особистісно­орієнтованої освіти є розвиток особистості, її автономності, самостійності, рефлексії, відповідальності тощо. Освіта орієнтована на створення умов для повноцінного розвитку особистісних функцій усіх суб’єктів освітнього процесу. Проголошується індивідуальний розвиток суб’єктів навчання. загальна тенденція розвитку цілей освітньої діяльності, яка визначає зміни в її змісті та формах, загалом підтверджує пріоритетне значення взаємодії феноменів самореалізації та самоактуалізації для освітніх моделей постсучасного зразка, що орієнтуються на саморозвиток особистості. Індивідуально­розвиваюча освіта виступає стосовно інших моделей освітньої діяльності передусім як основа формування її цілей з використанням потенціалу концептів самоактуалізації та самореалізації. В міру посилення особистісно­розвивальної компоненти змінюється спрямованість концепції, яка відображає ієрархію цілей, цінностей і змістів освітньої діяльності. На основі концептів самоактуалізації та самореалізації в освіті методологічно обгрунтовується в якості системотворчого фактора особистість освітнього суб’єкта, її потреби, мотиви, цілі, здатності, активність тощо.

Цілі: Підвищена чутливість до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) має різні механізми і представляє різні клінічні синдроми від анафілаксії до важкого бронхоспазму. Поширеність гіперчутливості до аспірину серед хворих на астму та поліпи носа досягає 25,6%. Дихальні реакції, пов’язані з аспірином або іншими НПЗП, не є імунологічними. В основі цих реакцій лежить неалергічна гіперчутливість перехресно-реактивного типу. Десенсибілізація, що супроводжується тривалою терапією аспірином, є ефективним методом лікування гіперчутливості до аспірину або інших НПЗП. Вживання аспірину 600-1200 мг / добу може значно полегшити симптоми астми, алергічного риніту. Методи: Ми успішно застосували десенсибілізацію аспірином для пацієнтів із гіперчутливістю до НПЗП. Відповідно до методу, за годину до десенсибілізації щодня пацієнти приймали перорально монтелукаст 10 мг, потім аспірин кожні 3 години. Результати: троє пацієнтів пройшли десенсибілізацію аспірину. Дозу підбирали індивідуально залежно від клінічних проявів побічних реакцій, спричинених лікарськими засобами (ПР). ПР під час десенсибілізації лікували за допомогою введення дексаметазону. Подальші дози не викликали АР. Дози аспірину збільшувались до максимуму до 1250 мг щодня, і їх продовжували для тривалого застосування. Висновок: Можна зробити висновок, що початкова доза аспірину повинна становити 16-40 мг; можна збільшити дозу, якщо початкова дозування переноситься добре; симптоми помірної непереносимості лікують 4-8 мг дексаметазону внутрішньовенно; до десенсибілізації ми рекомендували вживати монтелукаст у дозі 10 мг, безпечно практикувати десенсибілізацію аспірином за персоніфікованою методикою спеціалістом в умовах відділенні інтенсивної терапії.

У статті представлено аналіз соціально-психологічних факторів упливу на планування та реалізацію професійної кар‘єри у вітчизняних професійно-технічних закладах. Для проведення аналізу було залучено: аналітичні матеріали комітету ВР України з питань науки і освіти, статистичні матеріали МОН України, Держстату України, Державної служби зайнятості, інтернет-ресурси (Eurostat Educational Statistics; UNESCO Database; HeadHanter), інформаційні матеріали з сайтів обласних відділів ПТО, аналітичні і статистичні матеріали українських ЗМІ щодо реформування ПТО, наукові публікації, присвячені аналізу різних чинників упливу на формування людського капіталу в системі професійної освіти. Здійснювався аналіз із урахуванням ціннісного, статусного, процесуального та індивідуально-особистісного підходів до визначення сутності професійної кар‘єри. До основних критеріїв аналізу було віднесено: соціальні та психологічні фактори впливу на професійну кар‘єру особистості, її життєві цілі, цінності й мотиви. Узагальнення соціальних та психологічних факторів упливу на професійну кар‘єру особистості дозволяє сформулювати низку основних положень щодо факторів підвищення якості підготовки учнів ПТНЗ до проектування та реалізації професійної кар‘єри: наявність у кожному закладі консультанта-координатора з реалізації професійної кар‘єри; ознайомлення педагогів із програмами розвитку професійної кар‘єри; забезпечення психологічного та інформаційного супроводу підготовки учнів до проектування й реалізації професійної кар‘єри, проведення кар‘єрного коучингу та тьюторингу; налагодження механізму фінансування муніципальної (регіональної) консультаційної служби (центру); проведення експертизи локальних регулятивних актів освітніх закладів, на предмет їх відповідності сучасним освітнім вимогам щодо формування кар‘єрних компетентностей учнів ПТНЗ; ознайомлення учнів загальноосвітніх шкіл із регіональними особливостями місцевих ринків праці; ознайомлення з варіантами побудови й реалізації вертикальної та горизонтальної професійної кар‘єри за робітничими професіями; гарантування якісної психолого-педагогічної освіти молоді у всіх типах навчальних закладів.

У статті проаналізовано проблему саморозвитку педагога в контексті його життєвих цінностей та сенсожиттєвих орієнтацій. Трансформування освітнього простору в сучасній Україні вимагає від фахівців розвитку професійно важливих якостей, формування здатності до самовдосконалення та зростання, які неможливі без усвідомлення сенсів власного життя та діяльності. Саморозвиток педагога розглядається авторами як здатність до постійного пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь та навичок, організації освітнього процесу для суб’єктів професійної діяльності, ефективне управління ресурсами та інформаційними потоками, вміння моделювати індивідуальну професійну траєкторію, оцінювати й прогнозувати результати власної діяльності. Для педагога важливим є усвідомлення сутності, значення та завдань власної педагогічної діяльності, її мети, вміння постійно співвідносити поточні педагогічні завдання із перспективами. Залежно від сенсу, який надає фахівець власній діяльності, визначаються цілі життя та розвиток внутрішніх потреб. Проведене дослідження переконливо доводить, що педагоги з розвиненою здатністю до саморозвитку мають життєві цінності та сенсожиттєві орієнтації, які суттєво відрізняються від аналогічних утворювань у фахівців, які зупинилися у розвитку або цей процес у них дуже сповільнився. Педагоги з високим рівнем здатності до саморозвитку мають потребу в об'єктивній інформації про власну особистість, прагнуть самопізнання, самовдосконалення; мають відповідальне ставлення до обов'язків; відрізняються поблажливістю до людей та їх недоліків і вимогливістю до себе, загальною конструктивністю особистості; професійна діяльність для них є пріоритетною, також для них важливими є проблеми родини та суспільного життя. У зв’язку з цим постає актуальне питання для подальших наукових розвідок, а саме – як стимулювати процес саморозвитку педагога, які психологічні технології для цього використовувати, як оцінювати отримані результати тощо.

В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.

Сьогодення зробило людству виклик – пандемію коронавірусу. Основна вимога – соціальне дистанціювання – змусила вищі навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Однак у медичному ЗВО дистанційне навчання є дещо нео- правданим, оскільки основою медичної освіти є професійне спрямування, що є важливим, ураховуючи те, що від самосвідомості й компетентності студента-медика надалі буде залежати здоров’я, а можливо, й життя людини. Особливо важливим є живе спілкування з профільними хворими, а це є дещо утрудненим за дистанційного навчання і суттєвим недоліком під час вивчення медичних дисциплін online. Навчальний процес тісно пов’язаний з виховною діяльністю, орієнтованою як на формування соціально значущих якостей, установок і ціннісних орієнтацій особистості, так і на створення сприятливих умов для всебічного гармонійного, духовного, інтелектуального і фізичного розвитку, самовдосконалення та творчої самореалізації особистості майбутнього фахівця. Навчання і виховання – органічний процес становлення професійної компетентності фахівця з високим рівнем культури і формування його особистості. В основу інноваційної діяльності з виховної роботи повинні бути закладені два підходи до моделювання певних засобів виховання: комбінації традиційних форм організації позааудиторної діяльності, інформаційно-комунікаційних технологій і нових засобів передачі інформації шляхом Інтернету, а також використання форм залучення молоді до того чи іншого виду діяльності в сучасних засобах масової комунікації. В умовах дистанційного навчання можна виділити такі цілі виховної роботи, як: виховна робота (проведення дистанційних диспутів, дискусій, лекцій і т.д.); навчальна і наукова робота студентів (дистанційні кураторські години з проблем організації навчання, успішності і ін.); індивідуальна робота зі студентами (діагностування рівня професійності студента, профілактика негативних явищ та правопорушень серед студентської молоді тощо).

У статті наведено поняття «творча самореалізація майбутнього вчителя образотворчого мистецтва» як ціле- спрямований процес розкриття професійних і педагогічних здібностей особистості в освітньому процесі з метою досягнення високих результатів у художній і педагогічній діяльності. Визначено, що зміст творчої самореаліза- ції майбутнього вчителя визначається напрямом художнього мистецтва. Доведено, що написання картин у про- цесі освоєння олійним живописом має посилатися на індивідуальні особливості художника, його творчу уяву і креативне мислення. Наведено результати аналізу наукових праць китайських дослідників (Ван Цін, Нін Тін, Лі Сіньхань, Пан Вей, Сунь Ке, Чень Сяофей, Чинь Сяофей). Виявлено тенденцію оновлення змісту викладання китайського олійного живопису, запозичення нових технік у європейських художників. Зазначено, що завдяки оцінці китайських і зарубіжних творів класичного олійного живопису майбутні художники навчаються створюва- ти правильні естетичні концепції, покращувати особистісні характеристики, оволодівати художнім стилем. Про- те майбутні художники, захоплюючись творами іноземних художників, недостатньо усвідомлюють значущість і переваги традиційної китайської культури, погано відчувають «дух» китайського олійного живопису, що від- бивається на полотнах картин. Автором виокремлено постать відомого художника і педагога Лю Хайсу, який став фундатором Шанхайської академії образотворчих мистецтв. Творча самореалізація Лю Хайсу стала прикладом для його послідовників. Визначено причини, що заважають творчій самореалізації майбутніх учителів образот- ворчого мистецтва. Уточнено педагогічні методи, що використовуються в професійній підготовці майбутніх учи- телів цієї галузі. Запропоновано вибіркову дисципліну «Творча самореалізація майбутніх педагогів-художників засобами китайського олійного живопису» для майбутніх учителів образотворчого мистецтва.

Мета статті – виявлення особливостей втілення жанру концерту в баянно-акордеонній творчості композитора, баяніста, заслуженого діяча мистецтв України, професора, члена Національної спілки композиторів України Анатолія Павловича Гайденка. Ціль роботи зумовлює наступні завдання, а саме окреслення стилістичних ліній художньо-творчого почерку А.Гайденка з визначенням у ньому ролі баянної складової та проведення аналізу Концерту для баяна з оркестром № 1 з огляду композиційно-драматургічних особливостей означеного твору. Методологія дослідження формується у взаємодії насамперед порівняльно-аналітичного, системного та історичного методів вивчення означеної проблематики. Винятково вагоме значення у проведенні окресленого дослідження мають методи емпіричної природи, зокрема спостереження та узагальнення, які дозволяють на практичному рівні здійснювати вивчення запропонованої теми. Наукова новизна публікації визначається фактом первинності здійснення аналізу Концерту для баяна з оркестром № 1 Анатолія Гайденка з позиції виявлення специфіки баянно-концертного стилю відомого українського композитора. Пропонована робота створює широкі можливості до теоретичної та практичної популяризації як щойно означеного концерту, так і в цілому багатого за жанрово-стильовими ознаками композиторського доробку знаного вітчизняного майстра. Висновки. Проведений аналіз Концерту для баяна з оркестром № 1 Анатолія Гайденка дозволяє класифікувати означений твір як масштабну та надзвичайно яскраву, художньо виразну композицію автора-баяніста, в якій український митець виразно відтворює власне, індивідуально-свідоме розуміння концертної форми в її баянному академічному втіленні, створюючи з’єднанням неофольклорних і неокласичних витоків яскраво-переконливу, оригінальну концепцію українського баянного концерту.

Реформування вищої освіти в Україні передбачає ґрунтовне, усвідомлене й системне вивчення іноземних мов у закладі вищої освіти, в тому числі і за професійним спрямуванням. Це забезпечує можливість майбутньому фахівцю не лише отримувати необхідну іншомовну професійну інформацію, але й спілкуватися в науковому середовищі. Практика свідчить, що в магістрів закладів вищої технічної освіти не завжди вистачає мотивації для оволодіння знаннями й навичками іншомовної академічної комунікації. Метою статті є узагальнення психолого-педагогічних підходів із використанням педагогічних технологій щодо мотивації магістрів технічних спеціальностей до академічного іншомовного спілкування. Методами дослідження є аналіз, узагальнення, систематизація та конкретизація. У статті розкрито специфіку іншомовної наукової комунікації: це не тільки певне наукове оточення, а й володіння науковою термінологією, уміння її використовувати, здатність вести обмін думками, обґрунтовувати позицію і доводити її, уміння слухати й акцентувати увагу на значимій інформації тощо. Наголошено, що основою дидактичної системи навчання магістрів має бути андрагогічний підхід, тобто врахування особливостей навчання дорослих, зокрема того, що в них внутрішні мотиватори переважають над зовнішніми. Розкрито можливості використання сучасних педагогічних технологій та психолого-педагогічних підходів для мотивації магістрів технічних спеціальностей із метою формування в них мовних знань та мовленнєвих компетентностей, необхідних для ефективного спілкування в академічному науковому просторі. Зокрема, визначено, що ефективними мотиваторами навчання дорослих є не тільки їхні цілі і домагання, а й форми організації освітньої діяльності, методи і технології, як-от: технології групового навчання, технології проблемного навчання, застосування інтерактивних технологій, технологій дистанційного навчання. Перспективними є дослідження особливостей реалізації індивідуальних особливостей студентів технічних спеціальностей у процесі оволодіння знаннями та компетентностями для іншомовного наукового спілкування в науковому просторі.

Підручник, залишаючись основним дидактичним засобом навчання у школі та вузі, відіграє важливу роль у навчальному процесі. Він окреслює предметний зміст освіти та визначає види діяльності, призначені програмою для обов’язкового засвоєння. Одним із напрямів побудови підручника є цілеспрямоване формування усіма доступними засобами системи дидактичних функцій підручника та їх реалізація в його структурі.Засновником теорії підручника став чеський педагог Ян Амос Коменський, який не тільки створив перший ілюстрований підручник «Світ чуттєвих речей у картинках», що на сторіччя визначив шлях розвитку учбової книги, а і зафіксував теоретичні принципи побудови підручника, багато з яких зберігають свою цінність до теперішнього часу. У своїх наукових працях Я. А. Коменський чітко сформулював положення про научність (зміст повинен бути повним, ґрунтовно продуманим) та доступність (ясна чітка побудова, доступна для учня) підручника; про місце підручника в структурі навчання та його форму (невеликий за обсягом).Вітчизняна наука розглядає підручник як основний інструмент вчителя в процесі викладання учбових дисциплін. Теорія підручника постійно розробляється та вдосконалюється провідними вченими. Вона будується на основних принципах дидактики, враховує положення науки та теорії навчального предмета. Дидактичні основи шкільного підручника розробляли В. П. Беспалько, М. І. Бурда, Г. П. Бевз, Л. Я. Зоріна, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, Н. Ф. Тализіна та інші. Так, І. Я. Лернер визначає підручник, виходячи із уявлення про зміст освіти, як матеріалізовано зафіксований обсяг соціального досвіду. що потребує обов’язкового засвоєння [2]. В. П. Беспалько розуміє під підручником комплексну інформаційну модель, яка відображає основні елементи педагогічної системи – цілі навчання, зміст навчання, вибір та розробку дидактичних процесів, орієнтацію на організаційні форми навчання і яка дозволяє відтворити їх на практиці [1]. Історичні аспекти видання навчальної літератури взагалі та для вищої школи зокрема, розглянуто в дослідженнях В. Г. Бейлінсона, Д. Д. Зуєва, Т. Г. Купріянової. Втім, аналіз наукової літератури та існуючих підручників засвідчив недостатню розробку науково-педагогічних основ підготовки вузівського підручника, як інформаційно-методичного засобу забезпечення якості освіти для окремих категорій студентів. Деякі підручники були позбавлені науково обґрунтованих узагальнень і досягнень дидактики, психології, логіки, книгознавства. В кінцевому підсумку користувачі підручника зустрічалися з відсутністю обґрунтованих вимог до підготовки та використання цих досить важливих учбових книг. Разом з тим, учбова книга, що створена як базовий інструмент педагогічної діяльності в процесі навчання, може бути спроектована тільки на основі чіткого уявлення про цілі, форми і методи навчання і виховання конкретної групи людей. Тому перше, що необхідно визначити, – це місце підручника в системі наук.Створення якісного підручника для студентів-іноземців в сучасних умовах залежить від багатьох чинників. Будучи засобом навчання, підручник з одного боку, є важливим джерелом знань, носієм змісту освіти для значної маси студентів, в ньому формулюються і розкриваються основні наукові поняття, що передбачені програмою, визначається обсяг основ навчального матеріалу. З другого боку, підручник – це засіб навчання і як засіб навчання він покликаний допомогти студенту засвоїти навчальний матеріал в строго обумовлений програмою обсяг знань. Більше того, підручник повинен сприяти засвоєнню конкретних знань, напрацюванню студентами в процесі навчання умінь та навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, вмінню орієнтуватися в навчальному предметі, шукати та знаходити необхідну інформацію. Він повинен сприяти накопиченню соціального досвіду студентів-іноземців, формуванню уміння оцінювати явища та події оточуючого середовища.Основою дослідницького підходу до найважливіших проблем підручника є діалектична єдність змісту та форми. Важко перелічити всі проблеми, що входять до дидактичної концепції підручника, але про їх актуальність свідчить необхідність визначення обсягу предметних знань, умінь та навичок, що повинні знайти відображення в кожному підручнику. Необхідно науково обґрунтоване дозування матеріалу, призначеного на кожну учбову годину з урахуванням специфіки предмету, принципу доступності, рівня розвитку студента, а також загального обсягу знань, що він повинен засвоїти у відповідний відрізок часу.Головною методичною умовою написання підручника для іноземних студентів є те, що матеріал з предмету має бути поданим російською або українською мовою як іноземною з урахуванням рівня володіння студентами цією мовою на кожному конкретному етапі навчання.Теорія підручника спирається на вікову психологію, широко використовує досягнення психологічної науки. Безумовним є, наприклад, зв’язок теорії підручника з психологією сприйняття та розуміння навчального матеріалу (читання та розуміння змісту тексту, сприйняття ілюстрованого матеріалу тощо ).Відповідно до вимог сучасної дидактики потрібно покращувати структуру підручника, кожного його компонента, виявляючи внутрішні резерви, за допомогою яких може бути активізовано процес навчання. В той самий час підручник не є єдиним засобом навчання, але, як і раніше, займає центральне місце в навчальному процесі.Матеріал багатьох посібників з математики, хімії, біології для іноземних студентів підготовчих відділень розподілений по заняттях, кожне з яких має таку структуру:– полімовний словник основних термінів теми та граматичні конструкції, за допомогою яких подається текстовий матеріал;– текст заняття, що містить основні положення теми;– питання до тексту, що передбачають пошук інформації, її трансформацію, а також практичні завдання, що формують навички використання теоретичного матеріалу для розв’язування різного типу задач [5].Навчально-методичний комплекс містить в собі велику кількість компонентів, що доповнюють підручник:– дидактичні матеріали;– словники;– довідники;– науково-популярна література,– інформаційно-комп’ютерні засоби навчання.Дидактичні функції підручника – це цілеспрямовано сформовані його властивості (якості) як носія змісту освіти і базового книжкового засобу навчання, що найбільш повно відповідає цільовому призначенню підручника в процесі реалізації змісту освіти в умовах розвиваючого та виховуючого навчання.Аналізуючи цілі та зміст навчання, враховуючи закономірності процесу засвоєння та індивідуальні особливості студентів-іноземців, можна виділити такі дидактичні функції підручника :– інформаційна;– трансформаційна;– систематизуюча;– закріплення, самоконтроль та самоосвіта;– інтегруюча;– координуюча;– розвиваюче-виховна;– діагностична.Даний перелік дидактичних функцій є, безумовно, відкритою системою що не претендує на закінченість, а, скоріше за все, є відправним для подальшого дослідження.Переваги наведеної системи дидактичних функцій полягають, на наш погляд, в тому, що вона, по-перше, спирається на системний підхід, відображає реальні вимоги реалізації змісту освіти. По-друге, конкретизує їх стосовно головного засобу навчання, яким є підручник. Можна стверджувати, що ні одна з перелічених дидактичних функцій підручника не протирічить загальним принципам та функціям навчання.Зупинимося конкретніше на перелічених функціях.Інформаційна функція.Поряд зі словом вчителя підручник є основним джерелом обов’язкової для засвоєння інформації. Підручник розкриває основний зміст освіти, інформує про нього іноземного студента підготовчого відділення. Сьогодні актуальним є питання дидактичного обґрунтування змісту освіти – обґрунтування того конкретного мінімуму знань про сучасний світ, який повинен бути сформованим в процесі пізнання, та тих засобів, які повинні забезпечити засвоєння змісту освіти, необхідний рівень розвитку та виховання студентів. Саме цьому цей мінімум має бути включеним до підручника, також має бути визначеним обов’язковий для засвоєння обсяг інформації. Формування інформаційної функції підручника має на увазі в першу чергу високу якість учбового матеріалу, його високий науковий рівень. Відбір текстів в посібниках з природничо-математичного циклу для іноземних студентів підготовчих відділень здійснюється за такими критеріями: короткі, змістовні тексти, насичені актуальною інформацією і дією; урахування майбутньої спеціальності студента та професійного інтересу; наявність набору термінів і слів (лексичного мінімуму).Трансформаційна функція.Підручник включає в себе перероблені, перетворені основи знань. Це перетворення відбувається на основі дидактичних принципів і правил для того, щоб зміст освіти був найкращим чином засвоєний студентом. Основним напрямком трансформації змісту предмета при переказі на рівень учбового матеріалу є:– забезпечення доступності освіти – дидактична переробка навчального матеріалу;– установлення значущих для певної категорії студентів зв’язків виучуваного матеріалу з життєвою практико;– оптимальна активізація навчання студентів шляхом введення елементів проблемного навчання, посилення його переконливості та емоційної виразності.Характерною рисою посібника для іноземних студентів підготовчих відділень є трансформація знань, символіки, логічних структур, отриманих іноземним студентом раніше з підручників в країні попереднього навчання в норми підручників вітчизняної освіти.Проблема дидактичної переробки вихідного матеріалу підручників з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень для іноземних громадян досліджується багато років поспіль. Вона полягає в тому, щоб забезпечити належну комунікацію між підручником та студентом. До засобів забезпечення розуміння навчального матеріалу відносяться:– урахування базових знань студента;– опора на актуалізацію цих знань, встановлення між ними та новими знаннями міцних логічних зв’язків;– строга регламентація кількості пізнавальних задач, їх постановка в доступній для певного рівня підготовки вербальній формі.Забезпечення доступності, вміла дидактична обробка вихідного матеріалу є важливою складовою трансформаційної функції підручника. Трансформуючи науковий матеріал в навчальний, викладачі-методисти повинні дати в руки студентів інструмент практичного пізнання та впливу на світ і оточуючу реальність.Систематизуюча функція.В кожному підручнику повинно бути забезпечене строго послідовне подання інформації, яка є змістом навчального курсу, а сам підручник повинен навчати студента прийомам та методам наукової систематизації. Подача інформації іноземним студентам на підготовчому відділенні здійснюється за принципом поступового збільшення словникового запасу студентів. Реалізація систематизуючої функції є необхідною передумовою існування інших функцій підручника, що забезпечує цілісне уявлення про навколишній світ. Вона також повинна активізувати процес оволодіння студентами учбовим матеріалом на нерідній для них мові, допомогти викладачеві в управлінні процесом навчання.Функція закріплення та самоконтролю. Функція самоосвіти.Будучи носієм певного учбового матеріалу, підручник має полегшити студенту засвоєння та закріплення цього матеріалу, допомогти йому самостійно заповнити прогалини в знаннях та уміннях. Повна реалізація функцій закріплення знань і самоконтролю також, як і функція самоосвіти безпосередньо пов’язана з тими компонентами підручника, які мають забезпечити послідовне формування умінь працювати з навчальною книгою.Навчати студента – це, передусім, викликати в нього бажання вчитися і навчити його вчитися самостійно, при цьому вчитися активно, творчо, а не тільки копіювати та наслідувати. Підручник – це важливий інструмент в руках викладача, який має допомогти йому сформувати у студента потребу оволодіти не тільки конкретним змістом предмета, певним обсягом інформації, але і уміти узагальнювати вивчене, перевіряти вірогідність знань, застосовувати їх в тій чи іншій конкретній ситуації.Інтегруюча функція.Засоби масової інформації, технічні засоби навчання та інформаційно-комп’ютерні технології мають велику цінність для загальної освіти іноземного студента, але охоплюють (іноді дуже глибоко) якусь конкретну частину змісту освіти і така інформація залишається по своїй суті фрагментарною. В підручнику цілеспрямовано відібрано головне, він має дати цілісне уявлення про предмет навчання, а в кінцевому результаті в ньому повинні бути відпрацьовані в системі фундаментального знання. Розраховані на постійне та повсякденне користування протягом тривалого часу, підручники з дисциплін природничо-математичного циклу передусім інтегрують знання і уміння, набуті студентами-іноземцями в рамках учбової програми країн їх попереднього навчання, в різних видах діяльності та з різних навчальних джерел. Такі підручники володіють реальною можливістю для того, щоб послідовно формувати методи наукового мислення, виховувати у студентів уміння самостійно та вірно оцінювати факти мовою, яка не є для них рідною, переробляти всю ту масу інформації, яка поступає. Інтегруюча функція підручника служить, таким чином, певним каркасом, що з’єднує внутрішню структуру підручника і систему навчальних посібників, в яких закладені знання та уміння, що є опорними при вивченні матеріалу.Слід зазначити, що з усіх засобів навчання, що є в розпорядженні викладача, тільки підручник має інтегруючу функцію, тільки він здатен забезпечити внутрішній взаємозв’язок компонентів системи навчання з опорою на міжпредметні зв’язки.Координуюча функція.Принципова особливість підручника для студентів-іноземців полягає в тому, що він є ядром, навколо якого групуються всі інші засоби навчання. Підручник координує функціональне застосування всіх засобів навчання, а також використання відповідних змісту освіти відомостей, які несуть засоби масової інформації та інформаційно-комп’ютерні технології навчання. Координаційна функція підручника має максимально забезпечити викладачу диференційований підхід до навчання, виробити у студентів вміння орієнтуватися в потоці інформації, поглиблювати отримані знання, виробити вміння застосовувати ці знання в процесі практичної діяльності.Розвиваюче-виховна функція.Активна розвиваюче-виховна функція підручника визначається у великій мірі науковістю змісту освіти. У самих основах наук завдяки зв’язку навчання й життя закладені великі можливості формування світогляду особистості. Напрямки виховної функції є багатовекторними: виховується працелюбність, відповідальність, зосередженість, набувається системний підхід до розв’язання не тільки учбових, але і життєвих проблем.Підручникам з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень, що рекомендуються студентам-іноземцям, вважаємо за необхідне додати діагностичну функцію з метою виявлення відповідності учбових програм з математики країн попереднього навчання студентів з вітчизняними навчальними програмами.

У статті представлено результати дослідження проблеми особистісної готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів для досягнення ними суб’єктивного благополуччя. Розглянуто сутність дефініцій терміна «конфлікт» з погляду прихильників різних наукових підходів (психодинамічного, мотиваційного, ситуаційного, організаційного, особистісного, аналітичного й інших) – «готовність персоналу освітніх організацій до розв’язання конфліктів», «суб’єктивне благополуччя». Висвітлено зміст готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів, що передбачає вміння діагностувати ймовірність появи конфлікту, прогнозувати особливості його розвитку, запобігати, взаємодіяти в ситуації конфлікту, виходити із проблемних ситуацій тощо. Вибір стратегії розв’язання конфлікту залежить від індивідуальних, сімейних та суспільних переконань, цінностей, досвіду, культури тощо. Здатність персоналу освітніх організацій контролювати із плином часу цілу низку чинників, як конструктивних, так і небажаних (стійкість, самореалізація, соціальна емоційна компетентність, особисті реакції на діяльність в освітній організації (виснаження, втома, стрес тощо)) в умовах конфліктної ситуації, є важливим чинником суб’єктивного благополуччя і передбачає опанування вмінь вибирати конструктивну позицію в освітній діяльності в момент розгортання конфлікту, прагнення дотримуватися настанов і правил діалогічного спілкування, уміння активно діяти на всіх етапах управління конфліктною ситуацією. Обґрунтовано, що суб’єктивно благополучний персонал освітніх організацій здатний не лише конструктивно розв’язувати різні конфлікти, а і сформувати в молоді загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні й особистісні цінності.

Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.

У статті аналізуються погляди різних дослідників на сутність професійно важливих якостей фахівців, уточнюється їх зміст та структура, проаналізовано та систематизовано наукові дослідження проблематики розвитку та виховання ПВЯ з метою конкретизації терміну «Професійно важливі якості», уточнено їх сутність та структуру. Проведено аналіз наукової літератури з проблеми розвитку та виховання ПВЯ фахівців у різних галузях професійної діяльності завдяки ґрунтовним розвідкам В.П. Бута, М.С. Корольчука, Г.В. Ложкіна, В.Л. Марищука, С.М. Миронця, О.Р. Орхеменко, О.О. Сегеди, В.Д. Шадрікова та ін. Розкрито категорію «діяльність», що знайшла своє відображення у таких науках як психологія, філософія, педагогіка, тощо. У роботі знайшли відображення окремі питання розвитку та формування професійно важливих якостей та проаналізовано цілу низку класифікацій, за якими дослідники систематизують ПВЯ, і в основу яких покладені різні класифікаційні ознаки. На підставі результатів проведеного аналізу поглядів різних науковців і фахівців, з’ясовано, що під професійно важливими якостями фахівця розуміють конкретні індивідуальні якості особистості, наявність яких забезпечує ефективне виконання професійних завдань. Виходячи з цього, слід наголосити, що система психологічного забезпечення професійної діяльності забезпечує формування, збереження та підтримку необхідної працездатності фахівця, що, насамперед, залежить від сформованості та розвитку низки специфічних професійно важливих якостей. Треба також відмітити, що незважаючи на те, що питання сутності професійно важливих якостей досліджується вже тривалий час, воно і тепер залишається актуальним, особливо у межах психології діяльності в особливих умовах. Це обумовлено, у першу чергу, впровадженням новітніх технологій у діяльність людини, що з’являються як результати досягнень світового науково-технічного прогресу, а також можливим виникненням небезпек техногенного, природного та воєнного характеру. Ключові слова: діяльність, професійна діяльність, професійно важливі якості, професійні вимоги.

The article presents a theoretical analysis of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. It conducts a comprehensive review of scientific-pedagogical literature on structural components of the personal-motivational component in the context of a competency-based approach. It comparatively analyzes pedagogical skills and professional-personal qualities of modern lecturers from technical universities. Despite many scientific studies on the structurization of teachers’ professional-pedagogical competency, there is still no single understanding of this concept’s components. The article presents an author’s approach to structuring professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. This approach singles out cognitive-intellectual, personal-motivational, functional-technological, social-communicative and reflexive-regulatory components. Besides, the article clarifies the main scientific approaches to considering semantically similar formulations of the personal-motivational component in professional-pedagogical competency and discloses its structural elements (values, motivational resources, a system of personally and professionally important qualities, pedagogical skills of lecturers). It indicates that the nature of lecturers’ motivational urges (motives, goals, ideals, interests, needs) determines the effectiveness of individual projects for developing professional-pedagogical competency. It finds that the groups of professional-pedagogical values (values-goals; values-means; values-attitudes; values-knowledge; values-qualities) act as the elements of the personal-motivational component. Finally, the article concludes that every pedagogical skill is a complex synthetic quality. It combines certain professional-personal qualities which should be inherent in modern lecturers with a high level of professional-pedagogical competency working at technical universities. У статті здійснено теоретичний аналізособливостей особистісно-мотиваційного компонента про-фесійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти. Проаналізовано науково-педагогічну літературу, присвячену проблемі дослідження структурних складників особистіс-но-мотиваційного компонента в контексті компетентнісного підходу, здійснено порівняльний аналіз відповідності педагогічних здібностей і професійно-особистісних якостей сучасного викладача техніч-ного закладу вищої освіти. Зокрема, наголошено, що, незважаючи на науковий доробок, присвячений структуруванню професійно-педагогічної компетентності педагога, у сучасних науково-педагогічних дослідженнях спостерігається неоднозначність розуміння компонентів цього поняття. Представлено авторський підхід до структурування професійно-педагогічної компетентності викладача технічного закладу вищої освіти, який передбачає виділення пізнавально-інтелектуального, особистісно-моти-ваційного, функціонально-технологічного, соціально-комунікативного та рефлексивно-регулятивно-го компонентів. Визначено основні підходи науковців до розгляду семантично близьких за змістом формулювань особистісно-мотиваційного компонента досліджуваної компетентності та виокремлено його структурні елементи: ціннісно-смислові, мотиваційні ресурси, систему особистісно і професійно важливих якостей, педагогічних здібностей викладача. З’ясовано, що характер мотиваційних спону-кань викладача (мотиви, цілі, ідеали, інтереси, потреби та ін.) визначає ефективність індивідуальних проєктів розвитку професійно-педагогічної компетентності. Зауважено, що складниками особистісно-мотиваційного компонента постають групи професійно-педагогічних цінностей (цінності-цілі; цінно-сті-засоби; цінності-відношення; цінності-знання; цінності-якості). Підкреслено і представлено у вигляді таблиці відповідності, що кожна педагогічна здібність викладача становить складну синтетичну якість, в якій поєднуються окремі професійно-особистісні властивості, якими повинен володіти сучасний викла-дач технічного закладу вищої освіти з високим рівнем професійно-педагогічної компетентності.

Високі темпи оновлення техніки і технологій, які перевищують сьогодні темпи зміни поколінь людей, зумовлюють зміни в системі професійної освіти. Вона відрізняється від традиційної освіти, перш за все, своїм технологічним забезпеченням, оскільки не може функціонувати на базі традиційних освітніх технологій [1].Технологічність неперервної професійної освіти означає таке:– збільшення часових термінів і значущості етапів самоосвіти;–підвищення ролі засобів навчання, розроблених на основі сучасних інформаційних технологій;–підвищення значущості принципу індивідуалізації навчання.З розвитком інформаційних технологій все більшого поширення набувають автоматизовані навчальні системи, які мають реалізувати наведені вище принципи. У даній статті розглядатиметься модель представлення предметних знань у одній з таких навчальних систем, яка у свою чергу призначена для вивчення графічних САПР .Розглянемо структурування навчального матеріалу спочатку з найзагальніших позицій. Навчальний матеріал завжди являє собою систему, що має ту чи іншу структуру. Виділяють глобальну і локальну структуру навчального матеріалу. До глобальної структури відносять більш чи менш об’ємні частини навчального матеріалу, до локальної структури – систему внутрішніх зв’язків між поняттями, що входять у дану частину матеріалу.Моделювання навчальної предметної області істотно відрізняється від моделювання інших предметних областей. Цілі моделювання навчальних і не навчальних предметних областей є різними. Так відбувається тому, що будь-яка діяльність здійснюється шляхом розв’язання власних, специфічних задач. Але у ненавчальній діяльності розв’язання задач і є ціллю, тоді як для навчальної діяльності розв’язання задач – це не ціль, а засіб досягнення цілі (маються на увазі цілі навчання). Інакше кажучи, власне результат вирішення задач не настільки важливий, як сам факт його правильності чи неправильності. Важливий процес їх вирішення, так як саме під час процесу вирішення задач у учня формується спосіб дій.Для того, щоб навчити людину певній діяльності, необхідно виділити усі дії, які належать до цього виду діяльності, а у кожній дії – усі операції, що забезпечують успіх цієї дії.У відповідності до класифікації (рис. 1), існує розподіл предметних знань на декларативні і процедурні [2]. Рис. 1. Класифікація предметних знань При побудові моделі предметної області (ПО) її об’єкти та поняття вивчаються з точки зору структури чи зовнішніх форм (синтаксична модель ПО), властивостей та відношень між ними (семантична модель), методів та алгоритмів функціонування (прагматична модель ПО).Одним з актуальних підходів до побудови такої моделі знань є онтологічний аналіз, яки включає побудову словника понять і термінів для опису ПО та набір логічних висловлювань, які формулюють обмеження, що існують у предметній області.Онтологія визначає загальний словник для спеціалістів, яким необхідно разом використовувати інформацію у предметній області. Звичайно онтологія включає структури даних, які містять усі релевантні класи об’єктів, їх зв’язки і правила (теореми, обмеження), прийняті у цій області. Чому виникає потреба у розробці онтології? Ось деякі причини:– для спільного використання людьми чи програмними агентами, загального розуміння структури інформації;– для можливості повторного використання знань у предметній області;– для відділення знань у предметній області від оперативних знань;– для аналізу знань у предметній області.Онтологія предметної області сама по собі не є метою дослідження. Розробка онтології подібна до визначення набору даних і їх структури для використання іншими програмами.В основі онтологій лежать класи, об’єкти, їх властивості та обмеження, що реалізують представлення про об’єкти як про множину сутностей, які характеризуються певним набором властивостей. Ці сутності знаходяться у певних відношеннях між собою і за певними ознаками (властивостями та обмеженнями) об’єднуються у групи (класи). В результаті повного опису об’єктів та їх властивостей предметна область буде представлена як складана база знань, для якої можна здійснювати інтелектуальні операції, такі як семантичний пошук і визначення цілісності та достовірності даних.В рамках навчальних процесів застосування онтологій дозволить визначити основні компоненти навчальних дисциплін – лекції, практичні та лабораторні заняття, навчальні матеріали, що використовуються. Роль навчальних систем у такому випадку буде зводитися до ролі інтелектуальних агентів, які будуть здійснювати вибірки з бази знань у залежності від контексту навчання. Іншою досить важливою особливістю такої системи буде можливість збудувати тестуючу програмну систему, яка генеруватиме набори контрольних завдань виходячи з семантики описаних онтологій конкретних навчальних курсів.В основу онтології «Навчальна дисципліна» (рис. 2) покладено основні принципи, які використовуються для структуризації лекцій, практичних занять і т.д. в «звичайному» навчальному процесі. У відповідності до цих принципів було сформовано структуру і виділено основні компоненти навчальних курсів.Даний спосіб являє собою шаблон, що описує структуру електронних матеріалів навчального курсу. Іншими словами, було створено онтологію, що визначає структуру і поняття, характерні для більшості навчальних курсів.Предметною областю тут є вся термінологія, що використовується для організації навчального курсу: тема, лекція, практичне заняття, лабораторна робота, контрольні запитання, приклади, списки додаткової літератури, а також усі більш дрібні компоненти кожного з об’єктів [3].У цій статті онтологія – формальний явний опис понять розглянутої предметної області (класів), властивостей кожного поняття (слотів, атрибутів) та обмежень, накладених на слоти (інколи їх називають обмеженнями ролей). Онтологія разом з набором індивідуальних екземплярів класів утворює базу знань.Якщо ж ми будемо за допомогою онтологій описувати предметну область «графічна САПР», то вона виглядатиме дещо інакше. У центрі онтології знаходяться класи, що описують поняття предметної області. Наприклад, клас «Інструменти створення зображення» представляє всі засоби, якими можна скористатися для створення графічного зображення.Конкретні інструменти, такі як «Точка», «Відрізок», «Коло» – екземпляри цього класу.Деякі класи мають підкласи, які представляють більш конкретні поняття, ніж надклас. Наприклад, можна розділити клас усіх інструментів оформлення на розміри, умовні позначення, інструменти вставки текстів і таблиць. Рис. 2. Онтологічне подання змісту навчальної дисципліни В результаті вивчення було виявлено наступні види зв’язків в онтології (табл. 1):Таблиця 1Типи зв’язків у онтології Тип зв’язкуЗначення зв’язкуПриклад застосування у предметній області «Навчання»Приклад застосування у предметній області «Графічні системи»Таксономія («kind-of», «is-a»)Відношення приналежності до певного класу чи категоріїКонтрольні запитання, контрольні завдання, тести належать до категорії «Засоби контролю знань»Наприклад, інструменти «Колонна», «Балка», «Ферма» належать до більш загальної категорії «Несучі конструкції». Інструменти «Стіна», «Перегородка» належать до категорії «Огороджуючі конструкції»Партономія («part-of», «consists», «has part»)Відношення «частина-ціле», складова частина, компонентЛекції, практичні завдання, тести є складовими частинами навчального курсу. У свою чергу вони також поділяються на частини: тести складаються з запитань, лекції – з певних інформаційних блоків тощоКреслення може містити такі складові, як графічна частина, елементи оформлення, атрибути або метадані. У свою чергу графічна частина складається с шарів, шари з макрооб’єктів, макрооб’єкти з елементарних об’єктівГенеалогіяВідношення «предок-нащадок»На рис. 2 є наступний приклад такого відношення: класи «Електронна література» та «Друкована література» є нащадками класу «Література» «if-then»Причинно-наслідковий зв’язокПрикладом причинно-наслідкового зв’язку у навчальному процесі може бути адаптація навчального курсу у відповідності до результатів попередніх тестувань особи, що навчається.Прикладом причинно-наслідкового зв’язку може бути зміна розмірного напису при зміні геометричних характеристик об’єкту, перебудова зображення при зміні масштабу і т.д.Атрибутивний зв’язокСутність є одночасно атрибутом іншої сутностіНа рис.2 представлено сутність «Вид діяльності», атрибутами якої є «Теоретичні відомості», «Приклади», «Вправи», «Контроль», «Література». В той же час вони є окремими сутностями і мають власні атрибути. Існує декілька можливих підходів для розробки ієрархії класів: низхідний, висхідний та комбінований. Для даної розробки був обраний висхідний підхід, який починається з визначення найбільш конкретних класів, листків ієрархії, з наступним групуванням цих класів у більш загальні поняття. Наприклад, спочатку ми визначаємо класи для інструментів «Стіна», «Колона» й «Вікно». Потім ми створюємо загальний надклас для цих трьох класів «Інтелектуальні інструменти», який, у свою чергу, є підкласом для «Інструментів створення зображення».Класи самі по собі не містять достатньої інформації про об’єкти предметної області, після визначення ієрархії класів необхідно описати внутрішню структуру понять, тобто їхні властивості та обмеження.У процесі навчання системою фіксуються стійкі послідовності чи комбінації об’єктів (т.зв. патерни проектування) та понять, вони класифікуються і формуються у асоціативні ланцюги та метапоняття. Ланцюги операцій об’єднуються в операції більш високого рівня, в результаті на моделі ПО будується ієрархія операцій.Висновки. У даній статті описано процес розробки онтології інструментальних засобів для створення проектної документації з використанням графічних САПР. Детально розглянуто усі кроки створення онтології, питання визначення ієрархій класів та властивостей класів і екземплярів.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

У статті наведено теоретичний аналіз дослідження проблеми формування тембродинамічного слуху як у зарубіжній, так і у вітчизняній педагогічній, музикознавчій та психологічній науках. Розкрито зміст цього поняття з різних концептуальних підходів. Виявлено особливості прояву даного виду слуху в учнів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів та студентів-музикантів у процесі музично-інструментальної підготовки. Доведено, що тембродинамічний слух діалектично пов’язаний із загальною музичною обдарованістю суб’єкта, яка виражається у високому ступені його емоційної сприйнятливості до музичних образів, художніх вражень і смислових асоціацій. У статті обґрунтовується протиріччя між традиційним послідовним формуванням звуковисотного й інтонаційного слуху, що характерні епохам класицизму і романтизму, і необхідністю формування нового типу сонорного слухового сприйняття, спрямованого на споглядання слухом якісних змін і особливостей тембрового звучання сучасних напрямів музики. Розглянуто поняття тембру в контексті оркестрового і фортепіанного виконавства. Виявлено особливості тембрального сприйняття оркестрової музики на основі класифікації тембрів оркестрових інструментів, яке сприяє як розмежуванню всіх компонентів оркестрової тканини, так і об’єднанню їх у структурне ціле. Враховуючи положення про монотембровість фортепіано, доведено, що цей інструмент володіє великим потенціалом тембральної інтерпретації, якість відтворення якої залежить від певного виконавського алгоритму. Наведений алгоритм включає такі складові частини: музично-образне осмислення музичного тексту, створення тембрально-слухових уявлень, підготовленість виконавського руху руки і присутність у процесі виконання певної манери. Доведено, що гра на фортепіано створює особливо сприятливі умови для розвитку тембродинамічного слуху, що диктується: а) особливостями виконавської діяльності (барвистість і різноманітність звучання, які є невід’ємним компонентом піаністичної експресії, смислу і виразності); б) особливостями самого інструменту – фортепіано, який не має свого яскраво вираженого, специфічного, спочатку властивого йому тембру, проте у процесі виконання здатний створювати найбарвистіші темброві поєднання. У статті зроблено висновок про те, що основу тембродинаміки становлять індивідуальні якості звучання різних музичних інструментів і темброутворюючі функції засобів музичної виразності (динаміка, артикуляція, регістр).

У статті досліджено конституційно-правові категорії законності та обґрунтова- ності судового рішення як гарантії реалізації засад справедливості судового розгляду в Україні. Наго- лошено, що вимоги, які пред’являються до судового рішення, служать конституційною гарантією вирішення проблеми в рамках закону, захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, від- новлення порушеного права і законності, гарантією здійснення правосуддя, тобто однією з найваж- ливіших гарантій становлення правової держави. Зазначено, що тільки за умови дотримання судом усіх вимог, встановлених в законі щодо правомірності винесеного судового рішення, можна гово- рити про виконання конституційно закріплених завдань судочинства і правосуддя. Констатовано, що вимоги, які пред’являються до судового рішення, якщо зважати на їхню конституційно-правову суть призначення, визначаються рядом положень: система етичних, моральних засад, що характери- зують правосуб’єктність і судові рішення як її акти; цілі й завдання судочинства; функції, які вико- нують судові рішення. Визначено, що законність і обґрунтованість – це не тільки вимоги до судового рішення, а й основні його властивості. Зроблено висновок, що виконання судами всіх вимог закону, що пред’являються до судових рішень, є неодмінною умовою їх ефективності в справі захисту прав і охо- ронюваних законом інтересів громадян, інших суб’єктів, попередження правопорушень. Обґрунтовано, що під час здійснення правосуддя зазначені вимоги не можуть існувати окремо одне від одного. Зако- нодавець пов’язує ці поняття воєдино, а їх роздільне застосування є необхідним виключно в інтересах практики. Винесене судове рішення повинно відповідати нормам процесуального права, при наявності необхідних реквізитів, закріплених законодавством України. Визначено, що завданнями судочинства є правильний і своєчасний розгляд та вирішення справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, прав та інтересів України. Наголошено, що судове рішення можна вважати тим ідеалом, за допомогою якого здійснюється захист і відновлення порушених або оспорюваних прав вищевказаних суб’єктів. Наголошено, що сьогодні якість складених і оформлених судових рішень знаходиться на досить низькому рівні, оскільки у багатьох перевірених рішеннях суду знайдено орфографічні, пунктуаційні, граматичні, лексичні та стилістичні помилки. Доведено, що якість судового рішення визначається сукупністю істотних властивостей, що дозволяє говорити про рішення суду як про вольовий, індивідуально визначений процесуальний акт, прийнятий судом, що носить державний владний характер і виноситься в письмовій формі. Зроблено висновок, що в ідеалі справедливість і об’єктивність як вимоги до судового рішення повинні збігатися у своєму прояві, адже будь-яка об’єктивність має бути справедливою.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Мета. Узагальнення теоретичних знань, вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі використання технологій зберігання та коригування здоров’я у процесі підготовки юних спортсменів, а також у визначенні перспектив їхнього застосування за сучасних умов. Методи. Аналіз і систематизація данихнауково-методичної літератури, інформаційних ресурсів мережі Інтернет. Результати. На сучасному етапі методика спортивної підготовки позначена втіленням низки радикальних змін, спричинених посиленою конкуренцією на найбільш визнаних у світі змаганнях і актуалізацією тренувальних програм, виконання яких здебільшого вимагає перевищення адаптаційного потенціалу людського організму. Найбільш нагальною щодо розв’язання означена проблема постає на початкових етапах багаторічної підготовки дітей і підлітків, специфіку яких складає інтенсивне витрачання резервів їхнього організму на природний ріст і розвиток. Перспективи подальших досліджень убачаємо передусім у розробленні технології профілактики та корекції порушень просторової організації тіла юних спортсменів. Тому навчально-тренувальні заняття таких спортсменів набудуть не тільки спортивно-результативної, а й оздоровчої спрямованості за умов: урахування під час програмування та конкретного планування засобівспортивного тренування індивідуальних характеристик просторової організації тіла юних спортсменів, рівня їхньої фізичної підготовленості та послідовності виконання ними завдань фізичного вдосконалення. Висновок. Виконання тренувальних навантажень, які перевищують адаптаційний потенціал організму підлітків, інтенсивне витрачання резервів їхнього організму на природний ріст і розвиток й диференціацію фізіологічних систем висуває цілу низку проблем щодо збереження їх здоров’я. Складність вирішення цієї проблеми посилюють такі фактори, як: рання спеціалізація в спорті та негативний вплив на організм щоденних тренувань з граничними (піковими) фізичними навантаженнями. Відтак, виникають суперечності між підвищеними вимогами до підготовленості юних спортсменів, пов’язаними з потребою систематичного зростання результатів, і обмеженими функціональними можливостями їхнього організму на ранньому етапі онтогенезу.Ключові слова: порушення просторової організації тіла, юні спортсмени, корекційно-профілактичні заходи.

Хлібопекарська промисловість України має велике соціальне значення, вона є підтримкою стабільності у суспільстві, а підприємства, що виробляють такий значимий для кожного пересічного українця продукт харчування, як хліб, прагнуть задовольнити потреби усіх верств населення. Тим не менш, не дивлячись на таку значимість, останнім часом у галузі спостерігаються негативні процеси, що істотно впливають не лише на якість виробів, а й на загальні тенденції у виробництві та реалізації продукції. В даній статті проаналізовано основні проблеми хлібопекарської промисловості, розглянуто стан ринку хлібобулочних виробів у цьому аспекті та запропоновано актуальні шляхи розширення асортименту. Вибір напрямів впровадження інноваційних засад має ґрунтуватися на індивідуальних потребам кожного окремо взятого виробництва і бути націленим на конкретну групу споживачів. Саме такий підхід має забезпечити гарантований результат. Останнє десятиліття ціла група хлібобулочних виробів, залишається поза увагою великих підприємств та науковців, розроблені за останні роки основні концептуальні підходи до розвитку нових технологій хлібобулочних виробів рідко стосуються сухарних виробів. Тим не менш, їх можна розглядати як перспективну групу хлібобулочних виробів, що за рахунок оптимізація параметрів тістоприготування, складу харчових добавок багатофункціонального дії дасть можливість отримати додатковий прибуток, оскільки їх вартість значно відрізняється від вартості соціально значимого хліба, окрім того строки реалізації хлібобулочних виробів пониженої вологості дають можливість розглядати їх навіть як групу виробів, що можуть імпортуватися. Створення нових технологій сухарних виробів поліпшеної якості на основі регулювання біотехнологічних процесів виробництва дозволить розширити асортимент та популяризувати цей продукт харчування. Модернізація існуючих шляхів удосконалення якості хлібобулочних виробів пониженої вологості, які включають як використання поліпшувачів різної природи, так і застосування технологічних прийомів та рішень дозволить перевести такі вироби у площину дієтичного та спеціального призначення. Оскільки в світлі останніх досягнень в області науки про харчування пріоритетним є створення асортименту виробів пониженої вологості для дієтичного та спеціального харчування.

Мета – визначення впливу макро і мікродобрив на формування елементів структури врожаю гібридами кукурудзи за вирощування на силос. Методи. Дослідження проводилися в 2019–2021 рр. в СТОВ «Птахоплемзавод Коробівський» Андрушівського району Житомирської області. Повторність досліду чотирьохразова. Грунт – чорнозем опідзолений середньосуглинистий. Розміщення варіантів – систематичне. Площа облікової ділянки – 184 м2. Агротехніка вирощування кукурудзи на силос була загальноприйнятою для умов Правобережного Лісостепу України, крім факторів, що вивчалися. Результати. Внесення макродобрив та використання на різних етапах органогенезу мікродобрив позитивно впливало на ріст і розвиток рослин середньоранніх і середньостиглих гібридів кукурудзи. Застосування N90Р60К60 і N120Р90К90 забезпечувало збільшення маси всієї рослини на 12,7–30,8%, а мікродобрив на 0,7–2,8%, порівняно з варіантами без їх внесення. Під впливом макродобрив частка листя і стебел у загальній масі рослини зменшується на 0,3–0,8%, а від застосування мікродобрив на 0,1–0,3%. При внесені N90Р60К60 і N120Р90К90 частка зерна, в загальній структурі рослин, зростає на 0,3–1,2%, а від застосування мікродобрив на 0,1–0,3%, порівняно з варіантами без їх внесення. Використання макродобрив впливає на зменшення вмісту сухої речовини на 0,3–1,3% порівняно з контролем а застосування мікродобрив не мало достовірного впливу на вміст сухої речовини в окремих органах та в цілому в рослинах кукурудзи. Висновки. Виявлено високий кореляційний зв’язок між вмістом сухої речовини у цілій рослині та у зерні (r=0,94), обгортках і стрижнях качана (r=0,91), стеблі (r=0,88) і листі (r=0,87). Встановлено підвищення індивідуальної продуктивності рослин кукурудзи на варіантах із внесенням N120Р90К90 та обробкою насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскуванням кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Kombiphos (3 л/га), що має позитивний вплив на зростання врожайності зеленої і сухої маси досліджуваних гібридів.

Впродовж XXI століття людство має остаточно сформувати постіндустріальне інформаційне суспільство. Стратегічним завданням та головною метою функціонування такого суспільства є забезпечення соціального добробуту кожної людини шляхом створення, розвитку й застосування високих наукоємних технологій. Зазначене вимагає суттєвих змін у багатьох сферах життєдіяльності людини, зокрема, й у освіті.Дистанційне навчання (ДН) є однією з найбільш перспективних форм сучасної організації навчального процесу. ДН повною мірою відповідає вимогам, що ставляться перед освітою “інформаційним суспільством”, і базується на широкому використанні можливостей і засобів комп’ютерно-інформаційних та телекомунікаційних технологій. ДН є доступним, масовим, гнучким, ресурсоємним, інтерактивним, створює умови щодо практичної реалізації гуманізації, індивідуалізації та диференціації навчання.Використання елементів ДН студентами, які навчаються заочно, за умов належної підготовки навчально-методичного забезпечення та організації його використання може помітно підвищити ефективність навчального процесу та закріпити і розвинути навички та вміння студентів.Виходячи з загальнодидактичних принципів відбору змісту, організації та функціонування дистанційного навчання, розроблено (рис. 1) узагальнену структурно-функціональну схему (архітектоніку) дистанційного навчального курсу (ДНК).За пропонованою схемою курс має інтегрований характер і складається з п’яти функціонально-узгоджених блоків: організаційно-методичного, навчального, комунікативного, ідентифікаційно-контролюючого та інформаційно-довідкового.Наведемо стислу характеристику кожного з блоків відповідно до тематичної спрямованості створюваного курсу ДН “Інформатика. Інформаційні технології” для студентів фізико-математичних факультетів педагогічних вузів. Рис. 1. Ядро навчального блоку становить власне автоматизований навчальний курс (навчально-методичне забезпечення в електронному вигляді). Комунікативний блок призначений для реалізації навчального діалогу студент–викладач, а також спілкування з іншими учасниками навчального процесу з даного навчального закладу. Ідентифікаційно-контролюючий блок складається з завдань та контрольних робіт, призначених для визначення рівня навчальних досягнень студента після вивчення ним певного навчального модуля (теми); змісту індивідуальних творчих завдань і групових проектів. Інформаційно-довідковий блок має надавати необхідну інформацію за відповідним запитом користувача (пояснення, зразки виконання завдань, вказівки тощо); містити довідкові матеріали з предметної області навчального курсу. Організаційно-методичний блок має надавати інформацію щодо цілей, навчальних задач дисципліни, включати стислу характеристику змісту тем навчальної програми, порядок та рекомендації по вивченню дисципліни у режимі ДН.З метою висвітлення специфічних особливостей курсу “Інформатика. Інформаційні технології” розглянемо структуру та зміст кожного з п’яти блоків пропонованого ДНК.Організаційно-методичний блокзабезпечує виконання організаційної та навчальної функцій дистанційного навчання. Цей блок містить:загальну інформацію про курс (що вивчає дана дисципліна, цілі та задачі курсу, актуальність та практична значущість, зв’язок з іншими предметами обраної спеціальності тощо);навчальну програму курсу (перелік тем та їх короткий зміст);рекомендації щодо організації процесу навчання, зокрема:як працювати з інформаційним наповненням курсу;що повинен знати і вміти студент у результаті вивчення курсу;форми та засоби контролю;як готуватись до складання тестів, виконувати проекти;навчальний план та графік вивчення дисципліни:назви тем та рекомендована послідовність їх вивчення;орієнтовна кількість годин на вивчення кожної теми курсу з диференціацією за видами навчальної діяльності;теми дискусій (з переліком основних питань) та час їх проведення;тематика проектів і термін їх виконання.Стратегічною метою вивчення курсу “Інформатика. Інформаційні технології” є формування основ інформаційної культури та комп’ютерно-технологічної компетентності, що передбачає формування в студентів теоретичної бази знань з основ інформатики, практичних умінь і стійких навичок використання сучасних засобів інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденній діяльності студентів. Загальна кількість і тематичний розподіл навчальних годин та навчального матеріалу ДНК повинно відповідати цілі навчання.Навчальний блокдисципліни “Інформатика. Інформаційні технології” складається з системного курсу лекцій, вправ, практичних і лабораторних робіт, проектів.Лекції являють собою одну з найважливіших форм навчальних занять та складають основу теоретичної підготовки студентів. Лекції призначені для формування систематизованої основи наукових знань дисципліни, концентрації уваги на вузлових та на найбільш важких для засвоєння питаннях. Лекція являє собою систематичне проблемне викладання учбового матеріалу з деякого питання, теми, розділу, предмета.На відміну від традиційних аудиторних лекцій, дистанційні лекції виключають живе спілкування студента з викладачем. Дистанційні лекції можуть подаватися по-різному: у вигляді запису на аудіо чи відеокасетах, або в електронному варіанті. Електронні лекції (ЕЛ) зазвичай являють собою певний набір навчальних матеріалів у електронному виді. Окрім тексту лекцій, вони включають у себе додаткові матеріали з довідників, інших учбових та методичних посібників, перелік адрес тематичних веб-сайтів тощо. За наявності ЕЛ студент має можливість багаторазово звертатися до незрозумілих моментів, вивчати чи аналізувати навчальний матеріал у зручний для себе час. Крім того, за текстом лекцій легше проглядається загальна структура та змістове наповнення всього курсу.Для перевірки правильності розуміння, осмислення теоретичного матеріалу, закріплення набутих знань та формування певних умінь і навичок передбачається виконання всіма студентами комплексу спеціально підібраних вправ.Практичні роботи передбачають виконання практичних завдань з метою закріплення навчального матеріалу та вироблення стійких умінь і навичок. Практичні роботи вимагають виконання деякого алгоритму, який складається з 5–7 кроків (вправ).Лабораторні роботи мають творчий характер, містять елементи самостійного наукового дослідження та направлені на усвідомлене застосування студентами здобутих під час виконання роботи знань, умінь і навичок для розв’язання поставленого проблемного завдання та вироблення власних висновків.Проекти. На відміну від лекцій та практичних завдань, проекти передбачають як індивідуальне, так групове (у режимі творчого співробітництва) їх виконання. Практично це реалізується завдяки мережі Інтернет, зокрема, чатів та телеконференцій.Самостійна робота. Ця форма навчального процесу є однією з основних у системі дистанційного навчання (СДН). Самостійна робота студентів організаційно може бути індивідуальною, парною та груповою та здійснюватись засобами мережі Інтернет.Комунікативний блокпризначений для реалізації спілкування студента з викладачем та іншими студентами, які вивчають цей курс. Студенти звертаються до викладача за консультаціями та поясненнями, а також спілкуються між собою з питань спільного виконання поставлених завдань. Комунікативна діяльність студентів під час дистанційного навчання триває постійно і здійснюється за допомогою таких можливостей мережі Інтернет: телеконференції, електронна пошта, дискусії, чати.Спілкування може відбуватись як у пасивному, так і активному режимі. Пасивний режим дозволяє працювати асинхронно, тобто в будь-який зручний для студента час у так званому „нереальному” (off-line) часі. До засобів такого спілкування можна віднести електронну пошту, списки розсилок та дискусії. Активний режим дозволяє двом або більше комунікантам працювати синхронно (одночасно) у реальному (on-line) часі. Активний режим спілкування забезпечують електронні конференції, у тому числі чати та телеконференції.Електронна пошта (e-mail) – один із режимів (послуг), який дозволяє викладачу та студентам обмінюватися будь-якими повідомленнями (текстовими, графічними, звуковими) у зручний для себе час. Таким чином, ЕП може використовуватись для невербального спілкування учасників навчального процесу. Крім того, ЕП можна використовувати для пересилки файлів та баз даних.Списки розсилок (mailing lists). Використання режиму „списки розсилок” мережі Інтернет надає можливість надання одноманітної інформації певній групі користувачів.Дискусійна група. Кожне повідомлення, відправлене в дискусійну групу будь-яким її учасником, автоматично розсилається усім учасникам. Викладач також є одним з учасників цього процесу. Учасники читають повідомлення, які надсилають інші члени дискусійної групи, та відправляють свої відповіді на повідомлення, але цей процес відбувається у пасивному режимі.Електронні конференції (ЕК) завдяки мережі Інтернет дозволяють отримувати користувачу тексти повідомлень, які передають учасники конференцій, віддалені один від одного. Тобто, ЕК об’єднують коло користувачів у складі учбової групи, які розділені поміж собою у часі та у просторі.Чати. Різновидом ЕК є чати. Спілкування учасників чату відбувається у режимі реального часу. Учасники надсилають свої повідомлення, які отримуються з невеликою затримкою, та одразу ж відповідають на них.Телеконференції забезпечують можливість двостороннього зв’язку між викладачем та студентом. Завдяки їм можлива передача у реальному часі відеозображення, звука, графіки.Консультації. Передбачається проведення запланованих та незапланованих консультацій. Графік запланованих консультацій складається заздалегідь. Ці консультації реалізуються у режимі телеконференцій або чатів. Незаплановані консультації відбуваються за наявності у студентів запитань щодо вивчення окремих тем курсу. У цьому разі використовується електронна пошта: студент надсилає свої запитання викладачу, а той –відповіді на них. Заплановані консультації мають, як правило, колективний характер з чіткою регламентацією у часі (початок і тривалість), а незаплановані консультації відбуваються переважно в індивідуальному режимі.Ідентифікаційно-контролюючий блокмістить завдання та контрольні роботи, які мають як проміжний, так і підсумковий характер. Головними формами контролю є вправи, практичні, лабораторні та контрольні роботи, проекти (вони розглянуті у навчальному блоці). Проведення підсумкового контролю передбачається з використанням засобів відеоконференцзв’язку.Моніторинг процесу ДН передбачає отримання:підсумкових результатів навчальної роботи студента;результатів діагностики навчально-пізнавальної діяльності;аналіз результатів різних видів контролю.Інформаційно-довідковий блок складається з довідкових матеріалів, у ролі яких може виступати електронна бібліотека, глосарій та література, яка була використана для реалізації навчального курсу.Інформаційно-довідкові навчальні матеріали містять вказівки, коментарі щодо виконання окремих завдань, пояснення та зразки вправ.Електронна бібліотека являє собою структурований набір альтернативних підручників, учбових посібників, статей, комп’ютерних програм навчального призначення, представлених у електронному варіанті й доступних через мережу Інтернет.Література представлена у вигляді повнофункціональної бази даних, що містить список рекомендованої для вивчення літератури та список джерел, які були використані для підготовки навчального матеріалу.Глосарій реалізується у вигляді електронної інформаційно-пошукової системи і містить всі терміни (що згадуються у навчальному матеріалі) та їх тлумачення.Таким чином, у цій статті пропонується узагальнена п’ятиблокова структурно-функціональна схема організації дистанційного навчання. У процесі створення курсу ДН з певної дисципліни змістове наповнення кожного із зазначених блоків повинно визначатись специфічними особливостями самої дисципліни та передбачуваними видами і характером навчальної діяльності та формами навчального процесу. Зазначене продемонстровано для дисципліни "Інформатика. Інформаційні технології".

Дистанційна освіта – це інтегральна, гуманна в своїй основі, форма освіти, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових технологій та їх технічних засобів [1], які застосовуються при поданні навчального матеріалу, його самостійного вивчення, діалогового обміну між викладачем чи навчальною комп’ютерною програмою і студентом, причому процес навчання у загальному випадку є некритичний до їх розташування в просторі і часі, а також до конкретного навчального закладу.Ця форма освіти використовує і глобальні комп’ютерні комунікації типу Internet та Intranet і базується в основному на індивідуальній роботі студента з добре структурованим навчальним матеріалом [2].Найбільш характерними рисами дистанційного навчання є: гнучкість; паралельність; велика аудиторія; економічність; ефективне використання площ, технічних засобів; концентроване і уніфіковане представлення інформації знижує витрати на підготовку фахівців; технологічність; соціальна рівність; інтернаціональність; нова роль викладача; позитивний вплив на студента; висока якість та ін.Організація та впровадження дистанційної освіти є своєчасною і можливою для ВНЗ.Разом з тим функціонування системи дистанційної освіти породжує цілий ряд проблем. В проблемах, пов’язаних з розробкою дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, необхідним чином поєднуються технічні і гуманітарні знання.При засвоєнні студентами знань засобами дистанційної освіти особливу значимість мають цілі одночасного формування методологічної культури і методологічної рефлексії як основи професійної свідомості спеціаліста. Проблемність даної ситуації полягає в самій природі основних знань, які мають професійно-комп’ютерну сутність [3].На методологічному рівні вони об’єднуються поняттями “cистемність” і “модель”, тому при проектуванні дистанційного навчального процесу повинна застосовуватись педагогічна технологія, що реалізує селективно-інтерактивний режим використання комп’ютера при додержанні основних правил побудови дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, що суттєво удосконалює спосіб подання студентам навчальної інформації.Зазначимо, що оптимізація цього способу досягається виконанням двох основних положень:необхідність введення в зміст понять ”система” і “системність”, а також спряжених з ними явищ;відмінність в побудові письмової та комп’ютерної мови.При конструюванні дидактичного забезпечення на електронних носіях необхідно акцентувати увагу на встановлення причинно-наслідкових зв’язків, роль яких в інтелектуальному розвитку студентів важко переоцінити. Тут доцільне використання розмежованої абстракції, а потім проведення двофазового узагальнення.Комп’ютерна освіта розглядається в якості середовища, що забезпечує умови для ефективного розвитку студентів як осіб, здатних до активної творчої самоорганізації усіх видів діяльності на основі оволодіння науковою організацією праці дослідника. Це означає оволодіння студентами прийомами пізнання навколишнього світу, що містяться в комп’ютерному просторі при дистанційній освіті, яка являє універсальну наукову методологію, що реалізується в суворій послідовності дій: вербальний опис об’єкту; математична модель; обчислювальний алгоритм; комп’ютерна програма; розрахунок на комп’ютері; аналіз результатів розрахунку; їх інтерпретація; управління об’єктом. Фактично це спосіб реалізації процесу пізнання і впровадження отриманих знань стосовно конкретного об’єкту. Синтезуючи знання і зусилля студентів, дистанційна освіта вимагає від кожного з них як принципово нових особистих якостей так і забезпечення іншого рівня сформованості традиційних моральних якостей особистості [3]. Дана обставина визначається специфікою співробітництва людини і комп’ютера, коли сумісна робота двох навчань за рахунок своєрідного підсилення інтелекту нерідко дозволяє отримати результати в 3-4 рази швидше, ніж при роботі їх поодинці.Особливістю моделювання комп’ютерного простору при дистанційній освіті, як засобу активізації пізнавальної навчальної діяльності є дидактично доцільним узгодження навчання професійним знанням та уміння проведення обчислювального експерименту, що передбачає можливість не тільки індивідуальної, але і групової роботи при одночасності, оперативності та індивідуалізованості управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів [4].Комп’ютерні технології навчання (КТН), як сукупність технічних, програмних, навчальних та методичних засобів, що використовуються при навчанні, з використанням комп’ютерів, в склад яких входять комп’ютерно-орієнтовані дидактичні засоби (КДЗ), як головна складова нових інформаційних технологій навчання [5].Навчальний комп’ютер без дидактичного наповнення не забезпечить позитивного результату при використанні в дистанційній освіті КТН.Згідно робіт [5,6] комп’ютерно-орієнтовані засоби можна розподілити на такі види:1 – навчально-комп’ютерні, програмування, комп’ютерний об’єкт вивчення;2 – комп’ютерні ігри: технічні; педагогічні; ігрові та ін.;3 – комп’ютерні розв’язники задач;4 – комп’ютер-дослідник в лабораторному практикумі моделювання, віртуальні стенди, мультиплікування;5 – курсове та дипломне комп’ютерне проектування: оптимізація типових розрахунків, автоматизовані системи та ін;6 – діалогові комп’ютерні системи: інформаційно-довідкові, інформаційно-навчальні, експертні та експертно-навчаючі;7 – комп’ютерні підручники: електронні, автоматизовані навчальні курси (АНК), комплексні, енциклопедичні, навчаючі, екзаменуючі;8 – ноу-хау – мультипрограми, гіпертекстові системи.Наші дослідження показують, що існує явна незабезпеченість в технологіях навчання комп’ютерно-орієнтованих дидактичних засобів КДЗ-2 – КДЗ-8.Разом з тим в переліку ВАК України для здобувачів вченого ступеня канд. пед. наук існує спеціальність 13.00.02 “Теорія і методика навчання”. Підготовка таких спеціалістів може достатньо кваліфіковано забезпечити створення КДЗ-2 і КДЗ-8 по будь-яким вузівським дисциплінам. В Кіровоградському державному технічному університеті ведеться підготовка КДЗ по основним навчальним дисциплінам досвідченими викладачами у відповідності з науково-педагогічним обґрунтуванням теорії і методики навчання.По дистанційній освіті розроблена концепція, що охоплює весь комплекс проблем, які виникають в процесі практичної реалізації, та форми їх розв’язання. Дистанційна освіта як система доводить право на своє ефективне існування.