Academic literature on the topic 'Час між відмовами'

У статті розглянуто сутність принципу свободи укладення трудового договору, який виражає суть значної кількості норм, що регулюють прийом громадян на роботу. Його зміст полягає в тому, що доля трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить собою фундамент їх виникнення. Зазначено, що свобода укладення трудового договору виявляється в тому, що особа (а) вправі розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності або взагалі відмовитися від неї, (б) може запропонувати себе як найманий працівник будь-якому роботодавцеві, (в) має право вільно обговорювати умови трудового договору, погодитися з ними або відмовитися від них. З метою забезпечення належного балансу прав і законних інтересів роботодавців та осіб, які бажають працевлаштуватися, у новий Трудовий кодекс України необхідно включити статтю, присвячену свободі укладення трудового договору, й викласти її в такій редакції: «Сторони під час укладення трудового договору є вільними й користуються рівними правами. Примус до укладення трудового договору на допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укладати трудовий договір передбачений цим Кодексом, іншими законами або зобов’язаннями, взятими на себе роботодавцем добровільно. Забороняється необґрунтована відмова в укладенні трудового договору. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства (установи, організації) за погодженням між керівником підприємства (установи, організації), не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. На вимогу особи, яка шукає роботу, або спеціально уповноваженого державного органу роботодавець зобов’язаний повідомити їх про мотив відмови в письмовій формі не пізніше трьох днів після звернення. Відмова в укладенні трудового договору може бути оскаржена в суді».

У науковій статті розглядаються проблеми застосування інституту відмови прокурора від публічного обвинувачення. Аргументується висновок щодо доцільності законодавчого закріплення наслідків відмови прокурора від публічного обвинувачення у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 121 Конституції України, однією з функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Ця конституційна норма зумовлює обов'язкову участь прокурора у розгляді в суді кожного кримінального провадження, яке надійшло з обвинувальним актом, з постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або про звільнення від кримінальної відповідальності. В окремих передбачених законом випадках прокурор бере участь у розгляді судом кримінального провадження приватного обвинувачення. Але не в кожному кримінальному провадженні можливе підтримання державного обвинувачення до кінця, тому що не в кожному провадженні особу притягують до відповідальності обґрунтовано. Водночас помилки досудового слідства не обов'язково мають бути виправлені в суді лише шляхом винесення виправдувального вироку, оскільки є шлях більш короткий і простий. Цей шлях - відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді і закриття останнім кримінального провадження. Тривалий час у науковій літературі точилися дискусії навколо питання про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правових наслідків. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, тему відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення і зміни обвинувачення в суді не можна вважати вичерпаною. Зокрема, потребують з'ясування питання щодо можливості та процесуальних наслідків відмови прокурора від обвинувачення під час судового розгляду. Як правило полеміка ведеться навколо того, чи повинен суд у разі відмови прокурора від обвинувачення продовжувати розгляд кримінального провадження по суті і вирішити його на свій розсуд, керуючись керівними засадами ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, чи негайно закрити кримінальне провадження, зважаючи на відсутність спору як такого. Питання, повязані з інститутом відмови прокурора від обвинувачення, дуже глибокі, концептуальні й іноді знаходяться не лише в юридичній площині, а й у політичній. КПК України відтворює американський підхід до вирішення легітимності обвинувальної діяльності прокурора, відповідно до якого прокурор вправі відмовитися від обвинувачення, а суд зобов'язаний закрити кримінальне провадження у зв^язку з відсутністю спору між сторонами. При цьому на відміну від США український кримінальний процес не створює для такого підходу сприятливих умов, оскільки, по-перше, в Україні відсутня політична відповідальність прокурорів перед виборцями, що відразу ставить під сумнів легітимність їхніх рішень про відмову від підтримання державного обвинувачення. По-друге, відповідно до чинного КПК України, потерпілий є самостійним суб'єктом кримінального процесу з широкими повноваженнями, що надають йому можливість активної участі в кримінальному судочинстві. Ураховуючи природню відсутність «американських елементів» у системі українського кримінально-процесуального законодавства, зазначену проблему можна вирішити не шляхом модифікації інституту відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді, а шляхом повної відмови від нього як теоретично нікчемного (неспроможного). Прокурор повинен бути вільний у викладені перед судом своєї персональної позиції за підсумками судового розгляду, але позбавлений права відмовлятися від підтримання обвинувачення, оскільки він діє як представник суспільства, доручення якого забороняє йому відмовлятися від обвинувачення.

Для оцінки ризику сумісного прийняття помилкових рішень пілотом та авіадиспетчером в особливих випадках в польоті (ОВП) була розроблена чотиришарова рекурентна нейронна мережа з додатковими входами – зсувами: перший шар (вхід) – збитки при виникненні ОВП в залежності від виду польотної ситуації; другий шар (прихований) – нормативний час на виконання технологічних процедур з парирування ОВП; третій шар (прихований) – нормативна послідовність виконання технологічних процедур з парирування ОВП; четвертий шар (вихід) – оцінка ризику при виникненні ОВП. Розроблена нейромережева модель за рахунок зсувів дає змогу врахувати взаємодію між пілотом та авіадиспетчером при виконанні технологічних процедур з парирування ОВП і за допомогою зворотного зв’язку коригувати прогнозовану оцінку ризику сумісного прийняття помилкових рішень на основі динамічних даних про дотримання операторами узгоджених нормативів часу та нормативної послідовності дій. За допомогою нейроемулятора NeuroSolutions на прикладі ОВП “Відмова та пожежа двигуна на повітряному судні при наборі висоти після зльоту” побудовано та навчено з вчителем процедурою оберненого поширення помилки багатошарового прямонаправленого персептрона зі зсувами.

Предметом вивчення в статті є життєвий цикл зразка танка Т-64Б. Метою дослідження є визначення оптимальної періодичності технічного обслуговування зразка танка Т-64Б, його складальних одиниць та систем. Задачі: визначити закон надійності та аналітичні залежності між ймовірністю безвідмовної роботи та інтенсивністю відмов окремих складальних одиниць та систем танків Т-64Б; проаналізувати середнє напрацювання на відмову окремих складальних одиниць та систем танків Т-64Б, які експлуатувалися в навчально-бойовій групі у період від нормальної експлуатації до старіння і капітального ремонту; провести коригування термінів чергового технічного обслуговування; вибудувати часову пряму життєвого циклу зразка Т-64Б на основі оптимізації циклу технічного обслуговування і ремонту. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Отримані такі результати. Були досліджені статистичні дані наробітки на відмову складальних одиниць та систем танків Т-64Б, які експлуатувалися в навчально-бойовій групі у період від нормальної експлуатації до капітального ремонту. За результатами дослідження обраховані оптимальні строки технічного обслуговування систем зразка танку Т-64Б до капітального ремонту. Пропонуємий цикл технічних обслуговувань зразка Т-64Б протягом його життєвого циклу сприятиме збільшенню загального часу експлуатації зразка Т-64Б збільшився на 4% за період від початку нормальної експлуатації до технічного обслуговування -2. Висновки. Термін чергового технічного обслуговування може бути визначений як інтервал часу знаходження об'єкта в працездатному стані із заданою ймовірністю. Ймовірності часу напрацювання до відмови вузлів та систем зразка танка Т-64Б у період життєвого циклу до капітального ремонту є випадковою величиною, яка підкорена закону Вейбулла, при наближенні його до експоненціального закону у період нормальної експлуатації до старіння і капітального ремонту. Аналітичні залежності між імовірністю безвідмовної роботи і інтенсивністю відмов дають змогу визначити оптимальні строки технічного обслуговування систем зразка танку Т-64Б до капітального ремонту та необхіднодостатній час експлуатації машини при заданій надійності. Вибудування часової прямої життєвого циклу зразка техніки на основі оптимізації циклу технічного обслуговування і ремонту сприятиме підтриманню на нормативному рівні показників експлуатаційної надійності протягом всього його життєвого циклу з одночасним скороченням матеріальних, трудових та фінансових витрат

Вперше було створено моделі каналів зв'язку дистанційно пілотованих літальних апаратів, що включають наземну мережу, проаналізовано залежності середнього використання каналу від розміру транзакцій з різними законами статистичного розподілу для часу між транзакціями. Було досліджено канали зв’язку із різними смугами пропускання, вивчено вплив частоти помилок в бітах та шансів відмови пакета на використання каналу зв'язку. Результати показують, що найкращим для передачі даних є закон розподілу LogNormal. Уперше було порівняно передачу даних по каналу зв'язку прямої видимості із ДПЛА та через наземну мережу (поза зоною видимості).

У сучасній реальності судді не часто вміють ідентифікувати вияви домашнього насильства, визначати його вплив на правові наслідки. Дуже важливо не допустити впливу власних або чужих гендерних чи інших стерео типів на вирішення судових справ, пов’язаних із домашнім насильством. Наразі чинним законодавством внесе ні революційні зміни щодо цих питань. Зокрема, запроваджено обмежувальні заходи при обранні запобіжного заходу стосовно підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, що передбачено ч. 6 ст. 194 КПК України. Крім цього, кривдник може бути направлений судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Програма для кривдників – це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та який спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього неагресивної психологічної моделі поведінки в приватних стосунках. При цьому, на нашу думку, суду доцільно саме з підготовчого засідан ня призначати органу пробації складання досудової доповіді, оскільки в такому разі орган пробації вже може рекомендувати відповідний вид пробаційної програми. Є два види пробаційних програм: корекційна програма та пробаційна програма для кривдників, за виконанням якої здійснюють нагляд саме органи пробації. Відповідно до внесених у кримінально процесуальне законодавство змін забороняється відмова потерпілого від обвинувачен ня в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення в кримінальних правопорушеннях, пов’яза них із домашнім насильством. А угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. На рівні українського законодавства під час вирішення справ про домашнє насильство доцільно запровадити колегіальні обговорення за участі представників: громадських та соціальних служб; поліції, яка б надавала суду відеодокази; прокуратури, суддів, адвокатів, оскільки дуже важливим є зв’язок між всіма органі заціями, які долучаються до вирішення цього питання. А також украй важливим було б запровадження в україн ських судах спеціалізації з розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством.

Мирошниченко Ю. М. Проблема розв’язання судом ситуацій, зумовлених клопотан- нями сторін кримінального провадження про визнання доказів очевидно недопусти- мими. – Стаття. Мета дослідження, частина результатів якого подається в статті, полягала в доведенні необхідності відмови від традиційного підходу до розуміння сутності подання суду доказів у кримінальному провадженні. У публікації така необхідність обґрунтовується на прикладі розв’язання судом окремих ситуацій, зумовлених спорами сторін щодо допустимості дока- зів під час розгляду клопотань учасників судового провадження. Визнано невиправданою практику, за якої зібрані сторонами докази подаються до суду під час розгляду ним клопотань учасників судового провадження, як таку, що породжує між сторонами передчасні суперечки з приводу допустимості доказів. Констатується, що розв’язання таких спорів з огляду на відсутність у суду попередніх відомостей щодо змісту наявних у сторін доказів є вельми проблематичним і не відповідає завданням такої фази судового розгляду. У підсумку автор доходить висновку про те, що доказ може вважатися очевидно недопу- стимим за умови, що наявність ознак такого дефекту безсумнівна, однозначна, незапереч- на, безспірна з боку будь-якої неупередженої розумної людини. Натомість коли перевірка поставленої під сумнів якості доказу потребує з’ясування певних обставин і дослідження інших доказів, очевидність його недопустимості відсутня. Інколи сама гострота процесуаль- ного спору, глибина наявних між сторонами з такого приводу суперечностей свідчіть про відсутність «очевидної» недопустимості, що вимагає свого доведення в процесі судового дослідження. Тому втягування суду в передчасні суперечки сторін щодо процесуальних вад певних доказів дезорганізує судове провадження. З метою подолання деструктивного впли- ву таких спорів на хід судового розгляду необхідно відокремити розгляд клопотань учасни- ків судового провадження, безпосередньо не пов’язаних із процесом судового дослідження, від подання сторонами доказів, у процесі якого вони мають продемонструвати перед судом як належність і допустимість окремих джерел фактичних даних, так і логічні зв’язки між ними, доводячи певні обставин, критикуючи докази процесуального супротивника, підкрес- люючи недоліки чужих і переваги власних доказів.

Особливістю сучасних бойових дій, завдяки високій мобільності військ, є стрімкі висування із глибини, можливість створювання в короткий час переваги на необхідних напрямках, підтримання постійної напруги під час ведення різних бойових дій та зберігання ініціативи, здійснення необхідних та своєчасних маневрів силами та засобами, проведення глибоких ударів і рейдових дій, організація осередків бойових дій у глибині бойових порядків противника, швидкій перехід до надійної оборони із забезпеченням її високої стійкості та активності. Для обмеження здійснення маневру військ противника, порушення запланованої діяльності його об’єктів, нанесення йому втрат мінно-вибуховими загородженнями й створення сприятливих для його ефективного ураження іншими вогневими засобами застосовується дистанційне мінування. Дистанційне мінування, здійснюючи моральний та психологічний вплив на противника, сприяє сковуванню його дій, нанесенню втрат у живій силі та військовій техніці, а при кількаразовому застосуванні по одному й тому же об’єкту чи підрозділах противника може призвести до його виснаження і відмови від задуму дій. Висока ефективність дистанційного мінування досягається всебічною розвідкою противника і місцевості, вибором найбільш доцільного типу мін, часу і місця встановлення мінних полів, управлінням режимами мінуванням, швидким доведенням завдань до виконавців та організацією тісної взаємодії з підрозділами, в інтересах яких застосовується дистанційне мінування. Дистанційне встановлення мінних полів здійснюється з використанням різноманітних прийомів та способів мінування, які залежать від тактики дій частин та підрозділів авіації ракетних військ і артилерії та підрозділів інженерних військ при виконанні ними бойових завдань. У статті описано роботу системи управління мінування, яка буде використовуватися на мінних загороджувачах вітчизняних зразків, та спосіб покращення управління мінування. Результатами цієї роботи буде використання комп’ютерних систем в управлінні та контролі дистанційного мінування.

Вступ. Сучасні тренди офшорної індустрії максимально сконцентровані на постійному підвищенні контролю небезпечних ситуацій, які можуть виникнути під час будь-яких операцій, та зведення аварійності, наслідків аварій до мінімуму у разі їх виникнення. За минулі 15 років вдалося значно зменшити аварійність на суднах офшорного типу за допомогою постійного вдосконалення системи дина- мічного позиціонування (ДП), яка дозволила в автоматичному режимі утриму- вати судно в заданій точці протягом довгого часу, та здійснювати різні типи операцій на критично малій відстані до небезпечних нафтогазових комплексів, розташованих у відкритому морі. Точність утримання позиції офшорного судна досягається за допомогою глобальних та локальних систем опорного позиціону- вання відносно рухомих та нерухомих об’єктів. Статистичні дані за 2020 рік показали, що найбільш привабливою за відношенням «ціна-якість» є локальна сис- тема опорного позиціонування, яка працює на лазерно-оптичному принципі, але користування такою системою також не гарантує безаварійності, вчасності, якщо оператор ДП судна не має великого досвіду використання таких систем та не знає, звідки та за яких умов може виникнути небезпека втрати позиції та зіткнення з об’єктом позиціонування. За період між 2010 та 2020 роком 32% аварій та небезпечних ситуацій відбулося саме через помилки операторів під час роботи з лазерно-оптичною системою опорного позиціонування (ЛОСОП). Мета. Метою дослідження є виявлення небезпечних дій управління екіпажу офшорного судна, які можуть привести до аварійної ситуації під час використання лазер- но-оптичної системи опорного позиціонування, за допомогою сучасного методу теоретичного аналізу системних процесів (ТАСП). Результати. У роботі запро- поновано метод аналізу безпеки використання ЛОСОП, що працює на принципі відбиття лазерного проміння від рефлектора. За допомогою ТАСП було проведе- но оцінку структури організації управління, змодельоване функціональну струк- туру управління системою, виявлені вимоги й обмеження безпеки на системному рівні, розглянуто причинні сценарії для детального визначення небезпечних дій, проведено аналіз виявлених небезпечних дії. Висновки. Особливість запропонова- ного методу ТАСП полягає в тому, що, на відміну від традиційних методів, ТАСП розглядає безпеку як проблему управління, а не проблему відмови компонентів, ведеться ідентифікування та усування не лише збоїв компонентів, які можуть призвести до небезпеки, але й недоліків у дизайні системи, які є чинними мето- дами на основі відмов. Також ТАСП включає в аналіз як людських операторів системи, так і програмні компоненти, як звертаючись змістовно, так і надаючи більше значення їхній поведінці щодо електромеханічних компонентів системи.

Проаналізовано особливості сучасного розвитку системи між- народних відносин, зроблено висновок стосовно зміцнення американської та китайської геополітичних позицій та оцінено можливості України щодо участі в міжнародних відносинах. Досліджено геополітичні концепції про- відних держав світу, зокрема, американська геополітика, російське “неоєв- разійство”, “китаєцентрична” експансія та європейський “континенталізм” з метою визначення найефективніших геополітичних підходів, які визна- чатимуть майбутній формат міжнародних відносин, побудованих на основі поліцентричної концепції. Викладено окремі аспекти згаданих геополітичних концепцій, які визначають основні напрями зовнішньої політики провідних держав світу вже сьогодні. Щоб зберегти високий темп економічного зростання, Китай здійснює “м’яку” експансію для реалізації національних інтересів, що створює суперечності у відносинах з країнами Заходу. Росія, яка відчуває еконо- мічний занепад, вживає заходи для збереження провідної позиції у світі та проводить агресивну антизахідну політику, засновану на “неоєвразійстві”. Своєю чергою, США та європейські держави, які тривалий час виступали “модераторами” глобалізації, перебувають у політичній кризі, наслідком якої є посилення популістських політичних сил та політики ізоляціонізму. Активні геостратегічні діючі актори активізують діяльність за межами своїх національних кордонів з метою зміни геополітичної ситуації у на- прямі побудови багатополярного світоустрою. Зусилля таких акторів зосе- реджені насамперед на збільшення своїх можливостей щодо забезпечення економічного зростання. Вони прагнуть забезпечити собі свободу діяль- ності на міжнародній арені, в тому числі шляхом відмови від “незручних домовленостей” та збільшення кількості партнерів або союзників з числа геополітичних центрів. Незважаючи на стратегічні завдання, активні акто- ри об’єктивно змушені застосовувати багатовекторну зовнішню політику. Такий підхід до реалізації національних інтересів у багатополярному світі призводить до міждержавної конкуренції та пошуку нового формату гло- балізації. У наведених умовах відбувається ускладнення політичної і без- пекової обстановки.