Journal articles on the topic 'Якісне оцінювання ризиків'

Актуальність теми дослідження. Інтенсивність впровадження інформаційних систем у виробничі процеси та зростання складності конфігурацій таких систем безпосередньо пов’язано з певною сукупністю ризиків, основною причиною яких є уразливості інформаційних технологій і систем. Коли ризик стає неприйнятно великим, необхідно застосовувати відповідні обґрунтовані заходи для своєчасного виявлення причин і зниження рівня ризику або ж повної ліквідації ризику. Постановка проблеми. Відсутність єдиної уніфікованої методики оцінювання ризиків ставить під загрозу не тільки проект впровадження і валідації системи, а і якість продукції, цілісність даних і безпеку для кінцевого споживача. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останніми роками дослідження зазначеної проблеми проводилося в багатьох наукових вітчизняних і закордонних працях, в яких було запропоновано та апробовано різні варіації методик та підходи до оцінювання ризиків при розробці та експлуатації інформаційних систем відповідного рівня складності. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Усі сучасні системи аналізу та управління ризиками, як вітчизняні, так і зарубіжні, спираються у своїй роботі на досить суб’єктивні думки експертів, або ж допускають застосування спеціальних опитувальників, на питання яких часто змушені відповідати некомпетентні особи. Сучасні методики оцінювання ризиків не дозволяють у повному обсязі виявити і належним чином оцінити можливі ризики під час проектування, розроблення, впровадження та експлуатації АІС на фармацевтичному виробництві. Постановка завдання. Метою роботи є розробка методики управління ризиками проектів, пов’язаних із розробкою, впровадженням валідацією і подальшим супроводом автоматизованих інформаційних систем для фармацевтичних виробництв. Виклад основного матеріалу. У статті представлена покрокова методика управління ризиками в процесі валідації автоматизованих інформаційних систем, запропонована схема розподілу ключових ролей і обов’язків членів групи оцінки ризиків. Розглянуто класифікацію рівнів тяжкості, ймовірності виникнення і ймовірності виявлення в розрізі кількісної та якісної шкали оцінювання. Запропоновано принцип інтерпретації результатів оцінки ризиків. Висновки відповідно до статті. Підсумковим результатом стало створення уніфікованої науково обґрунтованої методики управління ризиками в проектах зі створення автоматизованих інформаційних систем, що дозволяє підвищити ефективність впровадження та експлуатації АІС, унаслідок чого успішне проходження процесу валідації.

Розглянуто принципи побудови системи ризик-менеджменту в банку, вимоги щодо нормативного регулювання та показників адекватності. Висвітлено основні принципи банківського регулювання згідно з рекомендаціями Базельського комітету з банківського нагляду. Проаналізовано потребу побудови якісного напрямку управління ризиками в банку. Досліджено методи оцінювання ризиків та елементи управління, які дають змогу кількісно оцінити схильність до ризику (профіль ризику) конкретного банку. Визначено основні типи ризиків, з якими працює кожен банк та які потрібно визначити та оцінити. Ідентифіковано елементи управління ризиками в організації та їхні шляхи вдосконалення.Зроблено висновок про те, що в період посилення економічних проблем, спаду економіки загалом – питання якісного ризику менеджменту постає особливо гостро. У такі періоди активи банку переважно втрачають якість, і це показує ефективна система ризик-менеджменту чи навпаки.

У статті запропоновані процедури, які дозволяють визначити коригувальні коефіцієнти для апроксимації кривої зміни виявлених дефектів програмних засобів. Визначено, що при оцінюванні надійності програмних засобів не враховуються вторинні дефекти, які додатково вносяться в процесі тестування та відлагодження. Показаний вплив вторинних дефектів на характеристику надійності програмного забезпечення та якість програмних засобів в цілому. Наголошено на необхідності врахування вторинних дефектів при дослідженні часових рядів, у яких прояв таких дефектів виділяється з усього потоку подій; при імітаційному моделюванні відмов у складних апаратнопрограмних комплексах і системах; для модифікації функцій ризику при оцінювані надійності програмних засобів; при динамічному аналізі складних програмних систем на різних етапах їх життєвого циклу, включно з їх відлагодженням, модифікацією та супроводом. Показано, що зміщення графіка апроксимуючого полінома відносно полігону частот дефектів дозволяє провести кількісну оцінку вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір поліному для апроксимації тренду дефектів у випадку оцінювання надійності програмних засобів моделями з функціями ризику, що містять складові другого ступеня. Наведено основні етапи послідовного зміщення лінії апроксимації у контексті алгоритму знаходження коригувальних коефіцієнтів. Обґрунтовано використання поправки Бесселя для вибірок полігону частот дефектів малого об’єму. Наведено приклад оцінювання кількості вторинних дефектів, що вносяться при відлагодженні програмних засобів за допомогою скоригованого тренду як полінома другого порядку

У статті запропонована методика оцінки ризику банкрутства кредитних установ України на підставі даних публічної фінансової звітності. Виділено 13 ключових показників балансу кредитної установи, які можуть виконувати індикативну функцію щодо ризику банкрутства. На підставі даних вибірки з 40 банків (20 – діючі банки, 20 – банкрути) запропонована система якісних ознак високої ймовірності банкрутства/платоспроможності. Проведено кластерний аналіз вибірки і сформована матриця контрольних точок відносних балансових показників для різних рівнів ризику банкрутства. Отримана матриця використана під час оцінювання ризику банкрутства для 10 найбільш надійних банків. Сформовано загальні рекомендації щодо нормалізації структури балансу в разі відхилення часток ключових показників від оптимальних значень.

Процес управління ризиками, що триває протягом здійснення державно-приватного партнерства, передбачає разом з виявленням ризиків, визначенням шляхів запобігання їх виникненню, ліквідацією негативних наслідків і передачею ризиків, включаючи страхування, прийняттям ризиків їх оцінку. Стаття присвячена дослідженню державного впливу на розвиток державно-приватного партнерства в енергетиці України та систематизації методів якісної оцінки (оцінка ймовірності настання події, дії або бездіяльності та ступеня її впливу, що визначається як висока, середня або низька) та етапам проведення аналізу чутливості, методу Монте-Карло, варіантам сценарного аналізу за кількісного оцінювання ризиків, що супроводжують співробітництво держави та бізнесу у сферах виробництва, транспортування та постачання теплової енергії і гарячого водопостачання, принципам і методам управління ризиками проєктів державно-приватного партнерства.

Проблеми ранньої діагностики раку молочної залози пов'язані з якістю та тривалістю життя жінок. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є проведення скринінгу — профілактичного обстеження жінок, починаючи з 35-річного віку. Контактна цифрова термографія молочних залоз відповідає вимогам для первинного обстеження молочних залоз, проте оцінювання результатів термографії потребує підготовки кваліфікованих спеціалістів. Вирішення проблеми спрощення та прискорення оцінювання результатів термографії може бути здійснено за рахунок розроблення програмного комплексу для автоматизованого оцінювання термограм. Проведено аналіз 685 записів термограм жінок, віком від 18 до 86 років, яким за результатом комплексного обстеження був виставлений кінцевий діагноз. Для оцінювання розподілу поля температур молочних залоз використано алгоритм оцінювання показника Херста для фракталів високої розмірності. При проведенні статистичного аналізу виявлено інформативні показники, що описують поле температур молочних залоз, які дозволяють провести дискримінацію норми та патології. На виділених ознаках побудована математична модель прогнозування ризику патології молочних залоз. Автоматизована система аналізу реалізована в нелінійних нейромережевих моделях, що дозволило з 90,2 % чутливістю та 85,1 % специфічністю прогнозувати ризик патології. Отже, розроблено автоматизовану систему, що дозволяє з використанням методу термографії виявляти патологію молочних залоз при проведенні скринінгових досліджень підготовленим медичним працівником із сестринською або фельдшерською освітою, сімейним лікарем.

Предметом дослідження в публікації є процес модернізації підприємства, що розвивається в умовах обмежених можливостей (витрат, строків, ризиків). Метою роботи є розробка методів та моделей, спрямованих на дослідження досягнення найближчих цілей реформування підприємства. В статті вирішуються наступні задачі: аналізуються цілі розвитку підприємства та робиться висновок відносно реалістичності досягнення найближчих цілей, які володіють мінімальним ризиком в умовах обмежених можливостей підприємства. Формується траєкторія руху до найближчої цілі, яка складається з кроків, пов’язаних з обмеженими можливостями підприємства. Кожний виконаний крок пов'язаний з вибором одного з можливих напрямів руху до найближчої цілі та оцінкою витрат, строків та ризиків для нового кроку. Ітеративний покроковий процес закінчуються досягненням найближчої цілі. Запропоновані показники та фактори, пов’язанні із досягненням найближчої цілі. Розглянуто дві постановки задачі для оптимізації витрат, строків та ризиків. Перша постановка задачі, пов’язана з якісним представленням значень показників та факторів. Запропоновано метод лексикографічного впорядковування «слів», які складаються з лінгвіністичних змінних. Шляхом впорядкування «слів», здійснюється вибір варіанту заходів реформування з оптимальними значеннями показників. Для другої постановки та рішення оптимізаційної задачі використано метод на основі кількісних оцінок з залученням булевих змінних. Проводиться оптимізація окремих (локальних) показників, а також компромісна оптимізація в умовах протиріччя показників. Запропоновано метод для оцінювання важливості показників у випадку суперечливих представлень експертами великої початкової невизначеності. В методі використовується величина розкиду оцінок показників для різних варіантів заходів, що проводяться відносно реформування підприємства. В роботі використані наступні методи: системний аналіз для представлення стратегій та траєкторій руху до найближчої цілі реформування; послідовні методи оптимізації, засновані на ітераційному процесі руху до цілі; метод якісного оцінювання варіантів за допомогою лінгвіністичних змінних та лексикографічного впорядкування варіантів; метод цілочисельної оптимізації та цілочисельного вибору варіантів реформування; метод оцінки важливості показників, заснований на величіні розкиду значень показників для множини досліджуваних варіантів заходів, пов’язаних з реформуванням виробництва; метод багатокритеріальної оптимізації для пошуку компромісного рішення при виборі варіанту реформування підприємства. Були отримані наступні результати: обґрунтовано траєкторію руху до найближчої цілі реформування підприємства у вигляді ітераційного процесу досягнення цілі; представлені показники та фактори, які впливають на досяжність найближчої цілі реформування підприємства в умовах обмежених можливостей; запропоновано метод якісного оцінювання та оптимізації основних показників підприємства, що розвивається; представлено оптимізаційну модель для вибору найліпшого варіанту заходів, що проводились відносно реформування, заснованих на цілочисельній оптимізації за допомогою булевих змінних; запропоновано метод для вибору «ваги» (значимості) показників, заснований на величині розкиду оцінок показників на множині можливих заходів щодо реформування виробництва; запропонована оптимізаційна модель для вибору компромісного рішення з урахуванням отриманих значень «ваги» окремих показників

Актуальність теми дослідження. Сучасні машинобудівні підприємства орієнтуються на випуск висококонкурентної продукції, яка повинна відповідати всім вимогам якості. Одним із таких видів продукції вважається гільза циліндра двигуна внутрішнього згорання тракторів і комбайнів. Така аграрна техніка мала широкий вжиток ще від часів СРСР. Постановка проблеми. Основними складовими частинами двигуна є: блок циліндрів із гільзою; головка газорозподільного механізму; картер двигуна; впускний та випускний колектори; електрообладнання; система охолодження. Гільза циліндра, незважаючи на просту геометричну форму, є одним з найбільш відповідальних елементів двигуна внутрішнього згорання. Проблема полягає в забезпеченні якості виготовлення гільзи та в гарантуванні якості під час експлуатації у споживача. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наведено хімічний склад матеріалу гільзи, її механічні властивості, а також конструктивні складові та умови її експлуатації. Нині відсутні відомі вітчизняні методики – певною мірою це пов’язано із захистом інтелектуальної власності виробників. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Наголошено на недоліках чинної нормативної бази стосовно проблематики оцінювання якості гільзи циліндра двигуна внутрішнього згорання. Постановка завдання. Наголошено на доцільності застосування матричного методу оцінювання якості продукції і послуг та FMEA-аналіз ризиків під час виконання виробничих процесів виготовлення гільзи циліндра, щоб гарантувати її високу якість. Проблема дослідження полягає в підвищенні якості зазначених гільз завдяки мінімізації ризиків, які виникають під час виконання всіх технологічних операцій їх виготовлення. Виклад основного матеріалу. На основі запропонованого підходу для дослідження гільз циліндра описана розроблена методика оцінювання якості даних виробів. Вона містить наступні розділи: призначення методики, вибір методу оцінювання якості гільзи циліндра, вимоги до точності оцінювання якості гільзи, вимоги до безпечності виконуваних робіт, вимоги до кваліфікації спеціалістів, підготування та виконання операцій методики, оформлення результатів проведення методики оцінювання якості гільзи циліндра. Детально наведено зміст кожного розділу розробленої методики. Представлено алгоритми математичної логіки для оцінювання якості гільз циліндра, пошуку причин погіршення якості та шляхів їхнього подолання.

Прийнятний рівень ризику при проведенні бункерування визначається тими витратами, які готове нести суспільстводля досягнення безпеки. Оптимальність співвідношень залежить від рівності між витратами на забезпечення безпеки і ціною збитків від аварій [1]. При обгрунтуванні вимог до рівня ризику необхідно враховувати як прийняту концепцію аварійності і травматизму, так і накопичений до теперішнього часу досвід при експлуатації засобів водного транспорту [2]. Звідси випливає необхідність визнати об'єктивно існуючі ризики, зокрема при проведенні бункерування, і навчитися їх нормувати, застосовуючи такі способи: вибір величини показників ризику відповідно значень, які встановлено в морській галузі; обґрунтування оптимальних за обраними критеріями кількісних показників ризику.Склад заходів можна оцінити рішенням оптимізаційної задачі –при мінімальних витратах, вибрати такий набір заходів, впровадження яких знижує ймовірність аварії до допустимого (заданого) рівня. При вирішенні задачі прийнято, що кошти виділяються на покращення шести найбільш значних факторів, що включають як безпеку обладнання і технологій, так і факторів діяльності людини, які мають найбільший вплив на безпеку проведення процесу бункерування: готовність технічних засобів бункерування, підготовка персоналу, проведення технічного обслуговування, ремонт, резервування обладнання, якість прийняття рішень при бункеруванні [3]. Визначено вартісні характеристики мір впливу на фактори безпеки бункерування. Була розроблена багатофакторна модель оцінювання грошових витрат на міри впливу на безпеку бункерування. Імітаційне моделювання грошових витрат здійснювалось за допомогою рівномірного розподілу випадкових величин на заданому проміжку, а також нормального розподілу з заданими параметрами (математичним сподіванням та середнім квадратичним відхиленням).Ключові слова: безпека бункерування, фактори безпеки, багатофакторна модель оцінювання грошових витрат, імітаційне моделювання грошових витрат.

Гідроекологічна ситуація на багатьох водних об’єктах України за останні десятиліття відчутно погіршилася, наслідком чого є порушення рівноваги у гідроекосистемах, погіршення якості води, зменшення різноманіття риб, погіршення їх фізіологічного стану. У світлі зростання антропогенного навантаження на довкілля особливо актуальним є вивчення сучасного стану водних об’єктів для підтримання екологічної рівноваги та забезпечення сталості їх використання і розроблення водоохоронної стратегії. Для комплексного оцінювання екологічноїситуації на водних об’єктах України задля ефективного управління водоохоронною діяльністю на прикладі р. Рось проаналізовано сучасний стан басейну річки, її гідрохімічні характеристики за останні 28 років, досліджено динаміку середньорічної температури повітря в регіоні, розраховано показники якості води за екологічними та гігієнічними критеріями. Пораховано збитки, заподіяні рибному господарству під час масового замору риби у серпні 2018 р. Показано, що основними причинами трансформації водної екосистеми є як природні, так і антропогенні чинники. Вперше дано оцінку екологічному ризику порушення благополуччя водної екосистеми р. Рось за довгостроковий період і показано, що якість води річки незадовільна, і є високий ризик подальшої деградації гідроекосистеми. Найбільший потенційний екологічний ризик порушення екологічної рівноваги у р. Рось, зниження біологічного різноманіття і спрощення трофічної структури становлять сполуки Нітрогену і поліфосфати.

У статті проаналізовано класифікацію сертифікаційних випробувань як важливого етапу підтвердження відповідності продукції стандартам якості, а також основні роботи, що виконуються у процесі сертифікації. Розгляд та аналізування підвищення якості продукції, що виготовляється вітчизняними виробниками, – далеко не нове питання. Поступовий перехід до ринкової економіки у сфері виробництва призвів до стрімкого зростання кількості самостійних виробництв, ослаблення державного контролю за якістю та безпечністю товарів та зростання ризиків виготовлення неякісної продукції. У сучасних умовах процес підвищення якості стає набагато складнішим та таким, що може потребувати значних зусиль. Саме тому у сьогоденній ринковій конкуренції широкого поширення набуває послуга сертифікаційних випробувань товарів та послуг. Особливої актуальності в умовах ринкових відносин, коли вітчизняним підприємствам та організаціям різних форм власності надане право самостійного виходу на зовнішній ринок, набуває проблема оцінювання якості та надійності своєї продукції. Для вироблення високоякісної продукції на всіх стадіях її життєвого циклу необхідно визначити точний механізм незалежного підтвердження якості та безпечності продукції, процесу або послуги. Тому разом із традиційними методами та засобами забезпечення якості та безпечності продукції найбільш ефективним способом гарантування якості продукції і послуг та відповідності їх установленим вимогам є сертифікація – оцінювання третьою стороною. Для досягнення своїх цілей учасники ринкових відносин, а саме виробник та споживач, можуть використовувати як закономірні розбіжності результатів сертифікаційних випробувань, так і більш вигідні певній стороні процедури оцінки відповідності. Тільки за допомогою сертифікації можна надати письмову гарантію, що продукція, послуга чи процес відповідають указаним вимогам. Основним завданням сертифікаційних випробувань є можливість визначити здатність продукції виконувати очікувані функції в певних умовах шляхом отримання її якісних або кількісних характеристик дослідницькими методами.

Будь-яка підприємницька діяльність перебуває під впливом різноманітних ризиків, настання яких може призвести до зменшення очікуваного прибутку, повної або часткової втрати авансованого капіталу, порушення строків введення в експлуатацію об’єктів будівництва. Зазначимо, що будівельна галузь є однією з найважливіших галузей економіки: вона надає робочі місця, стимулює діяльність видобувних компанії, компаній-виробників будівельних матеріалів, компаній, що надають послуги з операцій із нерухомістю тощо. Це, у свою чергу, дає підстави стверджу-вати, що індустрія будівництва має вагомий внесок у структурі ВВП. Так, в Україні в 2019 році цей показник становив 2,5 % від ВВП, водночас у країнах Європи він сягає 6 %. Такі факти свідчать, що потенціал для росту будівельних компаній є, однак є значні перешкоди, які стримують таке зростання. Інвестиційний потенціал будівельної галузі є важливим. І навіть такий показник, як «Отримання дозволів на будівництво» включений до методології Doing Business від Всесвітнього банку, який вимірює можливості ведення бізнесу в різних країнах. Цей індикатор відображає загальну кількість процедур, час і грошові витрати, необхідні для будівництва складського приміщення, включаючи отримання всіх необхідних ліцензій та дозволів, надання всіх необхідних документів, запит і проходження всіх належних перевірок, а також підключення до інженерних мереж. На додаток до цього, у 2019 році «Ведення бізнесу» вводить новий показник, індекс якості будівельного контролю, який проводить оцінювання: якості регулюючих актів стосуються будівництва, ефективності контролю за якістю і механізмів безпеки, режимів по відповідальності і страхування, а також вимог до рівню професійної кваліфікації. Беручи до уваги той факт, що за декілька років Україна піднялася у цьому рейтингу з 29-го місця (2006 рік) до 6-го (2020 рік), і цей факт можна розглядати як досягнення, проте полегшення отримання дозволів, на жаль, не означає зменшення недобросовісних акторів на ринку, які перетворюють будівельну галузь на високоризиковане середовище.

Вступ. У статті запропоновано методичний підхід до модульного кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів Збройних Сил України, в основу якого покладено модульний підхід до побудови та оцінювання медичних підрозділів, що застосовується у Північноатлантичному Альянсі. Аналіз затверджених методів оцінювання спроможностей дозволив зробити висновки про необхідність розробки та впровадження до практики ЗС України модульного оцінювання функціонування медичних підрозділів з використанням принципів багатокритеріальної оптимізації. Мета. Розробити можливі підходи до кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України та їх функціональних модулів. Матеріали та методи. Бібліосемантичний, системного аналізу та підходу, концептуального моделювання, медико-статистичний. Результати. Мета медичного забезпечення збройних сил досягається виконанням сукупності завдань для вирішення яких існують медичні підрозділи, заклади та керівні медичні органи. Постає необхідність визначення таких завдань, які були б реальні для виконання в умовах впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, та з іншої сторони – забезпечували необхідний рівень надання медичного забезпечення основних сил. Оскільки медичне забезпечення є багатокомпонентною системою з безліччю критеріїв та показників, постає проблема в об’єктивному порівнянні рівня набутих медичними підрозділами спроможностей з необхідними. Практика країн, що запровадили на державному рівні оборонне планування на основі спроможностей, показує, що стандартизація модульної побудови медичних підрозділів збройних сил та оцінювання спроможностей за елементами системи DOTMLPF-I забезпечує високу готовність підрозділів, більш ефективну та гнучку роботу під час виконання покладених на них завдань. Якісне, обґрунтоване та стандартизоване оцінювання спроможностей дасть змогу виявляти ризики, мінімізувати суб’єктивне тлумачення вимог до спроможностей та наблизити функціональну, організаційну та ресурсну сумісність медичних підрозділів Сил оборони України та Північноатлантичного альянсу. Зазначене вище актуалізує необхідність розробки методології оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України наближеної до стандартів НАТО. Висновки. Незважаючи на те, що у ЗС України вже багато років триває робота стосовно набуття взаємосумісності з державами‐членами НАТО, розробки доктрини з оцінювання та методичних рекомендацій з оцінювання (сертифікації), дослідження питань оборонного планування на основі спроможностей та проблем оцінки спроможностей досліджена недостатньо. Робота з розробки методів оцінювання спроможностей медичних підрозділів триває і досі. В результаті системного аналізу виявлено значні відмінності в рівнях оцінювання спроможностей медичного забезпечення збройних сил, функціональній побудові медичних підрозділів та розбіжності в критеріях оцінювання спроможностей, що дозволяє запропонувати методичний підхід щодо оцінювання.

Резюме. Сучасні технології кардіохірургічних втручань (КХВ) дозволяють значною мірою впливати на структуру смертності, інвалідності та якість життя пацієнтів із критичним перебігом ішемічної хвороби, клапанними пороками серця, кардіоміопатіями. Разом з тим неврологічні ускладнення здатні суттєво впливати на перебіг післяопераційного періоду та нівелювати технічно якісне виконаня КХВ. Останніми роками загальна смертність після КХВ із використанням штучного кровообігу (ШК) характеризуються зменшенням на 20–25 %, тоді як частота гіпоксично-ішемічних уражень (ГІУ) головного мозку (ГМ) практично незмінна і, навіть, у старших вікових групах зростає. Мета дослідження – розробити алгоритм оцінювання ризику гіпоксично-ішемічних уражень головного мозку як компоненти неврологічного супроводу кардіохірургічних пацієнтів. Матеріали і методи. Дослідження виконано на клінічній базі ДУ «Інститут серця МОЗ України» з використанням первинних матеріалів стосовно кардіохірургічних втручань із застосуванням штучного кровообігу; задіяно дві групи пацієнтів, що сформовані за методикою копі-пара (за ознаками: вік, стать, вид втручання): в першій (n=340 осіб) – пацієнти з ГІУ ГМ після втручань, у другій (n=340 осіб) – без ГІУ ГМ. У дослідженні використано результати рутинного неврологічного, інструментальних та лабораторних обстежень на етапах оперативного лікування із заповненням спеціальної Карти експертної оцінки неврологічного супроводу пацієнта з кардіохірургічним втручанням. Результати. При порівняльному міжгруповому аналізі виявлено достовірні (р<0,05) КАФ, виконано їх ранжування за показником загальної інформативності та 10 найбільш інформативних включено до алгоритму прогнозування. Наявність достовірної інформації щодо прогностичного значеня клініко-анамнестичних пре­дикторів дозволило обґрунтувати поступовість процедури оцінки ризику та скласти відповідний табличний алгоритм, до якого в порядку зменшуваної інформативності, внесені найбільш прогностично цінні ознаки та відповідні прогностичні коефіцієнти. Технологія прогнозування досить проста та (після оцінки наявності/відсутності перелічених в алгоритмі факторів) передбачає поступове додавання відповідних коефіцієнтів до досягнення однієї із прогностичних сум, що дозволяє виконувати персоніфіковану оцінку ризику з одночасним розподілом (співвідношенням) обстежених осіб до однієї із трьох груп ризику. Висновки. Вивчено діагностичну цінність та прогностичне значення клініко-анаменстичних предикторів ризику гіпоксично-ішемічних уражень головного мозку, складено прогностичний їх профіль, опрацьовано алгоритм персоніфікації ризику та виділено три основні прогностично несприятливі синдроми: психоневрологічний (наявність енцефалопатії, артеріальної гіпертензії, закритих черепно-мозкових травм в анамнезі), судинної дисфункції (порушення церебральної ауторегуляції, зниження фракції викиду лівого шлуночка, інсульт в анамнезі, асиметрія кровонаповнення), серцево-судинних порушень (фібриляція передсердь, «німий» стеноз сонних артерій, наявність атероматозу висхідної зони аорти).

В статті розроблені методичні елементи процедур динамічної інтеграції засобів забезпечення охорони та оборони військових аеродромів, в основі яких лежить поняття вразливість об'єктів і поняття динамічної інтеграції, пов'язане з динамічними характеристиками дій противника, що допускає адекватну реакцію системи захисту на ці дії шляхом управління структурою, характеристиками та параметрами єдиної системи. Розкрита проблема людського фактора та запропоновані рішення, які дозволять знизити її вплив на якість виконання заходів з охорони та оборони військових аеродромів. Розроблена кваліметрична модель оцінки вразливості аеродрому, де критеріями оцінки вразливості є якість та ризик. Показано, що процедура оцінювання в даному випадку засновується на моделі якості функціонування аеродрому.

У статті визначено та проаналізовано сутнісні характеристики використання компетентнісного підходу у процесі фахової підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери до профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику». Компетентнісний підхід виступає одним із стратегічних напрямів розвитку вищої освіти в Україні, тому виникла необхідність урахувати його основні положення під час організації фахової підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери. Доведено, що методологічною основою якісної підготовки майбутніх соціальних працівників до профілактики адиктивної поведінки «групи ризику» є саме компетентнісний підхід. Компетентнісний підхід до змісту підготовки майбутніх соціальних працівників до профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику» головним вбачає не обізнаність майбутнього фахівця, а його вміння вирішувати проблеми, що виникають у пізнанні та поясненні явищ дійсності, які відбуваються у соціумі; під час освоєння сучасних технологій і стратегій соціальної діяльності (у тому числі профілактичної роботи); в етичних нормах, під час оцінювання власних дій у професійній діяльності тощо. У дослідженні зазначено, що загальні і фахові компетентності наведені у Освітньо-професійній програмі «Соціальна робота» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 231 «Соціальна робота». У статті конкретно сформульовано низку функцій загальних компетентностей у системі освіти. Такі функції, у своїх сукупності відображають та визначають функціональну грамотність майбутнього фахівця соціальної сфери. На основі загальних і фахових компетентностей виділено блоки прикладних компетентностей. Визначені у статті прикладні компетентності, вважаємо, будуть ефективними у процесі здійснення профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику». До таких прикладних компетентностей віднесли систему професійних знань загальнопрофесійної і спеціальної підготовки, комплекс професійних умінь і навичок, які відображають специфіку діяльності щодо профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику».

У статті проведено аналіз місця характеристики надійність програмного забезпечення в структурі моделей якості програмного забезпечення. Визначено, що в ієрархічній структурі більшості моделей якості програмного забезпечення характеристика надійність є першою підхарактеристикою характеристики якість. Виділені п’ять принципів урахування вторинних дефектів програмних засобів. Для урахування вторинних дефектів програмних засобів використовується: теорія динаміки програмних систем, у якій процеси прояву дефектів у програмних засобах розглядаються як результат дії детермінованих потоків дефектів; теорія часових рядів, де виділяються вторинні дефекти із загального потоку дефектів; імітаційне моделювання; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів та функцій, що характеризують параметри цих моделей, внесенням імовірнісних коефіцієнтів; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів шляхом внесення параметра, що визначає число вторинних дефектів, який визначається порівнянням значень полігона частот дефектів з відповідними значеннями функції регресії. Проаналізовано поняття недосконалого відлагодження програмного забезпечення у контексті урахування вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Наведено приклади моделей оцінки надійності програмних засобів, функції ризику яких містять експоненціальну складову. Розглянуто послідовність знаходження коефіцієнтів функції, одержаної в результаті зміщення лінії експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Показано застосування одержаних коефіцієнтів для методики оцінювання числа вторинних дефектів, що ґрунтується на порівнянні даних статистики числа дефектів і даних зміщеної лінії експоненціальної апроксимації полігона частот дефектів. Одержані рівняння скоригованої лінії експоненціальної апроксимації для вибірок малих і великих об’ємів. Одержані формули для обчислення числа вторинних дефектів на часових інтервалах без урахування та із урахуванням поправки Бесселя.

Предметом вивчення у статті є процес оцінки якості роботи рекомендаційних систем. Метою є виявлення найважливіших показників якості роботи рекомендаційних систем та визначення методів їх оцінювання. Завдання: дослідити методи оцінки якості роботи рекомендаційних систем, дослідити показники якості роботи рекомендаційних систем. Отримані такі результати: Розглянуто основні та додаткові показники якості роботи рекомендаційних систем. Проведено дослідження їх важливості з погляду оцінки різних властивостей списку рекомендацій. Визначено напрямки подальших досліджень для розробки методів оцінки якості роботи рекомендаційних систем. Висновки. Основними показниками якості роботи рекомендаційних систем є точність прогнозування оцінок користувача та покриття простору об’єктів і покриття простору користувачів. Додатковими показниками якості роботи рекомендаційних систем є різноманітність, новизна, неочікуваність, робастність, приватність, ризик тощо. Показники різноманітність, новизна, неочікуваність дозволяють оцінити якість структури рекомендацій та ймовірність появи проблеми бульбашки фільтрів. Показники робастність, приватність, ризик дозволяють оцінити інформаційну безпеку рекомендаційної системи та її користувачів. Для кожного окремого веб-ресурсу чи додатку можна скласти свій набір додаткових показників якості роботи рекомендаційної системи, але розглянуті додаткові показники будуть актуальними практично для будь-якого випадку. Також важливими можуть бути наступні показники: впевненість, довіра, адаптивність, масштабованість, пропускна здатність, корисність, тощо. Оскільки не існує загальноприйнятих способів вимірювання та методів оцінки таких показників якості роботи рекомендаційних систем, як різноманітність, новизна, неочікуваність, приватність, ризик, робастність, – науково-практична задача розробки таких методів є актуальною.

У статті доведено, що реформування системи освіти та впровадження автономії вищих навчальних закладів разом із сучасними вимогами до підготовки майбутніх лікарів примушують шукати нові форми та засоби освіти. З’ясовано, що важливим компонентом медичної освіти є клінічна діяльність студентів та набуття ними певних, зазначених у стандарті освіти, компетентностей. Перспективними та найбільш наближеними до реальних умов є засоби симуляційної освіти. Використання симуляційної освіти дозволяє, не зменшуючи ефективність освіти, зменшити можливі ризики для пацієнтів при навчанні студентів вищих медичних навчальних закладів. У статті досліджено, що завдяки симуляційним методам можливо у стандартних безпечних умовах у зручний час якісно сформувати потрібні компетентності, особливо при нетипових та нерозповсюджених патологіях. Наразі багато фахівців розуміє симуляційну освіту як використання певних тренажерів та манекенів, переважно для формування компетентностей надання невідкладної допомоги. Використання симуляційної освіти при вивченні дисципліни «Психіатрія, наркологія» обмежено використанням простих засобів, особливо через відсутність тренажерів та манекенів. Авто­ри статті пропонують у якості засобів симуляційної освіти розглядати як прості наочні засоби (клінічні задачі, кейси, в т. ч. відеокейси), рольові та ділові ігри, так і стандартизованих та симулятивних пацієнтів. Визначено, що використання різноманітних засобів симуляційної освіти вже розпочате в сучасних умовах реформування вищої медичної освіти. Найбільш ефективним у викладанні дисципліни «Психіатрія, наркологія» є використання симулятивного пацієнта. Для формування та оцінювання навичок з невідкладної допомоги можливе використання стандартизованого пацієнта.

Стаття присвячена розгляду питання контролю за ступенем вологості зерна під час зберігання, транспортування та переробки. Актуальність теми обумовлена потребою експрес-контролю вологості як одного зі шляхів підвищення якості, продуктивності та зниження витрат, у тому числі й енергетичних, під час підготовки, виробництва, переробки, транспортування й зберігання зерна та продуктів його переробки – круп, комбікормів, макаронів, хліба і хлібобулочних виробів. У роботі розглянуто ризики впливу вологості зерна на його якість, відомі методи вимірювання вологості зерна, описано їх переваги та недоліки. Показано, що шляхом удосконалення відомих методів можна збільшити точність вимірювання та чутливість. Досліджено залежність тиску вологого повітря від вологості зерна. Показано, що тиск вологого повітря залежить тільки від кількості води в одиниці об’єму зерна і не залежить від його питомої ваги. Наведено емпіричні формули та методику теоретичного розрахунку вологості зерна по зміні тиску повітря в камері. Представлено результати експериментальних вимірювань, що підтверджують справедливість теоретичних розрахунків. На основі отриманих теоретичних результатів розроблена інженерна методика розрахунку маси води, що містить проба зерна, яка може використовуватися для проєктування реальних приладів. Запропоновано модельну структуру для оцінювання впливу розкиду визначальних параметрів на похибку вимірювання маси води, та наведено результати моделювання, отримані за допомогою середовища Micro-Cap. Поставлено завдання для подальших досліджень.

Наразі джерела іонізуючого випромінювання розповсюджені та мають широкий спектр застосування. Медицина – одне з перших місць з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: для лікування онкологічних захворювань, наприклад, брахітерапія, дистанційна променева терапія (за допомогою, зокрема, гамма-ножа). Не менш розповсюджені джерела іонізуючого випромінювання у промисловості: для проведення радіографії (дефектоскопії), калібрування; застосовуються в засобах для вимірювання товщини листового матеріалу, рівня матеріалу в посудинах і трубах, у гамма-детекторах для проведення неруйнівного аналізу зварних швів різних конструкцій та трубопроводів тощо. Рівень небезпеки для людини від джерел іонізуючого випромінювання І та ІІ категорії дуже високий. Такі джерела внаслідок неналежного використання, зберігання чи протиправних дій можуть спричинити в організмі людини стохастичні та детерміновані ефекти у разі контакту з ними без необхідного захисту, як-от за кілька хвилин для джерел іонізуючого випромінювання І категорії та від кількох хвилин до декількох годин для джерел іонізуючого випромінювання ІІ категорії. До того, у сучасному світі існує велика кількість екстремістських та терористичних угрупувань, які можуть бути зацікавлені у заволодінні джерелами іонізуючого випромінювання для вчинення радіологічної диверсії з використанням пристрою розсіювання радіоактивних матеріалів або випромінюючого пристрою. Тому країни, в яких здійснюється діяльність з використанням джерел іонізуючого випромінювання, повинні виконувати оцінку потенційних загроз і вразливості цих джерел та забезпечувати їх захищеність і збереження. Отже, на часі актуальним є питання розробки підходів до оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання. У статті наведено загальний алгоритм проведення оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання медичного і промислового призначення та стисло описано основні його етапи. Запропонований підхід полягає у використанні як кількісних (згідно з нормативно-правовими актами України), так і якісних показників, отриманих під час експертного оцінювання з врахуванням коефіцієнта конкордації (рівень узгодженості думок). Метою оцінки вразливості є не лише визначення величини ризику вчинення незаконних дій із джерелами іонізуючого випромінювання, а й врахування можливих сценаріїв їх використання, для подальшого ухвалення рішень на основі ризик-орієнтованого підходу щодо розподілу наявних ресурсів для захисту людей та майна від наслідків зовнішньої радіологічної диверсії у різних місцях-цілях: на масовому заході (святкуванні), у столиці, в урядових будівлях, у туристичному місті тощо.

В результаті ділових відносин, у які вступають суб’єкти господарювання у процесі своєї діяль-ності, можуть виникати взаємні грошові та матеріальні зобов’язання, що поділяються на дебіторську і кре-диторську заборгованості. Одним із важливих завдань в умовах виникнення неплатежів є систематичне про-ведення аналізу та управління дебіторською і кредиторською заборгованістю. Метою статті є розкриття економічної сутності дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства, розгляд сучасних методів їх аналізу, визначення основних недоліків і проблем в управлінні цими заборгованостями й пошук шляхів їх вирі-шення. У статті розглянуто змістовні характеристики дебіторської та кредиторської заборгованості. В умовах інфляції дебіторську заборгованість визначено як джерело кредитування діяльності покупців на дуже вигідній основі (безвідсотковий кредит) і акцентовано на потребі застосування ефективних управлінських дій, спрямованих на регулювання її величини. Досліджено основні елементи методики аналізу дебіторської і креди-торської заборгованості підприємства. Розглянуто фактори, які впливають на величину дебіторської і кре-диторської заборгованості. Визначено заходи, що сприяють прискоренню погашення дебіторської заборгова-ності (попереднє вивчення фінансового стану дебітора, своєчасне і правильне документальне оформлення, використання сучасних і ефективних форм розрахунків). Методи управління дебіторською заборгованістю запропоновано класифікувати за певними групами: юридичні, економічні, психологічні, фізичні. Узагальнено систему показників, з допомогою яких можна оцінити стан дебіторської і кредиторської заборгованості під-приємства. Обґрунтовано шляхи вирішення проблем щодо повернення боргів підприємству. Доведено, що аналіз стану дебіторської і кредиторської заборгованості в системі управління підприємством передбачає врахуван-ня зовнішніх і внутрішніх факторів, кількісних і якісних показників, визначення середньої величини заборговано-сті, її частки у загальній сумі активів і пасивів підприємства, оцінювання заборгованості за строками пога-шення, виявлення ризиків і загроз щодо неповернення. Перспективним напрямком досліджень є вивчення і викори-стання передового світового досвіду щодо методики аналізу та управління дебіторською і кредиторською заборго-ваністю суб’єктів господарювання.

Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда. Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали. Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень. В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%. Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики. Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

У статті вказано причини, які зумовлюють необхідність використання засобів веб-аналітики для досягнення бізнес-цілей і збільшення ефективності сайту. Проаналізовано роль веб-аналітики як діяльності, яка спрямована на проведення аналізу користувачів веб-ресурсу. Незважаючи на велику кількість зарубіжних і вітчизняних праць стосовно дослідження веб-аналітики та її інструментів, потрібно констатувати, що в науковій літературі так і не сформовано усталеної, повноцінної дефініції цього поняття. Визначено та схарактеризовано методи веб-аналітики. Методи дають можливість створювати більш гнучкі засоби оцінювання, а також розраховувати ризики на основі статистичних даних, зроблених у досліджуваному середовищі з урахуванням періоду часу й поведінки користувачів. Застосування методів дає змогу відображати результати як у кількісній, так і в якісній формі. У цій роботі проаналізовано та обґрунтовано важливість використання веб-аналітики для проведення моніторингу відвідувачів сайтів. Завдання й цілей цього дослідження досягнуто аналізом інформаційних джерел із цієї теми. Проведено порівняльний аналіз інструментів веб-аналітики, визначено їх переваги та недоліки. З’ясовано особливості й випадки використання аналітичних систем. Виокремлено проблеми, які розв’язуються за допомогою застосування веб-аналітики та її інструментів. Ідентифіковано критерії, яких потрібно дотримуватися проводячи аналіз відвідувачів сайтів за допомогою таких інструментів веб-аналітики, як Google Analytics і Yandex Metrika. У статті розкрито та узагальнено сильні й слабкі сторони обраних засобів веб-аналітики. У процесі наукового дослідження застосовано такі методи: наукове узагальнення, аналіз інформації, узагальнення, порівняння. Практичну цінність цієї роботи становить порівняльний аналіз інструментів веб-аналітики. Отримані результати та окремі положення праці можуть бути використані в подальших дослідженнях із цієї тематики.

Педагогічна діагностика набуває особливого значення у зв’язку з особистісною організацією сучасної освіти. Становлення системи зовнішнього незалежного оцінювання сприяло інтенсивному розвитку теорії і практики педагогічних вимірювань, широкому впровадженню тестових технологій в освітній процес.Проблемам педагогічного вимірювання присвячені роботи В. С. Аванесова, Л. І. Білоусової, І. Є. Булах, О. І. Ляшенка, Т. В. Солодкої, І. В. Солухи та ін. Теорія та методика педагогічної діагностики розвинена у працях В. П. Беспалька, К. Інгенкампа, В. М. Лозової, І. Я. Лернера, О. С. Масалітіної, М. М. Скаткіна та ін. Питанням вимірювання і оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики присвячено роботи М. О. Войцеховької, Н. Б. Копняк, О. Г. Кузмінської, Л. М. Меджитової, Н. В. Морзе, Т. Г. Проценко, П. С. Уханя та ін.Педагогічна діагностика є невід’ємним компонентом навчального процесу. Вона дозволяє своєчасно впливати на перебіг навчання на основі систематичного отримання індивідуальних даних про результативність навчання учнів.На думку П. Є. Решетникова [1], педагогічна діагностика, перш за все, пов’язана зі збиранням, збереженням і опрацюванням інформації про об’єкти й суб’єкти, що вивчаються, та використанням її для управління педагогічними процесами.Функції педагогічної діагностики [2, 26]: а) зворотного зв’язку; б) оцінювання результативності педагогічної діяльності; в) виховна і спонукальна; г) комунікативна; д) конструктивна; е) інформаційна; ж) прогностична.Тестування є одним із методів педагогічної діагностики. Проблемам тестування присвячено праці багатьох вчених, які розглядають питання побудови та основних характеристик тестів, шкалювання тестових результатів, теорії і методики автоматизованого тестування, достовірності комп’ютерного тестування, створення тестів з інформатики, впровадження тестових технологій у навчальні заклади.Тест (від англ.) – випробування, перевірка. За визначенням В. І. Лозової та Г. В. Троцко, «у вузькому значенні тест розуміють як короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, комплекс завдань, що відповідають змісту навчання і забезпечують виявлення ступеня оволодіння навчальним матеріалом» [3]. За В. С. Аванесовим педагогічний тест – це «…система репрезентативних паралельних завдань зростаючої складності, специфічної форми, яка дозволяє якісно та ефективно визначити рівень та структуру підготовленості учнів» [4].Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема функцій педагогічного тесту і окремих їх особливостей розглядається в роботах багатьох учених (В. С. Аванесов, С. І. Денисенко, Н. С. Михайлова, Р. І. Шевельова та ін.) Виділимо основні функції тестування:1. Діагностична функція, що дозволяє виявити пропуски в підготовці, визначити їх причини та прийняти рішення для поліпшення навчального процесу. Систематичне виявлення причин пропусків та їх видалення веде до підвищення якості підготовки.2. Прогностична функція, що дозволяє передбачити можливості учнів у засвоєнні нового матеріалу, тобто на основі отриманих результатів можна зробити висновки щодо здатності учня до засвоєння нового матеріалу.3. Виховна або мотиваційна функція полягає у формуванні та стимулюванні особових якостей.4. Навчальна функція дозволяє закріпити та поглибити знання, вміння та навички.5. Розвивальна функція полягає у розвитку пам’яті, логічного мислення, уваги та вміння застосовувати свої знання на практиці.6. Обліково-контрольна функція полягає у систематичній фіксації результатів навчання.За місцем педагогічного тестування у навчальному процесі відповідно до мети виокремлюють такі види тестів [5]:тести для початкового контролю (тести на готовність), що дозволяють отримати інформацію про наявність знань і навичок учнів перед початком вивчення предмета на початку навчального року (навчального курсу), що є передумовою успішного навчання;тести для поточного (тематичного, проміжного) контролю, що здійснюються систематично у процесі навчання з метою отримання інформації про успішність або неуспішність засвоєння учнями матеріалу, формування у них професійних навичок і вмінь.тести для етапного (рубіжного) контролю. У цих тестах домінує оціночна функція контролю, оскільки тестування проводиться після закінчення роботи над розділом, тематичним циклом в кінці семестру (залік);тести для підсумкового контролю знань запроваджуються після проходження всього курсу;відстрочене тестування проводиться через певний час після вивчення курсу (від 3 місяців до року і більше).Науковці визначають наступні переваги тестування перед традиційними формати перевірки: об’єктивність оцінювання; психологічна комфортність для значної частини учнів; повнота охоплення матеріалу; здатність виявити не тільки те, що засвоєно, але й те, що не засвоєно; економія аудиторного часу; стимулювання учнів; можливість впровадження системи рейтингового контролю; ширша шкала оцінювання; технологічність.Серед проблем, які потрібно вирішувати при підготовці та проведенні тестування можна назвати відносну складність створення якісного тесту, ймовірність вгадування, ризик підміни цілей навчання, похибку педагогічних вимірювань [4].Звісно, якість педагогічного процесу залежить від багатьох факторів. Тестування має на меті надання вчителю вичерпної систематичної інформації про досягнення та пропуски у навчанні для якісного керування навчальним процесом. На основі отриманої інформації вчитель має виявити причини пропусків у навчанні, індивідуалізувати процес навчання, спрогнозувати можливості учня у засвоєнні нового матеріалу. Тестування має доповнюватися іншими формами контролю, такими як спостереження, усне опитування, письмовий контроль, комбіноване опитування, програмований контроль, практичний контроль [3]. Застосування тестів у навчальному процесі, з одного боку, розвантажує вчителя, з іншого – спонукає до постійного підвищення педагогічної кваліфікації стосовно знання основних методик тестології та педагогічної діагностики.За застосуванням технічних засобів тести поділяють на бланкові з ручною обробкою або комп’ютерною обробкою результатів та комп’ютерні.Використання автоматизованих систем тестування дозволяє:– значно економити аудиторний час;– здійснювати попередній тренаж;– неодноразово проходити тестування з однієї теми;– негайно отримати результати;– об’єктивно оцінити навчальні досягнення учнів;– сприяти інформативності результатів діагностики, демократизації та самостійності навчання.До переваг для вчителя можна віднести відсутність необхідності переносу та обробки даних, що значно економить час.Але існують і недоліки в комп’ютерному тестуванні:– неможливість одночасного виконування завдання усіма учнями;– значні витрати часу;– підвищені вимоги до еквівалентності паралельних завдань.Автоматизоване тестування є ефективним засобом діагностики навчальних досягнень і може успішно застосовуватися під час здійснення попереднього, поточного, тематичного, підсумкового контролю та сприяє реалізації його дидактичних функцій.Проходження учнями автоматизованого тестування вносить у перевірку елемент гри, де за умовами успішного проходження одного рівня учень потрапляє до іншого, більш складного. Значення ігрових ситуацій в навчанні відмічав ще Я. А. Коменський.На думку В. П. Беспалька [6], повноцінне тестування якості знань учнів і відстеження на цій основі їх просування неможливе без участі комп’ютера.Існує чимало комп’ютерного програмного забезпечення, яке призначається для подання учню тестових завдань. Але справжня діагностика має проводитися за допомогою розвинених комп’ютерних систем тестування, які забезпечують усі вимоги до побудови автоматизованих систем тестування, в тому числі статистичний аналіз якості завдань і надійності тестових результатів [7].Застосування автоматизованого навчання ефективно використовувати під час проведення поточного контролю [8], адже автоматизована система зазвичай має великий банк варіантів завдань і забезпечує автоматичний їх вибір для формування конкретного варіанту тесту. Все це дозволяє значно економити час, проходити тестування з однієї теми неодноразово за наявності великої кількості варіантів, дає можливість попереднього тренування та негайного отримання результатів.Облік оцінки під час такої перевірки не обов’язковий, адже її метою є надання своєчасної допомоги учням та побудова навчального процесу відповідно до можливостей кожного. Бланкове тестування доцільно застосовувати при здійсненні тематичного контролю, що сприяє психологічній підготовці учнів до процедур зовнішнього оцінювання, державної підсумкової атестації, не потребує забезпечення кожного учня комп’ютером та дозволяє обмежитися одним варіантом тесту.Сьогодні систематично проводити автоматизоване тестування має можливість лише вчитель інформатики [9]. Це обумовлюється станом розвитку матеріально-технічної бази, тобто комп’ютерного оснащення.Висновки:1. Показана провідна роль автоматизованого тестування.2. Завдяки якісній підготовці педагогічних тестів, реалізованих у автоматизованих системах, систематичному проведенню тестування, з використанням інших видів контролю можливо значно підвищити рівень досягнень учнів.

Висвітлено світові процеси глобалізації та інформатизації, ре- формування сфери освіти України, що спонукають до вирішення питання управління знаннями в публічному управлінні. Використання механізму управління знаннями в публічному управлінні освітою підкреслює важли- вість використання форм і методів, що пояснюватимуть зв’язок між формаль- ним, неформальним та інформальним навчанням. Процеси інформатизації, впровадження нових форм та методів роботи спонукають до використання форм відкритої освіти в системі неперервної освіти, зокрема в післядипломній педагогічній освіті. Відкрита післядипломна педагогічна освіта сприяє роз- витку якісної освіти без гендерних, вікових, національних та територіальних відмінностей. Відтак роль неперервної освіти виявляється у якісному профе- сійному розвитку педагогів з урахуванням сучасних вимог до якості та змісту освіти. Позитивну роль відіграє використання хмарних технологій у публіч- ному управлінні освітньою галуззю та навчальному процесі. Загальна модель відкритої освіти визначає її доступність, вільне використання інформаційних матеріалів у наші дні та в майбутньому. Під час розбудови відкритого контен- ту необхідно дотримуватися принципів відкритої освіти, зокрема масовість і доступність, інтернаціональність та глобалізація, відкритість, адаптивність та гнучкість, модульна структурованість та асинхронність, економічна ефектив- ність. Вивчено діяльність Українського відкритого університету неперервної освіти в напрямі відкритої освіти. Проведено дослідження кількості заявок на проходження дистанційних курсів підвищення кваліфікації та виданих до- кументів про їх успішне закінчення у закладах післядипломної педагогічної освіти України. Визначено основні ризики впровадження відкритої освіти в публічному управлінні, зокрема недостатня ефективність методів оцінюван- ня, рівень комп’ютерної грамотності користувачів, захист авторських прав, недостатнє фінансування закладів та нерівномірне матеріальне і кадрове за- безпечення післядипломної педагогічної освіти.

Дане дослідження присвячене питанням можливості вирішення задачі інтегрованого керування якістю землі при організації його контролю з метою виконання норм природокористування та прогнозованого вирішення завдань отримання максимального урожаю, стратегічного керування технологічними процесами для зменшення дегуміфікації, організації земельного кадастру та упорядкуванню землі в умовах сільськогосподарського упорядкування. Стратегічний напрямок використання земельних ресурсів у перспективі визначає його подальший характер використання, вибір сівозмін, застосування оптимальних технологічних процесів, строків висіву та збору урожаю, тощо... Необхідною ланкою для цього є контроль якості проведених польових робіт, фізичних, хімічних та біологічних показників антропогенного впливу. Запропонована математична модель для можливості діагностики об’єкту контролю та отриманням у подальшому узагальнюючих показників його якості (грунту). Розглядається діагностична цінність ознак (показники хімічного та фізичного стану землі, результати оцінки якості обробітку, хімічної меліорації, якості робіт по удобренню, проведеної сівби, застосування гербіцидів, проведення перевірки якості заходів боротьбі із шкідниками, збиральних робіт тощо), розробка аналітичних залежностей критеріїв, із можливістю діагностики об’єкту та отриманням у подальшому узагальнюючих показників якості контролю. Експериментальні дані отримують згідно нормативним вимогам у визначені строки. Проведена постановка діагнозу при вірогіднісних методах розпізнавання наступна. Побудоване вирішальне правило, за допомогою котрого, сукупність ознак, що діагностується, віднесена до одного із можливих станів (діагнозів). Оцінена вірогідність прийнятного рішення та ступінь ризику помилкового рішення. Кількісне визначення діагностичної цінності окремої ознаки, комплексу ознак або узагальнюючих ознак проведено на основі теорії інформації . Діагностична цінність ознак визначається долею кількості інформації, що привнесена цією ознакою в систему розпізнавання стану. Більшість ознак (складні) при оцінюванні стану грунтів визначають наявність ряду градацій – діагностичні інтервали, так як завжди можливо кількісно чітко з’ясувати, як пороги. Отримані результати дослідження можливо використати для формалізації оцінки стану грунтів з метою впорядкування землеустрою і кадастру, вирішення загальних діагностичних задач стратегічного та поточного корегування і поліпшення якості землі для отримання ефективних і оптимальних рішень покращення урожайності за умови виконання екологічного законодавства.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Мета. Метою статті є розроблення моделі оцінювання аудиторського ризику на основі нечіткої логіки, систематизація аудиторських дій при наявності ризиків і визначення можливих ризиків діяльності підприємств. Методологія / методика / підхід. У статті використано загальнонаукові методи дослідження об’єкта й специфічні методи економічних та економіко-математичних досліджень, зокрема, метод аналізу для дослідження видів і структури ризиків аудиторської діяльності, їхніх джерел і факторів впливу; індукції, дедукції, кластерного аналізу й синтезу для ідентифікації ризиків аудиторської діяльності; аналогії, нечіткої логіки та експертного опитування при побудові моделі оцінювання аудиторського ризику; дедукції для визначення способів управління ризиками аудиторської діяльності; основних положень інтегрованого ризик-менеджменту під час дослідження питання організування управління ризиками в аудиторській фірмі. Результати. Проаналізовано масштаби економічних злочинів і шахрайства в Україні в контексті ідентифікації потенційних ризиків аудиту аграрних підприємств. Проаналізовано розподіл суб’єктів аудиторської діяльності за регіонами України. Науково обґрунтовано використання методичного інструментарію нечіткої логіки для оцінювання ризиків аудиторської діяльності та розроблено відповідну модель оцінювання аудиторського ризику. Вони дають змогу враховувати якісні фактори, що впливають на ризики аудиторської діяльності й невпевненість аудитора в оцінюванні цих факторів. Оригінальність / наукова новизна. Набули дальшого розвитку теоретичні, методичні та організаційні засади виявлення й оцінювання ризиків аудиту аграрних підприємств. Уперше розроблено модель оцінювання ризиків аудиторської діяльності на основі нечіткої логіки, що має ряд переваг, зокрема, вона дає можливість оперувати словесними оцінками, враховує невпевненість аудитора в оцінках факторів впливу на ризики і є гнучкою й адаптивною. Запропоновано поетапну побудову моделі оцінювання ризиків аудиторської діяльності на основі нечіткої логіки. Практична цінність / значущість. Практичну цінність мають такі результати дослідження: модель оцінювання аудиторського ризику з використанням апарату нечіткої логіки (після навчання моделі на експериментальних даних); методи управління ризиками аудиторської діяльності. Запропоновані методи ідентифікації та оцінювання ризиків аудиторської діяльності дають змогу підвищити ефективність управління ними для зниження до прийнятного рівня.

У статті наведені рекомендації щодо удосконалення планування у Державній прикордонній службі України, яка основана на методиці оборонного планування. Планування на основі спроможностей дозволить більш якісно здійснювати заходи щодо планування оперативно-службової діяльності прикордонного відомства та забезпечуватиметься активне співробітництво України з НАТО з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в Альянсі. Сформовано основні завдання планування в Державній прикордонній службі України на основі спроможностей, визначено принципи та вихідні дані. Розглянуто процедури огляду стану прикордонного відомства, а саме оцінювання середовища, планування сил, планування ресурсів, оцінка ризиків, формування перспективної моделі та структури Державної прикордонної служби України, що відповідає прийнятим ризикам, підготовка програмних документів розвитку. Визначено процес розвитку спроможності відомства для виконання визначених завдань та зазначено основні процедури. Визначено вимоги щодо спроможностей сил та засобів, необхідних для кожного сценарію та можливих ситуацій, для з’ясування сумарних спроможностей сил та засобів, які необхідно мати для ефективного реагування на визначені загрози. Процедуру планування сил безпеки і оборони та спільної їх підготовки і застосування у конфліктних (кризових) ситуаціях воєнного характеру реалізовують на основі визначених ситуацій, завдань та вимог до оперативних (бойових) та службових спроможностей. Процедура передбачає оцінювання наявних спроможностей складових сил безпеки і оборони, визначення їх відповідності вимогам до виконання завдань за окресленими сценаріями та відмінностей між необхідними і наявними спроможностями. Визначено переваги впровадження планування на основі спроможностей в оперативно-службову діяльність Державної прикордонної служби України.

Метою статті є оцінювання впливу інновацій на розвиток торгівлі, а також визначення трендів розвитку фізичної торгівлі. У статті представлена статистика розвитку електронної, роздрібної та оптової торгівлі. Також наявні приклади торгово-технологічних інновацій та їх вплив на роздрібну торгівлю. Розглянуто приклади та наведено їх переваги і ризики у використанні як для покупців, так і для торговельних підприємств. Було оцінено майбутнє роздрібної торгівлі та представлені тренди офлайн-точок. Доповнена реальність, роботи, електронні цінники, надолонні каси, технологія NFC та концепція SoLoMo, служби доставки, трансформація супермаркетів – це майбутнє, яке вже тут. Результатом дослідження стало визначення того, що автоматизація та зростання штучного інтелекту змінюють торгові потоки та визначальними факторами стають кваліфікація робочої сили, якість інфраструктури та доступ до ресурсів.