Journal articles on the topic 'Ідентифікаційна модель'

Показано, що діагностика об'єктів машинобудування передбачає обґрунтування розширення застосовуваних фізичних ефектів, орієнтованих, в першу чергу, на неруйнівного контролю параметрів продукції машинобудування. На підставі досліджень, які показують перспективність експериментальних і теоретичних доказів, доведена доцільність пошуку підтвердження інформативності частотних спектрів резонансних акустичних сигналів досліджуваних об'єктів, порушених широкосмуговими резонаторами рівній амплітуди в акустичному діапазоні. Надані прикладі застосування широкосмугових випромінювачів наноамплітудних впливів на досліджувані об'єкти з метою акустичної спектроскопії для створення їх ідентифікаційних моделей. Для практичного використання експериментальних результатів для ідентифікації розмірних і фізико-механічних характеристик станів діагностованих об'єктів авторами застосовані нейромережні моделі. Такі моделі служать практичним цілям діагностики станів об'єктів на основі частотних спектрів власних резонансних коливань. Доведено, якщо діагностика об'єкта проводиться щодо опорного сигналу у вигляді широкосмугового впливу постійної амплітуди, то такий підхід дозволяє нормувати вихідні діагностичні сигнали щодо опорного сигналу. представлені ідентифікаційні моделі, побудовані на нейромережному базисі, показали реальну можливість їх використання для створення системи діагностики об'єктів за кількома кількісними ознаками. Причому, кількість таких ознак, які можна контролювати одночасно, практично, не обмежена. Авторами роботи проведені додаткові дослідження, які показали можливість одночасного контролю не тільки геометричних характеристик об'єктів, а й їх фізико-механічних характеристик, включаючи показники напруженого стану, твердості і т.ін..

У статті аналізується адаптаційний потенціал особи як складова її ідентифікаційних стратегій та механізм множинних проявів соціального. Встановлено, що складовою соціальної ідентифікації особистості постає її соціальна адаптація, яка спирається у свою чергу на власний адаптаційний потенціал. З’ясовано, що адаптаційні здібності людини залежать не тільки від індивідуально­психологічних, фізіологічних властивостей особи, а й від її самоідентифікаційних ціннісних пріоритетів, які більшою мірою визначають рівень особистісних потреб й способи їх задоволення. Адаптаційний потенціал, отже, постає складною багаторівневою системою, яка знаходиться під впливом взаємодіючих та взаємодоповнюючих біогенних, соціогенних та культурогенних факторів. Домінуючу роль у цій взаємодії відіграють суб’єктивні ментальні настанови та стереотипи сприйняття людини. Кожному типу адаптаційних стратегій відповідає свій набір ціннісних орієнтацій, які визначають модель ідентифікаційної поведінки особи. Суспільство, будь­які елементи соціальної структури, як і особистість, зазнають на собі впливу процесів адаптації, в яких соціальне та індивідуальне динамічно поєднано й взаємозалежить одне від одного. Переосмислення самоідентифікаційних сенсоутворюючих складових впливає, врешті, на зміни форм соціальності, й моделює при цьому підґрунтя для появи нових типів соціальної адаптації, прояву адаптаційного потенціалу загалом.

Мета. Стаття присвячена теоретико-емпіричному обґрунтуванню толерантної компетентності педагога. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та емпірична верифікація толерантності педагога засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності та механізмів її функціонування залежно від стажу його професійної діяльності. Методи. Основними методами є теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація), емпіричні (бесіда; спостереження; тестування) та методи математичної статистики (дискримінантний аналіз, критерій Краскела-Уолеса, факторний аналіз, множинний регресійний аналіз). Результати. В ходу теоретичного узагальнення основних тенденцій і концепцій вивчення професійної толерантності, запропоновано теоретичну модель структурної організації професійної толерантності педагога, у якій виокремлено когнітивно-інформативний, емоційно-регуляційний, особистісно-комунікативний і поведінково-нормативний компоненти та зазначено операційно-смисловий, рефлексивно-смисловий, мотиваційно-регуляційний та мотиваційно-контролюючий модуси їх продуктивного функціонування. Емпірично експліковано зміст прояву професійної толерантності засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності у емоційно-раціональній, автономно-безкорисливій, статусно-нормативній та інтелектуально-продуктивній формах та механізми їх функціонування (адаптаційно-ідентифікаційний, ідентифікаційно-моральний, морально-продуктивний, продуктивно-адаптаційний) залежно від стажу професійної діяльності педагогів. Висновки. У висновках зазначено, що зосередження уваги на виокремлених механізмах функціонування толерантної компетентності педагога дасть змогу визначити адекватний вплив мотиваційно-смислової детермінації на систему професійної саморегуляції фахівця.

Метою статті є огляд правових підходів до реалізації процесів та процедур управління ідентифікаційними даними, аналіз правового регулювання механізмів управління ідентифікаційними даними, опрацювання нових напрямів досліджень, огляд перспективних ідей стосовно правового регулювання управління ідентифікаційними даними на основі матеріалів Комісії ООН з права міжнародної торгівлі і Європейської економічної комісії ООН. Методологія. Робота входить до циклу статей за тематикою проблем правового регулювання сфери управління ідентифікаційними даними. У попередніх дослідженнях розглядалися питання законодавчого регулювання процесів ідентифікації, анонімізації та псевдонімізації ідентифікаційних даних, а також проблеми класифікації та питання категоріально-понятійного апарату в даній сфері. Наразі автор здійснює огляд парадигм правової та технологічної регуляції процедур та процесів управління ідентифікаційними даними, які вивчаються Робочою групою IV (електронна торгівля) Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі, а саме: положень управління ідентифікаційними даними за проєктом Всесвітнього банку, концептуальної моделі управління ідентифікаційними даними на основі eIDAS, трирівневої моделі управління ідентифікаційними даними за пропозиціями Сполучених Штатів Америки, моделі транскордонного простору довіри у сфері електронної торгівлі за пропозицією Російської Федерації. Новизна. У даній статті подається огляд моделі транскордонного простору довіри у сфері електронної торгівлі за пропозицією Російської Федерації. Дана модель характеризується новизною як в напрямі технічної реалізації, так і в напрямі законодавчого регулювання сфери управління ідентифікаційними даними, в тому числі і в транскордонному режимі. Висновки. Дану модель можливо застосувати як основу систем управління ідентифікаційними даними в електронній торгівлі та громадському секторі. Водночас модель має низку недоліків. Запропоновані в моделі транскордонного простору довіри у сфері електронної торгівлі механізми можуть суттєво обмежити право на вільну торгівлю та мати ознаки інструменту тоталітарної системи для впливу на суспільство. Впровадження такої моделі може закласти підґрунтя створення механізму, який в глобальному масштабі значно обмежить права і свободи людини, можливості вільної торгівлі і призведе до необґрунтовано надмірного контролю за будь-якими транзакціями.

Стаття присвячена дослідженню психологічної структури уявлень молоді про сімейні ролі. Результати теоретизації предмету дослідження дозволяють стверджувати, що найважливішою функцією уявлень є те, що вони служать інструментом пізнання. Тобто за допомогою уявлення ми спочатку описуємо, потім класифікуємо і, лише тоді пояснюємо об’єкти уявлень. Уявлення студентської молоді про сімейні ролі є складним психологічним феноменом, що формується на основі їхніх знань про рольовий розподіл у системі сімейно-шлюбних взаємин. Вони сприяють продуктивній поведінці сім’янина, далі орієнтують у моделях поведінки і, нарешті, мають важливе значення для адаптація до сімейного життя. Наявність таких уявлень спонукають молодь формувати звички до гармонійних моделей поведінки у майбутньому сімейному житті. Така манера поведінки стане нормою життя і буде сприяти формуванню відповідального сім’янина. Поняття «уявлення молоді про сімейні ролі шлюбних партнерів» відображає стійкі переконання молодої людини, які забезпечують типове реагування на ситуацію рольового розподілу сімейних обов’язків відповідно до сформованої в неї життєвої позиції. З’ясовано, що психологічна структура уявлень студентської молоді про сімейні ролі відображає три взаємопов’язаних компоненти: когнітивний компонент – система знань про сімейні ролі як моделі поведінки шлюбних партнерів (знання функцій сім’ї; знання сімейних ролей за інтелектуально-світоглядним чинником; знання сімейних ролей за морально-психологічним чинником; знання сімейних ролей за інтимно-сексуальним чинником; знання сімейних ролей за матеріально-фінансовим чинником; знання сімейних ролей за господарським чинником; знання патологізуючих сімейних ролей та причин їх появи); емоційно-оцінний компонент – ставлення до сімейного життя та обов’язків у майбутній сім’ї (сприймання та оцінка моделей поведінки батьків як шлюбних партнерів; емоційна ідентифікація з батьками; сприймання та оцінка моделей поведінки друзів як шлюбних партнерів; сприйняття та оцінка майбутнього шлюбного партнерства; сприйняття та оцінка свого ставлення до дітей; сприйняття та оцінка себе в ролі сім’янина; сприйняття стереотипних думок щодо ролі жінки та чоловіка у сім’ї); поведінковий компонент – ідентифікаційна поведінка в ролі майбутнього шлюбного партнера (вияви моделей поведінки, що відображають важливі сімейні ролі; розвиток свого шлюбного потенціалу; пізнання шлюбного потенціалу можливих майбутніх шлюбних партнерів).

Публікація опосередковує продовження наукової розвідки автора довкола проблематики розколотого суспільства та пошуків політико-інституційних засобів його консолідації з позицій нормативності неоднорідного стану сучасного суспільства і атрибутивності конфліктного складника для констатації суспільного розколу. У статті розглядаються співвідношення виокремлених за результатами дослідження прикладів громадянських конфліктів трьох примордіальних маркерів розмежування «свій – чужий»: етнічна, лінгвістична та релігійна належність. Доводиться правильність визначення таких ідентифікаційних маркерів і для випадків легального та «м’якого» політичного протистояння. З використанням історичних прикладів пояснюються причини «відкидання» поза сферу аналізу випадків розмежування таборів протистояння у громадянському конфлікті з інших підстав. Із застосуванням системної методології за допомогою аналогії побудовано спрощену модель гетерогенної системи «соціум-політія», яку пристосовано до порівняння із примордіальними ознаками розмежування шляхом використання концепту «соціальної взаємодії». Зафіксовано релевантні до атрибутів моделі гетерогенної системи «пошукові маркери» соціальної взаємодії. Проведено порівняльний аналіз визначень «етнічності» та обґрунтовано переваги запропонованого С. Широкогоровим підходу до цієї категорії. Показано зв’язок структури етнічності із атрибутами моделі гетерогенної системи та маркерами соціальної взаємодії. З використанням напрацювань етнології та етносоціології проаналізовані варіанти зіставлення етнічності з лінгвістичною та релігійною / конфесійною ідентичністю у політичному контексті із наведенням прикладів. Через дослідження етимології дефініції показано існування іманентного зв’язку між етнічністю та територією держави в контексті сутності сецесійних загроз останній станом розколу.

У статті наведені конструктивні особливості та характеристики 9,0-мм пістолета «Glock-17», проаналізовані результати експериментів, отримані під час проведення пострілів із даної моделі зброї та результати дослідження слідів на кулях та гільзах. Виокремлені деталі, які утворюють сліди на гільзах та кулях патронів, стріляних у даному пістолеті, та є такими, що дозволяють провести ідентифікацію.На підставі експериментальної стрільби з 9,00-мм пістолетів «Glock-17», «Beretta 92FS» проведений порівняльний аналіз морфологічної картини слідів близького пострілу на визначених відстанях, виявлені певні закономірності, які дозволяють диференціювати певні групи слідів, що утворюються при стрільбі з 9,00-мм вогне-пальної зброї досліджуваних моделей. Описано комплекс інформаційно значущих ознак, які слід виявляти і приймати до уваги під час досліджень аналогічних пошкоджень у ході встановлення дистанції близького пострілу.

Проаналізовано особливості трансферу сучасного модерну в освітній системі країн Європейського Союзу. Підкреслено, що викладач поступово перестає бути єдиним модератором процесу формування компетенцій, а технологічна складова в організації освітнього процесу збільшується рік від року. Визначено фундаментальні напрями модерну економічної освіти, що базуються на концепціях М. Спенсера, Дж. Д’юї, аналізі космополітичної моделі У. Бека, соціально-економічної турбулентності М. Фезерстоуна і С. Леша, культурній дифузії Я. Пітерзе. Особливу увагу звернено на формування новітніх парадигм розвитку суспільства Homo Urbanus та Homo Creativus, які вже найближчим часом визначатимуть трендовість освітньої сфери та регуляторну домінантність «суперкреативного ядра», до якого, за Р. Флоридою, відносяться творчі викладачі. Проведений аналіз європейської моделі викладача в межах його творчої ідентифікаціїї, що, на думку авторів, носить поліструктурний характер просвітництва, це дало змогу максимально оптимізувати критеріальну основу структуризації М. Генсона. Проведений аналіз ідентифікаційних підходів щодо творчої особистості викладача уможливив визначити типові для ЄС риси: розуміння потреби в розширеному інвестуванні в освіту, психолого-педагогічний професіоналізм, ступінь конвергенції освітніх систем, селективне опанування наукової і дидактичної інформації, вплив багаторівневих програм (зокрема «Еразмус+») на стан академічної мобільності, а також характер міжнародної інституалізації освітнього менеджменту. Розроблена модель трансформаційної дифузії європейської креативізації, дала змогу визначити мікс-сприйняття та індикативно-дифузне поле процесів взаємодії «викладач-учень», що охоплюють креативізацію, демократизацію, гібридизацію, біохевіризацію, креолізацію, корпоративізацію, космополізацію, національну стандартизацію. Зазначене дає змогу з прагматичних і, водночас, творчих позицій розробити індикативні виміри творчої дифузії викладача економіки.

Ця стаття присвячена дослідженню процесів формування та екстеріоризації/інтеріоризації простих і складних лінгводискурсивних знаків у просторі внутрішнього та зовнішнього операційного часу, де психомеханізми (когнітивні поліоперації) забезпечують перехоплення думкою його власний кінетизм позначений відповідними мовними формами, актуалізованими як лудичні та нелудичні граматизовані та типові чи нетипові аграматалізовані структури. У процесі спостереження лінгводискурсивних знаків адресат ініціює зворотну реконструкцію віртуальних (лінгвістичних) трансформацій та/або первинної структури, використовуючи дешифруючу, ідентифікаційну та експериментальну моделі дослідження для правильної інтерпретації інформації та визначення ступінь ко(п)текстуальної відповідності екстеріорізованих конструкцій.

УПРАВЛІННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИМИ ДАНИМИУ роботі досліджується питання розробки механізмів правового забезпечення управління ідентифікаційними даними пристроїв ІоТ. Аналізуються сучасні технічні та юридичні механізми і процедури ідентифікації суб’єк¬тів та об’єктів. Запропоновано застосувати як приклад мережеву модель OSI для класифікації елементів мережі пристроїв ІоТ за функціональними ознаками. Також здійснено огляд різновидів сучасних технологій, що вико¬ристовуються для забезпечення функціонування екосистем пристроїв ІоТ, а саме: радіотехнології, різних універ¬сальних ідентифікаційних систем, технічних стандартів, рішень, що забезпечують безпеку даних, та платформи сумісності пристроїв ІоТ, а також напрями розвитку технологій ідентифікації та управління ідентифікаційними даними відомих розробників.Проаналізовано стан національного законодавства, що регулює правовідносини у сфері управління іденти¬фікаційними даними. Підкреслено, що Україна має певний позитивний досвід в напрямі технічної організації та розвитку процесів електронної ідентифікації та правову основу з метою формування сучасного законодавства у сфері управління ідентифікаційними даними. Водночас вказано на низку характерних недоліків, пов’язаних із ситуативною, малосистемною і неструктурованою модернізацією національного законодавства, насиченням його незбалансованою в юридичному та нормопроєктувальному сенсі термінологією.Автором запропоновано сучасне рішення, яке полягає у створенні системи технічних стандартів, юридичних правил та норм, порядків і процедур перевірки ідентифікаційних даних. Дане рішення, як багаторівнева соціотех- ніча система, забезпечить тотожність ідентифікаційних даних з фізичною або юридичною особою, пристроєм або цифровим об’єктом для взаємодії із цифровою екосистемою. Модернізація нормативно-правової бази, яка здійс¬нює регулювання суспільних відносин у сфері управління ідентифікаційними даними, спрямована на визначення та формування суб’єктів та об’єктів цієї сфери, їх прав та обов’язків, а також формування видів правопорушень та відповідальності за їх скоєння. Відповідно, не омине осучаснення і діючих правових норм чинного законодав¬ства України.

Статтю присвячено створенню теоретичних засад вивчення та оптимізації тих суб’єктивних стратегій, до яких вдається особистість, вирішуючи завдання політико-правової ідентифікації. Обстоюється думка, що в період соціальних потрясінь, що тривають в Україні, результат соціалізації (зокрема набуття політико-правової ідентичності) залежить не стільки від конкуруючих впливів різних агентів соціалізації, скільки від того, як особистість здійснює вибір між різними варіантами осмислення дійсності. Наголошується, що слід досліджувати суб’єктивні способи здійснення особистістю ідентифікаційних виборів, а не обмежуватися лише вивченням змісту та структури набутих нею ідентичностей. Звертається увага на те, що концепція статусів ідентичності Дж. Марсіа спрямована насамперед на розкриття тих способів, за допомогою яких суб’єкт соціалізації створює смислову основу своїх ідентифікаційних виборів. Показано, що залежно від типу самообмежень особистості, які порушують стабілізацію або змінюваність набутої моделі ідентичності, можна виділити чотири основні стратегії взаємодії суб’єкта вибору із суперечливими варіантами конструювання дійсності: 1) збалансована реалізація інтенцій до самоздійснення і саморозвитку (“досягання ідентичності”); 2) обопільне обмеження цих інтенцій (“запозичена ідентичність”); 3) обмеження переважно інтенції до самоздійснення (“дифузна ідентичність”) або 4) інтенції до саморозвитку (“мораторій ідентичності”). Зроблено висновок, що з погляду опанування криз ідентичності найбільш доцільно залучати суб’єкта соціалізації до таких комунікативних практик, у яких знімаються його смислотворчі самообмеження.

Самоідентифікація є досить популярним предметом досліджень багатьох психотерапевтів і лінгвістів. Щоправда, кожна праця науковців намагалась скоріше знайти нові аспекти й кути погляду на питання ідентифікації себе, ніж пояснити чи зробити ґрунтовне статистичне дослідження. Власна ідентичність – поняття, яке реалізується за допомогою мультивимірних невербальних і вербальних засобів і багатьох факторів, лінгвістично ж індивід проходить такий процес чи не найчастіше. До уваги варто брати не тільки безпосередній комунікативний дискурс, де активується соціально маркована ідентичність, але й внутрішні когнітивні референції та конструювання самосхем. Такі інструменти внутрішнього аналізу індивіда за допомогою самодіалогу є багатим ресурсом для визначення як поточного самоусвідомлення людини, так і її справжнього характеру. Завдяки таким дискурсам, як автобіографічні твори й терапевтичні монологи активуються вербальні засоби вираження потрібних самосхем, що намагаються передати в мов ленні необхідні образи власного портрета й життя. Стаття є багатовимірним і багатопрофільним аналізом із новими пропозиціями щодо подальших психолінгвістичних досліджень. Основною концепцією та питанням, яке необхідно розв’язати, є створення та розгляд лінгвістичної основи для процесів самоідентифікації. Первинні й ретельно зібрані дані з масштабного роману Івліна Во «Чоловіки у війську» служили фундаментальним матеріалом для побудови й аргументації наших лінгвістичних моделей самоідентифікації, які виявились важливими й цінними методами для самосвідомості й загальних лінгвістичних досліджень також. Затверджені й проаналізовані дані мають різні граматичні категорії, лексичні рівні й навіть одиниці мови. Щоправда, усі вибрані дані мають однакову прагматичну функцію – вони вказують на «я»-позицію мовця та його мислення, завдяки якому спікер чи діяч у взаємодії чи у внутрішньому діалозі може свідомо й несвідомо ідентифікувати себе в різних життєво важливих аспектах. Було визнано, що мовець використовує конкретні речення та граматичні категорії слів як інструмент для самоідентифікації як раціонально, так і ірраціонально, дозволяючи лексичному рівню мови бути корисними знаряддями не тільки для комунікативного вираження, але й для когнітивних (ідентифікаційних) причин.

Дана робота присвячена дослідженню концептуальних основ формування соціальних проєктів організацій. Показано важливість здійснення соціальних проєктів задля реалізації нагальних соціальних змін, які мають призводити до покращення рівня і якості життя населення. Проведено дослідження різних джерел інформації задля з’ясування сутності поняття «соціальний проєкт» та визначення його специфічних рис та ознак. Особливої уваги приділено питанням класифікації соціальних проєктів, що є передумовою формування його всіх характеристик та ідентифікацій різних зацікавлених сторін, встановлення найбільш доцільної форми реалізації та конкретних шляхів досягнення результатів. В роботі наводяться результати аналізу підходів до розробки соціальних проєктів. Зроблено висновок, що процес розробки соціального проекту доцільно розділити на два підетапи. Більшого часу необхідно приділити концептуальному під етапу, на якому відбувається аналіз та опрацювання проблемної ситуації, ідентифікації всіх зацікавлених сторін як у її розв’язанні, так і тих, що будуть чинити опір, з’ясуванню різноманітних інтересів та формуванню моделі їх узгодження з метою зменшення рівня соціальної напруги під час наступних дій.

У статті здійснено теоретичне осмислення концепту “політична ідентифікація” в психології, розкрито механізми формування політичної ідентифікації в сучасному суспільстві. Підкреслено, що сучасне українське суспільство не є достатньо розвиненим і організованим з точки зору демократичних перетворень, характеризується деструктивністю політичних відносин як на особистісному, так і на загальнодержавному рівнях, у результаті чого формується не лише потреба в адаптації особистості до нових політичних реалій, але й одночасно проблема формування нових зразків, моделей ідентифікацій у системі політичних відносин.Діяльність особистості в системі політики, як і в усіх інших сферах соціальної взаємодії, відбувається під впливом ідентифікації. Остання дозволяє їй виробляти стратегію залучення до політичного життя, формування відповідного рівня політичної свідомості та політичної культури. При цьому, підкреслимо, що вироблення ідентифікації у політиці, як у жодній іншій сфері соціальних відносин, неможливе без попередньої політичної адаптації особистості. Існує складна, діалектична взаємодія політичної адаптації і ідентифікації.

Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглядається як мультикультурне віртуальне середовище взаємодії носіїв різних мов і культур. Наголошується, що інтернет-простір є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. У процесі комунікативної взаємодії різних соціальних суб’єктів в інтернет-середовищі формуються ідентифікаційні характеристики користувача. Висвітлено особливості самоідентифікації кіберпокоління у віртуальному інтернет-просторі, зокрема: 1) процес самоідентифікування відбувається синхронно в реальному соціокультурному просторі і віртуальному мультикультурному інтернет-середовищі; 2) у віртуальному інтернет-просторі конструювання образу “Я” може здійснюватися як а) копіювання реальної ідентичності, зокрема національної та громадянської; б) утворення віртуального образу, відмінного від реальної ідентичності, а також як в) поєднання елементів віртуальної і реальної ідентичності в гібридній (за Дж. Сулером) моделі. Звертається увага на те, що можливість створювати різні “Я” образи у віртуальному інтернет-просторі приводить до формування мінливої, гнучкої, динамічної і нестабільної ідентичності. Підкреслюється, що процес самоідентифікації молодих громадян країни поєднується з кризою дитячої ідентичності, яка сформувалася в рамках наявної системи соціальних відносин під впливом батьків, і входженням у віртуальний світ Інтернету, де пропонується нові системи цінностей, норм і правил поведінки. Наведено результати дослідження особливостей самоідентифікування студентської молоді у віртуальному інтернет-середовищі. Встановлено, що переважна частина молоді (62%) презентує в інтернет-середовищі свою реальну національну та громадянську ідентичність, третина – демонструє елементи гібридної моделі ідентичності. Зауважено, що частка молоді, яка створює тільки віртуальний образ “Я” в Інтернеті, не перевищує 1,5%. З’ясовано, що майже 93% респондентів для презентації національної та громадянської ідентичності обирають візуальні форми: використовують символи, кольори, атрибути, фрагменти національного орнаменту тощо. Виявлено, що найбільш прийнятними формами інтернет-комунікації, де виявляється національна та громадянська ідентичність, молоді громадяни країни вважають інтерактивні полілоги, зокрема чати, форуми, коментарі на сторінках соціальних інтернет-мереж, обговорення в блогах та мікроблогах.

In the article, Serhiy Zhadan’s play “Bread Armistice” is considered from the standpoint of postcolonial criticism as a metaphorical illustration of the blurred identity that manifested itself during the war in eastern Ukraine, which began in 2014.Purpose: to analyze the text of the play to reflect the painful points of identity of modern Ukrainian society and the artistic resources of its future construction, to fit the analyzed text of Serhiy Zhadan into broader global and domestic humanitarian contexts.Methods. The leading methodology is postcolonial critique, which in combination with the traditional analysis of artistic text and aesthetic practices allows us to talk about the artistic construction of a new postwar Ukrainian identity, taking into account the world humanitarian experience of the XXI century and its Ukrainian contexts. Results. Contemporary Ukrainian artists, through their artistic practices, are actively involved in the process of reflecting the cracks and fissures of Ukrainian civic identity and are involved in the analysis of the causes and consequences of internal identification crises. Most of them successfully combine creativity and social activities aimed at building a real, not a fictitious civil dialogue about meanings and values, and not about money and propaganda, and Serhiy Zhadan belongs to this cohort. Being a native of the Ukrainian East, through his own work he resists active attempts to split Ukraine humanitarianly into West and East (or West, East and Center) and implements artistic attempts to switch the conversation of intellectuals from the discourse of division (they) to the discourse of self-identification, – complex, heterogeneous, with different previous experience, which should not be shared if it is reflected and spoken). In various art projections, the artist analyzes various aspects of the crisis of Ukrainian identity, with which neither the official Ukrainian government nor the public and media spheres worked, as well as the specifics of its front lines: the result was a complete disorientation of many “little people” in geoculture, modern geopolitics identification of own affiliation / non-affiliation. Serhiy Zhadan contrasts the artificial East cultural concept of Donbass with the Ukrainian East marker in the play (with an emphasis on the Ukrainianness of this territory, not on its geographical coordinates), thus creating a futurological projection of the future national-civil dialogue. The artist deliberately offers in his register of protagonists decentralized “little people”, that is, mostly those in whom Ukrainians can recognize themselves and with whom Ukrainians can identify themselves – “non-heroes” who must gradually learn the values of liberal democracy and realize their own, subjective responsibility for their choice – that is, to learn to be involved in the fate of their country through the identification of belonging to it. The artist models a vision of how the scattered fragments of the old Ukrainian identity should be directed not to fictitious centers, but carefully collected and, taking into account the reflection of all our internal crises, involved in the positive construction of a new Ukrainian identity.Conclusions. The author of the play “Bread Armistice” Serhiy Zhadan through artistic modelling of the mutilated Ukrainian identity in the temporarily occupied territories of Ukraine joins an important and promising intellectual discussion on the strategic priorities of Ukrainian society after deoccupation, formats of future social dialogue and avoidance of uncertainty and reciprocity. formation of post-war Ukrainian identity.Key words: geoculture, postcolonial discourse, hybrid war, identity, frontier, identity crises. У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю-страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року. Мета: шляхом аналізу тексту п’єсивідрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти. Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек-сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з урахуванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів. Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фіктивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різноманітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськості цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно-громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи-тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності. Ключові слова: геокультура, постколоніальний дискурс, гібридна війна, ідентичність, фронтир, кризи ідентичності