Journal articles on the topic 'Школа права'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Школа права.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Школа права.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Нездюров, Александр Леонардович, and Александр Юрьевич Сунгуров. "Права человека в России: общественные дискуссии и институт государственного правозащитника." Мир России 27, no. 3 (June 17, 2018): 61–81. http://dx.doi.org/10.17323/1811-038x-2018-27-3-61-81.
Full textAbstract:
Александр Леонардович Нездюров – кандидат физико-математических наук, доцент, Департамент прикладной политологии, Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики» (Санкт-Петербург). Адрес: 190008, Санкт-Петербург, ул. Союза Печатников, д. 16. E-mail: nezdyurov@gmail.com
Александр Юрьевич Сунгуров – доктор политических наук, профессор, Департамент прикладной политологии, Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики» (Санкт-Петербург). Адрес: 190008, Санкт-Петербург, ул. Союза Печатников, д. 16. E-mail: asungurov@mail.ru
Цитирование: Нездюров А.Л., Сунгуров А.Ю. (2018) Права человека в России: общественные дискуссии и институт государственного правозащитника // Мир России. Т. 27. № 3. С. 61–81. DOI: 10.17323/1811-038X-2018-27-3-61-81
Статья посвящена процессу институционализации прав человека в современной России, причем основное внимание уделяется развитию института Уполномоченного по правам человека как на федеральном, так и на региональном уровнях. После краткого введения в саму концепцию универсальности прав человека и ее роли в современном мире формулируются четыре основных направления исследования институционализации прав человека: 1) анализ состояния нормативного поля, насколько концепция универсальности прав человека инкорпорирована в российское позитивное право; 2) степень включения концепции прав человека в широкую общественную дискуссию; уровень развития собственно правозащитных структур, как 3) государственных (прежде всего института Уполномоченного по правам человека), так и 4) общественных правозащитных организаций. Этот текст сфокусирован на втором и третьем из перечисленных выше направлений. В рамках второго направления анализируется реакция правозащитного сообщества на инициативу Митрополита Кирилла представить православную трактовку обсуждаемой концепции. Далее в тексте освещаются основные этапы развития института Уполномоченного по правам человека, а также проводится краткий социологический анализ сообщества региональных российских омбудсманов. В заключение рассматриваются особенности работы трех Уполномоченных по правам человека: в Самарской и Свердловской областях и в Пермском крае.
2
Исаев, И. А. ""Дух римского права" и историческая школа права." История государства и права, no. 13 (2012): 23–27.
Find full text
3
КОЗЮБРА, МИКОЛА. "Доктрина природного права: через історичні злети й падіння до визнання основою найважливіших досягнень сучасної правової теорії та практики." Право України, no. 2021/01 (2021): 12. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-012.
Full textAbstract:
У статті простежується еволюція доктрини природного права від зародження її ідей у період античності, формування засадничих положень доктрини до визнання її місця у сучасній правовій теорії та практиці. Підкреслюється, що на довгому історичному шляху доктрини природного права були періоди як стрімких злетів, так і болючих падінь, які часом межували з повним занепадом. Один із найвищих злетів природного права припадає на періоди Відродження і Просвітництва (XVII–XVIII ст.). Саме в цей час була створена потужна школа природного права, яка вивела його на провідні позиції у праворозумінні та справила величез ний вплив на процес розвитку не тільки національного, а й міжнародного права, яке своїм становленням у сучасному його вигляді зобов’язане названій школі. У статті аналізуються причини занепаду школи природного права, найболючішого удару по якій завдала концепція юридичного позитивізму з його абсолютизацією ролі науки та раціонального логічного мислення у правотворенні, ігноруванням духовно-моральних, ціннісних засад права, зведенням його до логічно замкнутої системи норм, запереченням ролі судової практики у процесі правотворення тощо. Ці та інші недоліки юридичного позитивізму не могли не сприяти відродженню природного права, справжній ренесанс якого відбувся після Другої світової війни як реакція на кричущі свавілля нацистського режиму, яке часто підносилося до рангу закону. У статті піддається аналізу внесок у цей процес таких видатних філософів права, як Г. Радбрух, А. Кауфман та ін. У завершальній частині статті, на основі аналізу праць таких провідних філософів права сучасності, як Р. Алексі, Л. Фуллєр, Р. Дворкін та інші, простежуються тенденції розвитку ідей доктрини природного права в сучасній непозитивістській правовій філософії. Цей аналіз дав авторові змогу дійти таких висновків. По-перше, найбільш поширені і впливові в сучасному світі філософськоправові концепції – доктрина природного права, теорія юридичного позитивізму, соціологічна теорію права та їх численні варіанти – неможливо оцінювати на осно ві критеріїв, притаманних науці – “істинності – хибності”, “істини – омани”. На відміну від наукових концепцій, вони мають оцінюватися за критерієм взаємодоповнення надбаннями одна одної. По-друге, незважаючи на те що доктрина природного права, як і інші концепції праворозуміння, не позбавлена вад, її здобутки перевершують вади. До здобутків доктрини природного права належать: орієнтація доктрини на пошук об’єктивної сутності права через звернення до його морально-етичних основ, що суттєво розширює і поглиблює зміст права, пов’язуючи його з нагромадженими протягом багатьох віків цінностями світової культури; людиноцентричність доктрини природного права: у центрі всіх її варіантів – людина, її гідність, невідчужувані права та свободи, які є невіддільною рисою природи людини. Вони обмежують державу, є суттєвою перешкодою для державного свавілля; протидія доктрини природного права надмірному формалізму й догматизму у праві. Згідно з нею першоджерелом права є не держава, а людина, її природні невідчужувані права й свободи та інші цінності людської культури; розрізнення понять “право” й “закон”, встановлення орієнтирів для пошуку критеріїв правового закону та “правопорушуючого законодавства”. По-третє, ці та інші здобутки доктрини природного права лежать нині в основі досягнень у сфері як правової теорії, зокрема таких її безсумнівних надбань, як теорія прав людини, концепції верховенства права й правової держави, так і юридичної практики.
4
Харитонов, Євген Олегович, and Олена Іванівна Харитонова. "ЧИ ІСНУЄ В УКРАЇНІ ШКОЛА ЮРИДИЧНОЇ ВІЗАНТИНІСТИКИ?" Часопис цивілістики, no. 32 (November 11, 2019): 6–11. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.10.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблемні питання формування вітчизняної школи юридичної візантиністики, від існу-вання якої залежить ефективність використання наукового потенціалу для забезпечення адаптації вітчизняного цивільного законодавства до права Європи в умовах інтеграційних процесів.На підставі аналізу стану речей у цій галузі, огляду наукових досліджень у галузі візантійського (греко-рим-ського) права та проблем його рецепції у цивільному праві України обґрунтовано висновок, що наразі у вітчиз-няному правознавстві формування вітчизняної школи юридичної візантиністики ще не відбулося. Тому поки що може йтися лише про обрання певного напрямку досліджень, про спробу створення такої школи. Разом із тим висновок про наявність передумов створення наукової школи юридичної візантиністики дозволяє визначити завдання діяльності в цьому напрямку.
5
Кодан, С. В. "Школа профессоров Российского права М.М.Сперанского." Государство и право, no. 9 (2003): 88–96.
Find full text
6
Пацурківський, В. П. "Чернівецька наукова школа фінансового права." Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Правознавство, Вип. 522 (2009): 76–85.
Find full text
7
Соломаха, А. Г. "Київська університетська школа поліцейського права." Наше право, no. 5 (2015): 49–58.
Find full text
8
Перевалов, В. В. "Уральская школа теории государства и права." Известия высших учебных заведений. Правоведение. Правоведение, no. 2 (289) (2010): 127–37.
Find full text
9
Перевалов, В. В. "Уральская школа теории государства и права." Известия высших учебных заведений. Правоведение. Правоведение, no. 2 (289) (2010): 127–37.
Find full text
10
Васильев, А. А. "Каноническая школа права в средневековой Европе." Международное публичное и частное право, no. 1 (46) (2009): 36–37.
Find full text
11
Гетьман-Павлова, И. В. "Истоки науки международного частного права: школа глоссаторов." Международное публичное и частное право, no. 2 (53) (2010): 17–23.
Find full text
12
Харитонова, О. В. "Професор В.Я. Тацій та харківська школа кримінального права." Проблеми законності, Спеціальний випуск (2020): 63–73.
Find full text
13
Соболєв, А. С. "Юридичний позитивізм і школа "природного права": від протистояння до толерантності." Часопис Київського університету права, no. 1 (2006): 40–46.
Find full text
14
Гетьман-Павлова, И. В. "Наука международного частного права: французская школа бартолистов XV-XVI вв." Государство и право, no. 6 (2010): 84–92.
Find full text
15
Гетьман-Павлова, И. В. "Наука международного частного права: итальянская школа бартолистов XIV – XV вв." Международное публичное и частное право, no. 3 (48) (2009): 41–46.
Find full text
16
Лаврут, Ольга. "ШКОЛА В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1940-Х – НАПРИКІНЦІ 1980-Х РОКІВ ОЧИМА ДОСЛІДНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 44–47. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.07.
Full textAbstract:
У зарубіжній україніці історики з неприхованою шаною та прихильністю до історії України здійснювали свою наукову діяльність. Вони переважно без доступу до першоджерел спиралися на процеси ранньомодерної та модерної доби, Української революції 1917–1921 рр. та на праці істориків міжвоєнного періоду. Роботи концентрують масив первинної і вторинної інформації, яка формує документальний спадок української діаспори, а також організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах, музеях. Що ж до післявоєнного періоду, то історики були фактично спостерігачами, критиками та аналітиками. Свої роботи вони створювали переважно з опертям на попередній науковий досвід, фонди Центрального державного архіву зарубіжної україніки, власний хист, інтуїцію та інформацію від осіб, які вирвалися з коліщат Радянського Союзу. Україну вони розглядали з позиції геополітики, що завжди спонукало її до позиції вибору. Вона відігравала вагому роль в історії. Дослідники вважали школу важливою ланкою в цьому процесі. Науковці вивчили суспільно-політичні та економічні трансформації, продемонстрували зумовленість політичних і демографічних змін у сталінську й післясталінську добу, освітні тенденції в радянському суспільстві. Вони засуджували політику Комуністичної партії й щодо населення, яке не було забезпечене належним чином та права якого постійно порушувалися. Історики у своїх роботах продемонстрували захист письменниками української мови та українськомовної освіти. Зарубіжні дослідники зупинилися на умовах (насамперед ідеолого-політичних) функціонування й діяльності відомих особистостей та організацій, на позбавленні прав українців у різних сферах життя, на дисидентському русі. При цьому розвідок про діяльність власне школи було замало, що пояснюється відсутністю можливостей доступу до архівних матеріалів та умовами життя в УРСР, які створювали перешкоди до інформаційної й аналітичної діяльності. Водночас це сприяло більш критичному ставленню (так би мовити, «погляду збоку») до проблеми. Діяльність істориків в еміграції спрямовувалася на підтримку українських елементів у школі в Україні радянської доби.
17
Ахмедов, А. Ш. "Ханафитская школа мусульманского права: противоречия и разногласия в ранней мусульманской юриспруденции." История государства и права, no. 24 (2010): 43–47.
Find full text
18
Булавіна, С., and Т. Давидова. "Наслідки недотримання права на приватність у мережі Інтернет: міжнародний аспект." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 8–14. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена подвійний проблеми, що виникла в зв'язку з широким застосуванням Інтернету, в якому, з одного боку, реалізуються права і свободи людини, надається можливість втілити ряд «супутніх» прав (права на свободу думок, на освіту, на інформацію і т.п.), а, з іншого, часто відбувається їх порушення. Аналізується міжнародна правова база захисту та забезпечення прав і свобод людини в Інтернеті, зокрема, права на приватність, порушення якого може здійснюватися у формі кібербулінгу, який отримав офіційний статус в Європі. Зроблено висновок про те, що право на Інтернет (безперешкодний доступ до нього), яке поступово набуває статусу фундаментального права людини в силу його поширеності, все ще вимагає забезпечення інших основних прав (право на життя, на інформацію, на свободу і особисту недоторканність, свободу слова і думки і т.д.), а також вимагає забезпечення прав нового покоління – права на анонімність і право бути забутим. Права, які належать людям офлайн, мають захищатися і у мережі Інтернет, яку визнано рушійною силою прогресу. Право на приватність як право жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням не лише влади (держави), але й від подібних дій з боку інших осіб. У міжнародному праві кібербулінг визнано як негативне явище, форму домашнього насильства з використанням сучасних гаджетів. Вітчизняним законодавцем булінгом (цькуванням) визнані діяння, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. В умовах швидкістної тотальної цифрової трансформації суспільства кількість випадків насильства в онлайн- формі лише зростатиме. І національні правоохоронні органи мають поставитися до цього явища з усією серйозністю.
19
Марышева, Наталия, Nataliya Maryshyeva, Татьяна Лазарева, Tatyana Lazaryeva, Наталия Власова, and Nataliya Vlasova. "СIVILISTIC SCHOOL OF THOUGHT IN INTERNATIONAL PRIVATE LAW." Journal of Foreign Legislation and Comparative Law 1, no. 5 (December 2, 2015): 0. http://dx.doi.org/10.12737/16123.
Full textAbstract:
The article is devoted to the analysis of the civil law concept of private international law, which comes down to the fact that private international law regulates private law relations: civil, family and labour, if they comprise a foreign element (foreign citizenship, foreign affiliation of a subject of law, etc). The authors provide arguments that private international law is an independent branch of law and legal studies; civil law concept of private international law is based on two methods of regulation of private law relations with a foreign element: conflict of laws (national and standardized through uniform rules contained in international conventions) and a substantive (standardized) element. The authors reveal the role in the development of the science of private international law played by professor L. A. Luntz, Laureate of the USSR State prize, who worked in the Institute of Legislation and Comparative Law (ILCL) in 1939—1979. Special attention is paid to the contribution of L. A. Luntz and his successors — the ILCL researchers V. P. Zvekov, A. L. Makovskiy, N. I. Marysheva, O. N. Sadikov — to the formation and development of the Soviet and Russian legislation in the field of private international law, including drafting of the Bill on Private International Law and International Civil Procedure (1990), drafting and adoption of the respective sections within the Fundamental Principles of Civil Legislation of the USSR (1961, 1991), the Fundamental Principles of Marriage and Family Legislation of the USSR (1968), the RSFSR Civil Code (1964), the Marriage and Family Code of the RSFSR (1969), the present Civil Code of the Russian Federation (Part III, 2001), the Family Code of the Russian Federation (1995), the Maritime Code of the Russian Federation (1999), the Civil Procedure Code of the Russian Federation (2002).
20
БЕХРУЗ, ХАШМАТУЛЛА. "Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна у системі юридичної освіти України: занепад чи сподівання на оновлення?" Право України, no. 2019/03 (2019): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-065.
Full textAbstract:
Порівняльне правознавство протягом тривалого періоду перебуває у стані трансформації та самоідентифікації, викликаної, перш за все, необхідністю проведення подальших досліджень, спрямованих на визначення його місця у системі юридичних наук. У цьому контексті велике значення має розвиток порівняльного правознавства як навчальної дисципліни і необхідного компонента професійної підготовки сучасних юристів. Мета статті – дослідити тенденції розвитку навчальної дисципліни “порівняльне правознавство” у контексті реформування системи освіти і науки та зарубіжного досвіду її викладання. Аналіз навчальних програм юридичних вищих навчальних закладів зарубіжних країн показує, що курси з порівняльного правознавства викладаються практично в усіх провідних вишах світу, що свідчить про визнання його необхідності у систе мі юридичної освіти. Значний досвід з розробки навчальних курсів, що включають проблематику порівняльного правознавства, накопичений у США, де провідні університети розробляють і впроваджують такі дисципліни, як “Міжнародне та порівняльне право” (наприклад, Гарвардський університет, Бостонський університет, Університет Джорджа Вашингтона, Каїрський Американський університет). Велика увага при підготовці навчальних програм у рамках курсів з порівняльного права приділяється у багатьох вищих навчальних закладах і юридичних факультетах Європи (наприклад, Юридична школа Единбурзького університету, Лондонський університет Королеви Марії). Розробляються курси з вивчення порівняльного права і у країнах азіатського континенту, наприклад, у Китайському університеті політичних наук і права. Існують розбіжності щодо структури порівняльного правознавства як навчальної дисципліни, проте більшість дослідників виокремлюють її Загальну та Особливу частини. Основна проблема стосується викладання його Особливої частини, що обумовлено декількома обставинами. По-перше, спостерігається невизначеність із приводу змісту цієї частини навчальної дисципліни, оскільки різні автори наповнюють її неоднаковим змістом. По-друге, існує нагальна потреба у розробці навчального та методичного матеріалу з її Особливої частини. Бурхливий розвиток порівняльно-правових досліджень в Україні у 90-х – на початку 2000 рр. призвів до появи значної кількості праць наукового та навчального характеру, що сприяло появі та закріпленню у навчальних програмах вищих навчальних закладів України навчальної дисципліни “Порівняльне правознавство”. Проводилися активні розробки галузевих порівняльно-правових навчальних дисцип лін: порівняльного конституційного права, порівняльного кримінального права, порівняльного трудового права, порівняльного екологічного права, порівняльного цивільного права та ін. Незважаючи на появу різноманітного наукового, навчального та навчальнометодичного матеріалу з порівняльного правознавства, розробленого вітчизняними ученими-компаративістами, доля цієї навчальної дисципліни останніми роками викликає занепокоєння, оскільки деякі навчальні дисципліни порівняльно-правового спрямування поступово виключається з навчальних програм. Принципово важливим є розуміння того, що порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна може і повинна стати тією необхідною ланкою, яка поєднає наукові знання, що одержують студенти протягом здобуття вищої освіти, з динамікою змін суспільного життя, сприятиме вирішенню конкретних практичних завдань у межах здійснення юристами професійної діяльності.
21
Мельник, М. О. "Школа правового реалізму: пошук балансу між визначеністю норм писаного права і судовою дискрецією." Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки 2 (2018): 44–48.
Find full text
22
Берзін, П. "Наукова школа кримінального права в діяльності викладачів Імператорського Харківського університету (1804-1919 рр.)." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 1 (100) (2015): 11–15.
Find full text
23
ГОЛОВКО, ОЛЕКСАНДР. "Місце українського права у правових системах Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій." Право України, no. 2020/01 (2020): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-159.
Full textAbstract:
Сучасний етап державотворення в Україні, формування правової держави та громадянського суспільства вимагають продовження дослідження історії українського права з нових методологічних позицій. Особливо складними для вивчення є тривалі періоди, коли українська нація не мала власної національної держави. Серед них особливим є час перебування українських земель у складі Австрій ської (Австро-Угорської) та Російської імперій наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Позитивне право, законодавство мали імперський характер, спрямовувалися на остаточну ліквідацію української державності й права. Під загрозою, особливо в Російській імперії, перебувала сама національна ідентичність українців, існування української культури і мови. За таких обставин вкрай важливо досліджувати історію українського права як правової традиції, яка проявлялася у культурно-правовій ідентичності українського народу, його правовій свідомості, правовій пам’яті, звичаєвому праві, реальному регулюванні правових відносин. Метою статті є історія українського права, української правової традиції під владою Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій. Специфіка дослідження вимагала застосування поруч із загальнопоширеною методологією звернення до феноменологічного підходу щодо дослідження історико-правових явищ і процесів, доробку німецької історичної школи права, культурологічно-цивілізаційного підходу. Після остаточної ліквідації автономії України у складі Російської імперії українське право діяло на її території до 1840-х років. Українська правова традиція проявлялася у чинності норм Статуту Великого князівства Литовського, магдебурзького права, місцевому звичаєвому праві. Про його характер свідчить зміст кодифікаційних пам’яток українського права, які не набули чинності: “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. та “Звід місцевих законів західних губерній” 1837 р. Звичаєве право стосувалося переважно питань власності, зобов’язань, сімейного та спадкового права. Питання злочинів і покарань врегульовувалися лише окремими нормами звичаєвого права. Обидві імперії прагнули встановити повний контроль за публічно-правовою сферою. Важливу роль відіграв і доробок української національно свідомої інтелігенції, яка досліджувала, зберігала і логічно структурувала українське право.
24
Ноздрачев, Александр, Alyeksandr Nozdrachyev, Влада Лукьянова, and Vlada Lukyanova. "SCHOOL OF ADMINISTRATIVE LAW: COMPARATIVE LAW ASPECT." Journal of Foreign Legislation and Comparative Law 1, no. 5 (December 2, 2015): 0. http://dx.doi.org/10.12737/16121.
Full textAbstract:
Scientific life at the Institute of Legislation and Comparative Law under the Government of the Russian Federation, which will celebrate its 90th anniversary in 2015, is developing in various ways. Special place is occupied by scientific schools — sustainable community of scientists, developing concepts’ principles and systems, legal regulation mechanisms that ensure consistency and continuity of scientific research results. This article examines the impact of scientific analysis of foreign law and acts of international law on the development of the administrative law science at different development stages of one of the Institute’s oldest scientific schools — the School of Administrative Law. The article demonstrates the possibility of perception of positive scientific results, ideas, views and positions of leading scientists of the School through theory and practice of modern public administration in the process of finding legal solutions for regulation of new phenomena that require streamlining.
25
ARGUNOV, A. V. "NEW EVIDENCE SCHOLARSHIP IN COMMON LAW COUNTRIES." Herald of Civil Procedure 9, no. 1 (March 18, 2019): 305–42. http://dx.doi.org/10.24031/2226-0781-2019-9-1-305-342.
Full text
26
Шакарманова, Майжан Пішенбайқызы, and Гульнара Толеукеновна Тусупбекова. "АНАЛИЗ МОТИВАЦИИ ПЕДАГОГОВ ОРГАНИЗУЮЩИХ ИНКЛЮЗИВНОЕ ОБРАЗОВАНИЕ." Bulletin of Toraighyrov University. Pedagogics series, no. 4.2020 (January 11, 2021): 564–77. http://dx.doi.org/10.48081/bvbu1425.
Full textAbstract:
В контексте современных образовательных реформ встал вопрос о введении инклюзивного образования, что предполагает получения образования детьми с ограниченными возможностями здоровья (ОВЗ) в детских садах, школа и вузах совместно со здоровыми сверстниками. В связи с этим особую значимость приобретают вопросы создания системы образовательных услуг, обеспечивающих развитие детей независимо от состояния их здоровья и социального положения. На повестке дня стоят проблемы расширения организационных форм обучения детей с предоставлением права выбора типа и вида образовательного учреждения. Все это обуславливает повышенные требования к деятельности педагогов, включенных в систему инклюзивного образования. Основные требования направлены совершенствование готовности и способности учить всех без исключения детей, вне зависимости от их склонностей и способностей, особенностей развития и ограничения возможностей.
27
Sundurov, F. R., and M. V. Talan. "Kazan School of Criminal Law: From the Origins to the Present Day." Uchenye Zapiski Kazanskogo Universiteta. Seriya Gumanitarnye Nauki 162, no. 4 (2020): 80–91. http://dx.doi.org/10.26907/2541-7738.2020.4.80-91.
Full text
28
КОЛОМОЄЦЬ, ТЕТЯНА, and ВАЛЕРІЙ КОЛПАКОВ. "Камеральні відносини XV–ХІХ століть у генезисі адміністративного права." Право України, no. 2020/05 (2020): 272. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-272.
Full textAbstract:
Метою статті є обґрунтування визнання камералістики одним із важливих чинників у генезисі сучасного адміністративного права, зокрема його частини, яка присвячена адмініструванню в економічних сферах через встановлення наявності чи відсутності кореляційної залежності між камеральними відносинами XV–ХІХ ст. і сучасними адміністративно-правовими відносинами. Досліджується кореляційна залежність між камеральними відносинами, ознаки яких відшукуються у капітуляріях Карла Великого, а інфільтрація у практику адміністрування датується приблизно 1439 р., і сучасними адміністративно-правовими відносинами. Обґрунтовується визнання камералістики одним із важливих чинників у генезисі адміністративного права. Наукова новизна полягає у доведенні еволюційного зв’язку між розрізненими рекомендаціями щодо господарювання періоду раннього камералізму, теоретичними знаннями з організації економічного компоненту державотворення у ХІХ ст., їх транс-формацією у підгалузь сучасного адміністративного права. Привертається увага до того, що використання терміна “камералізм” у практиці адміністрування пов’язується із регуляторною діяльністю рад Флорентійської республіки (1439 р.), у середовищі яких зароджується “школа мислителів”, представники якої маркували себе “камералістами”. Підкреслюється, що ознакою виходу управлінської діяльності за межі раннього камералізму можна вважати початок зближення потреб суто камерального господарювання із новими економічними інтересами (створенням мануфактур, удосконаленням соціопрофесійної структуризації суспільства, забезпеченням активного торговельного балансу, забороною на ввезення окремих товарів та експорт сировини, встановлення обґрунтованих митних зборів щодо певної продукції, контроль якості, використання примусової праці тощо). Розкривається механізм перетворення референцій про доречне господарювання у систематизовані знання щодо управління суспільними ресурсами, які поступово набирають теоретичного змісту і постають науковою та навчальною дисципліною із назвою “камералістика”, а згодом трансформуються в особливу частину сучасного адміністративного права. Висновки дослідження: 1) кореляційна залежність між камеральними відносинами і сучасними адміністративно-правовими відносинами існує; 2) камеральні відносини з моменту їх виникнення постійно еволюціонували; 3) їхня еволюція обумовлена системним накопиченням знань від практичних рекомендацій із ведення камерального господарства до теоретичних узагальнень; 4) камеральні знання виявилися затребуваними і після закриття відповідних університетських навчальних програм, адже формували в адміністративістів необхідні для забезпечення економічного росту компетенції; 5) вони сформували специфічну систему знань щодо управління (адміністрування) у сфері економіки, яка з часом трансформувалася у підгалузь сучасного адміністративного права; 6) сьогодні органічним, закономірним і послідовним наслідком нашого дослідження має стати перейменування особливої частини адміністративного права з “Управління в сфері економіки” на “Камеральне адміністрування”; 7) камеральні відносини є важливим чинником у генезисі адміністративного права.
29
Арістова, І. "Наукова школа у галузі інформаційного права: на шляху до розбудови суспільства знань в Україні (частина друга)." Публічне право, no. 3 (27) (2017): 80–87.
Find full text
30
Арістова, І. В. "Наукова школа у галузі інформаційного права: на шляху до розбудови суспільства знань в Україні (частина перша)." Публічне право, no. 2 (26) (2017): 9–19.
Find full text
31
Уварова, О. "Зміна підходів у юридичній освіті: літня школа з загальної теорії права (2-5 сепня 2014 р., Яремче)." Філософія права і загальна теорія права, no. 1/2 (2014): 519–22.
Find full text
32
Ibrokhimov, Solidzhon I. "The Scientific School of Judicial Administrative Law of A.B. Zelentsov in the Republic of Tajikistan." Administrative law and procedure 2 (February 11, 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.18572/2071-1166-2021-2-69-75.
Full textAbstract:
The article is devoted to the anniversary of doctor of law, Professor A.B. Zelentsov, the analysis of his individual works and their impact on the formation of the school of administrative justice in the Tajik science of administrative law.
33
Тимофеев, Дмитрий Вячеславовчич. "Моделирование суверенной премии за риск на развивающихся рынках капитала." Journal of Corporate Finance Research / Корпоративные Финансы | ISSN: 2073-0438 9, no. 2 (July 8, 2015): 54–75. http://dx.doi.org/10.17323/j.jcfr.2073-0438.9.2.2015.54-75.
Full textAbstract:
Дмитрий Вячеславовчич Тимофеев - Национальный Исследовательский Университет "Высшая Школа Экономики". Электронная почта: DTimofeev@hse.ru
Акции на развивающихся рынках капитала обычно стоят дешевле, чем аналоги с развитых рынков. Для учета этого обстоятельства в моделях дисконтированных денежных потоков (далее по тексту ДДП) практики традиционно используют специальную (ad-hoc) надбавку в ставке дисконтирования – суверенную (или страновую) премию. Предлагаемые в литературе варианты расчета данной премии не имеют надлежащего теоретического обоснования. Другой, менее распространенный метод учета рисков развивающейся страны, предполагает использование сценарного подхода. Однако и его трудно реализовать из-за проблемы калибровки параметров. Налицо проблема учета риска бизнеса развивающихся стран.Предлагается отказаться от идеи суверенной премии. Для оценки компании из развивающейся страны предлагается следующий порядок. 1) Рассчитывается теоретическая стоимость в модели ДДП, как если бы бизнес принадлежал к развитой стране. 2) Применяется дисконт, учитывающий риск развивающегося рынка. Дисконт получается в ходе анализа разниц мультипликаторов рынка акций страны по сравнению с развитыми аналогами. В результате этого проблема учета риска страны перестает быть «черной коробкой» (black box) и превращается в верифицируемую процедуру.В работе критически анализируется практика расчета ставок дисконтирования и связанная с ней теория. Дается теоретический анализ развивающихся стран с точки зрения новой институциональной экономики, осмысляющей природу страновых рисков. В настоящей работе показано, что важнейшим источником риска развивающейся страны являются неустойчивость права собственности, создающей асимметрию в ожидаемой стоимости бизнеса. Это связано с логикой действий власти стран естественного порядка, контролирующих ренту и не позволяющих возвышению невластных элит. Еще одно объяснение предполагает невозможность странам с экстрактивными политическими институтами преодолеть ловушку среднего дохода. Созидательное разрушение приводит к проигрышу элит-инкумбентов и нарождению новых экономических элит, заявляющих свои политические права. Чтобы подставить под контроль политический процесс, нарушаются права собственности, что определяет обсуждаемую в данной работе асимметрию стоимости. Другое следствие этого – остановка процесса развития и меньший ожидаемый рост от акции развивающейся страны по сравнению с аналогичной развитой
34
Іванцова, А. В. "МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 130–34. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.63.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано зарубіжний досвід щодо регулювання професійної підготовки суддів у таких державах, як Польща, Німеччина, Грузія та Канада. Розглянуто більш детально умови підготовки і проходження підвищення кваліфікації для суддів, помічників суддів. Вказується, який орган із перелічених держав здійснює саме підготовку і підвищення кваліфікації. Так, наприклад, у Польщі це Національна школа судової влади і прокуратури Республіки Польща. Особливістю її діяльності є те, що вона готує кадри як для судових установ, так і для органів прокуратури. Одним із основних завдань даної установи є теоретична і практична підготовка до посади судді, прокурора, асесора прокуратури. Початкова підготовка суддів в Польщі загалом триває 3 роки. У Німеччині це Німецька судова академія, яка здійснює міжрегіональне навчання діючих суддів та прокурорів та не має повноважень із початкової підготовки майбутніх суддів. Початкова підготовка забезпечується системою Juristenausbildung, де викладається єдиний курс права для майбутніх суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, юристів. Тривалість такого навчання складає 6-7 років. У Грузії професійну підготовку осіб, які призначаються на посаду судді, здійснює Вища школа юстиції, де забезпечується і перепідготовка діючих суддів із метою професійного вдосконалення, підготовка та перепідготовка кандидатів у помічники суддів та інших фахівців для укомплектування системи загальних судів висококваліфікованими кадрами. Така підготовка триває 10 місяців. У Канаді професійна підготовка суддів здійснюється Національним Суддівським Інститутом. Там існують два види курсів: загальнодержавні та курси, які розробляються на замовлення конкретних судів. Крім того, в Національному суддівському інституті діє система дистанційного навчання, яка має декілька форм: електронний вісник і комп'ютерні навчальні програми; онлайн-курси, відеокурси та інформаційні ресурси. Також визначено, які аспекти досвіду зарубіжного правового регулювання можливо використати, удосконаливши при цьому процедуру підготовки суддів в Україні.
35
Алешин, В. В. "Безопасность - новые подходы. (Хлобустов О.М., Рыкунов В.И., Павленко С.З., Подуфалов В.Д. Права человека и интересы национальной безопасности. М.: Московская школа прав человека. 1999. - 181 с.)." Moscow Journal of International Law, no. 2 (August 24, 2021): 372–74. http://dx.doi.org/10.24833/0869-0049-2000-2-372-374.
Full text
36
Сорокина, Юлия Владимировна. "Соотношение права и морали в современной философии права." Proceedings of Voronezh State University Series Law, no. 3 (July 27, 2020): 75–96. http://dx.doi.org/10.17308/vsu.proc.law.2020.3/2973.
Full textAbstract:
Настоящая статья посвящена проблемам соотношения права и морали. Исследуются истоки возникновения морали, в том, числе психологическая составляющая. Также анализируются дискуссии между представителями позитивизма и сторонниками других доктрин правопонимания, в частности приверженцами школы утилитаристов, естественно-правовой теории. Особо исследован вопрос, связанный с коммуникативной теорией права, которая предлагает рассматривать соционормативные системы с куьтурально-партикулярной точки зрения. Рассматривается спор о присутствии универсалий в праве и морали.
37
Шкаберін, А. "Злочинність неповнолітніх: окремі питання запобігання." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 389–95. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2071.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання запобігання злочинності. Вказано, що злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених та практиків. Нині це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, але й тим, що неповнолітні - одна з найбільш кримінально уражених верств населення. Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирі-шені завдання культурно-виховного характеру інтенсивно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища зумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації, таких як сім'я, школа тощо.
Констатовано, що злочинність неповнолітніх постає наріжним каменем у загальній злочинності, оскільки має певні особливості, а заходи запобігання їй певною мірою можуть відрізнятися від загальних. Водночас висока суспільна небезпечність цього виду злочинності полягає в довготривалості завдання шкоди всьому суспільству, оскільки, вчиняючи той чи інший злочин, неповнолітня особа не лише завдає шкоди безпосередньо особі, а й залишає державу і суспільство без потенційно корисного соціального елементу, який здатний дати поштовх до розвитку та прогресувати самостійно. Проте теоретичне осмислення відповідного питання не є широким та потребує детального теоретичного осмислення.
Зроблено висновок, що для сучасної світової спільноти запобігання злочинності неповнолітніх та боротьба з нею є одним із найбільш пріоритетних напрямів розвитку, оскільки її існування ставить під загрозу не лише індивідуальні права окремих громадян, а й безпеку суспільства та світової спільноти загалом. Питання запобігання злочинності неповнолітніх є широким, а проблеми у цьому аспекті виникають не лише із забезпеченням попередження злочинності у відкритому просторі.
38
Мораит, Бранко. "ДВАДЕСЕТ ПЕТИ СУСРЕТ КОПАОНИЧКЕ ШКОЛЕ ПРИРОДНОГ ПРАВА ПРАВО И МОРАЛ." Godišnjak Pravnog Fakulteta u Banja Luci 1, no. 35 (January 1, 2013): 247. http://dx.doi.org/10.7251/gpf1335247m.
Full text
39
Завадская, Маргарита Андреевна, and Всеволод Дмитриевич Бедерсон. "Кто и как оценивает выборы: особенности экспертного опроса качества региональных выборов 13 сентября 2015 года в России." Мир России 27, no. 3 (June 17, 2018): 82–106. http://dx.doi.org/10.17323/1811-038x-2018-27-3-82-106.
Full textAbstract:
Маргарита Андреевна Завадская – старший научный сотрудник, Лаборатория сравнительных социальных исследований, Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики»; научный сотрудник, Европейский университет в Санкт-Петербурге. Адрес: 191187, Санкт-Петербург, ул. Седова, д. 55, к. 1. E-mail: mzavadskaya@hse.ru
Всеволод Дмитриевич Бедерсон – кандидат политических наук, младший научный сотрудник, Институт философии и права УрО РАН, сотрудник Центра сравнительных исторических и политических исследований ПГНИУ, старший преподаватель кафедры политических наук ПГНИУ. Адрес: 620990, Екатеринбург, ул. Софьи Ковалевской, д. 16. E-mail: vsbederson@gmail.com
Цитирование: Завадская М.А., Бедерсон В.Д. (2018) Кто и как оценивает выборы: особенности экспертного опроса качества региональных выборов 13 сентября 2015 года в России // Мир России. Т. 27. № 3. С. 82–106. DOI: 10.17323/1811-038X-2018-27-3-82-106
Метод оценки с помощью экспертных опросов весьма распространен в современных сравнительных исследованиях, однако возникает вопрос, насколько надежными и валидными являются результаты подобных опросов, полученных в условиях (1) политизации предмета исследования (проблема чувствительности), (2) политического режима, характеризуемого экспертами как «электоральный авторитаризм», и (3) продолжающегося процесса профессионализации экспертного сообщества. Основываясь на материалах экспертного опроса проекта Electoral Integrity Project, авторы исходят из предположения о том, что эти три фактора будут систематически влиять на характер экспертных оценок, оставаясь источниками смещения (bias), которые необходимо учитывать при использовании результатов экспертных опросов в дальнейших исследованиях. Цель исследования – выявить, есть ли систематические смещения в экспертных оценках, и если они есть, то каковы их источники. Результаты анализа показывают, что в экспертных оценках в качестве источников смещения имеют значение степень персональной «лояльности» или «оппозиционности» эксперта (голосования за партию власти или оппозицию), а также степень доверия телевидению.
40
Настасійчук, О. В. "ЗВАЖУВАЛЬНІ РІШЕННЯ В НАУКОВІЙ ШКОЛІ КАРЛА ЛАРЕНЦА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 5–12. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-01.
Full textAbstract:
У статті йдеться про розвʼязання в рамках наукової школи Карла Ларенца (1903– 1993) на фоні формування так званої юриспруденції зважування проблеми зважувальних рішень (Abwägungsentscheidungen) в практичному правозастосуванні. Основна увага звертається на два питання, відповідь на які є метою статті: по-перше, на якому базисі відбувається розвиток згаданої наукової школи в контексті порушеної вище проблеми, по-друге, яких інновацій зазначає в такому разі ця школа. В обох випадках при цьому аналізується творчий внесок Томаса Ріма в аналіз зважувальної пробле- матики, який є «учнем учня» К. Ларенца, тобто Клауса-Вільгельма Канаріса. К. Ларенц, К.-В. Канаріс і Т. Рім репрезентують відповідну наукову школу в аспекті побудови теорії юридичного зважування. У підсумку показано, що таким базисом і континуумом є філософсько-правове і методологічне поняття оцінки (Wertung), тобто ключове для праворозуміння К. Ларенца поняття, на якому буду- ється його так звана юриспруденція оцінок, яка є, у свою чергу, однією з основ, поряд із юриспруден- цією інтересів, теорією юридичної аргументації і судовою практикою, для побудови юриспруденції зважування. У статті згадано, що юриспруденція оцінок деякою мірою є продовженням започатко- ваного Євгеном Ерліхом вільного правознаходження взагалі та аналізу зважування інтересів зокрема. Показано також, що серйозною інновацію Т. Ріма є дуже детальне вирішення питання зважуваль- них рішень у практичному правозастосуванні, яке полягає в інтеграції зважування в модель субсум- ції. Це пояснюється тим, що К. Ларенц дотримувався протилежного погляду, в рамках якого типові норми як можливий результат зважування вважалися несубсумцієздатними. У цілому висвітлено посилення теоретико-прикладного значення зважування в сучасному право- розумінні.
41
Вoрoн, Oльга. "Аcпeкти впрoваджeння пeдагoгiки партнeрcтва в Нoвiй українcькiй шкoлi." New pedagogical thought 107, no. 3 (December 6, 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-70-76.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано аспекти впровадження педагогіки партнерства як системи ефективної взаємодії здобувачів освіти, педагогів і батьків із метою особистісного розвитку учасників освітнього процесу, становлення компетентної особистості, формування цінностей в Новій українській школі.
Нові освітні можливості тісно пов’язані із Концептуальними засадами реформування освіти «Нова українська школа» та переносять поняття «педагогіка партнерства» як один із основних аспектів ефективної синергії його учасників із проєкції у нормативно закріплену площину.
В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Педагог має бути помічником, коучем, а родина залучена до побудови освітньої траєкторії дитини. У статті аналізується, як забезпечити вмотивовану плідну співпрацю вчителів, батьків, здобувачів на засадах взаємної довіри й поваги, як досягти рівності прав, обов’язків і відповідальності у трикутнику дитина – педагоги – батьки?
Нова українська школа сприяє створенню освітнього середовища, де найповніше розкриваються та розвиваються здібності й можливості здобувачів освіти на засадах педагогіки, що ґрунтується на партнерстві між усіма учасниками освітнього процесу.
В основі педагогіки партнерства – формальне і неформальне спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем, батьками та громадою.
Переконані, що саме така взаємодія учителів, батьків та учнів дозволить досягти якості освіти. Отже, в основі партнерства вчителя та учня – спілкування, взаємодія, співпраця, спільні цілі та прагнення. Учителі, батьки та учні є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнерство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добровільності учасників. Концепція Нової української школи сприяє розкриттю та розвитку здібностей і можливостей дитини на основі педагогіки, що ґрунтується на партнерстві. Аналіз досліджуваної проблеми доводить її актуальність та необхідність подальшого вивчення.
42
Байрачна, Л. К., and Т. І. Бондар. "СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(41) (April 11, 2022): 22–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).960.
Full textAbstract:
Байрачна Л. К., Бондар Т. І. Суддівський розсудяк інструмент забезпечення справедливості судочинства. – Стаття.Для суспільства надзвичайно важливо розуміти,що правосуддя здійснюється на основі верховенстваправа та з гарантією того, що кожен має право на справедливий суд. Довіра як до судової системи в цілому,так і до кожного судді окремо формується індивідуально у кожної людини, яка тим чи іншим чином маєсправу із захистом своїх прав та інтересів у судовомупорядку, тому важливо, перш за все, забезпечитинеупередженість та справедливість розгляду судовихсправ, аби така довіра була сформована. У зв’язку зцим саме суддівський розсуд стає тим засобом, якийможе подолати правову і фактичну невизначеність нашляху до справедливого і законного рішення.Хоч роботи, що висвітлюють питання суддівськогорозсуду, мають високу теоретичну та практичну цінність, більшість із них мають суто галузевий характер іпов’язані із дискрецією у кримінальному судочинстві.Втім категорія суддівського розсуду є набагато ширшою, охоплює більший діапазон галузей права, а томуважливо дослідити ознаки, види, стадії та межі суддівського розсуду більш детально.Робота спрямована на дослідження питання виборурішення або дії на розсуд судді з урахуванням законності, доцільності, справедливості та розумності, які єелементами опори судового розгляду.Мета статті полягає у детальному аналізі природита значення дискреційних повноважень суддів в Україні і зарубіжних країнах, дотримання принципу справедливого судочинства під час застосування суддівського розсуду.Питанням суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства було присвяченоправові та наукові доробки іноземних вчених у рамкахфілософії прагматичного інструменталізму, правового реалізму, школи «живого права», а також роботивидатних вітчизняних теоретиків.
43
Yara, O. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що в умовах сьогодення вітчизняне суспільство в тому числі система вищої юридичної освіти переживає процес цієї трансформації, направленої на всебічне забезпечення прав свобод та інтересів приватних осіб, в нашому випадку студентів – здобувачів вищої юридичної освіти. На цьому шляху є як успіхи так і певні прорахунки, як практичного так і теоретичного характеру, зокрема вони стосуються й багатогранності доктринальних думок щодо принципів адміністративна-правового забезпечення вищий юридичної освіти в Україні. У статті виявлені у загальні принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Зроблено висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Вони складаються із загальних та спеціальних принципів адміністративного права, останні в свою чергу поділяються на загально-освітянські принципи, спеціально-освітянські публічного вищої школи та спеціальні принципи публічного адміністрування вищої юридичної освіти.
44
Воробьев, С. М., and С. А. Комаров. "Jubilee of Doctor of Law, Professor, Honorary Worker of Higher Education of Russia, Colonel of Internal Service NIKOLAY IVANOVICH POLISHCHUK." Теория государства и права, no. 4(20) (October 25, 2020): 243–54. http://dx.doi.org/10.47905/matgip.2020.20.4.016.
Full textAbstract:
Профессор кафедры теории государства и права, международного и европейского права Академии ФСИН России, доктор юридических наук, профессор, почетный работник высшего профессионального образования Российской Федерации, полковник внутренней службы Полищук Николай Иванович родился 10 декабря 1960 года в селе Стражгород, Тепликского района, Винницкой области Украинской ССР. Свой трудовой путь Николай Иванович начал шофером в колхозе им. Фрунзе с. Стражгорода в 1978 году после окончания средней школы и получения водительского удостоверения. По достижению призывного возраста с апреля 1979 по май 1981 гг. проходил срочную военную службу в Вооруженных Силах СССР. После увольнения в запас он вернулся в родное село, где продолжил работать шофером в том же сельхозпредприятии. Творческая натура и жажда знаний привели Николая Ивановича в 1982 году в курсантскую аудиторию Рязанской высшей школы МВД СССР, которую с отличием окончил в 1986 г. и был направлен для дальнейшего прохождения службы в одно из исправительных учреждений Печорского Управления лесных исправительнотрудовых учреждений (ПЛ-350/13 поселок Березовка) Коми АССР. Широкая эрудиция, пытливый ум, неугомонность натуры, стремление к самосовершенствованию, значительная работоспособность способствовали поступлению Николая Ивановича в 1991 году в очную адъюнктуру Рязанской высшей школы МВД Российской Федерации. Уже тогда у него всерьез проявились исследовательский талант и педагогические задатки будущего ученого и педагога. В 1995 году после окончания адъюнктуры он успешно защитил диссертацию «Юридические факты в исправительно-трудовом праве» на соискание ученой степе- * Комаров Сергей Александрович, научный руководитель Юридического института (СанктПетербург), Президент Межрегиональной ассоциации теоретиков государства и права, доктор юридических наук, профессор, Заслуженный деятель науки и образования РАЕ, действительный государственный советник Российской Федерации III класса.
45
Приленський, І. "ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ." Юридичний вісник, no. 2 (July 6, 2021): 159–65. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2169.
Full textAbstract:
Статтею визначено поняття договору, що він являє собою домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами обов'язку договору вони підлягають цивільно-правовій відповідальності.
У статті зазначається наявність різних видів юридичної відповідальності. Відзначається, що поряд з кримінальною, адміністративною та дисциплінарною відповідальністю важливе місце посідає саме цивільна. Вона є одним зі способів впливу на учасників цивільних правовідносин, що визначається межами дозволеної та необхідної поведінки.
Цивільно-правова відповідальність настає за порушення договірних зобов'язань майнового характеру або за заподіяння майнової чи немайнової (моральної) шкоди.
У статті акцентовано увагу на тому, що умовами цивільно-правової відповідальності є: 1) про- типравність поведінки правопорушника (поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність такої поведінки); 2) наявність негативних наслідків у особи, суб'єктивне право якої було порушено (шкода); 3) причинний зв'язок між поведінкою правопорушника та негативними наслідками; 4) вина правопорушника.
При цьому загальною формою відповідальності виокремлюють обов'язок боржника відшкодувати збитки кредитору, заподіяні правопорушенням. Стягнення збитків можливо застосовувати незалежно від існування таких положень у договорі. Відшкодування збитків спрямовується на відновлення майнового стану потерпілої особи, що існував до самого правопорушення та за допомогою майна такого правопорушника, а тому носить компенсаційний характер.
46
Кравченко, Т. А. "Природно-правова модель легітимності державної влади." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).574.
Full textAbstract:
У статті розглядаються природно-правові моделі легітимності державної влади. Досліджуються дві основні моделі легітимності державної влади: природно-правова модель і модель легітимності представників теорії юридичного позитивізму, детально проаналізовані концепції кожної з цих моделей. З'ясовано, що принципово важливе значення для розвитку теорії правової держави мала творчість І. Канта. Як і багато інших тогочасних мислителів, він вважав, що держава прийшла на зміну природному станові, в якому не було ніякої гарантії законності. Моральний борг, почуття поваги до природного права спонукають людей полишити цей стан і шляхом суспільного договору перейти до життя у громадянському суспільстві, державі. Суспільний договір укладають між собою морально розвинені люди, тому державі забороняється поводитися з ними як з істотами, котрі не знають морального закону і не можуть самі обрати правильну лінію поведінки. Визначено, що висунення й обґрунтування І. Кантом тверджень про те, що кожна людина є абсолютною і самодостатньою цінністю, що індивіди відмовляються від необмеженої та свавільної свободи природного стану на користь справжньої свободи у правовому стані, що призначення держави полягає в досконалому праві, максимальній відповідності державного устрою принципам права тощо дають підстави вважати його одним із творців теорії правової держави. Доходимо висновку, що найповніше проблема легітимності державної влади була висвітлена основоположниками соціологічної школи права. Характерними ознаками концепції легітимності державної влади соціологічної школи права є ототожнення поняття «легітимність» і «легальність»: вважається, що будь-яка легальна влада автоматично є і легітимною; лише легальна, раціональна влада має легітимний характер; влада належить народу, який не лише формує, але і здійснює контроль за публічною владою, влада і народ виступають як єдине політичне ціле. Державна влада не є безумовною й абсолютною, тому, усвідомивши необхідність їй підкорятися, людина одночасно усвідомлює, що органи державної влади зобов'язані у процесі здійснення своїх функцій дотримуватися юридичних норм, які розмежовують інтереси влади й інтереси особи та суспільства.
47
МОСКАЛЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Правова система в контексті еволюції соціологічного розуміння права." Право України, no. 2020/03 (2020): 194. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-194.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку суспільства все частіше виникає розуміння необхідності переходу до вивчення соціологічної природи права та його ролі у забезпеченні необхідних соціальних результатів. Метою статті є висвітлення зв’язку концепції правової системи з соціологічним розумінням права, а також трансформації поглядів на сутність і функції правової системи в контексті розвитку соціології права від початку ХХ ст. до сьогодні. У статті розглядається концепція правової системи з позицій соціологічного розу міння права у контексті історико-правового дискурсу, який відображає розвиток як соціології права за останні 100 років, так і еволюцію соціологічного розуміння сутності правової системи, зв’язок останньої з іншими соціальними підсистемами, її структуру і функції. У статті пропонується аналіз поглядів представників найбільш відомих шкіл соціології права. Зокрема, серед представників європейських учених особлива увага приділяється представникам німецької (М. Вебер та Є. Ерліх) та французької (Е. Дюркгейм, Л. Дюгі) шкіл соціології права. Відзначається той зв’язок між розвитком правової системи та змінами парадигми розвитку суспіль них відносин, який свого часу підкреслювали представники обох зазначених шкіл. Серед інших цікавих ідей слід виокремити думку щодо зменшення ролі держави як регулятора суспільних відносин, пов’язану з розвитком приватноправової сфери та громадянського суспільства, яку свого часу запропонував Л. Дюгі. Аналізуючи праці представників американської школи соціології права (Б. Кардозо, Р. Паунд, К. Ллевеллін), підкреслюється зв’язок правової системи з процедурами здійснення правосуддя та судовою системою як такою, що являє собою механізм двостороннього зв’язку між правом та іншими соціальними підсистемами, який, зі свого боку, забезпечує відповідність розвитку правової системи швидким змінам постіндустріального суспільства. Головним висновком статті є теза про те, що, аналізуючи право як основну регулятивну систему суспільних відносин, теоретики соціології права підкреслюють різноманітні й багатогранні зв’язки правової системи з іншими соціальними феноменами. Розуміння ж правової системи як системи юридичних комунікацій підкреслює необхідність усвідомлення проблематики особливого статусу інституцій і тих підстав, які уповноважують ці інституції для створення відповідної системи комунікацій.
48
Ульяшина, Л. В. "Международные стандарты в области прав человека: проблемы правовой дефиниции." Moscow Journal of International Law, no. 4 (December 30, 2009): 56–80. http://dx.doi.org/10.24833/0869-0049-2009-4-56-80.
Full textAbstract:
Cтатья содержит исследование понятия «международные стандарты прав человека» (МСПЧ) и выявляет подходы для уяснения содержания и правового значения этого термина. Необходимость этого исследования обусловлена принцпом правовой определенности в отношении явлений, используемых в регулировании правоотношений, а также тем обстоятельством, что МСПЧ имеет важное значение в имплементации международных обязательств в национальных правовых системах. В статье приводится обзор научных работ ученых, работающих в различных правовых системах. Лексический разбор словосочетания, исторический экскурс, а также анализ основых доктрин правопонимания, а именно позитивизма и естественной школы права, стали основой для выявления основных черт и функций, присущих МСПЧ. Автор предложил дефиницию правового понятия МСПЧ, которое, по убеждению автора, подлежит совершествованию по мере дальнейшего развития концепции МСПЧ.
49
Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США.
Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення.
Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн.
Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного.
Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту.
Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.
50
Баумштейн, А. Б. "Историческое развитие классической школы уголовного права." История государства и права, no. 7 (2013): 22–26.
Find full text