Journal articles on the topic 'Європейське освітнє середовище'

Метою дослідження є: проаналізувати понятійний апарат, принципи, особливості формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища в аспекті концепції відкритої науки. Завдання дослідження: визначити перспективи використання хмарних технологій для підтримки освітньої і наукової діяльності; окреслити принципи і технології відкритої науки та їх застосування в освітніх дослідженнях. Об’єктом дослідження є процес формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища. Предметом дослідження є принципи формування і розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища. Методи дослідження: аналіз офіційних міжнародних документів, публікацій з проблеми дослідження, спостереження, порівняння, аналіз досвіду освітнього і наукового застосування хмарних технологій. Результати дослідження: теоретично обґрунтовано принципи створення і розвитку освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти на базі хмарних технологій. Охарактеризовано поняття хмаро орієнтованого середовища, характерні особливості його функціонування. Проведено аналіз і оцінку перспектив розвитку хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища в аспекті застосування засобів і технологій відкритої науки. Висновки і рекомендації: застосування технологій відкритої науки, що охоплюють європейські дослідницькі інфраструктури, науково-освітні мережі, хмарні сервіси збирання, подання і опрацювання даних, а також сервіси Європейської хмари відкритої науки є актуальним і перспективним напрямом розвитку і модернізації хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища закладів вищої освіти.

Основна увага в роботі зосереджена на дослідженні теоретико-методологічних принципів вивчення інноваційної освітньої комунікації в цифровому середовищі (інноваційна освітня комунікація в цифровому просторі у розумінні трансформаційних інноваційних шарів та комунікативного застосування, опосередкованого сучасними європейськими та східними мовами глобального спілкування – англійська, іспанська, французька, китайська, японська, відповідно). Проблема теоретичного та методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісного моделювання макро- та мікроструктур вербальних засобів та засобів процесування у сфері цифрового освітнього спілкування, як консолідованого мовного та технологічного об’єкта, досліджується ґрунтовно. Мозаїчний, імітаційний, багатовимірний та рамковий підходи до розуміння складних динамічних лінгвістичних явищ та сутностей, пріоритетні для цього методологічного контексту, дозволили нам виявити онтологічну природу навчальних комунікаційних одиниць глобалізованих мов у сфері інноваційного освітнього спілкування. Тезаурус ІКТ, електронного навчання, гібридного навчання, цифрових компетенцій, що сприяє інноваційному освітньому спілкуванню, побудований для визначення та категоризації ключових компонентів інноваційної кібертермінології, які своєю чергою сприяють побудові та функціонуванню середовища електронного навчання. Запропоновано моделювання макро-, мікро- та надструктур інноваційної освітньої комунікації та їх цифрову обробку на основі трьох основних принципів: 1) Інтернет-освітня антропосфера (антропне середовище у Всесвітній павутині); 2) зовнішньо-мережева антропосфера освіти (компоненти електронної реальності, функціонують поза сферою Всесвітньої павутини); 3) техногенна освітня антропосфера (переорієнтовані компоненти антропогенного середовища із заміщеним онтологічним параметром на однорідний антропний). Динамічна взаємодія структурних рівнів змістовного рівня ІКТ у шарах інноваційної освітньої комунікації характеризується антропогенними та когнітивними параметрами змістовної площини, опосередкованими суб’єктивним та колективним когнітивним досвідом стейкхолдерів цифрової освіти, втіленого в рамках цифрової трансформації інноваційних комунікативних освітніх сценаріїв.

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

У статті обґрунтовані сучасні тенденції розвитку системи підвищення кваліфікації (СПК) науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої освіти (ЗВО) України в контексті євроінтеграції. Визначено, що інтеграція України до світового ринку праці (початок ХХІ століття) характеризується динамічними змінами у СПК НПП ЗВО. Відповідні перетворення обумовлені двома взаємопов’язаними процесами: модернізацією існуючої системи вищої освіти загалом та СПК НПП ЗВО України зокрема і формуванням нових концептуальних підходів й умов їх розвитку у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці і соціальній політиці держави. З’ясовано, що реформування вищої освіти та СПК НПП ЗВО відбувається з урахуванням інтеграції України у світове освітнє середовище. Відтак, метою перетворення сучасної СПК НПП ЗВО України стає її модернізація в умовах соціально-економічної, організаційно-структурної, структурно-змістовної перебудови вищої професійної школи відповідно до нової особистісно орієнтованої парадигми освіти та її інтеграції в єдиний європейський освітній простір. Виявлено визначальні сучасні тенденції розвитку СПК НПП ЗВО України в контексті євроінтеграції: розквіт сучасного інформаційного К-суспільства (knowledge society); формування Smart-суспільства; посилення процесів інтернаціоналізації й інтеграції у СПК НПП ЗВО як основних тенденцій міжнародної співпраці; розвиток глобалізаційних процесів у СПК НПП ЗВО; активне поширення процесу діджиталізації у СПК НПП ЗВО; збільшення обсягу масових комунікацій НПП у СПК; розвиток глобального інформаційно-освітнього середовища.

Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів. Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія

Анотація. Дедалі більше країн визнають важливість фінансової грамотності та включають фінансову освіту до шкільних програм. Підтримка впровадження фінансової освіти може розглядатися основними державними, приватними та громадськими організаціями як важливе довгострокове інвестування в людський капітал. В той же час, впровадження цифрових технологій відкрило широкі можливості їх використання в галузі фінансової освіти, вони сприяють підвищенню мотивації до навчання, стимулюють пізнавальний інтерес учнів і підвищують ефективність самостійної роботи. Питання формування фінансової грамотності визначено у основних засадничих документах України, таких як, Закон України «Про освіту» та «Державний стандарт базової середньої освіти» (2020), в яких підприємливість і фінансова грамотність віднесені до ключових компетентностей. Метою статті є аналіз європейського досвіду з формування фінансової грамотності в умовах цифрового навчального середовища у контексті реформування вітчизняної освіти. Для досягнення цієї мети був використаний комплекс методів дослідження: аналіз та систематизація наукової літератури, праць вітчизняних та зарубіжних авторів; порівняльно-педагогічний аналіз, який використовується для порівняння та узагальнення різних поглядів на організацію фінансової освіти в школах Європейського Союзу. У статті розглядаються цілі та ключові складові «Основних компетенцій в області фінансової грамотності для молоді», розробленої Міжнародною мережею ОЕСР по фінансовій освіті (OECD / INFE) та представлена структура основних компетенцій. Розглянуті результати міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018 щодо оцінки фінансової грамотності. Розглянуто та проаналізовано досвід європейських країн у створенні та використанні цифрового навчального середовища для ефективного впровадження фінансової освіти: портали, веб-сайти, ігри тощо. Надано рекомендації щодо впровадження фінансової освіти в систему загальної середньої освіти.

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти діяльності віртуальних університетів у європейському освітньому просторі. Досліджено історичну ретроспективу розвитку технологій відкритого й дистанційного навчання в європейських країнах. Проаналізовано роль комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у розвитку університетської освіти. Підкреслено, що віртуальна освіта сприяє розвитку якісно нового за змістовими характеристиками спілкування, у контексті якого формується символічний образ сучасної особистості. З’ясовано, що віртуальний університет – це корпоративний навчальний центр, некомерційна державна освітня установа, яка функціонує з метою забезпечення багатовекторної, багатонаціональної та міжнародної навчальної співпраці на основі дистанційного навчання. Це надає можливість студентам отримати освітній досвід та відповідну підтримку частково або повністю онлайн. Проаналізовано напрями використання систем віртуальної освіти в міжнародній практиці. Наведено приклади діяльності навчальних закладів, яка ґрунтується: на використанні інтернет-технологій, інтернет-ресурсів як внутрішнього комунікаційного середовища, поєднанні традиційних форм навчання з технологічними інтернет-нововведеннями. Підкреслено, що в умовах ефективного здійснення та поширення в розвинених країнах світу віртуалізації системи навчання розпочато діяльність щодо створення віртуальних університетів в Україні. Зроблено висновок, що інформаційне суспільство забезпечує активізацію ресурсів, які були незалежні від попередньої соціокультурної парадигми, що вимагає переходу до віртуального способу передачі, освіти, зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності. Суб’єктивна потреба у віртуальних способах передавання, інтеріоризації,використання та зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності, включно й сфері освіти, визначається необхідністю технічної інтеграції або диференціації концептуального і технологічного моделювання діяльності людини. Ці процеси своєю чергою уможливлюють реалізацію дій і явищ мікро- і макросвіту у великому діапазоні реального часу й простору, сприяють віртуалізації культури і вираженню в образно-символічній формі норм, ідеалів, цінностей.

Проаналізовано основні завдання і напрями реформування вітчизняної системи освіти в контексті інтеграції України до європейського економічного й освітнього простору. Визначено основні економічні та освітні тренди, що мають бути покладені в основу модернізаційних змін. Охарактеризовано роль наукових та науково-освітніх установ у визначенні й реалізації основних векторів науково-методичного супроводу модернізації вітчизняної технологічної, професійної та фахової передвищої освіти. Для прикладу, узагальнено діяльність Інституту професійно-технічної освіти НАПН України як наукової установи, покликаної здійснювати наукове обґрунтування і супроводження необхідних модернізаційних процесів. Охарактеризовано основні напрями науково-експериментальної діяльності Інституту, серед яких: удосконалення особистісно-розвивальних педагогічних технологій; управління розвитком професійної освіти в умовах ринкової економіки; методичні основи створення підручників нового покоління; дослідження особливостей навчання робітників в умовах високотехнологічного виробництва; проектування змісту професійної освіти на основі компетентнісного підходу; вивчення європейської освітньої політики і кращих освітніх практик у сфері професійної освіти і навчання; проектування інформаційно-освітнього середовища закладів професійної освіти; обґрунтування методичних підходів до стандартизації професійної та фахової передвищої освіти; створення сучасних технологій проектного професійного навчання; розроблення системи консультування учнів закладів професійної освіти з професійної кар’єри; створення системи дистанційного професійного навчання фахівців у закладах ПО. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення наступності в реалізації завдань модернізації технологічної, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Підкреслено важливість належного інформаційно-комунікаційного супроводу визначених модернізаційних змін..

У статті показано, що для формування та розвитку професійної компетентності та ключових компетенцій майбутніх педагогів професійного навчання необхідно створити в педагогічних університетах адекватне інформаційно-освітнє середовище (ІОС), у якому можна впроваджувати інноваційні методи, форми, засоби навчання, комунікаційні технології, зокрема цифрові. У такому ІОС в аудиторіях, оснащених традиційними та інноваційними технічними засобами, здійснюється апробація розроблених технологій навчання під час лекцій, практичних і лабораторних занять, у самостійній роботі студентів з використанням значної кількості інтернет-ресурсів і онлайн компонентів, що особливо важливо в період пандемії COVID-19. Останнім часом насамперед завдяки працям науковців Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України і спільної науково-дослідної лабораторії, створеної у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, поширення в освітньому процесі набуло використання електронного навчання (Е-learning), мобільного навчання (М-learning), усепроникаючого навчання (U-learning), що дає можливість здобувачам освіти одержувати мультимедійні послуги, матеріали лекцій, тексти лабораторних і практичних робіт, необмежений доступ до електронних бібліотек, здійснення моніторингу власних досліджень, участь у телекомунікаційних проєктах тощо. Крім ІОС, зусилля працівників закладів вищої освіти мають бути зорієнтовані на створення практикоорієнтованого середовища, що, безумовно, впливає на становлення, розкриття, реалізацію, самовдосконалення особистості студента. З цією метою розглядається інноваційна модель формування професійної компетентності в підготовці педагога для закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ЗП(ПТ)О) – дуальна форма навчання. Дослідження в указаних напрямках, як свідчить досвід європейських країн, дають позитивний результат.

У статті проведено аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців із проблеми забезпечення якості професійної освіти в умовах глобалізації та трансформації українського суспільства, описано стан дисонансу між професійною підготовкою майбутніх фахівців та вимогами ринку праці, уточнено сутність поняття «якість професійної освіти» в динаміці його змін, підкреслюється місце та роль крос-культурного компоненту в системі професійної освіти для вирішення проблеми міжкультурної взаємодії та міжкультурних комунікацій, розкрито значний потенціал культурологічного підходу з метою формування фахівця високого ступеня готовності до крос-культурної взаємодії, що сприятиме професійній компетентності. Поняття «якість освіти» визначається як сукупність соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її становлення та розвиток та системи освіти в цілому, з допомогою якої людина набуває певних знань, умінь і навичок. У статті виокремлені внутрішні та зовнішні чинники якості професійної освіти, які характеризують освітній процес та його результат, з‘ясовано фактори, які забезпечують якість професійної освіти, здійснено спробу запропонувати шляхи підвищення якості професійної освіти через запровадження європейських стандартів якості професійної освіти в системі оцінювання в даній сфері та інноваційних моделей управління професійною освітою на основі врахування крос-культурного менеджменту. Описано систему моніторингу професійної освіти, яка вибудовується на загальноприйнятих і апробованих європейських моделях порівняльної оцінки якості освіти, що враховує багатонаціональність та мультикультурність. Базуючись на загальноєвропейських та світових підходах до розбудови освітнього сектору, проблема якості професійної освіти потребує пріоритетного вирішення. Виходячи з цього, підкреслено важливість підвищення рівня культурного потенціалу держави, який визначається, насамперед якістю вітчизняної професійної освіти та є запорукою її конкурентоспроможності та рейтингу на світовій арені.

У статті розглянуто сутність та особливості медичного закладу вищої освіти як інституту формування професійних якостей майбутніх магістрів медицини. У зв’язку із модернізацією системи освіти України, входженням її в європейський освітній простір, особливої актуальності набуває проблема створення в навчально-виховному процесі закладу вищої освіти таких умов, які б сприяли ефективному формуванню професійних якостей майбутніх фахівців. Для досягнення мети в роботі використовується комплекс методів дослідження, а саме: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація наукових даних). Виявлено, що педагогічні умови становлення і розвитку професійних якостей студентської молоді у медичній сфері передбачають наявність таких факторів, як: забезпеченість гуманітарно-виховної роботи; гуманізація й гуманітаризація освіти; наявність гуманістичної концепції навчання і виховання; забезпеченість інформацією; забезпеченість засобами організації дозвілля; комфортність освітнього середовища; відповідальність вишу за підготовку фахівця високої кваліфікації; власні зусилля студента з саморозвитку та самовдосконалення особистості; організація всебічної взаємодії культури та освіти; визнання людської та національної культури фактором розвитку освіти; наявність системи соціального партнерства. Зазначено, що під час професійної підготовки майбутніх лікарів у медичному виші важливого значення набуває особистісна підготовка студентської молоді, метою якої є формування як професійно значущих якостей особистості, так і її гуманістичної спрямованості, психологічної культури, здатності до толерантної взаємодії майбутніх лікарів із пацієнтами. Встановлено, що медичний заклад вищої освіти являє собою виховний і освітній інститут, один з мікрофакторів соціалізації особистості, що відрізняється тим, що першорядне значення приділяється професійній медичній освіті у взаємозв'язку з формуванням у майбутніх магістрів медицини моральності.

Розглянуто проміжні результати реформування вищої освіти в Україні відповідно до профільного закону. Наведено приклади якісних змін щодо зменшення навантаження викладачів, заборони суміщення ад- міністративних посад в університетах, системи рівнів освіти, підвищення прозорості діяльності вузів і зростання прав студентського самоврядуван- ня. Водночас виокремлено кілька архетипів, які заважають впровадженню ефективних освітніх змін і які становлять потенційну загрозу національ- ній безпеці держави. Вони усі зводяться до поняття “монополізації” вищої освіти як концентрації ключових повноважень у цій сфері, зокрема щодо забезпечення якості освіти, в руках однієї (міністерства) чи кількох пов’я- заних між собою державних інституцій (міністерство, НАЗЯВО, Державна служба якості освіти). Такими архетипами є забюрократизованість та негнучкість університе- тів України, що не дозволяє їм конкурувати на рівних з освітніми закла- дами європейських країн; їх організаційна залежність від патерналізму з боку міністерства та інших інституцій влади, з одного боку, та надмірний патерналізм і небажання держави делегувати повноваження щодо розвитку реальної університетської автономії, з іншого; неспроможність державних інституцій в освіті працювати за принципом проектного офісу з переходом виключно до координуючої та моніторингової функцій; відмова з боку уні- верситетського середовища і міністерства визнавати громадськість в особі студентів, їх батьків і роботодавців як рівноправних партнерів у процесах управління якістю освіти. Для зміни останнього архетипу, який окремі науковці називають “смис- ловим ядром” всієї моделі вищої освіти, запропоновано створити в Укра- їні інститут незалежних освітніх аудиторів як механізм безпосереднього впливу громадськості та бенефіціарів на процеси забезпечення якості ви- щої освіти. Розглянуто мету такого аудиту, його переваги для університетів, вимоги до професійного рівня самих аудиторів, організаційні аспекти й ри- зики функціонування інституту незалежних освітніх аудиторів.

Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності під час формування нової ментальності військових України виходу за межі норм-принципів, зазначених в етичному Кодексі НАТО, у площину базових європейських цінностей, мож- ливостей реалізації цього завдання через надання етичної освіти військовим та демократичних практик у військовому середовищі. Методологічною основою є системний, міждисциплінарний та конкретно-історичний підходи. Методами, які використову- вались, є філософська рефлексія, аналіз, зокрема порівняльний, синтез, аналіз документів та моніторинг. Своєрідність отриманих результатів полягає у такому. Сучасна вітчизняна теорія приділяє значну увагу розгляду компетентностей військових, зокрема морально-етичних якостей та цінностей майбутніх офіцерів. При цьому наявна тенденція на формальний перенос норм-принципів етичного Кодексу євроатлантичного альянсу без урахування специфіки національних контекстів. Українське суспільство може бути діагностовано як суспільство «домодерну». За умов наяв- них у суспільній свідомості та суспільних практиках України застарілих атавізмів командно-адміністративної системи, що посилюються у межах силових структур через притаман- ну їм замкнутість та інертність, успішність демократичних реформ у секторі безпеки та оборони залежить від готовнос- ті сприймати базові цінності європейського демократичного суспільства. Необхідним стає забезпечення ціннісного підґрун- тя формування нової ментальності військових. Таким підґрун- тям мають стати не тільки норми-принципи, які регулюють моделі поведінки військових, але й базові європейські цінності рівності, справедливості, законності, свободи тощо. Дієвими механізмами, що можуть забезпечити успішність трансфор- мації ментальності військових, мають стати система етич- ної освіти військових, яка здатна транслювати та прищеплю- вати базові європейські цінності, та практики, які надають демократичний досвід у межах силових структур. Загрозою у національних контекстах є ефект «замкнутого кола», адже демократичність практик можлива за умов наявності вмон- тованих у ментальність військових демократичних ціннос- тей; демократичні цінності можуть бути сформовані лише за умов єдності теорії (освіта) та практики. Уникнення ефекту «замкнутого кола» можливе завдяки «зовнішнім аген- там». Дві групи соціальних взаємодій «військові – цивільні», «українські військові – військові-представники споріднених структур країн-членів НАТО» можуть стати каталізатором трансформації ментальності у напрямі прийняття базових європейських цінностей у національних силових структурах. Проведене дослідження відкриває численні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-прак- тичного спрямування.

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статті – обґрунтування перспектив формування культури безпеки професійної діяльності в закладах вищої освіти. Теоретико-методологічною основою дослідження є міжнародні та вітчизняні правові документи: Конвенція Міжнародної організації праці про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, Резолюція Генеральної асамблеї Організації об’єднаних націй «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», Концепція реформування системи управління охороною праці в Україні, Національна стратегія у сфері прав людини, Закон України «Про вищу освіту», а також міжнародні стандарти в галузі управління якістю, в галузі управління охороною здоров’я та безпекою праці, в галузі екологічного управління. Здійснено теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури щодо визначення поняття «прогнозування», методів та етапів прогнозування. Автором обґрунтовано перспективні напрями вирішення означеної проблеми на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному, на рівні закладів вищої освіти. Основними прогностичними напрямами на загальнодержавному рівні вбачається розвиток і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази в галузі забезпечення культури безпеки, фінансова підтримка наукових та педагогічних колективів щодо популяризації питань культури безпеки; на регіональному рівні пропонується підвищення обізнаності та інформування суспільства щодо культури безпеки, впровадження європейських стандартів безпеки праці, зарубіжного досвіду в галузі охорони праці та культури безпеки на виробництві; на рівні закладу вищої освіти передбачається створення в закладах вищої освіти сучасного безпечного освітнього середовища з пріоритетом безпеки праці та здоров’язбереження шляхом впровадження інноваційних технологій та методик навчання. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень теоретичних та методичних засад розвитку культури безпеки професійної діяльності у інженерів з охорони праці, основ формування, розвитку та виховання ціннісних орієнтацій у майбутніх інженерів з охорони праці у системі безперервної освіти.

У статті охарактеризовано основні етапи еволюції засобів і технологій проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті, охарактеризовано сучасний стан проблеми, визначено перспективні напрями досліджень. Формулювання проблеми. Необхідність дослідження обумовлена потребою підвищення рівня ІКТ компетентності вчителів закладів загальної середньої освіти України в аспекті розвитку навичок використання хмарних сервісів відкритої науки, ознайомлення їх з методологічними та методичними засадами використання сервісів даного типу в освітньому процесі. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи були використані загальнонаукові методи: а) теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду; теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових фактів і закономірностей б) емпіричні – анкетування; опитування; бесіди з учасниками освітньо-наукового середовища; педагогічні спостереження за начальною і науковою діяльністю суб’єктів освітнього процесу. Результати. У роботі обґрунтовано, що запровадження хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процес навчання і професійного розвитку вчителів є перспективним напрямом розвитку наукової освіти вчителів, що потребує удосконалення методології і методик використання засобів і сервісів відкритої науки, запровадження інноваційних форм і методів у процес навчання і наукових досліджень, розвитку ІКТ-компетентностей вчителів, зокрема, навичок здійснення наукових досліджень у співробітництві, спираючись на застосування хмаро орієнтованих засобів і сервісів підтримування наукових досліджень і опрацювання даних, розширенню частки дослідницького підходу у навчанні, поширенню кращих практик відкритої науки у вітчизняному освітньому просторі. Висновки. Еволюція засобів і сервісів відкритої науки охоплює низку етапів: формування і розвиток науково-освітніх інформаційних мереж і інфраструктур; рух у напрямі їх уніфікації і інтеграції; виникнення Європейської хмари відкритої науки і запровадження найкращих практик її освітнього використання. Існує потреба в обґрунтуванні і запровадженні спеціально розроблених методик проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті вчителів для підвищення активності і вмотивованості до наукових досліджень, поліпшення їх результативності, розвитку ІКТ-компетентності в аспекті використання хмарних технологій.

Проаналізовано міжнародний досвід організації дистанційного навчання в окремих європейських країнах в умовах пандемії на основі даних, розміщених на офіційних освітніх сайтах. Схарактеризовано досвід тих європейських країн, які: демонструють високий рівень розвитку цифровізації (Австрія, Велика Британія); мають дуже високі показники захворюваності і смертності в період пандемії (Італія, Іспанія, Франція); мають порівняно низький рівень цифровізації (Болгарія, Хорватія, Чехія). З’ясовано, що, незважаючи на соціально-економічні й політичні умови, специфіку освітніх систем країн, обраних для аналізу, всі з них (без винятку) стикнулися з труднощами організації й реалізації дистанційного навчання в умовах пандемії COVІD-19. Виділено загальні для всіх країн пріоритети й напрями діяльності з реалізації дистанційного навчання, як-то: забезпечення повноцінного процесу навчання, використання для цього онлайн-платформ, веб-сайтів, мережевих операторів, хмарних сервісів; підвищення ефективності цифрового середовища навчання за допомогою організації порталів послуг дистанційного навчання як єдиної точки входу для вчителів і керівників шкіл; використання телевізійного контенту; створення національних електронних бібліотек (репозитарій електронного контенту); розробка рекомендацій, відеозаписів-інструкцій для вчителів, учнів і батьків з використання для освоєння навчального матеріалу конкретних додатків, соціальних мереж, відеотрансляцій та ін.; організація оперативного обміну досвідом учителями; придбання, видача (тимчасове користування) ноутбуків і планшетів учням, які технічно не забезпечені. Досвід організації дистанційного навчання в країнах, обраних для аналітичного огляду, свідчить, що його ефективність значною мірою обумовлена продуманою державною освітньою політикою; оперативністю дій міністерств освіти; взаємодією системи освіти з різними галузями економіки, культури, науки, охорони здоров’я; одержанням своєчасного зворотного зв’язку про виконання освітніми організаціями вимог і рекомендацій з організації дистанційного навчання.

У статті висвітлено результати експериментального дослідження з проблеми формування цифрових навичок майбутніх педагогів. Охарактеризовано вітчизняні та світові підходи щодо визначення сутності змісту цифрових навичок, використання ІКТ для їх формування. Здійснено аналіз Європейської рамки цифрової компетентності освітян (DigCompEdu) за шістьма сферами діяльності (професійне залучення; цифрові ресурси; навчання інших та самонавчання; оцінка; розширення можливостей учнів; сприяння розвитку цифрової компетентності здобувачів освіти) з метою визначення цифрових навичок, які необхідні сучасному вчителеві. Виокремлено п’ять цифрових навичок (використання цифрових пристроїв та ІКТ; пошук та критичне оцінювання цифрового контенту; модифікація та створення цифрових ресурсів; обмін інформацією та організація цифрової комунікації; вчитися й навчати використанню ІКТ), які становлять основу цифрової компетентності майбутніх педагогів, а також з'ясовано критерії та показники їх сформованості. За 100 бальною шкалою ступеня вияву показників визначено рівні сформованості цифрових навичок, а саме: незадовільний (20–59 балів); задовільний (60–74 бали); добрий (75–81 балів); дуже добрий (82–89); відмінний (90–100 балів). Результати вивчення рівнів сформованості цифрових навичок у майбутніх учителів початкових класів та вихователів закладів дошкільної освіти на констатувальному етапі дослідження засвідчили необхідність розроблення технологічного інструментарію щодо їх формування. Представлено авторську програму тренінгу «Проєктування мультимедійного середовища закладу загальної середньої освіти та закладу дошкільної освіти» із застосуванням ІКТ. Порівняльний аналіз результатів констатувального та контрольного етапів емпіричного дослідження, проведеного впродовж 2018-2020 рр. у Педагогічному інституті Київського університету імені Бориса Грінченка, засвідчив позитивну динаміку рівнів сформованості цифрових навичок студентів і довів ефективність впровадженого технологічного інструментарію. Статистичну значущість результатів дослідження перевірено з використання коефіцієнту рангової кореляції Спірмена.

У статті аналізуються шляхи підвищення якості вищої освіти в Україні в контексті Європейських стандартів якості до освітнього простору університету. Розглянуто тренди розвитку освіти під впливом сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Показана взаємозалежність якості освітнього середовища сучасного вищого навчального закладу і рівнем ІКТ-компетентності його науково-педагогічних працівників. Описано модель корпоративного стандарту ІКТ-компетентності науково-педагогічних працівників, розроблену в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Проаналізовано інструменти моніторингу рівня сформованості ІКТ-компетентності викладачів.

На основі аналізу наукової літератури з’ясовано чинники, які визначають специфіку підготовки педагогів професійного навчання у країнах ЄС, зокрема: низька привабливість професії педагога та сфери професійної освіти і навчання (далі: ПОН), впровадження концепції професіоналізації, низький рівень наукового інтересу до проблем підготовки педагогів професійного навчання, існуюча невідповідність програм підготовки сучасним вимогам ринку праці. Представлено специфічні особливості національних моделей (іспанської, французької, фінської) відповідної підготовки. Схарактеризовано сучасні європейські концепції та принципи забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання у загальноєвропейському просторі вищої освіти (відповідальність за ефективність процесу забезпечення якості; врахування відмінностей у типах навчальних закладах, програмах, системах, контингенті студентів; упровадження культури та філософії якості; базування систем забезпечення якості на потребах та очікуваннях студентів, стейкхолдерів та суспільства). Представлено інструменти, які уможливлюють якість підготовки педагогів: стандартизація, моделі компетенцій, області якості, системи забезпечення якості тощо. Визначено поліфункціональну природу стандартів з функцією забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання та базою для порівнюваності (у процесі створення міжнародних програм обміну) та визнання кваліфікацій. Представлено базову модель компетенцій педагога професійного навчання. Схарактеризовано превалюючі перехідні моделі від етапу навчання до етапу професійної діяльності (school-to-work-transition): модель учнівства (дуальна модель підготовки), модель підготовки на базі закладу професійної освіти (Франція), пряма перехідна модель від етапу навчання до етапу роботи на підприємстві (Японія), модель поступової інтеграції у професійне життя (США). Представлено альтернативний підхід до забезпечення якості, суть якого полягає у виокремленні так званих областей якості з метою їх покращення: роль педагога та тренера; навчальний процес; методи навчання; аналіз процесу навчання; зміст навчання; освітнє середовище та умови здійснення навчального процесу в умовах закладу і на виробництві.

У статті досліджено стратегії викладання англійської мови як іноземної учням із розладом аутичного спектра (РАС), що забезпечить їх психологічну адаптацію. Увагу приділено впровадженню інклюзивної освіти в Україні з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, що привело до пошуку нових шляхів і методів навчання іноземної мови дітей із психофізичними розладами. Окреслено причини, які зумовлюють потребу в дослідженні способів і методів викладання англійської мови як іноземної учням із РАС, що забезпечить їх адаптацію в інклюзивному класі та соціалізацію в суспільстві. У Радянській Україні дітей з обмеженими можливостями навчали ув спеціальних школах, але сьогодні в Канаді, США та європейських країнах наявний вражаючий досвід залучення дітей з особливими освітніми потребами до навчання в найближчих державних школах. Оскільки цей підхід набуває розповсюдження в Україні, нагальним є пошук шляхів забезпечення належного рівня освіти всіх дітей без винятку. Людина з аутизмом, зазвичай, відчуває труднощі в оволодінні мовою, у спілкуванні, опануванні соціальних та когнітивних навичок, тому діти з аутизмом краще вчаться за допомогою наочності, імітації та впорядкованого середовища, що враховує їхню сенсорну чутливість. Крім того, їм доводиться боротися з наслідками негативного ставлення до людей з інвалідністю загалом. Батьки й професіонали одностайні в думці, що кожна дитина з розладом аутичного спектра є унікальною, потрібно багато напруженої роботи, щоб допомогти їй, адже вона має різні потреби та піддається певному стилю навчання. Взаємодія з іншими дітьми за допомогою ігор допоможе отримати досвід спілкування поза класом. Упорядковане середовище може дати дитині відчуття захищеності й зробити її відкритою до навчання. Основною формою інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах та мікрогрупах. Групи оволодівають навчальним матеріалом та формують міжособистісні навички. Ефективність цих вправ залежить від того, наскільки виконуються такі умови: системність; їх розподіл у порядку збільшення складності; чергування та різноманітність вправ.

У статті обґрунтовано доцільність використання технологічного підходу в навчанні англійської мови магістрів філологічних спеціальностей у закладах вищої освіти України. Констатовано, що їх підготовка здійснюється за двома рівнями вищої освіти – бакалаврським (першим) і магістерським (другим) – в умовах модернізації освітньої галузі, перебудови її структури та змісту, вдосконалення діючих програм, підготовки нових навчальних курсів, використання сучасних механізмів визначення якості освіти в контексті інтеграції в Європейський освітній простір. Формування спеціальних фахових компетенцій забезпечує вивчення нормативних навчальних дисциплін («Практичний курс іноземної (англійської) мови», «Ділова англійська мова», «Методика викладання іноземної мови у середній та вищій школі», «Друга іноземна мова» тощо) і дисциплін вільного вибору здобувачів освіти («Теорія та історія мовознавства», «Основи германістики» тощо). Встановлено, що до найбільш ефективних технологічних підходів у навчанні англійської мови належать застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій, робота з навчальними комп’ютерними програмами, дистанційні курси іноземних мов, створення презентацій у програмному середовищі Open Office Impress, Microsoft Power Point, використання ресурсів всесвітньої мережі Internet. Висвітлено алгоритм використання комунікативно орієнтованого комплексу мультимедійних технологій в навчанні навичок говоріння. З’ясовано, що до основних видів роботи, які сприяють навчанню англійської мови та розвитку мовлення, належать: дискусія, рольова гра, відтворення недостатньої інформації, завершення розповіді, доповідь, розповідь за малюнком (малюнками). З’ясовано, що сучасний викладач в освітньому процесі виступає організатором самостійної, активної пізнавальної діяльності студентів, їхнім консультантом і помічником у засвоєнні іноземної мови.

У статті актуалізуються проблеми, пов’язані з професійно-педагогічною підготовкою майбутніх учителів на прикладі соціально-педагогічного партнерства. Підкреслено актуальність і необхідність упровадження партнерських форм організації освітнього процесу. Наведено теоретичний аналіз поглядів учених з проблеми якості освіти, яка обумовлена педагогікою партнерства, при цьому виділені найбільш важливі елементи досліджуваного феномена. Детально представлено досвід європейських країн у формуванні й становленні соціально-педагогічного партнерства як фактора підвищення якості професійно-педагогічної підготовки на прикладі підготовки майбутніх учителів. На основі елементів порівняльного аналізу з досвідом зарубіжних країн представлено впровадження власних ідей при підготовці майбутніх учителів. З’ясовано, що завдяки використанню власних ідей соціально-педагогічного партнерства в освіті можна подолати безліч проблем у цій значущій сфері, вимагати створення нової моделі функціонування організацій, що здійснюють професійну підготовку. Ефективність соціально-педагогічного партнерства з організаціями різного рівня дозволить забезпечити якість підготовки педагогічних кадрів. У статті визначено, що соціально-педагогічне партнерство в підготовці майбутніх учителів передбачає забезпечення високого ступеня конкурентоспроможності випускників, їх професійну мобільність, готовність до інновацій. Дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми педагогіки соціально-педагогічного партнерства в освітньому середовищі при підготовці вчителів. Ключові слова: якість освіти; учитель; педагогічне партнерство; професійно-педагогічна підготовка; майбутній учитель; ринок праці; соціальне партнерство.

Conceptual and methodical problem of formation of modern manager professional qualification are considered. Analyzing the course of the process and the final results of the training, it was concluded that the requirements of stakeholders regarding the quality of train-ing are not enforced. The key factors that prevent the implementation of the latest models and approaches expected by the business environment to improve the level and quality of training in the transition of mankind to the sixth technological mode have been identified. Management as a science and management education is aimed at finding improved management models, and increase the adaptive capabilities of the organization, to form a motivational environment. The need to create a national model of training managers, provided the establishment of effective work of the relevant system of internal quality assurance at the level of educational institutions. The basis for such a system should be a number of appropriate procedures that meet European and national quality standards of higher educa-tion, namely: approval, monitoring and periodic review of educational programs, improving the quality of training of higher education, strengthening human resources, development of information and communication technologies management of the educational process, openness and transparency of public information about the activities of the educational institution, the creation of an effective system for combating violations of academic integrity at the university. An analysis of the reasons for the inconsistency of the level of training of young professionals with the requirements of the labor market and the need to introduce learning technologies focused on the deve-lopment of a competency-based approach, which is a way to achieve a new level of education. The expediency of using case methods, active and interactive forms of training, business and role-playing games, computer business simulations, economic games, various types of training for the introduction of modern market phenomena in the educational process is substantiated. It is proposed to introduce regular audit of their efficiency and automated quality management systems of education, to improve methodological, financial and leg-islative support for professional development of professional managers, to reduce the time of their adaptation to work in real conditions.Keywords: direction of training, management, professional skills and competencies, innovative training technologies, managerial personnel market, system of managers professional training. Розглянуто концептуальні і методичні проблеми формування професійної кваліфікації сучасного менеджера. Аналізуючи хід процесу й кінцеві результати підготовки, зроблено висновок, що вимоги стейкхолдерів щодо якості підготовки не виконуються. Визначено ключові чинники, що заважають упровадженню очікуваних бізнес-середовищем новітніх моделей і підходів до підвищення рівня й якості підготовки спеціалістів під час переходу людства до чергового, шостого, технологічного укладу. Управління як наука і менеджмент-освіта, спрямовується на пошук удосконалених моделей управління, на підвищення адаптивних можливостей організації, на формування мотиваційного середовища. Обґрунтовано необхідність створення національної моделі підготовки менеджерів за умови налагодження ефективної роботи відповідної системи внутрішнього забезпечення якості навчання на рівні закладу вищої освіти (ЗВО). Основою створення такої системи повинна стати низка відповідних процедур, які відповідають європейським і національним стандартам якості вищої освіти, а саме: розроблення, впровадження, моніторинг і періодичний перегляд освітніх програм, підвищення якості підготовки здобувачів вищої освіти, посилення кадрового потенціалу, розвиток інфокомунікаційних технологій, що забезпечать ефективність управління освітнім процесом, відкритість та прозорість публічності інформації про діяльність закладу освіти. Зроблено аналізування причин невідповідності рівня підготовки молодих спеціалістів вимогам ринку праці та необхідності впровадження технологій навчання, орієнтованих на розвиток компетентнісного підходу, який є способом досягнення нового рівня якості освіти. Обґрунтовано ефективність використання кейс-методів, активних та інтерактивних форм підготовки, ділових та рольових ігор, комп’ютерних бізнес-симуляцій, економічних ігор, різного виду тренінгів для інтродукції сучасних ринкових явищ у навчальний процес. Запропоновано з метою підвищення наукового та освітнього потенціалу ЗВО впровадити регулярний аудит їх ефективності та автоматизовані системи управління якістю освіти, удосконалювати методичне, фінансове та законодавче забезпечення підвищення кваліфікації фахових менеджерів, скорочення часу їх адаптації до роботи в реальних умовах.Ключові слова: напрям підготовки, менеджмент, професійні вміння та компетенції, інноваційні технології навчання, ринок управлінських кадрів, система професійної підготовки менеджерів.

Розглядаються теоретичні та практичні питання діяльності музеїв просто неба, а також напрями розвитку цієї особливої групи музеїв у сфері туризму. Проаналізовано досвід європейських країн щодо можливостей використання потенціалу музеїв просто неба для реалізації освітніх і наукових програм, розвитку культурного туризму, збереження культурної спадщини. Виявлено динаміку розвитку музеїв просто неба та туристичної діяльності Київщини, визначені фактори, що впливають на привабливість музеїв просто неба і їх експозиції. Проаналізовано музейні практики, що дозволяють відтворити традиційне народне середовище. Розкрито залучення відвідувачів до участі в різноманітних видах діяльності: проживання в традиційному житлі, участі в традиційних обрядах, забавах, рольових іграх та майстер-класах традиційних народних ремесел.

У статті проаналізовано статистичні дані, зібрані Європейською комісією, щодо вивчення та використання англійської мови в Європейському Союзі, її поширення й особливості функціонування в межах країн-членів ЄС. Установлено, що особливо важливу роль англійська мова відіграє в професійному, освітньому та науковому середовищах, а також у сфері міжнародної співпраці й Інтернет-комунікації. Простежено вплив освітньої сфери Європейського Союзу на становлення та підтримку англійської мови як lingua franca навіть після виходу Великої Британії з ЄС. Англійська мова традиційно належить до п’ятірки найпоширеніших іноземних мов, якими володіють громадяни ЄС, і хоча Європейський Союз на інституційному рівні впроваджує політику мультилінгвізму, більшість громадян надають перевагу вивченню англійської мови як першої (головної) іноземної. У 19 з 25 держав-членів, де вона не є офіційною, англійська залишається найбільш поширеною іноземною мовою, до того ж понад 30 % опитаних стверджують, що розмовляють нею вільно. Понад 80 % європейців вважають знання іноземних мов дуже корисним, а 67 % опитаних називають англійську однією з двох найбільш корисних для себе мов, приблизно четверо з п’яти громадян ЄС вважають англійську мову однією з найбільш корисних мов для майбутнього власних дітей. Установлено, що найвищий рівень володіння англійської демонструють молоді люди віком 15–24 роки; ті, котрі отримали повну денну освіту у віці понад 20 років; люди, які живуть у великих містах Європейського Союзу; ті, які продовжують професійне навчання; а також люди, які щодня користуються інтернетом. Особливу роль у популяризації вивчення та застосування англійської мови на теренах Європейського Союзу відіграють школи: понад 90 % учнів середньої школи опановують її саме там. Понад дві третини громадян ЄС вивчили іноземну мову таким чином. Спираючись на зібраний матеріал, у дослідженні демонструємо, що передусім сфера освіти відіграє одну з провідних ролей у становленні англійської як lingua franca сучасного глобалізованого світу загалом та Європейського Союзу зокрема.

У статті аналізується сутність правосвідомості та визначення даного поняття різними науковцями. Систематизовано основні акценти, які ставлять дослідники до розуміння цього явища як: ідейного вираження правової дійсності; системи емоційно-чуттєвих і раціонально-мислених образів, базованих на правових почуттях, знаннях та звичках; результату усвідомлення людьми цінності природного права, прав і свобод людини. Запропоновано власне визначення правосвідомості, як форми індивідуальної та суспільної свідомості, що відображає та пізнає існуючу правову та неправову реальність, включає знання, цінності, настрої, очікування та регулює людську поведінку відповідно до вимог норм, традицій і внутрішніх переконань. Проведено класифікацію даного поняття на рівні, види, підвиди за різними ознаками. Розглянуто роль історичних, політично-правових особливостей розвитку українського суспільства та народів країн Західної Європи на формування правової свідомості. Акцентовано увагу на впливі на формування правосвідомості нашого народу багатовікової відсутності власної державності та досвіду представницької демократії. Досліджено притаманні нашому суспільству особливості правової свідомості та стану духовності суспільства, чинники, які впливають на її стан в наш час; вплив правової свідомості та життєвих цінностей на різні сфери буття людини, суспільства і держави; взаємозалежність суспільно-політичної, соціально-економічної ситуації і громадянських цінностей від рівня правосвідомості і правової культури суспільства. Проаналізовано соціологічні дослідження, які стосуються правових, життєвих цінностей та орієнтирів громадян України, виявлено, що інертність правосвідомості заважає реальному втіленню декларативно проголошених європейських цінностей. Визнано, що лише в результаті системної реалізації різнопланових заходів в ідеологічно-освітній, соціально-економічній, політико-правовій сферах, покращенні соціально-правового середовища можна подолати викривлення правосвідомості, утвердити правову культуру та європейську ідентичність.

В статті проаналізовано досвід професійної підготовки майбутніх перекладачів із використанням інформаційно-комунікаційних технологій у закладах вищої освіти країн Європейського Союзу. У світі існує розгалужена мережа перекладацької освіти, до якої входять державні університети, державні і приватні школи й інститути перекладачів та курси. Існує декілька основних моделей підготовки перекладачів. В західноєвропейських країнах, найпоширенішими є кваліфікаційні рівні: «бакалавр», «магістр», «доктор філософії». Студент має можливість створення індивідуального пакета курсів. Університети мають високий рівень матеріально-технічного забезпечення. Практична складова програм має активну і пасивну виробничі практики. Розглянуто особливості професійної підготовки перекладачів в європейських країнах. Урахування позитивних складових зарубіжного досвіду покращить якість професійної підготовки майбутніх перекладачів в інформаційно-освітньому середовищі університету.

Стаття присвячена сучасним підходам до розвитку цифрової компетентності людини та цифровому громадянству, що є новим для країн Європи. Представлено сучасні європейські підходи до використання цифрових засобів у навчальному процесі, зокрема в професійній діяльності вчителів, які підтримують новий рівень спілкування і взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу і спрямовані на розвиток цифрової компетентності суб’єктів навчального процесу. Подано визначення поняття «цифрове громадянство» у контексті сучасних європейських тенденцій, яке передбачає здатність людини позитивно, критично та грамотно брати участь у цифровому середовищі, спираючись на навички ефективного спілкування та творення, практикувати форми соціальної участі, які поважають права та гідність людини завдяки відповідальному використанню технологій. Виокремлено складові та надано характеристики цифрового громадянства. Подано три його ключові елементи: цифрова взаємодія, цифрова відповідальність та цифрова участь. Окреслено роль та важливість цифрової компетентності в здійсненні цифрового громадянства. Подано бачення Ради Європи щодо освіти з цифрового громадянства як розширення можливостей для молоді та набуття компетентностей для навчання та активної участі в цифровому суспільстві. Зосереджено особливу увагу на запровадженні у країнах Європи «цифрової громадянської освіти» з метою заохочення молоді до розвитку цифрових навичок та їх використання в Інтернет-просторі, що передбачає особисте залучення та творчість, а також усвідомлення юридичних наслідків власної онлайн діяльності. Підкреслено важливість набуття знань, умінь та компетентностей для вчителів та учнів щодо здійснення та відстоювання своїх демократичних прав та обов'язків в Інтернеті, а також для просування та захисту прав людини, демократії та верховенства права в кіберпросторі. Особлива увага зосереджена на необхідності адаптування інструментів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій для навчання до аудиторії. Підкреслено важливість того, щоб онлайн засоби, які використовує вчитель, були різнобічними та використовувались як засоби надання зворотного зв’язку для створення можливості краще зрозуміти власні сильні та слабкі сторони використання ІКТ та знаходження власних шляхів досягнення успіху.

Анотація. У статті висвітлено актуальність питання використання педагогічних інновацій у роботі з дітьми дошкільного віку; доведено, що сучасним дітям застосування нових технологій, методів та форм навчання й виховання необхідне задля полегшення отримання знань, умінь та навичок; наголошено на необхідності організації навчання через гру; проаналізовано наукові дослідження стосовно питань застосування педагогічних інновацій у роботі з дітьми дошкільного віку; розкрито зміст понять інновації та педагогічні інновації; охарактеризовано особливості інноваційних методів і форм навчання та виховання дітей; подано характеристику педагогічних інновацій в галузі дошкільної освіти; визначено найбільш використовувані інноваційні методики, технології, програми розвитку дошкільників; представлено закордонний досвід використання інновацій, охарактеризовано нововведення в закладах дошкільної освіти різних країн; показано, що системи дошкільної освіти за кордоном мають свої особливості та власний перспективний досвід; встановлено, що спільним для дошкільних закладів європейських країн є особлива увага до створення розвивального середовища та організація різних видів діяльності, що сприяють загальному розвитку дитини, підготовці її до життя та навчання в школі.

Удосконалення підготовки майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України пов’язано з глибоким реформування пенітенціарної системи країни, необхідністю підвищення національного рівня безпеки та інтеграцією України у європейський простір. Безумовно, майбутній офіцер-пенітенціарист повинен мати високу фахову підготовку та володіти цілим рядом професійних компетентностей. Формування професійних компетентностей майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України залежить не тільки від отримання теоретичних знань, але й від набуття певних навичок та вмінь протягом навчальної діяльності на різних ступенях отримання вищої освіти, перепідготовки та підвищення кваліфікації упродовж службово-професійно-службової діяльності. Тому метою дослідження було вивчення основних теоретичних і методичних підходів до формування професійних компетентностей офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України в умовах ступеневої освіти.У дослідженні автором розкриті основні теоретико-методологічні засади формування професійних компетентностей майбутніх офіцерів-дистанційної, модульної, проблемного навчання, проектного навчання, імітаційного (активного) навчання та контекстного навчання.Особливу увагу приділено контекстній моделі навчання та обґрунтовано необхідність її застосування для трансформації навчальної діяльності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України у квазіпрофесійну діяльність фахівця.Автором подана уявна модель контекстного навчання майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби, що може бути застосована для формування у них професійних компетентностей, якими вони повинні володіти згідно з вимогами міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів у галузі пенітенціарної системи.Результати дослідження дозволили зробити такі висновки: існує необхідність подальшої розробки та вдосконалення навчально-методичних комплексів блоку професійних дисциплін для всіх ступенів освіти; удосконалення професійної підготовки повинно мати вектор практичного спрямування для розвитку творчих, практикоорієнтованих підходів для вирішення службових завдань майбутньої службової діяльності; модель контекстного навчання може бути взята за основу для створення сучасного сприятливого для формування професійних компетентностей освітньо-комунікаційного середовища.

Виявлення метафізичних критеріїв інформаційної культури, як постнеокласичного осмислення розподілу ролей влади і суспільства, особистості, що засвоює дух патріотизму, оскільки на рубежі тисячоліть актуалізується осмислення етнонаціонального простору посттоталітарної доби України. Економіка надії обмежує схематизм «гвинтика», а тоді суспільство шанує чесність і порядність, професійну вимог­ливість до себе і інших, що є складовими взаємної відповідальності за майбутнє України.В цей же час у середовищі провідних педагогів та філософів нашої держави відбулося більш-менш повне усвідомлення того, що традиційна система освіти не може забезпечувати викривлені форми потреб сучасної економіки, щоб бути адекватними життю, долі і творчості наших видатних і філософів, і педагогів минулих часівЦе дуже важливе у трансцендентному контексті з тим, щоб виявити дух постнекласичного пізнання, як духовної активності, де виявляється його прихильність до антропологічно-історичного знання, - саме і виявляє активність тих цивілізованих патріотів, що в перспективі майбутнього стають європейцями, щоб подолати той рівень стереотипізації духу малоросійської меншовартосності, які треба рішуче відкинути еволюційним шляхом власних знань, це відповідає часу цивілізаційно-європейських перетворень на зламі тисячоліть.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

У забезпеченні якості вищої освіти однією з вирішальних є роль викладача. Відповідно до європейських стандартів, Закону України «Про вищу освіту», рекомендацій Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти система внутрішнього забезпечення якості передбачає наявність розроблених і оприлюднених критеріїв, правил і процедур оцінювання науково-педагогічних, наукових працівників, а також щорічне їх оцінювання. Для формування якісного складу науково-педагогічних працівників у Київському університеті імені Бориса Грінченка розроблена система рейтингів викладачів – «Е-портфоліо», яка є однією із складових інформаційно освітнього середовища. З метою здійснення аналізу діяльності викладачів, структурних підрозділів та університету в цілому в системі «Е-портфоліо» було реалізовано основні типи статистичних звітів: за рейтинговими балами; за структурними підрозділами; за рейтинговими показниками основних видів діяльності; за кожним із вагових показників тощо. Перших декількох років використання вбудованої статистики було достатньо для проведення аналізу діяльності викладача, підрозділу, але виникла потреба у відслідковуванні динаміки показників, тому було розпочато пошук сучасних інструментів бізнес-аналітики для розробки візуалізації рейтингів. Нами було визначено інструмент Power BI, який дозволяє мати повне уявлення про результати діяльності і який орієнтований саме на аналіз даних. Оптимальним для створення звіту було використання моделі даних у вигляді «Схеми Зірка». Організація даних в обраній моделі заснована на логічному поділі їх на два типи, для зберігання яких використовуються таблиці розмірностей і таблиці фактів. За допомогою створених «Мір» та стандартних функцій зведених таблиць були реалізовані візуалізації вхідних даних рейтингу, створені деталізації та фільтри для більш зручного перегляду та аналізу даних. Після завершення всіх налаштувань візуалізації та фільтрів було опубліковано звіт за допомогою серверу звітів Power BI. Використання інструменту Power BI дало змогу топ-менеджерам університету мати цілісну картину результатів діяльності працівників і підрозділів, визначати пріоритети діяльності, приймати справедливі рішення при продовженні контрактів, що, безумовно, сприяє забезпеченню якості вищої освіти.

У статті розглядається зарубіжний досвід формування іноземної мови для майбутніх економістів. Такі європейські країни, як Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія, Італія, були взяті для розгляду зарубіжного досвіду формування іноземної мови для майбутніх економістів. Проте кожна національна система освіти має свої акценти та особливості. Таким чином, в різних країнах метою навчання є: професійне формування іноземної мови майбутнього економіста, який реалізує принцип вивчення іноземної мови для професійної орієнтації (Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія), виховання майбутнього фахівця, для якого іноземна мова є засобом спілкування в інтегрованому освітньому середовищі (Фінляндія), орієнтація на практичну діяльність і постійне поліпшення своїх професійних якостей (Італія). Проведені дослідження свідчать про широку мінливість системи формування іноземної мови для майбутніх економістів у сучасному світі відповідно до динамічності її розвитку. Безумовно, такий міжнародний досвід є цінним ресурсом для розвитку та насичення нових ідей для вітчизняної практики формування іноземної мови для майбутніх економістів.

Метою статті є вивчення провідних методичних засад та педагогічних настанов європейської піаністичної підготовки виконавців як провідного чинника музичної освіти у західноукраїнському регіоні. Методологія базується на інтердисциплінарному підході, що дає можливість вивчати предмет дослідження в культурно-історичному, музикознавчому, виконавському та методичному аспектах. У роботі застосовано низку методів, серед яких провідними є: теоретичний, історичний, аналітичний, ретроспективний, структурно-системний та компаративний. Наукову новизну роботи визначають пріоритети аналізу впливу індивідуальних здобутків видатних представників європейського мистецтва на формування національної традиції у галузі фортепіанного виконавства й педагогіки та оцінки внеску західноукраїнських піаністів у мистецьке життя та фортепіанну педагогіку музичної освіти у Західноукраїнському регіоні. Висновки. Становлення фортепіанної педагогіки на західноукраїнських землях пов’язане насамперед з австрійськими музикантами та представниками польської фортепіанної традиції. Починаючись із форм викладання в аристократичному середовищі освічених аматорів, фортепіанна педагогіка краю набуває організованих професійних форм у другій половині ХІХ ст. у вигляді шкіл при товариствах, консерваторії та низки приватних та концесіонованих музичних шкіл різного рівня, в яких переважають представники польської школи (Ф. Шопена – К. Мікулі) та угорської (Ф. Ліст – Л. Марек). Проведене дослідження свідчить про значимість здобутків, напрацювань розвитку та плідного засвоєння провідних напрямів європейського піанізму у формуванні піаніста – виконавця та педагога, що знаходить своє переконливе втілення у численних прикладах організаційної та педагогічної діяльності вихідців регіону в найрізноманітніших осередках музичного професіоналізму у світі.

У статті розглядаються деякі методичні аспекти формування іншомовного професійного спілкування майбутніх фахівців, виокремлюються методи, які оптимізують процес навчання. Аналізується важливість методичного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах. Зауважується, що знання іноземної мови, вміння входити в іншомовне комунікативне середовище мають особливо важливе значення для конкурентноздатного працівника. Звертається увага на те, що професійна іншомовна підготовка майбутнього фахівця повинна ґрунтуватися на гнучкості навчальних програм та курсів підготовки, інтегрованості знань з професійно орієнтованих дисциплін та іноземної мови, а також новітніх інформаційних технологій. Зазначається, що формування іншомовної комунікативної компетентності студентів немовних спеціальностей можна розглянути як підготовку до спілкування в умовах професійної діяльності. Вміння входити в іншомовне комунікативне середовище передбачає комплексне використання сукупності інноваційних методів і технологій навчання іноземної мови, а також організацію освітнього процесу, побудованого на основі компетентнісного і комунікативного підходів. Процес формування іншомовного профільно орієнтованого спілкування повинен бути спрямований не лише на оволодіння системою знань, вмінь та навичок, але і на формування комунікативної компетентності майбутнього фахівця, що в свою чергу сприятиме саморозвитку та самовдосконаленню в рамках європейських стандартів. Зміни, що відбуваються у соціальний сфері, зумовлюють трансформації в теорії і практиці іншомовної освіти. Нагальним є питання впровадження в навчальний процес інтерактивних методів, інформаційно-комунікативних технологій. Вченими виділяється декілька методичних аспектів формування іншомовного професійно орієнтованого спілкування: навчальний аспект, пізнавальний аспект, виховний аспект, розвиваючий аспект. У процесі утвердження стратегії міжкультурного спілкування, полікультурне професійне спілкування набуває все більшого значення серед провідних європейських країн. Володіння іноземною мовою передбачає як знання фонетики, лексики, граматики, так і іншомовної структури загалом. Це в свою чергу стає можливим у сукупності певних аспектів: навчальному, пізнавальному, розвиваючому та виховному. Подальші перспективи досліджень у цій сфері можуть включати питання вдосконалення змісту і формування іншомовного спілкування майбутніх фахівців у професійній сфері.

Мета статті полягає в комплексному аналізі методології рейтингування провідних міжнародних та європейських рейтингів університетів. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів абстрагування, аналізу й синтезу, що дало змогу теоретично осмислити явище рейтингування університетів світу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці пропозицій з удосконалення міжнародних рейтингів університетів. На підставі аналізу показників, індикаторів і вагових коефіцієнтів найбільш впливових міжнародних рейтингів університетів світу (ARWU, THE, QS World University Rankings, Webometrics, PRSP, CWTS Leiden Ranking, SCImago Institutions Rankings, U-Multirank) констатовано, що склад їх показників варіюється в межах відносно невеликої кількості ключових ознак, вибір яких пов’язаний із мірою доступності даних для аналізу та суб’єктивною позицією розробників щодо першорядних характеристик університету. Зроблено висновок, що рейтингові показники не враховують специфіку організації освітнього, наукового та інноваційного процесів в університеті. У методологіях рейтингування відсутні індикатори, що характеризували б процесс навчання, якість викладання, успішність студентів, міру сформованості їх вміння вчитися та самостійно здобувати нове знання, якщо йдеться про міжнародні рейтинги, і готовність випускників до професійної діяльності в конкретному соціальному контексті конкретної країни, якщо йдеться про національні рейтинги. Наголошено, що маркетинговий механізм оцінювання університетів повинен бути доповнений гуманістичним, який передбачає розуміння процесу навчання як взаємодію студента, викладача й оточуючого середовища. При розробці рейтингів варто чітко визначитися з набором показників для різних за профілем підготовки університетів, обґрунтувати індикатори, їх вагові коефіцієнти та методи підрахунку інтегрального показника.

У статті обгрунтовано сучасні підходи до формування професійної культури майбутнього вчителя-логопеда, підгрунтям для яких стає рівень професійної підготовки фахівців та їх етико-деонтологічний рівень в умовах переходу вищої освіти на європейські стандарти. Проаналізовано сучасні підходи до визначення поняття “деонтологія” та порівняння педагогічної етики і педагогічної деонтології. Визначено деонтологічну підготовку майбутнього-вчителя логопеда як цілеспрямований і керований процес, який розпочинається у закладі вищої педагогічної освіти й продовжується в професійній діяльності. Деонтологічна підготовка передбачає знання про “правильну” поведінку логопеда в різних ситуаціях. Важливим завданням вчителя-логопеда стають уміння дотримуватись специфічних, професійних та етичних вимог у системі “вчитель-учень”, “вчитель-батьки”, “вчитель-вчитель” тощо. Визначено умови успішної організації навчально-виховного процесу та означеної взаємодії в сучасній системі інклюзивного навчання. Обґрунтовано підходи до корекційно-розвиткової роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, доведено необхідність дотримання особливих вимог до професійної компетентності вчителя-логопеда, оскільки вона є вирішальним чинником розвитку й навчання. Визначено, що вирішення означених завдань значною мірою залежить від професіоналізму логопеда, його культури, духовності, моральності. Доведено важливість особливого підходу до ситуацій ризику в діяльності вчителя-логопеда, визначення особливостей поведінки в означених ситуаціях з огляду на принципи педагогічної деонтології, виявлення взаємозв’язку між ініціативою, творчістю, новаторством й ризиком; визначення видів ризику.Отож деонтологічний компонент компетентність визначено як результат підготовки педагогів, що доводить необхідність спеціальної деонтологічної підготовки вчителів-логопедів для роботи з людьми з особливими освітніми потребами.Підтверджено, що деонтологічна підготовка вчителів-логопедів є однією з можливостей цілеспрямованої трансляції в соціокультурне середовище належних підходів до суб’єктів сучасної освіти – логопедів та їх вихованців з особливими освітніми потребами.

У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З’ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов’язків, охоплює категорії професійного обов’язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов’язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов’язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв’ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

У статті розкрито основні наслідки від об‘єднання територіальних громад як головної мети реформи децентралізації. Покзано що функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування. Зосереджено увагу на аналізі результатів здійснених реформ та заходів які засвідчують, що органами влади з ініційовано низку фундаментальних процесів на різних територіальних рівнях. Зокрема – фіскальна децентралізація, що полягає у передачі громадам частини державних податків та запровадження місцевих податків;об’єднання/укрупнення громад та перерозподіл повноважень з надання низки публічних послуг на користь територіальних громад. Проаналізовано досвід Нідерландів щодо добровільного об’єднання общин яке мало позитивні наслідки для бюджетних питань на рівні муніципалітетів. В той же час акцентовано увагу на досвіді розвинених європейських країн, де передача повноважень та ресурсів з вищого на нижчий рівень управління не гарантувала автоматичного забезпечення ефективного надання публічних послуг, особливо в умовах уповільнення економічної динаміки. Зазначено що період добровільного об’єднання/приєднання територіальних громад в Україні базувався на створенні спроможних територіальних громад – таких громад сіл, селищ, міст, які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання публічних послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту. Підсумовано що здійснене об’єднання / укрупнення громад вимагає швидкого внесення змін до низки актів законодавства, що визначають ключові напрями державної регіональної політики. Зокрема, йдеться про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики», Державної стратегії регіонального розвитку, а також інших, пов’язаних із розробкою та впровадженням стратегій місцевого та регіонального розвитку з урахуванням укрупнення громад та адміністративних районів. У статті розкрито основні наслідки від об‘єднання територіальних громад як головної мети реформи децентралізації. Покзано що функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування. Зосереджено увагу на аналізі результатів здійснених реформ та заходів які засвідчують, що органами влади з ініційовано низку фундаментальних процесів на різних територіальних рівнях. Зокрема – фіскальна децентралізація, що полягає у передачі громадам частини державних податків та запровадження місцевих податків;об’єднання/укрупнення громад та перерозподіл повноважень з надання низки публічних послуг на користь територіальних громад. Проаналізовано досвід Нідерландів щодо добровільного об’єднання общин яке мало позитивні наслідки для бюджетних питань на рівні муніципалітетів. В той же час акцентовано увагу на досвіді розвинених європейських країн, де передача повноважень та ресурсів з вищого на нижчий рівень управління не гарантувала автоматичного забезпечення ефективного надання публічних послуг, особливо в умовах уповільнення економічної динаміки. Зазначено що період добровільного об’єднання/приєднання територіальних громад в Україні базувався на створенні спроможних територіальних громад – таких громад сіл, селищ, міст, які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання публічних послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту. Підсумовано що здійснене об’єднання / укрупнення громад вимагає швидкого внесення змін до низки актів законодавства, що визначають ключові напрями державної регіональної політики. Зокрема, йдеться про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики», Державної стратегії регіонального розвитку, а також інших, пов’язаних із розробкою та впровадженням стратегій місцевого та регіонального розвитку з урахуванням укрупнення громад та адміністративних районів.

Мета статті — з’ясувати внесок Нестора Городовенка в музичне мистецтво не лише України, а й у світову культуру. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. У статті використано методи наукового дослідження, серед яких дослідницько-пошуковий та джерелознавчий, системно-аналітичний, біографічний та метод типологічного аналізу, а також культурологічні й мистецтвознавчі теорії та розробки (теорія сучасного хорового мистецтва, теорія інтерпретації). Наукова новизна полягає у дослідженні творчої діяльності педагога, громадського діяча, хормейстера Н. Городовенка з акцентом на популяризацію національно-пісенної спадщини та хорової музики українських композиторів. Висновки. Проаналізовано творчий шлях Н. Городовенка і доведено, що попри відсутність спеціальної музичної освіти, маестро, опираючись на пісенну практику українського народу, власний талант і музичну самоосвіту, зміг розвинути і презентувати українське хорове мистецтво як в Україні, так і за її межами. Його творча діяльність за кордоном допомагала зберегти національну і культурну ідентичність та знайомити світ із українською культурою та мистецтвом. Зауважимо, що попри грандіозні успіхи за кордоном, в УРСР про тріумфи й здобутки хору і хормейстера інформації не було. Своєю діяльністю він популяризував національно-пісенну спадщину та хорову музику українських композиторів. Виявлено, що серед вагомих здобутків Н. Городовенка успішна діяльність керованих ним колективів; розвиток української хорової музики; виконання європейської духовної музики; творча діяльність у мистецькому середовищі української діаспори Канади у 50–60-х рр. ХХ ст. З’ясовано, що авторська методика творчої діяльності Н. Городовенка є вагомим внеском у розвиток і інтерпретацію української народної пісні, популяризацію хорової музики та української культури.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті визначені особливості застосування методики змішаного навчання (blended learning) в процесі іншомовної підготовки майбутніх вчителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти Польщі та Чехії. Здійснено аналіз публікацій європейських, здебільшого польських і чеських, вчених-дидактів, які досліджують різні методики комп’ютерної підтримки вивчення іноземних мов. Наведено основні подібності та відмінності між традиційним, електронним і змішаним навчанням іноземним мовам. Показано, що вивчення іноземної мови значно спрощується за умови використання сучасних ІКТ, які дають можливість поєднати технічні та гуманітарні науки, що, своєю чергою, дає можливість створити відповідне середовище для вивчення мови, поєднати традиційні та інноваційні методи вивчення мови. Використання змішаного навчання (blended learning), в основі якого знаходиться концепція об’єднання аудиторного навчання і технологій електронного навчання, створює сучасному викладачеві необмежені можливості в процесі викладання предмету іноземна мова професійного спрямування. Завдяки гнучкості та доступності, даний метод навчання дозволяє розширити можливості студентів, прийняти до уваги індивідуальні потреби, ритм і темп засвоєння матеріалу, який вивчається; стимулювати утворення активної позиції студента, підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності; зробити процес навчання більш індивідуальним і в той же час персоналізувати навчальний процес. Це допомагає студенту самостійно визначати свої цілі та методи їх досягнення, в той час, як викладач виступатиме в ролі наставника. При розробці курсу за методикою blended learning викладачеві необхідно враховувати багато важливих елементів, щоб забезпечити якість та ефективність навчальної програми, на якій базуються цей курс. Процес розробки, як правило, відбувається у кілька етапів: докладне планування курсу; розробка навчальних матеріалів; розміщення розроблених матеріалів на платформі електронного навчання. За умови правильного розроблення та організації навчання за методикою blended learning, студенти отримують можливість навчатися в своєму власному темпі, в зручному місці та в зручний для них час, а також можливість брати на себе персональну відповідальність за власне навчання. Найбільша перевага комплементарних навчальних курсів полягає в тому, що вони ставлять студента в центр процесу викладання та навчання.

Стаття присвячена дослідженню історичного аспекту соціалізації учнів з особливими освітніми потребами у досвіді Європейських країн. Виконано аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми дослідження. Встановлено, що соціалізація дітей з особливими освітніми потребами – це складний і багатофакторний процес, для успішного проходження якого необхідними є не лише зміна ставлення соціуму до дітей з порушеннями розвитку, але й надання матеріальної, фінансової та інших видів допомоги і підтримки, створення належних умов для навчання, розвитку здібностей та особистісних якостей, проходження соціально-побутової, психологічної та медичної реабілітації; забезпечення взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, всебічного розвитку і формування особистості. Зроблено висновки про те, що інклюзивна освіта за останні кілька десятиліть стала незворотною світовою тенденцією реформування освітніх систем. На шляху до її реалізації європейські країни пройшли шлях науково-теоретичної концептуалізації сутності та розуміння інклюзивної, законодавчої, інституційної, організаційної і фінансової діяльності для розвитку її системи і практики. Результати аналізу досвіду Німеччини та Італії свідчить, що система освіти спрямована на надання можливостей для освоєння знань, умінь та навичок, передбачених навчальною програмою для учнів з особливими потребами відповідного віку, з урахуванням рівня розладів конкретної дитини, реабілітації, спрямованої на підтримку та поліпшення її здоров’я, адаптаційних можливостей, усунення, якщо це можливо, наявних дисфункцій, а також забезпечує соціальну адаптацію дитини до інклюзивного середовища, розвиток умінь і навичок, що забезпечують її соціалізацію та інтеграцію в суспільство.

Проаналізовано систему державно-громадського управління вищою освітою у Польщі, правовий статус та обсяг діяльності основних суб’єктів у сфері вищої освіти з боку академічного середовища. Автори роблять висновок, що система громадського управління вищою освітою Польщі є дуже розгалуженою та охоплює всіх стейкхолдерів і учасників освітнього процесу, таким чином забезпечуючи врахування їхніх інтересів на всіх рівнях та в будь-якому рішенні, що стосується політики у сфері вищої освіти і науки. Міністерство та міністр науки і вищої освіти є фактично не керівником, а партнером, чого, власне, і вимагають європейські стандарти управління. Закон унеможливлює жорстоке централізоване підпорядкування і гарантує університетську автономію, академічні права і свободи. Такий досвід демократизації та децентралізації управління вищою освітою в Польщі, створення системи державно-громадського управління має важливе значення і може бути адаптований до умов України в процесі модернізації управління освітньою галуззю.

Невід’ємною часткою історії Китаю є розвиток музичної культури. Адже саме мистецтво, давні традиції й творчі досягнення сучасників в усіх регіонах країни складають культуру Китаю. Внаслідок синтезу національних і європейських традицій у китайській музичній культурі сформувались нові жанрово-стильові напрями, теми, явища музичної мови, утворені завдяки засвоєнню принципів європейської гармонії й мелодії. Перший розділ монографії висвітлює проблемні аспекти дослідження музичної культури Китаю в наукових теоріях минулого і сучасності. Також представлено світоглядну систему стародавнього Китаю як підґрунтя виникнення музичної традиції. Відтворено періодизацію процесу становлення музичної культури стародавнього Китаю як проблеми сучасного мистецтвознавства. У другому розділі роботи науковцем яскраво відображений вплив філософсько-релігійних вчень на музичну культуру Китаю. Представлено культурно-освітній простір і культурно-освітнє середовище в контексті становлення традиційного музичного мистецтва Китаю. Відображеними в розділі є й особливості традиційних музичних жанрів в культурі Китаю. Третій розділ побудований на відтворенні культурного перехрестя традицій: старовинного китайського театру та музичного мистецтва. Науковець показує вплив музично-театрального мистецтва країн Сходу на традиційну музичну культуру Китаю та представляє особливості театрально-музичної мови стародавнього Китаю як архетип художньої культури. У четвертому розділі відтворено спадковість як світоглядну домінанту китайського суспільства: створення державних інституцій збереження культурної пам’яті. Цікавим підрозділом є Інститути Конфуція, які представляють ментальність китайського народу. Представлено сучасну трансформацію традиційних музичних жанрів та популяризацію традиційних музичних жанрів Китаю у світовому культурному просторі. Наукова новизна монографії полягає в тому, що вперше було науково осмислено процес розвитку музичної культури Китаю. Виявлено особливості жанрових традицій китайської музичної культури, уточнено теоретичні позиції щодо динаміки розвитку музичної культури Китаю як наслідку синтезу національних та європейських традицій, конкретизовано зміст понять «художні традиції», поглиблено сукупність історико-теоретичних знань новим матеріалом, який дає змогу подальшого наукового розроблення в сфері музичної культури Китаю. Свого розвитку дістали аналізування китайських народних пісень як традиційного жанру музичної культури Китаю. Для реалізації мети й розв’язання поставлених завдань у дослідженні використано комплекс взаємоузгоджених методів: історико-культурний та історико-контекстуальний – для вивчення історичних документів (законодавчих актів, рішень та звітів освітніх установ); архівних джерел (рукописів, епістолярного спадку) про традиційну музичну культуру Китаю; метод систематизації – для впорядкування матеріалів щодо вивчення традиційності жанрів музичного мистецтва. Монографія має обґрунтовану авторську концепцію та чітку структуру. Є завершеною цілісною роботою. Слід зазначити, що монографія відображає досить широку джерельну базу, яка містить документи, матеріали та нотні приклади, що яскраво представляють обрану тему. Таким чином, монографія Антошко М.О. дозволяє зробити висновки, що це дослідження представляє практичну цінність та є вагомим внеском до культурологічного дискурсу.

Анотація. У статті сформульоване поняття «аксіологія», надано класифікацію існуючих підходів до вивчення поняття «цінність»; висвітлено розвиток аксіології освіти; простежено динаміку розвитку аксіології освіти Європи і Азії (на прикладі Китаю) в історичній ретроспективі. У даній публікації досліджено ідеї видатних діячів освіти країн західної Європи та Китаю з метою подальшого компаративного аналізу, виявлення спорідненості аксіології освіти двох віддалених та, на перший погляд, таких не схожих частин світу. Кожна історична епоха визначається духом внутрішньої ексклюзивності, духом непідкорюваності зовнішнім впливам, сміливості відступу від догм та переконань або слідуванні їм, відзначається власною стійкою позицією щодо своєї значущості в освітньому середовищі, формуванням певних моральних устоїв, цінностей суспільства. Аксіологія дає можливість виокремити «дух епохи» в тій або іншій сфері у відповідності до здійнювального підходу. В даному дослідженні обрано культурно-історичної підхід для вивчення аксіології освіти країн різних частин світу в історичній ретроспективі. Вивчення ідей швейцарського педагога-новатора Йогана Генріха Песталоцці та китайського філософа Конфуція дало змогу визначити ціннісні орієнтири в освіті Європи та Азії (на прикладі Китаю). І хоча ці видатні персоналії належать до різних епох, їхній вклад є фундаментальним для розбудови основних зачад аксіології освіти в країнах Заходу і Сходу, які і досі не втрачають своєї актуальності. Результати статті сприяють усвідомленню значущості існуючої спорідненості цінностей в освіті Європи та Китаю в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів в освітньому просторі. Ключові слова: цінність, аксіологія, аксіологія освіти, європейська культура, китайська традиційність, конфуціанство.

У статті йдеться про значущість ефективно організованого інклюзивного навчання як показника якісної освіти. Представлено дослідження науковців, яке виявило суттєву невідповідність української нормативно-правової бази стосовно інклюзивного навчання європейським цінностям та керівним засадам; сформульовано чинники складнощів впровадження інклюзивної освіти в Україні. Увага в статті концентрується на кадровому забезпеченні інклюзивної освіти, і передусім – на позиції психолога в інклюзивному освітньому просторі. Систематизовано нормативно-правові, методичні та дослідницькі матеріали, присвячені визначенню змісту та форм діяльності психолога в закладі освіти. Здійснено порівняльний аналіз щодо змісту та форм діяльності психолога та інших учасників команди супроводу в українському нормативно-правовому законодавстві. У статті наголошено на тому, що у стандарті «Практичний психолог закладу освіти» відсутня інклюзивна компетентність, а поняття «інклюзивне навчання» подано в переліку таких ситуативних втручань, як булінг, прояви насильства та шкідливі звички. Дослідження за доступними нам джерелами понятійного поля вислову «інклюзивна компетентність» виявило недостатню конкретику та відповідність цього поняття потребам часу. Висвітлено головну спрямованість статті, яка полягає в обґрунтуванні поняття «інклюзивна компетентність» практичного психолога як необхідної його здатності щодо професійної допомоги дітям з особливими освітніми потребами в закладі освіти. Розроблена нами структура інклюзивної компетентності охоплює особистісні, міжособистісні та діяльнісні компетенції; конкретизовано зміст цих компетенцій та зазначено найкращий формат їх становлення – безпосереднє навчання із супроводом експертного коучингу. Орієнтир на інклюзивну компетентність при підготовці майбутніх психологів або в процесі підвищення кваліфікації вже досвідчених психологів дасть змогу сформувати їхні професійні уміння у відповідності до вимог часу; сприятиме поліпшенню фахової підтримки дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти. Література Вінтюк, Ю.В. (2018). Модель формування професійної компетентності майбутніх психологів у ВНЗ. Вісник Черкаського університету. Серія «Педагогічні науки», 8, 42–48. Головань, М.С. (2008). Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду. Вища освіта України, 3, 23–30. Клименюк, Н. (2017). Формування інклюзивної компетентності в майбутніх соціальних працівників в умовах професійної підготовки. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 1(65), 72–86. Мартинчук, О.В., & Скрипник, Т.В. (2020). Потреба у концептуалізації понять інклюзивної освіти в Україні як виклик сьогодення. Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки): збірник наукових праць, 16(1), 186–197. Марчак, Т.А. (2020). Психолого-педагогічний супровід навчання дітей з порушенням психофізичного розвитку як складова інклюзивного навчання. Матеріали міжнародної наукової конференції «Проблеми та перспективи реалізації та впровадження міждисциплінарних наукових досягнень» (Київ, 12 липня 2020), 97–101. Київ : МЦНД. https://doi.org/10.36074/12.06.2020.v1.06 Посадова інструкція практичного психолога закладу загальної середньої освіти (2018). Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/posadova-instrukcia-prakticnogo-psihologa-zzso-zrazok-354222.html Примірне положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти (2018). Наказ МОН України № 609 від 08.06.2018. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0609729-18#Text Професійний стандарт за професією «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» (2020). Режим доступу: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/pdf Професійний стандарт «Практичного психолога закладу освіти» (2020). Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2020/12/Standart_Praktychnyy_psykholoh.pdf Саврасова-В’юн, Т.О. (2015). Зміст і структура професійно-психологічної компетентності майбутніх педагогів. Освітологічний дискурс, 2(10), 241–254. Скрипник, Т., & Бірюкова, К. (2020). Неперервний експертний коучинг для підвищення компетентності учасників інклюзивного процесу в закладах освіти. Неперервна професійна освіта: теорія і практика, 1(62), 23–29. Хитрюк, В.В. (2015). Инклюзивная готовность педагога: генезис, феноменология, концепция формирования. (Монография). Барановичи : БарГУ. Шолох, О.А. (2020). Ціннісні аспекти підготовки майбутніх психологів до діяльності в інклюзивному середовищі. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені ТГ Шевченка. Серія: Педагогічні науки, 6(162), 177–184 . Вlândul,-C., & Bradea, А. (2017). Developing psychopedagogical and methodical competences in special / inclusive education teachers. Problems of Education in the 21st Century, 75(4), 335–344. Global Education Monitoring Report Summary (2020): Inclusion and education: All means all. Paris : Martynchuk, О., Skrypnyk, Т., Sofiy,Z., & Bahdanovich Hanssen, N. (2020). Inclusive education in Ukraine: Tension between policy and practice. Dialogues between Northern and Eastern Europe on the Development of Inclusion: Theoretical and Practical Perspectives. Great Britain : Routledge, 148–16 . Martynchuk, О., Skrypnyk, Т., Maksymchuk, M, Babych,, & Biriukova, K. (2021). Professional readiness of future special education teachers for inclusive education in Ukraine. Society. Integration. Education. Proceedings of the International Scientific Conference, III, 159–172.